лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Започаткували реформування радянської економіки рішення березневого та вересневого (1965 р.) пленумів ЦК КПРС. Реформа (названа «Косигінською» за ім’ям одного з її ініціаторів, голови Ради міністрів СРСР О. М. Косигіна) мала на меті вдосконалити планування й економічне стимулювання і була спрямована на знаходження оптимального сполучення централізованого керівництва економікою й оперативно-господарської самостійності підприємств, зміцнення й подальший розвиток господарського роз­рахунку. Реформа охоплювала всі елементи господарського механізму: планування, організаційну структуру управління, еконо­мічні стимули і господарський розрахунок.
Відповідно до постанови вересневого пленуму «Про покращання управління промисловістю, вдосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробницт­ва» найбільш істотні зміни передбачалися в системі управління промисловістю. Передусім було вирішено ліквідувати раднаргоспи та повернутися до галузевого принципу управління. Були знову створені союзно-республіканські та союзні міністерства за галузями промисловості. На практиці це означало, що республіки втрачали контроль над більшістю підприємств.
Наступним важливим напрямом реформи була зміна всієї системи планування та економічного стимулювання. Нова система передбачала таке поєднання методів господарського керівництва, при якому акцент робився на посиленні економічних методів, що, відповідно, підвищувало вимоги до роботи Держплану. Господарська реформа передбачала скорочення кількості обов’язкових директивних планових завдань до дев’яти. Передбачалося також перейти від валової та товарної продукції до реалізованої як більш об’єктивного показника ефективності роботи підприємств. Серед якісних показників, що характеризують ефективність господарської діяльності підприємств, пріоритетними були визнані прибуток та рентабельність. Для підвищення матеріальної заінтересованості підприємств у результатах велику роль відігравало утворення фондів економічного стимулювання, матеріального заохочення робітників і службовців, поліпшення їх добробуту, розширення соціально-культурної сфери.
Господарська реформа поставила також питання щодо переходу до повного госпрозрахунку, хоча здійснити його на практиці через цілий ряд причин так і не вдалося. Відомо, що питання про знищення системи директивного планування тоді не стояло, навпаки, йшлося про його посилення. Але в ході реформи постало питання про необхідність поєднання директивних методів пла­нування та економічних важелів, таких, як ціна, прибуток, кредит, заробітна плата. При цьому основним питанням реформи залишалося зменшення кількості показників, які зводились «згори», що означало збереження старої концепції плану як системи директивних показників, тобто обов’язкових для виконання планових завдань. І хоча проголошувалась необхідність поєднання адміністративних та економічних методів, перевага надавалася директивним показникам. На практиці це означало, що господарський механізм, закладений в основу реформи 1965 р., зберігав традиційні риси командно-адміністративної системи.
Господарська реформа зачепила й сільське господарство. Відповідно до рішень березневого (1965 р.) пленуму ЦК КПРС було прийнято цілий ряд заходів, спрямованих на виправлення становища в аграрному секторі. Перш за все, було підвищено закупівель-
ні ціни з таким розрахунком, щоб довести їх до рівня, за якого колгоспи та радгоспи не зазнавали б збитків під час продажу продукції державі. Роздрібні ціни повинні були зберігатися на попередньому рівні, а різниця — покриватися за рахунок державного
бюджету.
Важливою причиною відставання сільського господарства був і його низький технічний рівень. Тому було різко збільшено державні асигнування на підвищення технічного рівня сільського гос­подарства, на виробництво сільськогосподарських машин і добрив. В Україні протягом 1966—1970 рр. кількість тракторів збіль­шилася на 22 %, комбайнів — на 42 %, а застосування мінеральних добрив — майже вдвічі. Не менш важливим недоліком була недостатня спеціалізація сільського господарства, тому було прий­нято рішення про її посилення.
Положення реформи втілювалися у життя з великими труднощами, а деякі з них так і не були реалізовані. Передбачені спочатку прямі зв’язки між підприємствами не були запроваджені зовсім через несумісність із системою фондування та розподілу. В результаті госпрозрахунок підприємств виявився незабезпеченим матеріально, а підвищення самостійності підприємств — несумісним з повноваженнями міністерств і відомств, директивним плануванням та існуючою системою ціноутворення.
Численних суперечностей реформи можна було б позбутися, рухаючись поетапно до ринку. Проте це було неможливим через політико-ідеологічні причини. У результаті економічна реформа в СРСР почала згортатися, розпочалося повернення до детального планування та оперативного керівництва підприємствами з боку міністерств і відомств.
І все-таки, незважаючи на суперечливий та непослідовний характер реформи 1965 р., вона дала певний позитивний імпульс народному господарству. В Україні упродовж 1966—1970 рр. істотно (у 1,5 раза) зросли основні виробничі фонди та обсяги промислового виробництва, а національний дохід зріс на 30 %. Щоправда, ці позитивні зрушення стосувалися переважно важкої індустрії, а виробництво предметів споживання й надалі істотно відставало. Дещо покращилась ситуація і в аграрному секторі, валова продукція якого зросла на 16,6 %, але планових показників так і не було досягнуто. А в 70-х роках темпи економічного зростання починають знижуватися.
Однією з найголовніших причин цього була амбітна політика керівництва СРСР, яка потребувала надпотужного військового потенціалу, що забезпечувався військово-промисловим комплексом, для розвитку і утримання якого необхідні величезні матеріаль-
ні та фінансові ресурси, отримати які можливо лише за рахунок інших галузей народного господарства та низької заробітної плати працюючих, що, у свою чергу, забезпечувалося жорсткою адміністративною планово-розподільчою системою, суворим лімітуванням матеріальних і фінансових ресурсів, для отримання яких перевага надавалася екстенсивним методам.
До середини 70-х років стали відчутними помилки радянського керівництва у соціально-економічній політиці. В легкій, харчовій промисловості було зосереджено лише 10 % основних виробничих фондів, економіка не орієнтувалася на задоволення першочергових потреб людини. Основну частину промислового потенціалу займала важка індустрія, що призвело до вичерпання природних ресурсів. До того ж у зв’язку з падінням народжуваності число зайнятих у народному господарстві припинило збіль-
шуватися, а отже, зник головний екстенсивний фактор зростання виробництва. Таким чином, темпи зростання промисловості почали падати зі скороченням екстенсивних факторів — виснаженням природних ресурсів і зменшенням народжуваності.
Виходом із цього становища могло б стати запровадження ресурсозберігаючих технологій, перехід на інтенсивні методи господарювання на рівні сучасної НТР, але спроба широкого запровадження досягнень НТП в умовах командно-адміністративної системи виявилася малоефективною; чітко простежувалася тенденція повільного, із запізненням, розвитку у сфері НТП, подолати яку було фактично неможливо. З’ясувалося, що система економічних відносин, що склалася в народному господарстві, є несприйнятливою до досягнень НТП, а спроби вирішитити цю проблему в межах існуючого надцентралізованого господарського механізму виявилися безплідними. Необхідні були докорінні, радикальні зміни та зрушення, принципово нові форми розвитку.
Проте реформаторські заходи 1970 — першої половини 1980-х років, спрямовані на «вдосконалення господарського механізму», не лише не зачіпали основ командно-адміністративної системи, але й відкрито проголосили повернення до попередньої господарської практики. Підвищення ефективності радянської економіки перш за все пов’язувалося зі зміцненням директивного централізованого планування та пошуком нових, більш досконалих показників оцінки діяльності підприємств.
Проявом саме такої орієнтації і стала «реформа» кінця 1970-х років, що відбувалася відповідно до постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 12 липня 1979 р. «Про покращання планування та посилення впливу господарського механізму на підвищення ефективності та якості роботи», яка на практиці означала лише спробу посилити фактичний контроль центральних планових органів та міністерств над радянською економікою. Її заходи не попередили, а лише посилили ті процеси стагнації, які вже мали місце у радянській економіці, сприяли подальшому зниженню ефективності суспільного виробництва: падають темпи зростання промислового виробництва, зростає ресурсомісткість, знижується рентабельність. На більшості українських підприємств зростає рівень спрацьованості основних фондів (до 43 % у 1985 р., що значно вище, ніж у середньому по СРСР).
Першим кроком до кардинальних змін у радянській економіці можна вважати квітневий (1985 р.) пленум ЦК КПРС, на якому
нове керівництво країни, очолюване М. Горбачовим, проголосило курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни, який мав базуватися на прискоренні науково-технічного прогресу, технічній реконструкції народного господарства на базі найновіших досягнень науки та техніки, модернізації машинобудування, а на цій основі — і всього народного господарства, а також активізації «людського фактору». Проголошений курс не означав ліквідації командно-адміністративної системи, а лише її «вдосконалення», виправлення певних «деформацій»; розвиток економіки, як і раніше, орієнтувався на затратний шлях, а тому принести кардинальних позитивних змін не міг.
Проте прийняті на цьому етапі заходи (наведення елементарного порядку, зміцнення трудової та технологічної дисципліни, широка заміна керівників тощо) дали певний позитивний ефект: дещо зросла продуктивність праці, збільшилися капіталовкладення у соціальну сферу. На цьому фоні було розв’язано антиалкогольну кам­панію, яка завдала колосального удару по державних фінансах
(за деякими даними, збитки складали до 10 млрд крб щорічно).
Поступово у керівництва країни формувалося розуміння щодо необхідності серйозних перетворень, власне, зміни існуючої в СРСР економічної моделі. Важливими кроками на цьому шляху стали Закони «Про індивідуальну трудову діяльність» (1986 р.) та «Про кооперацію» (1988 р.), які з численними застереженнями легалізували дрібне приватне підприємництво. В Україні на початок 1990 р. у кооперативному секторі було зайнято майже 700 тис. осіб, щоправда, більше 30 % їх надавали послуги не населенню, а державним підприємствам. В основному кооперативи охопили сферу послуг, торгово-посередницьку діяльність, а також будівництво та виробництво товарів народного споживання.
Питання про кардинальну економічну реформу вперше було поставлено на червневому (1987 р.) Пленумі ЦК КПРС. Спочатку її пов’язували з концепцією «вдосконалення господарського механізму», тобто із наданням підприємствам більшої самостійності у розвитку виробництва, оновленні продукції, матеріальному стимулюванні робітників залежно від фінансових результатів діяльності підприємства, тобто з фактичним поверненням до ідей реформи 1965 р. Власне ж економічна «перебудова» розпочалася у червні 1987 р., коли було прийнято «Закон про державне підприємство», відповідно до якого підприємства отримали право самостійно планувати свою діяльність, базуючись на рекомендованих, а не директивних завданнях, на контрактах з постачальниками та споживачами та на державних замовленнях. Відтепер діяльність підпри­ємств повинна була регулюватися не міністерствами та відомствами, а довготривалими економічними нормативами. Підприємства отри­мали право на підписання прямих договорів з іншими підприємствами, а деякі — навіть самостійно виходити на зовнішній ринок.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.