лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


доска школьная меловая купить
Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

РИМСЬКЕ ПРАВО

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Тема 20. Прийняття спадщини. Легати та фідеікоміси


Прийняття спадщини та його наслідки. Відкриття спадщини виникало в момент смерті спадкодавця. Але для того, щоб спадщина стала власністю спадкоємців, необхідно було вчинити певні дії. До таких дій відносилися наступні: вжити заходів до виявлення повного розміру спадкового майна та
його охорони; виявити і визначити кредиторів і боржників, а також розмір вимог та боргів кожного; виявити коло спадкоємців.
Вступ до спадщини в стародавньому праві здійснювався прямим виразом волі (оголошенням про прийняття спадщини), в преторському і пізнішому юстиніанівському праві також шляхом здійснення певними діями, що свідчили про прийняття спадщини (наприклад, спадкоємець починає обробляти ділянку спадкодавця, тощо).
Отримуючи спадщину, спадкоємець отримував не тільки права, що випливали з неї, а й всі обов'язки спадкодавця, що він мав при житті. Навіть якщо спадщина складалася майже суціль із бор­гів, особа, що її прийняла, зобов’язана була всі борги сплатити. Тому спадкоємцям давали певний час для роздумів щодо отримання спадщини. При Юстиніані цей строк складав дев’ять місяців, а інколи збільшувався до одного року. Якщо протягом зазначеного строку особа явно не відмовлялася від спадщини, вважалося, що вона її прийняла.
Як уже зазначалося, разом із правами до спадкоємця переходили і борги померлого. Отже, могла виникнути ситуація, коли вартість боргів перевищувала вартість активу спадщини. В такому разі особа, що її прийняла, була зобов’язана відповідати за борги спадкодавця не тільки в розмірі отриманої спадщини, а й додатково всім своїм майном. Для врегулювання даної ситуації при Юстиніані було встановлене правило, що тоді, коли спадкоємець здійснить оцінку спадкового майна за участю нотаріуса, оцінника та всіх зацікавлених осіб, його відповідальність обмежувалася вартістю спадкового майна. Ця пільга називалася be­neficium inventarii. Описати мойно та оцінити його треба було не пізніше трьох місяців з моменту відкриття спадщини.
Досить часто виникали ситуації, що хоча в спадщині актив і переважав над пасивом, у спадкоємця було багато власних боргів. А тому отримана спадщина змішувалася з власним майном спадкоємця. Таким чином, і кредитори спадкодавця, і давнішні кредитори спадкоємця тепер могли отримати задоволення своїх вимог з одного спільного майна. Якщо ж майна не стачало на всіх, кредитори спадкодавця ризикували не отримати належних їм виплат.
Для забезпечення інтересів кредиторів спадщини преторським едиктом була введена пільга відокремлення (beneficium separa­tionis). Вона полягала в тому, що для виплати боргів із загального майна має бути виділена частка, що перейшла у спадщину. Із цієї частки передовсім задовольнялися інтереси кредиторів спадкодавця, легатаріїв, і тільки потім, якщо залишиться майно, всіх інших кредиторів спадкоємця.
У разі існування зобов’язання між спадкодавцем і спадкоємцем, із прийняттям спадщини воно припинялося, адже тоді і боржник, і кредитор збігалися в одній особі.
Поняття та види легатів (legata). З переходом майна у спадщину, спадкодавець міг передбачити в заповіті перехід деяких речей із складу спадщини у власність третіх осіб. Таке розпорядження називалося легатом (legatum), або інакше кажучи — заповідальним відказом.
Легат — це скорочення спадщини, за допомогою якого спадкодавець бажає передати третій особі будь-що з того, що повністю належатиме спадкоємцю (D. 30.116). Обов’язковою умовою для легата було те, що він повинен бути встановлений для вигоди легатарія (отримувача легата), а не з метою покарати спадкоємця, бо тоді його визнавали недійсним (Gai. 2.235). З огляду на те, що зміст легата визначав заповіт, його не можна було встановити для спадкоємця за законом.
Класичне римське право знало чотири види легатів (Gai. 2.192):

    • legatum per vindicationem (через віндикацію);
    • legatum per damnationem (через зобов’язання);
    • legatum sinendi modo (через дозвіл);
    • legatum per praeceptionem (через виділення).

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.