лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

РИМСЬКЕ ПРАВО

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Тема 13.Гарантії виконання зобов’язання


Поняття гарантій виконання зобов’язання. Римське право не знало досконалих механізмів примусу боржника до виконання свого зобов’язання, а отже, такий примус був майже неможливий. Відповідальність, що існувала за невиконання або не належне виконання зобов’язання, не завжди мала належний ефект у вигляді стимулюючого боржника чинника, а тому з’являється за-цікавленість кредиторів у існуванні додаткових засобів, які могли б гарантувати належне ставлення боржника до своїх обов’язків. Гарантії виконання зобов’язання відігравали додаткову роль, але разом з відповідальністю складали досить дієвий механізм. Їхня суть полягала не в примусі боржника до виконання (хоча деякою мірою ця функція була властивою і їм), а — в забезпеченні виконання зобов’язання. Тобто за допомогою цих засобів зобов’язан­ня виконувалося не обов’язково особисто боржником, не обо­в’язково за його рахунок, не обов’язково добровільно, але виконувалося обов’язково.
Залежно від історичного розвитку римське приватне право знало два підходи до забезпечення виконання зобов’язань. В стародавні часи, коли борг та відповідальність не покладалися на одну особу, кредитор для забезпечення виконання зобов’язання отримував пов­ну владу над членами сім’ї боржника, позаяк вважалося, що відповідає боржник не особисто, а разом зі всіма своїми домочадцями. Ця влада існувала до моменту повного виконання зобов’язання. Таке становище заохочувало боржника якнайшвидше виконати зобо-в’язання та звільнити свою родину від кредитора.
На пізнішому етапі розвитку римського суспільства акценти поступово зміщуються в бік об’єднання боргу та одноосібної відповідальності за нього. Офіційно визнається, що відповідає за зобов’язання той, хто його не виконав. Таким чином розвиваються нові форми — особистої та реальної гарантії зобов’я­зань. За особистої гарантії у відносини боржника та кредитора вводиться додаткова особа — гарант. Він бере на себе обов’язок виконання, якщо боржник на це не спроможний. За реальної гарантії — кредитор отримує владу над майном боржника, яке стає заставою.
Особисті гарантії (поручительство). Особисті гарантії виконання зобов’язання встановлювалися у формі adpromissio — додаткової стипуляції третьої особи. Стипуляція відбувалася одночасно з укладенням основного зобов’язання. Залежно від слів, сказаних у момент стипуляції, класичне римське право поділяло її на три різновиди: sponsio (від spondeo — урочисто обіцяю), fidepromissio (від fidepromitto — обіцяю по совісті) та fideiussio (від fideiubeo — ручаюсь). Перший різновид застосовувався тільки до римських громадян, позаяк тільки їм було дозволено урочисто обіцяти, перегрини могли сказати «обіцяю по совісті» або «ручаюсь». Згодом перші дві форми скасовували, про що свідчать інтерполяції, здійснені при Юстиніані, в процесі яких слова sponsio та fidepromissio замінили на fideiussio.
Предметом стипуляції було поручительство третьої особи — у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, вона несла відповідальність разом з боржником. Розмір відповідальності поручителя не міг перевищувати розміру зобов’язання. Поручительство існувало до моменту припинення зобов’язання (виконання або неможливості виконання). Коли цей юридичний факт наставав, відповідальність з поручителя, зазвичай, знімали.
Sponsio — являло собою обіцянку, згідно з якою поручитель виступав як додатковий боржник, якщо основний не виконає зобов’язання. Цей вид поручительства був можливий лише при родових зобов’язаннях, тобто коли sponsor міг виконати зобо­в’язання самостійно. Якщо ж і наставала неможливість виконання, спонсор все одно залишався зобов’язаним, причому навіть тоді, коли така неможливість виникла з вини боржника. З цього випливає висновок, що за sponsio можливість солідарної відповідальності була виключена.
Спершу права спонсора майже не захищалися, він не мав права на регресний позов до основного боржника, за якого сплатив борг. Пізніше, в кінці IV ст. до н. е., законом lex Publilia було передбачене право поручителя, що сплатив борг за основного боржника, на витребування сплаченої суми. Позовна вимога забезпечувалася actio depensi, за якої обсяг відповідальності зростав удвічі.
В ІІІ ст. до н. е. з’явилася нова форма поручительства — fidepromissio. На відміну від sponsio її могли застосовувати і перегрини. Узагальнено вона досить схожа на sponsio з тією різницею, що не забезпечувалася можливістю поручителя стягувати в порядку регресу з основного боржника суму заборгованості. Це обумовлювалося тим, що lex Publilia був прийнятий раніше і не передбачав нової форми поручительства.
В середині ІІІ ст. до н. е. було встановлено, що в разі наявності кількох гарантів, кожен з них мав право у регресному порядку вимагати свою частку, сплачену за основного боржника. Таким чином, за словами Гая, у спільних поручителів виникало своєрідне товариство («quandam societatem» — Gai. 3.122). Пізніше, в кін-
ці ІІІ століття, відповідальність поручителів встановили строком на два роки. Після цього вони звільнялися від обов’язку виконувати зобов’язання замість боржника. Крім того, було ухвалено, що кожен із спільних поручителів відповідає тільки в межах своєї частини.
Реальні гарантії виконання зобов’язання. Реальними гарантіями виконання зобов’язання в Стародавньому Римі вважалися різноманітні види застави. Найстарішим видом застави був nexi datio. Цей інститут походив від стародавніх традицій, коли особа при встановленні боргу добровільно брала на себе відповідальність у вигляді повного особистого підкорення кредиторові. Такий акт обумовлював можливість саморозправи над боржником або продажем його в рабство за Тибр.
Пізніше, цей інститут зазнав певної трансформації, замість угод, предметом яких була особа боржника, почали укладати угоди, предметом яких стало його майно. Ці угоди називалися фідуціарними угодами з боржником (fiducia cum creditore). Змістом такої угоди був обов’язок боржника передати кредитору певну річ на забезпечення виконання зобов’язання та його право вимагати цю річ назад після повного виконання зобов’язання. Кредитор зобов’язаний був це зробити, якщо боржник не виконував зобов’язання, отримував її у володіння. Але слід зазначити, що річ переходила кредитору у власність, а тому обов’язок повер­нути її боржникові був не юридичним, а моральним. Юридич­ного змісту цей обов’язок набував тільки після укладення додаткової угоди (pactum fiduciae), форма якої почала застосовуватися в період монархії.
Відмінності між описаними видами гарантій, крім об’єкта застави, полягають також в тому, що при fiducia cum creditore майно боржника переходило під владу кредитора відразу після укладення основної угоди, а при nexi datio кредитор набував владу над боржником тільки при невиконанні основного зобов’язання останнім, позаяк вважалося, що в разі переходу однієї особи під владу іншої, перша втрачала свободу, а отже, й правоздатність (боржник ставав рабом), Отже, виключалася будь-яка можливість виконання зобов’язання.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.