лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

РИМСЬКЕ ПРАВО

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Тема 16.Пакти


Поняття та види пактів. На відміну від контрактів, пакти були результатами взаємних домовленостей, що ґрунтувалися на довірі і не захищалися в позовному порядку. Пакти вважалися неформальними договорами. Однак, вони мали юридичне значення, оскільки їх захищав претор спеціальним едиктом «De pactis et conventionibus», де зазначалося: «Я захищу пакти, укладені не зі злого умислу і не всупереч законам, плебісцитам, постановам сенату, едиктам і декретам принцепсів, і не в обхід будь-чого з цього.» (D. 2.14.7.7). Однак, суть цього едикту зводилася до негативної форми захисту. Тобто, захистом був забезпечений тільки відповідач і здійснювався як заперечення (exeptio pacti conventi) з посиланням на укладений пакт. З огляду на те, що забезпечення пактів позовом не було, вони отримали назву «голі пакти» (pacta nuda).
Незважаючи на відсутність позовного захисту, обсяг укладення пактів постійно зростав, оскільки така форма була досить зручною. Крім того, з розвитком торгівлі та промисловості виникали неформальні угоди, що не підпадали під жоден із встановлених видів контрактів. Тому поступово деякі види пактів отримують позовний захист. Отже, виникає два види пактів — pacta nuda («голі пакти»), не забезпечені позовним захистом, і pacta vestita («одягнені пакти»), забезпечені позовом. Залежно від юридичної природи та джерел захисту останні поділялися на види: pacta adiecta — пакти, приєднані до контракту, що захищався позовом, pacta praetoria — пакти, що отримали захист від претора, і pacta legitima — пакти, що отримали імператорський захист через закріплення в імператорських законах.
Пакти, що приєднані до контрактів (pacta adiecta). Pacta adiecta — це додаткові до будь-якого виду контракту умови, що доповнювали його. Пакти використовувалися тоді, коли чітко встановлена форма контракту не дозволяла сторонам включити певні, важливі для них умови. Метою пактів було внесення певних змін до контракту, зокрема, надати сторонам додаткових прав або, навпаки, покласти на них додаткові обов’язки.
Існувало два способи приєднання пактів до контракту: під час укладення останнього або за якийсь час після цього (ex inter­vallo). Перший варіант приєднання використовувався частіше, оскільки сторони переважно одразу обговорювали всі умови (і контракту, і пакту). Наприклад, особи, що укладали договір купівлі-продажу будинку, домовлялися, що він не одразу переходить до покупця, а якийсь час залишається у володінні продавця. У разі порушення пакту сторони мали право звернутися до суду за захистом своїх прав (навіть якщо контракт не був порушений).
Другий варіант приєднання пактів характеризується тим, що такий пакт укладали за якийсь час після укладення контракту. Такий пакт міг мати місце, якщо сторони виявили бажання внести певні зміни до свого зобов’язання. Цей пакт також мав позовний захист, але з врахуванням певної специфіки. Пакт, приєднаний до контракту через певний час, захищався в суді лише в тому разі, якщо він покращував становище боржника (наприклад, пакт спрямований на зниження пені). І навпаки, якщо метою приєднання пакту було погіршення становища боржника, він позовного захисту не отримував.
Преторські пакти. Преторськими пактами називалися пакти, що отримали захист від претора, а отже, і набули обов’язкового характеру. До числа таких пактів римляни відносили constitutum debiti, receptum.
Constitutum debiti (підтвердження боргу) — угода, за якою одна особа зобов’язувалася сплатити борг другій особі і тим самим його визнавала. Боржник за цим пактом урочисто зобов’язувався сплатити свій або чужий борг.
Підтвердження свого боргу мало на меті уточнення терміну його сплати, причому, зазвичай, боржник водночас отримував відстрочку платежу. Підтвердження бажання сплатити чужий борг —це одна із форм поручительства.
Суттю пактів receptum були певні зобов’язання особи, яких раніше вона не мала. Весь масив цих пактів можна поділити на три групи: взяття на себе обов’язків третейського судді (receptum arbitri), прийняття банкіром зобов’язання сплатити борг клієнта (receptum argentarii), прийняття відповідальності за збереження речей пасажирів та постояльців (receptum nautarum, cauponum, stabulariorum).
Receptum arbitri — це взяття на себе ролі третейського судді за пропозицією сторін, що уклали між собою позасудову угоду про те, щоб віддати спір на розгляд арбітра (compromissum). Зобов’язана особа повинна була розглянути спір та винести відповідне рішення. В протилежному випадку претор міг накласти на нього штрафні санкції (D. 4.8.3.1).
Receptum argentarii — так називалася угода, за якою банкір (argentarius) брав на себе зобов’язання перед своїм клієнтом сплатити його борг третій особі. Банкір відповідав за невиконання зобов’язання за спеціальним позовом — actio recepticia. В силу такої угоди банкір не ставав боржником третьої особи: третя особа залишалася кредитором тільки клієнта банкіра, до клієнта третя особа і повинна була направляти претензію. Якщо ж боржникові бракувало коштів, він пропонував кредитору отримати борг з банкіра, що уклав відповідну угоду з боржником (клієнтом).
Receptum nautarum, cauponum, stabulariorum — прийняття відповідальності за збереження речей пасажирів та постояльців. У Стародавньому Римі досить часто траплялися випадки, коли хазяї кораблів (nautae), утримувачі трактирів та готелів (cau­pones), постоялих дворів (stabularii) мали злочинні зв’язки із злодіями та грабіжниками. Особи, що подорожували та зупинялися в даних містах, нерідко страждали від організованих ними спільно злочинів.
Ситуацію загострювала та обставина, що потерпілими від протиправних дій, організованих зговором злодіїв та хазяїв кораблів, постоялих дворів, готелів і трактирів, ставали досить поважні в римському суспільстві особи, що являли собою верхівку еліти. Тому необхідно було терміново вжити заходів щодо безпеки мандрівників. З цією метою преторський едикт встановив підвищену відповідальність хазяїв згаданих місць за зберігання грошей та речей їхніх клієнтів.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.