лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОЛОГІЯ І ЕКОНОМІКА

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Урядова політика в Україні щодо АЕС із часу Чорнобильської катастрофи була неоднозначною та суперечливою. Зрозуміло, що вона почала формуватися в Москві ще до розпаду СРСР, а з 1991 р. фінансування ліквідації наслідків аварії було перекладене цілком на мізерний український бюджет. Сьогодні немає одностайності серед науковців-атомників, економістів і урядовців щодо подальшої долі атомної енергетики країни. Проблематичним є питання доцільності створення вітчизняної індустрії замкненого ядерного циклу — від видобування уранової руди до захоронення відпрацьованого ядерного палива. Стосовно цього колишній міністр енергетики України Віталій Скляров висловився так: «Якщо ми створимо замкнений цикл ядерних реакторів і все, що з ним пов’язане, то це буде такий тягар для України… Невідомо, яка економіка його витримає…» Хоч він і мав рацію, але однозначної відповіді на питання, яким шляхом буде розвиватися енергетика України в перші десятиріччя ХХІ ст., сьогодні не існує. Щодо ядерної енергетики, то збільшення її частки в загальнодержавному балансі економічно недоцільне. Це зумовлено самою технологічною природою безперервної генерації електроенергії АЕС, тим часом як потреби в ній протягом доби коливаються від 1,5 до 2 разів. Постійна складова добової потреби електроенергії в загальнодобовій становить 40—50 %. Саме таку частку електроенергії сьогодні виробляють АЕС.
Теплогенеруючі елементи АЕС (твели) з дорогим ядерним паливом теоретично можуть безперервно працювати протягом багатьох місяців, але якщо їх вимикати-вмикати хоч би один-два рази на день (у години пік), то їхній енергоресурс вичерпається за один-два місяці: твели, які Україна закуповує в Росії, розраховані лише на 80 пар увімкнень-вимкнень (твели французького виробництва витримують у кілька разів більше) [176, 3].
Крім цього, специфічна проблема АЕС — відпрацьоване ядер­не паливо. За кожний його кілограм, вивезений до сховищ у Красноярську, Україна сьогодні сплачує Росії суму, еквівалентну сотням доларів США. Можливість продовження цих угод з Росією також є проблематичною, оскільки Росія і сама задихається від ядерних відходів: наприклад, більше ніж 100 підводних човнів з відпрацьованими ядерними реакторами перебувають на відстою в російських портах уже понад 20 років [22, 88—92].
Поборники гіперболізованої ядерної енергетики в другій половині XX ст. сприяли занепаду вугледобувної галузі в розвинених країнах світу і в СРСР [87, 5]. Чимало апологетів атомної енергетики в Україні (переважно серед нової компрадорської бур­жуазії), продовжують і сьогодні лобіювати державну політику розбудови АЕС і фактично загальмували процес удосконалення теплових електростанцій (ТЕС), спекулюючи на прикладі такої країни, як Франція. Так, у 2001 році завідувач відділу ядерних досліджень та центру «Укриття» ЧАЕС професор Павлович переконував у пресі (киян), що в найближчі 30 років Україна має розвивати ядерну енергетику, довірившись науці*. На нашу думку, така рекомендація принаймні передчасна як для наших співвітчизників, так і світової спільноти, оскільки реалізація одіозних ядерних амбіції України якщо й має якийсь економіч­ний сенс, то тільки на сьогодні, а завтра — «хоч трава не рости».
Спростовуючи аргументи апологетів «мирного атома», треба виходити з таких принципів.
По-перше, Україна на сьогодні не є самодостатньою технічно й політично країною для подальшої розбудови екологічно безпеч­ного й економічно виправданого комплексу атомної енергетики на зразок Франції.
По-друге, Україна, на відміну від Франції, має власний потуж­ний енергоносій у необмеженій кількості — 3000 млрд тонн вугілля. Якщо добувати його до 150 млн тонн щороку, то лише розвіданих запасів вистачить до XXV ст. Зазначимо, що в екологічному плані найновіші технології спалювання вугілля забезпе­чують достатню (на сьогодні) екологічну безпеку: у США й Німеччині левову частку всієї електроенергії виробляють саме на вугільних електростанціях. Слід підкреслити також, що сьогодні в країнах світу, що мають поклади вугілля (США, Німеччина, Польща, ПАР і Росія), споживають вугілля на душу населення біль­ше, ніж в Україні.
По-третє, порядок підрахунку повної собівартості електроенергії на вітчизняних АЕС (з урахуванням усіх матеріальних, екологічних і соціальних збитків по всьому технологічному циклу) об’єктивно не визначено, в усякому разі настільки, щоб коректно порівнювати її з ТЕС.
Щодо питання стабільного функціонування вітчизняних АЕС за умови їх цілковитої технічної та економічної залежності від економічної політики будь-якої іншої держави, то читач має визначитися в цьому на власний розсуд.
Як висновок, намагаючись бути об’єктивними до сучасних проблем економіки України, маємо констатувати таке. У найближчій перспективі вітчизняна традиційна енергетика має розвиватися за збалансованою різновекторною схемою з пріоритетом збереження й реконструкції теплових електростанцій та жорсткої оптимізації потужностей АЕС. Слід сприяти більш динамічному залученню альтернативних екологічно чистих енергоджерел (вітер, сонце, біомаса) передовсім у сільському господарстві й побуті.
Обнадійлива перспектива в забезпеченні України моторним пальним намічається у зв’язку з розбудовою нафтогонів Баку — Супса — Чорне море — нафтотермінал Південний (поблизу Одеси) — Броди — Плоцьк (Польща) — Західна Європа з підключенням до нафтопроводу «Дружба» [79].
Реалізація такого проекту дасть змогу Україні звільнитися від монополії російської нафти й завантажити більш якісною нафтовою сировиною власні потужні нафтопереробні заводи — Кременчуцький та найбільший у Європі Лисичанський (до 50 млн тонн нафти на рік).
Альтернативні технології енергетики на природничо відновлювальних енергоносіях (ПВЕН) [42], [131], [148], [89].
Нині екологічно чистих технологій генерування енергії (ПВЕН) відомо чимало. Але використовують їх, окрім гідроенергоджерел, зовсім недостатньо. Основна проблема — це низька їх якість (концентрованість) і, відповідно, низька економічна ефективність їхньої конверсії у висококонцентровану, насамперед, електричну.
Аналізуючи різні альтернативні джерела енергії, слід пам’ятати, що в усіх без винятку випадках важливо підібрати до кожного промислового й побутового об’єкта найбільш раціональ­не за концентрацією енергії джерело, пам’ятаючи, що чим більше концентрована енергія, тим вона дорожча.
Згідно з директивою Євросоюзу щодо поновлюваної енергії в галузі виробництва електроенергії (документ прийнято 15-ма країнами ЄС) до 2010 року країни ЄС мають забезпечити 22 % загального обсягу споживання електроенергії за рахунок ПВЕН [42, 4].
Нижче розглянемо еколого-економічний аспект найбільш актуальних сьогодні альтернативних технологій генерування висококонцентрованої енергії з природно відновлюваних енергетичних носіїв (ПВНЕ).
Економіка і екологія гідроелектростанцій (ГЕС).
Рушійною силою в гідроелектростанції є ПВЕН — потік річкової води, який приводить у дію гідротурбіну, поєднану з елек­трогенератором. Як бачимо, у цій системі начебто немає проблем для зовнішнього середовища, а економічні характеристики ідеаль­ні: енергетичне джерело безперервно відновлюється природою. Основні витрати під час будівництва гідроелектростанцій припадають на спорудження греблі для забезпечення перепаду (напору) води. Що вищою є гребля, то більша потенційна енергія води на «вході». Коефіцієнт корисної дії конверсії енергії потоку води в електричну незрівнянно (втричі) вищий, ніж у системах конверсії теплових і атомних електростанцій, і становить понад 90 %. Ці незаперечні переваги стимулювали будівництво гідроелектростанцій у всьому світі.
Кожного року на планеті з’являються кількасот нових штучних водоймищ — водосховищ. Загальна площа водосховищ, які експлуатуються в різних державах світу, становить понад 400 тис. km2, а об’єм — 6 тис. km3. Щоб уявити собі всю грандіозність цього явища сучасної цивілізації, зробимо деякі порівняння. Наприкінці ХІХ ст. загальний об’єм водосховищ в усьому світі становив 15 km3, тим часом як об’єм зовсім не найбільшого у світі Братського водосховища на р. Ангарі — 170 km3. Масове будівництво водосховищ почалося після другої світової війни й триває швидкими темпами. З 1960 по 1990 рр. об’єм водосховищ у Латинській Америці збільшився в 35 разів, а в Азії — в 90 разів. Відомий учений, д-р геогр. наук А. Б. Авакян [1, 90—92] (дані якого тут використано) доречно зазначає, що на тлі величезних техніко-економічних досягнень людства ХХ ст. це явище залишається малопомітним. Справді, всі культурні люди знають про існування, скажімо, великого Женевського озера. А чи багато хто знає, що найбільше у світі штучне водосховище — водосховище Вольта, яке за площею у 15 разів перевищує Женевське озеро, знаходиться в Африці, де ще 30 років тому штучних водосховищ майже не було.
Утворення штучних водосховищ нерідко негативно впливало на географічні, економічні та кліматичні характеристики біосфери. Про глобальні масштаби рукотворних морів свідчать такі дані. Довжина лінії берегів водосховищ у СРСР перевищувала довжину берегів морських кордонів, а у США вона навіть утричі довша за сумарну берегову лінію обох океанів. Із затоплених водосховищами площ переселено десятки мільйонів людей, переміщено промислові підприємства, дороги, лінії електропередач, трубопроводів та ін. З іншого боку, більшість сучасних водосховищ змінили на краще природу близько 1 млн km2 прилеглих до них регіонів, оживили пустелі, забезпечили їх електроенергією потужних ГЕС.
Усе ж таки відносно доцільності продовження дальшого «пе­ретворення» природи існують діаметрально протилежні погляди: від палкої агітації за утворення нових водосховищ іще більших розмірів до вимог поступової ліквідації вже наявних.
Докладно висвітлити тут усі «за» та «проти» кожної зі сторін ми не маємо можливості, але розглянемо деякі питання щодо користі й шкоди водосховищ, побудованих у колишньому СРСР.
Чи правильним є твердження, що сучасна гідроенергетика — це економічно ефективне, винятково екологічно чисте джерело електроенергії? За об’єктивного порівняння гідроенергетики з теплоенергетикою з’ясовується, що це твердження не враховує багатьох, сказати б, побічних, аспектів гідроенергетики. Передусім це стосується створення водосховищ, які затоплюють великі площі сільськогосподарських угідь і лісів. На кожний кіловат потужності гідроелектростанції затоплюється близько 300 m2 землі. Нині на території колишнього СРСР під водою «поховано» близько 100 тисяч km2 родючих земель.
У басейнах рік рівнинних регіонів, як, наприклад, в Україні, значна частина площі таких водосховищ — це мілководдя (до 2 m глибини), де утворюються сприятливі умови для швидкого розмноження синьо-зелених водоростей. Небезпека цього явища — насичення води токсичними хімічними сполуками (фенолом, індолом та ін.), що виділяються в процесі відмирання й розкладу водоростей. Це явище називається «цвітінням» води й набуло особливого поширення у другій половині ХХ ст. Пояснюють його тим, що у зв’язку з широким застосуванням мінеральних добрив у великі мілководні басейни, які добре прогріваються сонцем, із дощовими потоками з ґрунту потрапляє велика кількість поживних для водоростей елементів — азот, фосфор, калій. У таких водоймищах зникає риба, а воду, щоб вона стала придатною для вживання, треба додатково очищувати, що, ясна річ, потребує і додаткових коштів.
Крім того, утворення великих водойм змінює мікроклімат регіону, і часто не на краще. Так, утворення глибокого (понад 100 m) Красноярського водосховища на Єнісеї спричинило зниження температури води влітку більш ніж на 10°С, а взимку, навпаки, в сорокаградусний мороз річка, окутана густим туманом, не замерзає протягом 300 km униз за течією. Для спорудження цієї ГЕС було затоплено найцінніші сільськогосподарські угіддя краю [131, 18—27].
Але є й інший бік проблеми. Для потужних ГЕС у 2000…3000 MW необхідні великі водні артерії, які б забезпечили висоту греблі 50…100 m з потоком води понад 10 000 m3 за секун­ду. Таких річок у світі небагато, а в Європі й зовсім немає.
Перспективний напрям у гідроенергетиці — це гідроакумулюючі електростанції (ГАЕС). Вони включаються в регіональну енергомережу з іншими електростанціями і виконують роль демпфера — самі споживають електроенергію, коли вона є
в надлишку, і повертають у мережу, коли її недостатньо
(рис. 71).

Рис. 71. Схема гідроакумулюючої електростанції (ГАЕС):
1 — електростанція ТЕС; 2 — нижній водяний басейн;
3 — електрогенератор; 4 — водовід; 5 — верхній водяний басейн
Електричні машини гідроакумулюючих станцій можуть працювати як насоси, коли качають воду у верхнє водоймище, і як гідротурбіни з електрогенераторами, коли вода з верхнього водоймища перетікає в нижнє. Першу в СРСР гідроакумулюючу елек­тростанцію було споруджено 1971 року на правому березі Київського моря. Її потужність — 225 MW, напір — 65 m, довжина водоймища — 275 m. Після 1980 року в СРСР було побудовано ще дві ГАЕС: у Загорську (Московська обл.), на р. Кум’я, потужністю в 1200 MW і в Литві, на р. Немані, — 1600 MW.
Безперечно, без водосховищ сьогодні практично не може розвиватися жодна галузь господарства. Створення водосховищ є радикальним, а для багатьох регіонів єдиним засобом забезпечення потреб промисловості й сільського господарства у прісній воді. Саме водосхо­вища у багатьох країнах світу допомогли вирішити проблеми енергетики, у тому числі й атомної, іригації, транспорту й водозабезпечення.
Але сьогодні вже зрозуміло, що подальше збереження темпів створення нових великих водосховищ загрожує негативними наслідками глобальних масштабів. Майбутнє — за середніми й невеликими водосховищами. Як приклад (за спостереженням автора) раціонального використання водно-енергетичних ресурсів регіону назвемо систему гідроелектростанцій Франції. У регіоні Альп споруджено каскади ГЕС з водонапірними тунелями та перепадом води у водо­сховищах у сотні метрів з дебітом понад 1000 m/s*. Тунелями вода надходить до гідротурбін. Одна з найпотужніших гідроелектростанцій Франції Grand Maison з 12 гідротурбінами по 150 MW (загальна потужність 1800 MW), забезпечена водним ресурсом у 14 000 000 m3 з напором у 1,4 km, може також працювати у режимі гідроакумулюючої електростанції. Довжина тунелів, якими вода послідовно надходить з верхнього водосховища до гідростанцій, становить майже 10 km, а дебет води перевищує 1200 m3 за секунду, що більше за середньорічний стік Дніпра в районі Києва (рис. 72).

Рис. 72. Панорама зразкової в економічно-екологічному аспекті
потужної гідроелектростанції Grand Maison (Франція) [190]
На рис. 73 (а, б) показано характерний енергопромисловий комплекс регіону ГЕС. Перші ГЕС у Франції було побудовано ще в кінці ХІХ ст.
Насамкінець звернімо увагу на техніко-економічний прогрес щодо використання гідроелектроенергії в промисловості.
Оскільки на початку ХХ ст. низьковольтну електроенергію, яку виробляють ГЕС, економічно недоцільно було передавати на великі відстані, енергоємні підприємства будувалися неподалік від ГЕС. Так, першу у світі електрифіковану залізницю було збудовано у Франції (1903 р.), шлях її пролягав у горах уздовж каскаду гідроелект­ростанцій, а поряд з ГЕС було побудовано перший потужний алюмінієвий комбінат, сировину для якого (боксити) привозили за сотні кілометрів з рудника Ле Бо (Les Вaux). Згодом, коли було розроблено технологію підвищення електронапруги, стало вигідно передавати електроенергію на великі відстані. Це спричинило зміну розміщення продуктивних сил у країні: енергоємні алюмінієві заводи почали будувати ближче до сировинної бази й використовувати електроенергію ГЕС з усіх регіонів країни. Сьогодні ГЕС Франції раціонально доповнюють потужну енергетику атомних станцій країни.


* «Хрещатик», 26 квітня, 2001. — С. 5.

* Майже як дебіт р. Дніпра в районі м. Києва.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.