лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

РИМСЬКЕ ПРАВО

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

За бажанням латини могли досить легко набути статусу римського громадянина. Для цього досить було переїхати жити до Риму. Але такі переїзди призвели до того, що в латинських містах різко зменшилася кількість чоловічого населення, тому пізніше ввели правило: латин, що переїжджає жити до Риму, зобо­в’язаний залишити на місці попереднього проживання чоловіче потомство.
Римське громадянство латини отримували також у разі обрання їх у рідному місті на посаду магістратів або сенаторів.
За своїм статусом латини не були рівні. Серед них вирізнялися «Латини Юніана». Це були колишні раби, які належали латинам і після звільнення також отримали статус латина (за законом Юнія Норбана). Латини Юніана були істотно обмежені в правах. Вони не мали права вступати в шлюб, заповідати або отримувати у спадщину майно. Після смерті такого латина його майно переходило до колишнього хазяїна. Латини Юніана могли отримати римське громадянство лише за особливі заслуги перед державою.
Статус латина отримували за таких обставин:

  1. Народження в сім’ї латинів. Статус шлюбної дитини визначався статусом батька, статус позашлюбної дитини визначався статусом матері.
  2. Присвоєння статусу латина постановою Римської держави.
  3. Добровільного переходу римського громадянина до числа латинів з метою отримання земельного наділу.
  4. Звільнення від рабства володарем латином або римським громадянином за умови надання йому статусу латина.

Правовий статус перегринів. Перегринами називалися всі чужоземці. І ті, що мешкали на завойованих територіях та так і не отримали ні латинської, ні римської правоздатності, і ті, що з пев­них причин з’явилися на території Риму. Перегрини вважалися безправними особами, хоча й були вільними. Пізніше, з розвитком права у Римі, перегринів визнали правоздатними згідно з ius gentium. Але вони не могли вступати у правовідносини з рим-
ськими громадянами з огляду на відмінність правових систем, що встановлювали їх правоздатність.
Статус перегрина набувала дитина, народжена в сім’ї перегрина. Іноді цей статус надавали як покарання за злочини через вигнання особи до місцевостей, де мешкали перегрини.
В окремих випадках, за особливі заслуги перед державою, перегрини могли отримати римське громадянство. Крім того, держава могла надати його з політичних міркувань, наприклад, при наборі воїнів до легіонів.
Поділ вільних на стани існував до початку ІІІ століття нашої ери, коли імператор Каракалла поширив статус римського громадянина на всіх підданих. Але іноземці, що прибували на територію Римської держави, так і залишалися перегринами до надання їм громадянства.
Становище рабів. Раби вважалися не суб’єктами права, а його об’єктами з огляду на те, що були прирівняні до речей. Рабовласники нещадно експлуатували рабів та тримали їх в жахливих умовах. Хазяїн на свій розсуд розпоряджався долею раба, міг продати його і навіть убити за найменшу провину. Раб не міг взяти шлюбу, співжиття рабів закон не визнавав, народжені від рабів діти також ставали рабами.
Але раби не були однаковими, а деякі з них мали неабиякі здіб­ності. Тому в інтересах рабовласника був створений інститут рабського пекулія. Пекулієм називалося майно, що передавалося рабу в управління. Отримавши право на управління майном, раб також отримував право укладати різноманітні угоди від імені хазяїна. Такі угоди передбачали виникнення прав у хазяїна, але обов’язки покладалися на раба.
Таке становище було досить примітивним з огляду на те, що ніхто не хотів укладати договори з безправними рабами. Тому пізніше претори ввели правило, згідно з яким рабовласник, що надав рабу пекулій, брав на себе відповідальність у межах цього пекулія. Крім уповноваження рабів довготерміново представляти інтереси хазяїна, вони могли виконувати і одноразові доручення з такими ж наслідками.
Рабство виникало: при народженні від матері-рабині; взяттям в полон; продажем у рабство; позбавленням волі за злочини.
Правовий статус вільновідпущеників. Вільновідпущеники — це колишні раби, яких відпустили на волю. Правове положення вільновідпущеників визначалося правовим статусом їхнього колишнього господаря (патрона). Вільновідпущеники (лібертини), навіть отримуючи вільний статус, за своїм правовим положенням все одно не могли прирівнятися до вільнонароджених. Їм заборонялося брати шлюб з вільнонародженими.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2021 BPK Group.