лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

РИМСЬКЕ ПРАВО

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Тема 17.Зобов’язання нібито з контракту


Поняття та види зобов’язань нібито з контракту (quasi ex contractu). Наука Римського права вирізняє певні випадки виникнення зобов’язань, які схожі на контрактні, але водночас не є такими. Ці зобов’язання виникали при відсутності контракту між сторонами, але за суттю та змістом мали правове значення як кон-
тракти. Тому, розуміючи, що дану групу зобов’язань не можна назвати контрактами, римляни називали їх зобов’язаннями нібито з контрактів (квазіконтракти). Особливості цих зобов’язань полягали в тому, що у разі виникнення певного спору, останній вирішувався таким же чином, як і в тому випадку, коли між сторонами був укладений відповідний контракт.
Сучасні дослідники вирізняють в основному два види зобов’язань нібито з контракту:
а) ведення чужих справ без доручення (negotiorum gestio) — правовідносини, в яких особа брала на себе обов’язок піклуватися про справи іншої без відповідного попереднього погодження;
б) зобов’язання з безпідставного збагачення однієї особи за рахунок іншої — правовідносини, в яких одна особа отримувала додаткові матеріальні блага (майно або кошти), що їй не нале-
жали за рахунок іншої особи, якщо на це не було жодних правових підстав (наприклад, угоди про дарування, купівлю-продаж
тощо).
Поняття зобов’язань нібито з контрактів у римському праві роз­робили досить пізно. Вперше воно вводиться в інституціях Юсти­ніана. Та вже в період принципату римляни виділяли схожі на контрактні правовідносини, що виникали зі сплати неналежного (Gai. 3.91)
Ведення чужих справ без доручення (negotiorum gestio). Загальною підставою ведення чужих справ в Римі було доручення (mandatum), що його одна особа видавала іншій. Та якщо й не було такого доручення, ведення справ іншої особи призводило до виникнення зобов’язання. Воно захищалося відповідними позовами. Користуючись таким захистом, хазяїн справи (dominus) міг вимагати від особи, що добровільно вела його справи (gestor), повного звіту про стан справ за допомогою позову actio nego­tiorum gestorum directa, а гестор мав можливість вимагати відшкодування відповідних витрат, здійснених в інтересах домінуса, послуговуючись actio negotiorum gestorum contraria.
Для виникнення negotiorum gestio необхідна була певна су-
купність ознак.
По-перше, вимагалося, щоб об’єктом ведення була дійсно справа третьої особи, а гестор це усвідомлював. Ведення справ виражалося в здійсненні будь-яких фактичних дій, що були спрямовані на піклування про чужу справу. Виходячи з цього, значущість та важливість справи, що її провадив гестор, значення не мали. Сам факт здійснення відповідних дій (за наявності інших ознак) був достатнім для виникнення зобов’язання.
Найчастіше negotiorum gestio виникала з приводу піклування про майно тимчасово відсутньої особи. Однак відсутність хазяїна май­на не вважалася необхідною ознакою для виникнення квазі-
контрактного зобов’язання. Гестор міг взяти обов’язок піклуватися про майно (або справу взагалі) навіть якщо домінус був присутнім, але з певних причин не міг самостійно піклуватися про власне майно.
По-друге, обов’язковою умовою виникнення negotiorum gestio була відсутність між хазяїном справи і гестором будь-яких зобов’язань щодо ведення справ, адже у разі їх наявності сторони укладали контракт і зобов’язання вважалися договірними. Тому інститут negotiorum gestio не міг виникати у разі ведення особою справ іншої особи за контрактом або ж унаслідок реалізації раніше покладених на неї обов’язків (опіки тощо). Моральний борг піклуватися про справи іншої особи не перешкоджав виникненню зобов’язань з ведення чужих справ без доручення.
По-третє, всі дії, спрямовані на ведення справ іншої особи, здійснювалися за її рахунок. Гестор повинен був мати намір покласти всі витрати на особу, в інтересах якої він діяв. Якщо ж особа вела чужі справи виключно з благодійницькими намірами, зобов’язання між ними не виникало.
По-четверте, обов’язковою умовою для виникнення negotio­rum gestio було те, що гестор, на користь хазяїна справи, не отримував ніякої винагороди за вчинення.
По-п’яте, метою ведення чужих справ повинна бути господарська користь для домінуса («…той має позов з ведення чужих справ, хто вів справи з користю, той же, хто починає вести справу, яка не є необхідною або є обтяжливою для домовладики, не проводить справи з користю…», D. 3.5.9.1). Як бачимо, особа, що вела справу, яка хазяїну не була потрібна, або навіть була шкідливою, права на позов не мала.
У разі непотрібності послуги від іншої особи, хазяїн міг заборонити її вчинення (prohibitio). У випадку неможливості хазяїна, унаслідок відсутності або інших причин, зупинити виконання послуги, права на позов не виникало. З дій, в яких хазяїн зацікавлений не був, не могло виникати negotiorum gestio.
Зобов’язання з безпідставного збагачення. Під безпідставним збагаченням римляни розуміли перехід одного майна або будь-яких його частин (грошової суми, речей, прав тощо) від однієї особи до іншої без достатніх правових підстав. Правовими підставами збагачення були передбачені законами юридичні факти, як, наприклад, укладення контрактів купівлі-продажу, дарування тощо. У разі помилкового платежу або інших дій, що не ґрунтувалися на законі та волі сторін, проти неналежного кредитора надавався кондикційний позов (condictio). Така норма ґрунтувалося на розумінні того, що безпідставне виконання існотно погіршує становище того, хто його здійснив. «Відповідає вимогам природи, щоб ніхто не збагачувався за рахунок погіршення становища іншого» (D. 50.17.206).
Залежно від предмета кондикційні позови поділялися на: condictio certae pecuniae (позов про повернення певної грошової суми), condictio certae rei (позов про повернення певної речі), condictio incerti (позов про повернення іншого безпідставного збагачення).
Основними видами позовів з безпідставного збагачення були: condictio indebiti (позов про повернення неналежно сплаченого), condictio causa data causa non secuta (позов про повернення надання, мети якого не досягнуто), condictio ex causa furtiva (позов про повернення отриманого внаслідок крадіжки), condictio ob turpem causam (позов про повернення переданого на порочних підставах), condictio sine causa (позов про повернення переданого без належної підстави) та ін.
Condictio indebiti (позов про повернення неналежно сплаченого). У разі помилкової сплати неіснуючого боргу уявний кредитор зобов’язаний був повернути все отримане особі, що сплатила. Condictio indebiti — це позов, що надавався для здійснення вимоги про повернення помилково сплаченого (Gai 3.91). Щоб отримати такий позов, потрібні були дві умови: відсутність боргу та по­милка обох сторін в існуванні боргу. Якщо неіснуючий борг виконується свідомо, то вимагати його повернення не можна (D. 12.6.50).

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.