лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

РИМСЬКЕ ПРАВО

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Legatum per vindicationem обумовлював передачу певного майна у власність легатарія. Майно вважалося його власністю вже на момент відкриття спадщини (Gai. 2.194), отож, у разі відмови спадкоємця передати йому визначене майно, легатарій отримував віндикаційний позов.
За legatum per damnationem спадкоємець мусив передати легатарію певну річ. Причому, ця річ не обов’язково була частиною спадкового майна. Спадкоємець повинен був купити зазначену річ у третьої особи та передати її у власність легатарія. Якщо цього не можна було зробити, спадкоємець виплачував легатарію вартість цієї речі.
Legatum sinendi modo мав на меті дозволити (sinere) легатарію забрати певну річ (Gai. 2.229).
Legatum per praeceptionem передбачав попереднє виділення якоїсь речі зі складу спадщини. Таким чином, при визначенні часток спадкоємців, цю річ не враховували.
Порядок отримання та обмеження легатів. У процесі отримання легатарієм його права розрізнялися два моменти (dies): dies legati cedens та dies legati veniens.
Dies legati cedens — момент смерті спадкодавця. У разі, якщо легат був складений під умовою, то dies legati cedens залежав від моменту настання цієї умови. Юридичне значення dies legati cedens полягало в тому, що з цього моменту легаторій отримує право на легат, яке може переходити в спадщину, а отже, якщо він не встигав прийняти легат, то право на його прийняття переходило до спадкоємця легаторія.
Dies legati veniens — це момент вступу спадкоємця у спадщину. З цього моменту легатарій (або його спадкоємці) отримував право вимагати здійснення свого права на легат. У разі відмови надання легатарій отримував відповідний позов, вид якого залежав від виду легату.
До початку ІІ ст. до н. е. спадкодавець міг розподілити у вигляді легатів все спадкове майно, залишивши у спадщині тільки борги. Така ситуація важко відбувалася на правах кредиторів, оскільки досить часто легати видавали саме для того, щоб уникнути необхідності сплачувати борги спадкодавця. Тому у 204 р. до н. е. lex Furia testamentaria заборонив залишати відкази на
користь осіб, що не були пов’язані із спадкодавцем кровним —
у межах шостого ступеня — спорідненням вартістю понад 1000 асів (Gai. 2.225). Однак цей закон проблеми не розв’я-
зав, адже спадкодавець міг надати безліч легатів на суму менше 1000 асів, залишивши спадкоємцю лише борги. Тому 169 р. до н. е. був виданий lex Voconia, що заборонив легатарію отримувати майна більше за спадкоємця.
Повністю, як вважається, ситуація була врегульована при прийнятті lex Falcidia 40 р. до н. е. Цей закон встановив, що спадкоємцю має обов’язково залишатися не менше однієї чверті активів спадкової маси (так звана Фальцидієва чверть) — quarta Fa­lcidia (D. 35.2.1). У разі перевищення спадкодавцем можливого обсягу легатів, встановленого законом, розмір відказів зменшувався. Отже, легатарій мав право вимагати передачі йому лише частини легату.
Фідеікоміси (fideicomissa). Досить часто до заповітів додавалися таблички або листки пергаменту чи папірусу з проханням до спадкоємця вчинити певну дію на користь третіх осіб. Такі прохання називалися кодициллами (codicilli). Спершу виконання кодицилл було добровільним, а юридичне значення вони отримали при Августі.
Було й таке, що спадкодавці залишали певні прохання і для спадкоємців за законом. У республіканський період вони не мали юридичного захисту і були лише дорученнями совісті. Звідси і їхня назва — фідеікоміси (тобто доручене совісті). В період принципату фідеікоміси отримали позовний захист і стали схожі на легати. З тією відмінністю, що для легатів обов’язковою була відповідна форма, а фідеікоміс складався у вільній формі. Крім того, легати встановлювалися тільки у змісті заповіту.
Спочатку, через фідеікоміс можна було зобов’язати спадкоємця передати третій особі все майно чи його частину, причому, обов’язки, що випливали зі спадщини, залишалися у спадкоємця. Звичайно, таке становище призводило до того, що багато спадкоємців, не бажаючи отримати в спадщину лише обов’язки, відмовлялися від неї. Тому на фідеікоміси був поширений режим відказів за
заповітом — quarta Falcidia. Крім того, за фідеікомісом стали передавати не окреме право, а частину спадщини, до якої також входили і обов’язки спадкодавця. Отже, на відміну від легатів, для фідеікомісів характерним стало універсальне наступництво (тобто, передавалися не тільки окремі права, а й обо­в’язки).
Як форма універсального наступництва фідеікоміси зберегли своє значення і в праві Юстиніана. Фідеікоміси, що передбачали сингулярне наступництво (тобто перехід тільки прав без обо-в’язків), прирівняли до легатів.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2021 BPK Group.