лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

РИМСЬКЕ ПРАВО

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Первісним способом встановлення володіння було захоплення нічийної речі (occupatio), похідним (найпоширенішим) способом вважалася передача речі (traditio). Для переходу права володіння, як і права власності, треба було дотриматися певної процедури, суть якої полягає в тому, що чинний володілець публічно передавав річ та відмовлявся від права на неї, а новий володілець отримував річ та набував на неї право. Таке становище було прийнятним для угод з рухомим майном, але щодо нерухомості викликало певні проблеми.
Тому передача речі відбувалася у два способи: фактично або абстрактно. Абстрактна передача не обумовлювала безпосереднього вручення речі одержувачу, а вимагала певних дій, які б сим­волізували таку передачу. З огляду на це з’явилося кілька способів абстрактної передачі:
а) traditio longa manu — передача довгою рукою. Це передача, що відбувалася на високому місці, наприклад, на вежі, з якого видно об’єкт володіння. Чинний володілець показував майно майбутньому володільцю і передавав йому своє право;
б) traditio symbolica — символічна передача. Передавався не сам об’єкт, а його символ, наприклад ключі від будинку. Передача символу мала відбуватися безпосередньо біля об’єкту володіння;
в) traditio brevi manu — передача короткою рукою. Відбувалася у тих випадках, коли утримувач ставав володільцем. Тобто річ уже фактично знаходилася у нього, він лише набував право на володіння нею;
г) constitutum possessorium — мало місце тоді, коли колишній володілець передавав набувачу не річ, а animus possessionis. Річ же фактично залишалася в його володінні і він ставав її утримувачем. Така ситуація була можлива у разі найму речі колишнім володільцем у нового, встановлення на неї узуфрукту або з інших підстав.
Володіння припинялося втратою бодай одного з двох необхідних елементів — corpus possessionis або animus possessionis. Втрата corpus possessionis могла відбутися у разі загибелі речі поза волею володільця або знищення її свідомо. Animus pos­sessionis втрачалося, наприклад, коли речі вилучали з цивільного обігу, або її конфіскували. Досить поширеними були випадки, коли володілець водночас втрачав і предмет володіння
і волю володіти. Прикладом таких відносин були укладення договорів, згідно з якими володілець свідомо відчужував річ як за платню, так і безкоштовно (договори дарування, купівлі-продажу, міни тощо).
Захист володіння. Специфікою володіння як правового інституту була його захищеність від абсолютно всіх, навіть від влас­ника. Цей інститут, однак, не отримав судового захисту (за винят­ком публіціанського позову). Володіння захищалося за допомогою інтердиктів — спеціальних наказів претора, які започатковували спеціальне інтердиктне провадження. Гай розрізняє три типи володільницьких інтердиктів: interdicta adipiscendae, retinen­dae, recuperandae possessionis (Gai., 4.143) — інтердикти для отримання, збереження та поновлення володіння.
Перший не належить безпосередньо до захисту володіння, оскільки спрямований на призначення нового володільця поза волею попереднього. Так, до цього виду можна віднести інтердикт, що дозволяв власнику земельної ділянки у разі невчасної сплати орендної плати, захопити в заставу речі орендатора, що на ній знаходилися.
Interdicta retinendae possessionis римські юристи поділяли на два види: interdictum uti possidetis — для збереження володіння нерухомим майном та interdictum utrubi — для збереження володіння рухомими речами. Обидва інтердикти мали певні обмеження щодо захисту. В них зазначалося, що особа може отримати захист володіння тільки в тому разі, якщо володіння встановлене «nec vi nec clam nec precario» — ані силою, ані таємно, ані пре-
карно (користування до першої вимоги).
Розмежування інтердиктів на uti possidetis та utrubi існувало до Юстиніана. При цьому імператорі механізм збереження володіння рухомими речами був прирівняний до механізму збереження володіння нерухомими. Тому єдиним інтердиктом в цьому напрямі з 527 р. н. е. залишився uti possidetis.
Третім різновидом інтердиктів в Стародавньому Римі були interdicta recuperandae possessionis — інтердикти, що забезпечували повернення володіння у разі незаконної його втрати. Interdicta recuperandae possessionis поділялися на два види: unde vi та de precario. Interdictum unde vi надавався володільцю у разі насильницького (vi) заволодіння його майном. Завданням претора було припинити таке насилля, тож якщо при розгляді справи з’ясовувалось, що відповідач є власником або позивач сам отримав володіння у відповідача vi, clam або precario, претор все одно присуджував володіння тому, хто був насильно його позбавлений. Власник же, що був позбавлений володіння насильно, своєю чергою, не мав права на насильство, а повинен був звернутись до претора.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2021 BPK Group.