лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Двовладдя, що встановилося в Україні, призвело до розподілу її території на дві частини: більша підпорядковувалася Центральній Раді, а менша — ЦВК (креатурі Москви). Останній 17 грудня 1918 р. проголосив повалення Центральної Ради та перехід влади до більшовицького уряду. В результаті цього Україна була втягнена у жорстоку братовбивчу війну, в якій Центральна Рада отри­мала поразку. Важливу роль у цій поразці відіграла матеріальна та фінансова підтримка радянського уряду України більшовицьким урядом Росії. Радянська влада встановлюється в більшості регіонів України вже протягом грудня 1917 — лютого 1918 рр. Поразка Центральної Ради на цьому етапі була обумовлена її внутрішньою слабкістю, грубими помилками у вирішенні аграрної політики, робітничого питання. Навіть прийняття ІV Універсалу (11 січня 1919 р.), який проголосив УНР незалежною державою і містив цілу низку соціально-економічних заходів (підне­сення народного добробуту, відбудову зруйнованої промисловості, передачу землі трудовому народові без викупу), не дало очікуваних результатів. Фатальним для остаточної поразки Центральної Ради стало і підписання мирного договору з Четверним сою­зом та закликання німецько-австрійських сил для спільних дій проти радянського уряду, в результаті чого влада Центральної Ради знов поширилася на всю Україну. Економічні зобов’язання УНР перед країнами Четверного союзу передбачали поставку з України близько 1 млн т збіжжя, м’яса, круп. Союзники-оку­панти здійснювали в Україні загарбницьку політику, прагнучи найкращим чином забезпечити термінові потреби Австрії та Німеччини в українському хлібі та сировині. Проте слабкий держав­ний апарат УНР не забезпечував виконання підписаних угод щодо
постачання продуктів харчування та сировини і не зміг стримати зростаючий національно-визвольний рух проти окупантів.
Власне, ця неможливість зумовлювалася цілком об’єктивними причинами. Адже економічно Україна винесла на своїх плечах надзвичайно великий тягар трьох років світової війни та півроку війни громадянської. Залізничний транспорт був зруйнований, мости — висаджені у повітря або зруйновані, рухомий склад залізниць було знищено або вивезено більшовиками у Росію. Заводи не працювали через брак робітників та палива, шахти Донбасу були залиті водою. До того ж у переддень весни величезні панські маєтки залишалися незорані, незасіяні, що різко зменшувало надію на зростання сільськогосподарського виробництва. У результаті більшовицької націоналізації з України були вивезені величезні кошти, вилучені з банків та конфісковані у населення.
Спроби Центральної Ради дещо стабілізувати економічну ситуацію виявилися марними. Більшість селян втрачали надію на отримання землі, а уряд наприкінці січня 1918 р. розробив земель­ний закон, який повністю скасовував приватну власність на землю та встановлював норму землекористування (25 дес., а не 40 дес., як у попередньому законі), але не зміг запровадити його у життя. Проти гасла «соціалізації землі» виступила більша частина замож­ного та середнього селянства, у той час як біднота втратила довіру до Центральної Ради і не бачила ніяких перспектив у вирішенні земельного питання.
Не дала бажаних результатів і спроба стабілізувати фінансову систему та державний бюджет. Щоправда, саме Центральна Рада запроваджує в обіг першу національну валюту (гривню), намагається визначити й питання податків. Але Центральна Рада з її соціалістичними ідеями перебудови України почала втрачати підт­римку населення. З огляду на загальний економічний стан в Украї-
ні втрачається і довіра до Центральної Ради з боку окупаційних властей.
Наприкінці квітня окупаційна влада організувала «палацовий» переворот, у результаті якого влада в Україні перейшла до гетьмана Павла Скоропадського, котрого обрали на з’їзді хліборобів, що відбувався у цей час у Києві. В той же день (29 квітня 1918 р.) проголошено гетьманський маніфест — «Грамоту до всього українського народу» та «Закони про тимчасовий устрій України», підписані новообраним гетьманом. Цими документами проголошувалося повернення прав приватної власності як «фундаменту культури і цивілізації» та запровадження повної «свободи торгу й... приватного підприємництва й ініціативи» . Що ж до най­болючішого земельного питання в грамоті зазначалося про прий­няття заходів «щодо відчуження земель за справжньою їх вартістю від великих власників для наділення земельними ділянками малоземельних хліборобів» .
Саме у цьому напрямі і було розроблено проект аграрної реформи, опублікований у липні 1918 р. За цим проектом передбачалося передати у власність селян державні та удільні землі. Стосовно ж поміщицьких земель, то в проекті зазначалося, що дер­жава повинна викупити їх, залишивши в руках попередніх власників не більше 25 десятин, і лише для так званих культурних гос-
подарств (наприклад, плантацій цукрових буряків або високотоварних тваринницьких господарств) запроваджувалася норма 200 десятин. Ця реформа не отримала підтримки ані серед більшості селянства, ані серед великих землевласників.
Проте деякі заходи гетьманського уряду в галузі економіки були добре продуманими і вдалими: було створено власну банківську си-
стему, налагоджено розхитану фінансову систему, забезпечено дер­жавний бюджет та стабільність української грошової одиниці — гривні, запровадженої Центральною Радою. Відновлено майже пов-
ністю залізничний рух, для чого за короткий термін відремонтовано локомотиви, вагони, залізничні колії, мости тощо. Певна стабілізація відчувалася й у промисловості, але підприємці, яким уряд гетьмана повернув право власності, відкидали всі ті зміни, які відбулися в результаті Лютневої революції, і запроваджували обмеження діяль-
ності профспілок, не підкорялися вимогам дотримання певного рівня заробітної плати, забороняли страйки. Збільшувалася тривалість робочого дня (до 12 год.), зростало безробіття.
У зовнішній політиці гетьман П. Скоропадський продовжив лінію Центральної Ради, але його правління характеризувалося ще більшими поступками на користь німецько-австрійських «союзників»-окупантів, гетьман зі своїм урядом перебував у повній залежності від німецько-австрійської військової адміністрації, яка так інформувала своє керівництво: «Він (гетьман) також усвідомлює, що відновити нормальний рівень економіки країни можна тільки за умови повної орієнтації на Німеччину», а в «даний момент Скоропадський перебуває цілком і повністю під впли­вом головного командування» .
Невдоволення політикою гетьманського уряду зростає, перш за все серед робітників. Становище робітничого класу штовхало його до посилення боротьби за свої права, але гетьманський уряд, намагаючись придушити виступи робітництва, запроваджує репресивні заходи (зокрема, відновлюється дія царського закону про заборону участі у страйках). Зрозуміло, що це посилює невдоволення трудящих мас, спонукає їх до боротьби проти гетьманського режиму.
Слід зауважити, що ця боротьба розпочалася ще влітку 1918 р., але восени, після підписання Комп’єнського перемир’я (11 листопада), криза Гетьманату стала неминучою. Поразка у війні Німеччини та її союзників, революційні події, що розгорнулися в Німеччині, означали і поразку режиму гетьмана. Німецькі та австрійські війська виводяться з України, Скоропадського позбавлено могутньої підтримки. Питання про владу в Україні загострюється. І в цих умовах представники Українського Національного Союзу створюють 13 листопада 1918 р. так звану Директорію для керівництва повстанським рухом проти гетьманського режиму. 15 листопада розпочинається загальне повстання, а головний отаман українських військ С. Петлюра оприлюднює від свого імені універсал із закликом до українського народу підтримати повстання.
Повстанський рух набирає сили, і частини повстанської армії протягом листопада-грудня 1918 р. займають майже всю територію України, а 14 грудня — Київ. Того самого дня гетьман підписав грамоту про зречення від влади. Створюються умови для відновлення Української Народної Республіки. Але паралельно акти­візують свій рух проти гетьманського режиму і більшовики, які спромоглися у цей же період відновити свою владу на частині території України.
Першим програмним документом Директорії стала «Декларація» від 26 грудня. Варто зауважити, що за своїм соціально-економічним змістом Декларацію було наближено до програмних заяв більшовиків: заперечувалася приватна власність, а щодо земельного питання, то Директорія запевнила, що «всі дрібні селянські господарства і всі трудові господарства залишаються», а «решта земель переходить у користування безземельних і малоземельних селян, а в першу чергу тих, хто пішов у Військо Республіки для боротьби з бувшим гетьманом», але «верховне порядкування» всіма землями належить Директорії . Проте декла­рована програма не вирішувала земельного питання, зате загострювала і так украй гостру ситуацію на селі.
Проголошені Декларацією заходи щодо розвитку промисловості означали практичне її одержавлення. Декларувалося встановлення «робітничого державного» контролю над виробництвом, запевнялося що «всі форми спекуляції Директорія нищитиме без­пощадно, не зупиняючись перед карами військового часу», для чого будуть створені спеціальні комісії; приділялася увага й розподілу «надбаного» з обіцянкою розподілити все (від землі до продуктів споживання) по справедливості . Вищим законодавчим органом УНР повинен був стати Трудовий конгрес, обраний «трудовим населенням, без участі поміщиків та капіталістів» .
Однак політика Директорії була непослідовною, що перш за все проявилося у земельному законі, який було опубліковано на початку січня 1919 р. У законі йшлося про ліквідацію приватної власності на землю, наголошувалося, що землею можуть користуватися всі, хто обробляє її своїми руками; визначалися й норми землекористування (не менше 5 і не більше 15 дес.). У той же час зразкові поміщицькі маєтки та підприємства можуть залишатися в руках їх власників. Такі положення закону викликали невдоволення більшості селян, які виступали за зрівнювальний розподіл поміщицьких земель, до того ж уряд Директорії відклав реалізацію реформи до літа 1919 р. Повільність дій Директорії у голов-
ному питанні — земельному — призвела до розчарування селян у владі і привернула більшість їх до підтримки більшовиків, які вели в цей час активну боротьбу проти Директорії.
Невдалими були також дії Директорії у напрямі реформування промисловості, але, декларуючи обмеження економічної влади буржуазії, Директорія залишила недоторканими позиції великого капіталу. Не дала очікуваних результатів і фінансова реформа: проголосивши єдиним засобом платежу українські гроші (гривні), уряд не зумів вилучити з обігу гроші російські, зупинити інф­ляцію не вдалося. На місцях адміністрація силою придушувала невдоволення, забороняючи профспілки, робітничі страйки.
У зовнішній політиці Директорія намагалася переорієнтуватися на Антанту, під загрозою більшовицького наступу Трудовий конгрес доручив урядові Директорії знайти порозуміння з цим союзом, але дії уряду в цьому напрямі були також дуже непослідовними. До того ж за надання допомоги представники Антанти зажадали таких поступок, які зводили нанівець суверенітет Украї­ни. Директорія досить швидко втрачала свої позиції.
Поразка у війні та розпад Австро-Угорської імперії створили можливості та обумовили формування на території Європи цілого ряду нових держав, а також дали надію на утворення суверенної держави й у західноукраїнських землях, де в листопаді 1918 р. було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР).
Її програма передбачала забезпечення демократичних прав усім громадянам, здійснення аграрної реформи, законодавче вста­новлення 8-годинного робочого дня, забезпечення охорони праці, заборону використання дитячої праці тощо. Незважаючи на несприятливі обставини, збройну боротьбу з новоствореною Польщею, державотворчі процеси в західноукраїнських землях відбувалися досить цілеспрямовано. Для втілення в життя проголо­шених намірів було сформовано уряд — Державний секретаріат (пізніше — Рада Державних Секретарів ЗУНР), а функції вищої законодавчої влади виконувала Українська національна Рада.


Турченко Ф. Г. Новітня історія України — Ч. 1. — 1917—1945. — К.: Генеза, 1998. — С. 83.

Там само.

Шевчук В. П., Тараненко М. Г. Історія української державності. — К.: Либідь, 1999. — С. 236.

Шевчук В. П., Тараненко М. Г. Історія української державності. — К.: Либідь. — С. 294.

Там само.

Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. — К., 1993. — Т. 1. — С. 518.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.