лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

РИМСЬКЕ ПРАВО

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

ОКРЕМІ ВИДИ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ


Тема 15. Зобов’язання з договору.

 

Класифікація договорів
Поняття та види договорів. Договір за римським правом — це двостороння угода, спрямована на досягнення певного правового результату, яким є виникнення, зміна або припинення правовідносин. Договір є виявом взаємної волі.
Більшість договорів в Римі були двосторонніми угодами, але траплялися й багатосторонні. Сторони в договорі називалися контрагентами. Предметом договору був обов’язок вчинити якусь дію або відмовитися від вчинення певних дій.
Існували такі види договорів:

  1. Контракти. Це ті договори, форми яких були передбачені правом (купівля-продаж, найм, позика тощо). Система контрактів була замкнутою. Крім зазначених у ній видів угод, всі інші до контрактів не належали. Угоди, що не були контрактами, юридичного значення не мали. Контракти забезпечувалися судовим захистом.
  2. Пакти. Це неформальні договори (домовленості), тобто ті, що існували за межами кола контрактів. Вони не забезпечувалися судовим захистом і не мали юридичної сили. Укладаючи пакти, сторони покладалися не на норми права, а на совість та моральні якості контрагента. За невиконання пакту сторони не притягалися до юридичної відповідальності. Проте з розвитком господарського обороту суб’єкти вже не могли задовольнитися обмеженим колом контрактів, а тому римляни були змушені визнати за деякими пактами юридичну силу, а тому й надати їм можливість судового захисту.

Контракти, своєю чергою, також поділялися на види:

  1. Вербальні (усні, наприклад, обіцянка посагу).
  2. Літеральні (письмові).
  3. Консенсуальні. Для укладення цих договорів достатньо лише згоди сторін. Передача речі або грошей може відбуватися пізніше (купівля-продаж, найм тощо).
  4. Реальні. Обмежені в часі. Виконувались в момент укладення. Передача речі або грошей відбувалася одразу ж після укладення (позика, застава).

Всі ці групи містили в собі чітко визначені переліки контрактів і контракти не могли переходити з однієї групи до іншої. Але траплялося, що виникали нові види контрактів, і їх необхідно було віднести до певної групи. Таким чином з’являється п’ята група контрактів — безіменні.
Крім поділу договорів на пакти і контракти, вони також класифікувалися як:

  1. Договори суворого права — сторони зобов’язані чітко дотримуватися всіх вказівок договору.
  2. Договори доброї совісті — тут важливішим визнається не те, що сказано, а те, що сторони мали на увазі, коли укладали такий договір.

Договори поділялися на односторонні та двосторонні.

  1. Односторонні — коли одна сторона має тільки права, а інша тільки обов’язки (договір дарування);
  2. Двосторонні — всі сторони мають і права, і обов’язки. Розрізнялися платні і безоплатні договори.

Умови чинності договорів. Для того, щоб угода стала договором, вона мала відповідати певним вимогам: а) законність; б) во­левиявлення сторін; в) наявність право- та дієздатності у сторін; г) дотримання форми волевиявлення; д) визначення предмета договору; є) реальне виконання умов, що становлять предмет договору.
Якщо бодай однієї з цих вимог не дотримувалися, договір визнавався нечинним.
Законність договору. Договір повинен відповідати вимогам закону, добрим звичаям, а також законам природи. Все, що суперечило цим умовам, не могло бути предметом договору.
Волевиявлення сторін. Сторони мусили висловлювати свою волю на укладення договору свідомо, розуміючи значення своїх дій. Якщо договір укладали шляхом обману, насильства, погрози, його визнавали повністю або частково нечинним.
Наявність право- та дієздатності у сторін. Укладати договори мали право лише вільні особи, з необхідним для цього обсягом право- та дієздатності.
Форма волевиявлення. Договори повинні були укладатися лише в тій формі, що визначалася законом. Недотримання її призводило до нечинності договору.
Визначеність предмета договору. Сторони мали добре усвідомлювати, з приводу чого вони укладають договір. Якщо предмет договору невідомий або повністю не визначений, можливість укладення договору ставиться під сумнів.
Реальна можливість виконання дій, що становлять предмет договору. Договір вважався чинним, якщо його можна було виконати. Римляни говорили: нема зобов’язання, якщо його не мож­на виконати. Неможливість виконання могла бути фізичною, юридичною і моральною.
Воля та її вираз. Для того, щоб договір вважався укладеним, необхідно обов’язково, щоб сторони виявили до цього волю. Причому воля повинна бути не просто присутня у сторін, а проявлена у певних діях (усних, письмових; жестів тощо). Також волю могли виявити конклюдентними діями, тобто такими, коли сторона справою показувала, що вона згодна укласти зобо­в’язання. Так, сторона, наприклад, могла почати виконувати договір, укласти якій їй запропонувала інша сторона.
Для чинності договору зовнішній вираз волі мав відповідати внутрішньому наміру. Якщо, укладаючи договір, сторони висловили в ньому не те, що хотіли, такий договір визнавали недійсним. Римське право знало кілька різновидів такої невідповідності.
Помилка (error). При помилці розумілося неправильне уявлення особи про фактичні обставини (як незнання про існування певних фактів, так і неправильне розуміння їх). Розрізнялося декілька видів помилок. Помилки могли припуститися стосовно характеру договору (error in negotio). Наприклад, одна сторона давала річ у тимчасове користування, а друга вважала, що майно їй дарують. У такому разі не виникає ні договору тимчасового користування, ні договору дарування, оскільки сторони не дійшли згоди стосовно умов договору. Помилка могла бути зроблена відносно сторони договору (error in persona). Вона могла мати
місце, якщо для укладення договору мала значення особа контр-
агента. Так, наприклад, сторона, замовляючи певну послугу, помилково вважала, що у другої сторони достатньо кваліфікації, щоб її виконати. Помилка могла трапитися в предметі договору (error in corpore). Наприклад, якщо сторона, вважаючи, що купує одну земельну ділянку, отримувала іншу. Зазначені помилки вважалися істотними, а тому наявність їх при укладенні договору обумовлювала нечинність останнього. Неістотною вважалася помилка в мотиві, адже він не є умовою чинності договору і оспорювати його не допускалося.
Римські правові норми зазначали, що волю треба висловлювати вільно — без примусу та обману. Обман (dolus) — навмисне введення в оману контрагента, викликане неправильним уявленням про його наміри. Волевиявлення однієї особи може здійснитися з примусу іншої. Примус міг виражатися у фізичному на-
сильстві або психологічному впливі. Договори, укладені під впливом обману або з примусу, вважалися чинними, але сторони могли їх оскаржити.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.