лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Гроші, фінансова система та економіка

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

ЧАСТИНА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фінансова система
та макроекономіка

У цій завершальній частині підручника ми зосередимо увагу на національній економіці: як визначається обсяг виробництва та рівень цін, зв’язки між грошима, фінансовими ринками та інститутами і економікою в цілому. У розділі 23 розпочнемо аналіз із вивчення поведінки ділових суб’єктів на ринку грошей, які визначають зміни у пропозиції (частина 5) та попиті на гроші. Для цього використаємо різні моделі попиту на гроші для пояснення того, чому індивіди та домогосподарства нагромаджують гроші.
Розділи 24 і 25 є головними у нашому дослідженні; тут розглянемо альтернативні підходи до моделювання та оцінювання зв’язків між фінансовою системою й макроекономікою. У розділі 24 ознайомимося з моделлю IS—LM—FE,яка допоможе нам встановити зв’язок між визначенням процентної ставки на ринках активів та визначенням обсягу виробництва товарів і послуг. У розділі 25 перейдемо до моделі AD—AS, у якій розкриємо залежність між виробництвом і рівнем цін, з одного боку, та сукупними попитом і пропозицією, з другого.
У розділах 26—28 пояснюється механізм проведення монетарної політики і її вплив на виробництво й інфляцію. У розділі 26 доводиться існування зв’язку між пропозицією грошей і виробництвом та наводяться його моделі, а також розглядаються останні приклади проведення монетарної політики. У розділі 27 простежимо, як інфор­маційні витрати у фінансовій системі визначають методи впливу монетарної політики на економіку. В останньому 28 розділі розглянемо причини та наслідки інфляції, зв’язок між нею і зростанням пропозиції грошей, її вплив на домогосподарства й фірми, а також методи, якими інфляцію можна стримувати.

 

 


РОЗДІЛ

Попит на гроші

Наш аналіз теорії грошей та національної економіки починаємо з поведінки ділових суб’єктів на грошовому ринку, яку визначають зміни у попиті та пропозиції грошей. У частині 5 розглянуто чинники пропозиції грошей. У цьому розділі звернемося до чинників попиту на гроші. Тут використаємо різні моделі попиту на гроші для пояснення того, чому домогосподарства та фірми нагромаджують гроші — готівку, чекові вклади та їхні близькі замінники. Пізніше застосуємо ці моделі, щоб простежити, як зміни поведінки індивідів та фірм спричиняють збільшення або зменшення рівня нагромадження в національній економіці.
Економісти за останнє століття часто досліджували визначники попиту на гроші. Перша модель, яку ми використаємо у нашому дослідженні, була створена Ірвіном Фішером. Ця модель встановлює взаємозв’язок між доходами та кількістю грошей, яку особа хоче нагромадити. Пізніші моделі попиту на гроші враховують такі чинники, як процентна ставка та фінансові інновації, тому ми синтезуємо ці різні підходи у базову модель Фішера, що дає змогу виявити причини всіх змін нагромадження грошей у сучасній економіці.
Поведінка індивідів і фірм при виборі рівня нагромадження грошей, якими вони бажають володіти, допоможе нам докладно дослідити попит на гроші. Визначивши відповідний спосіб вимірювання грошових запасів, звернемося до трансакційних мотивів побудови моделі, котра пов’яже попит на гроші з нагромадженням грошей, які потрібні людям для купівлі товарів і послуг. Відтак розглянемо мотиви вибору портфеля, які демонструють, як індивіди порівнюють переваги нагромадження грошей з віддачею, яку можна отримати від інших активів. З цих простих моделей зможемо вивести детальнішу, яка міститиме всі чинники попиту на гроші. Насамкінець доведемо, що наша теоретична модель може порівняно ефективно пояснювати реальні зміни попиту на гроші. Попит на гроші є головною змінною, цей показник ми застосовуватимемо у моделях із наступних розділів для пояснення зв’язку між грошима, фінансовою системою, обсягом виробництва та цінами.
ТРАНСАКЦІЙНІ МОТИВИ
Як відомо, гроші виконують різні функції. Вони є засобом обміну, мірою вартості, засобом нагромадження багатства та платежу. У ранніх теоріях попиту на гроші економісти обмежувалися лише функцією обміну та стверджували, що найочевиднішою причиною, яка спонукає домогосподарства та фірми утримувати грошові запаси (готівку, чекові депозити та їхні близькі замінники), є необхідність здійснювати трансакції. Це й послужить передумовою нашої першої моделі у цьому параграфі — кількісної теорії попиту на гроші.
Для аналізу цієї моделі нам треба пригадати показник, який точно вимірює попит на гроші, — реальні грошові запаси. Далі проаналізуємо кількісну теорію попиту на гроші для пояснення змін реальних грошових запасів. Хоча ця теорія й була кроком у правильному напрямку, базова модель так і не змогла пояснити в повному обсязі фактичні зміни у реальних грошових запасах. Розглянувши її недоліки, ми зможемо цю теорію розширити, врахувавши інші мотиви домогосподарств та фірм у нагромадженні реальних грошових запасів.
Реальні грошові запаси
Для виведення рівняння, яке б точно відбивало попит на гроші, необхідний показник, що вимірює гроші, або, точніше, грошові запаси, що їх індивіди нагромаджують для здійснення трансакцій. Цей показник, що його використовуватимемо у всіх моделях попиту на гроші, — реальні грошові запаси, є цінним методом вимірювання попиту на гроші, що видно з наступного прикладу.
У цьому прикладі розглянемо рішення, які приймаються двома індивідами щодо кількості готівки (або чекових вкладів), яку вони бажають нагромадити. Нас більше цікавить вигода від готівкових запасів з точки зору кожного індивіда, ніж кількість грошових одиниць, яку вони можуть зберігати. Тому розглянемо поведінку двох споживачів у двох різних країнах: американця Теодора Клівера, чиї готівкові запаси вимірюються в доларах США, та німця Гундала Гаскела, чия готівка вимірюється в євро.
Припустимо, що 1,1 євро за своєю купівельною спроможністю відповідають 1 дол. США. Таким чином, ціни товарів, виражені у євро, у 1,1 раза вищі, ніж ціни, виражені у доларах. Якщо американець і німець володіють однаковими грошовими запасами, це означає, що кількість євро Гундала в 1,1 раза переважає кількість доларів Теодора. Тобто номінальні грошові запаси Гундала в 1,1 раза перевищують номінальні грошові запаси Теодора. Отже, попит на гроші для трансакцій пропорційний до рівня цін.
Ми можемо простежити цю залежність, звернувшись до історії. У 1965 р. рівень цін у США був приблизно в чотири рази нижчий, ніж сьогодні. Без сумніву, ваші батьки розповідали вам, як дешево тоді було обідати в ресторані чи ходити в кіно. Для того щоб сьогодні в економіці здійснювався такий самий обсяг трансакцій, як це було 1965 р., необхідно володіти в 4 рази більшою кількістю грошових одиниць (сьогодні номінальні грошові запаси мають бути у 4 рази більші, ніж 1965 р.). Так само як і у випадку з американцем Теодором та німцем Гундалом, за інших рівних умов, вищий рівень цін приводить до пропорційно більшого номінального попиту на гроші.
Оскільки зміни в номінальних грошових запасах пропорційні змінам рівня цін, ми не можемо використовувати вираз, який представляє номінальні грошові запаси, у рівнянні попиту на гроші, оскільки значення цього вимірника змінюється зі змінами рівня цін. Натомість необхідно перейти до реальних грошових запасів, тобто значення вартості грошових запасів, скоригованого на зміни купівельної спроможності. Нехай М — пропозиція грошей, а Р — рівень цін в економіці (доларова вартість споживчого кошика), тоді реальні грошові запаси можна обчислити, поділивши пропозицію грошей на рівень цін:
.
Реальні грошові запаси представляють купівельну спроможність грошей в економіці1.
Швидкість обігу грошей та попит
на реальні грошові запаси
На початку минулого століття економіст-класик Ірвін Фішер з Єльського університету проаналізував взаємозв’язок між реальними грошовими запасами та трансакціями. Він вивів модель попиту на гроші, яка містить таку змінну, як швидкість обігу грошей, що дорівнює середній кількості разів використання тієї самої грошової одиниці (долара) для купівлі товарів та послуг у національній економіці протягом року*. Введемо в наше рівняння швидкості обігу грошей показник, що вимірює обсяг національного доходу або сукупного обсягу виробництва Y, для визначення обсягу реальних трансакцій, що відбувалися в національній економіці за рік. Тоді сукупні видатки на товари і послуги дорівнюватимуть добутку рівня цін Р та обсягу виробництва Y. Поєднавши ці показники для сукупних видатків і кількості грошей, Фішер вивів швидкість обігу грошей через таке співвідношення (М — кількість грошей):
                                                    (23.1)
Якщо кількість грошей становить 3 трлн дол. США, а номінальний ВВП — 9 трлн дол. США, то швидкість обігу грошей становитиме 3, і це означає, що кожна грошова одиниця (долар) використовується тричі для купівлі товарів та послуг в економіці країни за рік.
Перемноживши обидві частини рівняння 23.1 на М, отримаємо:
                                                 (23.2)
Рівняння 23.2, яке називають рівнянням обміну, показує, що кількість грошей, помножена на швидкість обігу грошей, дорівнює номінальній сумі видатків в економіці. Зауважимо, що рівняння є тотожністю, тому завжди виконується. Так відбувається тому, що ми визначили швидкість у рівнянні 23.1; замість того, щоб її спостерігати, ми ділимо сумарне споживання на грошові запаси і отримуємо швидкість. Для перетворення рівняння 23.2 у теорію попиту на гроші, яка змогла б показати, як поведінка індивідів та фірм за проведення трансакцій впливає на реальні грошові залишки М/Р, перепишемо 23.2:
                                               (23.3)
Фішер вважав, що швидкість V є сталою, тому попит на реальні грошові запаси є пропорційним до обсягу трансакцій*. Так Фішер перетворив рівняння 23.2 у функцію попиту на гроші, яка пов’язує попит на реальні грошові запаси з базовими чинниками, що його визначають. Він вважав, що попит на грошові запаси пов’язаний з доходом (як основним чинником кількості трансакцій), тому назвав своє пояснення попиту на гроші кількісною теорією попиту на гроші.
Твердження, що дохід визначає попит на гроші, є виправданим. Для здійснення щоденних трансакцій домогосподарства та фірми збільшують свої номінальні грошові запаси у відповідь на зростання цін. Як поводиться попит на реальні грошові запаси? Зі зростанням реального доходу домогосподарства та фірми здійснюють більше реальних трансакцій. Це означає, що вартість купівлі багатими домогосподарствами перевищує вартість купівлі біднішими. Так само великий супермаркет з обсягом продажу 10 млн дол. США за рік проводить набагато більше трансакцій з постачальниками, працівниками та покупцями, ніж маленький неспеціалізований магазин на розі з обсягом продажу 100 тисяч дол. США на рік. Тому можемо узагальнити: попит населення на гроші зростає зі збільшенням реального доходу. Вплив на реальні грошові запаси полягає в тому, що, за інших рівних умов, зростання реального доходу збільшує їхній обсяг.
Зміни швидкості обігу грошей
Головним припущенням моделі Фішера є сталість швидкості обігу грошей. За часів Фішера економічні показники не вимірювалися так точно, як сьогодні, тому його припущення щодо швидкості неможливо було перевірити. Тепер економісти володіють необхідним інструментарієм для точної оцінки цього показника; вони використовують номінальний дохід (ВВП) для вивчення обсягу трансакцій. Дані про грошові запаси і номінальний дохід можна отримати з таких джерел, як Federal Reserve Bulletin чи Economic Report of the President і обчислити швидкість. Рис. 23.1 показує щорічний відсоток зміни швидкості обігу грошей (виміряний за допомогою М1 та М2) від часу заснування Федеральної резервної системи у 1914 р. Зверніть увагу, швидкість не є сталою навіть у короткі проміжки часу. До кінця 1940-х років швидкість М1 та М2 суттєво змінювалася то зростаючи протягом певних періодів, то спадаючи.
Наприклад, швидкість обігу грошей зменшувалася під час економічних спадів на початку 1920-х—1930-х років і протягом Другої світової війни. З кінця 1940-х до 1980-х років швидкість М1 зменшувалася рідко, проте її зростання не завжди було однаковим. Протягом 1970-х років, деякі економісти погодилися, що якщо припустити стабільне зростання швидкості обігу грошей, кількісна теорія може себе виправдовувати, тобто більш-менш точно характеризувати зв’язок між номінальним ВВП та кількістю грошей.

ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ...

Сповільнення зростання
грошової маси на початку 1990-х років: причина у швидкості?

Чому економісти та політики вважають коливання швидкості грошей проблемою? ФРС встановлює цільові значення пропозиції грошей і процент­ної ставки для стримування інфляції та стимулювання виробництва. Непередбачувані зміни швидкості обігу грошей ускладнюють досягнення запланованих рівнів пропозиції грошей. Особлива нестабільність швидкості М1 протягом 1980-х років змусила ФРС знизити цільові значення цього агрегату в 1987 р. З цього часу ФРС орієнтується на показники інфляції та меншою мірою — на М2.
Протягом першої половини 1990-х років ФРС не вдалося досягти запланованих темпів приросту М2. На 1992 р. було заплановано збільшити цей агрегат на 2,5—6,5 %. Проте ФРС було досягнуто зростання лише на 1,5 %. Таким чином, 1992 р. став третім поспіль, коли ФРС не змогла значно перевищити нижню заплановану межу показників приросту. Багато аналітиків та політиків звинуватили ФРС у невдачі в досягненні цільових значень темпів приросту пропозиції грошей, що спричинило повільний вихід економіки з рецесії.
ФРС сконцентрувала зусилля на М2 внаслідок його передбачуваного зв’язку з рівнем номінального ВВП. За 1959—1989 рр. швидкість М2 (номінальний ВВП, поділений на М2) була стабільною. Проте на початку 1990-х років зв’язок між цим агрегатом та номінальним ВВП перестав проявлятися. Протягом 1989—1992 рр. дохідність векселів Державної скарбниці та

інших короткострокових цінних паперів зменшувалася набагато швидше, ніж депозитні процентні ставки на активи, що входять до М2, тим самим знижуючи альтернативну вартість володіння активами, що входять до цього агрегату. Наслідком цього мало б стати збільшення попиту на гроші та змен­шення швидкості їх обігу, проте остання залишилася фактично стабільною.
У чому ж причина? Головним чинником сповільнення приросту М2 стало скорочення обсягів малих стро­кових депозитів, що частково було наслідком скорочення кількості слаб­ких ощадних і кредитних інституцій. Крім цього, строкові вклади у комерційні банки зменшилися через те, що вони набагато частіше змінюють норму віддачі малих строкових вкладів, ніж чекових та ощадних вкладів. Унаслідок цього зміна альтернативної вартості володіння чековими вкладами (один із компонентів М2) не відповідала зміні альтернатив­ної вартості володіння малими строковими депозитами (інший компонент М2), тому швидкість була неста-
більною.
Протягом початку 1994 — початку 1995 рр. стрибок швидкості також призвів до повільніших від запланованих темпів зростання М2. До кінця 1990-х років ФРС, зважаючи на непередбачувану поведінку швидкості обігу грошей, не акцентувала увагу на доведенні темпів приросту М2 до запланованих. Тим не менше, економісти ФРС продовжують шукати шляхи впливу на цей агрегат для ефективнішого провадження монетарної політики та досягнення запланованих показників.

Проте, як видно з рис. 23.1, протягом 1980-х років швидкість М1 значно зменшилася. Економісти дають два пояснення змінам попиту на грошові залишки: фінансові інновації та зміни у процентних ставках. Включення на початку 1980-х років до складу М1 замінників традиційних чекових вкладів, що можуть приносити дохід від процента, збільшило попит на М1 на всіх рівнях номінального ВВП, тим самим зменшуючи швидкість. Падіння процентних ставок на негрошові активи на початку 1980-х років теж, очевидно, призвели до збільшення попиту на гроші порівняно з попитом на інші види активів, що теж передбачає падіння швидкості М1. Швидкість М2 загалом була стабільнішою з початку 1950-х років, проте сталий зв’язок між М2 та номінальним ВВП почав порушуватися на початку 1990-х років.
Як коливання швидкості обігу грошей змінюють передбачення моделі Фішера? Очевидно, існують також інші чинники, крім доходу, що впливають на попит на реальні грошові запаси, які індивіди та фірми нагромаджуватимуть. Найважливішими з них є чинники платіжної системи, зміни процентної ставки та рішення про вибір фінансового портфеля.

Рисунок 23.1.

Зміни швидкості М1 та М2 у США
(процентна зміна порівняно з попереднім роком), 1915—2000 рр.

 

Швидкість обігу грошей обчислена шляхом ділення номінального ВВП на М1 та М2. Швидкість не є сталою навіть протягом коротких проміжків часу.

Чинники платіжної системи. Швидкість обігу грошей почасти залежить від способів здійснення трансакцій. Якщо замінники готівки можуть використовуватися у трансакціях для купівлі благ і послуг (назвемо їх чинниками платіжної системи), то це впливатиме на попит на гроші. Наприклад, люди, які користуються кредитними картками чи банкоматами, потребують менше готівки та чекових вкладів для поточних видатків. Зі зростанням кількості чинників платіжної системи зростає і швидкість М1 як відношення PY/M. З другого боку, якщо готівка стає вигіднішою при здійсненні трансакцій, населення вимагатиме більше грошей для фінансування поточних видатків. Наприклад, якщо б емітенти кредитних карток запровадили плату 1 дол. США з кожної купівлі, власники карток зменшили б кількість трансакцій з використанням цих карток і збільшили попит на готівку. Грошові запаси зросли б, а швидкість обігу грошей зменшилася б. Чинники платіжної системи змінюються відповідно до чинників, що визначають самі фінансові нововведення, — зміщення попиту на надання і регулювання фінансових послуг.
Зміни процентної ставки. Перші теорії попиту на гроші, такі, як кількісна, не відносили процентну ставку до чинників, що впливають на попит на гроші для здійснення трансакцій. У своїх дослідженнях такі економісти, як Вільям Баумоль з Прінстонського університету та Джеймс Тобін з Єльського університету вводять процентну ставку до моделі попиту на реальні касові залишки*.
Для дослідження впливу процентної ставки на попит на реальні грошові запаси припустимо, що робітник Стенлі Сафолк щомісячно отримує платню в розмірі 2500 дол. США і витрачає її зі сталою швидкістю протягом місяця (гроші зберігаються лише для здійснення трансакцій). Він може витрачати ці гроші рівномірно, щодня по 1/30 своєї платні. Тоді середньомісячні грошові запаси цього робітника становитимуть 2500 /
/ 2 = 1250 доларів. Наприкінці місяця в нього не залишається нічого. На початку наступ­ного місяця робітник отримує нову платню, і все повторюється спочатку. Річна швидкість обігу грошей для Стенлі становить: його номінальні річні доходи, поділені на середньомісячні готівкові запаси (1250), тобто 24. Оскільки гроші приносять нульову процентну віддачу, робітник втрачає можливість заробити проценти на свої гроші.
Для того щоб отримувати процент зі своїх грошей, а не зберігати їх марно, Стен­лі може вкласти частину своєї платні, наприклад 1250 дол. з 2500, в облігації Державної скарбниці, додаючи процентний дохід до своїх використовуваних ресурсів. Після інвестування 1250 дол. касові залишки стенлі вичерпуватимуться вже у середині місяця, а не наприкінці. Якщо облігації Держскарбниці приносять 0,75 % місячного доходу, то за місяць робітник отримає в процентах (1 / 2) ? 0,0075 ? 1250 = 4,69 дол. США, або ж 56,25 дол. за рік. Хоча облігації Скарбниці Стенлі не може витратити безпосередньо, їх можна конвертувати у гроші. Але така стратегія передбачає витрати, пов’язані з перетворенням негрошових активів у гроші. Якщо Стенлі порівняє вигоди від зберігання грошей з альтернативною вартістю володіння облігаціями, що визначається ринковою процентною ставкою, він може вирішити частину заробітку вкласти у цінні папери (див. рис. 23.2).
Баумоль і Тобін відзначили, що трансакційні мотиви зберігати готівку залежать від процентної ставки. Підвищення ринкової процентної ставки збільшує альтернативні витрати володіння грішми для купівлі благ і послуг. Унаслідок цього індивіди зберігають менше готівки, що підвищує швидкість обігу грошей. Зниження ринкової процентної ставки зменшує вартість володіння грішми, тому індивіди зберігатимуть більше грошей, що зменшить швидкість їхнього обігу. Отже, попит на гроші обернено залежить від ринкової процентної ставки, тоді як швидкість обігу грошей перебуває у прямій залежності з нею. Теорія Баумоля-Тобіна є ще одним прикладом застосування економічної концепції альтернативної вартості, пов’язаної з володінням реальними грішми, і доводить, що процентна ставка таки впливає на попит на гроші для трансакцій.
Рішення про вибір фінансового портфеля. Швидкість обігу грошей також із часом залежить від рішень щодо вибору портфеля. Оскільки гроші теж є активом, як і засобом обміну, зміни в очікуваній віддачі на гроші чи ризику, ліквідності чи інформаційних витратах змінюватимуть попит домогосподарств та фірм на гроші.

Рисунок 23.2.

Процентна ставка та попит на гроші у моделі Баумоля-Тобіна

 

У лівій частині (а) зображена ситуація, коли робітник Стенлі свою платню, 2500 дол. США на початку місяця, тримає у вигляді готівки. Щодня він витрачає 1/30 всієї суми, яка прямує до нуля наприкінці 30-ти днів. Середньомісячні касові запаси становлять 2500 / 2 = 1250 дол. США.
У правій частині (б) Стенлі вирішив вкласти половину свого місячного доходу в облігації Державної скарбниці. Щодня він знову ж таки витрачає 1/30 свого доходу, тобто 1/15 своїх запасів, які закінчуються після 15-ти днів. Тоді він продає облігації і зберігає виторг як готівку. Ці запаси вичер­пуються наприкінці 30-ти днів.


КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ
Як впливатимуть на попит на реальні гроші та швидкість М1: а) фінансові інституції, які запропонували фірмам послуги з управління готівкою; б) зменшення попиту на банківські кредитні картки. а) Управління готівкою дає змогу перевести більшу частину інвестиційних портфелів у негрошові активи, тому попит на М/Р зменшується, а V зростає, оскільки відчувається менша потреба в готівці; б) оскільки для здійснення трансакцій використовується більше готівки, попит на М/Р зростає і V зменшується.
МОТИВИ ВИБОРУ ПОРТФЕЛЯ
Моделі попиту на реальні грошові запаси, що враховують лише трансакційні мотиви, не повною мірою пояснюють їхню спостережувану динаміку. Для виведення точніших моделей багато економістів, які працювали після Фішера, включали інші причини володіння грішми у своїх моделях попиту на гроші. Крім того, що гроші відіграють роль засобу обміну, така їхня функція як засіб нагромадження багатства є підґрунтям до рішення індивідів володіти реальними грошовими запасами. Проте, виконуючи цю функцію, гроші конкурують і з іншими видами активів. Індивіди та фірми роблять вибір на користь грошей чи інших активів залежно від переваг та недоліків кожного виду активу. Ми вже ознайомлені з подібним процесом прийняття рішення: він є одним із прикладів застосування теорії вибору портфеля.
У цьому параграфі розглянемо дві моделі попиту на реальні грошові запаси, що поряд із трансакційними мотивами містять рішення щодо вибору фінансового портфеля. Для цього охарактеризуємо чинники, що впливають на вибір портфеля і обсяг реальних грошових запасів, а потім опишемо та порівняємо економічні теорії Джона Мейнарда Кейнса і Мілтона Фрідмена.
Дохід і багатство. Реальні грошові запаси у вигляді готівки та чекових вкладів є необхідними активами. Тому домогосподарства і фірми з вищими доходами та більшим обсягом багатства не утримуватимуть такої самої частки своїх активів у фор­мі грошей чи інших низькодохідних видах, як це роблять бідніші домогосподарства та фірми. Індивіди і фірми з високим доходом можуть володіти прибутковішими строковими рахунками, що легко перетворюються в чекові. Крім того, фірми можуть мати кредитні лінії в банках, що дає їм змогу проводити трансакції у ситуації нестачі готівки чи коштів на поточному рахунку. Багатші домогосподарства, подібно, можуть користуватися кредитними картками (такими, як Visa чи MasterCard). Отже, попит на реальні гроші зростає з реальним доходом, але повільніше, ніж
дохід.
Очікувана віддача. Оцінюючи віддачу на грошові активи, домогосподарства та фірми повинні зважати не лише на процент, який вони отримають від володіння ними, а також і на вигоду володіння грішми. Це обсяг процентних надходжень, від яких домогосподарства та фірми готові відмовитися заради низького ризику володіння грошима, легкості здійснення трансакцій та низьких інформаційних витрат щодо вартості грошей. За інших рівних умов, підвищення процентних ставок на грошові активи чи збільшення вигоди володіння грішми стимулюватиме домогосподарства та фірми збільшувати свої грошові запаси і попит на гроші; і навпаки, зниження процентних ставок на грошові активи чи зменшення вигоди володіння грішми знижуватиме запаси і попит на гроші. Таким чином, домогосподарства та фірми порівнюють очікувані доходи від негрошових активів з очікуваними доходами від грошових активів (процент та вигода володіння) за вибору рівня грошових запасів, якими вони бажають володіти.
Ризик, ліквідність та інформація. За вибору частки грошей у своїх активах індивіди і фірми також зважають на ризик, ліквідність та інформаційні вигоди від володіння грішми. Якщо доходи на альтернативні активи (комерційні папери, облігації чи акції) стають ризиковішими, індивіди можуть перевести свої запаси у більшу кількість грошей, таким чином збільшуючи попит на них. Фінансові нововведення, які дають можливість легше переводити активи з менш ліквідних форм у більш ліквідні, наприклад з акцій чи облігацій на поточні рахунки, або з нерухомості у кредитну лінію, зменшують важливість для власників ліквідності їхніх грошей. Зі зростанням ліквідності інших активів, заощадники дедалі більше орієн­туються на дійсну процентну віддачу на грошові активи. З другого боку, деякі індивіди понад усе цінують саме готівку, оскільки вона забезпечує їхню анонімність. Залучені до торгівлі наркотиками, ті, хто уникає сплати податку, чи люди, котрі займаються іншими нелегальними видами діяльності, надають перевагу готівці, оскільки готівкові трансакції важко відстежувати. Тому попит на гроші може піддаватися впливові обсягів нелегальної діяльності або податкового законодавства.
 



КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ
Припустимо, що із загального майна на суму 25 000 дол. США п. Смарт вирішила 20 000 дол. США розмістити у векселях Держ-
скарбниці під 5 % річних, а решту 5000 дол. США внести на чековий безстроковий рахунок (НАУ) у банку під 3 % річних. Наскільки цінним є для п. Смарт внесок на чекові депозити? Що буде, якщо прибутковість Т-векселів зросте до 10 %?

Економічна цінність послуг із забезпечення ліквідності безстрокового чекового вкладу становить принаймні (0,02)(5000) дол. США, тобто 100 дол. США на рік, що відповідає сумі втрачених процентних надходжень від векселів. При зростанні дохідності облігацій до 10 % річних п. Смарт може вирішити, що вигоди ліквідності без-
строкового вкладу занадто економічно дорогі (350 дол. США втрачених процентних надходжень за векселями), і зменшити суму вкладу до, приміром, 4000 дол. США.
Стимули нагромадження грошей:
теорія надання переваги ліквідності Кейнса
У своїй відомій праці «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей» 1936 р. Джон Мейнард Кейнс збудував модель попиту на гроші, яка передбачала мотиви вибору портфеля. Хоча Кейнс і допускав, що трансакційні мотиви мають вплив на зміни попиту на грошові запаси, його теорія надання переваги ліквідності наголошувала на чутливості попиту на гроші до змін процентної ставки.
За Кейнсом, індивіди та фірми керуються спекулятивними мотивами за порівняння негрошових активів із грошовими. Така поведінка може слугувати прикладом спрощеного рішення про вибір портфеля активів. Кейнс припустив, що індивіди розміщують своє багатство у двох видах активів: гроші та «облігації» (що представляють інші фінансові активи); очікувана віддача по облігаціях визначається їх процентною ставкою, скоригованою на сподівання щодо прибутковості чи збитковості капіталу. Гроші, які складаються з готівки та чекових вкладів (М1), у моделі Кейнса не приносять доходу (це відображало реалії того часу).
Припустимо, індивід передбачає, що процентна ставка по облігаціях падатиме, тоді він сподівається на зростання вартості капіталу за цими облігаціями. Відповідно, він переведе більшу частину свого багатства в облігації. Проте якщо індивід припустить, що процентна ставка по облігаціях зросте (і передбачить збитки капіталу), нульова віддача грошей може бути прийнятнішою, ніж потенційна збитковість облігацій. У такому випадку доцільніше більше нагромаджувати багатства у грошах, а менше — в облігаціях. Отже, попит на гроші перебуває в оберненій залеж­ності до процентної ставки по негрошових активах*.
Крім спекулятивних мотивів нагромадження грошей, Кейнс окреслив ще дві причини, унаслідок яких індивіди збільшують попит на гроші: це трансакційні мотиви та мотиви нагромадження грошей на непередбачувані цілі. З трансакційними мотивами ми вже ознайомлені — це вираження необхідності використання грошей на звичайні трансакції. Мотиви нагромадження грошей на непередбачувані цілі (застережний мотив) стимулюють індивідів запасатися грошима для неочікуваних трансакцій.
Об’єднавши таку поведінку домогосподарств та фірм у свою модель надання переваги ліквідності, Кейнс дійшов висновку: реальне нагромадження грошей залежить від реального доходу Y та процентної ставки по негрошових активах. Склав­ши формулу, він показав, що попит на реальні грошові запаси М/Р є функцією L (перевага ліквідності) від реального доходу Y та процентної ставки і:
.                                                 (23.4)
Оскільки обсяг реальних грошей, які бажають нагромадити домогосподарства та фірми, зростає з реальним доходом і трансакціями, то збільшення Y передбачає збільшення М/Р, тобто між ними існує пряма залежність. Підвищення процентних ставок збільшує альтернативну вартість нагромадження грошей і, відповідно, змен­шує попит на них, тобто між і та М/Р існує обернена залежність.
Обернена залежність між процентною ставкою та реальним нагромадженням грошей у кейнсіанській теорії надання переваги ліквідності робить можливим пояснення коливань швидкості обігу грошей. Щоб продемонструвати зміни швидкості, перепишемо 23.4:
.
Перемноживши обидві сторони на Y, отримаємо:
.
А оскільки PY/M є швидкістю V (з рівняння 23.1), то
.                                               (23.5)
З цього рівняння бачимо: швидкість змінюється відповідно до змін сукупного доходу або коливань процентної ставки.
Припустимо, що процентна ставка по облігаціях і зростає, а сукупний дохід Y не змінюється. Оскільки альтернативна вартість нагромадження грошей теж зростає, доцільно використати частину грошей на купівлю облігацій, зменшуючи таким чином попит на реальні грошові запаси. Отже, дільник правої частини рівняння 23.5 зменшується, що збільшує швидкість; тому коливання процентної ставки зумовлюють коливання швидкості грошей.

* Див. Irving Fisher, The Purchasing Power of Money. New York: Macmillan, 1911. Фішер фактично описав швидкість обігу грошей через трансакції, а не через дохід чи обсяг виробництва. Такі способи вимірювання обсягу виробництва, як валовий внутрішній продукт (ВВП), є неточним відображенням кількості трансакцій. Купівля активів, таких як облігації, будівлі чи автомобілі, вимагає грошових трансакцій, але обсяги купівлі не включаються у ВВП. Тому річна кількість трансакцій насправді більша, ніж та, що отримуємо шляхом ділення ВВП на грошову масу.

* Фішер насправді допускав сталий приріст швидкості обігу грошей з часом, що відбивало б зміни у засобах платежу. Зміни швидкості повинні бути передбачуваними, інакше рівняння 23.3 втратить своє значення.

* Статті Баумоля та Тобіна були вперше опубліковані у 1952 та 1956 роках відповідно. Багато років потому Дейвід Ромер розширив підхід Баумоля-Тобіна, передбачивши наслідки зміщень між грошовими та негрошовими активами в економіці. William J. Baumol, «The Transactions Demand for Cash: An Inventory-Theoretic Approach», Quarterly Journal of Economics, 66:545—556, 1952. James Tobin, «The Interest-Elasticity of the Transactions Demand for Cash», Review of Economics and Statistics, 38:241—247, 1956. David Romer, «A Simple General Equilibrium Version of the Baumol-Tobin Model», Quarterly Journal of Economics, 101:663—686, 1986.

* Кейнс визначив сподівання, припускаючи, що інвестори очікують, що процентна ставка повертається до якогось свого «нормального» рівня. Якщо процентна ставка вища за цей рівень, в економіці переважатимуть сподівання на її падіння та збільшення прибутковості капіталу на облігації (і навпаки, — якщо ставка нижча за цей рівень). Факти свідчать: припущення про цей нормальний рівень процентної ставки набагато менш імовірне, ніж у 1930-х роках.

Інші чинники вибору портфеля активів:
модель попиту на гроші Фрідмана
Мілтон Фрідман у 1956 р. запропонував своє бачення попиту на гроші*. Він не намагався розділити попит на гроші на окремі компоненти (мотиви), як це зробив Кейнс, а сконцентрувався винятково на визначниках попиту на активи.
Намагаючись пояснити попит на гроші, Фрідман досліджував М2, ширший агрегат, ніж М1. На основі чинників вибору портфеля активів він зробив висновок, що грошові нагромадження залежать від очікуваного середнього доходу індивіда протягом життя Y*, який Фрідман назвав постійним доходом, і який є пропорційним багатству. Багатство впливає на вибір портфеля активів і, відповідно, на попит індивіда на реальні грошові запаси, коли ми враховуємо мотиви вибору портфеля активів у нашій моделі. Для порівняння очікуваної віддачі від грошей та негрошових активів Фрідман припустив, що попит на гроші обернено залежний від таких двох визначників альтернативної вартості нагромадження грошей, як: а) різниця між очікуваною віддачею від фінансових активів, і, та віддачею від грошей іМ; б) різниця між очікуваною віддачею від товарів тривалого використання, що виражається очікуваною інфляцією pе, та віддачею від грошей. Отже, модель попиту на реальні грошові залишки Фрідмана можна записати у такому вигляді:
                                     (23.6)
У цій моделі попит на реальні грошові запаси прямо пов’язаний з постійним доходом, Y*, та обернено залежний від альтернативної вартості нагромадження грошей, і – іМ та pеіМ  є негативними залежностями.
Порівняння моделей Кейнса і Фрідмана
І Кейнс, і Фрідман наголошували на ролі мотивів вибору портфеля у своїх теоріях попиту на гроші, проте між обома моделями існують відмінності. У моделі Фрідмана попит на гроші залежить від постійного доходу домогосподарств, тому він незначною мірою коливається під впливом короткострокових змін у доході чи майні. Тоді як Кейнс розглядав лише гроші та всі інші фінансові активи (об’єднані як «облігації»), Фрідман допускав протиставлення грошам у портфелі активів облігацій, акцій та товарів тривалого користування. Його термін «очікувана інфляція» містить доходи від товарів довготривалого користування, які змінюються відповідно до зумовлених інфляцією змін їхньої номінальної вартості. Тому, згідно з моделлю Фрідмана, коли домогосподарства очікують високий рівень інфляції (та, у наслідку, низьку віддачу на гроші), вони більше інвестуватимуть у будинки та купуватимуть товари тривалого користування, що захистить від інфляції. У цьому разі зменшиться нагромадження грошей. Нарешті, Кейнс вважав, що дохід на гроші відсутній, тим часом як Фрідман наголосив: віддача на гроші складається з прямих процентних виплат та послуг, що надаються фінансовими установами, таких як кліринг чеків та оплата рахунків. Визначником попиту на реальні грошові запаси у його моделі є різниця між віддачею на гроші та на різні негрошові активи. Фрідман вважав, що ця різниця є досить незначною, тому зміна процентної ставки не повинна відчутно впливати на попит на гроші.
ПОЯСНЕННЯ ПОПИТУ НА ГРОШІ
Тепер ми можемо синтезувати наш аналіз трансакційних мотивів та мотивів вибору портфеля, що визначають нагромадження грошей, у цілісну модель попиту на реальні грошові запаси, яка б включала трансакційні мотиви та мотиви вибору портфеля. Нам уже відомі такі закономірності:
1. Попит на реальні грошові запаси прямо пов’язаний з обсягом трансакцій, які можна виразити через реальний дохід, Y. Якщо ми хочемо в наступному році більше купувати, ніж у поточному, то нам загалом необхідно більше запасів грошей.
2. Попит на реальні запаси грошей обернено залежить від факторів платіжної системи S, які є альтернативними способами здійснення платежів за трансакції. Широке використання банківських кредиток загалом зменшує попит на гроші.
3. Оскільки існує багато альтернатив грошам як фінансовому активу, очікуваний дохід на кожен із них (скоригований на різницю в ризику, ліквідності та вартості інформації) теж, у принципі, впливає на попит на гроші.
Тому ми використовуємо номінальну процентну ставку, і, для визначення очікуваної віддачі негрошових активів. Згідно з теорією вибору портфеля, за інших рівних умов, попит на реальні гроші обернено залежний від різниці між очікуваною віддачею на альтернативні активи, і, та віддачею на гроші (включно з вигодою володіння ними) іМ*. Отже, якщо віддача векселів Державної скарбниці зростає порівняно з віддачею грошей, заощадники використають частину грошей для купівлі
Т-векселів, що зменшить нагромаджені гроші. Попит на реальні грошові запаси зменшується, оскільки частина багатства зберігатиметься у вигляді альтернативних активів з більшою віддачею.
Функція попиту на гроші
Врахуємо всі розглянуті нами чинники до моделі надання переваги ліквідності, яку ми зможемо використати для прогнозування попиту на гроші в США та інших країнах. Попит на реальні грошові запаси, як відомо, є попитом на номінальні залишки Md, поділені на рівень цін Р:
                                        (23.7)
Функція ліквідності, виражена через L у рівнянні 23.7, виражає залежність попиту на реальні грошові запаси від реального доходу Y, факторів платіжної системи S та очікувану віддачу негрошових активів і грошей (і – іМ). Підсумуємо всі залеж­ності:

  • збільшення реального доходу збільшує попит на реальне нагромадження грошей;
  • збільшення доступності грошових замінників як засобів платежів зменшує попит на реальну кількість грошей;
  • зростання альтернативної вартості, пов’язаної з нагромадженням грошей, зменшує попит на реальну кількість грошей (ситуація, коли ринкова процентна став­ка зростає порівняно з віддачею на гроші);
  • підвищення рівня очікуваної інфляції збільшує альтернативну вартість нагромадження грошей і зменшує попит на них, за умови, що ринкова процентна ставка збільшується порівняно з процентом на гроші у міру зростання очікуваного рівня інфляції.

Попит на гроші, виражений рівнянням 23.7, дає нам корисну інформацію про зміни рівня грошових касових залишків у часі відповідно до змін реального доходу та очікуваної віддачі на гроші й негрошові активи. У табл. 23.1 підсумовано всі чинники попиту на гроші.

Таблиця 23.1.

ЧИННИКИ ПОПИТУ НА ГРОШІ

Збільшення...

Спричиняє...

Унаслідок...

рівня цін, Р

пропорційне збільшення попиту

трансакційних мотивів збільшення рівня цін удвічі вимагає пропорційного збільшення кількості грошових одиниць у 2 рази для забезпечення сталого обсягу трансакцій

реального доходу, Y

менш ніж пропорційне збільшення попиту

трансакційних мотивів збільшення доходу індукує збільшення трансакцій і попиту на ліквідні активи

доступності грошових замінників як засобу платежу, S

зменшення попиту

трансакційних мотивів грошові замінники дають змогу домогосподарствам і фірмам зменшувати грошові запаси

процентної ставки за негрошовими активами, і

зменшення попиту

трансакційних мотивів і мотивів вибору портфеля підвищення віддачі негрошових активів стимулює домогосподарства і фірми перетворити певні обсяги готівки в ці активи

дохідності грошей, іМ

збільшення попиту

мотивів вибору портфеля збільшення віддачі на гроші стимулює індивідів та фірми нагромаджувати більшу кількість грошей

Вимірювання попиту на гроші
Тепер оцінимо, наскільки точно рівняння 23.7 вимірює зміни в реальних грошових запасах. Щоб пов’язати рівняння попиту на гроші з грошовими запасами, нам необхідно вміти вимірювати гроші. ФРС робить це шляхом об’єднання ліквідних фінансових активів у грошові агрегати. Найвужчий агрегат, М1, відбиває таку роль грошей як засіб обміну та містить готівку і чекові вклади. Ширші агрегати, М2 та М3, охоплюють активи М1 плюс інші, менш ліквідні активи. Спроби вивести відношення попиту на гроші, такі, як рівняння 23.7, використовують альтернативні визначення грошей, що походять від грошових агрегатів.
Проте об’єднання ліквідних активів в агрегати дасть можливість виміряти гроші лише частково. Агрегат отримуємо шляхом додавання обсягів різних активів, приписуючи кожному активу однакову вагу. Зміни ж у законодавстві чи фінансові нововведення можуть впливати на ліквідність того чи іншого активу; це означає, що доведеться змінювати перелік активів, які входять до того чи іншого агрегату, на гібриди офіційних визначників ФРС. Тому було введено поняття зваженого (дивізійного) агрегату, до якого входять активи з різною вагою за ліквідністю. Наприклад, долар США у формі готівки чи на безстроковому депозиті матиме більшу вагу, ніж цей самий долар на строковому чи ощадному депозиті. Зважені агрегати, що використовуються багатьма економістами і ФРС, допомагають існуючим моделям точніше описувати дійсність.
Навіть якщо економісти можуть точно виміряти попит на гроші, з’являється інша проблема: необхідно також з’ясувати міцність зв’язку між попитом на гроші та його визначниками у рівнянні 23.7. Економісти зазвичай оцінюють функції попиту на гроші, такі, як рівняння 23.7, використовуючи М1, М2, рівень цін, реальний дохід, процентну ставку та очікуваний рівень інфляції. Таким чином вони обмежують вплив окремих чинників попиту на гроші на реальні грошові запаси, за інших рівних умов. 1973 року Стівену Голдфельду з Прінстонського університету вдалося довести, що проста функція попиту на гроші досить точно відповідає даним того часу.


ДЕСЬ, КОЛИСЬ, В ЯКІЙСЬ КРАЇНІ…

 

 

Загублені гроші
1973 р. Стівен Голдфельд з Прінстонського університету зробив спробу оцінки впливу кожної змінної у моделі попиту на М1 [рівняння 27.3] і виявив, що дана модель досить точно описує реальні дані. Проте невдовзі після опублікування його статті, протягом 1974—1976 років, реальні дані почали суттєво відхилятися у бік зменшення від тих, які були розраховані за моделлю, тобто для тодішнього рівня реального доходу, цін та процентної ставки модель Голдфельда передбачала набагато більший попит на гроші у США*. Голдфельд назвав цей епізод «випадком загублених грошей». Після цього періоду до кінця 1970-х років, функція попиту на гроші поводилася значно точніше, проте у 1980-х роках вона

знову почала давати неправильні результати (зокрема, у 1982 та 1985 роках).
Як слід тлумачити ці розбіжності? Теоретично рівняння 27.3 містить усі головні визначники попиту на гроші. Проте на практиці економісти змушені робити певні припущення та допускати певні неточності. Наприклад, змінні, що представляють зміни платіжної системи, важко піддаються кількісній та якісній оцінці, і ввести їх у модель практично неможливо. А в реальному житті ці зміни часом є дуже важливими, тому прості моделі попиту на гроші в деяких ситуаціях не відповідатимуть дійсності.
________

*Див. Stephen Goldfeld, «The Case of the Missing Money,» Brookings Papers on Economic Activity, 3:683—734, 1976.

 

Проте з 1973 р. почала проявлятися невідповідність між цією моделлю та фактами. Протягом 1970-х років високі номінальні процентні ставки створили попит на ліквідні альтернативи грошам. У відповідь виникли такі фінансові нововведення, як ліквідні прибуткові замінники чекових вкладів для домогосподарств (які колись були безпроцентними) та овернайтні закупівельні угоди для фірм. Через них попит на гроші, вимірюваний як М1, знизився.
Протягом 1980-х років більшість фінансових нововведень збільшили швидкість обігу М1. Після введення безстрокових чекових вкладів та інших грошових замінників (таких, як рахунки НАУ та послуги автоматичних трансферів ATS), що приносять проценти, до складу цього агрегату, попит на гроші (М1) суттєво підвищився. Через кілька років ті, хто розробляв монетарну політику, звернули увагу на попит на М2, оскільки дедалі більша частка домогосподарств почала нагромаджувати більшу частину своїх грошей на трансакції у взаємних фондах грошових ринків, які входять до складу власне М2, а не М1.
Як з’ясувалося, хоча зміни попиту на гроші пояснюються досить просто, чинники, які на це впливають, важко кількісно оцінити. Фінансова система з часом змінюється у відповідь на зміни попиту на нові послуги, витрат на їх надання та у їх регулюванні, що робить прогнозування попиту на гроші нелегким завданням. Такі ж виклики стоять перед тими, хто прогнозує попит на гроші в інших країнах.

ВИЗНАЧАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ТА ТЕРМІНИ

Кількісна теорія попиту на гроші
Реальні грошові запаси (нагромадження грошей)
Рівняння обміну

Теорія надання переваги ліквідності
Функція попиту на гроші
Чинники платіжної системи
Швидкість обігу грошей

ПІДСУМКИ

1. Прагнення домогосподарств та фірм нагромаджувати грошові активи називають попитом на гроші. Попит на гроші є попитом на реальні грошові запаси, тобто попит на номінальні касові залишки є пропорційним до рів-
ня цін.
2. Головними визначниками попиту на реальні грошові запаси є реальні доходи та альтернативна вартість, пов’я­зана з володінням грішми. Вищий реальний дохід збільшує обсяг трансакцій, що, у свою чергу, збільшує попит на гроші як на засіб обміну. Зростання віддачі від негрошових активів порівняно з доходом на гроші зменшує попит на гроші, за сталих ризику, ліквідності та інформаційних характеристик грошових та негрошових активів.
3. Ранні дослідники, зокрема Ірвінг Фішер, запропонували теорію попиту на гроші, в якій швидкість обігу (середня кількість разів використання однієї грошової одиниці для купівлі благ та послуг) є сталою. Отже, їхня кількісна теорія попиту на гроші передбачала, що попит залежить лише від реального доходу. Проте статис-
тичні дані не підтверджують висновків цієї теорії для США. Подальші дослідження виявили, що процентна ставка має вплив на швидкість обігу грошей. Особливо важливою теорією, котра вра­ховує процентну ставку, є теорія надання переваги ліквідності Джона Мейнарда  Кейнса,  яка  послужила основою су-

часних моделей попиту на гроші. Мілтон Фрідман запропонував модель, що наголошує на сталому попиті для ширшого вимірника грошей, яка теж послужила витоком сучасних теорій попиту на реальні грошові запаси1.
4. Співвідношення між попитом на гроші, реальним доходом та альтернативною вартістю нагромадження грошей також залежить від чинників платіжної системи, до яких належать замінники грошей для здійснення та отримання платежів. Зміни цих чинників можуть змінювати попит на реальні грошові запаси порівняно з його історичним зв’язком із реальним доходом та альтернативною вартістю нагромадження грошей.
5. Фінансисти оцінили вплив реального доходу, процентної ставки та інших змінних на попит на гроші, використовуючи статистичні дані США та інших країн. Співвідношення між попитом та його чинниками було сталим до початку 1970-х років, а протягом середини 1970-х—початку 1980-х воно змінилося. Причиною цьому стали, зокрема, чинники платіжної системи, під­вищення ліквідності негрошових активів унаслідок фінансового дерегулювання та збільшення віддачі на грошові активи. Разом зі зміною попиту змінювалась і швидкість грошей — відношення номінального доходу до кількості грошей.

 

ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

THE NEW YORK TIMES, 30 СІЧНЯ 2001 Р.

 

 

 

 

Легальний платіжний засіб — власні гроші

 

 

 

Овал: бОвал: вОвал: а

За кілька місяців у Європі розповсюджуватимуть монети та бан­кноти нової спільної валюти — євро. Проте 10 тисяч мешканців гірського містечка Гуардіягреле, затиснутого поміж засніженими верши­нами Альп та Адріатичним морем, уже на крок попереду.
Минулого літа невтомний пенсіонер, професор права Гіачінто Ауріті, виходець зі знатного місцевого роду, здійснив свою давню мрію позбавити Центробанк Італії монополії на випуск грошей, друкуючи та розповсюджуючи місцеву валюту сімек.
Хоча кінцевою метою професора є запровадження сімека в масштабах планети і витіснення всіх інших валют включно з євро, на даний момент ця новоспечена валюта відома невеликому колу людей, як це було в середині 1990-х років, коли близько 60 громад у США ввели власні грошові одиниці після того як еколог Пол Главер запровадив нову валюту ітаку на півночі Нью-Йорка для підтримки місцевого бізнесу та зосередження багатства у місцевих руках.
Звичайно ж, сімек, що є скороченням словосполучення «економетричний знак» італійською, після свого запровадження викликав хвилю жвавої торгівлі, підбадьорюючи місцеву владу, яка сушила голову над методами заохочення розвитку бізнесу. Про­те  він  також розділив місцевих

торговців та спричинив рейд італійської фінансової поліції, яка конфіскувала цілі пачки сімеків до рішення суду, який згодом присудив повернути їх. Цей випадок приніс професору Ауріті славу Нільса-сопілкаря, що збив з пантелику місцеву владу...
Франко Караманіко, мер містечка з 1997 р., колишній інженер, у захопленні від професора Ауріті. «Він не лише вірить у свої ідеали, він їх ставить понад усе», — сказав п. Караманіко у своєму офісі в покинутому францисканському монастирі...
Але, як відомо, усім грошам притаманна інфляція, проте професор Ауріті долає її в межах своєї теорії. Він вважає, що гроші повинні розповсюджуватися вільно, а не видаватися в борг через банківську систему під процент, як це роблять ниці клерки центрального банку. Тому професор невдовзі видаватиме кожній сім’ї регулярні платежі сімеками...
Для мера Караманіко єдиним ризиком є довіра до нової валюти. Професор Ауріко не зобов’язаний приймати сімеки в обмін на ліри, і якби виник попит на ліру, яку не обмінюють на сімеки, багато хто в Гуардіягреле міг би дуже розсердитися. «Усе тримається на довірі, — каже мер. — Якщо є довіра, і сімек приймають — це добре. Якщо довіри нема, залишається ризик».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

АНАЛІЗУЮЧИ НОВИНИ…

 

 

 

 

Овал: аОвал: бОвал: вЗаміна грошових трансакцій бартер­ними економить ресурси. Важливою перевагою повноцінних грошей є спро­можність визначати ціни, щоб розподіляти працю, капітал та інші ресурси. Щоб зрозуміти попит на гроші, необхідно вміти оцінити корисність грошей при проведенні трансакцій та їхню цінність як активу. Тоді як поняття «гроші» для більшості відповідає офіційним грошам, можуть виникати гро­ші неофіційні для трансакцій та як актив. Основним є питання, чи домогосподарства та фірми визнають таку неофіційну грошову одиницю для тор­гівлі між собою.

 

Для того, щоб служити засобом обміну, гроші повинні прийматися при купівлі товарів і послуг домогосподарствами та фірмами. Гроші стають засобом обміну за умови визнання громадськістю.

 

Згідно з рівнянням 23.7, попит на гроші визначається порівнянням домогосподарствами та фірмами очікуваної віддачі на активи. Інфляція сімека зменшить бажання громади володі­ти ним. У такому разі домогосподарства та фірми поміняють сімеки на
ліри, які підтримуються централь-
ним банком. Професор Ауріті міг би

 

 

 

 

 

запобігти такому обміну, запровадивши фіксований обмінний курс між сімеком та лірою.

 

Чи не зміг би? Упевненість у грошовій одиниці сприяє її сприйняттю суспільством. Очікувана інфляція сімека може призвести до збільшення попиту на ліру. Тоді професор Ауріті повинен був би обмінювати сімеки на ліри за обіцяним курсом: 1 сімек на 2 ліри. Якщо ж це йому не вдасться, то його гроші опиняться в небезпеці бути несприйнятими. Невпевненість у грошовій одиниці може призвести до того, що суспільство використовуватиме іншу, надійнішу валюту, навіть якщо вона є менш зручним засобом платежу.
Для подальших роздумів
Припустимо, що Центральний банк Італії утримує пропозицію реальних грошових запасів сталою, а попит на них описується рівнянням 23.7. Якщо за сталої пропозиції зросте впевненість у лірі, що відбуватиметься з доходом на гроші та негрошові активи? Свою відповідь обґрунтуйте.
Джерело:уривки зі статті: John Tagliabue, «A Legal Tender of One’s Own», The New York Times, January 30, 2001. © 2001, The New York Times. Друкується з дозволу. Подальший передрук заборо-
нений.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. Чим номінальні грошові запаси відрізняються від реальних?
2. Поясніть, у кого будуть більші касові залишки: у домогосподарства з доходом 50 000 дол. США на рік чи у домогосподарства з доходом 25 000 дол. США на рік?
3. Чому рівняння обміну є тотожністю? Яким було ключове припущення Ірвінга Фішера, котре дало йому змогу перейти від цієї тотожності до кількісної теорії грошей?
4. Чи була швидкість обігу грошей сталою в часі у США? Відповідь обґрун­туйте.
5. Чи повинна швидкість обігу грошей суттєво відрізнятися в різних країнах? Відповідь обґрунтуйте.
6. Дайте визначення чинникам платіжної системи. Чому вони важливі при розгляді попиту на гроші?
7. Якою є основна відмінність у моделях попиту на гроші Фішера та Баумоля-Тобіна?
8. Як зміниться попит на гроші, якщо:
а) зросте ризик, пов’язаний з негрошовими активами;
б) зросте ліквідність негрошових активів;

в) зростуть витрати на інформацію про негрошові активи?
9. Який із видів альтернативної вартості в моделі Баумоля-Тобіна впливає на попит на гроші?
10. Чи при збільшенні доходу вдвічі попит на гроші також збільшиться вдвічі? Відповідь обґрунтуйте.
11. Як зміниться попит на гроші за кейнсіанською теорією надання переваги ліквідності, якщо очікувана процентна ставка зменшиться?
12. Як змінюватиметься попит на гроші та швидкість їхнього обігу за теорією надання переваги ліквідності у часи спаду та піднесення?
13. Яка концепція доходу притаманна моделі Фішера? Дайте її визначення. Чому ця концепція ускладнює емпіричну оцінку попиту на гроші?
14. Чому вищий рівень очікуваної інфляції зменшує попит на гроші, якщо дохід на грошові активи залишається без змін? Якщо зросте дохід на гроші, а очікувана інфляція залишиться без змін, як зміниться попит на гроші?
15. Дайте означення зваженого грошового агрегату. Чому його використання є зручнішим, ніж звичайних М1 та М2?

АНАЛІТИЧНІ ЗАВДАННЯ

1. Вас попросили змоделювати попит на такі вимірники грошей, як М1 та М2 у США. Поясніть поведінку попиту на ці грошові агрегати у відповідь на:
а) зменшення рівня очікуваної інфляції;
б) ухвалення парламентом суворіших законів щодо нелегальної діяльності та ухиляння від сплати податку;
в) очікування інвесторами обвалу кур­сів цінних паперів на біржі у недалекому майбутньому.
2. Припустимо, що реальний дохід в економіці становить 6 трлн дол. США, рівень цін — 1,0, а швидкість обігу
є сталою на рівні 3,0. Яким є попит на

номінальні та реальні грошові запаси? Як зміниться рівень цін, якщо центральний банк встановить пропозицію грошей на рівні 2,5 трлн дол. США? Чому?
3. Якою є швидкість обігу грошової маси, якщо номінальний ВВП становить 6 трлн, а М1 дорівнює 1,2 трлн дол. США?
4. Поясніть, чому швидкість обігу грошей значно впала під час Великої депресії 1930-х років у США.
5. За 1970—1980 роки номінальний попит на гроші зріс удвічі, а попит на реальні грошові запаси не змінився. Як змінився рівень цін?

6. Припустимо, попит на номінальні грошові запаси є пропорційним до номінального доходу. Як зміниться попит на реальні грошові запаси, якщо реальний дохід зросте на 10 %?
7. Якщо в середньому один долар використовувався 4 рази на купівлю кінцевих благ та послуг протягом року, а номінальний ВВП становить 6 трлн дол. США, якою є пропозиція грошей?
8. Якщо б ФРС будувала монетарну політику на припущенні, що протягом 1980-х років швидкість обігу грошей буде сталою, яким був би рівень інфляції: більшим чи меншим порівняно з її фактичним значенням протягом того періоду? Чому?
9. За якої умови швидкість грошей імовірно була б сталою (відповідь обґрунтуйте):
а) модель попиту на гроші Кейнса є правильною;
б) модель попиту на гроші Фрідмана є правильною.
10. Припустимо, ви володієте безстроковим поточним депозитом, який приность 3 % річних; на ньому ви постійно тримаєте принаймні 1000 дол. США, щоб не сплачувати комісійних самостійно. У вас з’явилася можливість перемістити ці 1000 дол. США у фонд грошового ринку під 8 % річних. Якою повинна бути максимальна комісія банку, щоб така операція була вигідною?
11. Чому попит на гроші є високим на півдні Флориди та біля кордону з Мексикою?
12. Припустимо, швидкість обігу грошей зростає, а дохід не змінюється. Як за теорією надання переваги ліквідності має поводитися процентна ставка? Чому?
13. Припустимо, що сподіваний рівень інфляції зростає на 3 %, прибутковість грошових активів зростає на 3 % і

прибутковість негрошових активів зростає на 3 %. Як зміниться попит на гроші? Як він поводитиметься, якщо очікувана інфляція зросте лише на 2 %? Прибутковість негрошових активів зросте на 4 %?
14. Припустимо, інформаційні технології розвинулися настільки, що відпала необхідність користуватися готівкою чи безпроцентними чековими вкла­дами. Натомість стало можливим тримати всі гроші в банку в інвестиційному фонді для забезпечення максимальної дохідності. Таким чином, банківські депозити стають негрошовим активом. На вашу думку, чи зможе розглянута нами функція попиту на гроші надалі описувати попит на реальні грошові запаси в разі такого нововведення? Як могло б змінитися визначення грошей за таких умов?
15. У Nationia грошові активи не приносять прибутку у вигляді процента, а вигоди від володіння грошима домогосподарств і фірм є сталими. Попит на реальні грошові запаси описується таким рівнянням:

а) Нехай у Nationia Y = 2000, = 100, та і = 0,10. Обчисліть: номінальні та реальні грошові запаси; швидкість обігу грошей.
б) Використовуючи значення Y, P та і з (а) як початкові умови, як зміниться швидкість, якщо зросте процентна ставка? Зросте реальний дохід?
16. Знайдіть принаймні один недолік способу оцінки попиту на гроші, поданого у цьому розділі. Запропонуйте підхід, який би зменшував вплив цього недоліку при прогнозуванні попиту на гроші.

РОБОТА ЗІ СТАТИСТИЧНИМИ ДАНИМИ

1. В останньому виданні Economic Report of the President знайдіть значення номінального ВВП та М1 і М2 за останні

три роки і обчисліть швидкість для кожного з агрегатів. Чи спостерігається якась тенденція? Якщо так, то яка?

* Milton Friedman, «The Quantity Theory of Money: A Restatement», in Milton Friedman, ed., Studies in the Quantity Theory of Money, Chicago: University of Chicago Press, 1956.

* Зверніть увагу, що ми могли б говорити про реальну очікувану віддачу, скориговану на очікуваний рівень інфляції. Тоді нам довелося б відняти його від і та іМ, але різниця і – іМ не змінилася б.

 

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.