лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява мануфактур посилювали територіальний поділ праці, що, у свою чергу, стимулювало розширення внутрішнього ринку. З’являються регіони, що спеціалізуються на виробництві певної сільськогосподарської продукції. Так, районами виробництва зерна стають Галичина та Волинь, а також частина Київщини, звідки хліб надходив у інші регіони України та за кордон. Зерно використовували також для виробництва горілки й пива.
Скотарство знайшло свій найбільший розвиток на Поділлі й Київщині, а також у Галичині, на Волині, Південному Лівобережжі. Звідси худоба та продукти скотарства йшли як на внутріш-
ній, так і зовнішній ринки. Визначилися й регіони розвитку
окремих галузей промисловості залежно від наявних джерел сировини. Отже, суспільний поділ праці доповнюється географічним, що й визначає істотне розширення внутрішнього ринку. Збіль­шилася кількість торгів і ярмарків, зростала міська повсякденна торгівля.
Міцніли й економічні зв’язки України із зовнішнім світом: із Західною Європою, Росією, Сходом. Однак треба зауважити, що умови для торгівлі були дуже важкі. Їй перешкоджали найрізноманітніші привілеї та торговельні статути, які обмежували можливості як ремісників-виробників, так і купців (і не лише місцевих, але й іноземних). Великий вплив на торгівлю мала шляхта, яка домагалася і не раз отримувала певні митні пільги на вивіз власної продукції та низькі мита на промислову продукцію, що ввозилася. Економічна політика польського уряду передусім захищала інтереси шляхти і завдавала великої шкоди розвиткові української вітчизняної промисловості, затримувала загальний еко­номічний розвиток.
Український народ вів непримиренну боротьбу проти панування польської шляхти, проти посилення соціального й національ­ного гніту, яка врешті-решт вилилась у національно-визвольну війну, що розпочалася в 1648 р. на чолі з Б. Хмельницьким.
Цю війну в сучасній історичній літературі досить часто називають українською революцією, і крім політичних, вона мала й економічні причини. Розвиток соціально-економічного життя, над­звичайне поширення магнатського господарства, яке супроводжу­валося постійним зростанням кріпосного гніту селянства, викликали неминуче протистояння основної маси населення, намагання позбуття цього гніту. Особливо виразно проявлялися соціальні про­тиріччя у Наддніпрянській Україні, поряд з вільним Запоріжжям.
Визвольна війна 1648—1676 рр. стала переломним моментом у житті українського народу, круто змінивши його долю. Наслідком війни стало визволення Наддніпрянщини з-під польської вла­ди, відродження української державності у вигляді козацько-геть­манської держави. Істотними були і її соціально-економічні наслідки, обумовлені відповідною економічною політикою Б. Хмель­ницького.
Власне, перші кроки у зміні суспільно-економічного устрою були обумовлені самим ходом Визвольної війни. Як зауважує цілий ряд сучасних авторів, Б. Хмельницький та старшина спочатку переслідували лише певні інтереси козацтва (розширення реєстру, збереження привілеїв), але «козацька революція розвалила магнатсько-шляхетську систему, що вперлася в натуральне господарство, та, знищивши дотеперішні старо-феодальні відносини, дала широку дорогу торговому капіталові для започаткування процесу первісного накопичення і утворення перехідної доби в історії України» .
Власне, головним завданням Визвольної війни стало визволення українського народу від гноблення з боку Польщі, що на ділі означало ліквідацію великої земельної власності магнатів та особистої залежності безпосередніх виробників. Саме на це й була спрямована аграрна політика Б. Хмельницького, у результаті якої відбуваються глибокі зміни у відносинах земельної власності та землекористування. Було фактично ліквідовано вищий клас старого суспільства, частина польських магнатів і шляхти загинула, інші втекли до Польщі; частина ж шляхти розчинилася у козацькому середовищі.
У результаті цих змін головним привілейованим станом ук­раїнського суспільства стає козацтво, за яким через численні геть-
манські універсали було закріплено право власності на землю, звільнення від податків, особлива юрисдикція, необмежена участь
у політичному житті і т. ін. Практично, усі суспільно-полі-
тичні та економічні акції гетьмана підпорядковувалися інтере-
сам козацтва.
Серед інших суспільних верств населення слід згадати шляхту, яка зберігала значні привілеї (дещо обмежене право власності на землю, право на окремий становий суд, на самоуправління), а також духовенство, міщанство, селянство. Різкі станові межі між окремими верствами в процесі Визвольної війни були порушені, міщани, селяни, шляхта ставали козаками, тобто відбувалося масове «покозачення». Щоправда, із затуханням бойових дій спостерігалися й зворотні процеси. Власне, все українське суспільство поділялося на дві основні групи: «товариство» (козаки) та «поспільство» (селяни, міщани). «Поспільство» також у ході війни отримало всі громадянські права, у тому числі й право власності на свою земельну ділянку.
Антифеодальна боротьба та аграрна політика Б. Хмельниць­кого викликали значні зміни у структурі земельної власності. На зміну великому землеволодінню прийшло дрібне землеволодіння козаків, міщан, вільних селян. І хоча процес знищення великого феодального землеволодіння не було завершено, аграрні перет-
ворення відбувалися переважно за рахунок руйнування магнатського господарства, й основною формою організації господарства стало індивідуальне селянське або козацьке господарство, яке базувалося на власній і частково на вільнонайманій праці. Але, на жаль, права власника на землю не були юридично захищені, не виник правовий інститут приватної власності на землю.
Стосовно ж великого землеволодіння, то воно частково зберігається. Це, перш за все монастирське і церковне, а також обмежене шляхетське землеволодіння, відповідно визначалися й категорії залежних селян. Цілий ряд гетьманських універсалів захищав права православної церкви, в них підкреслювалися права монас­тирів на землі та працю селян, заборонялося записувати монастирських селян у козаки, що певною мірою консервувало феодаль-
ні порядки і відкривало у майбутньому шлях до їх повернення.
У той же час аналіз аграрної політики Б. Хмельницького дозволяє зробити висновок, що, незважаючи на певні внутрішні суперечності, вона в цілому відзначалася гнучкістю і цілеспрямованістю, відповідала економічним реаліям і носила прогресивний характер. Гетьман домігся зміцнення державної і козацької власності на землю; розуміючи необхідність союзу з селянством, він визнавав за ним право на особисту свободу, спадкове користування землею і вступ до козацтва. Не будучи супротивником шля­хетського землеволодіння (адже і сам він був шляхтич), він, проте, не поспішав відновлювати його на козацькій території, не йшов на зустріч домаганням козацької старшини щодо розподілу конфіскованих маєтків польських феодалів, залишаючи їх у влас-
ності Війська Запорізького, тобто в державній власності.
Від влади феодалів у процесі Визвольної війни звільнилося й міщанство. За українськими містами гетьманськими універсалами були визнані права та привілеї, вони отримали право на самоуправління і власний суд, право земельної власності і звільнення від більшості феодальних повинностей. Зростає їх роль як цент­рів ремесла та торгівлі. Зрозуміло, що дії уряду були спрямовані перш за все на підтримку тих підприємств, які забезпечували воєнні потреби. Так, за сприяння Б. Хмельницького виникають майстерні, де виготовляються гармати, ядра, а також різко зростає кількість мануфактурних підприємств з виробництва селітри та пороху. Вживалися також заходи для охорони міських ремесел і цехової їх організації.
Міста були й головними центрами торгівлі, у них проживала значна кількість покупців, серед яких існувала певна спеціалізація. Одні торгували хлібом, худобою, інші — сіллю, горілкою чи тютюном. Торгівля зосереджувалася на торгах і ярмарках, які відбувалися у визначені дні. Наприклад, торговими днями у Переяславі були понеділок і п’ятниця. А ярмарки відбувалися два—три рази на рік. Міста отримували від купців збори за продаж: мито, возове, мостівщину, помірне, повідерщину тощо.
Гетьманські універсали захищали купецтво, надавали їм певні права та привілеї, обмежували і навіть звільняли їх товари від внутрішніх мит. Усе це сприятливо впливало на розвиток товарно-грошових відносин та формування внутрішнього ринку. Дуже важливим фактором цих процесів було надання права торгівлі усьому населенню без обмежень.
Приділялася увага й зовнішній торгівлі, зміцненню зовнішньоекономічних зв’язків. З метою залучення в Україну іноземних купців Б. Хмельницький звільняв їх від ввізного та вивізного мита. Щоправда, у більш мирні часи ці пільги було відмінено, імпорт­ні та експортні мита становили 2 % вартості товару. І хоча цей тариф не був високим, він давав значні надходження до державного скарбу. Високим митом обкладалося й вивезення дорогоцінних металів, а от ввіз їх був звільнений від мита. Платили іноземні купці мито й за транзит товарів через Україну.
Власне, питанням фінансової політики надавалося великої уваги. У надзвичайно тяжких умовах тривалої війни гетьманській адміністрації вдалося забезпечити відносно задовільне фінансове становище України. Для цього вона протягом тривалого часу вишукувала постійні джерела фінансових надходжень, організовувала фінансовий апарат, намагалася виконати бюджет з перевищенням доходів над видатками і забезпечити обіг повноцінними грошима.
Доходи державного скарбу забезпечувалися за рахунок «подат­них станів» — селян, міщан, частково козаків. Козацька старшина, православне духовенство, українська шляхта податками не обкладалися. «Податні стани» платили цілий ряд податків: стації — податок на утримання війська; «подимний» податок (від «диму», тобто садиби). Міщани до того ж сплачували податки на місцеві потреби з торгів, перевозів, «хлібів усяких», воскобоєнь, від продажу напоїв, за користування торговими рядами, крамницями, із заїжджих дворів тощо. Особливе мито — «показанщина» — збиралося з усіх тих, у тому числі й козаків, хто виробляв алкогольні напої.


Смолка А. О. Соціально-економічна думка та політика в Україні XVII — початку XVIII ст. — К.: Задруга, 1996. — С. 57.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.