лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Оскільки право соціального забезпечення не закріплює ніякої особливої процедури розгляду спорів, судовий розгляд здійснюється за нормами цивільного процесуального або адміністративного процесуального права. Відсутність відповідних норм є недоліком законодавства, який необхідно виправити для спрощення та прискорення порядку розгляду спорів, підвищення ефективності захисту прав громадян у галузі соціального забезпечення.
В юридичній літературі висловлюються пропозиції щодо доцільності створення спеціалізованих судів для розгляду названих вище спорів. Отже, процесуальними правовідносинами із соціального забезпечення називають урегульовані нормами цивільного процесуального або адміністративного процесуального права від­носини громадянина або сім’ї з юрисдикційним органом про розгляд спору між особою та органом соціального захисту.
Суб’єктами правовідносин з соціального забезпечення є фізична особа та державний орган, які є носіями суб’єктивних прав та обов’язків.
Серед фізичних осіб як суб’єктів правовідносин з соціального забезпечення в першу чергу слід назвати громадян України. Крім них, суб’єктами даних правовідносин можуть бути іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають
в Україні. Всіх фізичних осіб об’єднує те, що вони підлягають соціальному забезпеченню зі спеціально створених фондів у зв’язку з настанням соціального випадку (старість, безробіття) або виконанням певних професійних обов’язків (робота у шкідливих умовах).
Існують також правовідносини, в яких суб’єктом виступає сім’я, а не фізична особа. Це пенсійні правовідносини у випадку втрати годувальника; правовідносини з приводу надання допомоги малозабезпечним сім’ям. Але представлення одним із членів сім’ї інтересів інших не позбавляє права останніх бути самостійними учасниками цих правовідносин.
Другим суб’єктом правовідносин у сфері соціального забезпечення є один з державних органів, що зобов’язаний призначити й надати конкретний вид забезпечення. До таких органів належать: органи Пенсійного фонду; комісія з установлення пенсій за особливі заслуги перед Україною; органи Міністерства праці та соціальної політики України; органи пенсійного забезпечення Міноборони, СБУ, МВС України та ін.
Щоб бути учасником правовідносин з соціального забезпечення, громадянин повинен мати правосуб’єктність, зміст якої складають два структурні елементи — правоздатність та дієздатність. У різних галузях права ці структурні елементи правосуб’єктності мають різне поєднання. В одних галузях (наприклад, адміністративне, кримінальне, трудове право) правоздатність і дієздатність виступають у нерозривній єдності. Для інших галузей (наприклад, цивільне право) можливе роз’єднання цих елемен­тів. Правосуб’єктність громадян у соціальному забезпеченні слід віднести саме до другої групи. Зокрема, інвалід дитинства до
16 років, будучи суб’єктом правовідносин з надання соціальної пенсії, має тільки правоздатність. Від його імені в цих відносинах виступають батьки, опікун або піклувальник. Якщо громадянин визнаний недієздатним унаслідок душевної хвороби чи недоумства, то від його імені у правовідносинах з соціального забезпечення бере участь його представник.
Існують правовідносини, в яких неможливо розділити правоздатність і дієздатність громадянина (наприклад, у правовідносинах з безкоштовного протезування).
Отже, щоб бути cуб’єктом права, необхідно мати правоздатність, тобто можливість мати права і обов’язки. Умовами володіння правоздатністю є автономне існування індивіда та наявність у нього власного імені і власної індивідуальності [5, с. 39].
Деякі вчені поділяють правоздатність на загальну (здатність особи бути суб’єктом права взагалі), галузеву (бути суб’єктом правовідносин конкретної галузі права) і спеціальну (бути суб’єктом лише певних правовідносин, що складаються в середині окремої галузі права) [2, с. 61—86]. Наприклад, суб’єктом пенсійних правовідносин за певних умов може бути будь-який громадянин. Але щоб стати пенсіонером, особа повинна мати пен­сійну правоздатність. Під пенсійною правоздатністю розуміється здатність громадянина здобути суб’єктивне право на пенсію і володіти ним, вступати в конкретні пенсійні правовідносини. Момент виникнення пенсійної правоздатності залежить від виду конкретних правовідносин: у пенсійних правовідносинах за віком —
в 60, 55 років; у пенсійних правовідносинах з інвалідності — із початку суспільно корисної діяльності.
Інші науковці [5, с. 40] вважають, що правоздатність вказує лише на те, хто може бути суб’єктом права, тобто чия поведінка регулюється правовими нормами і цим обмежується. Сенсу виділяти спеціальну правоздатність немає. Пенсійна правоздатність, як правило, супроводжується дієздатністю — здатністю реалізовувати права і виконувати обов’язки.
Правоздатністю, окрім громадян, наділені також державні органи і юридичні особи. Перші здійснюють управлінську функцію у сфері соціального забезпечення і для цього наділені владними повноваженнями, тобто компетенцією. Організації є правоздатними за наявності у них статусу юридичної особи.
Окрім правоздатності, суб’єкти правовідносин наділені дієздатністю. Це визначена законом можливість суб’єкта особисто вчиняти юридичні дії. У сфері соціального забезпечення — це здатність особи самостійно чи за допомогою визначених законом осіб здійснювати права й обов’язки. Сприяння у здійсненні дієздатності — характерна риса соціально-забезпечувальної дієздат­ності. У праві соціального забезпечення дієздатність буває повна та часткова. Повна дієздатність настає з 16 років. Визнання людини повністю недієздатною у праві соціального забезпечення неможливе, оскільки недієздатні є однією з категорій осіб, яким держава зобов’язана надавати соціальне забезпечення.
Іншим суб’єктом пенсійних правовідносин є відповідний державний орган. Як правило, таким органом є районне (міське) управління соціального захисту. Функції, права та обов’язки управління соціального захисту визначені відповідним Положенням. Управління завжди виступає як орган державної виконавчої влади, що діє в рамках функцій, покладених на нього державою.
Під об’єктом матеріальних правовідносин з соціального забезпечення розуміють конкретне благо матеріального чи нематеріального характеру, щодо якого вони виникають, тобто конкретний вид соціального забезпечення: об’єктом пенсійних правовід­носин є пенсія; об’єктом правовідносин із приводу надання допомог є відповідна допомога. У процедурних правовідносинах об’єктом виступають дії — рішення державних органів про призначення конкретного виду соціального забезпечення, без яких неможлива реалізація матеріальних правовідносин. У процесуаль­них правовідносинах з розгляду спорів — рішення по суті спору. Об’єкти правовідносин не слід плутати із змістом правовідносин. Під юридичним змістом правовідносин розуміють сукупність суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, якими наділені суб’єкти правовідносин [4, с. 86]. Характерна риса всіх правовідносин зі соціального забезпечення — наявність правомочності правоздатної особи на одержання окремого виду соціального забезпечення і відповідно цій правомочності наявність юридичного обов’язку органу державної влади надавати особі матеріальне благо. Змістом матеріальних правовідносин з соціального забезпечення є суб’єктивне право громадянина на конкретний вид соціального забезпечення в установленому законом розмірі і у визначені законом строки і обов’язок державного органу прийняти рішення про його надання або про відмову в його наданні. Змістом процедурних правовідносин є суб’єктивне право громадянина на встановлення юридичних фактів, необхідних для виникнення права на конкретний вид соціального забезпечення, і від­повідний обов’язок державного органу здійснити перевірку і винести акт-рішення про задоволення суб’єктивного права громадянина або про відмову в цьому. Змістом процесуальних правовідносин виступає суб’єктивне право на поновлення порушеного права і відповідний обов’язок державного органу розгля­нути сутність спору і прийняти рішення. Це не означає, що у сфері соціального забезпечення правовідносини є простими, тобто складаються з однієї правомочності і кореспондуючого їй обов’язку, або однобічними, коли правомочності належать одному суб’єкту правовідносин, а обов’язки — іншому. Більшість правовідносин у праві соціального забезпечення складні і двосторонні, з комплексом прав і обов’язків у обох суб’єктів.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.