лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОЛОГІЯ І ЕКОНОМІКА

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Розділ

ПРЕДМЕТ «ЕКОЛОГІЯ І ЕКОНОМІКА» ТА ЙОГО ЗАГАЛЬНООСВІТНІ ОСНОВИ

 

КОНЦЕПЦІЯ ПРЕДМЕТА

Предмет посібника «ЕКОЛОГІЯ І ЕКОНОМІКА» опрацьовано відповідно до викладеної в «Передньому слові» ідеї (концепції) не як тривіальне об’єднання двох окремих гуманітарних навчальних дисциплін, а як холітистичну інтеграцію природничо-технологічних дисциплін у самодостатню систему загальнонаукових знань з новими емерджентними характеристиками екологіч­но-гуманістичного спрямування, що сприятиме формуванню у студентів різного фаху науково обґрунтованої екологічної свідомості.
Відповідно до цього концептуальні засади предмета посібника та методологію його написання відображено в таких принципах:

  • генезис і сучасний стан екологічних та економічних проблем вивчається не лише за висновками окремо вибраних авторитетних джерел, а переважно залученням учня до спільного з автором посібника та викладачем дисципліни аналізу конкретних матеріальних об’єктів і явищ на основі фундаментальних при-
    родничих законів
    , особистого усвідомлення суті перманентного характеру інновацій наукових революцій і технологічного прогресу;
  • сучасна товарна економічна діяльність, у контексті предмета посібника, викладається як динамічна прагматично організована система грошових і матеріально-енергетичних потоків конверсії природних ресурсів у будь-яку споживну вартість за пріоритету отримання найбільшого прибутку;
  • традиційні технологічні системи індустріальної економіки характеризуються як штучно створені людиною «абіотичні організми», які разом з нею є надприродними «синергетичними тандемами», самовизначальними у своєму розвитку, що паразитують на об’єктах глобальної екологічної системи Землі — біосфері;
  • процеси економічної діяльності та їхній вплив на екологічний стан навколишнього середовища аналізуються переважно за кількісними техніко-економічними й екологічними характеристиками «втрат» і «здобутку» у відповідних фізичних величинах;
  • глобальні проблеми суспільства (екологічні, економічні, технологічні й гуманітарні) розглядаються як наслідок незбалансованості його економічних та морально-етичних пріоритетів соціального розвитку різних верств населення й державних ідеологій, розв’язання яких можливе лише на шляху компро­місу їх раціональних змін.

Зміст посібника орієнтовано на ідею подолання сучасної еколого-економічної кризи через трансформацію розвитку технологічних систем від прагматично гомоцентристської концепції до глобальної «Гея-біосферної*», які зможуть співіснувати в режимі симбіозу чи навіть синергізму гуманістичного спрямування.
Науково-методичним підґрунтям предмета посібника є сучасні концепції природознавства, а науковою мовою — відповідна сучасна метамова природничих законів та міжнародних систем фізичних величин (SI) і номенклатури речовин (IUPAC), що дають змогу вивчати предмет не лише в якісних, а й в узагальнено-кількісних категоріях об’єктивної дійсності.
Підсумовуючи викладене, можна сказати, що, за задумом, предметом посібника є сама природа, обмежена біосферою Землі, і, як її складова, — людина зі створеними нею технологічними системами. Саме екологічна криза, що швидко прогресує внаслідок антропогенного руйнівного впливу на біосферу, загрожує людині вже сучасного покоління хронічними хворобами, а відмова від вирішення невідкладних екологічних проблем невдовзі загрожуватиме існуванню людини як первозданного біологічного виду.
Щодо екологічної ситуації в нашій країні, то одне із завдань посібника — сприяння поліпшенню еколого-економічної освіти студентів як гуманітарної, так і виробничої сфер діяльності.
Специфічним питанням предмета є критичне осмислення поняття «Земля у рівновазі» і, відповідно до цього, узгодження меж морально-етичних, екологічних і технічно-економічних пріоритетів щодо виваженого використання людиною ХХІ ст. досягнень науки, насамперед, енергії ядерного розпаду й синтезу та генної інженерії, адже наслідки кліматичних змін і стабільність ДНК для різноманітних організмів неможливо сьогодні повністю заперечити.


Методичні рекомендації до вивчення розділу


Опрацювання змісту цього розділу не становитиме для вас труднощів, якщо ви добре засвоїли природничі дисципліни за програмою середньої школи (фізику, хімію, біологію) і будете повертатися до їх повторення в разі потреби.
Знайомлячись із сучасними проблемами екології і економіки (підрозділ 1.1), намагайтеся виявити в них двоєдину суть загальної соціальної проблеми суспільства споживачів «безкоштовних» природних ресурсів, розв’язання якої необхідне для формування нової парадигми економіки ХХІ століття.
Сумлінно й послідовно опрацюйте матеріал підрозділів 1.2 й 1.3, керуючись методичними рекомендаціями й прикладами розв’язання характерних задач. Зважте на відносну складність цих задач і необхідність використання в процесі їх розв’язування системи суміжних природничих дисциплін.
Постійно звертайтеся до нашого словника (див. додаток), з’ясовуючи точне значення слів-термінів (дефініцій) у конкретному контексті. Перевірте доцільність такої рекомендації на текстах уже перших кількох сторінок посібника.
Аналізуйте висновки й перевіряйте надійність засвоєних знань, опрацьовуючи структурно-логічні схеми, контрольні запитання та задачі, наведені в кінці кожного підрозділу.
Після засвоєння матеріалу розділу ви вмітимете:

  • правильно викласти сучасний зміст (дефініцію) понять «екологія», «економіка» і «технологія» з урахуванням науково-технічного прогресу, тенденцій пріоритетів розвитку світової та вітчизняної економіки;
  • виявити зв’язки між навчальними дисциплінами (екологія, економіка, технологія) та пояснити важливість їх комплексного вивчення для розв’язання проблем життєдіяльності суспільства;
  • вільно користуватися сучасними міжнародними системами фізичних величин і номенклатури речовин у процесі опрацювання наукових і практичних матеріалів з екології, економіки та промислової технології;
  • переконати опонентів у дискусіях щодо необхідності засвоєння кожною людиною з будь-якою вищою освітою певних знань з екології, економіки та промислової технології як складових інтегральної науки ХХІ століття — мегаекології.

1.1. Екологія, економіка і науково-технічний прогрес та їхні проблеми
Зміст: спільне та специфічне в поняттях «екологія», «економіка»,  «технологія» і «НТП»; концепції їхнього історичного розвитку та соціальні проблеми у ХХІ сторіччі.
Слова «екологія» і «економіка» сьогодні можна почути, коли йдеться про добробут і безпеку нашого життя. І це не випадковість. Зверніть увагу на морфологію цих слів. Знаменно, що слова економіка і екологія походять від одного спільного кореня — «еко» (від гр. ??o? — «дім, оселя»). У слові «екологія» (відступаючи від його академічної дефініції) першу його частину можна також визначити ширшим поняттям — «середовище», і в такому розумінні воно буде означати науку про зв’язок «дім — середовище». У сучасному суспільстві слово «екологія» найчастіше асоціюється з таким поняттям загальнонаукового вирішення проблем життєдіяльності людства, як «загальна екологія» [61, 7—8], [134, 8—18], [17, 18—24].
Слово «економіка» також походить від грецького ?????????? — «господар, розпорядник», де друга частина (?o???) означає закон, норму. У сучасній науці й виробництві зміст (дефініція) поняття «економіка» залежно від контексту формулюється по-різному, а саме:

  • наука, що вивчає суспільні процеси господарювання; шукає відповіді на запитання: що, скільки, яким чином і для кого виробляти; досліджує альтернативне використання обмежених засобів;
  • народне господарство країни, регіону чи галузі вироб-
    ництва;
  • економіка світова: система виробничих, технологічних, торговельних, фінансових та інституційних міжнаціональних зв’яз­ків різних держав у загальносвітовому процесі виробництва й товарообміну;
  • економічна характеристика політичного устрою та матеріаль­но-фінансового стану суспільства: економічний лад держави, ринкова економіка, перехідна економіка тощо;
  • економічна діяльність — процес поєднання технологічних дій і природних ресурсів для отримання природничої та матеріальної (фізичної) споживної вартості, що і є однією з основних складових предмета посібника [48].

Науково-технічний прогрес (НТП) — явище взаємозумовленого синергетичного самовпорядкованого поступу науки й техніки. У такому «тандемі» чи «симбіозі» наукові відкриття, інновації та винаходи стимулюють розвиток техніки, що, у свою чергу, вдосконалює науково-експериментальну (дослідну) базу теоретичної та прикладної науки. Разом вони зумовлюють прогрес виробничої сфери суспільства, що породжує та водночас розв’язує (залежно від розуму й моральності людей) його екологічні проблеми. Це останнє і відображає найбільшою мірою основну ідею нашого посібника.
Отже, з наведеного можна зробити висновок: екологія, еко­номіка та НТП мають багато спільного, що ми й будемо розглядати далі.


1.1.1. З історії наук екології, економіки та НТП

Від стародавніх часів до епохи Відродження

У сучасному розумінні екологія і економіка — це молоді на­уки, але чи не найважливіші з огляду на вирішення сучасних проблем, які цікавили людей з давніх-давен. Очевидно, що становлення й розвиток цих наук відбувалися взаємозумовлено. Економічна діяльність стародавнього суспільства потребувала нових знань щодо освоєння природних ресурсів землеробства й тваринництва, які народжувалися в наукових працях відомих нам мислителів давньогрецької та римської цивілізацій.
Так, ще Аристотель (384—322 до н.е.), якого великий Платон називав «мозком» своєї Академії, першим почав вивчати явища природи, зокрема особливості характеристик різних тварин і рослин залежно від навколишнього середовища. За підтримки Александра Великого (Македонського) він створив перший у світі зоологічний сад з екзотичними тваринами з різних країн світу: слонами, жирафами, антилопами та ін. В алеях такого саду Аристотель разом з учнями свого «Лікею» (заснованого на честь Апол­лона Лікейского) вивчав світ живої Природи. Його наукова праця «Історія тварин» і систематика тваринного світу були обов’язко­вим для вивчення організмів аж до опрацювання Карлом Ліннеєм (1707—1778) нової «класифікації органічного світу». Вклад Аристотеля в науку настільки плідний, що й сьогодні науковий світ визнає його «патріархом сучасного природознавства» й першим у світі біологом. На жаль, подальша доля Аристотеля не сприяла його науковій праці — він вимушений був залишити Лікей і провести останні роки життя самотньо на острові Евбей [164, 90—94]. Щодо другої стародавньої великої цивілізації — Римської імперії, то вона не дала людству вчених-природознавців такого масштабу, яким був Аристотель. Згадаємо тут лише ґрунтовний твір відомого письменника Стародавнього Риму Плінія Старшого (27—79 н. е.) під назвою «Природнича історія» у 37 книгах, у 16 з них він описує свої спостереження над близько 1000 рослин. Але зазначимо, що Пліній не намагався науково знайти зв’язок між причиною та наслідком, а задовольнявся збиранням і описуванням наукових досягнень своїх великих попередників, що послужило плідним надбанням для наступних поколінь учених.
Викладене вище дає нам підстави стверджувати, що сучасний аспект наук екології і економіки започатковано ще з часів ста-
родавнього світу, але аж до промислової революції економічна діяльність не завдавала навколишньому середовищу незворотних змін. Такий стан був зумовлений стабільністю укладу й суспільних відносин та практично незмінними засобами праці й продукцією виробництва. Сучасні економісти Роберт Гейлбронер і Лестер Тароу слушно звертають на це нашу увагу: «Наскільки схожі одяг і посуд, будівельні матеріали, транспортні засоби, які ми бачимо на другому плані картин епохи Відродження, з тими, що їх ми можемо розглянути на тлі грецької вази!» [35, 11].

 

Від епохи Відродження до раннього капіталізму

Уже в епоху Відродження чи не вперше виникають конфлікти, як сьогодні б ми сказали, між промисловою економікою і екологією. Про це пише у своїх працях видатний німецький металург Г. Агрікола* (XVI ст.): «Через видобування руди люди спустошують поля…, вирубують ліси, бо для виплавлення металів потрібне деревне вугілля…, розганяють звірів і птахів, багато яких є чудовою їжею …, промивання руди нищить річки, вбиває або проганяє рибу» [10, 90].
Тоді ж італієць Цезальпіні (1519—1603) і англієць Рей (1623—1705) розробляють першу наукову систематику рослин і вказують на залежність їхнього розвитку від середовища. Пізніше французький натураліст Ж. Бюффон (учень славетного фізика Ісаака Ньютона) вивчав вплив різних зовнішніх умов, як-от клімату, їжі, схрещування на одомашнення тварин і можливість зміни їх виду [67, 46—48]. Його головні наукові праці, написані разом із зоологом Добантоном, «Всесвітня природна історія» і «Епохи природи» справили великий вплив на плеяду еволюціоністів наступного сторіччя.

ХІХ сторіччя

Серед послідовників Ж. Бюффона згадаємо німецького ботаніка Л. Тревірануса, хто першим у 1802 році запропонував термін «біологія» для «загальної науки про життя», і французького біолога Ж. Б. Ламарка, чиї фундаментальні праці із зоології мали важливе економічне значення для підвищення продуктивності сільського господарства. Найвідоміша праця ХІХ ст., присвячена різним формам взаємного впливу організмів і середовища, — це «Походження видів» Ч. Дарвіна (1859 рік). Зазначимо, що саме в цей час сформувалася загальна біологічна теорія клітинної будови організмів, що остаточно виділило її в самостійну науку — одну з основних складових сучасної екологічної науки. Звідси ми впритул підходимо до формування в науці поняття «екологія» як самодостатньої її галузі.
Імена німецьких учених-природознавців ХІХ ст. Е. Геккеля та К. Мебіуса мають безпосередній зв’язок із предметом нашого посібника. Саме Eрнст Геккель (Haeеkel) (1834—1919), біолог, філософ, послідовник Ч. Дарвіна, професор Єнського університету, в працях 1866—1869 р., зокрема в «Загальній морфології організмів», запровадив термін «екологія», визначивши його як напрям науки про баланс відносин організму з навколишнім світом. Пізніше в праці «Природна історія створення світу» він ширше визначає це поняття: «Під екологією ми розуміємо суму знань, які належать до економіки природи: вивчення всієї сукупності взаємовідносин тварини з навколишнім середовищем як органічним, так і неорганічним і, насамперед, ...з тими тваринами і рослинами, з якими вона прямо чи опосередковано вступає в контакт».*
Сучасник Е. Геккеля, німецький гідролог К. Мебіус, у 1877 р. назвав екологічну одиницю, виокремлену для розгляду, біоценозом [19, 543]. Цей термін близький до введених згодом термінів біогеоценоз (буквально «життя й земля») і сучасного екосистема — сукупність організмів у певній фізичній і хімічній взаємодії як між собою, так і з навколишнім середовищем, що проявляється у самодостатній регуляції умов її існування. Термін «екосистема» був уперше введений у 1935 році англійським ботаніком А. Тенс­лі (Tansley A. G.) [19, 542] в праці «The use and abuse of vegetationel concepts and terms, Ecology».
Отже, аналізуючи викладене вище, ми вже помітили певні специфічні ознаки наук про організми рослин і тварин екології і економіки та можемо зробити власний висновок, а саме, що спіль­ний теоретичний фундамент їх подальшого наукового розвитку як сучасної екологічної науки був закладений уже на початку другої половини ХІХ сторіччя.
Уважний читач уже зрозумів: наслідки біологічних (екологічних) досліджень залежності розвитку рослин і тварин від їхніх взаємовідносин і відносин із навколишнім середовищем давно використовуються в селекції рослинництва й тваринництва, що цілком відповідає завданням економічного розвитку. Зрозуміло, що це не могло бути не поміченим суспільством того часу. Отже, визначивши для себе перший історичний етап становлення переважно екологічної науки, повернімося до економіки, оскільки задекларована концепція предмета посібника передбачає вивчати їх разом як взаємно зумовлені визначальні фактори однієї системи.
Зазначимо, що не ми перші приділяємо увагу цьому питанню. Особливої популярності знання економічної науки набуло саме в розглянутий вище період завершення формування теоретичного фундаменту екологічної науки, що збігся з періодом становлення й розвитку капіталістичної формації суспільства. Обізнаність з економічною наукою вважалася в елітарних колах суспільства ознакою високої освіченості. Згадаємо, як це підкреслювалося в характеристиці героя Пушкінського віршованого роману «Євгеній Онєгін» [135, 126] :
Високої не мавши сили
Життя натхненню присвятить,
Не міг він, хоч і як ми вчили,
Хорей од ямба відрізнить.
Гомера лаяв, Феокріта;
Зате читав Адама Сміта
І сильний був економіст,
Тобто доводити мав хист,
На чім держава багатіє,
І чим живе, і як вона
Бува без золота міцна,
Коли продуктом володіє.
На все те батько не зважав
І, знай, маєтки заставляв.
Зверніть увагу на Пушкінське протиставлення економічних категорій «продукт» і «застава», до яких ми ще повернемося.
Саме Адам Сміт (Adam Smith) — класик капіталістичної ринкової економіки — у 1776 році опублікував працю «Дослідження природи і причин добробуту народів»* (An Inquiry the Nature and Causes of the Wealth of Nations), у якій обґрунтував чинники, що мали б самодостатньо забезпечити процвітання суспільства [150, Т. 1, 30—34]. Але, на відміну від пушкінського Онєгіна, ми з позицій сучасної екології обережніше розглянемо рецепт Адама Смита «Як збагачується держава». Що нас до цього спонукає?
За Адамом Смітом, необхідна кількість товару («простого продукту») і його ціна в такому суспільстві можуть бути визначені стабільністю певного співвідношення членів рівняння:
,
де То.т — кількість одиниць товару (виробництво за рік);
Цо.т — узагальнена ціна одиниці товару;
 — сума грошей, яка перебуває в обігу;
n — кратність обігу.
А що станеться, коли зміниться будь-який із членів рівняння? Наприклад, якщо зменшити кількості одиниць товару, то, щоб зберегти рівняння, необхідно або підвищити ціну одиниці товару, або вилучити з обігу надлишкові гроші. І перше, і друге призведе до зниження добробуту людей. Отже, Адам Сміт зазначає, що ключовим фактором забезпечення добробуту суспільства є продуктивність  виробництва товару за умов поліпшення його якості та зниження собівартості. Але яке відношення це має до екології? Має. І це пояснив би ще у ХVI ст. вже згаданий вище Г. Агрікола (а ми б з ним погодилися). Адже умова стабільності співвідношення членів наведеного рівняння недостатня щоб забезпечити добробут суспільства, оскільки не враховує витрат на компенсацію «екологічних втрат» від збільшення виробництва товару. Розглянемо складові лівої частини рівняння: кількість одиниць товару та його ціну. За класичною схемою (рис. 1), товар як споживна вартість народжується в технологічному процесі спрямування інтелектуальної та фізичної праці людини
— носія праці через засоби праці на предмет праці — природний ресурс.

Рис. 1. Тріада економічних категорій виробництва споживної вартості
Але отримана споживна вартість (продукція) є тільки часткою від видобутого природного ресурсу, хоч саме вона визначає економічну доцільність суспільного виробництва. Інша частка «продукції» виробництва, як правило, значно більша за масою, — це відходи, які не потрібні економіці та розглядаються нею як баласт. Саме цей баласт створює не лише екологічні, а й до певного часу приховані економічні проблеми, порушуючи природні процеси відновлювання необхідних виробництву сировинно-енергетичних ресурсів. Отже, чим більше виробляється продукції, а часто чим вона новіша, чистіша та якісніша, тим більш ускладнюються ці проблеми — це закономірна й незаперечна тенденція розвитку індустріального виробництва.
Звичайно, можна нагадати про існування маловідходних і навіть безвідходних технологій. Одразу заперечимо, що безвідходних і цілком нешкідливих технологій не існує. Навіть під час випікання хліба утворюється токсичний альдегід — фурфурол (на щастя, у малій кількості).
Але найбільш гострою суспільною проблемою економічної науки ХІХ сторіччя, породженою розвитком капіталізму, були економічні відносини найманого робітника та власника капіталу (засобів праці) щодо перерозподілу між ними додаткової вартості — соціально-економічної форми додаткового продукту (у натуральній формі) чи прибутку (в грошовій формі) з виробництва в умовах товарно-грошових відносин. За пануючою на той час марк­систською теорією природа додаткової вартості походила виключно з праці найманого робітника, що створювала більшу вартість, ніж вартість отриманого ним заробітку за витрачену робочу силу. На цьому, за Марксом, був заснований механізм експлуатації робітників капіталістом, що виправдовувало як єдино можливий революційний шлях захисту трудящих. Читач уже, можливо, втрачає відчуття зв’язку між економікою і екологією? Саме тут автор хоче загострити його увагу. Отже, у березні-квітні 1880 року К. Маркс отримує листи від молодого українського соціаліста, кандидата природничих наук фізико-математичного факультету Київського університету Сергія Андрійовича Подолинського.
У листі вчений викладає власні наукові погляди на «спроби погодити додаткову працю з пануючими фізичними теоріями [124, 293]. За своєю суттю це були перші нариси розв’язання проблеми соціально-економічної та екологічної перспективи поступу цивілізації засобами природничих наук. Тут ми підкреслимо, що теоретичним фундаментом його досліджень і футурологічного прогнозу були передові наукові концепції того часу — Закон ентропії (2-й Закон термодинаміки) і явище фотосинтезу. За С. Подолинським, накопичена при фотосинтезі внутрішня енергія міжатомного зв’язку у збіжжі врожаю, яка може бути конвертована в механічну роботу, більша, ніж енергія (робота) витрачена хліборобом на оранку, посів і жнива. Його найважливіші досягнення в цьому напрямі викладено в кількох зарубіжних публікаціях [124, 290—310]. Зокрема в праці «Menschliche Arbeit und Einheit der Kraft» («Людська праця і єдність сил», 1883 р.) він робить висновок: «Доки людина має змогу розпоряджатися такою кількістю хімічних споріднень і вільної механічної роботи (енергії), що ця кількість перевищує її власну силу …, доти існування людства буде матеріально забезпечене» [124, 101—105].
Сьогодні ми маємо визнати, що з огляду на стан науки того часу саме це було геніальним природничо-економічним відкриттям Подолинського [76, 101—105]. Проте його ідеї з цього питання набагато випереджали рівень науки його часу, і тому не набули відповідного розвитку. Сучасники, насамперед, убачали в його відкритті заперечення суті природничих законів термодинаміки.
По-перше, з висновків Подолинського начебто випливає, що в природі існує такий клас процесів, що характеризуються коефіцієнтом корисної дії більшим за 100 %. Насправді цей парадокс пояснюється просто: додатково до праці (енергії), витраченої хліборобом, залучається сонячна енергія, що фіксується фотосинтезом у збіжжі. (Матеріальний баланс і термодинаміку цього явища ми розглянемо в розділі 1.3). Саме це Ф. Енгельс визнав «дуже цінним відкриттям» фізичної природи «додаткового продукту» в сільському господарстві [57, 104—107]. Але він не спромігся (чи не наважився) на більше — поширити його відкриття на промислове виробництво. А це, за оцінкою професора Т. Муранівського, означало б визнати марксистське тлумачення «додаткової вартості», яке Ленін назвав «наріжним каменем» учення Маркса, помилковим [113, 25—36]. Ось чи не основна причина замовчування наукових праць С. Подолинського в СРСР.
По-друге, більш суттєве заперечення стосувалося висновку, що «додаткова вартість» у процесі фотосинтезу формувалася в умовах, за яких сонячна енергія більшої ентропії довільно перетворювалася в енергію меншої ентропії міжатомного зв’язку у збіжжі. Це розумів і сам Подолинський.
Але, як це траплялося в науці, творчий геній ученого спри­ймав таку речовинно-енергетичну колізію як іще не розкритий «парадокс» всесвітнього природничого закону ентропії. Щодо цього відомий сучасний американський еколог Ю. Одум у книзі «Basic ecology» зазначає, що навіть до 70-х років ХХ сторіччя теоретики-природознавці були стурбовані науковою невизначеністю явища самоорганізації живих організмів шляхом «відкачування» ентропії в навколишнє середовище.
Лише в другій половині XX ст. у публікаціях англійця П. Еткінса [59] і бельгійця І. Пригожина [127] це явище було пояс­нено в рамках дослідження теорії неврівноважених термодинаміч­них систем, так званих «дисипативних структур». Цей факт розкриває глибину й далекоглядність досі невичерпного наукового потенціалу ідей Сергія Андрійовича Подолинського.
Саме це зумовлює той факт, що не лише за життя вченого, а й у наступному столітті Подолинському не було віддано належне місце в історії наук, а висновки з відкритого ним закону природи були недостатньо сприйняті екологічною та економічною наукою та реалізовані в освіті й на практиці. Щодо більш повного ознайомлення зі світовою економічною думкою й зокрема в Україні ХІХ ст., то україн-
ський читач може звернутися до підручника «Історія економічних учень» за редакцією професора Л. Я. Кор­нійчук і Н. О. Титаренка [88].
До цього питання ми ще повернемося.

З ХХ індустріального у ХХІ — сторіччя глобалізації економіки
Аналізуючи вже викладене в посібнику, можемо переконатися, що історично екологічна (природнича) і економічна науки у ХІХ сторіччі формувалися відносно незалежно, без, як ми сьогодні починаємо усвідомлювати, необхідного взаємопогодження своїх наукових концепцій. На жаль, така ситуація зберігалася і протягом першої половини ХХ сторіччя. З цього приводу доречно навести вислів Олвіна Тойфлера в передмові-діалозі до книги «Порядок з хаосу» вже згаданих авторів І. Пригожина і І. Стен­герс «Ми досягли неабияких успіхів у мистецтві поділу цілого на частини ..., настільки, що часом забуваємо як зібрати окремі частини в те єдине ціле, яке вони колись склали» [127, 11].
Бурхливий розвиток індустріальної економіки з початку ХХ сторіччя практично не обмежувався поняттям доцільності визначення безпечних масштабів використання природного ресурсу й забруднення промисловими відходами навколишнього середовища. Хоча вироблена корисна продукція (за масою й обсягом) порівняно з відходами становила лише кілька відсотків, їх утилізація, знешкодження чи безпечне захоронення в адекватних масштабах і належним чином не проводилися, а отже, і не відображалися в ціні продукту за наведеним вище рівнянням «суспільного процвітання» А. Сміта.
Щодо екологів того часу, то їх об’єктами дослідження, як і в ХІХ сторіччі, залишався рослинний і тваринний світ. Поняття «екологія» все ще обмежувалося дефініцією Е. Геккеля у межах біології. Наочну, що вже стала популярною, модель структури біології під назвою «Листковий пиріг» і визначення місця в ній екології запропонував уже згадуваний еколог Ю. Одум у книзі «Основи екології» (Basic Ecology) [118]. Графічний варіант моделі «листковий пиріг» представлено на рис. 2.


Рис. 2. «Листковий пиріг» біології (за Ю. Одумом)
Якщо покраяти такий пиріг по вертикалі на сектори, то кожний із секторів репрезентуватиме так звані таксономічні науки, такі як зоологія, ботаніка та ін. Отже, оскільки екологія є одним із фундаментальних розділів біології, то вона буде складовою частиною кожного із секторів таксономічних наук, а її підходи та принципи охоплюватимуть усі фундаментальні рівні біології — науки життя організмів.
З 90-х років минулого сторіччя з ініціативи «Всесвітнього центру «WORLD «SOS» Centre-XXI» серед науковців набув поширення термін мегаекологія, який відображає глобальні загаль­нонаукові, філософські й морально-етичні аспекти цієї синтетичної науки.
В Україні ці фундаментальні наукові концепції обговорювалися на Міжнародному теоретичному семінарі в Луцьку (1995 р.) [40, 20]. У доповіді акад. В. Шинкарука підкреслювалося, що сучасна Людина як соціокультурна духовна сутність набуває рис могутнього антипода природи, залишаючись водночас її дитям — слабкою біологічною системою. На думку доповідача, суперечність між скінченністю існування окремого індивіда та нескінченністю його духовного єства зумовлює відчуження природи від людини. Тому неможливо обмежувати освоєння природи лише суспільним виробництвом, нехтуючи духовним проникненням у природне середовище з допомогою міфології, релігії, мистецтва, мови. Д-р філософ. наук В. Водоп’янов, розглядаючи шляхи виходу з екологічної кризи, вказав на необхідність формування в суспільстві свідомості й культури, морального імперативу свого існування, які узгоджувалися б з вимогами збереження природного середовища. Доктор філософських наук В. Крисаченко зупинився на аналізі взаємозв’язку українознавчої та екологічної проблематики в глобальному аспекті збереження на Землі людини як виду — homo sapiens. Він ставить питання: якою має бути людина? Чи є вже сьогодні наука, яка в змозі виробити методологічну парадигму та засоби теоритизації для аналізу доби виживання? На його думку, в сучасних специфічних обставинах такою наукою має стати саме екологія людини. Всі знання у сфері відносин людини з природою мають оформитися в нову навчальну дисципліну — «Людина в довкіллі».


* Гея — у давньогрецькій міфології богиня Землі [95].

* Справжнє ім’я Георг Бауер (1494—1555).

* Переклад цитати запозичено з посібника С. І. Дорогунцова [51, 10].

Переклад М. Рильського.

* Англомовне видання А. Сміта [200]

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.