лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Рівень культури трипільців був надзвичайно високим і позначався на всіх сферах їхнього життя. Вже на ранньому етапі трипіль­ці жили невеликими общинами (50—70 осіб), їх оселі являли собою напівземлянки або наземні будівлі з дерева, обмазані глиною. Кожна родина мала не лише свою оселю, але й садибу, вела власне господарство: обробляла землю, доглядала за худобою, за­безпечувала себе реманентом і необхідними побутовими речами. Трипільці мали майже всі відомі види домашньої худоби (корів, кіз, овець, свиней, коней), яку тримали у загонах, а на зиму заготовляли для неї корми. Але цієї худоби було ще небагато, і нестачу м’яса надолужували полюванням.
Значно більшу роль, ніж скотарство, відігравало у трипільців землеробство. Родючі ґрунти між Дніпром та Дністром давали можливість вирощувати зернові (ячмінь, пшеницю, просо). Землю розпушували мотиками, а пізніше сохою, в яку впрягали пару волів. Урожай збирали за допомогою дерев’яних серпів з крем’я­ними вставками, молотили ціпами; зерно мололи на ручних зернотерках. Проте землеробство носило екстенсивний характер і ви­магало додаткових джерел поповнення продуктів. Такими джерелами залишалися полювання, збиральництво, а також рибальство.
Досить високого рівня у трипільців досягло домашнє виробництво. Як зауважує В. Голобуцький, виготовлені ними з кременя, кісток або дерева знаряддя праці відзначалися високою майстерністю, вони вміли висвердлювати отвори в молотках, сокирах за допомогою кам’яної трубки, яка, підкреслює він, була вже примітивним механічним пристроєм .
Майже всі автори підкреслюють надзвичайну майстерність трипільських гончарів, які використовували у своєму виробництві досить досконалу для тих часів гончарну піч з двома камерами — нижньою для вогню та верхньою для обпалювання посуду. Трипільський посуд вражає багатством форм та орнаментів, але виготовлений ще без застосування гончарного круга.
На середньому етапі свого розвитку трипільська культура поширилася майже по всій Правобережній Україні. Селища цього періоду найчастіше розташовували на високих місцях, оточували ровами. Вони були вже набагато більшими за ті, що існували на попередньому етапі. Як правило, група глинобитних осель розташовувалася по колу. Так, у Кіровоградській області було відкрито поселення, де житла, побудовані з плетеної лози та обмазані глиною, розташовувалися у п’ять кіл. Житла мали чотири стіни, двері, ґанок, двосхилу солом’яну стріху; всередині житла розташовувалася піч, сховище для збіжжя; підлога такої будівлі була з випаленої глини.
Посередині селища знаходився майдан з громадськими будівлями, який, очевидно, використовувався як місце громадських зборів, виконання релігійних обрядів тощо. Розташування жител по колу, очевидно, мало не лише оборонне, але й господарське значення (можливо, сюди заганяли худобу). Треба зазначити, що в цей період зростає значення скотарства, особливо у степовій смузі, що можна пояснити підвищенням продуктивності землеробства. Саме в цей час і з’являється вже названа соха. Подібного типу селищ на Україні знайдено декілька, зокрема Майданецьке (1575 осель, розташованих у 10 кіл), а також Тальянки на Черкащині, найбільше серед знайдених (близько 3 тис. осель).
На пізньому етапі існування трипільської культури все більшого значення набуває скотарство. Відбувається відокремлення землеробських племен від скотарських, власне, перший великий поділ праці. Серед археологічних знахідок цього періоду вже з’яв­ляються металеві вироби — мідні, бронзові, а потім і залізні.
Н. Полонська-Василенко стверджує, що трипільська культура в Україні залишила виразні сліди, які виявляються у способах бу­дівництва житла, розписах коминів, печей, у народних вишивках, писанках та ін., що має підтверджувати автохтонність україн­ського народу на своїх землях .
Наступний період (І тисячоліття до Р. Х. — початок І тисячоліття після Р. Х.) став надзвичайно важливим етапом у розвитку населення українських земель. Як стверджують автори сучасного дослідження «На світанку історії», зовсім невипадково існує декілька визначень цієї епохи — за археологічною класифікацією це була залізна доба, а за визначенням істориків — скіфський період та становлення перших державних утворень .
І дійсно, вже на початку І тисячоліття до Р. Х. залізо починають використовувати мешканці Північного Причорномор’я, надалі воно поширюється й на північ. Надзвичайні переваги цього металу перед бронзою, його міцність, відносна легкість в обробці, нарешті, доступність сировини (болотяні руди були поширені по території майже всієї сучасної України) обумовили інтенсивність його впровадження.
Залізо істотно підвищило продуктивність праці у всіх галузях, де його застосовували. Залізні знаряддя праці ремісників перевищували за своєю ефективністю всі досі відомі, як крем’яні, так і мідні та бронзові. Залізні наконечники для рала, металева сокира та інший реманент значно полегшує та підвищує продуктивність праці землероба, дає можливість різко розширити ріллю та збільшити виробництво сільськогосподарської продукції. З’яв­ляються й інші залізні речі (ножиці, щипці, напилки та інші речі домаш­нього вжитку, залізна зброя), що істотно розширює можливості ре­місничого виробництва та сприяє другому великому суспільному поділу праці — відокремленню ремесла від сільського господарства.
Цей період також характеризується остаточним поділом між землеробством та скотарством, виділяються їх регіони (лісостепова зона — орне землеробство, а Причорноморські степи — кочове скотарство). Унаслідок цього в межах згаданих двох регіонів остаточно формуються різні культурно-історичні області з відмінним способом життя, побутом і звичаями, тенденція до чого простежується ще за доби енеоліту.
Не менш важливим чинником формування відповідної господарської культури була грецька колонізація Північного Причорномор’я (VII—VI ст. до Р. Х.), у результаті чого «виникає унікаль­на контактна зона, де взаємодіяли три різні за своєю природою світи — степових кочівників, осілих землеробів лісостепу та меш­канців античних центрів... У межах Північного Причорномор’я поступово складається своєрідний симбіоз різних господарських систем і культур. Одним з найяскравіших прикладів такого сим­біозу є Велика Скіфія — одне з перших державних утворень Східної Європи, що об’єднало під владою іраномовних кочових скіфів різні за походженням племена та народи, серед яких були і предки східних слов’ян» .
Проблема зародження українського етносу, часові рамки, дже­рела та історичні корені українського народу є достатньо складною та дискусійною проблемою. Існує цілий ряд різних думок, про що вже йшлося вище, але всі історики вважають, що безпосе­редніми предками українців були східні слов’яни Середнього Под­ніпров’я, які належали до групи індоєвропейських народів. Акаде­мік Б. Рибаков виділяє чотири основні етапи життя слов’янських племен, послідовний розвиток яких привів до формування трьох братніх народів — українського, білоруського та російського:
1. Розвиток протослов’янських племен у надрах індоєвропейської єдності, поза межею центрів розвитку.
2. Відособлення слов’ян в енеоліті, розвиток внутрішніх контактів, перші зустрічі зі степовими кочівниками, освоєння заліза. Саме в цей період відбувається виокремлення слов’ян Середнього Подніпров’я (VI—IV ст. до Р. Х.) як основи української нації.
3. У результаті розгрому сарматами слов’яни просуваються на північ, асимілюючи литовсько-латиські та фінно-угорські племена, у результаті чого утворюються нові зони розселення. На півдні зберігаються традиції праслов’ян, а на півночі, де відбуваються прямі контакти з іншими племенами, створюються передумови формування білоруського та російського народів.
4. Утворення та розвиток першої східносло’янської держави — Київської Русі, коли слов’янство вийшло на європейську та світову арену .
Аналізуючи найдавніший період слов’янської історії, Б. Риба­ков наводить і для нього періодизацію:
1. Мовні попередники слов’ян (V—III тис. до Р. Х.). Формувалися з племен північної окраїни індоєвропейського масиву. Землеробські племена неоліту та енеоліту розселялися на північ від європейського гірського бар’єру (Рудні Гори — Судети — Татри — Бескиди — Карпати), поступово асимілюючи місцеві мисливські племена, що жили тут з часів палеоліту.
2. Протослов’яни (кінець ІІІ — початок ІІ тис. до Р. Х.). Цей етап проходив в умовах швидкого розвитку скотарства, озброєних зіткнень через пасовища та худобу, кочових переселень.
3. Праслов’яни (з XV ст. до Р. Х.). Кінець праслов’янського періоду, який характеризується відмежуванням східних, західних та південних слов’ян вже у І тис. після Р. Х.
Б. Рибаков відносить до праслов’ян і скіфів-орачів, які мали тісні зв’язки з грецькими містами-колоніями (експортували хліб), що досить істотно позначилося на їх соціальному розвитку. Саме цей етап Б. Рибаков розглядає як перший етап прискорення історичного процесу в праслов’ян, коли вперше відбувся поділ на дві культури — західну та східну (археологічні лужицька на заході та скіфська на сході культури).
Другий відступ від єдності слов’янського світу Б. Рибаков відносить до ІІ—ІV ст. після Р. Х. і характеризує його для східних слов’ян як ще один злет у соціально-економічному розвитку, котрий пов’язує із впливом Риму, який впритул наблизив свої кор­дони до слов’янського світу й вів взаємовигідну торгівлю із сусідами. Власне, це був період відродження зовнішнього хлібного ринку для східнослов’янських землеробів.


Голобуцький В. О. Економічна історія української РСР: Дожовтневий період. — К., 1970. — С. 6.

Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. — К. , 1993. — Т. 1. — С. 53.

Бунятян К. П., Мурзін В. Ю., Симоненко О. В. На світанку історії. — К.: Альтернативи, 1998. — С. 112.

Бунятян К. П., Мурзін В. Ю., Симоненко О. В. На світанку історії. — К.: Альтернативи, 1998. — С. 112.

Рыбаков Б. А. Язычество Древней Руси. — М.: Наука, 1998. — С. 196—197.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.