лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

  

АГРАРНІ РЕФОРМИ СЕРЕДИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ В УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ


Передумови відміни кріпацтва в українських землях.
Відміна кріпацтва в західноукраїнських землях (реформи Фердінанда І).
Реформи 1860-х років у Російській імперії та їхній вплив на господарський розвиток українських земель.
Перша половина ХІХ сторіччя в економічному житті України позначилася значними змінами як у розвитку сільського господарства, так і в розвитку промисловості. Перш за все це були прояви достатньо гострої кризи феодального господарства як у західних регіонах, що входили до Австро-Угорської імперії, так і в східних, які були складовою Російської імперії. Ця криза проявлялася у зростанні товарно-грошових відносин, розширенні як внутрішнього, так і зовнішнього ринків, посиленні товарного виробництва поміщицьких і навіть селянських господарств. Кріпос-
ницькі методи господарювання, засновані на використанні примусової праці, вже не могли задовольнити зростаючі потреби ринку. Намагання ж збільшити виробництво товарної продукції за допомогою старих методів (посилення феодальної експлуатації, збільшення панщини, оброку тощо) не давали позитивних результатів, а лише посилювали невдоволення селян, призводили до збройних виступів та масових селянських повстань.
Ще більш потужно проявлялися протиріччя між старим та новим у промисловості. Зростаюче мануфактурне виробництво потребувало все нових робочих рук, а застосування примусової праці ставало дедалі неефективним. Розпочинається промисловий переворот, але використання машин стримується феодально-кріпосницькою системою. До того ж збереження кріпацтва всіляко стримує розширення внутрішнього ринку, а отже, і розвиток промисловості. Усе це і ставить на порядок денний питання щодо відміни кріпацтва.
У західноукраїнських землях рушійною силою відміни кріпацтва стала Європейська революція 1848 р., яка у Австро-Угор­щині розпочалася в березні у Відні. Але питання щодо скасування панщини постало значно раніше. Слід зауважити, що починаючи ще з 30-х років ХІХ ст. ведуться розмови серед представників шляхти Галичини щодо необхідності змін у стосунках між ними та селянами. Власне, галицька шляхта була надзвичайно невдоволена тими змінами, які стали результатом реформ Йосипа ІІ, а також втратою державності Польщею і неодноразово піднімала повстання з метою відновлення Речі Посполитої, проте всі вони залишалися невдалими, не підтриманими основною масою селянства, яке було придушене тягарем панщини та інших повин­ностей.
Необхідність перегляду відносин між панством та селянством, зокрема, скасування панщини та інших повинностей було очевид­ним, але вирішення цього питання шляхта розглядала лише способом викупу їх селянами, або, принаймні, через переведення панщини на чинш (грошову ренту). Протягом кількох років виносилися певні пропозиції щодо змін у соціальному стані селянст­ва. Так, К. Красицький, депутат Галицького сейму, ще у квітні 1842 р. вніс пропозицію щодо передачі рустикальних земель селянам на правах табулярної власності (такої, що вноситься до табул, тобто спеціальних книг, у яких фіксується земельна власність), тобто «...нехай вільно буде селянам ті грунти, на котрих сидять, разом з тяготіючими на них тягарями, дарувати, продавати, здовжувати, заставляти, тільки не ділити... Коли той грунт, т. зв. рустикальний, властиво ні до кого не належить, єсть річ мертва, без ніякої реальної вартості. Селянин відповідає за довги, податок і повинності свої тільки своїм подвижним маєтком (рухомою власністю), тож і старається, щоб того подвижного маєтку мав якнайменше, або коли що й має, то таїться з тим, щоб ніхто о тім не дізнався, бо де нічого нема, там і цісар право тратить» .
Отже, одна з перших пропозицій щодо змін у стосунках між панством та селянством не ставила питання щодо скасування повинностей, а лише щодо їх більш чіткого закріплення, виходячи з необхідності забезпечити робочі руки та можливості у випадку не досить сумлінного виконання повинностей відібрати землю в селянина, що заборонялося законом Йосипа ІІ, збільшивши власну ріллю.
Починаючи з 1843 р. питання панщини та селянських повин-
ностей намагаються розглядати у Галицькому сеймі. Постанови
сейму мали досить обмежений характер (наприклад, створення певних комісій, які розглядали б питання змін «у відносинах підданських») і відправлялися на затвердження до Відня. У 1845 р. цісарем Фердінандом І був даний дозвіл на створення подібної комісії, але розпочати свою роботу вона не встигла через шляхетське повстання 1846 р. Повстання отримало повний розгром, причиною якого можна також вважати те, що селянство не лише не підтримало шляхту, але й стало на бік уряду.
Не полишаючи думки щодо продовження боротьби за відновлення незалежної Польської держави, шляхта розпочинає розмови щодо скасування панщини в Галичині. Скасування панщини руками шляхти повинно було б привернути селянство на їх бік, а не уряду, який затягував вирішення цього питання. Виходячи з цього, пропонуються різні проекти, серед яких і проект маршалка (голови) Галицького сейму Т. Василевського, в якому чітко зазначається необхідність відміни панщини, але в той же час обґрунтовуються шляхи забезпечення інтересів панства. Він стверджував, що «знесення панщини домагається порівно добро панів і добро цілого краю, як і добро селян. У наших руках панщина — дуже непевне добро. Воля уряду або перше-ліпше замішання в краю можуть нам її відібрати, і то в першім случаї без достаточної, а в другім разі без ніякої для нас винагороди. Нині ще можемо о ню торгуватися, можемо її зречися на корисних для нас условинах...» . Далі йдуть уже його прямі пропозиції «не зносити відразу цілої панщини, але розложити її знесення на яких 15 або 20 літ, увільнюючи кожного року певне число господарів... Вношу затим, щоб ми допустили викуп. Коли панщина хлопа А варта річно 20 зр., то нехай буде йому вільно за сплачення дідичеві 400 зр. зараз увільнитися від неї навсігди» . Далі подаються пропозиції щодо подальшої організації стосунків між панами та селянами, зокрема «признати грунти, находячіся в посіданні селян, їх власністю цілковитою... і щоб невільно було їх ані ділити, ані куснями
розпродувати». Подається також пропозиція закріпити панщину або «її еквівалент» як ґрунтовий тягар за селянськими землями, а викуп провести через кредитове товариство, створене спеціально з цією метою шляхом «капіталізації панщини» .
Події березня 1848 р. прискорили вирішення питання щодо скасування панщини. Вже 17 квітня 1848 р. спеціальним законом цісаря Фердінанда І скасовуються феодальні повинності в Галичині. У зверненні цісаря сповіщалося, що панщинні та інші кріпосні повинності скасовуються з 15 травня. Далі йшлося конкретно про умови відміни панщини та інших повинностей:
«1) Відносини підданські враз зо всякими повинностями як господарів грунтових, так і халупників і комірників зносяться.
2) Сервітути існуючі остаються нетикані, але повинні вживатися тільки з відповідною оплатою, високість тої оплати залежить від добровільної умови. 3) Властивці дібр днем 15 мая звільняються від оплати податку урбаріального, від обов’язку давання запомоги своїм підданим, від обов’язку закладання і провадження книг ґрунтових, від уплати податку на удержування сторожі безпеченства, від заступування підданих в справах спірних, від достави рекрутів і сполучених з нею видатків і від додатку на кошти лічення підданих. 4) Рівночасно з заведенням перших інстанцій будуть властивці дібр увільнені від тягару побирання і заряду постійних податків, а також від виконування судівництва цивіль­ного і заряду справами політичними. 5) З увільненням від тягарів минеться цілковито й октава, а претензії по дні 15 мая будуть зменшені на 16-ту часть. 6) Повищі улегшення становлять одну третину винагороди, припадаючої дідичам за утрату панщини і данин підданських. Другу третину становить вартість сервітутів, а третя частина буде виплачена з скарбу державного, а обчислена буде після цін, прийнятих в провізоріум податку ґрунтового, з чого, однако ж, відшибнено буде 5 % на кошти побору» .
Інакше кажучи, повністю відмінялися підданські обов’язки, наявні сервітути (тобто землі спільного користування селян та панів, до яких відносилися луки, пасовища, ліси тощо) залишаються недоторканими, тобто у власності панів, а за селянами залишаються лише їх польові наділи. Якщо ж селяни і надалі бажають користуватися сервітутами, то вони повинні за це платити панам. За втрату повинностей пани звільняються від так званих «опікунських обов’язків» та цілого ряду інших. До того ж пани повинні отримати компенсацію: 1/3 вартості повинностей повин­на була сплатити панам держава, а 1/3 прирівнювалася до вартості «опікунських» та інших обов’язків», а ще 1/3 компенсувалася вартістю сервітутів. Проте сам спосіб отримання компенсації повинен був установлюватися законом пізніше. З цього пояснення селяни вирішили, що «цісар дарує їм повинності».
Але 7 вересня 1848 р. Фердінанд І підписує закон щодо ліквідації кріпацтва в імперії, в якому уточнювалися ряд положень попереднього закону. Так, поміщики втрачали верховну владу над селянами, які переставали бути їх підданими, а ставали громадянами держави, що й визначало правовий статус селянина. Скасовувалася різниця між домініальними (панськими) та рустикальними (селянськими) землями, що означало передачу селянських земель у їхню власність. Усі повинності халупників і комір­ників закон скасовував безплатно. Стосовно ж сервітутів, то в законі від 7 вересня уточнювалося, що селяни зберігають право лише на збирання квітів у лісі та випас худоби на толоці та стерні, а за все інше повинні платити панам.
Найважливішим питанням цього закону було визначення розміру так званої індемнізації, тобто компенсації панам за втрату селянських повинностей — панщини, десятини, натуральної данини зерном і чиншу. Цей розмір визначався як річна ціна перелічених повинностей, яку приймали за 5 % річних із загальної суми компенсації. З цієї загальної суми відкладалося 30 % за скасовані «опікунські обов’язки», а 70 % відсотків складали суму компенсації, яка сплачувалася панам у вигляді п’ятипроцентних облігацій. Держава брала на себе зобов’язання погасити ці облігації протягом кількох років, тобто, фактично, держава зобов’я­зувалася сплатити панам індемнізаційний борг. Але насправді держава повністю переклала цей борг на селян, зробивши їх своїми боржниками. Селяни повинні були щорічно сплачувати відповідну частку боргу та проценти, до того ж і спеціальний додаток, який ішов на утримання адміністрації, котра керувала цією операцією.
Щоб забезпечити регулярну сплату селянами індемнізаційного боргу, до постійних податків, які стягувалися з селян, встановлювався спеціальний додаток, який мав діяти аж до 1943 р.
Подібним чином було скасовано кріпацтво і в Буковині, на яку закон від 17 квітня був поширений з 1 липня. Стосовно ж Закарпаття, то тут закон угорського сейму від 18 березня 1848 р. про скасування панщини було пізніше уточнено, і від панщини звільнялася лише частина селян, а селянські наділи значно скоротилися. На сплату компенсації було запроваджено спеціальний податок.
Таким чином, реформа, яка відмінила кріпацтво в західноукраїнських землях, не поліпшила становища селянства, вони втратили частину земель, якими користувалися раніше, а також повинні були сплачувати значні кошти на індемнізацію. Але при цьому вони ставали власниками своїх наділів, отримували право вільного розпорядження ними, що відкривало шлях до більш ефективного їх використання, зростання товарного виробництва. Однак це мало і негативні наслідки, посилило соціальну диференціацію селянства, малоземелля та безземелля більшості західноукраїнських селян.


Франко І. Зібрання творів у 50-ти т. — Т. 46. — Кн. 1. — С. 119.

Франко І. Зібрання творів у 50-ти т. — Т. 46. — Кн. 1. — С. 129.

Там само. — С. 130—131.

Там само. — С. 131.

Франко І. Зібрання творів у 50-ти т. — Т. 46. — Кн. 1. — С. 150—151.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.