лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД


Нова економічна політика (НЕП): суть, етапи впровад­ження, наслідки. Відмова від НЕПу та перехід до командно-адміністративної системи.
Радянська індустріалізація.
Перехід до директивного перспективного планування.
Колективізація сільського господарства, її суть та нас­лідки.
Голодомор 1932—1933 рр.
Підсумки економічного розвитку радянської України у між-
воєнний період.
Економічний розвиток українських земель під владою Польщі, Румунії, Чехословаччини.
Наприкінці 1920 р. економічна ситуація в Україні, як і в усій радянській країні, значно погіршилася. Вироблялося лише 10 % довоєнного випуску промислової продукції, діяло не більше чверті існуючих підприємств, майже повністю припинилося виробництво металу (з існуючих 57 доменних печей діяла лише одна); у стані розрухи перебував транспорт, знищено було близько 4 тис. км залізничної колії, більше половини рухомого складу. Матеріальні збитки, заподіяні українській економіці, оцінювалися у 12 млрд крб. У стані кризи знаходилося й сільське господарство: під впливом продовольчої політики радянської влади різко скоротилися посівні площі та збір основних культур.
Економіка потребувала негайної відбудови, і плани господарського відродження країни (їх відбиває цілий ряд рішень та постанов більшовицької партії, зокрема, рішення ІХ з’їзду РКП(б), березень-квітень 1920 р.; VІІІ Всеросійського з’їзду Рад, грудень 1920 р.) виходили з «воєнно-комуністичної» парадигми і були зорієнтовані на використання переважно методів прямого держав-
ного примусу. Не відрізнялися від рішень центральної влади й рішення українського радянського уряду. На початку березня 1920 р. V Всеукраїнський з’їзд Рад приймає резолюцію: «Здійсни­ти до кінця націоналізацію і концентрацію приватновласницьких підприємств», фактично фіксуючи незмінний «воєнно-комуністич-
ний» курс.
Однак ця стратегія викликала зростаючий опір народу, перш за все селянства. Селяни не бажали задарма віддавати хліб державі за продрозкладкою і не сприймали більше більшовицької політики. Масові виступи селянства по всій радянській країні, повстанські армії, що активно створювалися в Україні (наприкінці 1920 — на початку 1921 р. тут діяли повстанські загони, які налічували до 40 тис. осіб), підривали основи більшовицької влади. Проти повстанців застосовували найжорстокіші заходи, повстання придушували силами регулярних частин Червоної армії; розстрілювали без суду і слідства родини та сусідів повстанців, але полум’я народного гніву лише розпалювалося. Зростало невдоволення і серед робітників. Робітничі страйки було зафіксовано на підприємствах Харкова, Києва, Одеси та інших міст України, де поряд з економічними вимогами висувалися й політичні гасла, найбільш поширеним з яких було «Ради без більшовиків». Особливо загрозливим для влади був виступ робітників Катеринославу. Не менш загрозливими були й виступи проти влади в інших регіонах радянської держави, особливо повстання у Кронштадті, де повсталі моряки виступали проти політичної монополії РКП(б) під гаслами «Влада Радам, а не партіям», «Геть праву та ліву контрреволюцію», «Свободу торгівлі». І хоча й це повстання було потоплено у крові, у цій загрозливій ситуації Ленін приходить до висновку, що лише узгодження із селянством може забезпечити збереження влади.
Навесні 1921 р. робляться перші кроки до зміни економічної політики радянської держави. Однак треба відразу ж зазначити, що в цей момент її ще не можна назвати новою економічною політикою, адже вона не становила собою чітку програму переходу до товарно-грошових відносин, ринку, тим більше госпрозрахункового чи ринкового соціалізму. Проголошена Х з’їздом РКП(б) у березні 1921 р., вона лише трохи прочинила двері для проникнення товарно-грошових відносин у народне господарство, що, до речі, і не планували її автори. Офіційно з’їзд прийняв рішення про заміну продрозкладки як способу державних заготівель продовольства, сировини та фуражу натуральним податком. Резолюція з’їзду була законодавчо закріплена декретом ВЦВК від 21 березня 1921 р. Згідно з законом у селян не повинні були забирати всі «надлишки», позбавляючи останніх усілякого стимулу до розширення виробництва, а встановити твердий податок — процент-
не відрахування від урожаю; допускалася свобода обміну над-
лишків селянської продукції на товари промислового вироб-
ництва в рамках місцевого обороту. Такий підхід не означав кардинальних змін в інших галузях народного господарства, адже натуральний продовольчий податок забезпечує можливості створення продовольчих та сировинних резервів для прямого розподілу, який лежав в основі політики «воєнного комунізму».
Запроваджений замість відміненої продрозкладки продподаток був значно меншим за розмірами, ніж остання. Доводився продовольчий податок до селян заздалегідь, до початку польових робіт. Після виконання поставок з податку в селянських господарствах залишалася значна частина виробленого продукту, яким селяни могли розпоряджатися на власний розсуд. В Україні розмір податку на 1921 р. становив 117 млн пуд. на зернові культури проти 160 млн пуд. розкладки у 1920 р. Отже, головним напрямом «змички» промисловості й сільського господарства повинен був стати товарообмін — прямий, поза ринком, обмін промислових товарів на сільськогосподарську продукцію через апарат народного комісаріату продовольства та кооперації.
Проте товарообмінні операції, які організовувала споживча кооперація, так і не вийшли із зародкового стану. У рамках натурального товарообміну селяни не могли реалізувати свої економічні інтереси, тому що запропонований державою обмін був нееквівалентним. Установлений державою так званий «твердий еквівалент», тобто цінове співвідношення промислових товарів і сільськогосподарських продуктів, у три рази знижував вартість останніх. Відкидаючи його, селяни почали здійснювати товарообмін між собою та контрагентами за допомогою грошей. А згодом товарообмін за допомогою грошей почали здійснювати і державно-кооперативні збуто-постачальні структури. Поступово партія і вищі державні органи влади змушені були відійти від пов­ного відкидання та стримування розвитку товарно-грошових відносин до безпосереднього регулювання торгівлі й грошового обігу, використання ринкових відносин під час «переходу до
соціалізму».
У цілому НЕП оцінювався сучасниками як перехідний етап. Але принципова відміна в оцінці цього етапу пов’язувалася із трактуванням того, до чого веде цей перехід. Дехто думав, що незважаючи на утопічність своїх соціалістичних цілей, більшовики, переходячи до НЕПу, відкрили дорогу капіталістичній еволюції господарства країни, а тому неминучою була й перебудова політичної влади у бік демократичної республіки (див., наприклад, тво­ри емігрантів, що виходили у Празі та Мюнхені у 1921—1927 рр.,
представлені у збірнику НЭП: взгляд со стороны. — М.: Моск. рабочий, 1991. — 304 с.).
Щодо необхідності запровадження змішаної економіки та демократизації неодноразово говорили представники меншовиків та есерів ще у 1918 р. Один з лідерів меншовизму Л. Мартов зазначав, що більшовистська «партійна диктатура меншості та її логічний наслідок — систематичний терор» розглядалися їх твор-
цями, «як той «натиск», що повинен подолати історичну інерцію соціального середовища», «зробити соціалістичну країну, у якій 9/10 населення мріє про те, щоб стати дрібним буржуа». З переходом до НЕПу більшовистська диктатура втратила «своє власне виправдання». Адже складний механізм товарно-капіталістичних відносин не допускає успішного розв’язання численних соціальних конфліктів «методами поліційної опіки». А отже, більшовики зму-
шені будуть відновити демократичні свободи у повному обсязі .
Більшовицькі теоретики (В. Ленін, Є. Преображенський,
Д. Троцький та ін.) дотримувалися інших уявлень. Вони розглядали перехід до НЕПу як тактичний хід, тимчасовий відступ, вик­ликаний несприятливим співвідношенням сил. Потім, уже восени 1921 р., більшовистські лідери починають схилятися до сприйняття НЕПу як одного з можливих шляхів побудови соціалізму (відомо, що соціалізм трактувався як безтоварний соціально-еко­номічний лад, антитеза ринковій економіці) через відносно тривалий період співіснування соціалістичного та несоціалістичного укладів, поступове, при збереженні «командних висот» в економіці, витіснення несоціалістичних господарських форм. Зокрема, В. Ленін вважав, що, хоча техніко-економічна відсталість Росії не дозволяла безпосередньо запровадити соціалізм, його можна поступово побудувати, спираючись на державу «диктатури пролетаріату».
Модель непівської організації суспільства, розроблена більшовицьким керівництвом, і перш за все В. Леніним, на початку 20-х років, мала такі основні елементи:

  1. у політико-ідеологічній галузі — жорсткий однопартійний режим;
  2. в економіці — адміністративно-ринкова система господар-
    ства, яка охоплювала мінімальний зв’язок зі світовою економікою (зовнішня торгівля на основі держмонополії), державну власність на велику та значну частину середньої промисловості, торгівлю, транспорт; госпрозрахунок у промисловості, який діяв обмежено, на рівні державних трестів; нееквівалентний обмін із селом (відчуження частини його продукту через продподаток); гальмування зростання індивідуального великого (куркульського) селянського господарства на селі.

Продовольчий податок як форма заготівель сільськогос­подарських продуктів застосовувався три роки, спочатку в натуральній формі, а з 1924 р. — у грошовій. Це, практично, означало розповсюдження ринкових відносин, хоч і не в повній мірі. Починаючи з 1924/25 р., коли було здійснено перехід до грошового оподаткування селян, продподаток як форма заготівель сільськогосподарських продуктів державою перестав існувати.
У перші роки НЕПу сільське господарство України відновлювалося дещо швидше, ніж промисловість. Але з самого початку відновлювальні процеси в аграрному секторі стримуються страш­ним голодомором, що охопив основні зернові регіони краю у 1921—1923 рр. І на відміну від російських губерній, в Україні голод тривав аж до літа 1923 р. Але надалі відновлення процеси й­дуть досить швидко, що можна пояснити тим, що дрібне, примітив­не селянське господарство однозначно не потребувало таких кош­тів на відновлювані, як промисловість.
Відновлення сільського господарства розпочалося і було здійс­нено переважно на базі дрібнотоварних одноосібних селянських господарств, суспільне господарство на той час становило зовсім незначну частку всього аграрного виробництва. До середини 20-х ро­ків усіма видами виробничої кооперації було охоплено 1,5 млн, або понад 30 % селянських господарств. При цьому на досить низькому рівні залишалася частка господарств, охоплених колгоспами. Колективні господарства у 1925/26 господарському році об’єднували лише 1,2 % загальної кількості селянських господарств України і 1,4 % їх земельної площі. У загальній кількості колективних господарств превалювала артільна форма (51,9 %), комуни становили 5,8 %, ТСОЗи — 42,3 %.
Матеріально зацікавлені у виробництві й реалізації продукції мільйони селянських господарств розширювали посівні площі, зростав валовий збір зерна, збільшувалася і його заготівля, але не без проблем. На розмірах заготівель позначалася низька товарність зернового виробництва. Порівняно з дореволюційним періо­дом (1909—1913 рр.) товарна продукція зернового господарства України знизилася у 1923—1929 рр. майже наполовину. Це пояснюється насамперед здрібненням селянських господарств та їх натурально-споживчим характером.
Подальший розвиток продуктивних сил сільського господарст-
ва вимагав його технічної реконструкції, але за такої роздрібненості виробництва вона була неможливою. Дрібні розрізнені індивідуальні селянські господарства, виробництво яких було підпорядковано, головним чином, задоволенню особистих потреб, не були придатними ані для підвищення товарності, ані для технічної реконструкції.


Россия и мир: Учебная книга по истории. — Ч. 2. — М.: Владос, 1994. — С. 103.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.