лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА ПОВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ


Економіка України на першому етапі Другої світової війни.
Радянізація західноукраїнських земель.
Велика Вітчизняна війна та формування воєнної економіки. Евакуація промислового потенціалу України та його роль у забезпеченні економічної перемоги СРСР.
Спроби використання економічного потенціалу України окупантами.
Початок визволення України від окупантів та відбудовних робіт. Наслідки війни для економіки України.
Альтернативи повоєнного економічного розвитку. Основні напрями повоєнної відбудови народного господарства України. Відбудова та перебудова народного господарства в західних областях України.
Друга світова війна розпочалася нападом фашистської Німеччини на Польщу. Вже тим самим Україна була втягнута в бойові дії, а отже, українці брали участь у війні з перших її днів. Але доля українських земель вирішувалася ще до початку війни керівниками СРСР та Німеччини. 23 серпня 1939 р. урядовцями цих країн був підписаний пакт про ненапад. Одночас­но між ними велися таємні переговори про взаємне розмежування «сфер впливу» у Східній Європі, зокрема стосовно України, викладені у таємних протоколах до пакту. За цими домов­леностями, існування яких Радянський Союз категорично заперечував протягом п’ятдесяти років, кордони СРСР розширилися мало не до меж 1913 р. Що ж до України, то в них передбачалося, що «у разі територіально-політичного перевлаштування областей, які входять до Польської держави, межа сфер інтересів Німеччини і СРСР буде приблизно проходити по лінії річок Нарва, Вісла і Сян» .
На основі цих угод 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли польський кордон і упродовж декількох днів захопили західноукраїнські землі, пояснюючи цей крок тим, що Радянський Союз не може бути байдужим до долі єдинокровних українців та білорусів, які проживають на території Польщі і залишилися беззахисними перед наступом німецьких армій. 28 вересня був підписаний новий договір між Німеччиною та СРСР, який зафіксував розмежувальну лінію і формально підтверджував входження зе­мель західноукраїнських та західнобілоруських земель до СРСР, а також відкривав шлях до вирішення питання щодо земель Бессарабії та Буковини, які після пред’явлення у червні 1940 р. ультиматуму Румунії були також включені до СРСР.
З перших же днів захоплення західноукраїнських земель керів-
ництво СРСР розгорнуло їх радянізацію. Стара система управління, що існувала за часів Польщі, ліквідовувалася, а натомість запроваджувалася нова, радянська. Чиновники-поляки звільнялися, їх місце займали нові службовці, що прибували з Радянської України, які найчастіше не мали відповідного досвіду керівництва, були малоосвіченими, нарешті, досить часто навіть не знали української мови.
Слід зауважити, що спочатку українське населення щиро вітало заходи нової влади, ті соціально-економічні перетворення, які відбувалися: запровадження безплатного медичного обслуговування, націоналізацію фабрик і заводів, землі, ліквідацію посадництва, відкриття українських шкіл, передачу добре обладнаних квартир мешканцям підвалів та непристосованих приміщень. Навіть проголошення намірів стосовно докорінного руйнування економічних структур, заснованих на приватній власності, спочат­ку не підірвали підтримки нової влади з боку більшості українського населення. Адже ці наміри мало зачіпали інтереси українського населення: промисловість, торгівля, велике землеволодіння перебували переважно в руках поляків та євреїв.
Але подальші події підірвали у місцевого населення віру в дії радянської влади. Унаслідок націоналізації більше 2 тис. промислових підприємств, велика кількість яких були дрібними або середніми, різко знизилася їх ефективність, а це негативно вплинуло на становище більшості населення. Ліквідація великого земле­володіння спочатку дала селянам можливість одержати землю та реманент, конфіскований у поміщиків і заможних селян, але досить швидко розпочався процес колективізації, який позбавив селян ілюзій щодо можливостей вести самостійне господарство. Усе це супроводжувалося масовими репресіями та депортаціями. Звинувачувалися в антирадянських настроях і виселялися на Схід не лише окремі особи, а й родини, цілі соціальні верстви, представники різних політичних партій, громадських організацій, зокрема кооперативні діячі. Документально підтверджено, що у 1939—1941 рр. у Західній Україні було ув’язнено понад 10 % населення краю.
Проте слід зазначити, що в цей же період у регіоні відбуваються й значні позитивні зрушення. Так, значні кошти були асигновані на реконструкцію існуючих та будівництво нових підприємств, їх забезпечували верстатами, обладнанням, які постача­лися зі східних районів. Велика увага приділялася підприємствам харчової, легкої та місцевої промисловості. Вперше в історії регіону фактично було ліквідовано безробіття, від якого завжди страждала Західна Україна, адже завдяки будівництву та реконст­рукції фабрик і заводів створювалися нові робочі місця. Крім того, частину вільних робочих рук приймали східні регіони України (лише з вересня 1939 по червень 1941 р. на підприємства Донбасу виїхало близько 17 тис. робітників).
На селі створені радянською владою «селянські комітети» почали розподіл поміщицьких земель, реманенту, худоби, посівного матеріалу. Та, отримавши землю (понад 1 млн га), селяни відчували певний страх перед колективізацією. І небезпідставно: вже в 1940 р. створюються перші колгоспи, а до середини 1941 р. було колективізовано до 13 % селянських господарств.
Отже, приєднання західної частини українських земель до Великої України в межах Радянського Союзу було здійснено в умовах протистояння двох тоталітарних систем і насильницькими методами.
Що ж до загального стану економіки УРСР у 1939—1941 рр., то можна з упевненістю сказати, що її роль у народногосподарському комплексі СРСР залишалася надзвичайно важливою. Зростаюча мілітаризація економіки країни відбилася і на потенціалі республіки. Збільшуються обсяги виробництва в галузях важкої індустрії, зростає її частка в загальносоюзному промисловому виробництві (у 1940 р. вона складала 62 %). Республіка була головною вугільною та металургійною базою СРСР: у 1940 р. тут видобувалося 50,5 % вугілля, 67,6 % залізної руди, вироблено 48,8 % сталі, 64,7 % чавуну.
Україна була одним з основних районів СРСР з виробництва зернових і технічних культур, даючи третину союзного виробництва зерна, 60 % цукрових буряків.
Початок війни в Європі зробив надзвичайно актуальним питання щодо Збройних сил; зросли асигнування на воєнні пот-
реби, чисельність Червоної Армії збільшилася майже втричі. Пос­тупово підвищувалася технічна оснащеність армії. До середини 1941 р. в західних воєнних округах було зосереджено більше половини всіх сил Червоної Армії, які були в змозі відбити будь-який напад (за належної організації та підготовки), але цього не відбулося.
Усі величезні зусилля народу, спрямовані на форсоване нарощування воєнно-промислового потенціалу, виявилися недостатніми через стан фізичного та морального терору, що встановився в країні в 30-ті роки. Затягувалося виробництво нових зразків воєн­ної техніки. У результаті репресій було знищено переважну частину керівного складу армії. У керівництві Збройних сил практич­но не залишилося людей, які б могли наполягти на застосуванні передових воєнних ідей, на технічному переозброєнні Червоної Армії. Результати цього стали трагічними для всієї країни.
22 червня 1941 р., не рахуючись з існуючим договором про ненапад, потужні сили німецької армії та її союзників, нанесли нищівні удари по західних кордонах і прикордонних регіонах СРСР. Україні дісталися перші ж з них. Загалом республіці відводилась надзвичайно важлива роль у планах гітлерівського командування. Воно розраховувало, захопивши промисловість Украї­ни та її родючі землі, ефективно посилити свій воєнно-еконо­мічний потенціал, спрямований на реалізацію планів «блискавич-
ної» війни проти Радянського Союзу. Крім того, Україна повинна була дати життєвий простір для німецьких колоністів на сході.
З перших днів війни наша країна стала ареною найжорстокіших боїв. Уже до листопада 1941 р. ворогом були окуповані території, на яких до війни проживало 40 % населення СРСР, вироб-
лялось 68 % чавуну, 58 % сталі, 60 % алюмінію, видобувалося 63 % вугілля, отримували 84 % цукру, 38 % зерна, знаходилося 38 % великої рогатої худоби і 60 % поголів’я свиней. Тут знаходилося 41 % усіх залізничних колій Радянського Союзу.
Отже, перші півроку війни були найтяжчими для радянської економіки. Промислове виробництво скоротилося більше ніж удвічі, прокат чорних металів — утричі, кольорових — у 430 разів, виробництво шарикопідшипників — у 21 раз тощо. Різко скоротилося виробництво літаків, танків, боєприпасів, адже виробничі потужності перекидалися на схід. У цих умовах достатньо оперативно та енергійно проявила себе надцентралізована радянська директивна система управління. Жорстка централізація, притаманна радянській економіці, відіграла вирішальну роль у забезпеченні економічної переваги в роки війни. Так, уже за тиждень після нападу було прийнято «мобілізаційний народно-
господарський план» на ІІІ квартал, а 16 серпня 1941 р. — «воєнно-господарський план» на ІV квартал 1941 р. та на 1942 р., які забезпечили ефективне переведення економіки на воєнні рейки та переміщення промисловості у східні райони СРСР, формування в цих районах воєнного виробництва.
Одразу ж після початку війни було переорієнтовано на потреби оборони й господарство України. Швидкими темпами переводились на задоволення потреб фронту виробничі потужності та наявні ресурси, промислові підприємства почали масовий випуск оборонної продукції. З початком масової мобілізації різко загострилася потреба в робочих руках, і на місце мобілізованих чоловіків ставали жінки, підлітки, пенсіонери.
У надзвичайно складній ситуації опинилося сільське господарство України. В дуже короткий термін території Західної та Правобережної України були окуповані німецькими військами, а отже, зібрати врожай та провести евакуацію тут просто не встигли. Але в Лівобережних областях урожай почали збирати форсованими темпами. Там, де це було можливо, зерно збирали та відправляли на заготівельні пункти, а де такої можливості не було, його просто спалювали; знищенню підлягала й худоба, й сільськогосподарський реманент.


Шевчук В. П., Тараненко М. Г. Історія української державності. — К.: Либідь, 1999. —
С. 390.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.