лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Гроші, фінансова система та економіка

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Коментарі
до українського видання


До розділу 1.
«Короткий огляд грошей
та фінансової системи»

Стор. 37.
1. Україна теж втягується у процес світової глобалізації. Проте темпи її руху надто повільні, особливо на світових фінансових ринках, які є головним полем глоба­лізаційних процесів. Як продавець капіталів, Україна там не може виступати через надмірну обмеженість вільних капіталів та пов’язаний з цим жорсткий контроль держави за їх вивезенням. Як покупець капіталів, Україна виступає актив­ніше, але й у цьому статусі її роль украй обмежена через низьку інвестиційну привабливість України, а також через правові обмеження припливу іноземного капіталу в деякі сектори, зокрема в банківський сектор.

Стор. 38.
1. В Україні інституційна структура фінансового ринку ще більш зміщена у бік фінансових посередників, ніж у розвинутих ринкових економіках. Причому серед фінансових інститутів вирішальна роль належить банкам. Така деформація спричинена не так відносно високим рівнем розвитку банківської справи, як украй слабким розвитком фон­дового ринку та інших (небанківських) фінансових інститутів. У перспективі вказана структура повинна змінитися на користь фон­дового ринку та небанківських фінансових інститутів. Цьому сприятиме активізація розвитку фондового ринку та небанківських інститутів, а також імовірне гальмування розвитку банківської діяльності у зв’язку з недостатньою капіталізацією банків.

Стор. 39.
1. Глибоку кризу банківського кредитування на початку 90-х років пережила також економіка України через гіперінфляцію 1992—1994 рр., що негативно позначилася на динаміці економічного зростання. Про кризу банківського кредитування свідчить зниження обсягів заборгованості галузей економіки за позичками комерційних банків (відповідно до обсягу ВВП) з 48,4 % у 1992 р. до 26,0 % у 1993 р. та 10,5 % у 1994 р., або майже в 5 разів за два роки. Реальні обсяги ВВП у ці роки теж швидко скорочувалися: на 1,5 % в 1992 р., 4,8 % у 1993 р. і 10,3 % у 1994 р., тобто темпи падіння вироб­ництва за два роки зросли у понад 6 разів. Звичайно, деградація виробництва спричинялася й іншими чинниками, але її зв’язок зі згортанням банківського кредитування не викликає сумніву.

 

До розділу 2.
«Гроші та система платежів»

Стор. 49.
1. На початку 1990-х років Україна теж пережила гіперінфляцію. Пік її припав на 1993 р., коли індекс споживчих цін становив 10 256 %. Це майже у 8 разів більше, ніж рівень інфляції в Аргентині в 1989 році. Наслідком гіперінфляції в Україні стала обвальна демонетизація економіки, широкомасштабна бартеризація товарообігу та доларизація заощаджень. Проте ні фірми, ні домогосподарства України повністю не відмовилися від використання національних грошей. З обігу зникли лише грошові знаки низьких номіналів: спочатку розмінна монета, потім знаки номіналом до 100 карбованців, потім знаки номіналом від 100 до 1000 і 10 000 карбованців. Відповідно НБУ підвищував номінал грошових знаків, що випускалися в обіг, аж до 1,0 млн крб.

Стор. 51.
1. Оцінка необмінних паперових бан-
кнот як справжніх грошей означає, що за ними визнається здатність безпосередньо виконувати всі функції грошей подібно до золотих грошей (монет). Справді, за певних умов вони можуть виконувати ці функції так само успішно, як і золоті гроші. Такою умовою є зовнішнє підтримання високої стабільності паперових банкнот через механізм монетарної політики центрального банку.

Стор. 54.
1. Про катастрофічні наслідки для економіки руйнування системи платежів промовисто свідчить досвід України початку 1990-х років. Після розпаду централізованої платіжної системи Радянського Союзу в 1991—1992 рр. Національний банк України не спромігся швидко розбудувати українську платіжну систему, що дало поштовх глибокій кризі платежів. Перераховані платниками кошти місяцями могли перебувати «в дорозі», затримуватися в обігу інших банків, а то й зовсім не надходити до одержувачів платежів. Розшукати їх практично не було можливості. Цим нерідко користувалися злочинні структури, списуючи кошти з рахунків підприємств за допомогою так званих фальшивих авізо тощо. Така ситуація завдала великої шкоди економіці України.
Лише із запровадженням НБУ в 1994 році загальнодержавної високоефективної системи електронних платежів (СЕП) ситуація у платіжній сфері істотно поліпшилася: більшість розрахунків здійснюється прозоро, а платежі проводяться, по суті, у режимі реального часу.

 

До розділу 3.
«Загальний огляд
фінансової системи»

Стор. 70.
1. В Україні прийнято трохи інші терміни класифікації боргових зобов’язань. До короткострокових теж належать інструменти зі строком погашення до 1 року, до середньострокових — зі строком погашення до 5 років, а по деяких видах — навіть до 3-х років (банківські позички), і до довгострокових — зі строком погашення понад 5 (чи 3) років. Це спричинено вкрай малою часткою на грошовому ринку справ­ді «довгих» коштів, які можуть надаватися в позички на строк понад 10 років.
Стор. 71.
1. В Україні структура інструментів фондового ринку докорінно відрізняється від американської. Із загального обсягу емітованих корпоративних цінних паперів станом на 01.01.2002 р. близько 98 % припадало на акції і лише близько 2 % — на боргові зобов’язання. Ця відмінність спричинена тим, що більшість приватизованих державних підприємств перетворювалася в акціонерні товариства, що супроводжувалося широкомасштабним випуском акцій. Крім того, до середини 1999 р. доходи підприємств від продажу боргових зобов’я­зань оподатковувалися на рівні 30 %, що робило невигідним використання цього інструменту залучення коштів.

Стор. 83.
1. В Україні теж немає прямих обмежень на відкриття та діяльність філій банків. Проте діють певні обмеження на прямі інвестиційні вкладення банків у сферу виробництва й торгівлі. Щодо цього українські банки займають проміжне становище між банками США і банками Німеччини. У перспективі вони наближатимуться за своєю участю в інвестиційному процесі до німецьких банків.

Стор. 85.
1. Критичні зауваження проф. Габбарда щодо неефективного функціонування фінансової системи Японії надзвичайно актуальні для оцінки фінансової системи України. Хоча за своїми обсягами заощадження в Україні аж ніяк не можна порівняти з японськими, українська фінансова система також не може забезпечити ефективну взаємодію між заощадниками і позичаль­никами. Вона не дає змоги дієвим підприємцям скористатися навіть тими скромними заощадженнями, які є в Україні. Крім традиційної для українців несхильності до ризиків у веденні своїх сімейних фінансів, яка постійно підживлюється банкрутствами великих посередників — трастових компаній, банків («Україна», «Слов’янський» та ін.), в Україні діють такі могутні гальмуючі чинники, як значний тіньовий сектор в економіці, високий рівень доларизації заощаджень, низький рівень маркетингу на роздрібному ринку тощо, які істотно усклад­нюють діяльність усіх посередників і навіть найдієвіших із них — банків.
2. Така важлива функція, як забезпечення заощадників надійною інформацією для прийняття правильних інвестиційних рішень фінансовою системою України, по суті, не виконується, що спричиняє високу ризиковість інвестицій, високу вартість позичок. Небанківським посередникам вона ще не під силу через їхню фінансову слабкість; банки уникають її через небажання забезпечувати об’єктивною інформацією своїх конкурентів та недооцінку її загальноекономічного і загальносистемного значення. Тому вирішальну роль у відродженні цієї функції повинен відіграти Національний банк України як державний орган, якому за статусом належить турбуватися про загальносуспільні інтереси та ефективність банківської системи.

Стор. 90.
1. В Україні цю роль відіграє ринок міжбанківських кредитів (МБК). Так, у листопаді 2003 р. процентна ставка на ринку одноденних позик, що тривалий час стабільно трималася на рівні близько 1 %, швидко підвищилася до 70—80 %. Причиною цього стало погіршення ліквід­ності великої групи комерційних банків унаслідок прорахунків у регулюванні залишку бюджетних коштів на коррахунку Державного казначейства в НБУ, завдяки чому вони раптово зросли приблизно на 7 млрд грн. Погіршення ліквідності банків призвело до надмірного підвищення попиту на ринку МБК та стрибка процент­ної ставки. Після активного втручання НБУ ситуація на ринку МБК була оперативно нормалізована.

 

До розділу 4.
«Процентні ставки
і рівень дохідності»

Стор. 96.
1. Проблема вибору найвигіднішого фінансового інструменту для українських заощадників-інвесторів стоїть ще гостріше, ніж у розвинутих країнах. Адже процентні ставки за банківськими вкладами теж знижуються досить швидко: з жовтня 1999-го по жовтень 2003 р. середньозважена річна ставка по депозитах у національній валюті знизилася з 32,6 % до 6,9 %, або в 4,7 раза. Разом з тим вибір альтернативних інструментів в Україні майже відсутній через нерозвиненість ринку цінних паперів та небанківського фінансового посередництва.

 

До розділу 5.
«Теорія вибору портфеля»

Стор. 130.
1. В Україні до 2004 р. не існувало оподаткування доходів від активів домогосподарств. Це певною мірою стримувало зростання їхніх заощаджень, прискорене накопичення в їхніх портфелях активів вищого порядку, зокрема депозитних. Імовірно ця обставина та нерозвинутість фондового ринку визначили ключове місце в портфелях домогосподарств строкових банківських депозитів та майна.
У 2004 р. в Україні введено оподаткування доходів від банківських депозитів та реалізації майна, що незабаром змінить структуру портфеля заощаджень, зокрема знизить частку банківських депозитів, оскільки доходи від них є найбільш прозорими і їх практично неможливо сховати від оподаткування. Щодо цього навіть доходи від майна є «зручнішими» для заощад­ників. Ця новація викликала гострі дискусії в країні і Верховна Рада відтермінувала її запровадження до 2010 р.

Стор. 134.
1. Диверсифікація портфелів активів для українських заощадників серйозно ускладнена обмеженістю асортименту активів, які пропонують їм ринки. До 2005 р. законодавчо заборонено купівлю-продаж землі, у зародковому стані перебуває ринок цінних паперів та іпотека. Найдоступнішими активами виявилися банківські депозити, іноземна валюта, готове житло, автомобілі іноземних марок, дорогоцінні вироби. Проте для більшості українських заощадників доступними є тільки перші два активи, а решта доступна лише для нечисленної групи найбагатших домогосподарств. Тому основною формою диверсифікації портфелів в Україні стало між­банківське розпорошення вкладів, унаслідок чого переважна частина всіх вкладів населення має обсяг до 1500 грн (станом на 2002 р.).
Стор. 137.
1. В Україні нема прямої заборони банкам вкладати кошти в акції корпорацій, і щодо цього українське законодавство ближче до німецького, ніж до американського. Проте в Україні існують обмеження на інвестиційну діяльність банків: інвестиції можуть здійснюватися лише на підставі письмового дозволу НБУ; без дозволу НБУ банки можуть інвестувати лише в структури, які займаються винятково фінансовою діяльністю; інвестиція у будь-яку структуру не повинна перевищувати 15 % капіталу банку, а сукупні інвестиції не повинні перевищувати 60 % розміру капіталу банку. Останнім часом банки розпочали боротьбу за послаблення цих обмежень, хоча зустрічають активний супротив з боку НБУ та небанківських фінансових посередників.
2. В Україні теж має місце помітне зниження ролі вкладів до запитання, аналогічних вкладам на поточних рахунках у США, у портфелях активів домогосподарств. Якщо на кінець 1999 р. частка вкла­дів до запитання в усіх видах валют становила 29,8 %, то станом на жовтень 2003 р. цей показник знизився до 22,2 %, або на 25,5 %.

 

До розділу 6.
«Визначення ринкових
процентних ставок»

Стор. 172.
Наявна статистична інформація про зміну вкладів домогосподарств України у банківські депозити, цінні папери та іноземну валюту також свідчить про зниження рівня заощаджень. Щодо загальної суми доходів ці три види заощаджень становили: у 1996 р. — 26,2 %, у 1999 р. — 17,2 %, у 2002 р. — 7,6 % (розраховано за даними: «Бюлетень НБУ», 2003, № 10, С. 62, 64). Навіть якщо врахувати, що населення останніми роками значно збільшило вкладення заощаджень у нерухомість (житло, дачі, землю) та в рухоме майно (автомобілі), усе ж таке значне падіння рівня заощаджень у фінансових активах повинна викликати стурбованість владних структур країни. Чи не зарано ми ввели податок на доходи від банківських вкладів? Адже забезпеченість наших домогосподарств фінансовими активами аж ніяк не можна порівняти з такою забезпеченістю в Канаді чи Німеччині. Та й інвестиційні потреби нашої економіки у цих заощадженнях є незрівнянно гострішими.

 

До розділу 7. «Ризикова
та строкова структура процентних ставок»

Стор. 185.
1. В умовах України ця закономірність зв’язку між ліквідністю державних та корпоративних облігацій істотно ускладнена нерозвинутістю відповідних сегментів фінансового ринку. Після фінансової кризи 1998 р., коли уряд не зміг погасити свої короткострокові облігації і реструктуризував їх у довгострокові, ліквідність ринку державних зобов’язань похитнулася і довіра до них упала. Уряд змушений був протягом 1999—2002 рр. зовсім відмовитися від нових випусків своїх облігацій. Ще в гіршому стані перебував ринок корпоратив­них облігацій. До 2002 р. обсяги їхньої емісії були мізерними, та й ті реалізовувалися поза організованим фондовим ринком, унаслідок чого їхні ціни не зазнавали впливу ринкових чинників. Ситуація на цьому ринку відчутно поліпшилась лише з 2003 р.

 

До розділу 8.
«Валютний ринок
та валютні курси»

Стор. 225.
Оскільки в Україні законодавчо обмежений вивіз капіталу за кордон, тут не діє принцип «досконалої замінності» національних та іноземних інвестицій, а українські інвестори позбавлені можливості вільного вибору іноземних активів для найвигіднішого розміщення своїх коштів. Тому викладений у цьому параграфі механізм впливу зміни валютного курсу на дохідність фінансових активів та на формування по-
питу і пропозиції на міжнародних фінансових ринках поки що має для українського читача швидше теоретичний, ніж практичний інтерес. Проте ситуація може докорінно змінитися після вступу України до СОТ.
Стор. 229.
Тут, імовірно, допущена описка. Згідно зі змістом запитання, мова йде не про німецьку марку, а про американський долар, оскільки саме він знецінився на 10 %. Більше того, німецької марки вже немає в обігу після запровадження євро.

Стор. 238.
З 2002 р. розпочалася смуга зміцнення євро щодо долара США, яка тривала і протягом 2003 р. Ця обставина нібито підтвердила справедливість позиції оптимістів щодо перспектив євро і спростувала позиції скептиків. Проте кількість скептиків від цього не зменшилася. Дедалі нові дослідники, у т. ч. і в Україні, включаються в пошуки додаткових аргументів для прогнозування скорої зміни зміцнювальної тенденції євро щодо долара на знецінювальну.

 

До розділу 9. «Похідні цінні
папери та ринок деривативів»

Стор. 244.
Проводячи екстрені заходи для запобігання дефолту України під час світової кризи 1998—1999 рр., НБУ заборонив операції з деривативами і зупинив розвиток ринку похідних цінних паперів, який почав було формуватися за активної участі Міжбанківської валютної біржі. Лише у 2003 р. НБУ зробив перший, несміливий крок до лібералізації цього ринку. В такій ситуації вивчення механізмів функціонування ринків деривативів ще не скоро матиме практичне значення для українського читача.

 

До розділу 10.
«Інформація та ефективність
фінансового ринку»

Стор. 273.
Наведені тут недоліки фондового ринку на початковій стадії його формування в Китаї повністю стосуються і фондового ринку України. У 2003 р. через її організований ринок реалізовувалося лише 6 % усіх наявних у країні цінних паперів. Решта переміщувалася по неринкових каналах — дарування, переписування, продаж поза офіційним ринком тощо. Тому про об’єк­тивне формування ціни фондових активів, про інформаційне забезпечення заощадників, про розподіл ринків і посилення ліквід­ності на українському ринку можна говорити лише в перспективі.

 

До розділу 12. «Чим займаються фінансові посередники?»

Стор. 334.
1. Хоча банківська статистика України не дає конкретних даних з цього питання, за нашими експертними оцінками українські банки теж значну частину кредитів надають малим та середнім підприємствам. Крім загального чинника, властивого всім країнам (більша можливість у великих підприємств самостійно розв’язувати проблему інформаційних витрат, не звертаючись до посередників), в Україні діють ще й інші, спричинені особливостями перехідної економіки:
а) низький рівень капіталізації більшості банків не дає можливості надавати великі кредити;
б) переважна більшість великих підприємств України — це колишні державні підприємства, які щойно приватизовані або перебувають у процесі приватизації. Вони зазнають відчутного втручання у свою діяльність з боку держави чи могутніх олігархічних структур, а тому не завжди є для бан­ків надійними позичальниками.

Стор. 340.
1. Українське законодавство, що регулює діяльність фінансових посередників, до останнього часу досить чітко розмежовувало функціонування окремих їх видів. Зокрема, банкам заборонено займатися страховою діяльністю. Іншим фінансовим посередникам забороняється займатися суто банківськими операціями — депозитними, розрахунково-касовими тощо.

 

До розділу 13.
«Банківський бізнес»

Стор. 349.
1. На початок 2003 р. депозити на поточних рахунках українських банків становили 28,0 % усіх банківських коштів. В Україні теж проявляється тенденція до поступового зниження цього показника — на 01.01.2001 р. він становив 31 %.
Стор. 349.
1. Аналогом цих коштів у банках України є кошти на ощадних та строкових депозитах. Хоча асортимент таких депозитів в Україні значно вужчий, ніж у США, проте вони теж посідають провідне місце в ресурсах банківської системи України. На 01.01.2003 р. вони становили 58,5 % усіх банківських коштів (власних та залучених).

Стор. 351.
1. В Україні аналогом цього активу є готівка в касах банків, кошти на коррахун­ках в НБУ та інших банках, кошти в розрахунках. Хоча частка цього активу в нас теж поступово зменшується, але все ще лишається значно більшою, ніж у банках США (на 01.01.2003 р. вона становила понад 13 %). Це можна пояснити значно вищою ризиковістю банківської діяльності в Україні порівняно зі США та вищою нормою обов’яз­кового резервування депозитів.
2. Банкам України надані значно ширші права на володіння цінними паперами: вони можуть інвестувати не тільки в державні зобов’язання, а й у корпоративні акції та облігації. Згідно з вимогами НБУ, загальний обсяг таких вкладень не повинен перевищувати 60 % розміру капіталу банку, а вкладення в капітал окремого підприємства — 15 % капіталу банку. Частка бан­ківських вкладень в цінні папери в активах банків становила 8,6 % на 01.01.2002 р. і зменшилася до 6,5 % на 01.01.2003 р.
3. В Україні кредити є також найвагомішим банківським активом — на початок 2002 р. вони становили 63,2 %, на кінець — 69,0 % загальної суми активів. Одному позичальникові український банк може надати кредити обсягом до 25 % свого регулятивного капіталу.

 

До розділу 14.
«Банківська галузь»

 

Стор. 381.
1. Банківську галузь України за її кількісними параметрами розвитку аж ніяк не можна порівняти з банківською галуззю США. На 1 млн чол. населення припадало на 0.1.01.2003 р. лише 3,2 банку. 86 % усіх діючих банків мали обсяг активів до 100,0 млн дол. США. Десять найбільших банків (6,4 % загальної кількості) мали 54 % всього обсягу банківських активів.

Стор. 392.
1. Україна розпочала формувати свою систему гарантування депозитів населення лише в 1999 р. з обсягу відшкодування втрат в 1,0 тис. грн. Через рік цей рівень був підвищений до 1,5 тис. грн, а у 2003 р. ще раз підвищений до 2,0 тис. грн. Проте навіть 2,0 тис. грн (менше 400,0 дол. США) — надто мізерна сума відшкодувань порівняно з розвинутими країнами.

 

До розділу 15.
«Банківське регулювання:
криза та реагування»

Стор. 422.
1. НБУ не запроваджував прямих обмежень ставки депозитного процента по вкладах у комерційних банках. Щодо цього він урахував негативний досвід ФРС США. Це сприяло зміцненню позицій банківської системи на фінансовому ринку, перетворенню її у вирішальну ланку його інфраструктури. Негативним наслідком
цієї обставини стала відсутність помітних новацій у сфері фінансового посередництва, відсутність таких серйозних конкурентів банкам, як взаємні фонди грошового ринку в США, надзвичайно слабкий розвиток небанківських фінансових посередників.

Стор. 439.
1. Світова фінансова криза 1998 р. хоч і вдарила боляче по банківській системі України, проте, на відміну від Росії, не спричинила масового банкрутства банків та дефолту уряду. Це стало можливим завдяки оперативному й рішучому втручанню в ситуацію НБУ як кредитора останньої інстанції і регулятора банківської ліквідності. Йому вдалося забезпечити укладання угоди про реструктуризацію заборгованості уряду перед комерційними банками та попередити розгортання спекулятивних операцій та панічних настроїв у банківській сфері.
До розділу 16.
«Банківництво
у міжнародній економіці»

Стор. 454.
1. Україна до цього часу (2004 р.) не дозволяє відкривати на своїй території філії іноземних банків. З 2001 р. посилився тиск на уряд та НБУ з боку міжнародних фінансових інституцій щодо скасування цієї заборони. Особливої гостроти він набрав після проголошення Україною наміру про вступ до СОТ. Під цим тиском НБУ погодився на відкриття філій і навіть подав до Верховної Ради проект відповідного закону. Проте Асоціація українських банків рішуче виступила проти дозволу на відкриття філій іноземних банків, і НБУ відкликав свій проект закону. Головні аргументи АУБ: нерегульованість проблеми гарантування вкладів резидентів та можливість відпливу капіталу з України за кор­дон по каналах філій іноземних банків.

Стор. 464.
1. Хоча закон «Про банки та банківську діяльність» дозволяє банкам створення фінансових холдингових компаній за участю небанківських інституцій, процес цей розвивається надто повільно. Тому банківська діяльність в Україні поки що зосереджена майже повністю в банківських інституціях, а самі банки дуже обмежено займаються «не своєю» діяльністю, зокрема страховою.

 

До розділу 17.
«Пропозиція грошей»

Стор. 472.
1. Україна не дозволяла своєму Міністерству фінансів (Державному казначейству) емітувати казначейські зобов’язання, і таких платіжних засобів немає в обігу. Тому немає підстав ураховувати їхні залишки при визначенні грошової бази НБУ.
Подібно до ФРС США, НБУ теж не враховує коштів на коррахунку Державного казначейства при визначенні грошової бази.

Стор. 486.
1. У США показник «готівка/депозити» (С/Д) на кінець вересня 2000 р. становив 77,0, тобто обсяг готівки в обігу в 77 разів перевищував обсяг чекових депозитів.
В Україні цей показник на кінець 2001 р. становив лише 1,9, тобто обсяг готівки в обігу був у 1,9 раза більшим від обсягу поточних (чекових) вкладів. Така разюча відмінність спричинена, імовірно, величезною масою доларової готівки за кордонами США.

 

До розділу 18.
«Зміни грошової бази»

Стор. 509.
1. Оскільки в Україні монету карбує і випускає в обіг НБУ (а не казначейство, як у США), то грошова база НБУ може визначатися за формулою В = С + R, де С — банкноти і монета в обігу, R — резерви на коррахунках у НБУ та в касах банків.

Стор. 513.
1. В Україні розрахунки чеками майже не застосовуються. Тому чинник депозиту, за нашими оцінками, впливає не суттєво на зміну грошової бази навіть на коротких проміжках часу.

 

До розділу 19. «Організація
діяльності центрального банку»

Стор. 540.
1. Законодавство України проголосило високий рівень незалежності НБУ від органів законодавчої і виконавчої влади. Зокрема, законом «Про Національний банк України» передбачені його економічна самостійність, звільнення від відповідальності за зобов’язаннями органів державної влади (ст. 4), заборона органам законодавчої та виконавчої влади втручатися в роботу керівних органів НБУ (ст. 53), дозвіл підтримувати НБУ економічну політику уряду, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності гривні (ст. 52), заборона надавати прямі кредити на фінансування витрат Держбюджету (ст. 54).
Проте в чинному законодавстві є шпарини, через які може здійснюватися по-
рушення самостійності НБУ. По-перше, ключовий орган управління банком — Рада НБУ формується на паритетних засадах Верховною Радою та Президентом на строк 7 років з числа народних депутатів, інших політичних діячів, урядовців. А тому ці владні структури можуть і відкликати не достатньо «слухняних» членів Ради НБУ. По-друге, оскільки основні положення, що визначили статус самостійності НБУ, прийняті законом, а не конституцією, Верховна Рада легко може змінити їх, вніс­ши відповідні поправки до закону чи взагалі скасувати його.

 

До розділу 20.
«Інструменти монетарної
політики»

Стор. 565.
1. В Україні аналогом федеральної ре-
зервної ставки є ставка овернайт на ринку міжбанківського кредиту. Ця ставка теж фор­мується на ринку і перебуває під контролем НБУ. Проте вона не слугує таким важливим завданням монетарної політики, як у США. Це можна пояснити значно нижчим рівнем розвитку ринку МБК порівняно з ринком федеральних резервних фондів у США. Тому в Україні ставки ринку МБК можуть істотно коливатися незалежно від ринкових чинників, як це трапилося в листопаді-грудні 2003 р., завдяки чому вплив НБУ на цей показник є недостатнім. Проте розвиток ринку МБК у перспективі може істотно посилити роль цього індикатора в монетарній політиці.

 

До розділу 21. «Проведення
монетарної політики»

Стор. 574.
1. Українська дійсність 1992—1994 рр. повністю підтвердила висновки Г. Габбар­да про напрямки негативного впливу високої інфляції на виробництво та соціальну сферу. Єдине, що не підтвердилось, — це необхідність «возити готівку в магазини візочками». Від такої необхідності українців захистив НБУ своєчасним підвищенням номіналу грошових купюр і вилученням з обігу купюр низького номіналу. Тому фізичний обсяг грошової маси зростав значно повільніше, ніж номінальний.

Стор. 591.
1. Досить низька оцінка проф. Габбарда дієвості монетарної політики ФРС, особливо таргетування проміжних завдань, цікава для українського читача тим, що наочно свідчить про величезну складність завдань монетарної політики для будь-якої країни, і особливо для молодої грошової системи України. Крім браку відповідного досвіду, ситуація в Україні ускладнюється ще й низьким рівнем розвитку ринкового механізму, що робить нашу економіку значно менш чутливою до монетарних регуляторів центрального банку.

Стор. 596.
1. Вказані дві риси монетарної політики в Україні проявилися трохи по-іншому. Хоча НБУ теж багато уваги приділяє стратегічним цілям, передусім стримуванню інфляції, не випускає він з поля зору і проміжних цілей (завдань), зокрема постійно планує обсяги грошової бази та грошової маси. Щодо короткострокових процентних ставок, особливо ставки овернайт на ринку МБК, то вони поки що не посіли належного місця як оперативні цілі в монетарній політиці НБУ.

 

До розділу 22.
«Міжнародна фінансова система
і монетарна політика»

Стор. 612.
1. Платіжний баланс України розробляється Національним банком і публікується в його аналітичному виданні. Складання платіжного балансу здійснюється за прийнятою у світовій практиці методикою. Баланс представляється в МВФ. До 2000 р. платіжний баланс України був пасивним, а з 2000 р. став активним, і обсяг активного сальдо поступово зростає.
Принципова відмінність структури платіжних балансів України та США проявляється в такому:

  • Сальдо балансу поточних операцій в Україні з 1999 р. є позитивним і помітно зростає — за 4 роки більше ніж у 3 рази. У США цей розділ платіжного балансу (поточний баланс) тривалий час має від’ємне сальдо, у 1999 р. воно становило 331,5 млрд дол. США;
  • Сальдо балансу товарів та послуг в Україні є позитивним і помітно поліпшується, а в США воно є від’ємним;
  • Сальдо поточних трансфертів в Україні є позитивним і швидко зростає, а в США є від’ємним;

Таблиця 1.

ДИНАМІКА ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ ПЛАТІЖНОГО
БАЛАНСУ УКРАЇНИ (сальдо, млн дол. США)

Розділи і статті

1999

2000

2001

2002

2003

1. Рахунок поточних операцій — усього
— баланс товарів і послуг
— доходи (сальдо)
— поточні трансферти (сальдо)


932
1095
– 869

706


1207
1301
– 942

848


1402
613
– 667

1456


3173
1857
– 606

1922


2891
1288
– 581

2184

2. Рахунок операцій з капіталом та фін. операцій


– 163


– 516


– 188


– 1050


247

3. Помилки та упущення

– 954

– 150

– 231

– 885

–953

Баланс

– 185

571

983

1238

2185

Джерело: НБУ, «Платіжний баланс за 2003 р.», стор. 13.


  • Сальдо рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій в Україні є від’ємним і до 2003 р. мало тенденцію до зростання, тим часом як у США баланс руху капіталу має позитивне сальдо, яке разом із сальдо балансу офіційних розрахунків покриває весь дефіцит поточного балансу. Основною причиною від’ємності сальдо капітального та фінансового рахунків в Україні є мізерні обсяги операцій з капіталом і надто великі фінансові виплати по непрямих інвестиціях. У США, навпаки, приплив іноземних активів (капіталу) становив у 1999 р. 753,6 млрд дол. і був основним джерелом забезпечення позитив­ного сальдо цього розділу і платіжного балансу в цілому.

Якщо перша і друга відмінності «працюють» на користь України, то третя має в собі й негативні моменти: швидке зростання поточних трансфертів значною мірою є наслідком відпливу з України робочої сили за кордон. Четверта відмінність «працює» на США, хоча вона теж приховує в собі істотні загрози для цієї країни, що проявилось у відчутному послабленні долара США у 2003 році.

 

До розділу 23. «Попит на гроші»

Стор. 642.
1. Залежність реальних грошових запасів від динаміки цін в Україні наочно проявилася на  початку  90-х років,  коли  ціни

зростали значно швидше від пропозиції грошей. За 1992—1995 рр. рівень споживчих цін зріс у 1436,4 раза, а обсяг М1 — у 222,9 раза, унаслідок чого реальний обсяг грошових запасів не тільки не зріс, а змен­шився більше ніж у 6 разів. Це й призвело до катастрофічної демонетизації економіки в цей період, яку не вдалося ліквідувати навіть за 10 наступних років.

Стор. 655.
1. Важливий внесок у формування засад сучасної теорії попиту на гроші вніс український економіст М. І. Туган-Бара­новський. Ще на початку ХХ ст., задовго до Дж. М. Кейнса, він довів безпідставність припущення І. Фішера про постійність швидкості обігу грошей та розвинув «кон’юнктурну теорію грошей», згідно з якою цінність грошей, а отже, і попит на гроші, визначаються багатьма чинниками кон’юнктурного характеру: рівнем доходів, рівнем процента, зміною суспільного уявлення про цінність грошей, тобто інфляційними очікуваннями. Усі ці чинники проявилися і в наступних дослідженнях з теорії грошей. Їх легко виявити і в сучасній формулі функції попиту на реальні гроші , наведеній у підручнику проф. Габбарда під № (23.7). У «кон’юнктурній теорії» Туган-Баранов­ського не йшлося лише про чинник платіж­ної системи (S), який у тогочасних умовах не мав відчутного впливу на попит на гроші.
До розділу 26.
«Гроші та виробництво
в короткостроковому періоді»

 

Стор. 718.
1. Проциклічний характер коливання пропозиції грошей може проявитися в нор­мально монетизованій економіці, якою є економіка США. В умовах України, економіка якої є глибоко демонетизованою внаслідок гіперінфляції 1992—1994 рр., динаміка пропозиції грошей визначається передусім потребами ремонетизації економіки. На цьому фоні періодичні коливання ділового циклу втрачають свою гостроту, і чинник проциклічності нібито поглинається чинником ремонетизації еко­номіки, про що свідчать дані щодо темпів приросту пропозиції грошей (за агрегатом М1) в Україні в 1996—2003 рр.
Як свідчить наведений графік, хоча лінія приросту пропозиції грошей істотно коливалася, проте жодного разу вона не опускалася нижче нульової позначки, тобто завжди мала позитивне значення — нібито економіка перебувала у фазі піднесення. Проте економічне піднесення поча­лося лише з 2000 р., а до цього часу мав місце тривалий спад виробництва. Отже, динаміка пропозиції грошей визначалась якимось іншим чинником, ніж динаміка виробництва. І таким чинником могла бути потреба в ремонетизації економіки.



Рисунок 1.

Приріст пропозиції грошей в Україні (за агрегатом М1, %)

 

Джерело: Бюлетень Національного банку України за відповідні роки


До розділу 28.
«Інфляція: причини та наслідки»

Стор. 775.
1. У перші роки перехідного періоду Україна теж пережила класичну гіперінфляцію, пік якої прийшовся на 1993 рік: за 1991 рік роздрібні ціни зросли в 3,9 раза, за 1992 р. — у 21,0 раз, за 1993 р. — у 102,5 раза, за 1994 р. — у 5,0 разів. Такої високої інфляції не зазнавала жодна з країн за мирних умов, у т. ч. й серед тих, які виникли на пострадянському просторі.
Основними причинами гіперінфляції в Україні були:

  • висока витратність та неринкова структура економіки, яку Україна успадкувала від колишнього СРСР;
  • украй повільна ринкова реструктуризація виробничої сфери, що вимагало значних бюджетних витрат на підтримання виробничого потенціалу, виплати по безробіттю тощо;
  • запровадження Росією світових цін у розрахунках з Україною за спожитий російський газ та інші енергоносії, хоч україн­ська економіка за своєю ефективністю та технологічним рівнем не була адаптована до таких цін;
  • надто ліберальна монетарна політика, яку проводили уряд та НБУ. Дефіцит державного бюджету в 1992 році зріс удвічі й досяг 29 % ВВП. НБУ без особливого супротиву фінансував цей величезний бюджетний дефіцит шляхом прямого кредитування бюджетних витрат, оскільки ніякі інші джерела коштів для уряду в ті роки не були доступними.

Гіперінфляція в Україні мала вкрай негативні економічні та соціальні наслідки:

  • руйнування виробничого потенціалу, катастрофічне скорочення обсягів виробництва, падіння продуктивності праці та зайнятості;
  • зниження до критичної межі життєвого рівня переважної більшості населення, зростання безробіття;
  • падіння обсягів та ролі заощаджень, банківської системи, гальмування формування фінансового ринку та фінансових інститутів, скорочення інвестицій, доларизація грошових відносин, відплив вільних капіталів за кордон та в тіньову економіку;
  • загострення соціальних і політичних суперечностей, посилення хабарництва та криміногенної ситуації в країні;
  • розлад та зниження ролі державного бюджету, оскільки його доходи і витрати зростали повільніше, ніж знецінювалися гроші. Тільки в 1993 р. реальний обсяг бюджету з цієї причини скоротився приблизно в 2,5 раза;
  • падіння рівня монетизації економіки, розширення сфери натуральних відносин (бартеру), загострення платіжної кризи.

Перелом в інфляційному процесі розпочався у 1994 р., коли НБУ перейшов до жорсткої рестрикційної політики, спрямованої на стримування зростання пропозиції грошей. Зокрема, майже вдвічі була підвищена облікова ставка НБУ, істотно підвищені норми резервування депозитів, запроваджено пряме обмеження банківсь­кого кредитування господарюючих суб’єк­тів, обмежено рефінансування банків та фінансування бюджетного дефіциту тощо. Результатом цих антиінфляційних заходів стало зниження в 1994 р. темпів зростання грошової маси майже втричі порівняно з 1993 р. і зниження майже в 20 разів темпів зростання роздрібних цін. З цього часу інфляція поступово пішла на спад.
Успіхи антиінфляційної політики НБУ були досягнуті в умовах «падаючої» економіки, коли реальні обсяги ВВП продовжували скорочуватися аж до 1999 р. включно, тобто переважно монетарними захо­дами. Це слугує практичним підтвердженням того положення, що інфляція є насамперед монетарним феноменом, і боротися з ним можна адекватними методами.

Стор. 782.
1. Досвід дезінфляції в Україні певною мірою підтверджує ці висновки неокейнсіанців. Раптове і надто велике гальмування пропозиції грошей у 1994 році (темпи приросту грошової маси знизилися майже втричі порівняно з 1993 р.) спричинило найвище падіння реального ВВП за весь період економічної кризи — 23,0 %. В наступні роки дезінфляція проводилася більш помірно й відкрито та супроводжувалася поступовим зменшенням темпів падіння реального ВВП — з 12,2 % в 1995 р. до 0,4 % — у 1999 р.

Стор. 786.
1. Справедливість положення про позитивний вплив на довіру до центрального бан­ку призначення принципового голови була підтверджена і українським досвідом. Після призначення головою НБУ у січні 1993 р. В. А. Ющенка, відомого як послідовного противника інфляційної політики, що було підтверджено його негайними і рішучими антиінфляційними діями, уже в 1994 р. темпи інфляції (по ІСП) не тільки різко знизилися (в 20 разів), а й виявилися значно нижчими від темпів зростання пропозиції грошей: ІСЦ — 500,0 %, М3 — 700,0 %. Це могло бути результатом уповільнення обігу грошей унаслідок посилення довіри до НБУ.


Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.