«Років через п’ять кожна компанія перетвориться
в Інтернет-компанію або припинить своє існування»

(Энди Гроув і Крейг Баррет, Іntel)

Розділ 1

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

1. Передумови створення
віртуальних організацій
1.1. Концепція телероботи, історія
та характеристика сучасного стану використання.
Віртуальні офіси
На початку 70-х років у розвинутих країнах світу стало можливим придбання комп’ютерів та комунікаційного обладнання за досить низькими цінами. Ряд спеціалістів почали використовувати їх вдома, й у зв’язку з цим з’явилась ідея — працювати вдома. Використовувати комп’ютер так, ніби він стоїть на робочому міс-
ці, а за допомогою комунікаційного обладнання зв’язуватися з офісом для отримання нових розпоряджень або даних, передачі результатів роботи.
Виникло ряд нових термінів:
teleprocessing — телеобробка, або віддалена обробка даних;
telecommuting — телепідключення — термін стосувався працівників, що «підключалися» до віддаленого офісу для роботи;
telework — віддалена робота.
Першими «віддаленими працівниками» були системні програмісти, які зрозуміли, що вони можуть створювати програмне забезпечення вдома або ж десь на дачі так само успішно, як і в офісі. Чітка межа між роботою і будинком у цьому випадку стирається. Виникла модель, що одержала назву «малий офіс/домаш-
ній офіс» (SOHO — Small Office Home Office ).
Для зв’язку з офісом зазвичай використовувались модеми та комутовані телефонні канали.
Розвиток цієї моделі стимулювався демографічними факторами, появою нових технологій, прагненням корпорацій знизити витрати, пов’язані з орендою приміщень. В результаті швидко роз-
ширилися категорії співробітників, що працюють удома.
На початку 90-х років із появою Інтернет та інших нових технологій можливості телероботи зросли. Тепер віддалений пра-
цівник міг працювати з будь-якої точки світу, при цьому не лише обмінюватися даними з офісом, надсилати електронні листи, але й спілкуватися в реальному часі з колегами в телеконференціях, сумісно працювати над проектами та ін.
На зміну моделі SOHO прийшла модель «віртуального офісу» (vіrtual offіce). При цьому під поняттям «віртуальний офіс» розуміється деякий веб-ресурс (чи його частина), що дозволяють географічно роз’єднаним співробітникам компанії організаційно взаємодіяти за допомогою єдиної системи обміну, збереження, обробки і передачі інформації.
Основні фактори, що сприяють поширенню використання віддалених робочих місць подано на рис. 1.1.

Рис.1.1. Фактори, що сприяють поширенню
віддалених робочих місць
Використання віртуальних офісів різко скорочує необхідність у виробничих площах; дозволяє співробітникам виконувати свої обов’язки в будь-який час доби і з будь-якої точки земної кулі — єдина умова — наявність доступу до Інтернету.
В розвинених країнах віртуальні офіси досить поширені і добре відпрацьовані технології їх створення. В Україні вони лише починають входити в щоденну практику роботи підприємств, проте існують деякі правові перешкоди цьому, так в Україні не ратифікована Конвенція «Про надомну працю». Трудові відносини в нашій державі регулюються Кодексом законів про працю України (КЗоП), проте специфіка надомної праці в цьому документі не відображена.
 За прогнозом компанії Gartner Group Inc. кількість працівників, що працюють віддалено зросте з 36 млн в 2000 р. до 160 млн в 2005 р. (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Зростання числа телепрацівників
Експерти дослідницької фірми Killen&Associates вважають, що до 2005 року 77 % з 2000 найбільших компаній світу впровадять В2Е-системи — для віддаленої роботи своїх працівників.
1.2. Електронна комерція, електронний бізнес
Разом з новими можливостями для окремих працівників компаній, з розвитком Інтернет та web-технологій з’явилися й нові можливості для компаній в цілому. Використовуючи web, компанія може взаємодіяти не лише із своїми працівниками, але й з клієнтами, партнерами.
Так, завдяки можливості продажу товарів та послуг за допомогою електронних каналів глобальної мережі в наш лексикон уві-
йшли слова «електронна комерція» або «e-commerce». Першими визначення поняття «e-commerce» дали фахівці компанії ІВМ:

В загальному випадку електронна комерція передбачає:

• подання інформації про товари та послуги компанії;
• замовлення товарів чи послуг через мережу;
• он-лайн оплата замовлення.

Із поширенням електронної комерції у вживання все частіше почав входити термін «віртуальний».
Так, магазини які продають товари через Інтернет — електрон-
ні магазини, або віртуальні.
Банківські послуги через мережу Інтернет назвали інтернет-банкінгом. А банки, створені за допомогою засобів інформаційної мережі (які не мають фізичних відділень для роботи з клієнтами, всі банківські операції відбуваються винятково через Інтернет), — віртуальними банками.
З’явились віртуальні брокерські контори, страхові компанії, біржі, рекламні агенції, проектні організації, університети та ін.
Використання терміну «віртуальний» в даному випадку озна-
чає, що та чи інша компанія «розміщена» в Інтернет, тобто у деякому віртуальному просторі.
На сьогоднішній день багато компаній використовують глобаль-
ні мережі значно ширше, ніж це передбачається електронною комерцією.
Так, на основі глобальних мереж будуються системи взаємодії з партнерами, постачальниками і клієнтами, і навіть організовують виробничі процеси. З’явилося більш широке поняття — «електронний бізнес».

Таким чином, якщо провести аналогії, «електронна комерція» відповідає процесам здійснення продажів товарів та послуг, а «електронний бізнес» — бізнесу взагалі.
1.3. Виникнення
віртуальних підприємств
За допомогою глобальних мереж стали можливими перетворення як зовнішніх відносин між компаніями та їхніми парт-
нерами чи клієнтами, так і внутрішньої структури самих компаній.
Есперти зазначають, що основи традиційної економіки та прин-
ципи ведення бізнесу знаходяться сьогодні на порозі революційних змін. Акцент підприємців має зміщатися на початкові стадії життєвого циклу продукту або технології, у першу чергу — на іновації. Але навіть великі транснаціональні корпорації не в змозі осилити весь необхідний для утримання ринкових позицій багаж академічних і прикладних знань і тому залучають до співробітництва інші компанії.

Ефективність аутсорсингу різко зростає завдяки перенесенню компанією в електронні мережі, насамперед в Інтернет, контактів з кінцевими споживачами (В2С — business-to-consumer), власними працівниками (В2E — business-to-employee), державними органами (В2G — business-to-government), підприємствами (В2В — business-to-business).
На думку експертів Gartner Group, ряд відомих компаній до 2005 р. можуть доручити своїм партнерам і постачальникам до 50 відсотків нинішніх внутрішніх операцій.
Перехід від традиційної моделі бізнесу до декапіталізованої моделі е-бізнесу, що показана на рис.1.3 [4], реалізується шляхом створення принципово нових типів організацій — вірту-
альних підприємств (virtual enterprise), праобразом яких є мережеві організації (мережі постачальників, мережі виробників, споживчі мережі, коаліції по стандартах і технологічній кооперації).

Рис. 1.3. Порівняння традиційної моделі бізнесу
з моделлю е-бізнесу
Концепція віртуальних підприємств з’явилась більше 10 років тому і в першу чергу пов’язана з публікацією роботи У. Девідоу та М. Мелоуна «Віртуальна корпорація». Як зазначено в цій роботі:

Це дозволяє сформувати гнучку та динамічну організаційну структуру, що є найбільш пристосованою до найшвидшого випуску та оперативної доставки нової продукції на ринок.
Можна виділити наступні характеристики, притаманні таким віртуальним підприємствам:

• Вони утворюються в результаті взаємодії між компаніями.
  І членом віртуальної організації може бути як велика транс-
  національна корпорація, так і невеличка приватна фірма чи навіть окремий консультант незалежно від територіального розміщення.
• Компанії у віртуальній організації зберігають свою юридичну та економічну незалежність.
• Метою використання віртуальної організації є оптимальне використання можливостей ринку та ресурсів.
• Взаємодія партнерів у віртуальній організації обмежена метою.

Основною особливістю віртуальних організацій є використання інформаційних і комунікаційних технологій, які дозволяють їх реалізувати.
Серед переваг такої форми організації бізнесу можна назвати:

• гнучкість у виборі робочої сили (компанії-виконавці кожної функції можуть бути замінені більш кращими без особливих обмежень);
• легкість переходу на нову продукцію (модульна організація може змінити свою структуру);
• більш висока продуктивність і задоволеність працею співробітників та ін.

Недоліками є:

• слабкість безпосереднього контролю над процесами;
• сильна залежність від роботи суміжників;
• складність роботи з відокремленими працівниками (від-
  сутність в них відчуття колективу та надійності робочого місця) та ін.

Пізніше автори використовують різноманітні визначення віртуальних підприємств, за основу яких обираються різні підхо-
ди. Так, в роботі [2] показано, що авторами, які використовують структурний підхід до визначень, віртуальне підприємство (ор-
ганізація) називається мережею, формою співробітництва, або ж комбінацією ресурсів. У випадку використання процесного підходу — неперервною установчою зміною, стратегічним підходом, управлінським підходом, дією або здатністю. Для детального знайомства з різноманітними визначеннями відсилаємо до цієї роботи.
В [2] також пропонується поєднання структурного і процесного підходів, в результаті чого віртуальне підприємство визначається як:

При цьому форми співробітництва можуть бути різнома-
нітними — від договору обслуговування до стратегічного альянсу.
Як видно з цієї роботи, віртуальне підприємство може бути створене у випадку, коли потенційні партнери та їх кваліфікація відомі та представлені в Web-середовищі. Тобто, необхідні певні організаційні та технологічні передумови для його створення.
Таким чином, підсумовуючи все вищевказане як основні передумови виникнення віртуальних організацій можна наз-
вати:

• економічні фактори;
• розвиток інформаційних технологій і зокрема Інтернет-технологій;
• організаційні — наявність потенційних учасників ВП та мережного брокера у Web-середовищі.