лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Сільське господарство залишається провідною галуззю цих земель. Умови реформи 1848 р. забезпечили збереження великого землеволодіння, яке складало більше 40 % у Галичині та Буковині і 70 % у Закарпатті. Проте, зберігши на деякий час за собою такі величезні земельні угіддя, з часом великі землевласники починають втрачати свої позиції, їх земельні володіння починають переходити у власність підприємців, різних компаній, банків, багатих селян. Тисячі панських фільварків почали здавати в оренду представникам торговельного та лихварського капіталу.
Одночасно посилюється диференціація селянських господарств, їх подрібнення; Дедалі більше селянських господарств відносяться до категорії найбідніших, земельна власність яких не перевищувала 6 га. Дедалі більше селянських земель опиняється в руках
лихварів (наприкінці ХІХ ст. у руках лихварів опинилася майже четверта частина селянських земель у Галичині та до половини земель у Закарпатті). Придушували селянське господарство і податки, які були надзвичайно високими, як прямі (поземельний, який за 50 років зріс майже на 70 %), так і непрямі. У краї посилю­валося аграрне перенаселення.
Щоправда, спостерігаються й деякі позитивні зрушення. Так,
з метою підвищення продуктивності сільськогосподарського вироб-
ництва, насамперед у великих маєтках, а потім і в заможних селянських господарствах, почалося впровадження більш досконалого реманенту, сучасних сільськогосподарських машин. Удоско­налюються і методи організації господарства, застосовуються про­гресивні системи сівозмін замість традиційного трипілля, зростає використання органічних і штучних добрив, провадяться дренування ґрунтів та меліоративні роботи.
Ці заходи підтримуються поширенням агротехнічних знань: з’являються перші агротехнічні школи (сільськогосподарська школа в Дублянах поблизу Львова та ін.), активізує свою діяльність створене ще у 1840 р. Господарське товариство у Львові, почала видаватися сільськогосподарська література.
Зростаючі ринкові відносини вимагали відповідних інституцій. У другій половині ХІХ ст. створюється цілий ряд банків, які забезпечували перш за все великі земельні господарства: Крайовий банк, Рільничо-кредитний заклад, Буковинський задатковий банк, Дрібновласницький державний іпотечний банк та ін.
Еволюція сільського господарства в напрямку до ринку в панських маєтках відбувалася значно швидше, ніж у селянських господарствах, які продовжували у своїй більшості зберігати напівнатуральний характер, що було зумовлено надзвичайно малими розмірами багатьох із них. Для покращання становища в багатьох регіонах Західної України створювалися постачально-збутові кооперативи, за допомогою яких селянське господарство втягувалося у ринкові відносини. Напередодні Першої світової війни в Галичині діяло близько 1,3 тис. кооперативів, більшість з яких були об’єднані в союзи: Крайовий ревізійний союз у Львові
(йому через спеціалізовані кооперативні союзи було підпорядковано близько 600 низових кооперативних організацій), Руський ревізійний союз (до 100 низових колективів), а також кілька сотень українських кооперативів, не об’єднаних у ці союзи. Кооператив­ні спілки не лише скуповували продукцію селянських господарств, але й постачали їм добрива, машини, сортове насіння, сприяючи тим самим підвищенню їх продуктивності та залучаючи до ринку. Не менш важливу роль відіграє й кредитна кооперація, основним завданням якої був захист селянина від лихваря.
Зміни, які відбуваються в аграрному секторі, перебудова організації сільськогосподарського виробництва сприяють підвищенню врожайності зернових (на 20—25 %), розширенню посівних площ, зростанню валової продукції землеробства. Але через зростання кількості населення, зайнятого в сільськогосподарському виробництві (протягом другої половину ХІХ ст. вона зросла у 2,7—2,9 раза), продуктивність праці не лише не зростає, а навіть знижується. Зростання аграрного перенаселення зумовлює зубожіння основної маси селянських господарств, усе більше селянських господарств опиняється на межі розорення.
Шукаючи кращої долі, значна частина селян Західної України, починаючи з 90-х років ХІХ ст., емігрує в інші країни (США, Канаду, Бразилію, Аргентину), а також у Наддніпрянську Україну і на Балкани. До початку Першої світової війни звідси виїхало близько 1 млн осіб. Але, незважаючи на активні еміграційні процеси, істотного покращання ситуації в західноукраїнських землях досягти не вдалося. Там зростала армія безробітних та жебраків, сільське населення дедалі пауперизувалося.
Кінець ХІХ ст. характеризується становленням фабрично-завод­ської промисловості в західноукраїнських землях. Щоправда, ска­сування кріпацтва, на відміну від Наддніпрянської України, а також інших регіонів Австро-Угорської імперії, не викликало істот­ного пожвавлення в промисловості. І в наступні роки найбільш по­ширеними залишаються дрібні, напівкустарні підприємства. Недостатній розвиток промисловості в західноукраїнських землях у пореформений період можна пояснити як відповідною політикою австрійського уряду, що позбавив галицьку промисловість тих пільг, якими користувалися підприємці інших земель імперії, так і практичною відсутністю власних підприємців та достатніх капіталів, необхідних для розвитку великої капіталістичної промисловості. Нарешті, західноукраїнські землі залишалися ринком збуту для більш розвинених австрійських провінцій.
В останній третині ХІХ ст. в промисловості західноукраїнських земель відбуваються істотні зміни. У зв’язку із розробкою нафтових родовищ Прикарпаття тут отримують розвиток хімічна промис­ловість, особливо переробка нафти та озокериту. Експорт продук­ції нафтопереробки починає помітно переважати її імпорт. Отримує в цей період деякий розвиток і машинобудування та металообробка, що пов’язано з будівництвом залізниць. У Львові, Перемишлі, Станіславі (сучасний Івано-Франківськ) відкриваються великі майстерні для ремонту паровозів та вагонів, де вже у 1870 р. працювало понад 700 осіб. Крім того, у Східній Галичині того часу налічувалося близько 10 відносно великих машинобудівних підприємств, на яких виконувалися не лише ремонтні роботи, але й виготовляли сільськогосподарський реманент, а також обладнання для млинів та ґуралень. Проте ці підприємства лише незначною мірою задовольняли потреби власне галицького ринку, в основному машини та їх деталі імпортувалися з інших країв Австрійської імперії. Напередодні Першої світової війни машинобудівні підприємства Західної України виробляли залізничні і трамвайні вагони, парокотлове й насосне устаткування, продовжували виготовляти сільськогосподарські машини, але продукція їх переважно споживалася на місці.
Активне залізничне будівництво, яке розгорнулося в Європі,
у т. ч. й у Австро-Угорщині у другій половині ХІХ ст., відкрило Га­личину для господарського використання її як сировинної бази (промислової та сільськогосподарської) більш розвиненими краями імперії. Уже наприкінці 60-х років у західні регіони у значних
обсягах вивозили зерно, худобу, шкіру, льон, коноплі, вовну тощо. Майже вся ця сировина поверталася знову до Галичини у вигляді готових виробів — тканин, одягу, взуття, паперу, меблів тощо. Таким чином, західноукраїнські землі перетворилися у внутріш­ню колонію Австрії, ринок збуту та джерело сировини для австрій­ської метрополії, з кожним роком набираючи більш виразних рис.
Досить активно розвивається у краї фабричне виробництво в галузях видобувної промисловості та первинної переробки сировини (нафтодобувна, озокеритна, соледобувна, а також паперова, тютюнова, цегельна промисловість тощо). Досить велику роль відіграє у краї іноземний капітал, який вкладається, перш за все, у борошномельну, лісопильну та нафтово-озокеритну промисловість.
70—80-ті роки ХІХ ст. характеризуються досить швидким розвитком лісопильної промисловості, що пояснюється великим попитом на пиломатеріали в Західній Європі, а забезпечується наявністю величезних лісових масивів у краї. Іноземці, переважно німці, охоче скуповують ліси у їх власників, засновують тартаки, лісоматеріали з яких ідуть на Захід. Лісопильне виробництво належало кільком великим фірмам; найбільшим підприємцем у цій галузі був П. фон Подгарн.
У тих же 70—80-х роках розпочинається переобладнання нафтовидобувної промисловості, промисли оснащуються сучасними буровими установками, буріння свердловин досягає досить великих глибин, чого не можна було зробити ручним способом. У результаті видобуток нафти на кінець 80-х років зростає більше ніж удвічі. Розвивається й переробка цієї сировини. На початку ХХ ст. нафтові промисли Прикарпаття майже повністю опинилися в руках іноземних інвесторів (англійців і німців), що у травні 1912 р. об’єдналися в один великий концерн, який зосередив у своїх руках 1/3 видобутку нафти Бориславсько-Тустановицького басейну, володів усіма нафтопроводами цього басейну і чотирма (із семи існуючих) нафтоперегонними заводами.
Однак інші галузі промисловості розвивалися дуже повільно, не витримуючи конкуренції імпортної продукції. Навіть ті галузі, які мали достатньо потужну сировинну базу в регіоні, притіснялися дешевшими та якіснішими імпортними товарами (цукор, шкіряні вироби та ін.). Але певні виробництва на початку ХХ ст. отримали деякий розвиток — наприклад, цегляне виробництво, в якому збільшується кількість механізованих заводів; виробництво паперу, фарб, мила тощо. Проте промисловість західноукраїнських земель розвивалася досить слабко, однобоко. До самого роз­паду Австро-Угорської імперії ці землі залишалися внутрішньою колонією, аграрним, сировинним придатком та ринком збуту фаб-
ричної промисловості центральних провінцій імперії.
Отже, у складі двох імперій економіка українських земель продовжувала зберігати колоніальний характер; незважаючи на величезні природні багатства і працьовитість народу, становище основної маси населення залишалося надзвичайно тяжким.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.