лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Але з моменту прийняття плану розпочинаються численні коригування його показників у бік їх підвищення, часто-густо без необхідного обґрунтування. Завищені планові завдання не виконуються через відсутність у народному господарстві відповідних ресурсів, призводять до диспропорцій. У результаті перший п’ятирічний план не був виконаний ані на момент проголошення про його завершення (1 січня 1933 р.), ані у запланований період. Проте слід зауважити, що промисловість України все-таки зробила значний крок уперед (у плані технічної реконструкції, нарощування потужностей, кількісного і якісного зростання кадрового потен­ціалу та зростання випуску продукції) як за першу п’ятирічку, так і особливо за другу (1933—1937 рр.) та за третю (1938—1942 рр.). За роки довоєнних п’ятирічок у республіці здійснювалося велике будівництво на основі освоєння капітальних вкладень. У результаті введення в дію нових підприємств, реконструкції старих у промисловості безперервно збільшувався обсяг основних фондів.
У 1940 р. нові або повністю реконструйовані підприємства випуска-
ли понад 92 % продукції великої промисловості України, у тому числі: у чорній металургії — 99,4 %, у хімічній промисловості — 99,7 %, у тракторній — 100 %, турбінній — 100 %, комбайнобудуванні — 100 %, електростанцій — 100 % тощо.
Напередодні Другої світової війни частка України в Радянському Союзі становила: у видобутку вугілля — 50,5 %, залізної руди — 67,6 %, у виплавці чавуну — 49,7 %, у виробництві сталі — 48,9 %. Але високі темпи розвитку важкої індустрії не супроводжувалися відповідним розвитком легкої та харчової промисловості, соціально-культурної сфери, без чого неможливе зростання добробуту. Індустріальна потужність України була зорієнтована на первинну переробку сировини і виготовлення «машин для виробництва машин», а не задоволення повсякденних потреб людини.
У роки довоєнних п’ятирічок мало що змінилося й у розміщенні промислових об’єктів на території України. Весь приріст виробництва припадав на традиційні промислові центри — Донбас, Придніпров’я, а також на ряд великих міст, перш за все на Харків, Київ, Одесу, в результаті чого в республіці закріплювалася традиційна структура промислового виробництва, яка, як і раніше, прив’язувала народне господарство республіки до потреб Союзу.
Що ж до сільського господарства, то тут ситуація була значно складнішою. Як відомо, аграрний сектор стає фактичним донором промисловості, особливо на початку 30-х років. З нього, фактично за безцінь, викачували хліб та сировину, шляхом організованого набору і принадами міського життя переміщали селян на новобудовані фабрики і заводи. Дуже суперечливі, навіть трагічні наслідки мала колективізація сільського господарства. З самого початку вона розглядалася як засіб для прискорення індустріалізації, розв’язання хлібної проблеми, нарешті — ліквідації заможного селянства, справжнього ворога радянської влади.
Власне, поштовхом до переходу до суцільної колективізації стала хлібозаготівельна криза 1927/28 р. Незважаючи на досить пристойний урожай 1927 р., селяни не повезли зерно на ринок, що пояснюється не лише низькими державними заготівельними цінами на хліб, але й високими цінами на промислові товари, зниженням податків для найбідніших селян, які не відчували потреби у продажі збіжжя. Держава відчула гостру нестачу хліба як для забезпечення експорту, так і для задоволення потреб у ньому міста (з 1928 р. у містах запроваджується карткова система відпуску хліба). Саме це і стало підставою для перегляду політики щодо селянства, про створення «опор соціалізму» на селі у вигляді колгоспів та радгоспів. Кризу ж було подолано за допомогою репресивних заходів, що дозволило «видушити» з селян України взимку 1928 р. до 70 млн пудів хліба. Але подальший перебіг подій, зростання цін на промислову продукцію і збереження низьких на хліб призвело до примусового вилучення хліба й у 1929 р. Повторне вилучення адміністративним шляхом товар­них надлишків повністю підірвало ринкові стимули до праці на селі.
Першим кроком до суцільної колективізації повинен був стати перший п’ятирічний план, за яким колективізації на добровільних засадах підлягало до 20 % селянських господарств, а в Україні — 30 %. Але криза хлібозаготівель 1927/1928 р., необхідність застосування надзвичайних заходів для вилучення хліба стали поштовхом для прискорення суцільної колективізації, необхідність якої Й. Сталін обґрунтував у статті «Рік великого перелому» (листопад 1929 р.), в якій стверджувалося, що широкі верстви селянства цілком готові до вступу на шлях колективного господарювання, а також підкреслювалася необхідність рішучого наступу на куркульство. Селянин-власник (одноосібник), який сам вирішує, що йому сіяти і що продавати, є дуже незручним для держави, яка реалізує програму індустріалізації саме за рахунок села. А от створення на селі великих господарств (колективних чи державних) замість неконтрольованих дрібних селянських — є той вихід, який забезпечить безконтрольне вилучення продукції сільського господарства державою.
Держава хотіла мати справу з селянином-колгоспником, який уже не був селянином у традиційному значенні цього слова. Він повинен був підкорятися безпосередньому начальству — бригадиру і голові колгоспу, які, у свою чергу, повністю залежали від районного керівництва — секретаря райкому, голови райвиконкому, начальника районного ДПУ. Керівництво району повністю тримало у своїх руках колгоспне керівництво, що давало змогу за­безпечувати хлібозаготівлі без зайвих зусиль.
Слід зауважити, що темпи реальної колективізації значно перевищували планові, але досягалися вони виключно насильницькими методами. Так, в Україні місцеве керівництво приймає рішення про необхідність завершення колективізації в деяких районах уже до осені 1930 р. І якщо на 30 січня 1930 р. в республіці колективізовано 15,4 % господарств, то на 1 березня 1930 р. — уже 62,8 %. Живий і мертвий реманент, велика рогата худоба, пти-
ця — все ставало власністю колгоспу, його «неділимим фондом».
Зрозуміло, що такі методи колективізації викликали шаленний опір селянства, але виступи селянства придушувалися за допомогою регулярних частин Червоної Армії. Центральне керівництво зреагувало на ситуацію, що склалася. 2 березня 1930 р. в «Правді» з’являється стаття Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів», де викриваються «перегини», а головна відповідальність за них пок­ладається на місцеве керівництво. Результатом статті став масовий відтік селянства з колгоспів, щоправда, нетривалий: уже восени 1930 р. політику «насадження» колгоспів було продовжено.
Одночасно з колективізацією йшов процес розкуркулення, у результаті якого у селян вилучали майно, землю, а їх самих з родинами, дітьми та старими висилали у дальні необжиті місця, направляли на лісозаготівлі та в концтабори, позбавляючи всіх політичних та громадянських прав. Поштовхом до цього став виступ Й. Сталіна на Першому з’їзді аграрників-марксистів, в якому ним було поставлене завдання «ліквідації куркульства як класу». Зрозуміло, що розкуркуленню піддавали перш за все найзаможніший прошарок села, але часто-густо під розкуркулення підпадали й середняки, і навіть бідняки, які не хотіли позбавлятися власного господарства і підпали під категорію так званих підкуркульників.
Розкуркулення призвело до того, що село позбавилося найбільш міцних та заповзятливих господарів, які могли триматися твердо й незалежно, до того ж, доля розкуркулених і висланих на Північ та в Сибір селян повинна була стати прикладом, як радянська влада розправляється з тими, хто не хоче йти у колгоспи.
Особливо інтенсивно в Україні терор проти заможних селян провадився у перші місяці 1930 р. На 1 червня було розкуркулено 90 тис. селянських господарств України, що становило 1,8 % їх загальної кількості. Конфісковано і передано в колгоспи худоби та різного реманенту на суму 90—95 млн крб. Усього в Україні за роки колективізації експропрійовано близько 200 тис. селянських господарств, що складало приблизно 1,4 млн осіб. Понад половину з них було вислано на Північ та до Сибіру.
Селянство всього СРСР, доки вистачало сил, відмовлялося йти у колгоспи, не піддавалося агітації та погрозам. Воно не бажало передавати своє майно у суспільну власність, надаючи перевагу пасивному опору суцільній колективізації, підпалюючи будівлі, знищуючи худобу (адже передана до колгоспу худоба все одно гинула через відсутність підготовлених приміщень, кормів, догляду). Загалом протягом 1929—1934 рр. загинуло майже 150 млн голів худоби, а її вартість перевищила вартість побудованих за цей період фабрик і заводів. Упродовж наступних десятиліть країна так і не зуміла повністю подолати наслідки цього лиха, відчуваючи постійну нестачу продовольства.
Винищення худоби, повна дезорганізація роботи в колгоспах, репресії стосовно куркулів, різке зростання обсягів продовольства, що вивозилося з села, призвели до найстрашнішого голодомору 1932—1933 рр. Особливо важкою була весна 1933 р. в Україні, хоча в 1932 р. хліба було зібрано не менше, ніж у попередній рік. В Україні, цій традиційній житниці ще Російської імперії, люди вимирали цілими родинами. Сучасні дослідники досі не дійшли згоди щодо кількості загиблих у результаті голодомору, називаючи різні цифри — від 3 до 4,5 млн. осіб і навіть більше.
Сьогодні ніхто не закриває очі на те, що голод носив штучний характер, був організований керівництвом країни для того, щоб послабити селянство, придушити його опір, примусити погодитися з колективізацією.
Завершення колективізації припадає на 1937 р., коли в колгоспи України об’єдналося 96,1 % селянських господарств та 99,7 % посівних площ. До початку Другої світової війни в республіці налічувалося близько 30 тис. колгоспів та майже 1000 радгоспів. Становище колгоспників було надзвичайно складним, особливо із запровадженням у 1932 р. паспортної системи, адже паспорти могли отримувати лише мешканці міст, робітничих селищ, новобудов. Щоб змінити місце проживання, селянин повинен був отримати у сільраді довідку, але це було надзвичайно обмежено багатьма обставинами. Таким чином, досить тривалий час (до початку 60-х років) колгоспники були примусово прикріплені до землі, як за панщини, отримуючи за свою працю мізерну оплату.
У той же час не можна не зважати на той факт, що за роки довоєнних п’ятирічок відбувається істотна модернізація сільськогос-
подарського виробництва. Колгоспи оснащалися сільськогоспо-
дарською технікою, яку випускали заводи сільськогосподарсь­кого машинобудування — Харківський тракторний, Запорізький комбайновий «Комунар», Харківський «Серп і молот», Кіровоградський «Червона Зірка» та ін. Технічне обслуговування колгоспів здійснювали державні організації — машинно-тракторні стан­ції (МТС). На кінець другої п’ятирічки їх налічувалося в Україні 958. Якщо на початку 20-х років головним знаряддям праці були плуг, серп і ціп, то наприкінці 30-х у МТС налічувалося 100 тис. тракторів, 33 тис. комбайнів, 550 тис. вантажних машин. МТС виконували ? операцій з обробітку ґрунту, збирали зерно з 40 % посівних площ. Але при цьому натуроплата колгоспників становила лише 12—15 % вирощеного. За таких умов селянство поступово втрачало риси, вироблені століттями: хазяйновитість, пра­целюбність, ініціативність.
Примусова праця була малоефективною. Обсяг сільськогосподарського виробництва зростав повільно. У 1933 р. держава на­сильницькими методами отримала від українського села 317 млн. пудів хліба, у 1935 р. — 462 млн, у 1940 р. — 576 млн пудів. Але й така кількість хліба забезпечила поступове послаблення продовольчої кризи в містах, що дало можливість відмінити карткову систему розподілу продуктів у 1934 р.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.