лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХVI — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ

Зміни в господарському розвитку українських земель на­передодні Визвольної війни 1648—1676 рр.
Економічні причини Визвольної війни, її соціально-еко­номічні наслідки та суть економічної політики Б. Хмель­ницького.
Еволюція соціально-економічних відносин у другій половині ХVII — на початку XVIII ст.
Економічна політика Петра І і його наступників та її вплив на господарський розвиток українських земель.
Основні напрями господарського розвитку українських земель у XVIII — першій половині ХІХ ст.
Господарський розвиток західноукраїнських земель під владою Польщі та Австро-Угорщини у XVII—XVIII ст.
Криза кріпосної системи господарства в українських землях.
У 1569 р. між Великим князівством Литовським та Польським королівством було укладено Люблінську унію про створення єдиної держави — Речі Посполитої, у результаті чого більша частина українських земель відійшла під владу Польщі. Почало стрімко зростати велике феодальне землеволодіння, особливо піс-
ля 1590 р., коли було видано сеймову постанову, котра дозволяла займати «пустелі», що лежали за Білою Церквою. Польські маг­нати захоплювали землі самочинно, одержували їх від королів, відвойовували один у другого. 3’явилися величезні магнатські ла­тифундії з сотнями сіл, міст, містечок, тисячами господарств селян і міщан. Це були держави в державі, з якими повинні були рахуватися королі, віддавати їм частину державних доходів. Середня ж і дрібна шляхта знаходилася на службі у магнатів і досить часто одержувала за службу в оренду або в «державу» (умов­не неспадкове феодальне землеволодіння) землі магнатів.
Розвиток товарно-грошових відносин, бажання феодалів збіль­шити прибутковість господарств привели до певного прогресу в сільськогосподарському виробництві. Панівною системою в землеробстві було трипілля, ширше стали застосовувати угноєння, вдосконалювалися знаряддя праці. Головною сільськогосподарською і експортною культурою було збіжжя (пшениця, жито).
Із зростанням фільваркової системи, поширенням панщини, селяни почали втрачати право переходу. Протягом ХVІ ст. (1505 та 1520 рр.) польські сейми видали ряд законів, що суворо забороняли селянам без дозволу феодала полишати свій наділ, і, нарешті, третій Литовський статут 1588 р. остаточно закріпачив селян. Селянам заборонялося самостійно виступати в суді і свідчити як проти, так і за своїх панів. Під ярмом панської Польщі українського селянина було позбавлено всіх прав. Шляхтич отримав право не лише продати або купити селянина, а й засудити його на смерть.
Зростання кріпосного гніту призводить до масових утеч селян. У другій половині ХVІ ст. на Нижньому Подніпров’ї виникла Запорізька Січ — центр українського козацтва, що стає осередком боротьби за визволення України від феодального і національного гноблення: у багатьох випадках козаки були заспівувачами в селянських повстаннях в Україні.
Під впливом зростання товарно-грошових відносин мало-помалу в ринок втягувалися і селянські господарства, у результаті чого розпочинається процес соціального розшарування селян-
ства, з’являється значна кількість малоземельних та безземельних
селян. Зростав і прошарок заможного селянства, яке займалося тор­говельним землеробством, промислами, використовувало найману працю, проте панування феодальних відносин стримувало роз­виток капіталістичних. У козацькому середовищі процес розшару­вання відбувався значно швидше.
У розглядуваний період розвиток продуктивних сил приводить до поглиблення процесу суспільного поділу праці, набуває подальшого розвитку ремесло та торгівля, що супроводжується розвитком старих та виникненням нових міст і містечок. В Україні в цей час налічувалося 970 міст і містечок, які часто відрізнялися від сіл лише тим, що їх населення за статутами не відробляло панщини, а тільки платило натурою чинш і данину й мали торги та ярмарки. Серед міст найбільше значення на той час мали Київ та Львів. Ремісники майже всіх українських міст були об’єднані в цехи за професійною ознакою. Так, у середині ХVІІ ст. у Львові було близько 30 цехів, які об’єднували понад 500 майстрів; їх вироби були широко відомі не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Проте цехове ремесло, як і в Західній Європі, було обмежене жорсткою регламентацією, що посилювалась національними обмеженнями. У зв’язку з цим в українських містах існувала велика
кількість позацехових майстрів — так званих партачів (у першій половині ХVІІ ст. у Львові вони складали до 40 %). Але позбавлені прав реалізовувати свою продукцію в містах, вони були змушені звертатися до посередників — купців-скупників. Поступово партачі опинялися в залежності від скупників, які почали не лише скуповувати їх продукцію, але й забезпечувати останніх сировиною, необхідними матеріалами та знаряддями праці, перетворюючи їх у найманих робітників. Із зростанням поділу праці вони перетворювалися в робітників так званих розсіяних мануфактур. Централізовані ж мануфактури часто виникали на базі цехових майстерень, де, всупереч регламентації, з’являвся поділ праці, будувалися спеціально.
Так, у містах та передмістях, а подекуди і в сільській місцевості, існували підприємства з переробки зерна на борошно, крупу, горілку, пиво. З’являються великі водяні млини, здатні не лише молоти зерно на борошно, але й виробляти сукно та різати колоди на дошки. На таких млинах уже існує певний поділ праці, а отже, їх можна віднести до мануфактурного виробництва. З’яв­ляються й великі ґуральні (на 4—6 і більше казанів), де працювало до 8 робітників, які теж можна розглядати як перехідну форму від ремісничої майстерні до мануфактури.
Виникає мануфактурне виробництво й у залізоробному вироб­ництві — так звані рудні. Характерною рисою рудні є застосування водяного колеса, а в розглядуваний період набули поширення рудні, де застосовувалися у виробництві три водяних колеса. Тут також існував поділ праці, а частина робітників була віль­нонайманою. Як сировину, на таких підприємствах використовували болотяні руди, яких було досить багато по всій Україні. Залізо на них видобували сиродутним способом; проіснували вони у незмінному вигляді аж до середини ХІХ ст.
До однієї з поширених галузей тодішньої промисловості можна також віднести виробництво поташу, попит на який у той час невпинно зростав як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. Його застосовували у виробництві скла, мила, фарбуванні та вибілюванні тканин, промивки вовни тощо.
Підприємства з виробництва поташу («поташні буди») були поширені по всій Україні і належали як приватним власникам, так і державі. На них працювали до кількох десятків робітників різних спеціальностей. Так, у 1622 р. на Бушенівській буді (поблизу Овруча) працювали копитники, поташники, бондарі, пакувальники, пильщики, фурмани, які отримували грошову оплату . Отже, і ці підприємства характеризує відповідний поділ праці, що дозволяє віднести їх до мануфактур.
Значне поширення вогнепальної зброї у розглядуваний період визначило селітроваріння як сировинна база у виробництві пороху. Воно набуло широкого розповсюдження, особливо на Лівобережжі. Велике значення цієї галузі спонукало уряд монополізувати виробництво селітри, але деякі магнати, наприклад Ярема Вишневецький, мали також власні варниці. Селітряна варниця також належала до мануфактурного виробництва, адже в ній зас­тосовувався поділ праці, а також використовувалася праця вільнонайманих робітників.
Поширювалося мануфактурне виробництво й у солеварінні. Такі підприємства називалися жупами, на них уже цілком яскраво простежується поділ праці. Кваліфіковані працівники отримували заробітну плату.
Але в усіх перелічених виробництвах нові, капіталістичні, відносини перепліталися зі старими, феодальними. Поряд з вільнонайманою працею тут працювали також селяни феодальних маєтків на панщинних умовах, здебільшого на допоміжних роботах. Усі ці виробництва, як правило, розташовувалися в сільській місцевості, найчастіше у панських фільварках.
У містах розпочинається розпад цехового ремесла, все більше з’являється позацехових майстрів, поглиблюється й боротьба всередині цехів, з’являються так звані «чорні» майстри, які виконували просту роботу, та привілейовані. Усе частіше трапляються випадки порушення цехових регламентів. Усе це було наслідком зростання ринкових відносин і неминуче приводило до кар­динальних змін у міському середовищі. В містах з’являються також мануфактури, як розсіяні, так і централізовані.
До останнього типу мануфактур слід віднести виробництво гармат і дзвонів. Виробництво їх було досить складним і не могло здійснюватись у ремісничій майстерні, а потребувало досить великого підприємства з обов’язковим поділом праці, адже технологія виробництва включала в себе ряд окремих складних операцій, які виконувалися відповідними спеціалістами.
До міських мануфактур слід віднести також підприємства з карбування монет (таке в середині XVII ст. було у Львові), а також виробництва скла («скляні гути»), де цілком виразним є поділ праці. У другій половині XVI ст. виникає паперове виробницт­во, також у мануфактурній формі («папірні»), тісно пов’язане з початком книгодрукування. Самі друкарні також слід віднести до мануфактур. Варто зазначити, що книгодрукування в Україні було започатковане в останній третині XVI ст. Іваном Федоровим, хоч існує певна версія щодо більш раннього його виникнення тут (В. Голобуцький стверджує, що на надгробній плиті І. Федорова, похованого у Львові, було написано: «Іван Федорович, друкар московитин, который своим тщаніем друкованіє занедбалоє обновил...», але сама плита не збереглася ).


Голобуцький В. О. Економічна історія Української РСР: Дожовтневий період. — К., 1970. — С. 83.

Голобуцький В. О. Економічна історія Української РСР: Дожовтневий період. — К., 1970. — С. 96.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.