лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

РИМСЬКЕ ПРАВО

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Неможливість виконання та відповідальність за неї боржника. Неможливість виконання зобов’язання могла наставати з вини сторін або без такої. У разі неможливості виконання без вини боржника, він звільнявся від відповідальності. Відсутність вини обґрунтовували дією непереборної сили (vis maior), тобто наявністю об’єктивних чинників. Наприклад, випадковою вважа­лася загибель речі внаслідок землетрусу, повені тощо. В такому разі необхідно було визначити особу, що несе ризик загибелі речі. Римляни зазначали, що «res perit domino» (річ гине на шкоду власникові). Обставини непереборної сили могли звільняти від виконання тільки тих зобов’язань, об’єктом яких були речі, що загинули. Якщо йшлося про родові або грошові зобов’язання, неможливість виконання виключалася.
Коли ж неможливість виконання наставала з вини боржника, він ніс відповідальність. Форми відповідальності в різні періоди були неоднаковими. На раніших етапах існування римського суспільства відповідальність мала особистий характер (покарання було спрямоване саме на особу боржника) та застосовувалася кредитором. Він міг прив’язати боржника кайданами, продати його в рабство тощо. Таке становище існувало до IV ст. до н. е. Його пом’якшив закон Петелія, який встановив, що стягнення треба накладати не на особу, а на майно боржника, яке, своєю чергою, було гарантією належного виконання зобов’язання.
Підставою для притягнення боржника до відповідальності в Стародавньому Римі була вина. Римляни розрізняли два види вини. Найтяжчою була вина, основою якої був умисел (dolus). Іншою формою визнавалася вина у формі необережності (culpa). Необережність, своєю чергою, також поділялася на види: груба необережність (culpa lata) і легка необережність (culpa levis). Різновиди необережності визначали так. Грубою визнавали таку, за якої людина не розуміє того, що має розуміти будь-яка пересічна особа (non intellegere quod omnes intellegunt D. 50.16.213.2). Легка — це поведінка, якої не допустив би гарний хазяїн (bonus paterfamilias, diligentissimus, D. 19.2.25.7).
Боржник відповідав за dolus, якщо неможливість виконання наставала в результаті його умисних дій. Наприклад, він свідомо знищив або пошкодив річ, яку взяв у тимчасове користування.
Притягуючи до відповідальності за culpa, римляни вра-ховували міру дбання про майно (diligentia) або наявність необхідної професійної підготовки для здійснення певної діяльності (D. 19.2.9.5). Боржник має передбачати негативні наслідки своїх дій, і якщо він поводиться як нормальний хазяїн, а шкода все ж таки виникає, він не несе відповідальності за необережність. Із сказаного випливає висновок, що римляни, визначаючи ступінь необережності, послуговувалися не конкретними нормами, а так званими абстрактними критеріями — нормальний хазяїн, поганий хазяїн.
Однак, були й такі види правовідносин, коли йшлося не про абстрактну необережну вину (culpa in abstracto), а про необереж­ну вину за конкретними критеріями (culpa in concreto). Саме така могла виникати тоді, коли правовідносини вимагали від суб’єкта ставлення до майна не просто як нормального хазяїна (будь-якого середньостатистичного), а такого, ніби це майно є його власністю. Наприклад, за договором товариства кожен з товаришів був зобов’язаний дбати про спільне майно так, як він дбав би про свою власність (diligentia quam suis rebus adhidere solet, D. 17.2.7.2).
Якщо боржник все-таки дбав про майно, а шкода настала, то римляни говорили про випадок (casus). За випадок боржник відповідальності не ніс. Тобто всі витрати за випадково за-
гибле майно відшкодовував його власник, позаяк ні до кого не міг пред’явити позов. Єдиним винятком з цього правила була можливість підвищеної відповідальності, встановленої преторським едиктом для хазяїв трактирів, постоялих дворів, кораблів за речі, прийняті на зберігання од відвідувачів та пасажирів.
Семінарське заняття

  1. Виконання зобов’язань.
  2. Прострочення виконання (mora).
  3. Неможливість виконання та відповідальність за неї боржника.
Термінологічний словник

bonus paterfamilias diligentissimus — гарний хазяїн не допустив би
casus — випадок
cui resisti non potest — якій неможливо супротивитись (про стихійну силу)
culpa — вина у формі необережності
culpa in abstracto — абстрактна вина у формі необережності
culpa in concreto — конкретна вина у формі необережності
culpa lata dolo aequiperatur — груба необережність прирівнюється до умислу
culpa lata — груба необережність
culpa levis — легка необережність
datio in solutum — надання чогось замість платежу чи заміна виконання
diligentia — дбання  про майно
dolus — умисел
in faciendo — особисто
interpellatio — процедура особливого нагадування з вимогою виконати договір
locus solutionis — належне для виконання місце
mora — прострочення виконання
mora accipiendi — прострочення кредитора
mora debendi — прострочення боржника
non intellegere quod omnes intellegunt — не розуміє того, що має розуміти будь-яка пересічна людина
perpetuatio obligationis — постійність боргу
purgatio morae — процедура очищення прострочення (сплата всього, що належить)
res perit domino — річ гине на шкоду власникові
vis maior — непереборна сила

 

Завдання для перевірки знань

  1. Які наслідки безпідставної відмови кредитора від прийняття виконання зобов’язання?
  2. Чи дозволялося за римськими нормами часткове виконання зобов’язання?
  3. Що таке locus solutionis?
  4. В яких випадках боржник визнавався таким, що прострочив виконання?
  5. Які існували підстави притягнення боржника до відповідальності?

Рекомендована література

    • Дождев Д. В. Римское частное право: Учеб. для вузов / Под общ. ред. академика РАН д-ра юрид. наук, проф. В. С. Нерсесянца. — М.: НОРМА, 2002. — С. 493—504.
    • Підопригора О. А. Основи римського приватного права: Підруч. для студ. юрид. вузів і ф-тів. — К.: Вентурі, 1997. — С. 183—192.
    • Новицкий И. Б. Основы римского гражданского права. — М.: Юрид. литература, 1972. — С. 177—189.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2021 BPK Group.