Облік у зарубіжних країнах

ТЕМА 2. Фінансова звітність,
її зміст й інтерпретація

• Склад, призначення й загальні вимоги до фінансової звітності.
• Зміст і методика складання основних форм фінансової звітності.
• Методика аналізу фінансового стану підприємства на основі звітності.

1. Склад, призначення й загальні вимоги
до фінансової звітності
Фінансова звітність — це система взаємозв’язаних узагальнюючих показників, що відображають фінансовий стан підприємства, установи та результати діяльності за звітний період. Фінансову звітність ще називають бухгалтерською звітністю.
Таблиця 2.1
ПРИЗНАЧЕННЯ КОМПОНЕНТІВ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

Компоненти фінансової звітності зв’язані між собою, оскільки відображають відповідні аспекти господарської діяльності підприємства (див. табл. 2.1).
Елементи фінансових звітів — це сукупність однорідної інформації, що повинна включатись у фінансові звіти.
Річний звіт супроводжується пояснювальною запискою до фінансового звіту.
У більшості країн світу застосовують типові форми фінансової звітності, які розробляють і затверджують у національному масштабі. Так, для країн Європейського Союзу форми й зміст річ­ного фінансового звіту компаній регулює Четверта Директива
ЄС, ухвалена 1978 р. Кожна країна — учасниця ЄС може уточнювати форми й зміст звітності залежно від своїх національних особливостей, зберігаючи загальні принципи їх побудови.
Проте в деяких країнах типові форми фінансової звітності в національному масштабі не розробляють і не затверджують (США, Великобританія, Канада та ін.). Компанії (фірми) самостійно обирають форму подання звітів (більш чи менш докладну) відповідно до національних вимог щодо їх змісту та принципів формування.
У більшості країн фінансову звітність складають і подають для зовнішніх користувачів з річним інтервалом, тобто після закінчення календарного (або так званого фінансового) року. Але для внутрішніх потреб її складають здебільшого з коротким інтервалом (щомісяця або щокварталу). Підприємства України складають і подають квартальну та річну звітність.
Обов’язкову адресу, куди підприємства повинні подавати звіт­ність, регулює кожна країна окремо. Підприємства, установи та організації України подають квартальну чи річну фінансову звітність на такі адреси: власникам (учасникам, засновникам); органам, у сфері управління яких перебуває підприємство; Державній податковій інспекції; органу державної статистики.
Фінансову (бухгалтерську) звітність складають на підставі даних фінансового обліку.
Для досягнення високого рівня достовірності фінансової звітності слід виконати необхідні вимоги. Насамперед інформація фінансової звітності повинна ґрунтуватися на даних синтетичного й аналітичного обліку. До складання звітності в обліку повинні бути відображені всі господарські операції, що мали місце на підприємстві за звітний період.
Важливою вимогою й умовою достовірності інформації, що подається у звітності, є інвентаризація, яку періодично проводять на підприємстві та яка є обов’язковою перед складанням річного фінансового звіту. Саме за допомогою інвентаризації контролюють та уточнюють наявність і вартість активів і пасивів підприємства.
Обов’язковою вимогою до звітності є її порівнянність. Вона повинна забезпечувати порівнянність показників поточного звітного періоду з аналогічними показниками минулих періодів. Тільки на цій основі можна зробити правильні висновки про зміни у фінансовому стані, про тенденції розвитку підприємства.
Фінансова звітність підприємства переважно підлягає аудитуванню, тобто перевірці й підтвердженню незалежною аудиторською фірмою. Фінансову звітність за рік оприлюднюють тільки за наявності аудиторського висновку.
2. Зміст і методика складання
основних форм фінансової звітності
Бухгалтерський баланс — це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає його активи, пасиви та власний капітал у грошовому виразі на певну дату.
У загальному вигляді баланс підприємства відображається такою формулою (рівнянням):

У різних країнах є певні особливості групування статей балансу. У більшості західноєвропейських країн статті активу балансу групують і розміщують згори вниз мірою зростання ліквідності господарських засобів (активів). Під ліквідністю засобів розуміють їх здатність перетворюватися, трансформуватись у грошові кошти (готівку) за певний відтинок часу.
На рис. 2.1 показано групування статей активу балансу за ознакою зростаючої ліквідності.

Рис. 2.1. Групування статей активу балансу
за ознакою зростаючої ліквідності засобів
Статті пасиву балансу групуються й розміщуються згори вниз за ознакою скорочення термінів погашення заборгованості (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Групування статей пасиву балансу
У США, Англії, Канаді та деяких інших країнах статті балансу групують у зворотному напрямку.
Щодо форми подання балансу в міжнародній практиці є дві найуживаніші форми, а саме:

• двостороння форма, за якою активи підприємства розміщують ліворуч (актив балансу), а зобов’язання й власний капітал — праворуч (пасив балансу);
• одностороння, або послідовна форма, за якою послідовно, згори вниз, розміщують актив і пасив балансу.

Для розкриття реального фінансового стану підприємства величезне значення має оцінка статей балансу, тобто активів і пасивів підприємства.
Згідно із загальноприйнятим принципом собівартості, оцінювання активів, що надходять на підприємство, здійснюють за фак­тичними витратами на їх придбання чи на власне виробництво. Однак у процесі господарської діяльності активи використовують, і відбувається зміна їхньої вартості. Певний вплив має також коливання цін на товарних і фондових ринках. Саме тому, відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, активи підприємства необхідно оцінювати й подавати в балансі за принципом чистого (нетто) стану.
Так, основні засоби відображаються в бухгалтерському балансі за їхньою первісною або відновною вартістю, сумою амортизації (зносу) та залишковою вартістю. Але у валюту балансу зараховують тільки залишкову вартість основних засобів. Так само в балансі відображають і нематеріальні активи.
Виробничі запаси оцінюють і подають у балансі за меншою з двох оцінок: первісною (фактичною) вартістю або ринковою ціною на дату складання балансу. Аналогічно оцінюють швидкореалізовувані цінні папери, інвестиції в акції, якщо їх частка в капіталі іншої компанії незначна.
Дебіторську заборгованість оцінюють за поточним грошовим еквівалентом, тобто за фактичною величиною, визнаною кожною зі сторін. У бухгалтерському балансі дебіторську заборгованість відображають розгорнуто: за фактичною сумою, резервом сумнів­них боргів і реальною сумою, можливою до одержання (чиста
реалізаційна вартість). Останню зараховують у валюту балансу.
Під час складання балансу підприємства здійснюють перерахунок валютних статей (наявної іноземної валюти, розрахунків і зобов’язань) у національну валюту за курсом на дату його складання. При цьому визначають курсові різниці, які обліковують і відображають окремо.
В умовах інфляції підприємства періодично збільшують вартіс­ну оцінку свого майна в порядку, передбаченому законодавством і стандартами бухгалтерського обліку.
У табл. 2.2 наведено баланс корпорації «АС».

Таблиця 2.2
БАЛАНС КОРПОРАЦІЇ «АС» на 31 грудня 200__ р.