лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Преважна маса селянства була закріпачена: поміщикам і монастирям належало більше 94 % усіх селян. Основною формою експлуатації була панщина, крім того, селяни давали поміщикам дев’яту частину від урожаю зернових, виноградників, від худоби та бджіл. Також відбували повинності та сплачували різні податки державі.
У першій половині XIX ст. мало місце й деяке пожвавлення в промисловості. Майже вся вона була зосереджена в руках поміщиків. На підприємствах почали застосовувати парові машини та найману працю, мануфактурна промисловість почала переростати у фабрично-заводську.
У Російській імперії перша половина XIX ст. характеризується подальшим розпадом феодально-кріпосницького ладу і розвитком капіталістичних відносин. Розширення внутрішнього і зовнішнього ринків усе більше втягує поміщиків у товарно-грошові відносини, що примушує їх збільшувати товарне виробництво сільськогосподарської продукції.
Українські землі у складі Російської імперії в той час поділялися на такі регіони: Лівобережжя (Чернігівська та Полтавська губернії), Правобережжя (Київська, Подільська, Волинська губер-
нії), Степова Україна (Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії) і Слобожанщина (Харківська губернія). Кожен зі згаданих регіонів характеризувався певними соціально-економічними
умовами.
Так, у колишній Гетьманщині та на Слобожанщині в основному переважали дрібні та середні поміщицькі господарства, зас­новані на примусовій праці кріпаків, що гальмувало розвиток капіталістичної системи як у сільському господарстві, так і у промисловості. На Правобережжі, де переважали великі магнатські господарства, товарно-грошові (ринкові) відносини розвивалися більш успішно.
Але найбільш успішно в ринкові відносини втягувалася Степова Україна. Адже сам процес освоєння цих земель визначив і обличчя господарств регіону. Слабка заселеність, надзвичайно низький відсоток кріпаків у господарствах не давав змоги активно
використовувати примусову працю для забезпечення зростання виробництва сільськогосподарської продукції. Нестача робочих рук в умовах зростання товарного виробництва змушувала власників маєтків широко застосовувати найману працю, використовувати досконаліший сільськогосподарський реманент.
На Правобережжі, де панували величезні магнатські латифун-
дії, умов для розширення товарного виробництва було також значно більше, ніж на Лівобережжі або Слобожанщині. У середині ХІХ ст. поміщицькі господарства України давали до 90 % товарного хліба, який ішов як на внутрішній, так і на зовнішній ринок, переважно за рахунок Правобережжя та Степової України. Серед зернових, призначених на продаж, зростала роль пше-
ниці.
У зерновому експорті дедалі більшу роль відіграють азовські та чорноморські порти, особливо одеський. На початку ХІХ ст. через одеський порт було вивезено від 5 до 7 млн пудів пшениці, а вже у середині вивіз її досягав 30 млн пудів. Вивозили через одеський порт і жито, ячмінь, овес.
Зростає у першій половині ХІХ ст. й роль технічних культур. Так, у Полтавській та Чернігівській губерніях зростають посіви тютюну та конопель, на півдні починають вирощувати льон. З 20-х років з’являється й починає швидко поширюватися вирощування цукрових буряків, Україна стає основним цукробуряковим регіоном Російської імперії, площі під їх посівами тут перевищують три четвертини від загальних площ імперії.
Підвищується також у поміщицьких господарствах і роль товарного тваринництва. Серед напрямів його слід назвати конярст­во, особливо поширене у Степовій Україні, а також у деяких маєт-
ках Лівобережжя, де поряд з незначними (10—50 голів) існували й великі конезаводи (200—300 коней). Успішно розвивається й тваринництво; здебільшого розводили велику рогату худобу україн-
ської породи. Слід також згадати й тонкорунне вівчарство, розвиток якого активно заохочує уряд.
Зростає й роль поміщицького промислового підприємництва. Найбільшу частину доходів їм давало, як і раніше, ґуральництво. Вироблену горілку відправляли на ринок, а також реалізовували через власні шинки, яких деякі поміщики мали по 10, 20 і більше. Але вже з 20-х років ХІХ ст. починають створювати у маєтках цукроварні, котрі давали істотно вищі доходи, ніж інші виробництва. Досить поширеною є також суконна промисловість, яка працювала переважно на державні замовлення. Мали місце в поміщицьких маєтках і інші виробництва, пов’язані з переробкою власної сировини.
Проте збереження кріпацтва та примусової праці в умовах зростання товарного виробництва примушує поміщиків розширювати власну ріллю, в основному за рахунок селянських земель, збільшувати кількість днів панщини. Все більшого поширення набирає місячина, коли селян зовсім позбавляли їхніх наділів, а їх
існування забезпечувалося наданням продовольства. Це робить селянина абсолютно незацікавленим у результатах своєї праці; що ж стосується селянських господарств, то збільшення днів пан­щини, зростання грошового оброку (чиншу) залишає у селянина все менше часу на них, а це, у свою чергу, так само негативно впливає на стан господарства. Усе це призводить до того, що поміщики починають віддавати маєтки в заставу, іноді й не один раз. Уряд намагався допомогти поміщикам, та ці заходи не поліпшили їхнє становище. До 1856 р. було заставлено в Україні 23,9 % маєтків і 53 % селян-кріпаків.
З 30-х років XIX ст. кріпосне сільське господарство опинилося в кризовому стані, про що свідчить зниження його натурального характеру. Господарство все більше підпорядковується ринковим вимогам. Поміщики не лише примушували селян відпрацьовувати панщину, але й платити чинш, і тим самим виганяли і їх на ринок.
Про кризу свідчило й обезземелення селян. Якщо у другій половині ХVІІІ ст. селяни Лівобережної України користувалися майже 75 % усієї землі, то напередодні реформи 1861 р. — тільки 41,5 %. На Правобережжі у селян у користуванні було тільки 37 % орних земель.
Рівень агрокультури був дуже низьким, низькою була продуктивність сільськогосподарського виробництва. Урожайність становила 30—35 пудів з десятини, удвічі менше, ніж в Англії.
Поміщики у своїх господарствах почали застосовувати машини: косарки, молотарки, віялки тощо. Намагалися вони й упроваджувати передові методи землеробства та раціоналізації сільського господарства. Проте більшість спроб закінчувалася невдачею, тому що поміщики не мали досвіду господарювання по-ка­піталістичному. Частина поміщиків розуміла, що вихід із цього ста­новища був тільки у скасуванні кріпацтва.
Відбуваються значні зміни й у промисловому виробництві. Мануфактури, які використовують примусову працю (вотчинні, посесійні), поступово витісняються тими, що використовують працю вільнонайману. Цей процес особливо прискорився з почат-
ком промислового перевороту, який в Україні розпочався в цукровій та горілчаній промисловості в 40-х роках XIX ст. До особливостей промислового перевороту в Україні слід віднести його повільний характер і те, що розпочався він не з капіталістичної, а з кріпосної, поміщицької мануфактури. Повільно відбувалося нагромадження капіталу, вузьким був ринок робочої сили, тому що майже 60 % селян були кріпаками, вузькими були також внутріш-
ній і сировинний ринки країни. Основним гальмом у їх розвитку було панування феодально-кріпосницької системи. Назріло питан-
ня відміни кріпацтва.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.