лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Гроші, фінансова система та економіка

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

 


РОЗДІЛ

Інформаційні проблеми
та передавальні механізми
монетарної політики

Восени 1991 р. економіка відновлювалася після рецесії, що розпочалася 1990 р. Війна у Перській затоці успішно завершилася, і шанси президента Джорджа Буша бути переобраним виглядали відмінними. Тим не менше, слабка економіка була серйозною перешкодою до переобрання. Президент Буш та його економічні консультанти були переконані, що економіка страждала від кредитної кризи — недостатньої пропозиції банківських позик, яка зумовлювалася тим, що банки були непевні щодо економіки, а регулятивні органи залюбки уникнули б повторення кризи заощаджень і позик. Крім того, багато економістів вважали, що фірми та домогосподарства зіткнулися з проблемою кредитоспроможності. Тобто їхні боргові зобов’язання були завеликими відносно їхнього майна, і низька чиста вартість їх стримувала споживання і затягувала рецесію. В таких умовах радники президента обстоювали більш стимулювальну монетарну політику. Фактично ФРС значно знизила процентні ставки з метою стимулювати позики лише тоді, коли економіка почала скорочуватися. (Наприкінці 1998 та на початку 2001 рр. ФРС відреагувала значно швидше на ознаки кредитної кризи).
Модель монетарної політики, розглянута нами у попередньому розділі, може не давати точних прогнозів щодо ситуації, в якій опинилися президент Буш та голова Ради керуючих ФРС Алан Грінспен. Для її аналізу було зроблено багато припущень, які значно спростили фінансову систему. Наприклад, ми припустили, що всі фінансові активи є близькими замінниками один одного, і заощадники та позичальники можуть вільно вибрати поміж ними. Насправді ж фінансова система набагато складніша. Зокрема, банки надають інформаційні послуги, які не мають аналогів на фінансових ринках, а домогосподарства і фірми не завжди мають однаковий доступ до коштів для купівлі товарів довготривалого використання та здійснення інвестицій у виробництво.
У цьому розділі ми перетворимо нашу модель національної економіки та ролі фінансової системи у реальнішу, щоб з її допомогою точніше передбачати результати монетарної політики. Спочатку переглянемо роль фінансової системи у нашій моделі та використаємо її для передбачення впливу монетарної політики на виробництво у короткостроковому періоді. Далі розглянемо, як інформаційні витрати впливають на поведінку банків, домогосподарств та фірм. Ми змінимо наші припущення щодо моделі з розділу 26, навіть якщо центральний банк не намагається змінити пропозицію грошей. Наприкінці першої частини обговоримо два епізоди, які підтвердять нашу точку зору на роль фінансової системи.
У другій частині розділу ми розглянемо передавальні механізми монетарної політики. Припускаючи, що інформаційні витрати можуть впливати на доступність коштів для домогосподарств та фірм, опишемо, як монетарна політика впливає на виробництво. Застосуємо модель AD—AS, аби простежити вплив зміни пропозиції грошей на економіку. Ми виходимо з грошового передавального механізму, запропонованого неокейнсіанцями, з яким ознайомилися у розділі 26: оскільки у короткостроковому періоді ціни негнучкі, зміна пропозиції грошей впливає на реальну процентну ставку. Зміни реальної процентної ставки, у свою чергу, впливають на споживання домогосподарств, інвестиції фірм та сукупний попит. Цей передавальний механізм, або канал, назвемо грошовим передавальним механізмом. Пізніше ми вивчимо два альтернативні передавальні механізми, в яких інформаційні витрати підсилюють вплив монетарної політики на виробництво. У кредитному передавальному механізмі зміна пропозиції банківських позик впливає на доступність коштів для залежних від банків позичальників, змінюючи їхнє споживання та сукупний попит. У балансовому передавальному механізмі зміна процентних ставок, що супроводжує заходи монетарної політики, змінює власний капітал позичальників, впливаючи на їхнє споживання та сукупний попит.
МАКРОЕКОНОМІЧНІ ВТРАТИ
ВІД НЕДОСКОНАЛОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Спершу ми розглянемо, як інформаційні проблеми у кредитуванні можуть стояти на перешкоді позичальникам, які потребують зовнішнього фінансування. Для домогосподарств це означає, що вони не можуть отримати кредит на купівлю будинків, автомобілів чи інших товарів тривалого вжитку. Для фірм це може означати, що вони не зможуть фінансувати розширення своєї діяльності.
У нашій моделі макроекономіки ми не розрізняли джерел фінансування, тому висунули припущення, що різні види джерел є досконалими замінниками. Наприклад, ми вважали, що фірма з однаковим успіхом може випустити облігації або ж узяти кредит у банку. Насправді ж інформаційні проблеми роблять різні форми залучення фінансування недосконалими замінниками. Якщо фірмі відмовлено у кредиті, вона змушена відкласти свої інвестиційні проекти, оскільки їй залишається хіба що випустити акції чи облігації. Для малих фірм вартість випуску цінних паперів є непосильним тягарем. Домогосподарства також стикаються з подібними обмеженнями. Індивід, який не може отримати іпотечний кредит, швидше за все не зможе придбати будинок.
Ми опишемо вплив цих інформаційних проблем на економіку та моделювання фінансових ринків і визначення обсягу виробництва. Потім графічно покажемо, як вони можуть змінити рівень виробництва та процентної ставки у нашій моделі національної економіки.
Інформаційні проблеми кредитування:
роль фінансових посередників
Асиметрична інформація на фінансових ринках, розглянута нами у розділі 11, робить пошук кредиторів та позичальників важким та високовитратним процесом. Заощадники повинні витрачати кошти на оцінку платоспроможності позичальників, а позичальники мають стикатися з високими процентними ставками чи навіть недоступністю коштів. У будь-якому разі споживання позичальників є меншим, ніж за відсутності асиметричної інформації.
Хоча фінансові ринки пропонують певні інформаційні послуги, пов’язані зі зведенням покупців та продавців активів, вони є неефективними для домогосподарств та малого чи навіть середнього бізнесу. Банки беруть на себе цю роль, спеціалізуючись на зменшенні інформаційних витрат кредитування, даючи змогу заощадникам ефективніше передавати кошти позичальникам. Унаслідок цього більшість кредитів надається через фінансових посередників, а не прямо, за допомогою емісій акцій чи облігацій.
Оскільки банки надають можливість отримати позику без великих видатків на інформаційні послуги, то вони є фактично єдиноприйнятним джерелом кредитування для малих фірм. Великий бізнес теж може позичати в банку, проте йому по кишені напряму залучати кошти для інвестицій через випуск акцій чи облігацій на фінансових ринках. Незважаючи на це, проблема асиметричної інформації має вплив на інвестиційні рішення навіть у великих компаніях.
Отже, можливість та бажання фінансових посередників надавати позики може визначати пропозицію зовнішнього фінансування позичальників і впливає на сукуп­ний попит та обсяг виробництва у короткостроковому періоді, що передбачено у нашій моделі національної економіки.
Інформаційні проблеми кредитування:
роль власного капіталу
Фірми мають внутрішні та зовнішні джерела фінансування. Внутрішні джерела — це поточні та колишні прибутки. Зовнішнє фінансування — це кошти, залучені в інвесторів чи кредиторів. Економісти погоджуються, що внутрішнє фінансування дешевше, ніж зовнішнє, навіть для великих фірм, які мають більший власний капітал та потужніші внутрішні фінансові резерви. Інвестори мають менше інфор­мації про інвестиційні плани та можливості фірми, ніж її менеджери та великі акціонери. Тому зовнішнє фінансування є дорожчим, оскільки інвестори вимагатимуть компенсувати свої видатки на збирання та аналіз інформації про фірму. Загалом можна вважати, що ці проблеми асиметричності інформації для великих фірм означають, що більший власний капітал фірми збільшує інвестиції. Дослідження інвестування також виявили, що менша різниця між власним капіталом фірми та запланованим обсягом капітального інвестування означає меншу різницю між вартістю внутрішнього та зовнішнього фінансування. Тому якщо власний капітал позичальника великий, витрати на інформацію менше перешкоджатимуть залученню інвестицій.
Асиметрична інформація може підсилювати короткострокові коливання обсягу виробництва. Припустимо, що нафтовий шок спричиняє рецесію. Фірми отримують менше прибутків, скорочуються внутрішні фінансові резерви і, як наслідок, — інвестиційні видатки, навіть якщо майбутні інвестиційні можливості не змінюються. Зменшення обсягу виробництва підсилюється скороченням капітального інвестування та обмеженням споживання домогосподарств, оскільки чимало робітників втрачають робочі місця, і це ще більше посилює рецесію. І навпаки, позитивне збурення продуктивності може збільшити обсяги інвестування та виробництва, оскільки фірми володіють більшими внутрішніми резервами. Недавні дослідження доводять: коливання обсягів внутрішніх коштів суттєво впливають на інвестиції «молодих», швидко зростаючих фірм, тоді як вплив цих коливань на великі та зрілі фірми є меншим. Це свідчить, що асиметричність інформації більше непокоїть зовнішніх інвесторів у молоді фірми.
Наслідки скорочення
банківського кредитування
За допомогою моделі AD—AS можна простежувати вплив скорочення обсягів банківського кредитування на економіку в цілому. Припустимо, уряд ввів обмеження на надання позик банками. Це неоднаково вплине на різних позичальників, проте домогосподарства та малі й середні фірми, котрі, як правило, не мають інших джерел отримання кредиту, будуть змушені обмежити споживання товарів довгострокового вжитку та інвестиційні видатки. Наслідки такого обмеження проілюстровані на рис. 27.1.

Рисунок 27.1.

Наслідки обмеження банківського кредитування

 

Як показано в а):
1. Урядове обмеження обсягів банківського кредитування означає обмеження доступності банківської позики для багатьох позичальників, що переміщує криву AD з положення AD0 в AD1.
2. Зменшується обсяг виробництва.
Як показано в б):
3. Зменшення обсягу виробництва зменшує попит на грошовому ринку. Процентна ставка відкритого ринку знижується, оскільки крива попиту на гроші переміщується з положення MD0 в MD1. Обмеження банківського кредитування скорочує виробництво і знижує реальну процентну ставку за інших рівних умов.

Як бачимо з рис. 27.1 а), короткострокова економічна рівновага досягається у точці Е0, за рівня цін Р0 та обсягу виробництва Y0.Скорочення обсягів банківського кредитування обмежує доступ до позик для залежних від банків позичальників, скорочує їхнє споживання і переміщує криву AD з положення AD0 в AD1. Точка рів­новаги переміщується в Е1, за нижчого рівня цін Р1 та меншого обсягу виробницт-
ва Y1.
На рис. 27.1 б) зображено ринок грошей. Попит на реальні грошові залишки прямо залежить від доходу або обсягу виробництва (розділ 23). Оскільки ми ще не розглядаємо політику ФРС, крива пропозиції грошей MS не зміщується. Тому оскільки зменшується обсяг виробництва внаслідок обмеження банківського кредитування, крива попиту на гроші на рис. 27.1 б) зміщується ліворуч з положення MD MD1, а рівноважна реальна процентна ставка на грошовому ринку (процентна ставка відкритого ринку) знижується з r0 до r1.
Вплив скорочення обсягів банківського кредитування на виробництво та реальну процентну ставку відрізняється від впливу обмеження номінальної пропозиції грошей ФРС (розділ 26). У нашому випадку обмежень на кредити банкам нелегко надати позику домогосподарствам та малим фірмам, тому вони володітимуть більшою кількістю векселів Держскарбниці. Номінальна пропозиція грошей не зміниться, оскільки торговці цінними паперами розміщуватимуть свої доходи від продажу Т-векселів у вигляді банківських депозитів. Падіння процентної ставки відкритого ринку з r0 до r1 є зворотним ефектом (скорочення попиту на гроші) від скорочення сукупного попиту, зумовленого регулюванням.
Отже, якщо банківські позики є недосконалими замінниками інших джерел коштів для багатьох позичальників, зменшення можливості чи бажання банків позичати за інших рівних умов зменшує обсяг виробництва у короткостроковому періо­ді та знижує реальну процентну ставку.
 



КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ
Менеджери мережі Toolco з чотирьох крамниць товарів для будівництва хочуть її розширити, оскільки сподіваються, що економіка переходить у фазу піднесення і що видатки на будівництво житла зростуть. Банк Mainbank, з яким Toolco співпрацює вже 10 років, не сумнівається в репутації свого клієнта, проте відмовляється надати позику. Які альтернативні джерела залучення фінансування є у Toolco?
Якщо менеджери не мають власних фінансових ресурсів, то альтернатив мало. Для невеликих фірм видатки на проведення емісії цінних паперів занадто великі, тому поточні й минулі прибутки та банківські кредити є чи не єдиним джерелом фінансування розвитку.
Наслідки зменшення власного капіталу позичальників
За допомогою моделі AD—AS можна простежувати також наслідки зменшення власного капіталу позичальників (рис. 27.2). Нехай економіка перебуває у стані короткострокової рівноваги у точці Е0, за рівня цін Р0та обсягу виробництва Y0. Змен­шення власного капіталу збільшує вплив асиметричності інформації та обмежує можливість отримати позику за всіх рівнів процентної ставки. Унаслідок цього споживання товарів довгострокового використання та інвестиційні видатки скорочуються. Крива AD зміститься ліворуч з положення ADAD1. У новій точці короткострокової рівноваги Е1 обсяг виробництва зменшився з Y0до Y1, а рівень цін знизився з Р0 до Р1. Хоча це не показано на рис. 27.2, падіння виробництва зменшує попит населення на реальні грошові запаси і знижує реальну процентну ставку так, як і на рис. 27.1 б).
Узагальнимо вплив зменшення власного капіталу на економіку (див. рис. 27.2). Доти, доки внутрішні та зовнішні джерела фінансування не є досконалими замінниками, зменшення власного капіталу позичальника за інших рівних умов зменшує обсяг виробництва та реальну процентну ставку в короткостроковому періоді.

Рисунок 27.2.

Ефект зменшення власного капіталу позичальників

 

1. Зменшення власного капіталу позичальників підвищує інформаційні витрати та зменшує можливості позичальників до залучення коштів під існуючі процентні ставки, зміщуючи криву АD з положення АD0 у положення АD1.
2. Продуктивність падає.

Інформаційні витрати у фінансовій системі та урядове регулювання кредитування створювали ситуації, коли банки скорочували позики, а позичальники втрачали власний капітал, що зумовлювало скорочення видатків. Розглянемо дві такі ситуації.

Фінансова паніка
Протягом кінця ХІХ — початку ХХ ст. США пережили кілька фінансових панік — періоди різких коливань процентних ставок на різні види активів, крах банків та банкрутства фірм. Під час фінансової паніки погані новини про якийсь банк чи фірму одразу підвищували процентну ставку та підривали курси цінних паперів на фінансових ринках. Крім того, вкладники, боячись банкрутств банків, вилучали свої депозити, таким чином обмежуючи пропозицію грошей. Криза фінансових рин­ків та інституцій збільшила інформаційні витрати кредиторів на оцінку позичальників. Унаслідок скорочення пропозиції грошей, компонентом якої є банківські депозити, та неможливості отримати позику залежними від банків позичальниками значно зменшувався сукупний попит. Під час деяких фінансових панік неочікуване падіння рівня цін збільшувало реальну вартість боргових зобов’язань фірм, що змен­шувало їхню чисту вартість та спричиняло збільшення інформаційних витрат, скорочення інвестицій та падіння обсягу виробництва. Отже, фінансова паніка зміщує криву AD ліворуч та скорочує виробництво (див. рис. 27.1 а)).
Бен Бернанк з Принстонського університету наголосив, що хвиля банківських крахів на початку 1930-х років спричинила фінансову паніку та поглибила Велику депресію. Вкладники закривали свої депозитні рахунки, таким чином обмежуючи наявні для позик кошти, і перетворювали їх у готівку та урядові облігації. Банки різ­ко скоротили обсяги кредитування ризикових позичальників, зберігаючи лише надійні цінні папери. Оскільки зріс попит на безпечні активи, прибутковість надій­них цінних паперів різко впала. Різниця між процентними ставками на так звані надійні та ризикові активи зросла до небачених розмірів. Споживчі та інвестиційні видатки домогосподарств та невеликих фірм, залежних від банківського креди­тування, значно скоротилися.
Кредитне регулювання та кредитні кризи
Сьогодні навряд чи можлива повномасштабна фінансова паніка у США, оскільки законодавство багатьох країн передбачає, що в окремих випадках останній кредитор у критичній ситуації (ФРС) може надавати позики. Крім того, створено багато програм страхування депозитних вкладів. Нещодавно причинами скорочення обсягів банківського кредитування економіки став кредитний контроль або регулюючі обмеження на банківське кредитування. Оскільки банки є важливим джерелом фінансування для багатьох позичальників, обмеження пропозиції банківських позик скорочує видатки залежних від банку позичальників та знижує процент­ну ставку відкритого ринку.
У березні 1980 р. президент США Картер зробив спробу обмежити сукупний попит та рівень інфляції, уповноваживши ФРС запровадити кредитний контроль над споживчими кредитами банків, універмагів та деяких інших фірм. ФРС запровадила добровільну Спеціальну програму обмеження кредитування для банківської системи, 3 %-у доплату на великі позики за пільговими процентними ставками для великих банків та 15 %-у норму резервування для взаємних фондів, а також збільшила норму резервування великих сертифікатних депозитних вкладів. Домогосподарства та чимало малих фірм різко обмежили позики. Як проілюстровано на рис. 27.1, зменшення доступності банківського кредитування змістило криву AD ліворуч, зменшуючи обсяг виробництва. Реальний ВВП та обсяг промислового виробництва зменшувалися протягом весни та літа, спричиняючи коротку, але різку рецесію. Зменшення обсягу виробництва скоротило попит на гроші, і реальна процентна ставка відкритого ринку знизилася. Водночас прибутковість Т-векселів Держскарбниці впала з 15 % до 7 %, падіння федеральної резервної ставки було ще відчутнішим, також знизилися довгострокові процентні ставки. Споживання домогосподарств різко скоротилося, спостерігалося менше, але суттєве скорочення видатків фірм. Вплив кредитного контролю на економіку був настільки негативним, що його скасували у червні 1980 р., після чого процентна ставка та сукупний попит почали зростати. Цей приклад підтверджує висновки (рис. 27.1), за якими обмеження обсягів банківського кредитування зменшують обсяг виробництва та знижують процентні ставки.


ДЕСЬ, КОЛИСЬ, В ЯКІЙСЬ КРАЇНІ...

Глобальна банківська криза
і Велика депресія

Велика депресія торкнулася не лише США. Глобальна дефляція початку 1930-х років зменшила власний капітал позичальників та спричинила економічний спад у багатьох країнах. Крім того, банківська криза у США зменшила ділову активність, скорочуючи обсяги позик. Значна банківська паніка 1931 р. охопила Австрію, Німеч­чину та багато східноєвропейських, пів­денноамериканських та близькосхід­них країн, де банківські системи були недостатньо міцними. Деякі країни, особливо Канада та Сполучене Коро­лівство, мали стійкі системи з кількома великими достатньо диверсифікованими банками. Ці країни були менш вразливими до банківської паніки, ніж ті, в яких багато дрібних місцевих недиверсифікованих банків, наприклад, Франція та США.
Бен Бернанк та Гарольд Джеймс з Принстонського університету дослідили

 

дані 24 країн та згрупували їх відповідно до того, чи пережили вони банківську кризу під час Великої депресії. Як виявилося, банківська криза була в Австрії, Бельгії, Естонії, Франції, Німеччині, Угорщині, Італії, Латвії, Польщі, Румунії та США, в той час як паніки не було в Австралії, Канаді, Чехословаччині, Данії, Фінляндії, Греції, Японії, Нідерландах, Норвегії, Новій Зеландії, Іспанії, Швеції та Сполученому Королівстві. Крім того, Бернанк та Джеймс помітили, що країни, які пережили кризу, пізніше стикалися з більшими скороченнями виробництва та зайнятості. Зокрема, 1932 р., наступного після банківської кризи, промислове виробництво впало на 16 % та 2 % відповідно для кожної групи.
Джерело: Ben Bernanke and Harold James, «The Gold Standard, Deflation, and Financial Crisis in the Great Depression: An International Comparison», in R. Glenn Hubbard, ed., Financial Markets and Financial Crises. Chicago: University of Chicago Press, 1991.

Крім кредитного контролю, на обсяг виробництва у короткостроковому періоді впливають і кредитні кризи. Кредитна криза полягає у зменшенні можливості чи бажання банків надавати позики за будь-якої процентної ставки. Прикладом обмеження спроможності надавати в позику може служити запровадження Правила Q на обмеження максимальної процентної ставки на депозити. Якщо процентні ставки відкритого ринку на облігації Держскарбниці та інші фінансові інструменти перевищує обмеження Правила Q, вкладники перетворюватимуть свої депозитні рахунки у привабливіші для них альтернативи. Відплив коштів з банківської системи називають уникненням посередників, унаслідок якого банки не можуть видавати стільки кредитів. Споживання у секторах, що залежать від банківського фінансування (зокрема житлове будівництво та інвестиції малого бізнесу), значно скорочується, сприяючи спадові споживання та обсягу виробництва.
Кредитна криза може настати і тому, що зменшується бажання банків надавати позики. Причиною цього може бути або слабкість банку (недостатні обсяги банківського капіталу), або ж самих позичальників (оскільки оцінка та моніторинг фінансово неспроможних домогосподарств та фірм вимагає більших витрат). Тому банки вирішують надавати менше кредитів, підвищуючи ставку на позичений капітал. Для позичальників пошук та залучення небанківського фінансування фактично неможливі, тому скорочується споживання.
На початку рецесії 1990—1991 років економіка США вочевидь пережила кредит­ну кризу. Скорочення банківського кредитування відбулося тому, що банки прискіпливіше почали вивчати платоспроможність клієнтів та ставити під сумнів їхню спроможність виконувати довгострокові зобов’язання. Найбільше це зачепило агент­ства нерухомості та фірми зі значними борговими зобов’язаннями. Обсяги позик значно скоротилися восени 1990 р., і дослідження малого бізнесу виявили, що отримати кредит стало набагато важче навіть для фірм з відмінною кредитною історією. Багато економістів передбачили кредитну кризу ще у 1998 р., коли банки скоротили кредитування ризикових клієнтів, побоюючись наслідків азійської фінансової кризи та під впливом краху Long-Term Capital Management, великого страхового фонду США. Коли ФРС знизила короткострокові процентні ставки на почат­ку 2001 р., вона мотивувала це низькою платоспроможністю та потенційною кредит­ною кризою.
ПЕРЕДАВАЛЬНІ МЕХАНІЗМИ
МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ
Ми вже знаємо, як можливість і бажання банків давати позики та власний капітал позичальників пояснюють дієвість монетарної політики. Тепер ми можемо дослідити, як збільшення чи зменшення пропозиції грошей впливає на сукупний попит та обсяг виробництва.
У розділі 26 ми ознайомилися з кількома передавальними механізмами монетар­ної політики. Неокласики вважають, що лише несподівані зміни пропозиції грошей можуть впливати на виробництво. Неокейнсіанці сходяться на тому, що зміна пропозиції грошей змінює реальну процентну ставку, яка, у свою чергу, впливає на видатки споживачів та фірм і на чистий експорт. Зміна сукупного попиту впливає на обсяг виробництва. Виходячи з дослідження зв’язку грошей та виробництва, ми можемо точніше описати передавальні механізми монетарної політики — виразні зв’язки, за допомогою яких вона впливає на сукупний попит та виробництво.
Найпростіший передавальний механізм, в якому зміни пропозиції грошей впливають на сукупний попит і виробництво, описується неокейнсіанцями. Вони наголошують на ролі процентних ставок у впливові змін пропозиції грошей на сукупний попит. Спершу ми з’ясуємо роль банків у неокейнсіанській теорії, а згодом розглянемо інші інтерпретації передавального механізму монетарної політики.
Грошовий передавальний механізм:
монетарна політика та процентні ставки
Досліджуючи монетарну політику та ділову активність у попередньому розділі, ми вважали, що позичальники можуть вільно вибирати джерела фінансування, які були досконалими замінниками. Це припущення дає нам змогу сконцентрувати увагу на ринку грошей. На ньому пропозиція (яка перебуває під впливом дій ФРС) та попит населення на гроші визначають процентні ставки відкритого ринку, які впливають на рішення про видатки домогосподарств та фірм. Ці припущення лежать в основі грошового передавального механізму, в якому зміни пропозиції грошей впливають на виробництво через зміни чутливих до неї компонентів сукупного попиту. Реальна процентна ставка змінюється у відповідь на зміни пропозиції грошей, а сукупний попит реагує на зміни процентної ставки. Зміни пропозиції грошей впливають на процентні ставки, тому що індивіди приймають рішення, яку частину свого майна тримати у вигляді грошових і негрошових активів. Фінансові установи (банки) задовольняють попит на гроші пропозицією депозитних рахунків (пригадайте неокейнсіанську точку зору, висвітлену в розділі 26).
Припустимо, що ФРС здійснює грошову експансію, надаючи додаткові резерви банківській системі. Комерційні банки використовують ці кошти на купівлю цінних паперів на відкритому ринку або надання позик домогосподарствам та фірмам. При купівлі цінних паперів на фінансовому ринку банки пропонують депозити їх продавцям. Здійснюючи кредитування, банки надають позичальникам у користування депозити взамін на обіцянку повернути позику з процентом. (Це спосіб, яким банки зароб­ляють прибутки, оскільки процентні доходи від цінних паперів і позик перевищують процентні виплати банку своїм вкладникам). Оцінимо, як кожен із цих кроків банків впливає на процентну ставку та обсяг виробництва. Для залучення більшої кількості депозитних вкладів за даного рівня процентної ставки банки можуть купувати цінні папери на фінансовому ринку. Як наслідок, на фінансовому ринку зростуть ціни, а прибутковість цінних паперів знизиться, що стимулюватиме домогосподарства та фір­ми збільшувати свої банківські вклади порівняно з цінними паперами. Якщо банківські депозити та цінні папери, на переконання населення, є близькими замінниками, процентні ставки загалом упадуть. Банки також можуть залучити більший обсяг депозитних вкладів, знизивши процентні ставки на кредити. Нижча процентна ставка заохотить домогосподарства та фірми збільшувати обсяг позик, що, у свою чергу, збільшить депозити. Зменшити кількість депозитів банки можуть продаючи цінні папери зі свого портфеля (щоб населення надало їм перевагу замість депозитів) або піднявши процентні ставки на позики, знижуючи попит на депозити. Обидва методи впливають на обсяг депозитів через зміну процентної ставки.
Позики фінансових інституцій не відіграють особливої ролі у процесі формування пропозиції грошей. Якщо ФРС хоче збільшити видатки та виробництво, він може збільшити банківські резерви, що змусить банки або збільшити обсяги депозитів, купуючи цінні папери, або надаючи більше позик за нижчою процентною ставкою. У будь-якому разі населення сприймає збільшення кількості грошей, бо процентна ставка буде нижчою. Нижча процентна ставка, яка є наслідком збільшення пропозиції грошей, стимулює економіку через збільшення інвестування фірм та споживання товарів довгострокового використання домогосподарствами.
Грошовий передавальний механізм монетарної політики є простим інструментом для аналізу впливу монетарної політики на ділову активність через зміну процентної ставки. Проте він не враховує важливості фінансових посередників щодо зменшення інформаційних витрат у процесі кредитування.

Кредитний передавальний механізм:
монетарна політика та банки
Ряд економістів стверджує, що багато з тих, хто бере позику, дуже залежать від банків як джерела зовнішнього фінансування, і ця залежність впливає на наслідки монетарної політики. Ці економісти наголошують на кредитному передавальному механізмі та поведінці залежних від нього домогосподарств і фірм. Для таких суб’єктів фактично відсутні інші джерела коштів, і зміна спроможності чи готовності банків надавати позики надзвичайно впливає на видатки таких домогосподарств і фірм. Вплив монетарної політики через механізм банківського кредитування певною мірою відрізняється від розглянутого нами перед цим механізму. Грошова експансія (зростання кількості грошей в обігу) збільшує спроможність банків надавати позики; збільшення позик залежним від банків суб’єктам збільшує їхні видатки.
І навпаки, стримувальна монетарна політика зменшує спроможність банків надавати кредити, тому споживання цих позичальників зменшуватиметься.
Дія грошового та кредитного
передавальних механізмів
Порівняймо зміни у виробництві внаслідок зміни пропозиції грошей, викликаної дією грошового та кредитного передавального механізмів. Зміна номінальної пропозиції грошей через грошовий механізм впливає на обсяг виробництва внаслідок змін процентної ставки на відкритому ринку грошей. На рис. 27.3 проілюстровано цей процес за допомогою моделі AD—AS. Для простоти розглянемо крайній випадок кейнсіанської теорії, коли всі ціни негнучкі, тому крива короткострокової сукупної пропозиції SRAS горизонтальна. Припустимо, що центральний банк (ФРС) проводить стимулювальну монетарну політику шляхом збільшення банківських резервів та номінальної пропозиції грошей через операції на відкритому ринку.

Рисунок 27.3.

Наслідки грошової експансії
у грошовому передавальному механізмі

 

Грошова експансія через грошовий передавальний механізм знижує реальну процентну ставку та збільшує обсяг виробництва у короткостроковому періоді.
Як показано в а):
1. Номінальна грошова експансія ФРС зміщує криву реальної пропозиції грошей з MS MS1.
2. Реальна процентна ставка на відкритому ринку знижується з r0до r1, повертаючи грошовий ринок до стану рівноваги.
Як показано в б):
3. З початкової точки рівноваги Е0зниження реальної процентної ставки стимулює сукупний попит, і його крива зміщується з ADAD1, збільшуючи рівень виробництва у новій точці рівноваги Е1 з Y0до Y1.
У частині а) ми бачимо, що попит на гроші зростає з MD0 до MD1, тому процентна ставка зростає до рівня r1?. На противагу цьому, реальна процентна ставка знижується з r0до r1? унаслідок грошової експансії.

Крива реальної пропозиції грошей зміщується праворуч з положення MS0 в MS1 (рис. 27.3 а)), а банки намагаються залучити більше депозитів, скуповуючи цінні папери на фінансових ринках чи видаючи кредити, або використовуючи обидва методи. Тоді ціни цінних паперів зростають, а прибутковість зменшується; процентна ставка на кредити знижується. Збільшення пропозиції грошей веде до зниження реальної процентної ставки з r0 до r1у короткостроковому періоді. На рис. 27.3 б) зображено зміщення кривої сукупного попиту праворуч з положення AD0 в AD1 унаслідок збільшення пропозиції грошей. У новій точці рівноваги Е1 обсяг виробництва більший і становить Y1. Більший обсяг поточного виробництва стимулює попит на гроші, і крива MD переміщується з MD0 в MD1 на рис. 27.3 а). Тому реальна процентна ставка зросте до рівня r1?. Коли грошовий та товарний ринки досягнуть нової рівноваги, обсяг виробництва збільшиться, а реальна процентна ставка знизиться у короткостроковому періоді внаслідок грошової екс-
пансії.
Отже, збільшення номінальної пропозиції грошей через грошовий передавальний механізм знижує процентну ставку та збільшує обсяг виробництва у короткостроковому періоді, оскільки за інших рівних умов процентна ставка на відкритому ринку зменшується, що спонукає домогосподарства та фірми зберігати більшу кількість грошей.
Дія кредитного передавального механізму подібна до грошового в тому, що коли банки залучають депозити шляхом збільшення обсягів позик, збільшення банківських резервів знижує процентні ставки на кредит. Багато позичальників можуть обрати інші, небанківські, джерела кредитування, тому внаслідок нижчої банківської ставки на кредит процентна ставка на фінансовому ринку теж знижуватиметься.
Проте кредитний передавальний механізм, крім цього, передбачає, що монетар­на політика впливає на економіку через обсяги банківських позик та видатки залежних від банку позичальників. Повернімося до випадку стимулювальної монетарної політики ФРС. Спочатку кредитний механізм діє, як і грошовий: на рис. 27.4 а) зображено зміщення кривої пропозиції грошей з MS0 в MS1 та зниження реальної процентної ставки на відкритому ринку з r0 до r1. З точки зору банківського кредитування крива сукупного попиту AD зміщується праворуч з двох причин: 1) домогосподарства і фірми збільшують свої видатки завдяки зниженню процентної ставки; 2) банківські позики стають доступнішими. Тобто якщо банки збільшують депозити, знижуючи процентні ставки на кредити, то суми, які залеж­ні від банку позичальники можуть позичити та витратити, збільшуються за будь-якої процентної ставки на фінансовому ринку. З початкової точки рівноваги Е0 зміщення кривої AD від AD0 до AD1 на рис. 27.4 б) буде помітнішим, ніж у
випадку грошового передавального механізму, і нова рівновага досягатиметься
в точці Е1 за ще більшого обсягу виробництва Y1, ніж той, що показаний на
рис. 27.3 б).
Оскільки зростають видатки за всіх рівнів процентної ставки, крива попиту на гроші на рис. 27.4 а) зміщується вгору і праворуч від MD0до MD1. Через це короткостроковий вплив грошової експансії на реальну процентну ставку на відкритому ринку є неоднозначним. У випадку, проілюстрованому на рис. 27.4 а), нова рівноважна процентна ставка r1? є вищою, ніж початкова r0, тобто вплив збільшення попиту на гроші вагоміший, ніж вплив грошової експансії.
В обох передавальних механізмах спочатку знижуються процентні ставки у випадку грошової експансії ФРС, збільшуючи сукупний попит та виробництво у короткостроковому періоді. Стримувальна монетарна політика, навпаки, підвищує процентну ставку і зменшує сукупний попит та виробництво у короткостроковому періоді*. Кредитний передавальний механізм відрізняється від грошового тим, що зміна кредитних рішень банків впливає на видатки залежних від банку позичальників. Оскільки багато позичальників є залежними від банків і фактично не мають альтернативних джерел залучення коштів, зміна можливості чи бажання банків надавати позики може суттєво впливати на обсяги кредитування та виробництва.

Рисунок 27.4.

Наслідки грошової експансії
у кредитному передавальному механізмі

 

У кредитному передавальному механізмі грошова експансія у короткостроковому періоді збільшує обсяг виробництва, але її вплив на реальну процентну ставку неоднозначний

Як показано в а):
1. Грошова експансія ФРС зміщує криву реальної пропозиції грошей від MS0до MS1.
2. Реальна процентна ставка на відкритому ринку початково знижується від r0 до r1.

Як показано в б):
3. З початкової точки рівноваги Е0 крива сукупного попиту зміщується вгору і праворуч, оскільки зростають видатки залежних від банку позичальників та видатки, чутливі до процентної ставки. У новій точці рівноваги Е1 збільшується попит на гроші, тому крива MD зміщується з MDMD1.
У частині а) бачимо, що:
4. У новій точці рівноваги реальна процентна ставка насправді підвищується з r0до r1?; тобто більший зворотний ефект у кредитному механізмі може спричинити зростання реальної процентної ставки під час грошової експансії.

Балансовий передавальний механізм:
монетарна політика та власний капітал
Монетарна політика може впливати на економіку також і через зміну власного капіталу фірм. Аналітики зробили спробу описати балансовий передавальний механізм — вплив заходів монетарної політики на вартість активів і пасивів фірм та ліквідність окремих статей балансу, тобто кількість ліквідних активів, якими володіють домогосподарства і фірми відносно своїх зобов’язань. Ці аналітики вважають, що ліквідність статей балансу є визначником видатків на інвестиції, будівництво житла та товари тривалого вжитку. Отже, балансовий передавальний механізм описує, яким чином зміна процентної ставки внаслідок застосування заходів монетарної політики впливає на власний капітал позичальників. Як ми вже з’ясували, коли інформаційні витрати кредитування високі, більший власний капітал та ліквідність допомагають позичальникам здійснювати свої заплановані видатки.
Для того щоб зрозуміти, як монетарна політика впливає на фінансовий стан домогосподарств і фірм, пригадайте, що недосконала інформація збільшує різницю у вартості залучення внутрішнього та зовнішнього фінансування зі зменшенням власного капіталу. Тобто зменшення власного капіталу збільшує вартість залучення коштів інвестування в капітальні активи. Підвищення процентних ставок унаслідок проведення стримувальної монетарної політики збільшує тягар обслуговування бор­гу за змінною кредитною ставкою та зменшує величину власного капіталу позичальників (знижуючи поточну вартість їхніх активів). Зменшення власного капіталу збільшує вартість залучення зовнішнього фінансування більше, ніж унаслідок вищої процентної ставки, та зменшує інвестиційні можливості фірми. Навіть якщо монетарна політика не впливає на можливість банків надавати позики, зменшення власного капіталу позичальників унаслідок стримувальної політики зменшує сукуп­ний попит та виробництво. Більше того, балансовий передавальний механізм передбачає, що видатки фірм з невеликим власним капіталом мають тенденцію до зменшення внаслідок обмежувальної грошової політики.
Дію балансового передавального механізму за грошової експансії проілюстровано на рис. 27.5. Грошова експансія зміщує криву пропозиції грошей з MS0 в MS1 на рис. 27.5 а), і реальна процентна ставка на відкритому ринку знижується з r0 до r1. Унаслідок цього крива сукупного попиту зміщується праворуч, оскільки 1) знизилася процентна ставка і вплинула на видатки домогосподарств і фірм та 2) збільшилася можливість позичальників залучати позики завдяки більшому власному капіталу та ліквідності. З початкової рівноваги Е0зміщення кривої AD з AD0 в AD1 на рис.27.5 б) є більшим, ніж це передбачає грошовий передавальний механізм. Отже, у новій точці рівноваги Е1 зростання виробництва з Y0 до Y1 є більшим, ніж на рис. 27.3 б). Як і у випадку кредитного передавального механізму, крива попиту на гроші на рис. 27.5 а) зміщується вгору і праворуч з MD0 в MD1. Короткостроковий вплив грошової експансії на реальну процентну ставку є невизначеним. На рис. 27.5 зображено ситуацію вищої рівноважної реальної ставки процента.
Як і розглянуті нами два інші передавальні механізми, балансовий механізм також спочатку знижує процентну ставку у відповідь на стимулювальну монетарну політику та збільшує обсяг виробництва, тим часом як стримувальна монетарна політика підвищує процентні ставки, скорочуючи виробництво. Проте він ураховує зв’язок між власним капіталом, ліквідністю та видатками домогосподарств і фірм. За інформаційних витрат зміни власного капіталу та ліквідності можуть суттєво впливати на обсяги позик і ділову активність.

Рисунок 27.5.

Наслідки грошової експансії
у балансовому передавальному механізмі

 

У балансовому передавальному механізмі грошова експансія у короткостроковому періоді збільшує обсяг виробництва, але її вплив на реальну процентну ставку неоднозначний.
Як показано в а):
1. Грошова експансія ФРС зміщує криву реальної пропозиції грошей від MS0до MS1.
2. Реальна процентна ставка на відкритому ринку початково знижується від r0 до r1.
Як показано в б):
3. З початкової точки рівноваги Е0 крива сукупного попиту зміщується вгору і праворуч, оскільки зростають видатки залежних від банків позичальників та видатки, чутливі до процентної ставки. У новій точці рівноваги Е1 збільшується попит на гроші, тому крива MD зміщується з MD0 у MD1.
У частині а) бачимо, що:
4. У новій точці рівноваги реальна процентна ставка насправді підвищується з r0 до r1?.

За балансового передавального механізму володіння ліквідними активами змен­шує ймовірність фінансового виснаження, коли домогосподарства та фірми змушені продавати неліквідні активи, можливо, зі збитком для себе, щоб виконати свої поточні зобов’язання. Унаслідок фінансового виснаження видатки домогосподарств та фірм знизяться за всіх рівнів ринкової процентної ставки.
Як для домогосподарств, так і для фірм можливість фінансового виснаження є низькою, коли обсяг ліквідних фінансових активів (або доступ до кредиту з боку фінансових інституцій) великий порівняно з їхніми зобов’язаннями. У такому випадку домогосподарства більш схильні купувати товари довгострокового вжитку, оскільки вважають, що фінансове виснаження навряд чи можливе. Так само, якщо фірми володіють значним обсягом ліквідних активів порівняно з їхніми зобов’язаннями, вони інвестуватимуть більше у будівництво чи устаткування.
Протягом певних періодів зниження ліквідності статей балансу домогосподарств і фірм зменшували видатки на товари довготривалого користування та інвестиційні товари. Після обвалу фінансового ринку 1929 р. зросла кількість домогосподарств та фірм, що переживали фінансове виснаження. Така ситуація була спричинена тим, що зменшення вартості фінансових активів було підсилене збільшенням реальної вартості непогашених боргових зобов’язань (унаслідок зниження рівня цін). Протягом 1929—1933 років видатки на інвестиції фірм в основний капітал (у незмінних цінах) впали на 73 %, а видатки на товари довгострокового користування та житлове будівництво — відповідно на 50 % та 80 %. Багато економістів вважають, що погіршення фінансового стану частково сприяло поглибленню рецесій 1974—1975, 1981—1982 та 1990—1991 років.
Монетарна політика може впливати на ймовірність фінансового виснаження. Пригадайте, що незалежні збільшення пропозиції грошей знижують процентні став­ки та підвищують ціни на акції, що, у свою чергу, збільшує вартість ліквідних фінансових активів. Коли вартість фінансових активів домогосподарств та фірм є відносно більшою, ніж вартість їхніх фінансових пасивів, імовірність фінансового виснаження є мізерною. Збільшення вартості фінансових активів збільшує видатки на товари довготривалого вжитку та інвестиції. Крім того, короткострокове зниження процентних ставок може зменшити вартість обслуговування поточних боргових зобов’язань, збільшуючи ліквідність активів домогосподарств та фірм.
Обґрунтованість кредитного
та балансового передавальних механізмів
Наскільки вагомими є зміни попиту та обсягу виробництва внаслідок дії кредит­ного та балансового передавальних механізмів? Щоб з’ясувати це, спершу порівняємо вплив обох механізмів на різні групи позичальників, а відтак звернемося до кредитного механізму, щоб з’ясувати, чи зміни пропозиції банківського кредиту є незалежними від зміни попиту на нього.
Вплив монетарної політики на позичальників. На відміну від грошового передавального механізму, кредитний та балансовий передбачають різні види позичальників у фінансовій системі. Оскільки трансакційні витрати на залучення банківського та небанківського фінансування, особливо інформаційні, для домогоспо­дарств та невеликих фірм вищі, ніж для відомих великих фірм, то якщо діє кредитний механізм, кредитна криза найбільше позначиться на тих позичальниках, для яких інформаційні витрати є найвищими. Пригадайте, як відбилося на домогосподарствах запровадження у США кредитного контролю за часів президента Картера. Прихильники балансового механізму наголошують, що власний капітал позичальників визначає їхню чутливість до заходів монетарної політики. Економісти зауважили, який вплив пропозиція кредиту має на малі фірми порівняно з великими. Наприклад, Марк Ґертлер з Нью-йоркського університету та Саймон Ґілчріст з Бостонського університету вивчали наслідки стримувальної монетарної політики для виробничих фірм з часів Другої світової війни*. Вони виявили, що зміна пропозиції М2 та федеральної резервної ставки має більший вплив на доступність кредиту і виробництво для малих фірм із невеликим власним капіталом, ніж для великих, чий власний капітал значний. Така різниця у динаміці виробництва внаслідок застосування засобів монетарної політики може означати, що кредитний та балансовий механізми частково пояснюють зв’язок між грішми та виробництвом.
Різниця між змінами попиту та пропозиції банківського кредиту. Аналізуючи статистичні дані, слід з’ясувати, чи зміни пропозиції банківського кредиту є незалежними від змін попиту на банківський кредит. Наприклад, скорочення банківського кредиту під час рецесії не обов’язково означає кредитну кризу — це може статися через обмеження попиту на всі види позик з боку домогосподарств та фірм.
Деякі факти чітко вказують на незалежність змін пропозиції банківського кредиту. Зменшення обсягу виробництва та процентних ставок за стримувальної монетарної політики під час запровадження кредитного контролю президентом США Картером не узгоджується з грошовим передавальним механізмом. Більше того, оскільки кредитний контроль вводився урядом несподівано, скорочення ділової активності явно зменшило попит на гроші та стало причиною зниження процентних ставок.
Іншим прикладом може служити банківський крах 1930-х років. Мілтон Фрідмен та Анна Шварц, пояснюючи причини Великої депресії, особливу увагу приділяли грошовим факторам. Зокрема, вони наголошували на скороченні пропозиції грошей, що супроводжувалося занепадом банківської системи. Проте прихильники кредитного передавального механізму вважають, що висновки Фрідмена та Шварц не можуть повністю пояснити кризу 1930—1933 років. По-перше, не зрозуміло, чому рецесія була такою затяжною. По-друге, зменшення реальної пропозиції грошей (яка впливає на положення кривої AD) було не настільки значним, як скорочення номінальної пропозиції, оскільки загальний рівень цін також помітно знизився.
Один зі способів з’ясувати, чи скорочення банківського кредитування є наслідком зменшення здатності та бажання банків надавати позики, — це вивчення поведінки тих позичальників, що мають доступ до небанківських джерел фінансування. Чи вони залучають кошти деінде, наприклад, на фондовому ринку? Еніл Кашьяп (університет Чикаго), Джеремі Штайн (Гарвардський університет) та Дейвід Вілкокс (ФРС) вивчали банківське кредитування та емісію векселів, аби з’ясувати, як залучатимуться кошти від банків та на ринку короткострокового комерційного кредиту, коли ФРС знизить рівень банківських резервів*. Вони дійшли висновку, що стримувальна монетарна політика веде до зростання емісії векселів, а банківське кредитування при цьому фактично не змінюється. Той факт, що динаміка комерційних та банківських позик є різною, свідчить, що причина полягає не в загальних змінах попиту на кредит. Кашьяп, Штайн та Вілкокс зауважили: зміна у структурі короткострокового фінансування (від банківських позик до комерційних), яка супроводжує стримувальну монетарну політику, зменшує запаси фірм (для яких банківська позика є важливим джерелом фінансування) та впливає, проте меншою мірою, на інвестиції в устаткування.
Докази свідчать, що кредитування фінансовими посередниками відіграє важливу роль у визначенні обсягу виробництва та процентних ставок. Багато аналітиків та політиків наголошували: саме кредитна криза загострила рецесію 1990—1991 років. Інші економісти звертають увагу на те, що невеликий власний капітал домогосподарств та фірм поглибили наслідки економічного спаду.
Кредитний передавальний механізм вимагає стійкої фінансової інфраструктури для стабільного функціонування фінансової системи та економіки. Зменшення спроможності чи бажання банків надавати позики (як під час кредитної кризи) можуть мати важкі економічні наслідки. Монетарна політика діє, впливаючи на рішення про вибір фінансового портфеля на користь грошових чи негрошових активів домогосподарств або ж банків щодо надання переваги кредитам чи цінним паперам. Загальне небажання банків надавати кредити не означає  неефективності


ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ...

Рецесія 1990—1991 років
супроводжувалася кредитною кризою?

Національне бюро економічних досліджень з’ясувало, що економіка ввійшла у фазу спаду в липні 1990 р. Навесні того самого року преса пові-
домила, що банки скоротили обсяги кредитування, і це привело до негативних наслідків. Адміністрація президента Буша в липні погодилася, що кредитна криза зашкодить економіці, якщо Федеральна резервна система не втручатиметься.
Деякі економісти стверджують,
що кредитна криза поглибила спад. Банківська система перебувала під
пильним наглядом регулюючих органів

 

через значні збитки та затяжну кризу страхування депозитів, що могло сприяти зменшенню обсягів банківського кредитування у 1990 р. Як видно з графіка, банківські позики фірмам скоротилися восени 1990 р., тоді як емісія векселів зросла — ситуація, яка часто виникає під час кредитної кризи у кредитному передавальному механізмі. Крім того, малі фірми у 1990 р. розвивалися повільніше, ніж великі. Тому багато економістів схильні вважати, що кредитна криза поглибила спад. Трохи пізніше попит на всі види позик скоротився, що означало послаб­лення кризи кредитування.
Джерело: The Federal Reserve Bank of St. Louis, U.S. Financial Data, October 31, 1991.

 

 

 

 

монетарної політики, зокрема банківського передавального механізму. Збільшення банківських резервів через операції на відкритому ринку все одно збільшуватиме обсяг депозитів як наслідок володіння банками більшим обсягом цінних паперів. У балансовому передавальному механізмі зміна процентної ставки внаслідок застосування заходів монетарної політики впливає на власний капітал позичальників. Стаючи на бік кредитного чи балансового передавального механізму, не потрібно відкидати той висновок грошового механізму, що монетарна політика діє через процентну ставку. Навпаки, кредитний та балансовий механізми доповнюють вплив фінансової системи та монетарної політики на економіку.
На початку розділу описано спад 1990 та 1991 рр. Імовірно, що кредитний та балансовий передавальні механізми допоможуть нам пояснити економічні події того часу*. Банки скоротили обсяги позик домогосподарствам та фірмам у відповідь на зменшення власного капіталу наприкінці 1980-х років та запровадження жорсткіших вимог щодо достатності основного капіталу. Залежним від банків позичальникам стало важче отримати позику за будь-якої процентної ставки, і вони скоротили свої видатки. Водночас багато фірм і домогосподарств, котрі брали позики протягом 1980-х років, значно знизили свій власний капітал, що зробило їх чутливими навіть до найменшої рецесії. Малий власний капітал ускладнив отримання кредитів домогосподарствами та фірмами, гальмуючи вихід економіки з фази спаду.
 



КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ
Bigmart — Велика мережа роздрібної торгівлі хоче збільшити кількість своїх крамниць, проте її менеджери стурбовані наслідками нещодавнього скорочення обсягів кредитування в економіці. Виконавчий директор Bigmart вважає, що це скорочення є наслідком кредитної кризи, тому незабаром кредитне регулювання буде послаблене. Фінансовий менеджер, навпаки, застерігає від розширення, оскільки вважає, що скорочення кредитування є результатом падіння попиту на кредит і відбиває слабкий стан економіки. Яку необхідно зібрати інформацію, щоб з’ясувати, чия точка зору правильна?
Кредитна криза передбачає більше скорочення позик залежним від банку позичальникам та скорочення їхніх інвестиційних видатків. Тому слід порівняти дані про позики домогосподарствам та малим фірмам з позиками великих компаній. Крім того, можна вдатися до порівняння останніх тенденцій кредитування банківськими та небанківськими джерелами, наприклад векселями. Якщо вони збігаються, то ймовірність кредитної кризи є незначною.
Висновки для державної політики
Коли ФРС складає плани проведення монетарної політики, вона намагається якомога точніше передбачити її вплив на сукупний попит та обсяг виробництва. Така оцінка ФРС повинна передбачати інформаційні витрати, з якими постійно стикаються як позикодавці, так і позичальники. Крім того, необхідно аналізувати фінансове становище банків та їхніх клієнтів. Багато економістів погоджується, що задля уникнення проблем, пов’язаних із нестабільністю банківської системи, слід дозволити уряду та центральному банку запроваджувати страхування депозитів і бути останнім кредитором у критичній ситуації. Проте надмірне регулювання фінансової системи може мати негативні наслідки. Ми вже говорили про кредитні кризи у США, викликані кредитним регулюванням. Іншим прикладом є скорочення обсягу іпотечного кредиту на купівлю житла, товарів довгострокового користування та кредитів малому бізнесу внаслідок обмеження процентної ставки на депозити. Крім того, оскільки банківське кредитування часто передбачає визначене коло позичальників, кредитні кризи мають регіональний чи галузевий характер. Усунення регулятивних приписів щодо диверсифікації банківського портфеля зменшує ймовірність такої кредитної кризи. Балансовий передавальний механізм наголошує: ФРС повинна пильно стежити за власним капіталом і ліквідністю домогосподарств та фірм, аби досягти найбільшої ефективності своєї політики. Зокрема, з 1991 року Федеральний комітет відкритого ринку відстежує власний капітал приватного сектору при плануванні політики.
Як випливає із суті кредитного та балансового передавальних механізмів, довгострокові напрями економічної політики країн, що розвиваються, та з перехідними економіками повинні забезпечувати стабільність приватних фінансових інституцій та фінансового ринку. Зростання впливу банківських установ, що спеціалізуються на зменшенні інформаційних та трансакційних витрат для малих заощадників і позичальників, може суттєво полегшити фінансування та розвиток домогосподарств і молодих зростаючих фірм. Як наслідок, міцна банківська система може вивести економіку, що раніше залежала від недосконалих та неринкових механізмів залучення фінансування, на вищий рівень розвитку. Останні емпіричні дослідження свідчать: у таких економіках існує міцний зв’язок між рівнем розвитку сектору фінансового посередництва та темпами економічного зростання і нагромадження капіталу*.

ВИЗНАЧАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ТА ТЕРМІНИ

Балансовий передавальний механізм
Грошовий передавальний механізм
Кредитна криза
Кредитний контроль

Кредитний передавальний механізм
Фінансова паніка
Фінансове виснаження

ПІДСУМКИ

1. Асиметрична інформація на фінансовому ринку робить внутрішнє фінансування фірм доступнішим, ніж зовнішнє. Що менший власний капітал по­зичальника, то вищі інформаційні витрати залучення зовнішнього фінансування. Зменшення власного  капіталу  збільшує

інформаційні витрати у кредитуванні та обмежує можливості отримати позику за будь-якої процентної ставки, що переміщує криву AD ліворуч. Збільшення власного капіталу позичальника зменшує інформаційні витрати та переміщує криву сукупного попиту AD вправо.

2. Трансакційні витрати, пов’язані з асиметричною інформацією, як правило, є завеликими для домогосподарств та невеликих фірм. Тому залучення фінансування з небанківських джерел для них є фактично неможливим: небанківське фінансування не є досконалим замінником банківського. Зміни можливості та бажання банків надавати позики можуть мати значний вплив на сукупний попит та обсяг виробництва. Збільшення можливості та бажання банків видавати кредити зміщує криву AD праворуч, а незалежне зменшення — ліворуч. До­слідження фінансових панік, кредитних криз та кредитного регулювання виявили зв’язок між діловою активністю та можливістю і бажанням фінансових інституцій надавати позики. Скорочення обсягів банківського кредитування змен­шують обсяг виробництва і знижують реальну процентну ставку.
3. Вплив монетарної політики на обсяг виробництва можна простежувати через грошовий, кредитний та балансовий передавальні механізми. Грошовий передавальний механізм базується на неокейнсіанській точці зору і полягає в тому, що збільшення центральним банком номінальної пропозиції грошей зміщує криву AD праворуч, збільшуючи поточний обсяг виробництва та знижуючи реальну процентну ставку. Кредитний передавальний механізм впливає на положення кривої сукупного попиту через зміну можливості та бажання банків надавати позики. Грошова експансія

збільшує банківські резерви, тому зростає обсяг кредитування і депозитів, і залежні від банків позичальники отримують ширші можливості отримувати по­зики на фінансування своїх споживчих та інвестиційних видатків. Унаслідок цього крива AD переміщується праворуч. Балан­совий передавальний механізм підсилює дію стимулювальної монетарної політики, яка супроводжується зниженням процентної ставки шляхом збільшення власного капіталу позичальників, що знижує інформаційні бар’єри до залучення зовнішнього фінансування. Тому крива AD теж переміщується праворуч.
4. Економісти спостерігали різний вплив монетарної політики на малі та великі фірми. Видатки домогосподарств та малих фірм чутливіші до змін монетарної політики, ніж видатки великих компаній. Оскільки малі фірми є залежними від банківського фінансування і мають відносно невеликий власний капітал, кредитний та балансовий передавальні механізми знаходять своє підтвер­дження на практиці.
5. Оскільки інформаційні проблеми відіграють важливу роль, політика, спрямована на розвиток ефективного фінансового посередництва, поліпшує стан економіки. Стабільні фінансові інституції можуть зменшити трансакційні та інформаційні витрати для малих заощадників і позичальників, що, у свою чергу, збільшить доступ до зовнішнього фінансування з боку домогосподарств та молодих зростаючих компаній.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. Чому залучення фінансування відбувається, як правило, через фінансових посередників, а не пряму емісію акцій та облігацій?
2. Який вплив має власний капітал фір­ми на різницю у вартості залучення внутрішнього та зовнішнього фінансування?
3. Чому внутрішні кошти для багатьох фірм є дешевшим джерелом фінансування, ніж зовнішні?

4. Припустимо, ви дослідили, що тем­пи накопичення фірмами внутрішніх коштів тісно пов’язані з обсягом інвестиційних видатків, якщо фірми швидко розвиваються. Коли ж фірми розвиваються повільно, цей зв’язок не підтверджується. На користь якої економічної теорії свідчать результати вашого дослідження?

ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ

 

 

 

 

 

THE FINANCIAL TIMES, DECEMBER 22, 2000

 

 

Нова кредитна криза в Японії?

 

Овал: бОвал: аОвал: в

Зростає стурбованість з приводу стану справ у банківському секторі Японії, після того як індекс Nikkei 225, який протягом року вже знизився майже на 30 %, учора впав ще на 3,5 %.
Падіння курсу акцій створило подвійну проблему для банків, оскільки вони володіють великими портфелями цінних паперів, а значна частина позик перебуває під знаком питання.
Два роки тому японські банки були вражені фінансовою кризою, унаслідок якої уряд націоналізував два з них, а решта була змушена об’єднати свої зусилля. Нині деякі оглядачі стурбовані, що Японія може пережити ще одну кризу під тиском проблем­них кредитів.
Деякі економісти попереджають, що японська економіка не вийде з кризи доти, доки залишиться невирішеним питання безнадійної заборгованості, а нові проблемні кредити нагромаджуватимуться до з’ясування долі вже існуючих.
Оптимісти вважають, що приплив державних коштів у банки зменшує ймовірність фінансової кризи. «Банки нині володіють більшим капіталом, ніж два роки тому», — говорить Ідеашу Бен, аналітик компанії «Morgan Stanley Dean Witter»?
Обвал фондового ринку та песимістичні економічні прогнози змушують банки диверсифікувати свої джерела прибутку.

Проте аналітики не схильні вважати, що нові джерела доходів, скажімо, від керування активами, будуть настільки вагомими, щоби забезпечити прибутки протягом наступних двох-трьох років.
Банки спираються на свої портфелі цінних паперів у розрахунках обсягів резервів для забезпечення проблемної заборгованості.
Падіння курсів акцій підриває резерви на безнадійну заборгованість, що викликає необхідність їх поповнення і може спричинити продаж бан­ками своїх портфелів.
Джеймс Фіорелло, аналітик інвестиційного банку ING Barings, каже, що хоча проблемні кредити скоротилися протягом року на 5 %, до 17,2 млрд єн, безнадійна заборгованість компаній-банкру­тів — найнебезпечніша категорія — зросла на 13 %. Більше того, згідно з його дослідженнями, на балансах банків приховано ще 17,6 млрд єн проблем­них кредитів.
Поєднання обвалу фондового рин­ку, необхідності поповнювати резерви та незмінного обсягу проблемних позик не залишає банкам іншої альтернативи, ніж позбутися своїх портфелів.
«Тільки-но банки почнуть збувати цінні папери у гонитві за разовим прибутком, це може мати миттєвий негативний вплив на весь ринок, що потім з новою силою відіб’ється на самих банках».

 

 

 

 

 

АНАЛІЗУЮЧИ НОВИНИ…

 

 

 

 

Восени 1998 р. багато економістів та політиків схвалювали дії ФРС у боротьбі з інфляцією та утриманні низьких процентних ставок з метою зменшити наслідки азійської кризи. Водночас Банку Японії радили вдатися до стимулювальної політики для збільшення сукупного попиту.

 

Дефляція в Японії в середині 1990-х років підірвала власний капітал позичальників, що вилилося у безнадійну заборгованість, зменшення вартості активів та спричинило падіння чистої вартості банків. У частині а) рисунка показано, як зменшення власного капіталу позичальників і банків зменшує сукупний попит: за будь-якої процентної ставки на відкритому ринку позичальники можуть отримати менший обсяг позик для фінансування споживчих та інвестиційних видатків, тому крива сукупного попиту AD зміщується від AD0 до AD1, а обсяг виробництва падає з Y0 до Y1.

 

Вливання коштів платників податків та стимулювальна політика 1998 р. Банку Японії стали подвійним поштовхом для японської економіки. Грошова експансія через грошовий передавальний механізм зменшила процентну ставку, що збільшило залежне від неї споживання та сукупний попит. У частині б) рисунка показано, що з початкової рівноваги у точці Е0 крива AD переміщується з ADAD1, а виробництво

зростає до Y1. Через кредитний та балансовий передавальні механізми грошова експансія підсилює позитивні зрушення, оскільки позичальники отримують доступ до більшого обсягу позик на фінансування своїх видатків. Як наслідок, крива AD переміщується далі з AD1 в AD1?, і обсяг виробництва зростає з Y1до Y1?, Багато аналітиків стверджують: за відсутності втручан­ня з боку уряду та центрального банку кредитна криза могла знову повернутися.

 

Автор статті має на увазі, що слід пам’ятати про різні умови, за яких моне-
тарна політика діє на економіку через грошовий, кредитний та балансовий передавальні механізми. Вивчивши вплив кожного із них, можна точніше та ефективніше застосовувати заходи монетарної політики. Проте деякі експерти стверджують, що уряд повинен остерігатися моральної шкоди від надмірного втручання.
Для подальших роздумів...
Чи правильно, що низька процентна ставка на японські облігації означає, що уряд обов’язково вдається до стимулювальної політики? Поясніть.
Джерело: David Ibison and Bayan Rahman, «Problem Loans Could Come Back to Haunt Japan’s Banks as Nikkei Decline Continues,» The Financial Times, December 22, 2000, зі скороченнями. © 2000, The Financial Times. Друкується з дозволу. Подальший передрук заборонений.

5. Дайте визначення фінансовій паніці. Що відбувається з банківським кредитуванням у такій ситуації?
6. Якою, на вашу думку, буде різниця у процентних ставках на комерційний кредит і Т-векселі під час фінансової паніки? Чому?
7. Наскільки дієвим був кредитний контроль президента США Картера з погляду обмеження обсягу позик?
8. Як запровадження Правила Q (максимальної процентної ставки на депозити) привело до кредитної кризи? Відповідаючи на це запитання, поясніть, що таке «уникнення посередників»?
9. Проведіть порівняльний аналіз грошового та кредитного передавальних механізмів.
10. Дайте визначення фінансовому виснаженню.
11. Яким чином ліквідність окремих статей балансу домогосподарства чи фірми впливає на ймовірність фінансового виснаження?
12. Як стимулювальна монетарна політика може зменшити фінансове виснаження?

13. Існування якого передавального механізму підтверджується економічними даними: грошового чи кредитного? Відповідь обґрунтуйте.
14. Яким чином кредитний контроль президента США Картера спричинив рецесію?
15. Уявіть, що вам необхідно визначити, чи економіка переживає кредитну кризу. Яка динаміка федеральної резерв­ної ставки, обсягу банківських кредитів та обсягу короткострокових позик на фінансових ринках допоможе вам виконати ваше завдання?
16. Чи є правильним твердження: «Грошовий, кредитний та балансовий передавальний механізми не завжди несумісні»?
17. Чи є правильним твердження: «Грошовий передавальний механізм наголошує на рішеннях щодо вибору фінансового портфеля домогосподарствами та фірмами, а кредитний — на рішеннях банків»?

АНАЛІТИЧНІ ЗАВДАННЯ

1. Припустимо, нове податкове законодавство збільшує ставку податку на нерозподілений прибуток корпорації — част­ку прибутку, що не розподіляється між акціонерами. Як це вплине на економіку?
2. Чому ймовірність настання кредит­ної кризи більша під час рецесії?
3. Якщо парламент ухвалить закон, за яким у банків вилучається весь прибуток понад певний рівень, як він вплине на економіку?
4. Чи є правильним твердження: «Низькі реальні процентні ставки означають стимулювальну монетарну політику, тоді як високі — стримувальну»?
5. Припустимо, розвиток інформаційних технологій значно зменшив переваги банків у збиранні фінансової інформації. Обговоріть наслідки з погляду кредитного передавального механізму.

6. На початку 1990-х років банківська система США пережила період ре-
структуризації, під час якої банки значно збільшили частку надійних активів (Т-векселів) у своїх фінансових портфелях, а банківське регулювання стало жорсткішим. Як ці зміни повинні були вплинути на економіку з погляду кредитного передавального механізму?
7. Припустимо, економіка перебуває у фазі спаду, коли багато людей не можуть погасити свої борги за кредитними картками. Банки втрачають великі суми і вирішують суттєво скоротити емісію кредиток. Таке рішення буде стимулювальним чи стримувальним? Чому?
8. Припустимо, ФРС зменшує номінальну пропозицію грошей. Згідно з яким передавальним механізмом реальна процентна ставка на відритому ринку

зросте більше: грошовим чи кредитним? Проілюструйте свою відповідь за допомогою неокейнсіанської моделі AD-AS. Для спрощення можна вважати криву SRAS горизонтальною.
9. Чи означає скорочення обсягів банківського кредитування під час рецесії кредитну кризу? Чому? За допомогою яких даних можна виявити кредитну кризу?
10. Зіставте політику ФРС початку 1990-х та 1998-го років. Чому ФРС діяла по-різному в ці два періоди?

11. На початку Великої депресії деякі економісти вважали, що падіння цін допоможе повернути економіку до стану повної зайнятості. Протягом 1929—1933 років споживчі ціни впали на 25 %, а ціни виробників — на 30 %, але це фак-
тично не допомогло виходу з кризи. Чи можливо таке, що падіння цін мало дестабілізуючий вплив на економіку США протягом цих років?

РОБОТА ЗІ СТАТИСТИЧНИМИ ДАНИМИ

1. У Federal Reserve Bulletin знайдіть статистику про обсяг банківського та комерційного кредитування за останні шість

місяців. Якою є динаміка цих двох змінних? Чи переживає економіка кредитну кризу? Відповідь обґрунтуйте.

* Стримувальна монетарна політика ФРС зменшує обсяги банківських резервів та депозитів. Тому, за кредитним передавальним механізмом, банки знаходять недепозитні джерела коштів (скажімо, депозитні сертифікати) для надання позик так, щоб кредити були дорожчими, ніж депозити. Див. R. Glenn Hubbard, «Is There a ‘Credit Channel’ for Monetary Policy?» Federal Reserve Bank of St. Louis Review 77 (June 1995):63—77.

* Mark Gertler and Simon Gilchrist, «Monetary Policy, Business Cycles, and the behaviour of Small Manufacturing Firms,» Quarterly Journal of Economics, 109:309—340, May 1994.

* Anil Kashyap, Jeremy Stein, and David Wilcox, «Monetary Policy and Credit Conditions: Evidence from the Composition of External Finance», American Economic Review, 83:78—98, January 1993.

* Відповідні емпіричні докази див. R. Glenn Hubbard, Kenneth N. Kuttner, and Darius Parla, «Are There ‘Bank Effects’ in Borrowers’ Costs of Funds», Journal of Businness, готується до друку.

* Див. Robert G. King and Ross Levine, «Finance and Growth: Schumpeter Might be Right», Quarterly Journal of Economics, 108:717:737, August 1993.

 

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.