лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

В останні роки правління Хрущова, в роки семирічки (1959—1965) темпи розвитку радянського сільського господарства помітно знизилися, плани зростання виробництва продукції рослинництва й тваринництва не були виконані, ефективність сільськогосподарського виробництва була низькою. Більшість авторів зви­нувачує в цьому Хрущова, за ініціативою якого непомірно зросли посіви кукурудзи, але якщо в багатьох регіонах СРСР ця культура не давала врожаїв, і навіть не визрівала (у Нечорнозем’ї, Прибалтиці, Білорусії), то в Україні вона могла дати певний позитивний ефект. Однак прорахунків у аграрній політиці часів Хрущова було досить багато. Так, перетворення колгоспів у радгоспи не завжди було економічно виправданим і насправді було спробою прискорити процес «переростання колгоспно-кооперативної власності у загальнонародну», яка теоретично була основою комуністичної формації. Негативними були й наслідки запровадження обмежень на підсобне господарство селян.
Зростання виробництва сільськогосподарської продукції в роки семирічки стримувалося серйозними прорахунками у плануванні його матеріально-технічного забезпечення, зокрема, рішенням про скорочення виробництва сільськогосподарської техніки після ліквідації МТС у розрахунку на те, що безпосередньо в колгоспах вона буде використовуватися значно краще; досить негативно позначилося й значне збільшення цін на техніку і запасні частини; невиконання плану виробництва мінеральних добрив і ряд інших.
Прорахунки та помилки в аграрній політиці були головною причиною того, що в країні склалася напружена ситуація у постачанні населення продовольством. Держава змушена була піти на підвищення роздрібних цін на м’ясо та масло, що викликало масове невдоволення, а в деяких випадках і в крайніх формах. З 1963 р. СРСР змушений був імпортувати зерно. Це дискредитувало всю політику М. Хрущова у галузі сільського господарства, хоча в ній, як зазначалося, було багато й позитивного, особливо у 50-ті роки.
Великі зміни відбувалися не лише в аграрному секторі, але й в інших галузях економіки. У системі економічних перетворень було відведено значну, але недостатню роль науково-технічному про­гресові, технічному рівню промисловості. Адже в середині 1950-х років стало цілком очевидним, що без пріоритетного розвитку нових напрямів у науці радянській економіці не вистояти у протистоянні із Заходом. І в цілому ряді партійних документів ставиться питання щодо прискорення НТП, запровадження в народне господарство передового досвіду та досягнень науки і техніки, створюється Держкомітет Ради Міністрів СРСР з науки та техніки.
Промислове виробництво у «хрущовське» десятиліття розвивалося досить динамічно. За офіційними даними, в Україні у 1951—1958 рр. промислова продукція щорічно зростала на 12,3 %, а в 1959—1965 — на 8,8 %. Як і в усій країні, змінюється структура паливного балансу за рахунок збільшення видобутку нафти і газу (нафти — у 4,6 раза, газу — у 4 рази). Зростає і видобуток електроенергії, як за рахунок теплових електростанцій, так і гідроелектростанцій «Дніпровського каскаду». При цьому слід зауважити, що останні будувалися без урахування екологічних вимог та інтересів сільського господарства.
Економічна політика, що проводилася партійно-державним керівництвом на чолі з М. Хрущовим, у цілому сприяла промисловому зростанню, особливо таким її елементам, як більш активне використання кредитно-фінансових методів стимулювання виконання та перевиконання планових завдань (зокрема запровадження у серпні 1954 р. диференційованого режиму кредитування добре та погано працюючих підприємств), орієнтація на зміцнення госпрозрахункових відносин, пошуки шляхів удоско­налення форм і методів матеріального стимулювання працівників промисловості, розширення прав союзних республік у плануванні, управлінні та фінансуванні промислових підприємств на їх території та ін. Але прорахунки в економічній політиці в роки семирічки стали однією з причин того, що в останні її роки спа­дають темпи зростання продуктивності праці та капіталовкладень, серйозною проблемою стає довгобуд. Відставання сільського господарства стримувало розвиток легкої та харчової промисловості.
Проте від самого початку «хрущовських» перетворень було зрозуміло, що майже всім їм протистоїть існуюча система управління, засилля бюрократичного апарату. З 1954 по 1955 р. було проведено цілий ряд заходів, спрямованих на її вдосконалення, що завершилися реформою 1957 р., спрямованою на реорганізацію управління промисловістю за територіальним принципом. На лютневому пленумі ЦК КПРС було прийнято постанову «Про
подальше вдосконалення управління промисловістю та будівництвом», суть якої полягала у ліквідації галузевих міністерств та створенні з 1 липня 1957 р. територіальних органів управління — рад народного господарства (раднаргоспів), які безпосередньо підпорядковувалися Раді Міністрів союзної республіки. Усього було створено 105 економічних адміністративних районів, у тому числі 11 в Україні. Функціями Держплану СРСР залишалися лише загальне планування та координація територіально-галузевих планів і розподіл між союзними республіками найважливіших фондів. Постанова підкреслювала головне завдання, яке була покликана вирішити реформа: максимальне використання наявних ресурсів завдяки руйнуванню відомчих меж, а також збереження пріоритетів розвитку важкої індустрії.
Для оперативного управління раднаргоспами з центру було створено республіканські раднаргоспи, а в 1962 р. — Раду народного господарства СРСР. Раднаргоспи здійснювали керівництво всіма підлеглими їм підприємствами, організаціями та установами в межах відповідного адміністративного району.
Перші результати реформи були досить успішними. Зросли масштаби виробничої спеціалізації та міжгалузевого кооперування, прискорився процес створення та запровадження нової техніки у виробництво, нарешті, вона забезпечила більш комплексний розвиток економічних районів. Стало можливим більш раціональ­но використовувати місцеві ресурси та науково-технічні кадри.
Проте реформа, народжена у надрах апарату і реалізована ним же, не зачепила основ господарського механізму, що існував, а лише частково вирішила завдання, котрі стояли перед нею, породивши при цьому масу нових проблем. І хоча зовні нова, «раднаргоспівська», система управління істотно відрізнялася від попередньої, сутність її була тією ж. Залишався той самий принцип розподілу сировини, продукції, той самий диктат постачальника відносно споживача. Економічні важелі просто не могли стати визначальними в умовах абсолютного панування командно-адмі­ністративної системи. Раднаргоспи стосовно підприємств практично залишалися тими ж міністерствами, лише функціонували вони в межах певної території, а не галузі. Нові завдання вирішувалися за допомогою старого економічного механізму, а отже, у 1950-х роках при здійсненні економічних перетворень не було належної послідовності та цілеспрямованості, а головне — не ставилося завдання проведення ради-
кальної реформи існуючого господарського механізму.
У підсумку центробіжні сили помітно послабили економічний потенціал країни в цілому, частина раднаргоспів виявилася неспроможною до вирішення великих виробничих завдань. Уже в 1959 р. розпочинається укрупнення раднаргоспів: більш слабкі почали приєднувати до більш потужних (на 1962 рік в Україні їх залишалося 7).
На межі 1950—1960-х років економічна ситуація в країні знов ускладнилася. Далися навзнаки не лише об’єктивні причини, але й численні управлінські екперименти в економіці, суб’єктивізм та волюнтаризм її керівництва, значне зростання воєнних видатків, нова хвиля політизації та ідеологізації управління економікою.
Уряд робить спробу покращити ситуацію цілим рядом заходів, що значно погіршили становище населення. Так, було знижено тарифні розцінки у промисловості приблизно на 30 %. Це рішення пояснювалося необхідністю скорочення виробничих видатків, але насправді це означало приховане скорочення заробітної плати робітників.
У 1961 р. було проведено грошову реформу: масштаби цін було підвищено у 10 разів, у зв’язку з чим було випущено нові гроші. Економісти вважають це прихованою девальвацією, адже внаслідок неї ціни на колгоспних ринках, які забезпечували в цей час близько 15 % товарообігу, значно зросли. Через деякий час
(з 1 липня 1962 р.) було підвищено ціни на ряд продуктів харчування і в державній торгівлі (на м’ясо та м’ясопродукти на 30 %, на масло — на 25 %).
Такі заходи викликали невдоволення та привели до стихійних виступів робітників, про що довго замовчувалося офіційними джерелами і було висвітлено у пресі лише наприкінці 1980-х років.
Не було вирішено й одне з найважливіших завдань, що стояли перед економікою, — відмова від застосування мобілізаційних заходів при розв’язанні господарських проблем. Через кілька років стало зрозумілим, що це завдання не може бути розв’язаним радянською економікою, адже економічні стимули розвитку були несумісними з командною системою. Як і раніше, необхідно було організовувати маси людей для виконання різних проектів.
Проте історія «хрущовських» реформ не була б повною, якщо залишити поза увагою соціальні зміни в житті радянських людей, викликані цілим рядом заходів, спрямованих на покращання умов життя населення, переважно міського. 25 квітня 1956 р. було відмінено антиробітничий закон 1940 р., який прикріплював трудящих до їхніх підприємств. Тепер робітники могли змінювати місце роботи, попередивши про це адміністрацію за два тижні (це не стосувалося колгоспників, які, не маючи паспортів, не мог-
ли за своїм бажанням залишити колгосп).
Було підвищено мінімальну заробітну плату (приблизно на 35 %) у промисловості. Змінилася й ситуація в колгоспах: замість існуючої раніше системи оплати праці один раз на рік запроваджено помісячне, подекуди поквартальне авансування (грошове та натуральне), причому грошова оплата колгоспників за 1950-ті роки зросла більше ніж у чотири рази.
У 1956 р. запроваджено закон про пенсійне забезпечення, за яким майже подвоївся розмір пенсій, а пенсійний вік було знижено до 55 років для жінок і до 60 років для чоловіків. Але колгоспники отримали право на пенсію лише в 1964 р., а пенсійний вік для них наступав на п’ять років пізніше. На початку 1960-х років колгоспники нарешті отримали паспорти.
Було скорочено тривалість робочого тижня (з 48 до 46 годин). Відпустка вагітних жінок, скорочена при Сталіні, стала знов стодванадцятиденною. Уряд обіцяв, нарешті, не випускати нових примусових займів (по яких держава забирала близько 6 % річних заробітків), але на 20 років заморозив виплати з по-
передніх.
Разом з тим високими темпами розвивалося житлове будівництво. Цьому сприяло впровадження нових будівельних матеріалів і, зокрема, залізобетону. У 1951—1958 рр. в Україні було збудовано майже 2 млн квартир загальною площею 85,7 млн кв. м, а в 1958—1965 рр. було здано ще близько 60 млн кв. м житла. Гострота житлової проблеми знизилася, але рівень забезпеченості житлом залишався низьким і житлову кризу подолати не вдалося.
Отже, у результаті реформування економіки в 50-х роках, в Українській РСР, як і в цілому в СРСР, відбуваються значні струк-
турні зрушення, але на початку 1960-х років соціально-еко-
номічна ситуація в країні загострюється: знижуються темпи зростання продуктивності праці, погіршуються умови життя населення, що проявляється у зростанні цін на продукти харчування, збіль­шенні непрямих податків, обмеженні присадибних ділянок та поголів’я худоби у підсобних господарствах колгоспників, зростанні загального дефіциту продовольчих та інших товарів. Усе це обумовлює необхідність пошуку шляхів подолання негативних тенденцій радянської економіки.
У першій половині 60-х років на сторінках радянської періодики широко розгорнулася дискусія з питань удосконалення гос­подарського механізму, приводом до якої стала стаття в «Правді» харківського вченого Е. Г. Лібермана «План, прибуток, премія». У ході дискусії все більше стверджувалася думка про необхідність поєднання в господарському механізмі планових начал і товарно-грошових відносин. Широке обговорення проблем планування і економічного стимулювання сприяло здійсненню практич­них заходів щодо вдосконалення господарського механізму.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.