лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

У ХVІІІ ст. поглиблюються зв’язки з ринком шляхетських гос-
подарств Правобережної України. Наслідком цього було зростання селянських повинностей та кріпосного гніту. У Київському воєводстві в 1789 р. кріпаки становили 98 % усього населення. Як і у Східній Україні, землевласники-феодали обезземелювали селян, збільшували панщину, чинш. Але поряд з примусовою працею починають використовувати й вільнонайману, перш за все у мало залюднених південно-східних регіонах. У таких фільварках власники їх уже забезпечують свої господарства тягловою худобою та реманентом, роблять спроби раціоналізації господарства, нарешті, використовують різні заохочення до праці не лише найманих робітників, але й селян-кріпаків.
Зростання товарності поміщицьких господарств сприяє зростанню посівів технічних культур, покращуються породи великої рогатої та робочої худоби, овець тощо. У маєтках зростає промислове виробництво з переробки сільськогосподарської продукції. Найпоширенішою галуззю було ґуральництво. Поряд з ним у багатьох фільварках існували поташні буди, селітряні варниці, суконні мануфактури, гути тощо. Як правило, майстрами були наймані робітники, але основною робочою силою — кріпаки.
Добре були відомі великі мануфактури, які належали магнатам, зокрема суконна мануфактура графа С. Потоцького (м. Туль-
чин), на якій працювали вільнонаймані майстри та робітники-
кріпаки. У маєтку іншого, П. Потоцького (м. Чуднів), працювала
велика гута, продукція якої повністю йшла на ринок. Досить часто мануфактури здавали в оренду представникам непривілейованих станів — купцям, міщанам, селянам. На таких підприємствах використовувалася вільнонаймана праця. Найчастіше в оренду зда­вали гути або ґуральні.
Безперервні війни другої половини XVII ст. призвели до помітного занепаду українських міст Правобережжя. Більша їх частина залишалася у приватному володінні магнатів або монастирів; у них не існувало самоврядування, вони знаходилися у повній залежності від власників, і міщани повинні були відбувати панщину на їх користь. Надзвичайно потужним був і національний гніт: українці не мали права виїзду за кордон, їх не допускали в цехи, а в деяких містах (Кам’янець-Подільський) навіть забороняли жити. Слабкий розвиток міст обмежував внутрішній ринок, а продук-
ція магнатських господарств та мануфактур здебільшого йшла
на експорт.
У Галичині та на Волині значно швидше відновилися порядки, які існували перед Визвольною війною. Магнатське та шляхетське господарства, які не були зруйновані в роки війни, і далі спрямовувалися на розвиток фільварків, характер яких усе більше набирав товарних рис. Зростає спеціалізація господарств: у Галиць­кому Поділлі вони спеціалізуються на вирощуванні хліба, в Галицькому Прикарпатті — вирощуванні худоби. Товарна продукція фільварків ішла на внутрішній ринок Польщі, а також за кордон. Розвиток фільварків обумовив зростання панської оранки за рахунок селянських земель, а також зростання панщини, яка досягала 3—4, а іноді до 6 днів на тиждень. Зростає й диференціація селянських господарств.
Унаслідок трьох поділів Польщі (1772, 1793 та 1795 рр.) Правобережна Україна увійшла до складу Російської імперії, а більшість західноукраїнських земель — Галичина, Північна Буковина, Закарпаття — опинилася під владою Австрії.
В останній третині ХVІІІ ст. в Австрії було проведено ряд реформ, якими передбачалося внести зміни у феодально-кріпос­ницьку систему відповідно до тих зрушень, що відбувалися в житті й цим сприяти розвиткові сільського господарства. Згадані реформи були пов’язані з іменами імператриці Марії-Терезії та її сина, імператора Йосипа ІІ.
Перші реформи були здійснені у Закарпатті, яке входило до складу Угорщини. Тут провадиться так звана урбаріальна регуляція (1766 р.), за якою поміщики повинні були забезпечити селян землею у достатній кількості для ведення господарства (від 18 до 30 гольдів; гольд — 0,57 га). Проте земля залишалася власністю феодала, і за користування нею за селянами закріплювалися повинності, зокрема панщина, яка обмежувалася. Дещо обмежив владу панів над селянами указ від 1783 р., за яким помі­щикам заборонялося втручатися у родинні відносини селян, відбирати у них садиби, примушувати виконувати повинності, не передбачувані законом. Ще один указ (1785 р.) звільняв селян Закарпаття від особистої залежності, надавав право на вільне пересування по країні, на передачу майна у спадщину та ін. Однак ці реформи мало в чому покращили життя закарпатського селянства, адже збережено було повинності, та й право вільного пересування мало що давало, адже промисловість у регіоні була практично відсутня і не забезпечувала можливостей працевлаштування.
У Галичині реформи розпочинаються у 1775 р., коли відповід­ний указ цісаря заборонив притягати селян до виконання повин­ностей, не передбачених інвентарями, до панщини в неділю та святкові дні; заборонявся примусовий продаж панові зерна та інших продуктів. Обмежувалося також право панів карати селян.
У 80-х роках приймається ряд законів, які досить істотно вплинули на становище галицьких селян. Так, указ від 5 квітня 1782 р. розширив цивільні права селян та дещо обмежив їх кріпос­ну залежність: селяни отримали право одружуватися без відома пана, віддавати дітей на навчання до міста, а також безземельним селянам дозволялося вільно залишати село. Якщо ж село залишав селянин, який мав наділ, то він повинен був залишити «заступника». Указ від 16 червня 1786 р. обмежував панщину до 3 днів на тиждень для селян з наділом, а для халупників та комірників вона не повинна була складати більше 12 днів на рік. Визначалася й тривалість робочого дня — 12 годин улітку, та 8 годин узимку. Нарешті, указом від 1787 р. рустикальні (селянські надільні) землі були відокремлені від домініальних (поміщицьких). Селянин отримував право на передачу наділу у спадщину, але не право продажу або розподілу його.
Останній указ Йосипа ІІ скасовував панщину, а єдиною повинністю встановлював чинш, розмір якого залежав від доходів селянського господарства. У селянина повинно було залишитися не менше 70 % доходу, 12,2 % призначалося на державні податки, а 17,8 % складав чинш. Однак цей закон викликав величезне обурення у панства, і наступник Йосипа ІІ імператор Леопольд у 1790 р. скасував його.
Деякі реформи були поширені й на Буковину. Так, 1787 р. селянські землі закріплюються за ними, унормовуються селянські повинності, селяни отримують низку прав, зокрема, право скаржитися на поміщиків тощо.
Однак усі ці реформи залишили велике землеволодіння. Лише 4 % усіх земель належали державі, церкві, міським громадам і віль­ним селянам. І все-таки, за словами І. Франка, «після австрійських законів хлоп не був уже панська власність і ґрунт його не був панська власність» .
Рівень сільськогосподарського виробництва, особливо селянського, залишався надзвичайно низьким. Головними його напрямами були хліборобство та вирощування технічних культур. З 80-х років XVIII ст. почали широко культивувати картоплю, особливо у селянських господарствах. Картопля часто починає замінювати селянам хліб.
Втягування поміщицьких господарств у товарно-грошові відносини призводило до зростання панщини, яка досягла наприкінці XVIII ст. у багатьох фільварках 6—7 днів на тиждень.
У користуванні селян були також пасовища й луки, незначна частина лісів. За все вони мусили нести повинності, відпрацьовувати панщину, а також сплачувати частину свого прибутку державі та духовенству. Врешті-решт, селянинові з того прибутку залишалося всього 15,3 %. Важким тягарем для галицьких селян був обов’язок купувати певну кількість горілки у своїх феодалів (так зване право пропінації, яке в Галичині було скасоване лише 1875 р.).
У зв’язку з розширенням фільварків ішло скорочення селянських наділів. Найбільш характерною групою селян у галицькому селі були ті, що мали від 2 до 10 моргів землі (морг приблизно дорівнював 0,56 га); вони становили 41,1 % усіх селян. Наймана праця, хоч і мала місце в сільському господарстві, але широко не використовувалася.
Щодо розвитку промисловості, то тут у першій половині XIX ст. розвивалися традиційні галузі: шкіряна, соляна, залізоруд­на, тютюнова, лісова, полотняна, суконна, паперова, скляна тощо. Але з початком промислового перевороту в інших провінціях Австрії галицькі ремесло та мануфактурне виробництво занепадають, за винятком хіба що ґуральництва та сірчаної промисловості.
У Північній Буковині 27,75 % земель належало релігійному фонду, під маєтками поміщиків знаходилось 27,08 % загальної кількості землі, а у селян — 41,9 %. У цьому регіоні було мало землі, придатної для землеробства, тому більшого поширення набирає скотарство: розведення великої рогатої худоби й овець. Головними культурами в сільському господарстві були кукурудза й картопля. Як і в інших регіонах України, тут зростає товарність поміщицьких господарств, збільшується панщина, посилюється розшарування селянських господарств.
У містах продовжували існувати цехи, існувало й мануфактур­не виробництво, перш за все в таких галузях, як гуральництво, поташне виробництво, залізоробне, видобування солі. Подекуди розпочинається застосування машин. Основну масу робітників становили вільнонаймані.
Закарпаття під владою Австро-Угорщини було відсталим аграрним краєм. У першій половині XIX ст. і тут зростають товарно-грошові відносини. Більше уваги починають звертати на переробку сільськогосподарської продукції. В деяких маєтках зас­новуються лісопильні і підприємства гірничодобувної промисловості, впроваджуються машини й застосовується наймана праця.
Відбувалося скорочення селянських наділів. Наприкінці XIX ст. на один селянський двір припадало в середньому всього 2 га орної землі і на три двори — одна голова робочої худоби.


Див. Франко І. Зібрання творів у 50-ти т. — Т. 44. — Кн. 2. — С. 498.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.