лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


Значущість та складність економічного аналізу можна також прослідкувати крізь призму історії його розвитку, яка наповнена притаманними загальним закономірностям формування самостійних галузей знань взагалі та економічних зокрема тоді, коли певне коло питань практичної діяльності набуває важливого самостійного значення та потребує поглибленої наукової розробки, що й зумовило виникнення та швидкий розвиток економічного аналізу як самостійної економічної науки. В процесі вивчення історії його розвитку
необхідно звернути увагу на те, що це питання складається з об’єднаних загальною ідеєю двох самостійних питань: розвиток економічного аналізу взагалі як науки та розвиток його в Україні (або роль вчених українського походження у становленні економічного аналізу). Отже, слід детально ознайомитися із доробками визнаних українців в цій справі, таких як М. Драгоманов, І. Франко (статистика як метода, як наука), М. Туган-Барановський (соціальні основи кооперації, основи політичної економії), І. Вернадський (ревно відстоював вільний ринок і неприпустимість втручання держави в економіку).
Домінуючою є думка про етапи розвитку економічного аналізу, хоча в ній відсутня єдність поглядів та підходів, на що необхідно звернути увагу. В більшості випадків спеціалісти в галузі економічного аналізу в основу етапізації розвитку покладають загальноприйнятний історичний аспект розвитку суспільства (держави) взагалі, та виробничих відносин зокрема. У цьому аспекті доцільно виділити такі етапи розвитку економічного аналізу:
— до 1917 р. ;
— з 1917 до 1945 рр.;
— з 1945 до 1991 рр.;
— з 1991 до теперішнього часу.
Кожен із цих етапів має свої ознаки та характерні особливості, на чому необхідно акцентувати увагу.
Для етапу до 1917 р. характерна поява цієї науки, окресленої доцільністю та необхідністю здійснювати аналіз балансу підприємств та їх прибутків.
Другому етапу відповідає становлення та розвиток економічно-
го аналізу в умовах усуспільнених засобів виробництва, його динамізм, перехід до планової адміністративно-командної системи господарювання.
Наступний етап — становлення та розвиток галузевого аналізу та інших його напрямів, вдосконалення напрацювань попередніх періодів.
Останній етап — це перші спроби підпорядкування напрацювань попередніх періодів сучасним умовам перехідного періоду (ринкові засади господарювання, роздержавлення, демонополізація виробництва).
Останній етап розвитку заслуговує на підвищену увагу, зважаючи на те, що ані в теорії, ані на практиці в Україні немає достатнього досвіду. Тому слід детальніше зупинитися на доцільності інвентаризації наявної навчальної, навчально-методичної, монографічної літератури та періодики з точки зору прийнятності, адаптації основних положень методології та методики економічного аналізу до сучасного стану законодавчо-нормативної та інформаційної бази, підпорядкованості їй.
Розгляд вихідного положення про навчальну дисципліну — пред­мет економічного аналізу — повинен нести в собі концентровану інформацію про значущість цієї науки, її межу та очікувані наслідки вивчення матеріалу курсу. Тому формулюванню означення предмета економічного аналізу мають передувати прискіпливий огляд підходів до цього питання, які мають місце в навчальній літературі, трансформація його на сучасний стан економіки та вимог, які об’єктивно випливають із нього. Зазначені обставини підтверджують істину, що головним ланцюгом економічної системи є підприємство, а його діяльність в усьому спектрі взаємозв’язків, його впли­вовість та залежність від інших підприємств, організацій та установ — матеріальною частиною означення предмета економічного аналізу.
Таким чином, предметом економічного аналізу є господарська діяльність підприємств, відображена в показниках планів і звітності та направлена на ефективне використання всіх ресурсів з метою підвищення ефективності і виробництва його кінцевих результатів. Виходячи з цього, об’єктами економічного аналізу визнані окремі показники, система показників, підрозділи підприємств, дільниці, окремі робочі місця, устаткування та інші матеріальні й фінансові ресурси.
В теорії економічного аналізу його зміст не має однозначного підходу як за обсягом явищ, що вивчаються, так і за їх внутрішнім складом. Через це доцільно врахувати загальноприйнятний підхід до зазначеної категорії відносно навчальних дисциплін — як перелік складових частин підручника.
Виходячи з цього та взявши до уваги сформований погляд у більшості підручників та посібників з економічного аналізу, необхідно виділити наступні розділи:
— теоретичні основи економічного аналізу;
— аналіз виробництва та реалізації продукції;
— аналіз собівартості продукції;
— аналіз прибутку та рентабельності;
— аналіз фінансового стану підприємства.
Кожний із наведених розділів має свій внутрішній зміст, який наповнюється конкретним понятійним апаратом, показниками, методиками дослідження, визначенням шляхів покращення їх стану та вдосконалення методики їх аналізу.
Вдосконаленню та розвитку теорії й практики економічного аналізу сприяють зміни в економіці взагалі та окремих підприємств зокрема — в частині формування системи показників бізнес-планів та інформації про їх фактичне виконання, поділу обліку на управлінський, фінансовий та податковий. Означені бізнес-плани та їх виконання є інформаційною базою економічного аналізу, використовуються ним як матеріальна база, з однієї сторони, та об’єкти, які потребують всебічної уваги та вдосконалення — з іншої.
Понятійний апарат економічного аналізу включає специфічні, що несуть головне змістове навантаження, категорії, такі як ресурси, фактори, причини, резерви виробництва.
Характеризуючи ресурси виробництва в навчальній літературі, як правило, дотримуються загальноприйнятого, за часів Радянського Союзу, групування їх за складовими частинами  на трудові, матеріальні та засобів виробництва. Проте в ринкових умовах це групування потребує уточнення і коригування відповідно до світового досвіду, який виділяє наступні групи: трудові, матеріальні та земельні ресурси.
Класифікації факторів і резервів виробництва в теорії економічного аналізу приділяється достатньо уваги. Проте це питання не має однозначного вирішення, адже практично всі автори підручників мають особисту думку, яка інколи виходить за рамки тлумачного розуміння цих категорій. Так, загальноприйнятими є наступні визначення:
фактор — умова здійснення окремих явищ;
резерви — це невикористані можливості дальшого поліпшення явищ, що досліджуються.
Виходячи з вищенаведеного визначення, головною ознакою класифікації факторів доцільно прийняти групування ресурсів виробництва, допоміжними ознаками — забезпеченість ресурсами, їх вико-
ристання та такі, що змінюють ступінь їх використання (рівень техніки, технології, організації виробництва, управління, кваліфікаційний склад працюючих та інші). Класифікацію резервів виробництва, крім тих ознак, які застосовані до факторів, доповнюють такими, як час їх використання (поточні, перспективні), місця їх виникнення (внутрішні, зовнішні), місця їх використання (збільшення обсягу виробництва, покращення якості, зниження собівартості, підвищення прибутку та рентабельності), способи використання (усунення непродуктивних затрат, удосконалення конструкції виробів, організації виробництва, його планування, обліку, економічного аналізу; впровадження нової техніки, технології, нової організації праці).
На особливу увагу заслуговує визначення причин як обставин, що зумовлюють інше явище (фактор). А через те, що в більшості літературних джерел фактор та явище (причина) розглядаються як тотожні категорії, такий підхід зміщує акценти, місце цієї категорії в досягненні мети економічного аналізу, якою загальновизнано встановлення резервів виробництва. Більш виразно сутність цієї категорії проглядається в контексті завдань економічного аналізу.
Завдання економічного аналізу є чи не найголовнішим питанням теорії економічного аналізу, адже через цю категорію доцільно й можливо ввести таке поняття, як «технологія економічного аналізу», що сприятиме уніфікації, стандартизації  окремих методик, підвищенню їх науковості, сприйнятності окремими користувачами, обов’язковості здійснення, визначенню змістовності розгляду окремих питань. Виходячи з цих посилок, доцільно виділити наступні завдання:
— перевірка обгрунтованості, оптимальності та реальності бізнес-планів (критеріальних значень показників);
— оцінка ступеня виконання бізнес-планів (зміни критеріальних значень показників);
— встановлення та вимір впливу окремих факторів на показники діяльності підприємства, яке досліджується;
— з’ясування причин, які зумовлюють вплив окремих факторів (фактори другого, третього і т.д. порядку  або такі, що не піддаються кількісному виміру);
— визначення резервів виробництва (невикористані можливості по виконанню бізнес-планів, удосконаленню виробництва, покращенню його показників, впровадження передового досвіду і т.ін.);
— напрацювання (розробки) заходів, спрямованих на мобілізацію встановлених резервів (усунення недоліків, використання передового досвіду тощо);
— контроль за ходом впровадження (реалізації) заходів, спрямованих на мобілізацію резервів виробництва.
Дуже актуальним, зважаючи на думку фахівців із теорії та практики економічного аналізу, вдосконалення його методики має питання визначення видів та напрямів економічного аналізу.
Критичний аналіз навчальної літератури дає підстави для висновку, що не завжди автори окремих думок керуються узгодженими критеріями, які покладені в основу групування на види та напрями економічного аналізу. Такий поділ не є формальним, а має суттєве значення. Адже не байдуже, чи ведеться щоденний аналіз діяльності кожного підрозділу підприємства, або за квартал — усього підприємства, об’єднання, галузі, чи аналіз техніко-економічний, статистико-економічний, фінансово-економічний, міжцеховий, внутрішньоцеховий, міжгалузевий, порівняльний, попередній, наступний, функційно-вартісний, системний.
У зв’язку з цим необхідно визначити, які з них мають видові ознаки, а які являють собою лише напрями аналізу, і чим різняться між собою види та напрями економічного аналізу. Науково обгрунтоване рішення цього питання буде головною ознакою подальшого розвитку та вдосконалення економічного аналізу як найбільш дієвого засобу впливу на керуючу та керовану системи виробництва в ході сучасного економічного реформування.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2018 BPK Group.