Облік у зарубіжних країнах

Змінні — витрати, загальна сума яких змінюється пропорційно зміні обсягу діяльності (виробництва, реалізації). До них належать сировина та матеріали, заробітна плата робітників тощо.

Загальну суму витрат на обсяг діяльності визначають формулою, що відображає поведінку та функцію витрат:

де  — уся собівартість випущеної продукції;
а — змінні витрати на одиницю продукції;
x — обсяг виробництва;
b — загальна сума постійних витрат.
Собівартість одиниці продукції:  або

• Релевантні витрати — це витрати, що залежать, спонукаються або зумовлюються прийнятим управлінським рішенням.
• Нерелевантні витрати — це витрати, що не залежать від прийняття нового рішення.

Наприклад, компанія вирішує проблему — виготовляти деталь «х» самостійно чи купувати її в постачальника. Розрахунок собівартості однієї деталі дав таку інформацію, дол.: прямі матеріали — 20; пряма зарплата — 15; змінні накладні витрати — 5; постійні накладні витрати — 10. Разом — 50.
Постачальник запропонував за одну деталь 46 дол. Яке рішення прийняти?
Релевантний підхід буде таким.
Ціна постачальника (релевантні витрати) — 46 дол.
Постійні накладні витрати (нерелевантні, які існують незалеж­но від прийнятого рішення) — 10 дол. Разом — 56 дол.
Висновок: слід прийняти рішення виготовляти деталь «х» самостійно.

• Маржинальні витрати — це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції або додаткової її партії.
• Середні витрати (середня собівартість) — це частка від ділення всієї суми витрат на кількість продукції, випущеної за період.

У межах використання нормальної потужності виробництва маржинальна собівартість додатково виготовленої одиниці продук­ції формується тільки змінними витратами, але такі витрати на
одиницю продукції можуть зрости, якщо це потребуватиме позаурочного часу (вища оплата праці). Якщо ж виготовлення додаткової партії продукції вимагає запровадження іншого устаткування та збільшення кількості робітників, — маржинальні витрати можуть зрости за рахунок як постійних, так і змінних витрат.

• Загальні витрати — це сукупність витрат підприємства на виробництво продукції і за основними, і за додатковими замовленнями, що надійшли від клієнтів. Виходячи із загальних витрат і доходів від реалізації всієї продукції, визначають загальний фінансовий результат діяльності.
• Диференційні витрати — витрати, що становлять різницю між альтернативними рішеннями. Наприклад, компанія виробляє та реалізує 30 000 од. виробу «А» за ціною 60 дол. Вона хоче опанувати додатковий ринок, для чого необхідно виробити й реалізувати додатково 10 000 од. цієї продукції. Різниця у витратах на виробництво 40 000 і 30 000 од. продукції становить диференційні витрати. Це поняття стосується і доходів підприємства.
• Дійсні витрати — це витрати, що потребують реальної сплати грошей або витрачання інших активів (витрати матеріалів на виготовлення продукції, нарахована оплата праці тощо).
• Можливі витрати — це втрачена вигода, коли вибір і прийняття одного рішення вимагає відмовитися від іншого (альтернативного) рішення.

Приклад. Молодий спеціаліст працює менеджером на фірмі й одержує зарплату 50 000 дол. на рік. Він планує відкрити власну фірму, що принесе йому дохід 250 000 дол. за витрат 160 000 дол. (чистий результат — 90 000 дол.). Але для точного визначення результату слід взяти до уваги також втрачену вигоду (можливі витрати) у розмірі 50 000 дол. (зарплата менеджера), тоді результат буде 40 000 дол. (90 000 – 50 000).

Класифікація витрат для планування
та контролю виконання

Класифікацію витрат на контрольовані та неконтрольовані застосовують для контролю результатів діяльності структурних підрозділів підприємства (центрів відповідальності) та менеджерів цих підрозділів.

• Контрольовані — це витрати, які менеджер може контролювати або здійснювати на них значний вплив.
• Неконтрольовані — це витрати, які менеджер не може контролювати та впливати на них. Вони не залежать від його діяльності.

Наприклад, менеджер цеху може контролювати та впливати на розмір таких витрат, як сировина та матеріали, допоміжні матеріали, основна заробітна плата, витрати електроенергії тощо. Але він не може впливати, приміром, на суму амортизації устаткування, суму страхування майна чи витрати головного офісу (загальногосподарські витрати).
Контрольовані та неконтрольовані витрати необхідно виділяти в кошторисах (бюджетах) та у звітах про роботу центрів відповідальності.

• Нормативні витрати — це розмір витрат на запланований або фактичний обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) на підставі встановлених норм витрачення ресурсів (сировини, матеріалів, заробітної плати). Норми витрат розробляються підприємством на одиницю продукції або на виконання однієї операції.
• Фактичні витрати — це витрати підприємства, які фактично сформовані в результаті діяльності та під впливом різних чинників.

Наведений поділ витрат дає змогу виявляти відхилення фактичних витрат від нормативних (стандартних), встановлювати причини цих відхилень і приймати відповідні рішення (здійснювати управління за відхиленнями).
2. Системи обліку витрат
і калькулювання собівартості
У процесі опанування цього питання слід мати на увазі, що в зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою головну увагу приділяють не тільки точному визначенню фактичної собівартості об’єктів калькулювання, а й управлінню витратами, їх контролю та економії ресурсів. Найуживаніші системи обліку витрат і калькулювання (системи виробничого обліку) наведено на рис. 11.2.

Рис. 11.2. Системи обліку й калькулювання
(системи виробничого обліку)
Система обліку й калькулювання повних витрат передбачає, що в собівартість продукції включають усі витрати, пов’язані з процесом виробництва: прямі матеріали, пряма заробітна плата, інші прямі витрати, а також накладні загальновиробничі витрати. Викладений вище матеріал ґрунтується на системі обліку та калькулювання повних витрат.
Калькулювання собівартості продукції за повними витратами може здійснюватися за замовленнями, процесами та на основі виробничої діяльності.