лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

РИМСЬКЕ ПРАВО

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Тема 3. Позови


Виникнення суду. На початку розвитку римського суспільства у Римі не було спеціального органу, який би здійснював захист прав громадян. Потерпілий сам вживав заходів для покарання кривдників, здійснюючи саморозправу. Причому до неї залучалися родичі, друзі, члени сім’ї та інші. Позаяк римляни вважали, що чинні в суспільстві правила встановлені богами і є виразом їхньої волі, то боги завжди допомагають тому, на чиєму боці правда. А звідси — хто перемагав у боротьбі, за тим була й правда.
Яскравий приклад міститься в Законах XII таблиць: злодія, якого піймали на крадіжці, спершу карали нагаєм, а потім уже віддавали на розправу потерпілому.
Та з розвитком правової культури таке становище не могло бути нормою. Поступово держава обмежує можливості саморозправи і допускає лише вчинки, еквівалентні вчинкам порушника. В законах XII таблиць містилася норма: «Якщо хтось завдав членоушкодження і не помириться з потерпілим, то хай йому самому буде завдано те саме».
Згодом встановилась система викупів. Наприклад, той, хто переламає кістку вільній людини, повинен заплатити штраф 300 асів, рабу — 150 асів.
З виникненням суду саморозправу заборонили. Існувала лише самооборона. Дозволялося своїми силами чи за допомогою різних засобів перешкоджати порушенню своїх прав. Але таке дозволялося лише під час порушення. Якщо певні насильницькі дії мали
місце вже після неї, то тих, хто на це зважувався, суворо карали.
Суди існували двох видів: публічні (iudicia publica) та приватні (iudicia privata).
Судовий процес існував у двох видах: цивільний та кримінальний.
Особливістю римського цивільного процесу в періоди республіки та принципату був його поділ на дві стадії:

  1. Розгляд справи у претора (ius).
  2. Розгляд справи в суді (iudicium).

Розгляд справи у претора був підготовчою стадією до розгляду в суді. Тут з’ясовували всі обставини справи, відшукували свідків та встановлювали вимоги сторін. Якщо порушник визнавав свою провину та згоджувався відповідати за неї, на цьому етапі справа закінчувалася.
Якщо ж порушник не визнавав пред’явленого позову, справу передавали до суду, який і вирішував її по суті і зобов’язував порушника відшкодувати шкоду.
Загальні поняття про легісакційний, формулярний та екстраординарний процеси. Легісакційний процес (законний) — це перший судовий процес на підставі Закону. Але не зважаючи на це, легісакційний процес був дуже обтяжений формалізмом. Для того, щоб звернутись до претора, треба було знати спеціальну форму звернення, якщо ця форма порушувалася, то позивач втрачав право на позов і процес припинявся.
Позовні форми звернення до претора зберігалися жрецями (понтифіками) в суворій таємниці і могли бути передані простим людям лише за платню.
Водночас із зверненням до претора, позивач був зобов’язаний доставити до претора і спірну річ. Якщо вона була рухомою, її приносили до суду. Якщо доставити річ до претора було неможливо, приносили її частку (камінь від будинку, шматок землі або вівцю з отари).
Також необхідною формальністю був обов’язок позивача доставити до претора і суду відповідача. Без відповідача суд не починався. Цю доставку позивач повинен був організувати сам. Причому відповідач дуже рідко хотів приходити до суду і часто відбивався від позивача за допомогою рабів або вдавався до інших способів.
До претора можна було звертатися лише у встановлені дні. Звертатися у свята, жалобні дні, під час війни та інших подій, що мали загальнодержавне значення, заборонялося.
На потвердження своєї правоти сторони вносили певний грошовий заклад — сакрамент. Після розгляду справи у претора, він призначав суддю, який і приймав рішення за суттю. Воно було остаточним і оскарженню не підлягало.
Формулярний процес встановився у другій половині періоду республіки. Рим уже став могутньою державою, і зміни в економіці вимагали скасування непотрібних формальностей. Позивача звільняли від необхідності складати позовну заяву за встановленими правилами — це вже був обов’язок претора.
Позивач довільно переказував претору свої вимоги, той заслуховував свідків і самостійно викладав суть позову у записці, що називалася формулою. Звідси і назва процесу. Формулу передавали судді, який вирішував справу. Як бачимо, формулярний процес також складався із двох стадій.
Формула завжди мала форму повеління. Претор формулою призначав суддю і давав йому вказівки, як бути, коли виявляться ті чи ті обставини. Таким чином, формула була не лише формулюванням суті справи, а й інструкцією щодо вирішення спору. Тому, коли претор припускався помилки, її обов’язково повторював і суддя. Як і в легісакційному процесі, у форму-
лярному рішення суду було остаточним і перегляду не під-
лягало.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.