лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров



Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

РИМСЬКЕ ПРАВО

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

БЛОК НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КУРСУ

 

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Тема 1. Поняття, система та предмет римського права


Поняття римського права. Сучасне цивільне право виникало і розвивалося протягом тривалого часу. Свою історію воно почало ще з часів Стародавнього Риму. Тому і правова система України називається романо-германською.
У римлян право було досить розвинене для тодішнього часу
і містило дуже багато положень, які можна застосовувати й нині. Більшість цих положень є в сучасному Цивільному праві. Звичайно, вони дещо трансформовані, але Римське право визнається найголовнішим джерелом Цивільного права майже всіх країн
Європи, в тому числі й України.
Цивільне право у стародавньому Римі складалося з трьох си-
стем: ius civile — цивільне право, ius gentium — право народів, ius praetorium — преторське право. Цивільне право Стародавнього Риму відзначалося національною обмеженістю, обтяжливим формалізмом, консерватизмом. Цивільне право існувало лише на території міста-держави Риму, і тому мало замкнутий характер. Основним джерелом права були Закони XII таблиць.
Цивільне право не могло регулювати майнових відносин між мешканцями Риму та мешканцями інших територій і тому воно постійно розвивалося. Згодом римське право визнало цивільні права і жителів провінцій Риму, які називалися перегринами.
В період III—І ст. до нашої ери Рим почав вести загарбницькі війни проти інших народів. Невелике місто поступово перетворилося на величезну державу. Виникла необхідність регулювати відносини в межах завойованих місцевостей між самими перегринами. І тому для них вводиться нова посада — претор для перегринів.
Звичайно, в підкорених місцевостях вже існували певні правові норми. Дуже часто вони були досконалішими за римські, і тому претори, звичайно, послуговувалися ними. Так виникла нова гілка права — право народів (ius gentium). Воно в кращий бік відрізнялося від традиційного — було рухливішим, не обтяженим формалізмом та пристосованішим до умов тогочасного суспільства.
Ці два права існували поруч, взаємно збагачуючись і доповнюючи одне одного. Але все одно вони не встигали за бурхливим розвитком цивільних правовідносин, і тому досить активно поширювалася діяльність преторів. Згодом результати такої діяльності фіксувалися у спеціальних збірниках та називалися претор-
ським правом (ius praetorium).
Особливістю преторського права було те, що воно регулювало відносини як між римськими громадянами, так і між перегринами, але застосовувалося у разі неспроможності цивільного права чи права народів урегулювати певні суспільні відносини.
Преторське право було досконалішим за право народів та цивільне право. Воно було гнучкішим, без зайвого формалізму, і виникло на ґрунті попередніх двох прав, з яких завдяки діяльності преторів взяли все найкраще.
Всі три системи складали єдине ціле і називалися цивільним правом. Згодом грані між ними зтерлися, і утворилася нова си-
стема — римське приватне право.
Система римського права. Крім римського приватного права (ius privatum) існувало також публічне право (ius publicum), яке захищало інтереси держави. Воно було не досить розвинене.
Система римського права складалася з публічного права, до якого входили державне право, адміністративне право, кримінальне право, та приватного права, до якого входили цивільне право, право народів, преторське право.
Предметом римського права були правовідносини, що складалися між римлянами та мешканцями інших територій, які входили до складу римської держави. Це право обстоювало інтереси рабовласника та інших вільних людей. Але треба відзначити, що в Римі була досить поширена класова належність, і тому, звичайно, правове положення вільних людей було не однаковим.
Найбезправнішими були раби. Їх називали річчю, яка говорить. Раби не мали жодних прав з огляду на те, що їх не вважали за людей. Раб не міг мати сім’ї, у нього не було власності. Відпущені на волю раби мали певний обсяг прав, але вони були іс-
тотно обмежені.
Характерною для римського права була нерівність між членами родини, де батько був володарем і хазяїном, а всі інші зобов’язані були йому підкорятися.
Римське право у своєму розвиткові пройшло чотири періоди :
1. Архаїчний період (753—367 рр. до н. е.);
2. Період республіки (367—17 рр. до н. е.);
3. Принципат (17 р. до н. е. — 235 р. н. е.);
4. Абсолютна монархія (235 р. — 565 р.).
Римське право для свого часу було досить розвиненим і проіснувало майже до кінця VI століття.
Особливу увагу приділяли інституту власності і договірним відносинам. Власність у Стародавньому Римі була недоторканою і порушників цієї норми суворо карали. Щодо договірних відносин, то вони були також досить міцними — держава ніколи не зачіпала інтересів сторін у договорі — як сторони домовлялися, так воно й було.
Право власності в Стародавньому Римі включало в себе три елементи — право володіння, право користування, право розпорядження.
Основними предметами, що перебували у приватній власності, були земля, раби, особисте майно, знаряддя виробництва та інші речі.
Як уже зазначалося, характерним для тогочасного римського права був обтяжливий формалізм. Інколи з причини недотримання цілком непотрібної формальності, людина не могла звернутися до суду, аби захистити свої права. Наприклад, щодо позовної заяви, яка стосувалася тієї чи тієї справи, було встановлено типову форму. Якщо цієї форми не дотримувалися, позовної заяви до суду не приймали. Форму заяви знали лише окремі жреці (понтифіки), які зберігали її в таємниці. Такий механізм був вироблений для пригнічення низів з метою забезпечення стійкої влади над ними.
Всі виховувалися в дусі підкорення. В період монархії був проголошений принцип: все, що хоче імператор, — це закон,
а воля імператора є волею богів.
Закони в Римі також вважалися волею богів. І тому населення їх особливо поважало, таке ставлення до законів обумовлювало їх міцність, незмінність і, звичайно, консерватизм. Застарілі норми не відміняли, їх просто переставали застосовувати, хоч вони й залишалися чинними. І тому в такому великому масиві норматив-них актів було досить важко розібратися.
Рятували ситуацію лише претори, які діяли в період республіки, і акти яких вважалися прогресивнішими. Вони, щорічно при вступі на посаду, у своїх едиктах проголошували правила судочинства і постійно стежили за всіма змінами в суспільстві у зв’язку з його розвитком.
Велику роль у зміцненні римського праві мала діяльність юристів, яка особливо поширилася за часів принципату. Прин-
цепси надавали право юристам від свого імені тлумачити норми права. В особливо складних випадках також зверталися до юристів, і їхні відповіді були обов’язковими для застосування судами.
За часів Римської імперії поступово зникли відмінності між вільними і залишилося лише два класи — вільні і раби. Саме
з цим періодом науковці пов’язують найефективніший розвиток Римського права.
Семінарське заняття

  1. Поняття римського права.
  2. Система римського права.
  3. Предмет римського права.
Термінологічний словник

aequitas — правова справедливість
consules — консули
edictum praetorium — преторський едикт
institutiones — інституції
iuris prudentes — юриспруденція
ius — право
ius civile — цивільне право
ius gentium — право народів
ius praetorium — преторське право
ius privatum — приватне право
ius publicum — публічне право
legis actiones — позови за законом
pater familias — батько сімейства, домовладика
patricii — патриції
plebs — плебеї
pontifices — понтифіки
praetor peregrinus — претор перегринів
praetor urbanus — міський претор
princeps — принцепс

Завдання для перевірки знань

  1. Які відмінності між трьома системами: ius civile, ius gentium та ius praetorium?
  2. Хто такий претор для перегринів?
  3. Які відмінності між ius privatum та ius publicum?
  4. Що є предметом римського права?
  5. Які Ви знаєте періоди розвитку римської держави?

Рекомендована література

  1. Дождев Д. В. Римское частное право: Учеб. для вузов / Под общ. ред. академика РАН д-ра. юрид. наук, проф. В. С. Нерсесянца. — М.: НОРМА, 2002. — С. 1—82.
  2. Підопригора О. А. Основи римського приватного права: Підруч. для студ. юрид. вузів і ф-тів. — К.: Вентурі, 1997. — С. 7—23.
  3. Новицкий И. Б. Основы римского гражданского права. — М.: Юрид. литература, 1972. — С. 6—19.

У деяких науковців зустрічається поділ на п’ять періодів. Так, зокрема, Д. В. Дождєв виокремлює: архаїчний, передкласичний, класичний, посткласичний, юстиніанів-
ський періоди.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2013 BPK Group.