лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Гроші, фінансова система та економіка

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

 


РОЗДІЛ

Огляд фінансової системи

Упродовж усього 1991 р. та під час виборчої президентської кампанії 1992 р. багато представників ділових кіл нарікали, що фінансова система просто не працює в період економічного спаду. Підприємства малого та середнього бізнесу, які є важливим джерелом створення нових робочих місць у період пожвавлення економіки, посилали лобістів у Вашингтон, щоб повідомити Міністерство фінансів та Раду керуючих Федеральної резервної системи про серйозні проблеми з одержанням кредитів. Політики та економісти детальніше аналізували, наскільки успішно фінансова система США забезпечує взаємодію позичальників, котрі мають цікаві ідеї, і заощадників, що володіють коштами для надання позичок.
Хоча ви, можливо, і не відвідували Вашингтон, щоб висловити свої думки щодо фінансової системи, ефективність її функціонування впливає і на ваш добробут. В одні періоди життя ви виступаєте заощадником, коли відкладаєте гроші на освіту дітей або на забезпечення у старості. В інші періоди життя ви є позичальником. Ви можете брати позички на придбання житла або автомобіля чи будівництво заводу, де вироблятимете нові потрібні товари. Фінансова система переміщує кошти від заощадників до позичальників і уможливлює досягнення всіх згаданих цілей. Якщо фінансова система працює ефективно, вона поліпшує стан справ в економіці: позичальники отримують кошти для споживання та інвестицій, а заощадники одержують додаткову винагороду у вигляді процента.
Які функції виконує фінансова система? Як вона досягає виконання своїх цілей? У даному розділі ми почнемо відповідати на ці запитання, ознайомившись з полем гри — фінансовими ринками та деякими головними гравцями — фінансовими інститутами. Щоб повністю відповісти на поставлені запитання, знадобиться більше ніж один розділ. Дослідження фінансових ринків і фінансових інститутів буде продовжено у частинах 2, 3, 4. У даному розділі ми ознайомимося з основними принципами для подальшого вивчення фінансової системи.
ЯКА ЦІЛЬ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ?
Ви, мабуть, не замислювалися над тим, що маєте багато спільного з фермером, підприємцем чи федеральним урядом. І все ж це так. Усі ви у той чи інший період часу можете потребувати більше коштів, ніж маєте у своєму розпорядженні. Наприклад, ви вирішуєте продовжити навчання і відкладаєте своє працевлаштування. Фермеру може забракнути грошей для проведення посівної. Підприємцеві знадобляться кошти для фінансування новоствореної компанії. Федеральний уряд може зіткнутися з проблемою дефіциту бюджету, витрачаючи більше грошей, ніж отримує з податкових надходжень. Усі, хто відчуває невідповідність між доходами і бажаним рівнем видатків, готові платити за потрібні їм кошти.
Водночас хтось неповністю витрачає отримувані доходи. Ваші батьки можуть заощаджувати на старість або на вашу освіту. Фірма, що отримала великі платежі за урядовим контрактом, може вирішити не витрачати всі гроші відразу. Навіть федеральний уряд збирає податків більше, ніж негайно потребує. Усі, хто має надлиш­кові кошти, можуть дозволити комусь іншому скористатися своїми заощадженнями, якщо їм за це заплатять.
Невідповідність між доходами та видатками окремих осіб і організацій створює можливість для обміну. Підприємець може використати заощаджені вашими батьками кошти для відкриття нової фірми. Підприємець виграє, бо зароблятиме прибуток унаслідок інвестування коштів у нове підприємство. Ваші батьки також виграють, бо підприємець платитиме їм за використання позичених грошей. Вони не отримали б цього додаткового доходу, якби зберігали свої заощадження в коробці з-під взуття де-небудь у комірчині.
Не всі фінансові операції передбачають інвестування у новий проект чи підприємство. Припустимо, ви маєте хорошу роботу і вирішили купити житло. Існує лише одна проблема: ви заробляєте 30 тис. доларів США за рік, а вподобаний вами будинок коштує 100 тис. доларів. Ви можете найняти помешкання і поступово заощаджувати гроші, поки не зберете потрібну суму. Це, мабуть, займе багато років, а ви і ваша родина хотіли б мати власне житло раніше. Проте є альтер­натива — хтось може позичити вам гроші для купівлі будинку вже сьогодні. Ви залишитеся у виграші, бо матимете змогу раніше скористатися вигодами власного житла, але виграє і той, хто позичив вам гроші. Процент, який ви заплатите позичальникові, буде додатковим доходом — доходом, який він не отримав би, не надавши вам позички.
Тепер можна перейти до аналізу функцій, які виконує фінансова система в економіці. Вона переміщує кошти від тих, хто готовий витрачати менше, ніж міг би, до тих, хто хоче купити товари тривалого користування або хто має перспективні інвестиційні можливості. Цей процес взаємодії збільшує спроможність економіки виробляти товари і послуги. Крім того, він вигідний домогосподарствам і фірмам, бо дає змогу вибирати час тієї чи іншої купівлі відповідно до їхніх потреб і бажань. Тому фінансова система, яка чітко функціонує, поліпшує ефективність економіки і добробут людей.
Фінансова система забезпечує шляхи переміщення коштів від окремих осіб і груп, які мають заощадження, особам і групам, які хочуть позичити гроші. Заощадники (або позикодавці) є постачальниками коштів і надають їх позичальникам в обмін на запевнення повернути більшу суму в майбутньому. Позичальники — це ті, хто потребує коштів для придбання товарів тривалого користування, житла або виробничих потужностей чи устаткування і обіцяють виплатити позичені гроші, сподіваючись на зростання доходів у майбутньому. Такі обіцянки є пасивами позичальника — тобто водночас джерелом коштів і вимогою на його майбутні доходи. І навпаки, ці обіцянки, або IOU, є фінансовими активами заощадників — тобто водночас методом використання коштів і вимогою на майбут­ній дохід позичальника. Наприклад, ваша позичка на купівлю автомобіля є активом (використанням коштів) для банку і пасивом (джерелом коштів) для вас. Якщо ви купуєте будинок, заставна є вашим пасивом та активом вашого позикодавця. Якщо ваш дядько купує облігації Державної скарбниці США зі свого пенсійного рахунка, ці облігації є активом для нього і пасивом для федерального уряду.
З рисунка 3.1 видно, що фінансова система прямо і опосередковано переміщує кошти від заощадників до позичальників, а згодом ці кошти та прибуток повертає назад до заощадників. Заощадниками і позичальниками можуть бути домогосподарства, фірми і владні органи, як вітчизняні, так і іноземні. Фінансові ринки, такі, як ринки акцій чи ринки облігацій, пропонують вимоги до індивідуальних позичальників безпосередньо заощадникам. Фінансові інститути або фінансові посередники, такі, як банки, взаємні фонди і страхові компанії, діють як посередники, зберігаючи портфель активів і пропонуючи вимоги на основі цього портфеля заощадникам. Учасників цього процесу та їхню роль розглянемо далі у цьому розділі. Спочатку, однак, з’ясуємо, які фінансові послуги спонукають заощадників і позичальників використовувати фінансову систему.

Рисунок 3.1.

Переміщення коштів у фінансовій системі

 

Фінансова система переміщує кошти від заощадників до позичальників. Позичальники через фінансову систему повертають ці кошти та прибуток заощадникам. Заощадники і позичальники можуть бути вітчизняними та іноземними домогосподарствами, фірмами і владними органами.


КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ
Який вид вимоги ви можете зберігати як заощадник? Ви можете зберігати вимоги до різних позичальників. Ваш поточний рахунок є вимогою до вашого банку. Якщо ви маєте ощадні облігації, то володієте вимогою до федерального уряду. Рахунки грошового ринку у Fidelity, MerrillLynchабо будь-якому з їхніх конкурентів є вимогами до портфеля активів брокерської фірми. Якщо ви успадкували облігацію Disney від вашої тітки, то володієте вимогою до цієї фірми.
ГОЛОВНІ ПОСЛУГИ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ
Окрім забезпечення взаємодії тих, хто має надлишкові кошти, і тих, кому вони потрібні, фінансова система пропонує заощадникам і позичальникам три головні види послуг. Цими послугами є зменшення ризику, забезпечення ліквідності та інформаційні послуги. Рисунок 3.2, що є модифікованою версією рисунка 3.1, наголошує на цих послугах. Фінансові ринки й фінансові посередники пропонують різні варіанти цих послуг, збільшуючи привабливість різноманітних фінансових активів та фінансових зобов’язань для індивідуальних заощадників і позичальників. Багато фінансових рішень заощадників і позичальників ухвалюються саме з урахуванням цих послуг.

Рисунок 3.2.

Головні послуги, які надає фінансова система

 

Фінансова система надає послуги зменшення ризику, забезпечення ліквідності та інформаційні послуги. Заощадники і позичальники оцінюють ці послуги.

Зменшення ризиків
Ваш свояк пропонує інвестувати усі ваші заощадження в акції його нової компанії. Ви розумієте, що це ризикована ідея. Якщо економіка перебуватиме на піднесенні, то продаж продукту — сережок, що світяться у темряві, — може допомогти вам розбагатіти. Проте у випадку економічного спаду, ці сережки можуть і не набути популярності. Ви хотіли б інвестувати, але не переконані, що варто вкладати всі заощадження у цю справу. Чи не надмірно ви обережні?
Мабуть, ні. Одна з переваг використання фінансової системи для взаємодії індивідуальних заощадників і позичальників полягає в тому, що це дає змогу зменшувати ризики. Ризик пов’язаний із невизначеністю, чи відрізнятиметься вартість фінансових активів від очікуваної вами вартості. Наприклад, якщо ви купили облігацію компанії Окаусо за 1000 дол. США, упродовж року вона може коштувати від 900 до 1100 дол., залежно від коливань процентних ставок і перспектив компанії. Більшість індивідуальних заощадників не є азартними гравцями і прагнуть швидше до стабільної віддачі на свої активи, а не різких коливань між високими та низькими прибутками. Справді, люди віддають перевагу стабільній віддачі на набір активів, яким володіють. Набір активів називають портфелем. Наприклад, ви можете володіти певною кількістю ощадних облігацій, кількома акціями, часткою взаємних фондів. Хоча один з активів або набір активів може бути вдалим, а інший — не надто вдалим, загалом віддача буде середньою. Такий розподіл коштів між багатьма видами активів називають диверсифікацією. Поки доходи на різні активи не змінюватимуться однаково, ризик значних коливань вартості портфеля буде зменшено. Фінансова система пропонує заощадникам різні види активів і так забезпечує зниження ризику.
У розділі 5 доводяться переваги диверсифікації і з’ясовується, за допомогою яких механізмів фінансова система дозволяє окремим особам передавати ризик. Фінансові ринки можуть забезпечувати своїх суб’єктів інструментами для передавання ризику від заощадників чи позичальників, яким не подобається невизначеність щодо прибутків або платежів, до інвесторів, які готові ризикувати. Наприклад, ви можете погодитися на нижчий прибуток на свій інвестований капітал у фірму родича, якщо він або хтось із інших інвесторів гарантуватиме вам його. Ви передали частину свого ризику як заощадник позичальникові, але це мало відповід­ну ціну: зниження вашого прибутку.
Спроможність фінансової системи забезпечувати зниження ризику сприяє готов­ності заощадників купувати IOU позичальників. Це, своєю чергою, поліпшує можливості позичальників мобілізувати кошти у фінансовій системі.
Ліквідність
Другий вид послуг, який пропонує фінансова система заощадникам і позичальникам, — забезпечення ліквідності, тобто простоти перетворення активу в гроші для купівлі інших активів чи товарів та послуг. З погляду заощадників, ліквідність фінансових активів є вигодою. Коли ці активи потрібні заощадникам для власного споживання чи інвестування, вони повинні без проблем обмінюватися на гроші. Загалом, що ліквідніший актив, то легше обміняти його на щось інше. Ви можете легко обміняти доларову банкноту у вашому гаманці на гамбургер, оскільки доларові банкноти високоліквідні. Упродовж короткого періоду часу можна перевести чек у готівку для купівлі одягу. Проте продаж вашого автомобіля вимагатиме більше часу, оскільки особиста власність не дуже ліквідна. Володіння фінансовими вимогами (акціями чи облігаціями) до заводу забезпечує індивідуальним інвесторам значно ліквідніші заощадження, ніж володіння частиною устаткування цього заводу. Причина полягає в тому, що інвесторові значно легше продати цю вимогу, ніж якийсь верстат, щоб купити інші активи чи товари. Ліквідність активів дає змогу індивідам і фірмам швидко реагувати на нові можливості або непередбачені обставини. Фінансові активи, створені фінансовою системою, — акції, облігації або поточні рахунки — ліквідніші, ніж автомобілі, устаткування чи нерухомість.
Фінансові ринки і фінансові посередники створюють можливості для торгівлі з метою підвищення ліквідності фінансових активів. Крім створення фінансових активів, фінансова система забезпечує механізмами підвищення їх ліквідності. Наприклад, у США інвестори можуть вільно продавати урядові цінні папери і акції та облігації великих корпорацій, що робить ці активи значно ліквіднішими. Упродовж двох останніх десятиліть фінансова система забезпечила ліквідність, крім акцій та облігацій, і багатьох інших активів. Наприклад, двадцять років тому фінансові посередники повинні були утримувати боргові зобов’язання по заставних і боргові зобов’язання фірм до їх повної виплати. Сьогодні ці інститути мають право продавати їх іншим інвесторам, а також купувати їх в інших інститутах. Як наслідок, зросла привабливість заставних та інших боргових зобов’язань як активів для заощадників. Заощадники погоджуються на нижчі прибутки від активів з вищою ліквідністю, що зменшує видатки на отримання позики для менш відомих фірм. Один із показників ефективності фінансової системи — її спроможність перетворювати неліквідні активи на потрібні заощадникам ліквідні.
Інформаційні послуги
Третій вид послуг, який надає фінансова система, — збір і поширення інформації, тобто відомостей про позичальників і про сподівання щодо прибутків на фінансові активи. Перше завдання полягає у збиранні інформації. Воно передбачає пошук майбутніх позичальників і з’ясування їхніх намірів щодо використання позичених коштів. Припустімо, що сусід хоче позичити у Джо гроші, які той відклав на освіту доньки, і обіцяє повернути їх до часу вступу дитини у коледж. Чи варто Джо надати у позику свої заощадження? Для прийняття зваженого рішення Джо потребує більше інформації. Що робитиме сусід із цими грішми? Яка ймовірність того, що він поверне позичку вчасно? Одержання цієї інформації, вочевидь потрібної заощадникам до прийняття рішення, вимагає видатків і часу. За допомогою фінансової системи Джо, мабуть, дізнається про позичальника більше, ніж якби спробував зробити таку інвестицію самотужки.
Ще одна проблема, притаманна більшості ділових операцій, полягає в асиметрії інформації. Йдеться про те, що позичальники приховують інформацію про свої можливості або плани, не розкриваючи її позикодавцям або кредиторам, і це дає їм перевагу. Іноді фінансові угоди доводиться змінювати так, щоб позичальники не змогли скористатися перевагою асиметричної інформації за рахунок позикодавців. Спритний Едді може мотивувати необхідність одержання позички у 10 тис. дол. США для запуску нової лінії з виробництва більярдних київ, хоча насправді планує використати ці кошти для круїзу першим класом до Європи. Очевидно, що Едді знає про фактичне використання коштів більше, ніж потенційний позикодавець. Певні підрозділи фінансової системи спеціалізуються на збиранні та моніторингу інформації, існують також спеціальні механізми розв’язання проблеми асиметричності інформації.
Друге завдання фінансової системи у цій царині — поширення інформації. Якщо ви дізналися з газетного заголовка, що фармацевтична компанія винайшла ліки від раку, то як, на вашу думку, вплине це відкриття на фінансове становище компанії? Фінансові ринки виконують цю роботу, враховуючи всю подібну інформацію у цінах акцій, облігацій та інших фінансових активів. У даному прикладі сподівання вищих прибутків у майбутньому призведе до різкого зростання ціни акцій та облігацій фармацевтичної компанії.
Заощадники і позичальники отримують вигоди володіння інформацією від фінансової системи, стежачи за прибутками на активи. Тільки-но учасники фінансового ринку отримують нову інформацію, вона відразу відображається у доходах на активи та в ціні активів. Інформація передається і заощадникам, і позичальникам. Наприклад, якщо курс акцій фармацевтичної компанії зростає, компанія може вирішити випустити і продати нові акції, щоб інвестувати залучені кошти в нові дослідницькі проекти. Включення вартості усієї доступної інформації у величину доходів на активи є характерною рисою успішного функціонування фінансових ринків.
ФІНАНСОВІ РИНКИ У ФІНАНСОВІЙ СИСТЕМІ
Фінансові ринки забезпечують безпосередню взаємодію заощадників та позичальників. Коли ви купуєте нову акцію компанії Boomco вартістю 100 дол. США, то прямо інвестуєте 100 дол. у цю компанію, щоб фінансувати її зростання. За такої форми фінансування, відомої як пряме фінансування, індивідуальний заощадник володіє фінансовими вимогами, емітованими безпосередньо індивідуальним позичальником. Такі угоди прямого фінансування здійснюються за допомогою фінансових ринків, тобто ринків, на яких інвестори позичають свої заощадження безпосередньо позичальникам. Для аналізу ролі фінансових ринків зосередимо увагу на двох головних завданнях фінансової системи: 1) забезпеченні взаємодії заощадників та позичальників і 2) наданні послуг зменшення ризику, підвищення ліквідності та інформаційних послуг.
Зведення заощадників та позичальників: борг і капітал
Первинними називають ринки, на яких позичальники продають нові випуски цінних паперів початковим покупцям. Фірми використовують первинні ринки для мобілізації коштів для нових проектів, а уряд — для фінансування бюджетного дефіциту. Позичальники можуть залучати кошти на первинному фінансовому ринку двома шляхами — беручи позички або продаючи акції, наслідком чого є різні види вимог на майбутні прибутки позичальника. Перший і найуживаніший вид вимог — боргові зобов’язання, які вимагають від позичальника повернення позиченої суми — основної суми боргу та плати за позичку — процента*. Другий вид вимог — акції, які є вимогою власності на частку активів та прибутків фірми.
Боргові інструменти є зобов’язаннями виплати основної суми боргу та процента одноразово або шляхом періодичних платежів упродовж фіксованого проміжку часу. Тривалість періоду часу до остаточної виплати боргового інструменту називають строком погашення або строком боргового зобов’язання. Строк погашення може передбачати короткий період часу (30 чи навіть один день) або дуже тривалий (30 років чи більше). Короткостроковими називають боргові інструменти зі строком погашення менше одного року. Середньострокові боргові інструменти мають строк погашення від року до десяти, а довгострокові боргові інструменти — понад 10 років1. До боргових інструментів відносять позички студентам, державні й корпоративні облігації та позички фінансових інститутів.
Боргові інструменти забезпечують позичальникам певні переваги. Припустимо, що ви взяли позичку для навчання і після завершення коледжу вам запропонували роботу на Вол-стріт із зарплатнею 50 000 дол. США на рік. Той факт, що ви отримали таку високооплачувану роботу, не означає, що ви маєте сплатити суму, більшу за попередньо встановлену. Загалом, за умовами боргових зобов’язань позикодавець не отримає суми, більшої за обумовлену, навіть якщо справи у позичальника йдуть винятково успішно. Проте позикодавець може одержати менше, ніж було обумовлено. Наприклад, якщо вам не вдається працевлаштуватися і ви не в змозі повернути позичку, позикодавець отримає менше, ніж повинен. Позикодавці наражаються на ризик невиконання зобов’язань позичальниками, коли ті повністю або частково неспроможні виконати свої боргові зобов’язання.
Другий спосіб мобілізації коштів — випуск акцій — допускає зміну суми платежів позичальника позикодавцеві. Вдалим прикладом є звичайні акції, які забезпечують їхнім власникам право на частку прибутку фірми після вирахування усіх видатків включно з виплатами основної суми боргу та процента власникам боргових зобов’язань. Наприклад, якщо вам належать 100 акцій компанії Bigco із загальної кількості емітованих 1 млн, то ви маєте право на 1/10 000 (100/1 000 000) частку прибутків та активів фірми. Здебільшого власники акцій отримують від фірми періодичні доходи (зазвичай один раз у квартал), відомі як дивіденди. Якщо справи у фірмі йдуть добре, власники акцій отримують більше, тоді як влас­ники боргових зобов’язань — лише обумовлені платежі. Проте якщо прибутки фірми незначні, то після платежів власникам боргових зобов’язань для жодних виплат акціонерам може не залишитися коштів. Якщо ви купили акції Oopsco, і компанія втратила гроші, чи повинні ви оплатити збитки фірми? Ні. Акціонери корпорацій можуть втратити лише ту суму коштів, яку вони інвестували у справу. Фірми також мають серйозні підстави для поєднання двох підходів — випуску і акцій, і боргових зобов’язань. У розділі 11 з’ясовуються відносні переваги використання акцій та боргових зобов’язань для фінансування підприємницької діяльності та застосування економічної інтуїції для вибору основних напрямків використання цих двох підходів.
Хоча щовечора у випусках новин ви чуєте про коливання курсів на ринку акцій, більшу частину коштів у фінансовій системі мобілізовано за допомогою боргових зобов’язань. Наприкінці 2000 р. вартість боргових зобов’язань становила близько 26,5 тис. млрд дол. США проти 19,3 тис. млрд дол. США вартості акцій1.
Надання послуг зі зменшення ризику,
ліквідності та інформації
Послуги зі зменшення ризику, забезпечення ліквідності та інформації пропонуються на вторинних ринках, на яких раніше емітовані вимоги перепродуються одними інвесторами іншим. Припустимо, ви заснували компанію з розробки програм­ного забезпечення Hitechco, яка через кілька років швидко зростає, але потребує нових капіталів для розширення діяльності. Якщо ви продаєте акції Hitechco, то звертаєтеся за новими коштами на первинний ринок. Після випуску акцій Hitechco інвестори торгують цими акціями на вторинному ринку. Зауважте, що як власник Hitechco ви не отримуєте жодних нових коштів, коли акції вашої компанії перепродуються на вторинних ринках.
Більшість новин щодо подій на фінансових ринках стосуються швидше вторинних, ніж первинних ринків. Більшість операцій на первинному ринку є продажем нових боргових інструментів або інструментів ринку акцій першим покупцям і відбуваються за зачиненими дверима. На найвідоміших вторинних ринках — Нью-йоркській, Американській та Токійській біржах — перепродують раніше випущені акції. Ще більшими є обсяги операцій на вторинному ринку облігацій, на якому перепродують боргові інструменти уряду США та корпорацій. Вторинні ринки важливі також для глобальних валютних ринків. Незалежно від виду інструменту, який перепродують на вторинному ринку, його покупець платить гроші тільки продавцеві. Первинний продавець цього інструменту, наприклад, корпорація чи урядова установа, не отримує нічого. Емітент отримує прибуток лише від продажу інструменту на первинному ринку.
Якщо емітент фінансових інструментів мобілізує кошти у позикодавців лише на первинному ринку, то чому вторинні ринки є такими важливими? Відповідь на це запитання пов’язана з наданням послуг зі зменшення ризику, забезпечення ліквідності та інформації. Вторинні ринки, які ефективно функціонують, полегшують інвесторам зменшення ризику шляхом вибору диверсифікованого портфеля акцій, облігацій та інших активів. Вторинні ринки також забезпечують підвищення ліквід­ності акцій, облігацій, іноземної валюти та інших фінансових інструментів, так що інвесторам легше продавати свої інструменти за готівку. Така ліквідність сприяє готовності інвесторів купувати фінансові інструменти, що полегшує фірмам-емітентам та державним установам продаж цінних паперів на первинному ринку.
І, нарешті, вторинні ринки визначають ціну фінансових інструментів і, таким чином, передають інформацію заощадникам та позичальникам. Якщо ціна ваших акцій Hitechco зростає, ви стаєте багатшими і можете, за бажанням, витрачати більше. Подібно і менеджери Hitechco можуть отримати за допомогою цін вторинного ринку інформацію про те, яким є стан справ цієї компанії. Наприклад, вагоме зростання курсу акцій Hitechco відображає сприятливі прогнози ринку щодо інвестиційних можливостей та якості менеджменту фірми, і компанія може ухвалити рішення про випуск нових фінансових інструментів і розширення діяльності. Тому ціни на вторинному ринку є важливим джерелом інформації для корпорацій, які розглядають можливість випуску нових акцій чи боргових зобов’язань. З огляду на це далі ми зосереджуватимемо основну увагу на вторинних ринках.
Строк погашення: ринки грошей і ринки капіталів. Боргові інструменти зі строком погашення понад один рік перепродують на ринках капіталів. Акції, які не мають фіксованого строку погашення, також продають на ринках капіталів. Короткострокові інструменти зі строком погашення менше одного року продають на ринках грошей. Хто пропонує ці інструменти? Позичальники, яким потрібні кошти для довгострокових інвестицій у будівництво або в бізнес, випускають довгострокові фінансові інструменти на ринках капіталів. Коли уряд або відомі корпорації потребують коштів для фінансування запасів чи інших короткострокових цілей, вони емітують інструменти ринку грошей. (Основ­ні інструменти ринку грошей та ринку капіталів розглядаються у додатку до цього розділу).
Як інвестори вирішують, які саме фінансові інструменти придбати? Є три основ­ні відмінності між інструментами ринків грошей і капіталів, зумовлені різними рівнями ризику, ліквідності та витрат з надання інформації. По-перше, короткострокові інструменти зазнають відносно незначних коливань ціни, отже, вони є менш ризиковими інвестиціями, ніж довгострокові інструменти. Унаслідок цього фінансові інститути і корпорації зазвичай інвестують короткострокові надлишки коштів у ринки грошей. Окремі фінансові інститути, наприклад, пенсійні фонди і страхові компанії, готові володіти активами упродовж тривалого часу і ризикують коливаннями цін на ринках капіталів. По-друге, інструменти ринку грошей здебільшого є ліквіднішими за інструменти ринку капіталів унаслідок більшої величини і нижчої вартості купівлі-продажу. Тому домогосподарства і фірми відносно легко можуть інвестувати свої кошти на короткий проміжок часу. І, нарешті, видатки, пов’язані з отриманням інформації, нижчі для інструментів грошового ринку, оскільки позичальники є добре відомими, а тривалість періоду часу, на який позичають кошти, — порівняно незначною.
Місце торгівлі: аукційні ринки та позабіржові ринки цінних паперів. Вторинні фінансові ринки можна класифікувати також відповідно до того, як саме продаються активи. Ринки, на яких ціни встановлюються внаслідок конкурентних пропозицій великої кількості трейдерів, що діють від імені індивідуальних покупців або продавців, називають аукційними. Найпоширенішим видом аукційних рин­ків є біржі або централізовані місця продажу. Широковідомими є Нью-йоркська, Американська, Токійська, Лондонська та інші фондові біржі.
Вторинні ринки також можуть бути організовані як позабіржові ринки цінних паперів (ОТС — з англ. «over-the-counter» — «за прилавком»), коли не існує централізованого місця продажу. Дилери позабіржового ринку цінних паперів купують і продають акції та облігації через комп’ютеризовану систему всім, хто готовий погодитися на запропоновані ними ціни. Щільність електронного зв’язку забезпечує конкурентність такого ринку. Навряд чи ціна акцій AppleComputer значно відрізнятиметься у двох різних дилерів.
Акції та облігації найбільших і найвідоміших корпорацій перепродують на бір­жах. Акції менших та менш відомих фірм, а також облігації уряду США продають здебільшого на позабіржових ринках цінних паперів. Ринок державних облігацій має обсяг обороту, найбільший серед усіх ринків боргових зобов’язань та акцій. Іншими важливими прикладами позабіржових ринків цінних паперів є валютні ринки, ринки федеральних резервних фондів і ринки обігових сертифікатів депозитів.
Розрахунок: готівкові ринки і ринки вторинних цінних паперів (деривативів). І, насамкінець, фінансові ринки відрізняються залежно від того, торгують на них самими цінними паперами чи їх деривативами. Готівкові ринки передбачають негайний розрахунок: покупець платить гроші продавцеві в обмін на актив. Прикладами таких ринків є ринки акцій та облігацій. Навпаки, на ринках похідних цінних паперів — деривативів — торгівля відбувається сьогодні, а розрахунок проводиться трохи згодом. Наприклад, інвестор може погодитися купити у дилера облігацію Державної скарбниці США через рік за визначеною заздалегідь ціною. Кому це може бути вигідно? Річ у тім, що домогосподарства і фірми використовують ринки деривативів для зменшення ризику внаслідок коливання цін на готівкових ринках (а іноді навіть — щоб битися об заклад щодо майбутніх коливань цін).
До похідних цінних паперів, вартість яких визначається вартістю основних цінних паперів (таких, як акції, облігації або іноземна валюта), відносять фінансові ф’ючерси та опціони. Фінансові ф’ючерси передбачають розрахунок за купівлю фінансового інструменту у визначений заздалегідь день за обумовленою в момент досягнення угоди ціною. Опціони, як свідчить уже сама їхня назва (з англ. оption — «вибір; право вибору»), дають трейдерові право купити або продати актив (наприклад, акції, облігації чи певну суму іноземної валюти) у визначений час за обумовленою ціною.


* Величина процента може бути або обумовленою заздалегідь, як у ситуації з банківськими вкладами чи позичками студентам, або індексуватися залежно від зміни певних економічних показників, таких, як рівень інфляції чи деякі процентні ставки, що публікуються. Багато позичок банків фірмам, особливо за міжнародного кредитування, відносять до другої категорії.

 


КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ

Як би ви схарактеризували операцію купівлі у дилера 100 акцій компанії Growthco, використовуючи поняття, що описують фінансові ринки? Боргові зобов’язання чи участь у власному капіталі? — Акції, тобто участь у власному капіталі. Первинний чи вторинний ринок? — Акції перепродуються, тому операція відбувається на вторинному ринку. Ринок грошей чи ринок капіталів? — Акції не мають фіксованого строку погашення, тому продаються на ринку капіталів. Аукційний чи позабіржовий ринок цінних паперів? — Акції купуються у дилера, а не на біржі, тому операція відбувається на позабіржовому ринку цінних паперів. Готівковий ринок чи ринок деривативів? — Ви платите дилеру гроші й одразу отримуєте акцію, тому операція відбувається на готівковому ринку.
ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ
У ФІНАНСОВІЙ СИСТЕМІ
Фінансова система може переміщувати кошти від заощадників до позичальників і не прямо, а через фінансових посередників. Ці інститути залучають кошти заощадників та інвестують їх у боргові зобов’язання або власний капітал позичальників. Така форма фінансування відома як фінансове посередництво. Подібно до фінансових ринків, фінансові посередники виконують два завдання: 1) забез­печення взаємодії заощадників і позичальників; 2) надання послуг зменшення ризику, забезпечення ліквідності та інформації.
Зведення заощадників і позичальників
Коли ви вкладаєте кошти на свій поточний рахунок, банк може надати їх у позичку (разом із коштами інших заощадників) компанії Jane’s Sub Shop для відкриття нової крамниці. У цій посередницькій операції ваш поточний рахунок є вашим активом і водночас пасивом банку. Ви надаєте позичку Jane’s Sub Shop за посередництва банку. Фінансові посередники, такі, як банки, страхові компанії, пенсійні фонди і взаємні фонди, також інвестують кошти в акції та облігації.
Посередники акумулюють кошти багатьох невеликих заощадників для надання позичок багатьом індивідуальним позичальникам. Посередники платять заощадникам процент за використання їхніх коштів і заробляють прибуток, коли надають гроші у позику і пропонують позичальникам вищу ставку процента. Наприклад, банк може платити вам як вкладникові ставку 5 %, водночас позичаючи гроші місцевій фірмі за ставкою 8 %.
Надання послуг зі зменшення ризику,
ліквідності та інформації
Посередництво ускладнює процес фінансового обміну і збільшує його видатки. Чому б заощадникам не звертатися безпосередньо до позичальників, уникаючи видат­ків на фінансове посередництво? Знову ж таки, цьому протидіють три головні причини: прагнення зменшити ризики, підвищити ліквідність та розширити інформацію.


СИТУАЦІЯ ДЛЯ АНАЛІЗУ

У що домогосподарства вкладають свої заощадження?
Федеральна резервна система друкує квартальні й річні дані про активи та зобов’язання різних секторів економіки США. Ключ до розуміння тенденцій прямого та опосередкованого фінансування можна отримати, проаналізувавши дані ФРС про фінансові активи домогосподарств.
У таблиці подано дані про активи домогосподарств на фінансових ринках і активи у фінансових інструментах, запропонованих посередниками. Ці дані відображають важливість фінансових посередників для заощадників. У запропонованих ними фінансових інструментах домогосподарства зберігають приблизно половину своїх активів. Зауважте, зокрема, зростання частки взаємних фондів та пенсійних фондів, що сприяло збільшенню відсотка активів у інструментах фінансових посередників з 46,3 % у 1978 р. до 54,0 % у 2000 р.
Ці дані взято з публікації ФРС США Flow of Funds Accounts, Financial Assets and Liabilities.

ФІНАНСОВІ АКТИВИ ДОМОГОСПОДАРСТВ

(млрд дол. США, різні роки)

 

 

 

 

1978

1985

2000

Фінансові активи на фінансових ринках

Цінні папери уряду США

148,6

447,5

806,9

Цінні папери штатів і муніципалітетів

94,0

305,0

563,4

Облігації корпорацій

57,0

18,9

764,7

Заставні

76,0

127,4

110,5

Комерційні папери

31,4

128,7

73,7

Акції корпорацій

663,9

1700,0

7998,5

Власний капітал некорпоративних одиниць

1398,9

2040,6

4764,9

Інші активи

68,0

132,5

696,6

Разом

2537,8

4900,6

15779,2

% прямого фінансування

53,7 %

50,8 %

46,0 %

Фінансові активи в інструментах фінансових посередників

Вклади у банках

1280,1

2306,7

3497,3

Паї у взаємних фондах грошового ринку

9,4

211,1

891,7

Паї у взаємних фондах

41,1

206,9

3155,9

Активи корпорацій страхуван­ня життя

196,0

256,7

802,8

Резерви пенсійних фондів

661,5

1794,5

10139,0

Разом

2188,1

4775,9

18486,7

% непрямого фінансування

43,6 %

49,2 %

54,0 %

Усього фінансових активів

$4725,9

$9676,5

$34265,9

 

 

 

 

По-перше, як заощадник ви прагнете зменшити ризик. Якщо у вас є 5 000 дол. США готівкою, їх можна позичити сусідові. Проте чи можете ви бути певними, що сусід поверне вам позичку? Якщо ви покладете 5 000 дол. у банк, банк використовуватиме їх для надання позик і здійснення інвестицій. Оскільки банки залучають значну кількість вкладів і працюють з численними позичальниками, вони мають можливості диверсифікації ризику і надають вам послуги зі зменшення ризику за нижчих видатків, ніж якби ви робили це самотужки. По-друге, банківські вклади та інші вимоги до посередників є ліквідними. Тому якщо ваш автомобіль зазнав аварії, ви можете легко зняти кошти з банківського рахунка для оплати ремонту. (Ваш сусід навряд чи зміг би негайно повернути вам позику або вимагав би за це винагороду). І, нарешті, фінансові посередники надають інформаційні послуги, важливі для заощадників, які не завжди мають час і ресурси для самостійного аналізу потен­ційних інвестицій. Ви можете легко отримати інформацію про орієнтовні доходи від облігацій Державної скарбниці США чи облігацій найбільших корпорацій, таких, як Exxon. Однак складніше одержати інформацію про ймовірні фінансові перспективи окремих осіб чи підприємств малого й середнього бізнесу.
Ваш місцевий банк є просто джерелом інформації. Банк збирає інформацію про позичальників, відстежуючи їхні доходи і видатки за операціями з поточними рахунками. Позичальники заповнюють детальні заявки на одержання позики, і банківські службовці з’ясовують фінансовий стан кожного з них. Оскільки банк збирає і передає інформацію в інтересах усіх вкладників, видатки на одержання цієї інформації нижчі, ніж якби ви намагалися самотужки зібрати інформацію про ряд позичальників. Прибутки посередників від надання позик компенсують кошти, вкладені в збирання інформації.
Фінансові посередники є найчисленнішою групою фінансової системи. Вони переміщують більше коштів від заощадників до позичальників, ніж фінансові ринки у США та більшості інших країн. Багато фахівців вважають, що це зумовлено саме зазначеною перевагою посередників у зменшенні видатків на одержання інформації. Навіть у США, де фінансові ринки досягли найвищого розвитку, фірми мобілізують майже вдвічі більше зовнішніх коштів через посередників, ніж безпосередньо на фінансових ринках.

КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ

Чому ви згодні купити облігацію IBM, але позичити кошти місцевій крамниці комп’ютерної техніки готові лише через банк? Ваш вибір зумовлений відмінностями у видатках на одержання інформації. Інформація щодо компанії ІВМ є легкодоступною, а з’ясування кредитоспроможності згаданої крамниці потребувало б значних видатків. Банк може збирати інформацію в інтересах багатьох дрібних заощадників, що змен­шує вартість позички крамниці і знижує ризик її неповернення.
КОНКУРЕНЦІЯ ТА ЗМІНИ
У ФІНАНСОВІЙ СИСТЕМІ
Припустимо, ви продали свій автомобіль і не маєте наміру купувати новий. Що ви зробите з вирученою сумою? Вибір у вас широкий. Залежно від величини цієї суми можна купити боргові зобов’язання чи акції на фінансовому ринку або розмістити кошти в якомусь фінансовому інституті. Як і в інших галузях, фінансові ринки та фінансові посередники конкурують за ваші кошти і, глобальніше, за частку ринку у фінансовій системі. Засобами конкуренції є послуги зі зменшення ризику, забезпечення ліквідності та інформації, які вони пропонують заощадникам і позичальникам.
Наприклад, взаємні фонди і банки пропонують заощадникам диверсифікований портфель активів за нижчих видатків, ніж це вдалося б їм самотужки (послуга зі зменшення ризику). Взаємні фонди пропонують активи, які є інструментами ринку грошей та ринку капіталів, тоді як активи банку є позиками, які створюються і контролюються банком. Банки і взаємні фонди змагаються за кошти заощадників, і це лише два з багатьох доступних варіантів розміщення коштів.
Позичальники також мають вибір. Короткострокові кошти, потрібні фірмі, мож­на отримати на ринках грошей або у посередників, наприклад у банку. Довгострокові кошти фірма може мобілізувати на ринках капіталів або через посередників, наприклад, корпорації страхування життя.
Фінансові інновації
Як заощадники і позичальники роблять вибір за тотальної конкуренції фінансових ринків та інститутів? Вони приймають свої рішення, зважаючи на ті характеристики послуг із зменшення ризику, забезпечення ліквідності та інформації, які найкраще відповідають їхнім потребам. Наприклад, заощадник, який цінує низький ступінь ризику, може звернутися на фінансові ринки, де зустрінеться з надійними позичальниками, такими, як уряд США чи добре відомі корпорації. Заощадники, яким потрібний диверсифікований портфель, можуть вдатися до послуг посередників, таких, як банки, що спеціалізуються на зниженні видатків отримання інформації і мають запас даних щодо позичальників. Проте види послуг, які пропонують ринки та посередники, змінюються з перебігом часу.
Зміни у видатках на надання послуг із зменшення ризику, забезпечення ліквід­ності та розширення інформації або зміни у попиті на ці послуги спонукають фінансові ринки та фінансових посередників удосконалювати діяльність і пропонувати нові види фінансових активів та зобов’язань. Ці вдосконалення у фінансовій системі називають фінансовими інноваціями (нововведеннями). Від фінансових інновацій мають користь усі. Справді, вижили і процвітають ті фінансові ринки та інститути, які поєднують низькі видатки функціонування з високим попитом на свої послуги (тобто задовольняють попит домогосподарств і фірм на послуги зі зменшення ризику, забезпечення ліквідності та інформації). Зміни видатків на забезпечення фінансових послуг і задоволення попиту на них можуть також змінювати конкурентну рівновагу між різними ринками та інститутами у фінансовій системі.
Зміни у фінансовій інтеграції
та глобалізація
Зв’язки між фінансовою системою США та системами інших країн світу стають щодень тіснішими. Кошти на вашому поточному рахунку можуть допомогти профінансувати позичку на купівлю автомобіля у вашому рідному місті, новий свердлильний верстат у Чикаго, новий прокатний стан у Сеулі або позику урядові Бразилії. Сприяння взаємодії заощадників і позичальників у межах країни і всього світу позитивно впливає на глобальну економіку.


ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ…

Фінансові інновації:
заставні під житло
чи облігації зірок рок-музики?

Для більшості з нас найсерйознішою діловою операцією в житті є фінансування купівлі житла. Одне покоління тому позики на заставні під житло забезпечувалися здебільшого заощадженнями даного регіону та позичковими інститутами. Унаслідок цього фінансуван­ня житла було переважно регіональним бізнесом, що ускладнювало позикодавцям диверсифікацію позик на заставні по різних географічних районах.
Проте на початку 1980-х рр. ситуація змінилася. Кредитні установи федерального уряду створили вторинні ринки для підвищення ліквідності заставних під житло, збільшивши їхню привабливість для інвесторів. Пул іпотек може створити пакет заставних від

різних початкових позикодавців і продавати вимоги на пакет заощадникам — цей процес відомий як сек’юрити­зація. Ці вимоги продаються на вторинних ринках. Ви маєте змогу залучити кошти для придбання житла за нижчою ціною, ніж ваші батьки 20 ро­ків тому.
Сек’юритизація долає дедалі нові горизонти і сьогодні охоплює готівкові потоки поза заставними, зокрема такі, як бізнесові позики та споживчі позики кредитних карток. На 2001 р. найекзотичніший приклад сек’юритизації стосувався прав на частку авторських гонорарів таких рок-зірок, як Дейвід Боуві та Род Стюарт. Деякі аналітики висловлюють занепокоєння щодо сек’юри­тизації рок-зірок, яка підриває об’єднан­ня у пул та спричиняє моральну шкоду старій ідеї (як важко працюватиме зірка, коли викуплятиме концертні зали?)

Інтеграція. Одним із показників ефективності системи є ступінь її фінансової інтеграції, або спосіб географічного поєднання фінансових ринків. На початку ХІХ ст. фінансові ринки США були географічно відокремленими. Унаслідок високих видат­ків на збирання та передавання інформації, капітал східної частини країни використовувався переважно на сході; те ж саме стосувалося і капіталів заходу чи півдня. Відтак процентні ставки в різних регіонах були різними, що зумовлювало вищу вар­тість фінансування якісних інвестиційних проектів на заході порівняно зі сходом країни. Унаслідок цього заощадники змарнували надто багато грошей на розкішні будинки та срібні чайні сервізи у Бостоні, тоді як потенційно прибутковим видобув­ним та промисловим проектам у Каліфорнії бракувало коштів.
Спрощення процесу передавання інформації дало змогу фінансовим ринкам США стати значно інтегрованішими. Сьогодні позичальники, які мобілізували кош­ти за допомогою цінних паперів, мають доступ до національних ринків.

Глобалізація. Характерною особливістю останніх десятиліть була глобальна інтеграція фінансових ринків. Подібно до того, як капітал став значно мобільнішим між регіонами Сполучених Штатів, переміщення капіталів між різними країнами набувало дедалі більшого значення у 1970-х, 1980-х і 1990-х роках. Нью-йоркський банк Chase може мобілізувати кошти у Лондоні так само легко, як і у Брукліні, а надати позичку — для фінансування промислового інвестиційного проекту у Квінсленді (Австралія) або у Квінсі (Нью-Йорк). Глобалізація фінансових ринків поліпшує спроможність фінансової системи переміщувати кошти заощадників першокласним позичальникам хоч би де вони перебували.

Упродовж тривалого періоду після Другої світової війни фінансові ринки США домінували над фінансовими ринками решти країн світу. У 1980-х і 1990-х роках це панування значною мірою послабилося, що зумовлено двома головними причинами. По-перше, швидке післявоєнне економічне зростання в Японії та Європі збільшило обсяги заощаджень, які спрямовувались на закордонні фінансові ринки. По-друге, упродовж минулого десятиліття багато країн усунули перешкоди для вивозу заощаджень громадян за межі країни та імпорту заощаджень іноземців, що дало змогу заощадникам переміщувати свої кошти позичальникам в усьому світі. На початку 1990-х років національні кордони щороку перетинали кошти ринку капіталів на суму кілька тисяч мільярдів доларів США. Справді, денний обсяг обороту валют­ного ринку сьогодні перевищує тисячу мільярдів доларів США.
Глобалізація фінансових ринків має два основні наслідки. По-перше, легкість перетікання капіталів через національні кордони сприяє зростанню економіки в країнах, які мають для цього економічні передумови, навіть якщо їм бракує власних поточних ресурсів. Наприклад, у 1980-х роках економіка США швидко зростала, хоча національних заощаджень було недостатньо для задоволення попиту на інвестиції. Різницю між інвестиціями та заощадженнями у США було профінансо­вано за допомогою коштів іноземців. По-друге, поглиблення фінансової інтеграції у світових масштабах знижує вартість спрямування коштів заощадників до першокласних позичальників, хоч би де вони перебували. Саме в цьому й полягає завдання фінансової системи.

КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ

Чому, на вашу думку, багато фахівців рекомендують країнам Східної Європи активно сприяти становленню фінансових посередників, перш ніж покладатися на фінансові ринки? Фінансові посередники сприяють зменшенню видатків на одержання інформації за надання позик у цих країнах, а також пропонують заощадникам послуги зі зменшення ризику та ліквідності. Коли інформація про компанії стане загальновідомою для заощадників, зросте роль фінансових ринків.
ФІНАНСОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
Уряди держав у всьому світі регулюють діяльність фінансових ринків та інститутів. Цьому є три причини. По-перше, уряди прагнуть гарантувати всім учасникам фінансової системи доступ до інформації, а також точність і своєчасність інформації, яку ринки та посередники надають заощадникам і позичальникам. Без такої інформації складно приймати зважені фінансові рішення. По-друге, уряди регулюють функціонування фінансової системи для підтримання фінансової стабільності. Біржові крахи, банкрутства банків та інші фінансові катастрофи можуть підірвати ефективність розподілу ресурсів в економіці. І, нарешті, взаємодіючи з фінансовою системою, уряд може вдосконалювати економічну політику. Наприклад, дії Федеральної резервної системи впливають на банківську систему і сприяють проведенню ефективної монетарної політики. З перебігом часу урядові заходи регулювання зазнають змін, що впливає на послуги та інструменти, які пропонують фінансові ринки та інститути.


ДЕСЬ, КОЛИСЬ, В ЯКІЙСЬ КРАЇНІ…

Зростання міжнародних ринків облігацій та акцій
До 1960-х років термін «міжнарод-
ний ринок облігацій» стосувався іноземних облігацій, тобто облігацій, проданих в іншій країні й деномінованих у валюті цієї країни. Починаючи з 1960-х років, швидко зростали обсяги нової форми фінансування, відомої як єврооблігації. На відміну від іноземних облігацій, єврооблігації деноміновані не у валюті тієї країни, на території якої продаються, а зазвичай у доларах США. Сьогодні приблизно 85 % усіх нових випусків облігацій на міжнародному ринку припадає на єврооблігації, а вартість нових випусків на ринку єврооблігацій перевищує вар­тість нових випусків на ринку корпоративних облігацій США. Історичний центр міжнародних запозичень — Лон­дон — зберігає своє панівне становище, проте у новому столітті очікують загострення конкуренції з боку інших європейських держав і Японії.
У середині 1980-х років розвинувся новий ринок — євроакцій, тобто нових випусків акцій, проданих закордонним

інвесторам. Цей ринок зростав швидше порівняно із внутрішнім ринком акцій. Сьогодні обсяг транскордонної торгівлі акціями є значним. Його швидке зростання поліпшило спроможність фінансової системи спрямовувати кошти заощадників першокласним позичальни­кам. Проте заощадники водночас наражаються на ризик, ще не знайомий попередньому поколінню. Наприклад, бір­жовий крах у Японії може вплинути на спроможність японських банків платити своїм кредиторам у всьому світі.
Глобальні операції з акціями та облігаціями, імовірно, набудуть ще більшого значення у наступні 10 років. Хоча більша частина потоків капіталів на фінансових ринках усе ще припадає на облігації, багатотрильйонні доларові по­токи на ринках акцій зростають з двох головних причин. По-перше, інвестиції в акції у 1990-х роках були прибутковими. По-друге, з переходом багатьох країн до приватних пенсійних схем, збільшився обсяг коштів, доступних для інвестування в акції. Інтегровані фінансові ринку в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо та інших містах роблять фінансову систему справді глобальною.

Надання інформації
Якість багатьох товарів — від риби в супермаркеті до одягу в універмазі — відносно легко оцінити. Щодо інших товарів — автомобілів чи правових послуг — це зробити складніше. Ще важче визначити якість боргових інструментів і акцій, які продають на фінансових ринках. Дрібному інвесторові складно з’ясувати, в які акції чи облігації інвестиції є безпечнішими. Інвестор міг би заплатити фінансовому аналітикові або аудиторській фірмі за оцінку корпорацій, що випускають акції та облігації, але видатки на одержання цієї інформації роблять її недосяжною. Оскільки попит на такий вид послуг існує, приватні фірми збирають інформацію про якість фінансових інструментів. (Добре відомі приклади — Moody’s Investor Service і Standard & Poor’s Corporation). Ці фірми отримують прибутки, продаючи інформацію індивідуальним інвесторам.
Однак приватні фірми не завжди спроможні зібрати достовірну інформацію. Тому федеральний уряд втручається у функціонування фінансових ринків, щоб вимагати від емітентів фінансових інструментів розкриття інформації щодо їхнього фінансового становища і штрафувати за відмову від виконання цих вимог. Основним федеральним регуляторним органом на фінансових ринках США є Комісія з цінних паперів та бірж (SEC — з англ. «Securities and Exchange Commission»). Її було створено згідно з Законом про цінні папери 1933 р. у відповідь на занепокоєння інвесторів біржовим крахом 1929 р. та випадками шахрайства дилерів цінних паперів у 1920-х роках. Комісія зобов’язує корпорації, які випускають облігації або акції, розкривати інформацію про свої прибутки, обсяги продажу, активи та зобов’язання. Вона також обмежує операції з цінними паперами менеджерів фірм, які володіють значною кількістю акцій компанії, та інших осіб, котрі володіють привілейованою інформацією (ця торгівля має назву «інсайдерської»). Вказані заходи гарантують передавання інформації дилерам цінних паперів та захист інвесторів від шахрайства. Комісія з цінних паперів та бірж звинуватила двох провідних фінансистів 1980-х років, Івана Боєцького та Майкла Мілкена, у порушенні правил про розкриття інформації та інсайдерську торгівлю. На ринках вторинних цінних паперів нагляд здійснює Комісія з ф’ючерсної торгівлі товарами (CFTC — з англ. «Commodities Futures Trading Commission») проти шахрайства у торгівлі ф’ючерсами.
Підтримання фінансової стабільності
Більшість заходів регулювання фінансової системи спрямовані на забезпечення її стабільності, тобто спроможності фінансових ринків і посередників надавати три головні послуги (зі зменшення ризику, забезпечення ліквідності та інформації) і за умов економічних збурень. Наприклад, у разі неспроможності ефективного функціонування біржі, ліквідність акцій зменшиться, і готовність заощадників володіти ними знизиться. Компаніям стане складніше мобілізувати капітал для інвестицій і створення нових робочих місць. Погіршення спроможності фінансової системи надавати три головні послуги підвищує вартість переміщення коштів від заощадників до позичальників. По суті, багато фахівців пов’язують рівень занепаду під час Великої депресії 1930-х років із втратою банківською системою спроможності надавати фінансові послуги. Несподіваний крах одного із сегментів фінансової системи може призвести до різкого зниження ділової активності. Такі драматичні події можуть призвести до появи нових заходів урядового регулювання. Справді, тривалість і рівень спаду під час Великої депресії зумовили розвиток фінансового регулювання у США до нинішнього стану справ.
Оскільки більша частина фінансових активів проходить через посередників, таких, як банки, пенсійні фонди або страхові компанії, державні чиновники дбають про фінансову надійність цих посередників. Федеральний уряд використовує у зв’язку з цим чотири види регулювання, що стосуються таких проблем: розкриття інформації, запобігання шахрайству, обмеження на конкуренцію і безпека коштів інвесторів. Ці питання з’ясовуються у частині 4.
Досягнення інших цілей політики
Фінансове регулювання може використовуватись і для досягнення інших цілей політики, не пов’язаних з ефективністю фінансової системи. До таких цілей можна віднести контроль за пропозицією грошей і заохочення певних видів діяльності, зокрема володіння власним житлом.
Контроль за пропозицією грошей. Оскільки банки впливають на зміни пропозиції грошей, а отже, на економічні змінні, важливі для повсякденного життя людей, урядовці запровадили правила, що полегшують контроль за кількістю грошей. Наприклад, Федеральна резервна система зобов’язує банки зберігати певну частку залучених вкладів у готівці або на рахунках ФРС, що забезпечує ФРС певний контроль за пропозицією грошей.
Заохочення певних видів діяльності. Деякі заходи регулювання покликані сприяти володінню громадянами власним житлом, що є політично популярною ціллю. Один з підходів, який використовується федеральним урядом, — дозвіл вираховувати процент, сплачений по заставних під житло, з сум доходу, що підлягає оподаткуванню федеральним прибутковим податком; цього не можна робити з процентом за позички на придбання автомобіля чи за заборгованість по кредитній картці. Крім того, Конгрес США створив великих, спонсорованих урядом фінансових посередників, щоб зробити заставні під житло доступними для багатьох позичальників, і до 1980 р. обмежував діяльність ощадних та позичкових асоціацій та взаємних ощадних банків пропозицією позик на заставні. Таке обмеження мало за мету збільшити обсяг коштів, що використовуються для позик на заставні під житло; фактично ж воно зробило згадані інститути вразливими до певних видів ризику. В 1980-х роках ці обмеження було послаблено. Багато фахівців та державних чиновників висловлюють сумніви в тому, що заходи, покликані спрямовувати заощадження на фінансування заставних під житло, поліпшують ефективність фінансової системи.
Федеральний уряд втручається також у функціонування кредитних ринків, щоб субсидувати позички на розвиток сільського господарства, оплату навчання в коледжі та інші види діяльності, які вважаються корисними для економіки. У кожному з цих випадків таке втручання передбачає створення спеціалізованих посередників і надання гарантій на певні види позик.
Наслідки регулювання
Регулювання впливає на спроможність фінансових ринків та інститутів надавати послуги зі зменшення ризику, забезпечення ліквідності та інформації. Обмеження щодо видів фінансових інструментів, які можна продавати на ринках, впливають на ліквідність. Заходи, що обмежують право фінансових інститутів володіти певними видами активів або працювати в різних регіонах країни, впливають на можливості щодо зменшення ризику та його диверсифікації. Державні чиновники повинні враховувати наслідки регулювання для спроможності фінансової системи забезпечувати зменшення ризику, збільшення ліквідності та інформаційні послуги. Суворі обмеження щодо цих видів діяльності на вітчизняних ринках створюють сприятливі можливості для міжнародної конкуренції. У таблиці 3.1 підсумовано чинні на сьогодні заходи регулювання фінансових інститутів та ринків і їхній вплив на забезпечення ключових послуг.
Фінансове регулювання в інших країнах з розвиненою економікою, таких, як Японія, Канада, Великобританія та держави Західної Європи, загалом подібне до регулювання у США. Спроможність фінансових ринків надавати послуги зі зменшення ризику, збільшення ліквідності та інформації підвищується за допомогою заохочення фінансової прозорості. Життєспроможність фінансових посередників підтримується ліцензуванням і перевірками банків та інших фінансових інститутів.
Незважаючи на подібність у загальних рисах, простежуються значні відмінності щодо захисту інвесторів на фінансових ринках і регулювання банківської діяльності. У деяких країнах, з-поміж них і у Франції, рівень захисту кредиторів та закордонних власників акцій є слабшим, унаслідок чого ринки акцій та облігацій відіграють менш важливу роль у фінансуванні підприємств, ніж у Великобританії чи США. У сфері регулювання банківської діяльності США завжди вирізнялися своїми обмеженнями на діяльність філій і на види активів, якими дозволено володіти банкам. Хоч обмеження щодо діяльності філій було усунуто в 1994 р., банки США й досі не можуть прямо володіти частками майна фірм, як це дозволено у Німеччині чи Японії1.

 

Таблиця 3.1.

РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВИХ ІНСТИТУТІВ
І ФІНАНСОВИХ РИНКІВ У США

 

Регуляторний
орган

Вплив регулювання
на основні послуги фінансової системи

 

Зменшення
ризику

Підвищення
ліквідності

Інформаційні
послуги

 

Комісія з цінних паперів та бірж (SEC)

––

Здійснює нагляд за тор­гівлею цінними паперами на організованих біржах

Зобов’язує надавати інформацію

 

Комісія з ф’ючерсної торгівлі товарами

––

Встановлює правила торгівлі на ф’ючер-
сних ринках

––

 

Управління контролера грошового обігу

Накладає обмеження на активи, якими можуть володіти зареєстровані федеральним урядом комерційні інститути (напр., банки)

––

Реєструє і перевіряє федеральні чартерні банки

 

Федеральна корпорація страхування депозитів

Забезпечує страхуван­ня банківських вкладів

Сприяє ліквідності бан­ківських вкладів

Перевіряє банки

 

Федеральна резервна система

Обмежує активи фінансових інститутів — членів ФРС

Сприяє ліквідності банківських вкладів

Перевіряє комерційні банки — члени ФРС

 

Комісії банків штатів та страхування

Накладає обмеження на активи, якими можуть володіти банки

––

Реєструє і перевіряє банки штатів і страхові компанії

 

Управління нагляду за ощадними установами

Накладає обмеження на активи, якими можуть володіти ощадні і позичкові асоціації

––

Перевіряє ощадні і позичкові асоціації

 

Управління національних кредитних спілок

Накладає обмеження на активи, якими можуть володіти кредит­ні спілки

––

Реєструє і перевіряє зареєстровані на федеральному рівні кре­дитні спілки

ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ

 

 

 

 

 

THE ECONOMIST, 18 ГРУДНЯ 1999 Р.

 

 

Пані Ватанабе вчиться інвестувати

 

Овал: вОвал: бОвал: а

«Стан думок пересічного японського заощадника сьогодні можна означити лише одним словом, — каже Йонео Такеда, театрально киваючи пальцем, — «безладдя!»
Пан Такеда є незалежним фінансовим консультантом, представником професії, яка навряд чи існувала в Японії лише декілька років тому…
Ці консультанти не спускають очей з найбільшого багатства у фінансовому світі: 1240 трлн японських єн (12 трлн доларів США) заощаджень домогосподарств, переважно розміщених у банках, компаніях зі страхування житла та ощадних банках при поштових відділеннях. Звичне пояснення нестачі ризикованих проек­тів зводиться до того, що пані Ватанабе, одвічна господиня дому, яка відає фінансовими справами сім’ї, не схильна до ризику, особливо після бір­жового краху 1990 р. Проте є ще одне пояснення, яке вселяє надії на зміни: досі японські домогосподарства не розглядали серйозно власних інвестиційних можливостей, частково тому, що урядові заходи регулювання придушували і можливість вибору, і конкуренцію.
За відсутності вибору заощадники купували те, що їм пропонували просто з порога, страхування життя в однієї з 300 000 японських «леді-страхувальниць» і строкові депозити, залучення яких у клієнтів безпосередньо вдома було першим завданням на новій роботі молодих працівників банків…
Проте ситуація змінюється. Полиці японських книгарень переповнені новими журналами з paasonaru fainansu (особистих фінансів)…
Ще одним поштовхом до змін є насичення ринку страхування життя в Японії. Японці мають особливу схильність до продуктів цього ринку,

 витрачаючи на страхування життя щорічно приблизно 4 000 дол. США, що вчетверо більше, ніж витрачають американці чи британці. На дум­ку Такао Іно, незалежного фінансового консультанта, який продає страхові послуги компанії Sony Life, частково це зумовлено тим, що в Японії змішують поняття заощадження і страхування. Зазвичай, каже він, люди вважають заощадження і страхування взаємозамінюваними, що не дивно, оскільки більшість японських страхових полісів поєднують їх. Проте коли люди зрозуміють, що вже вдосталь застраховані, вони, на думку пана Іно, почнуть купувати більше заощаджувальних інструментів, таких, як інвестиційні кредити (взаємні фонди). Вже сьогодні дедалі більше й більше коштів спрямовується на бір­жу через придбання акцій… Кесі Мацуі з Goldman Sachs порівнює стан справ зі взаємними фондами в Японії з ситуацією у країнах континентальної Європи три-п’ятирічної давнини. Європейських заощадників також «культурно» називали менш схильними до ризику, ніж британців та американців. Проте протягом останніх трьох років активи взаємних фондів у Німеччині зросли майже на 50 %, а в Італії — учетверо...
Наслідки цих змін нескладно збагнути. Як і Німеччина та Італія, Японія невдовзі потрапить у зачароване коло: зростання обсягу інвес­тицій у цінні папери — поліпшення корпоративного управління ве­ликих компаній — збільшення прибутків — зростання курсів акцій, що, своєю чергою, стимулюватиме збільшення інвестицій у цінні папери, і так далі….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

АНАЛІЗУЮЧИ НОВИНИ…

Овал: вОвал: аОвал: б
Фінансова система відіграє вирішальну роль у підтриманні економічного зростання: вона забезпечує взаємодію заощадників і позичальників. Тобто активні фінансові ринки та інститути забезпечують зв’язок між коштами заощадників і спроможними позичальниками.
У певному сенсі проблеми фінансової системи Японії важко зрозуміти. Хоча у 1960-х і 1970-х роках японська фінансова система модернізувалася дуже повільно, швидкі зміни у 1980-х роках принесли фінансовим інститутам країни світове визнання. Наприкінці 1990-х років, як видається, система не справляється успішно зі своїми основними завданнями — зокрема в Японії.

 

Фінансова система Японії не виконує своєї ролі забезпечення взаємодії заощадників і позичальників. Останніми роками японські заощадники отримували менші прибутки, ніж американські, бо японська фінансова система не спрямовувала кошти першокласним позичальникам. Хоч Японія — країна багата, зважаючи на значний обсяг заощаджень, неефективне функціонування фінансової системи перешкоджає її економічному зростанню, бо не дає змоги потенційно успішним позичальникам скористатися наявними у ній заощадженнями1.

Японські заощадники зазвичай вважають, що тримати гроші вдома краще, ніж підтримувати проекти, які призводять до втрати коштів, проте є й інші альтернативи. Сьогоднішні проблеми взаємодії заощадників і позичальників створюють спри-

 

ятливі можливості для конкурентів. Фінансові інститути США наприкінці 1990-х років розпочали своє вторгнення в Японію — у сферу надання споживчих і комерційних позик та менеджменту взаємних фондів. Прогнозоване посилення схильності японських домогосподарств до інвестування у взаємні фонди та акції виглядає багатообіцяюче. Фінансові інститути США і частина японських інвесторів наполягають на активнішому залученні інвесторів до корпоративного управління.

 

Високі видатки на одержання інформації завдають збитків економіці Японії. За асиметричної інформації та слабкого корпоративного управління заощадники не мають змоги приймати обґрунтовані рішення щодо інвестицій. У принципі, фінансові інститути можуть взятися за збирання й відстеження інформації для спрямування коштів заощадників у потрібному напрямку. Проте коли банкам не вдається ефективно збирати і відстежувати інформацію, заощадники залишаються у програші, а вартість коштів для успішних позичальників є необгрунтовано високою1.

Для подальших роздумів…

З огляду на нещодавній досвід Японії, що ви порадите країнам Центральної та Східної Європи щодо розвитку їхніх фінансових систем?
Джерело:  Взято з «Mrs Watanabe Learns to Invest», The Economist, December 18, 1999. O 1999. The Economist News­paper Group, Inc. Друкується за дозволом. Подальший передрук заборонено.
www.economist.com

ВИЗНАЧАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

Активи
Асиметрична інформація
Аукційні ринки
Позичальники
Ринки капіталів
Готівкові ринки
Боргові зобов’язання
Невиконані зобов’язання
Процент
Середньострокові боргові зобов’язання
Довгострокові боргові зобов’язання
Строк погашення
Основна сума боргу
Короткострокові боргові зобов’язання
Ринки вторинних цінних паперів (деривативів)
Пряме фінансування
Диверсифікація
Дивіденди
Акції

Фінансові інновації
Фінансові інститути
Фінансова інтеграція
Фінансове посередництво
Фінансові ринки
Фінансова система
Інформація
Посередники
Зобов’язання
Ліквідність
Ринки грошей
Опціони
Позабіржові ринки
Портфель
Первинні ринки
Зменшення ризику
Заощадники
Вторинні ринки
Біржі
Фінансові ф’ючерси

ПІДСУМКИ

1. Основний спонукальний мотив фінансового обміну, а отже, й розвитку фінансової системи, пов’язаний з тим, що індивідам, фірмам та владним органам в одні періоди часу треба заощаджувати, а в інші — брати позички. Фінансова система переміщує кошти від заощадників до позичальників, пропонуючи заощадникам вимоги на майбутній дохід позичальників.
2. Фінансова система забезпечує три головні послуги: зменшення ризику, збільшення ліквідності та інформацію. Ці послуги зумовлюють привабливість фінансових вимог для заощадників і можуть знижувати вартість фінансування для позичальників. Зміни у фінан­совій системі США з перебігом часу част­ково пояснюються змінами у попиті на такі послуги і їхній вартості, а також відмінностями поміж фінансовими системами різних країн.
3. Фінансова система забезпечує взаємодію заощадників і позичальників дво­ма шляхами. За прямого фінансування

через фінансові ринки індивідуальні заощадники володіють борговими зобо­в’язаннями, випущеними індивідуальними позичальниками. За непрямого фінансування через фінансових посеред­ників вимоги, якими володіють заощадники, є вимогами до посередників, що забезпечуються їхніми портфелями активів і є борговими зобов’язаннями позичальників.
4. Фінансові ринки боргових зобо­в’язань та акцій містять первинні ринки, на яких продають нові випуски фінансових вимог, і вторинні ринки, на яких ці вимоги перепродують. На вторинних ринках строк погашення одних фінансових вимог становить менше року (ринок грошей), тоді як інших — більше року (ринок капіталів); одні фінансові вимоги продають на аукційних ринках, а інші — на позабіржових ринках; одні вимоги продають на готівкових ринках, а інші — на ринках вторинних цінних паперів (деривативів).

5. Фінансові посередники допомагають заощадникам і позичальникам. Ці інститути залучають кошти заощадників і надають позички позичальникам або купують емітовані ними фінансові інструменти. Крім того, фі­нансові посередники надають послуги зі зменшення ризику, підвищення ліквідності та інформації, що особливо вигідно дрібним заощадникам і позичальникам.
6. Зміни у фінансовій системі називають фінансовими інноваціями. Розвиток попиту на послуги зі зменшення ризику, підвищення ліквідності та ін­формації і їхньої вартості спричиняє зміни у функціонуванні фінансових рин­ків та інститутів.

7. Важливим показником ефективності фінансової системи є ступінь її інтеграції, тобто рівень географічної взаємопов’язаності ринків. З перебігом часу фінансові ринки у США стали значно інтегрованішими, а сьогодні триває процес їхньої глобальної інтеграції.
8. Ще однією причиною відмінностей та змін у фінансових системах є урядове регулювання. Уряди регулюють діяльність фінансових ринків з трьох причин: а) щоб гарантувати надання інформації; б) щоб підтримувати стабільність фінансової системи; в) щоб сприяти досягненню інших цілей політики.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. Чому домогосподарства заощаджують? Чому фірми беруть позички? Чому заощадники і позичальники цінують послуги зі зменшення ризику, забезпечення ліквідності та інформації?
2. Поясніть, чому фінансові активи є використанням коштів з погляду заощад­ників і джерелом коштів з погляду позичальників.
3. Чому активи ринку грошей зазвичай ліквідніші, ніж активи ринку капіталів? Чи має відносна неліквідність активів ринку капіталів якісь наслідки для банківської системи?
4. За яких умов фінансове регулювання поліпшує ефективність фінансової системи?
5. Що мають на увазі під інтегра-
цією
фінансових ринків? Як вплине поглиблення інтеграції фінансових ринків, у межах країни і глобальне, на прибутки заощадників? На видатки позичальників?
6. У чому полягає вигода заощадників і позичальників, якщо фінансові ринки враховують усю доступну інформацію

про фінансові інструменти при формуванні їхніх цін?
У відповідях на запитання 7—12 класифікуйте описані операції залежно від того, де вони відбуваються: а) на фінансових ринках чи за допомогою посередників; б) на первинному чи вторинному ринку; в) на ринку грошей чи на ринку капіталів.
7. Банк надає домогосподарству позику на заставну під житло на 30 років.
8. Банк продає заставну фінансовому посереднику, спонсорованому урядом.
9. Корпорація АВС розпочинає свою діяльність, продавши акції десяти приватним інвесторам.
10. Джоан Робінсон перепродує свої акції компанії АВС.
11. Взаємний фонд грошового ринку DEF купує на щотижневому аукціоні тримісячні векселі Державної скарбниці США на суму 100 000 дол.
12. DEF купує тримісячні векселі Державної скарбниці США на суму
100 000 дол. у Першого банку.

АНАЛІТИЧНІ ЗАВДАННЯ

1. Важлива характеристика фінансових активів, про яку іноді забувають інвестори, пов’язана з особливостями їх оподаткування. Припустимо, ви як ін-
вестор повинні зробити вибір поміж трьома активами, які відрізняються лише за прибутковістю і ставкою оподаткування. Який з активів забезпечить найвищі післяподаткові прибутки?
А: процентна ставка 10 %, процент оподатковують за ставкою 40 %.
В: процентна ставка 8 %, процент оподатковують за ставкою 25 %.
С: процентна ставка 6,5 %, процент не оподатковують.
2. Припустимо, актив А із завдання 13 приносить 11 %. Чи зміниться ваша відповідь?
3. Що таке інсайдерська торгівля? Проаналізуйте наслідки для ринків цінних паперів у разі її легалізації.
4. У тексті розділу йдеться про те, що завдяки фінансовій інтеграції та глобалізації «кошти на вашому поточному рахунку можуть допомогти профінансувати позичку на купівлю автомобіля у вашому рідному місті, новий свердлильний верстат у Чікаґо, новий прокатний стан у Сеулі або позику уряду  Бразилії».  З огляду на інтереси

економіки США, можливість використання американських заощаджень для позичок іноземним фірмам та уря­дам є благом чи злом?
5. Чому люди прагнуть зменшувати ризик? Врешті-решт, єдиний спосіб розбагатіти — ризикувати.
6. Чи вигідні високі процентні ставки банкам та іншим фінансовим посередникам? Поясніть свою думку.
7. Традиційно склалося так, що фінансові ринки у Німеччині та Японії відіграють менш важливу роль у фінансуванні фірм, ніж у США та Велико­британії, а роль фінансових інститутів як джерела довгострокових коштів тут вагоміша. Які чинники визначають переважну орієнтацію фірм на фінансові ринки чи фінансові інститути для мобілізації коштів, необхідних для інвестицій?
8. Ви поки що не знайомі з наслідками фінансового регулювання для стимулювання позичальників і заощадників. Ви гадаєте, що страхування заощадників від коливань вартості вимог до фінансових інститутів обов’язково сприятиме зростанню ефективності фінансової системи? Поясніть свою відповідь.

РОБОТА ЗІ СТАТИСТИЧНИМИ ДАНИМИ

1. В останньому випуску TheWallStreetJournal спробуйте знайти дані про фінансові інструменти, які продаються на ринках грошей і капіталів, на аукційних та

позабіржових ринках, на готівкових рин­ках і ринках деривативів. Порівняйте прибутковість різних видів активів. Ви можете пояснити відмінності у віддачі?

ДОДАТОК: ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ

Фінансові інструменти — це засоби, за допомогою яких фінансові ринки переміщують кошти від заощадників до позичальників і забезпечують заощадникам доходи. У додатку розглянуто головні інструменти, або цінні папери, які використовують у фінансовій системі. Для зручності інструменти ринку грошей і ринку капіталів проаналізовано окремо. (Згадайте, що строк погашення фінансових вимог на ринку грошей становить менше одного року, а на ринку капіталів — більше одного року). На фінансових ринках США широко використовують і інструменти рин­ку грошей, і інструменти ринку капіталів. У цьому додатку описуються емітенти і характеристики найуживаніших фінансових інструментів, а детальніше вони розглядаються у частинах 2 і 3.
Інструменти ринку грошей
Короткий строк погашення активів грошового ринку не залишає багато часу на зміни прибутковості цих активів. Тому ці інструменти є надійними інвестиціями для короткострокових надлишкових коштів домогосподарств і фірм. Проте, приймаючи рішення щодо інвестицій, заощадники все ж повинні пам’ятати про можливість невиконання зобов’язань — імовірність того, що позичальник виявиться неспроможним повернути позичену суму та процент.
Векселі Державної скарбниці США. Цінні папери Державної скарбниці США є короткостроковими борговими зобов’язаннями федерального уряду. Вони також є найліквіднішим інструментом грошового ринку, оскільки обсяг їхнього обороту є найбільшим. Федеральний уряд може підвищити податки або надрукувати готівку для повернення позиченої суми, тож ризик невиконання зобов’язань практично відсутній*. Цінні папери Державної скарбниці США зі строком погашення менше одного року називають векселями Державної скарбниці. Хоча вони доступні індивідуальним заощадникам, найбільшими держателями цих векселів є комерційні банки, а відтак — інші фінансові посередники, фірми та іноземні інвестори.
Комерційні векселі (папери). Комерційні векселі є ліквідними короткостроковими інвестиціями для заощадників і джерелом коштів для корпорацій. Передові загальновідомі фірми й фінансові інститути використовують комерційні векселі для мобілізації коштів. Оскільки репутація цих позичальників зазвичай є бездоганною, ризик невиконання зобов’язань незначний, але процентна ставка вища, ніж за векселі Державної скарбниці. Зростання ринку комерційних векселів упродовж двох останніх десятиліть є одним із проявів переорієнтації багатьох корпорацій у напрямку прямого фінансування (відмови від використання позичок у банках).
Банківські акценти. Банківські акценти є інструментом кредитних відносин між незнайомими сторонами, що використовується для сприяння міжнарод­ній торгівлі. Банківський акцент є чековим зобов’язанням банку виплатити
зазначену суму. Він емітується фірмою (зазвичай імпортером) і виплачується до вказаної дати. Банк, який ставить позначку «акцентовано», гарантує виплату власникові чеку (зазвичай експортерові або банку, що його представляє).
Фірма-емітент повинна мати в банку кошти, достатні для покриття зазначеної суми; якщо таких коштів немає, банк все одно повинен виконати це зобо­в’язання.
Репутація банку дає змогу імпортерам купувати товари у зарубіжних експортерів, які нічого не знають про їхню платоспроможність. Останніми роками банківсь-

кі акценти перепродують на вторинних ринках, і держателями їх є інші банки, домогосподарства і фірми.
Угоди про взаємний викуп. Угоди про взаємний викуп, відомі також як операції репо (RP — «Repurchase agreements»), використовують великі корпорації для управління готівкою. Вони є дуже короткостроковими позиками, зі строком погашення зазвичай меншим, ніж два тижні. У багатьох випадках фірми позичають банкам гроші на одну ніч. Наприклад, якщо велика фірма, така, як ІВМ, має вільну готівку, вона купує в банку векселі Державної скарбниці, які банк погоджується викупити вранці наступного дня за вищою ціною, що містить зароблений процент. Векселі Державної скарбниці слугують заставою; тобто якщо позичальник неспроможний виконати свої зобов’язання, позикодавець отримує векселі. З часу своєї появи у 1969 р. угоди про взаємний викуп стали вагомим джерелом коштів для банків.
Федеральні резервні фонди. Ці інструменти є одноденними позиками вкладів банків у Федеральній резервній системі (центрального банку США). Банківське регулювання вимагає, щоб банки зберігали певний відсоток залучених депозитів як резерви на рахунках ФРС. Якщо банкові тимчасово бракує резервів, він може позичити кошти в іншого банку, чиї резерви перевищують необхідний рівень. Ринок федеральних резервних фондів відбиває потребу комерційних банків у кредиті, тому аналітики грошового ринку уважно відстежують зміни федеральної резервної ставки (процентної ставки за зазначені одноденні позики). Коли ця ставка висока, це свідчить, що банкам потрібні додаткові кошти; коли вона низька — що потреба банків у кредитах незначна1.
Євродолари. Євродолари — це долари США на вкладах у зарубіжних філіях американських банків або в іноземних банках поза територією США (необов’яз­ково в Європі). Ці вклади не конвертують у валюту інших держав, а залишають деномінованими в доларах США. Банки США можуть брати в позику ці кошти. Євродоларові кошти, мобілізовані поза межами США, стали важливим джерелом кош­тів для американських банків.
Обігові сертифікати банківських депозитів. Сертифікати депозитів (СД) є інструментом із фіксованим строком погашення, що продається банком вкладникам; при погашенні за нього виплачують основну суму і процент. Наприклад, ви можете вкласти зароблені протягом канікул 1000 дол. США у СД на 6 місяців під 5 % (річна ставка). Через шість місяців вартість вашої інвестиції становитиме 1025 доларів. До 1961 р. сертифікати депозитів були неліквідними внаслідок своєї необіговості; тобто вкладники не могли перепродати їх до строку погашення. У 1961 р. Citibank запровадив обігові сертифікати депозитів — СД великого номіналу (понад 100 000 дол. США, сьогодні — зазвичай понад 1 000 000 дол.), які можна було перепродувати на вторинному ринку. Обігові сертифікати депозитів є нині важливим джерелом коштів банків, а володіють ними здебільшого взаємні фонди і нефінансові кор­порації.
Прикінцеві зауваження. На рисунку 3А.1 показано обсяги використання основних інструментів грошового ринку в 1970, 1980 і 2000 роках. Інформацію щодо процентних ставок за ці інструменти кожного робочого дня можна знайти у стовпці MoneyRate у газеті TheWallStreetJournal. Зауважте особливо швидке зростання популярності комерційних векселів і обігових сертифікатів депозитів. У частині 4 з’ясовується, що зазначене зростання відображає важли-
ві зміни, що відбулися у банківському бізнесі протягом двох останніх десятиліть.

Рисунок 3А.1.

Інструменти грошового ринку в США

 

Векселі Державної скарбниці США, комерційні векселі й обігові сертифікати депозитів є основними інструментами грошового ринку. З 1980 р. випуск комерційних паперів (векселів) зріс порівняно з випуском обігових СД.
Джерела: Federal Reserve Flow of Funds Accounts; Рада економічних консультантів; Economic Report of the President; Federal Reserve Bulletin.

Інструменти ринку капіталів
Оскільки інструменти ринку капіталів мають триваліші строки погашення, ніж інструменти ринку грошей, прибутковість цих активів зазнає серйозніших коливань. Тому позичальники, яким потрібні кошти на тривалий період часу, і заощадники з довшими інвестиційними горизонтами інвестують у ці інструменти. За винятком облігацій уряду США, всі інші боргові інструменти ринку капіталів мають певний ризик невиконання зобов’язань.
Цінні папери Державної скарбниці США. Середньостроковими і довгостроковими цінними паперами Державної скарбниці США є облігації, випущені федеральним урядом для фінансування дефіциту бюджету. Цими облігаціями актив­но торгують, тому вони є ліквідними. З 1997 р. ці інструменти включають проіндексовані на інфляцію банківські векселі та облігації. Держателями таких цінних паперів є американські банки, домогосподарства, іноземці та Федеральна резервна система.
Цінні папери установ уряду США. Цінні папери установ уряду США — це середньострокові або довгострокові облігації, випущені федеральним урядом або установами, що ним фінансуються. Наприклад, Farm Credit System випускає облігації для мобілізації коштів на фінансування сільськогосподарського виробництва, а Government National Mortgage Association (GNMA) випускає облігації для фінансування позичок на заставні під житло. Багато з таких цінних паперів гарантуються урядом, інші — неявно гарантуються, так що ризик невиконання зобов’язань залишається незначним.
Облігації штатів і муніципалітетів. Облігації штатів і муніципалітетів (які час­то називають муніципальними облігаціями) — це середньострокові та довгострокові облігації, випущені муніципалітетами та органами влади штатів. Органи влади використовують узяті в позику кошти для будівництва шкіл, доріг та фінансування інших великих капітальних проектів. Ці облігації звільнені від федерального прибуткового податку (і зазвичай від прибуткового податку у штаті, де вони емітовані). Такими облігаціями часто володіють домогосподарства, комерційні банки та компанії страхування життя. Хоча загалом вони є надійним фінансовим інструментом, деякий ризик невиконання зобов’язань щодо них усе ж залишається. Наприклад, на початку 1930-х років багато органів влади штатів та муніципалітетів не виконали своїх зобов’язань за цими облігаціями. У 1994 р. ситуація повторилася з облігаціями округу Оренж у Каліфорнії, що негативно вплинуло на ринок муніципальних облігацій у США.
Акції. Акції є вимогами на власний капітал корпорацій і найбільшою окремою категорією активів ринку капіталів. Проте нові випуски акцій не є важливим джерелом фінансування нефінансових фірм у США та багатьох інших країнах. За період від закінчення Другої світової війни до 1980 р. на нові випуски акцій припадало лише близько 5 % усіх мобілізованих коштів. Наприкінці 1980-х рр. частка нових випусків акцій була від’ємною (наприклад, –30 % коштів, мобілізованих у 1988 р.), оскільки американські корпорації використовували мобілізовані шляхом боргових зобов’язань кошти для викупу власних акцій. На початку 1990-х рр. ця тенденція змінилася на протилежну, проте наприкінці 1990-х обсяги викупу акцій знову зросли.
Облігації корпорацій. Облігації корпорацій — це середньострокові та довгострокові боргові зобов’язання, емітовані великими, добре відомими корпораціями для фінансування видатків на устаткування. Зазвичай на облігації корпорацій двічі на рік виплачують проценти, а після досягнення строку погашення повертають основну суму боргу. Проте можливі й інші варіанти. Наприклад, конвертовані облігації дають змогу їхньому власникові обміняти ці боргові зобов’язання на акції (визначену їхню кількість). У такий спосіб фірми можуть іноді знизити свої витрати на отримання позики, пропонуючи покупцям облігацій додаткову віддачу, якщо справи у фірми блискучі. Облігації корпорацій менш ліквідні, ніж урядові цінні папери, оскільки ними менше торгують. Ризик невиконання зобов’язань щодо облігацій корпорацій є вищим, ніж для державних облігацій, проте їхня ціна здебільшого коливається менше, ніж курси
акцій.
Хоча ринок облігацій корпорацій менший за ринок акцій у США, його роль у залученні коштів є важливішою, бо корпорації нечасто випускають нові акції. Більша частина мобілізованих корпораціями на фінансових ринках коштів забезпечується у формі емісії їхніх облігацій. Інвесторами в облігації корпорацій є домогосподарства, компанії зі страхування життя і пенсійні фонди.


 

Рисунок 3А.2.

Інструменти ринку капіталів у США

 

Основними інструментами ринку капіталів є акції корпорацій, заставні під житло і цінні папери уряду США. Порівняно з 1970 р. частка цінних паперів уряду США на ринку капіталів зросла вдвічі.
Джерело: Federal Reserve Flow of Funds Accounts; Federal Reserve Bulletin.


Заставні. Заставні — це позики (зазвичай довгострокові) домогосподарствам чи фірмам для купівлі будівель або землі, де основний актив (будинок, підприємство, ділянка землі) слугує заставою. У США ринок заставних є найбільшим ринком бор­гових зобов’язань. Заставні під житло, які є основним компонентом цього ринку, емітуються ощадними установами та комерційними банками. Позички на заставні для промислових та сільськогосподарських позичальників надають компанії зі страхування життя і комерційні банки. Після Другої світової війни зростання ринку заставних підтримувалося федеральним урядом, який для стимулювання прагнення домогосподарств мати власне житло створив ліквідний вторинний національний ринок заставних. Три урядові агенції (FNMA, GNMA і FHLMC) беруть позики на ринках облігацій для забезпечення коштами ринку заставних.
Позики комерційних банків. Банківські комерційні позики — це позики фірмам і споживачам, які надаються банками та фінансовими компаніями. Вторинні ринки банківських комерційних позик розвинуті слабше, ніж вторинні ринки інших інструментів, тому ці позики менш ліквідні, ніж заставні. У розділі 13 з’ясовується, як нещодавні зміни у банківництві та на фінансових ринках підвищують ліквідність таких позик.
Прикінцеві зауваження. На рисунку 3А.2 підсумовано обсяг використання основних інструментів ринку капіталів у 1970, 1980 та 2000 роках. Зверніть увагу на стрімке зростання обсягів цінних паперів уряду США та установ уряду США. Це зростання відображає значні обсяги позик для фінансування великих дефіцитів федерального бюджету в 1980-х та на початку 1990-х років і підвищення ролі федеральних кредитних органів на ринку капіталів.


* Технічно гроші у США друкує Федеральна резервна система.

 

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.