лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Вже у січні 1919 р. було створено спеціальну комісію для розробки аграрної реформи, а у квітні було ухвалено Закон про земельну реформу. Цей закон визначив лише основи аграрних перетворень. Перш за все проголошувалася ліквідація великого землеволодіння (поміщицького, церковного, державного), але розподіл цих земель між безземельними та малоземельними селянами передбачалося перенести на мирний час, після завершення бойових дій. У законі також було порушено питання щодо створення зразкових господарств, надання земельних ділянок для сільськогосподарських закладів, промислових підприємств, освіт-
ніх установ. Ліси повинні були перейти під контроль держави.
У той же час заборонялося самовільне захоплення земель, а поруш-
ників цього положення передбачалося карати шестимісячним ув’язненням. Уся конфіскована земля підпорядковувалася земель­ному фонду, що означало затягування передачі землі селянам. Невизначеним залишалося й питання щодо умов надання землі селянам, його вирішення перекладалося на сейм. Зрозуміло, що такий закон викликав невдоволення більшості селянства.
Загалом економічна ситуація в Західній Україні була надзвичайно складною. Унаслідок Першої світової війни було підірвано сільське господарство, зруйновано залізниці. Справжнім лихом стала постійна нестача найнеобхіднішого, до того ж Польська лік­відаційна комісія проголосила економічну блокаду Галичини. Уряд змушений був піти на монополізацію продажу збіжжя, хліба, деяких інших сільськогосподарських продуктів; запроваджувалися заходи проти спекуляції та спроби регуляції розподілу продуктів харчування. Після певної підготовки було проведено грошову реформу, відповідно до якої з 4 квітня запроваджувалася національна валюта — гривня та карбованець.
Надзвичайно важливим кроком ЗУНР була спроба об’єдна­тися з УНР в єдину соборну Українську державу. 22 січня 1919 р. було проголошено Акт злуки, який відбивав прагнення обох частин української нації до державної єдності. Цей Акт був затверджений Трудовим конгресом, що розпочав свою роботу 23 січня 1919 р., а остаточну ратифікацію повинні були здійснити Всеукраїнські Установчі Збори, до скликання яких справа так і не дійш­ла. Отже, спроба створення єдиної Української держави виявилася неможливою. Політична ситуація склалася таким чином, що західноукраїнські землі (у результаті рішень Паризької мирної конференції) стали частинами трьох держав — Польщі, Чехословаччини та Румунії, а УНР доби Директорії під тиском сил Червоної Армії та через власну внутрішню слабкість припинила своє існування, як і її попередниці — УНР доби Центральної Ради та Українська гетьманська держава. Усі вони не витримали експансії тоталітарного режиму, який встановили більшовики у жовтні 1917 р. у Росії.
В умовах збройної боротьби більшовицька партія форсувала реалізацію положень своєї програми щодо заміни ринкової економіки безтоварним, тобто комуністичним виробництвом, яким керують з одного центру. Ця економічна політика отримала назву політики «воєнного комунізму» і означала воєнну диктатуру з широким застосуванням примусових заходів у господарстві.
Головним заходом «воєнного комунізму» стала продрозкладка (офіційно запроваджена декретом РНК у січні 1919 р.), за якою селяни повинні були здавати всі «надлишки» продовольства (за винятком необхідного для життя мінімуму: на харчі, на посів та фураж). Зібране продовольство надходило у розпорядження Наркомпроду для нормованого прямого розподілу між населенням міст. Це обумовило ще одну ознаку «воєнного комунізму» — так звану «хлібну монополію», тобто виключне право держави на реалізацію основних продуктів харчування, які розподілялися цент­ралізовано по картках за класовим принципом. Селяни ж за продовольство, вилучене як продрозкладка, практично нічого не отримували, тобто продрозкладка фактично була прямою конфіс-
кацією.
У промисловості «воєнний комунізм» означав повну націоналізацію з жорсткою централізацією управління через Вищу раду народного господарства (ВРНГ). У складі ВРНГ було створено главки (головні комітети), кількість яких у 1920 р. перевищила 50, і які отримали, по суті, диктаторські повноваження у керівництві окремими галузями. Запроваджувалися також позаекономічні методи хазяйнування, зокрема загальна трудова повинність (тих, хто ухилявся від неї, передбачалося звинувачувати у дезертирстві, створювати з них штрафні робочі команди і навіть відправляти до концентраційних таборів, які почали створювати вже у 1918 р.), а також трудові армії, мобілізація праці тощо.
Гроші поступово вилучалися з обігу: їх надрукували так багато, що вони майже повністю втратили свою купівельну спроможність. В умовах гіперінфляції відбувалася заміна грошового обігу натуральним обміном, у промисловості запроваджується система безгрошових відносин та розрахунків. Усі підприємства повинні були відпускати свою продукцію державним організаціям та
підприємствам безкоштовно; відмінялися податки, анулювалися борги підприємств. Централізовано та без оплати відбувалося постачання сировини, палива, обладнання та ін. Готівка видавалася підприємствам лише на ті потреби, які не можна було задовольнити у натуральній формі. Припинили існування банківська система та кредитні відносини, які були замінені на державне фінансування і матеріально-технічне постачання. Натуралізується й оплата праці, причому панівним стає зрівнювальний принцип (якщо
у 1917 р. оплата праці кваліфікованого робітника перевищувала оплату праці чорнороба у 2,3 раза, то у 1920 — лише у 1,04 раза). Нарешті, відмінялася плата за комунальні та деякі інші послуги.
В Україні послідовний перехід до політики «воєнного комуніз-
му» почався з відновлення радянської влади на початку 1919 р. Тут одразу ж розгорнулося одержавлення фінансів, транспорту, зв’язку, промисловості, перш за все видобувної, металургійної, машинобудівної, цукрової. Націоналізація (а по суті конфіскація),
яка проходила під гаслами переходу від капіталістичного до соціалістичного способу виробництва, остаточно підірвала розхитаний війною господарський механізм, знищила підприємницьку ініціативу, максимально обмежила товарно-грошові відносини. Економічні закони, що перестали діяти, намагалися замінити посиленням централізації управління. За прикладом Росії в Україні створюється Українська Рада Народного Господарства (УРНГ), яка діяла під безпосереднім контролем ВРНГ, а також мережа вер­тикальних управлінських структур. Ця система доповнювалася зростанням примусового характеру праці — трудовими мобілізаціями, створенням трудових армій, а також поширенням на Украї­ну загальної трудової повинності. Проте всі ці дії не давали позитивного результату, а лише прискорювали процес господар­ського занепаду.
Економічні зв’язки між містом та селом руйнувалися, що радикально загострювало продовольчу проблему. Її намагалися вирішити шляхом запровадження продрозкладки (декрет радянського уряду України від 12 квітня 1919 р.), і в українські села виїхали численні продзагони з російських міст. Хліб, що вилучався у селян, повністю йшов на задоволення потреб російських столиць, і ніякою мірою не поліпшив становища в українських містах. Заготівлі хліба перетворилися на криваву «боротьбу за хліб», адже селянство активно протистояло реквізиціям.
Невдоволення селян радянською владою зростає і через зміни в аграрній політиці. Відходячи від засад Декрету про землю (який був поширений і на Україну), більшовики проголосили «перехід від одноосібного господарства до товариського», і конфісковані землі «нетрудового користування» не поспішали розподіляти між селянами, резервуючи їх для створення радгоспів (державних сільськогосподарських підприємств) та колектив­них господарств. Радянські закони, інструкції Наркомзему проголошували пріоритетність державного та колективного землеробства. Загалом було оголошено про конфіскацію 14,5 млн десятин землі, а для розподілу між селянами виділили лише трохи більше 5 млн десятин найменш родючих і придатних для господарювання земель. Приблизно 2,5 млн десятин було зарезервовано для радгоспів та колективних господарств (у 1919 р. було проголошено про створення 1685 радгоспів, 283 колгоспів та 204 комун), але процес їх створення наразився на масове протистояння селян. Решта ж 7 млн десятин землі вважалися надлишками земель заможного селянства, їх передбачалося перерозподілити на користь найбіднішого селянства, але в умовах 1919 р.
цього зробити не встигли.
Запропонована аграрна політика не виправдала сподівань селянства, і воно відвернулося від радянської влади. В Україні поширюється повстанський рух проти більшовицької влади, вже у квітні 1919 р. було зафіксовано понад 90 виступів, а до літа він охопив майже всю територію радянської України. Селяни повстали проти спроби реорганізувати їх життя на комуністичний лад, що стало однією з найважливіших причин падіння радянської влади в Україні влітку 1919 р.
Повернення більшовицької влади в Україну відбувається на межі 1919—1920 рр. Призупинений політичними подіями 1919 р. процес націоналізації розгортається з новою силою. Протягом 1920 р. в Україні було націоналізовано понад 11 тис. підприємств, на які припадало 82 % зайнятих у промисловості робітників. При цьому слід зауважити, що націоналізація відбувалася найчастіше без належної підготовки та економічного обґрунтування, здебільшого націоналізовані підприємства не діяли, а робітники, які залишалися без роботи, переїжджали у село. Ці процеси посилювалися також зрівнювальними принципами оплати праці. Ситуація в промисловості та транспорті ставала загрозливою. Діючи згідно з принципами «воєнного комунізму», відповід­ні державні й господарські органи запроваджували в республіці загальну трудову повинність та трудові мобілізації, на свій роз­суд перекидаючи на великі підприємства, які працювали на вій­ну, робітників з дрібних фабрик і заводів. 21 січня 1920 р. ство­рено Українську трудову армію, яка повинна була забезпечити виробництво необхідною робочою силою: у 1920 р. бійці Тру­дармії відпрацювали майже 3 млн людино-днів на різних промис­лових об’єктах. Але ці заходи не дали позитивних результатів, виробництво основної продукції скоротилося до мінімуму (так, наприкінці 1920 р. виробництво чавуну складало близько 6 %, а цукру — менше 3 % від рівня 1913 р.).
В аграрному секторі економіки більшовики проголосили кардинальні зміни своєї політики. Намагаючись створити враження, що ними повністю враховано помилки початку 1919 р., вони обіцяли ширше враховувати інтереси середнього селянства, обмежити масштаби радгоспного будівництва, забезпечити добровіль­ність у створенні колективних господарств. Вирішення аграрного питання розпочалося із затвердження закону Робітничо-селян­ського уряду України про землю (5 лютого 1920 р.), відповідно до якого конфісковані поміщицькі, церковні та монастирські землі передавалися селянам на умовах трудового землекористування, причому перевага надавалася малоземельним селянам та сільськогосподарським робітникам. Істотно (майже втричі) скорочу­валася й кількість радгоспів та земель, закріплених за цукровими
заводами.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.