лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

РИМСЬКЕ ПРАВО

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Тема 2. Джерела римського права


Поняття та види джерел права. В юридичній літературі багатьох країн світу з римського права, що накопичувалася понад дві з половиною тисячі років з моменту заснування римської держави, даються різноманітні визначення терміна «джерело права». Це поняття має далеко не однозначний зміст. В одному розумінні це джерело змісту правових норм, в другому — це спосіб, форма утворення норм права, у третьому — джерело пізнання права, як явища.
Зміст правових норм залежить від суспільно-економічного ладу, що панує в певній країні. Як відомо, Стародавній Рим був рабовласницькою державою. З огляду на це, в тогочасних правових нормах виразно простежується тенденція до захисту інтересів панівного класу і пригноблення рабів. Рабовласницький спосіб виробництва засобами права закріплював за рабовласником знаряддя праці та результати праці. Раб, як безпосередній виробник, не мав жодних прав на вироблену ним продукцію. Звичайно, незадоволення рабів постійно зростало, і тому своє панування рабовласники забезпечували за допомогою правових норм, які позбавляли рабів всіх прав і, навпаки, у різний спосіб захищали права панівного класу. Отже, змістом правових норм того часу було прагнення рабовласників зберегти свій стан, забезпечити подальше панування та виробити ефективні механізми пригнічення рабів, а джерелом змісту права був суспільно-економічний лад Стародавнього Риму.
Друге значення терміна «джерело права» дає зрозуміти, як певне правило поведінки стає правовою нормою. Такі джерела називаються джерелами правоутворення. Протягом існування Римської держави джерелами правоутворення були: а) звичаї (в архаїчний період); б) закон (в республіканський період — постанови народних зборів; в період принципату — постанови сенату, що виражали волю принцепсів; за доби абсолютної монархії — імператорські конституції). На початку розвитку римського суспільства основним джерелом права визнавалися закони XII таблиць. Так стародавній римський історик Тіт Лівій називав закони XII таблиць «fons omnis publici privatique iuris» джерелом всього публічного та приватного права; в) едикти магістратів; г) діяльність юристів (юриспруденція).
Третім значенням поняття «джерела права» є джерела пізнання стародавнього римського права. Тобто, ті джерела, звід­ки романістика (наука про Стародавній Рим) черпає інформацію про наявність певних правових норм. До джерел пізнання можна віднести юридичні пам’ятки, наприклад, кодифікація імператора Юстиніана; твори римських юристів; твори рим-
ських істориків, римських ораторів, письменників, сатириків, філософів тощо. Важливим джерелом пізнання є написи на бронзі, камені, дереві, стінах будинків тощо (наприклад, Гераклейська таблиця — бронзова таблиця, яка містила закон про муніципальний устрій). У другій половині XIX ст. ці написи почали публікувати в спеціальному виданні Corpus inscrip­tionum latinarum (Звід латинських написів). Вивченням написів займається наука епіграфіка. Цінним джерелом пізнання є папіруси. З папірусів можна зрозуміти дію норм права на практиці, оскільки папіруси досить часто містять договори, що складалися між окремими особами, та простежити місцеві особ­ливості права в окремих провінціях Риму.
Звичаєве право та закон. В Інституціях Юстиніана наводиться відмінність між правом писаним (ius scriptum) та неписаним (ius non scriptum). Писане право — це закон та інші норми, видані державою та зафіксовані у відповідних офіційних джерелах. Неписане право — це норми, що складаються в процесі життя людей та функціонування суспільства. Якщо останні держава не визнає та не захищає, вони залишаються звичаями.
Звичаєве право являє собою найстарішу форму утворення римського права. Воно налічує досить велику кількість таких норм. Серед них вирізняються такі: mores maiorum (звичаї предків) — звичаї, що їх зберігали і охороняли понтифіки, usus (звичаєва практика), commentarii magistratuum (звичаї, що склалися в практиці магістратів). Звичаєве право існувало в Стародавньому Римі досить довго, але поступово нові соціально-економічні відносини вимагали державного закріплення правових норм. Таким закріпленням стало видання законів.
У республіканський період закони проходили через народні збори і називалися leges. Найважливішими законами були закони XII таблиць. Закони отримали таку назву з огляду на те, що були виставлені на всенародний огляд на дванадцяти мідних дошках. Крім зазначених законів, велику вагу мають також lex Poetelia (закон Петелія), IV ст. до н. е., що відмінив продаж у рабство та вбивство боржника, який не сплатив борг; lex Aquilia (закон Аквілія), ІІІ ст. до н. е., про відповідальність за пошкодження або знищення чужих речей; lex Falcidia (закон Фальцидія), І ст. до н. е., про обмеження заповідальних відказів та ін.
У період принципату народні збори поступово втрачають своє значення. З огляду на те, що принцепси ще не наважувалися відкрито скасувати республіканський устрій, вони проводили свої рішення через сенат, який завжди ухвалював їхні пропозиції. Закони, видані сенатом, називалися сенатусконсультами (senatus­consulta).
За встановлення монархії був проголошений принцип: «Все, що бажає імператор, має силу закону», а сам імператор «зако-
нами не пов’язаний» (D. 1.3.31). Імператорські закони носили
назву «конституцій» та поділялися на 4 види: едикти — загальні розпорядження населенню (цей термін зберігся з часів республіки, однак мав зовсім інше значення); рескрипти — розпорядження щодо окремих справ (відповіді на різноманітні клопотання до імператора); мандати — інструкції, імператорів своїм чиновникам; декрети — розпорядження щодо спірних справ, що їх розглядав імператор. У період абсолютної монархії імператорські закони називалися «leges».
Едикти магістратів. Термін «едикт» походить від латинського dicere (об’являти) і спершу означав усне рішення магістрату (посадова особа в Стародавньому Римі) з певного питання. Поступово едикти починають містити певну програму діяльності посадової особи — програму, що її виголошують магістрати при вступі на посаду. Передовсім це стосувалося преторів (міського, а з 242 р. до н. е. і перегринського). Преторські едикти були присвячені способам і принципам здійснення правосуддя, а загальні процесуальні правила він виставляв на спеціальних побілених дошках. Претор мав повноваження, які дозволяли йому розібрав­шись у суті справи, дати вказівку судді, як її вирішити, або ж розглядати справу самому і за допомогою спеціальних преторських засобів захистити права особи. Причому, претор, керуючись принципом справедливості, міг інтерпретувати певні норми таким чином, що вони регулювали ті правовідносини, які ius civile не регулювало. Тому юрист Гай зазначав, що едикти міського претора і претора перегринів містять в собі найповніше право «amplissimum ius est in edictis duorum praetorum, urbani et peregrini» (Gai., 1.6).
Поряд з преторами, що мали загальну юрисдикцію, спеціальна юрисдикція надавалася курульним едилам (aediles curules) — магістратам, що відповідали за порядок в місті. Едили також мали право видавати едикти.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.