лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Гроші, фінансова система та економіка

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

 


РОЗДІЛ

Банківський бізнес
У 1980-і й на початку 1990-х років японські банки займали провідні позиції у світовій банківській системі. Десять найбільших банків світу були японськими, і вони розпоряджались активами, обсяг яких перевищував трильйони доларів. Однак у середині та наприкін­ці 1990-х років величезні втрати, пов’язані з нагромадженням безнадійних боргів і здійсненням неефективних інвестицій, стали загрозою життєздатності японських банків і спричинили кризу банківської системи Японії. На думку багатьох банкірів США, у японців виникли проблеми, пов’язані з кредитуванням нерухомості та неефективним менеджментом, аналогічні до тих, що спричинили банківську кризу США у 1980-х роках. Унаслідок масштабності цих проблем банківська криза в Японії змусила деяких економістів та фінансистів у 2000 р. засумніватись у доброму стані японської економіки та міжнародної фінансової системи.
Як у таких великих та важливих фінансових установах можуть виникати проблеми, що загрожують їхньому існуванню? У цьому розділі ми розглянемо, як банки роблять свій бізнес і як вони повинні діяти, щоб досягати успіху. З цього аналізу побачимо, за яких обставин великі японські та американські банки можуть зіткнутися з труднощами, що вони їх пережили за останні десятки років.
Банківництво — це бізнес. Отже, банки задовольняють потреби ринку в наданні послуг і отримують за це прибуток. Вони отримують прибуток шляхом залучення коштів від заощадників за певну плату і надання цих коштів у позику. Їхня додана вартість створюється шляхом забезпечення розподілу ризику та ліквідності, а також надання інформаційних послуг. Як і в будь-якому бізнесі, банки намагаються максимізувати прибуток. Різниця між доходом, який отримують банки за надання кредитів, і вартістю залучення коштів для кредитування (спред) і є банківським прибутком. Цей розділ має на меті з’ясувати суть банківського бізнесу. Ми здійснюватимемо аналіз діяльності банку: як він залучає депозити та інші кошти, надає їх у кредит та забезпечує надання інших послуг.
Для чого нам потрібно знати, як банки здійснюють свою діяльність і отримують прибуток? Окрім надання послуг, банки США та більшості інших розвинутих країн світу є провідними фінансовими посередниками. У 2000 р. банки США володіли активами вартістю понад 5,3 трлн дол. Домогосподарства США вкладають понад 15 % своїх фінансових активів у банки. Більшість платежів у американській економіці здійснюється за допомогою чеків, виписаних на банки, а відтак укладених в інші банки. Отже, комерційні банки відіграють головну роль у платіжній системі економіки — сукупності способів здійснення платежів та розрахунків. Такі операційні послуги підвищують ефективність фінансової системи і поліпшують стан економіки. Наше розуміння фінансової системи буде неповним без знань про діяльність банків та принципи їхнього ефективного функціонування.
Після ознайомлення з видами послуг банків, що забезпечують прибуток, ми розглянемо проблеми управління ризиком у їхній депозитній та кредитній діяльності. Останніми роками банки зіштовхнулися з конкуренцією з боку інших фінансових установ, які мають змогу пропонувати заощадникам і позичальникам аналогічні послуги за ниж­чого рівня ризику. Наприкінці розділу ми побачимо, як банки адаптувалися до конкурентних умов, залишаючись і надалі провідними фінансовими посередниками.
ЯК БАНКИ ОТРИМУЮТЬ ПРИБУТКИ
Почнемо вивчення банківської діяльності з визначення джерел надходження і шляхів використання коштів банку, які підсумовуються в його балансі. Баланс — це звичайний звіт, у якому представлено фінансовий стан індивіда або фірми на пев­ний момент часу. В ньому відображають: використання нагромаджених коштів — активи, джерела нагромадження коштів — пасиви і різницю між ними — власний капітал. Власний капітал банку містить нагромаджений прибуток від ділової співпраці з заощадниками та позичальниками. У таблиці 13.1 наведено консолідований баланс усіх банків США. Досліджуючи процес залучення банками коштів і надання їх у кредит, ми можемо з’ясувати, як банки отримують прибуток і не перестають відігравати роль ключових посередників у фінансовій системі.

Таблиця 13.1.

БАЛАНС КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ США У 2000 р.*

Активи (використання коштів)

Пасиви (джерела надходження коштів)
та власний капітал

Резерви

4,2 %

Поточні чекові депозити

11,3 %

Готівка у процесі інкасації

Неопераційні депозити

 

Депозити в інших банках

ощадні та строкові депозити (CD)

42,1

Цінні папери

20,9

великі, обігові строкові депозити (CD)

10,2

уряду США та агентств

13,6

Запозичення (від Федеральної резервної

18,9

урядів штатів, місцевих

7,3

системи, на ринку федеральних коштів,

 

органів та інші

 

від підрозділів та філій, через угоди

 

Кредити

68,2

зворотного викупу)

 

комерційні та промислові

16,4

Інші пасиви

9,6

житлові під заставу нерухомості

30,0

Акціонерний капітал (власний капітал)

7,9

споживчі

10,0

 

 

міжбанківські

4,0

 

 

інші

8,0

 

 

Інші активи (майно)

6,7

 

 

* Дані відображають відсоток від загальної вартості активів усіх зареєстрованих на території США комерційних банків у вересні 2000 р.
Джерело: Federal Reserve Bulletin, грудень 2000, таблиця 1.26.

Пасиви банку
Пасиви банку — це кошти, які він залучає від заощадників. Банк використовує ці кошти для здійснення інвестицій або надання кредитів позичальникам. Для залучення коштів з метою заохочення заощадників банки пропонують низку депозитних рахунків, які забезпечують вкладникам надання послуг (таких, як чекові платежі) або винагороду (процентні платежі). Ці рахунки поділяються на чекові депозити та неопераційні депозити. Окрім цих джерел залучення коштів, банки час­то позичають їх на грошовому ринку або на ринку капіталів. Чекові депозити, неопераційні депозити та запозичення є пасивами банку.
Чекові депозити. Банки пропонують заощадникам чекові депозити — рахунки, які надають право вкладнику виписувати чеки приватним особам, фірмам або уряду. До таких рахунків відносять безпроцентні депозити до запитання, процентні рахунки зі спеціальними правами відкликання (нау-рахунки) та супернау-рахунки. Нау-рахунки доступні для приватних осіб і надають право вкладнику виписувати чеки з одночасним отриманням процента. Супернау-рахунки поєднують характеристики нау-рахунків і ощадних рахунків. Процентні платежі, які сплачують банки за нау-рахунки, періодично переглядаються відповідно до змін ринкових процентних ставок. У 2000 р. депозити на поточних рахунках становлять трохи більше, ніж 11 % усіх коштів банків, порівняно з 60 % у 1960 р.1 Таке скорочення зумовили зміни у регулюванні банківської діяльності та розвиток нових фінансових інструментів.
Банки зобов’язані здійснювати виплати на вимогу з будь-якого чекового рахунка. Іншими словами, банк змушений відразу обміняти чек вкладника на готівку, якщо клієнт має достатню суму на рахунку. Заощадники використовують чекові рахунки для оплати товарів і послуг за допомогою чеків. Ці депозити є ліквідними активами. Оскільки заощадники цінують ліквідність, вони погоджуються на нижчі, ніж у інших, менш ліквідних інструментів, процентні ставки чекових депозитів. Чому заощадники готові отримувати нульову процентну ставку за депозити до запитання, якщо нау-рахунки приносять процентний дохід? Однією з причин є та, що банківське законодавство США не дозволяє фірмам відкривати нау-рахунки. Крім того, вкладники відмовляються від процентної плати за депозити до запитання, тому що банки не стягують плати за обслуговування чеків, тоді як для нау-рахунків існує така плата або накладається вища пеня.
Неопераційні депозити. Заощадники використовують лише частину своїх депозитів для щоденних операцій. Щоб залучити кошти від вкладників, які хочуть отримати за них процент, банки пропонують неопераційні депозити. До них належать ощадні рахунки, депозитні рахунки грошового ринку (MMDA),строкові депозити (які традиційно називають сертифікатні депозити або CD). У 2000 р. ці боргові зобов’язання становили понад 52 % всіх банківських коштів, а отже, були найбільшим їх джерелом1.
Покоління тому ощадні рахунки (інколи їх називали гроші на книжці) забезпечували неопераційні кошти для банків. Згідно з процедурою, вкладники зобов’язані повідомити банк про свій намір відкликати певну суму грошей за 30 днів наперед, але банки, як правило, заплющували очі на такі вимоги, тим самим фактично перетворюючи ощадні рахунки на рахунки до запитання. Вклади на депозитних рахунках грошового ринку, інший вид неопераційних депозитів, банки використовують для купівлі комерційних паперів та цінних паперів Скарбниці. Процентна ставка, яку виплачують заощадникам, часто змінюється разом із прибутковістю короткострокових цінних паперів грошового ринку. Ці рахунки також мають обмежені мож­ливості щодо виписування на них чеків.
На противагу ощадним депозитам, строкові депозити мають термін виплати, традиційно, — у межах від кількох місяців до кількох років. Банки штрафують заощадників, які відкликають свої кошти до завершення терміну сплати, вимагаючи відмови заощадників від частини нагромаджених процентних платежів. Банки пропонують малі строкові депозити (строкові депозити за розміром менші, ніж
100 тис. дол. США), які не такі ліквідні, як ощадні рахунки, і, отже, забезпечують вкладникам вищу процентну ставку. Банки також пропонують великі строкові депозити на суму понад 100 тис. дол. США. Ці депозити конвертовані, й інвестори купують або продають їх на вторинних ринках до терміну виплати. До вкладників великих строкових депозитів належать фінансові установи та нефінансові корпорації, які володіють конвертованими CD як альтернативою цінним паперам Скарбниці США. Незважаючи на те, що в 1960 р. великих CD ще не існувало, нині вони стали важливим джерелом додаткових коштів для банків.
Разом узяті чекові та малі строкові депозити є найбільшим джерелом коштів для банків. Однією з причин популярності цих депозитів є те, що у США вони охоплюються Федеральною системою страхування депозитів, яка забезпечує державні гарантії за вклади на рахунках розміром до 100 тис. дол. США. Страхування депозитів надає банкам перевагу над іншими посередниками в залученні коштів невеликих заощадників. Великі конвертовані сертифікатні депозити не є депозитами до запитання і, отже, стають ризиковішими для заощадників, оскільки суми понад 100 тис. дол. США не застраховані Федеральною системою страхування депозитів. У залученні коштів через такі інструменти банки конкурують з іншими позичальниками на фінансових ринках.
Запозичення. Дуже часто банки мають більший попит на кредити, ніж вони спроможні профінансувати за рахунок коштів, які залучають від вкладників. Щоб задовольнити цей надлишковий попит, банки беруть гроші в позику, і такі запозичення є ще одним видом пасивів банку. Однак якщо процентна ставка, яку сплачують банки за позики, є нижчою, ніж процентна ставка, яку вони отримують, надаючи ці кошти у кредит фірмам та споживачам, то банки отримують прибуток від позик. Запозичення або недепозитні пасиви охоплюють короткотермінові позики на ринку федеральних коштів, позики від іноземних відділень банку або інших підрозділів чи філій, угоди зворотного викупу та позики від федеральної резервної системи (відомі як дисконтні позики). Операції з коштами федерального ринку та угодами зворотного викупу стали особливо важливими для банків в управлінні ліквідністю. Ринок федеральних коштів — це ринок позик (як правило, на одну добу або «овернайт») між банками. Процентна ставка за такі міжбанківські позики називається процентною ставкою федеральних коштів. У випадку угод зворотного викупу («репо» або RP) банки продають цінні папери і погоджуються викупити їх переважно наступного дня. Банки вдаються до RP для отримання позик від фірм та інших банків, використовуючи цінні папери як заставу. Корпорація або інший банк, що купує ці цінні папери, отримує процент без будь-яких значних втрат ліквідності. Хоч іще у 1960 р. запозичення були несуттєвим джерелом залучення коштів для банків, у 2000 р. вони становили понад 19 % залучених коштів.
Активи банку
Банківські активи містять готівку та кошти, які використовуються для інвестицій у цінні папери, надання кредитів та придбання інших видів активів.
Готівка. Найліквіднішим активом, яким володіють банки, є резерви, що складаються з готівки (готівка в касі банку — у сховищах банків або на депозитах інших банків) та депозитів у Федеральній резервній системі. Як складова регулювання банківської системи, ФРС вимагає від банків зберігати частину своїх депозитів на безпроцентних рахунках — таких як готівка у сховищах, або на резервних рахунках у Федеральному резервному банку. Ці обов’язкові резерви, які становлять певну процентну частку банківських чекових депозитів, є своєрідним податком на банківське посередництво, оскільки їх наявність стримує банк від надання в кредит усіх депозитів. Банки також зберігають готівкові активи для забезпечення ліквідності, необхідної для нормального обслуговування депозитів до запитання.
Вимоги банку щодо зобов’язань інших банків, кошти за які ще не надійшли на рахунок, також є активами. Наприклад, припустимо, що роботодавець видав вам чек, виписаний на рахунок в іншому банку, але який ви вклали у свій банк. До отримання коштів ваш банк розглядає чек як актив, який називають готівкою у процесі інкасації.
Малі банки можуть зберігати депозити в інших банках для здійснення операцій з іноземною валютою, акумулювання чеків або інших послуг. Значення цієї функції, яку називають системою кореспондентських відносин,знизилось упродовж останніх сорока років.
Готівка (резерви, готівка у процесі інкасації та депозити в інших банках) у 2000 р. становила близько 4 % усіх банківських активів (порівняно з 20 % у 1960 р.)1. Далі в цьому розділі ми опишемо, як і чому банки змогли домогтися таких змін і отримувати прибутки від цього.
Цінні папери. Ринкові цінні папери — це ліквідні активи, якими банки торгують на ринку цінних паперів. У США банкам дозволено володіти цінними паперами Скарбниці та обмеженою кількістю муніципальних облігацій, тобто облігацій урядів штатів та органів місцевого самоврядування. Внаслідок ліквідності нагромаджені банками цінні папери уряду США інколи називають вторинними резервами. У США комерційні банки не мають права інвестувати чекові депозити у корпоративні облігації або звичайні акції. У 2000 р. володіння цінними паперами становило понад 21 % усіх банківських активів.
Кредити. Найвагомішим видом банківських активів є кредити, які у 2000 р. становили близько 68 %. У США банкові дозволяється надавати одному позичальнику кредитів на суму, не більшу, ніж 15 % капіталу банку2. Кредити мають меншу ліквідність порівняно з державними цінними паперами, а також означають більший ризик невиконання зобов’язань та вищі інформаційні витрати. У зв’язку з цим процентні ставки за кредит вищі, ніж процентні ставки за ринкові цінні папери. Окрім комерційних та споживчих кредитів, банки надають один одному одноденні кредити через ринок федеральних коштів.
Для комерційних банків найважливішими з усіх кредитів є комерційні та промислові, які називають C&I-кредитами, і кредити під нерухомість. Інші кредити комерційні банки надають споживачам або у вигляді одноденних позик іншим банкам через ринок федеральних коштів. Істотна відмінність балансів основних видів депозитних установ пояснюється різними категоріями кредитів. Кредитні спілки, наприклад, здебільшого надають споживчі кредити, тоді як взаємні ощадні банки, а також ощадні й кредитні асоціації переважно надають іпотечні житлові кредити.
Інші активи (майно). До категорії інших активів належать фізичні активи у вигляді обладнання та будівель. Вони також містять заставу, отриману від позичальників, які не виконали своїх зобов’язань.

Власний капітал банку
Активи — це те, чим володіє банк, тоді як пасиви — те, чим банк зобов’язаний іншим. Різниця між активами і пасивами дорівнює величині власного капіталу банку, або акціонерному капіталу. Власний капітал — це капітал, який внесли акціонери банку, плюс нагромаджений нерозподілений прибуток. Іншими словами, власний капітал (або акціонерний капітал) є вимірником залишкової вартості банку після виконання ним усіх своїх зобов’язань. Отже, якщо вартість активів або пасивів банку на фінансових ринках змінюється (скажімо, унаслідок настання певних подій чи нової інформації), то власний капітал банку також змінюється.
Коли заощадники вкладають гроші в банк, вони ризикують, оскільки якщо банк зазнає втрат від зовнішніх інвестицій, то вони втратять частину своїх депозитів. Отже, банк з більшим власним капіталом приваблює заощадників, оскільки власний капітал є своєрідним відкладенням на чорний день проти ризику втрат. Як і в інших видах бізнесу, такий буфер у вигляді акціонерного капіталу власників запобігає потенційним втратам*.
Упродовж останніх трьох десятиліть власний капітал банку був відносно стабільним і коливався в межах від 7 до 9 % від усіх залучених банком коштів. Однак унаслідок того, що частка банківських кредитів зросла порівняно з готівкою та державними цінними паперами, ризик банківських активів значно зріс. Таким чином, ефективна акціонерна «подушка безпеки» для вкладників зменшилася. Банки мають стимул знижувати частку свого акціонерного капіталу з метою збільшення сподіваної норми віддачі, тоді як вкладники зацікавлені у більшій «подушці безпеки». Тому не дивно, що банківське регулювання передбачає вимоги до встановлення відповідного рівня власного капіталу банків.
Банкрутство банку
Як і інші фірми, банки можуть виявитися фінансово неспроможними і збанкрутувати. Банкрутство банку виникає тоді, коли він не може повністю виплатити своїм вкладникам необхідну суму так, щоб залишилося достатньо резервів для задоволення резервних вимог. На практиці регулюючі органи можуть закрити банк, коли вони вважають величину його власного капіталу надто низькою. Що більшою є величина власності банку у вигляді резервів, ринкових цінних паперів або акціонерного капіталу, то менша ймовірність банкрутства цього банку. Дійсність підтвер­джує необхідність вибору між надійністю банку і його прибутковістю. Надмірна консервативність знижує прибутковість банку.
Визначення прибутку банку
Під час розгляду змін у банківських активах і пасивах у процесі залучення депозитів і надання кредитів ми побачимо, як банк може отримувати прибуток, зводячи заощадників і позичальників. Коли банк приймає чекові депозити для фінансування бізнесу або надання споживчих кредитів, він трансформує фінансовий актив (депозит) для заощадника в пасив (кредит) для позичальника. Як і інші види бізнесу, для отримання прибутку й зростання банки беруть вхідні ресурси, створюють додану вартість і пропонують кінцевий продукт. Для аналізу змін ми використаємо спрощений баланс, який містить лише ті статті, котрі змінюються під час кожної операції.
Зокрема, ми використовуватимемо бухгалтерський інструмент, відомий як
Т-рахунок*, який відображає зміни окремих статей балансу. Припустимо, наприклад, що ви відкрили поточний рахунок у банку Megabank і вклали туди 100 дол. США готівки. Megabank залучає 100 дол. США касової готівки, які будуть відображені як актив. Оскільки ви можете піти до банку і в будь-який час зняти свій вклад, Megabank змушений відобразити 100 дол. США чекових депозитів як пасив. Зміна балансу Megabank матиме такий вигляд:

Megabank

Активи

Пасиви

Готівка

+ $ 100

Чекові депозити

+ $ 100

Згадаймо, що резерви банку складаються з касової готівки у сховищах, депозитів у інших банках, а також депозитів у ФРС. Ось чому, коли ви вкладаєте 100 дол. США, збільшуючи величину готівки банку Megabank, ви збільшуєте його резерви на 100 дол. США.
Якщо ви відкриваєте свій рахунок за допомогою чека на 100 дол. США від вашого дядька, зміни балансу банку будуть аналогічними. Чек є зобов’язанням банку-емітента сплатити вам 100 дол. США. Баланс банку Megabank відображає нові активи вже не у формі готівки, а у вигляді готівки в процесі інкасації, і відобразить 100 дол. США у статті «Чекові депозити» пасивів.

Megabank

Активи

Пасиви

Готівка у процесі інкасації

+ $ 100

Чекові депозити

+ $ 100

Щоб отримати 100 дол. США, Megabank звернеться до банку вашого дядька — Midasbank. Megabank і Midasbank володіють рахунками у ФРС, яка обслуговує операції між банками, коригуючи їхні резервні депозитні рахунки. ФРС перемістить 100 дол. США з резервного рахунка Midasbank на рахунок Megabank. Баланс двох банків відображає ці зміни.

Megabank

 

Активи

Пасиви

 

 

Резерви

+ $ 100

Чекові депозити

+ $ 100

MIDASbank

Активи

Пасиви

Резерви

? $ 100

Чекові депозити

? $ 100

Зверніть увагу на передбачуваний зв’язок між депозитами і резервами банку — зростання депозитів збільшує резерви на певну величину, а зниження депозитів, відповідно, зменшує резерви на ту ж саму величину.


ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ…

Як банки враховують
неповернення кредитів?

Банкіри розуміють, що надані ними кредити мають у собі ризик невиконання зобов’язань або ризик того, що позичальник не повністю поверне кредит (включно з процентом). Коли кредит не повертають, від цього страждає власний капітал (акціонерний капітал) банку. Якщо впродовж терміну дії кре­диту банк вирішить, що існує небезпека невиконання зобов’язань позичальником, він повинен списувати кредити з рахунку. Іншими словами, вартість кредиту вилучають (повністю або частково) з розділу активів балансу. Якщо знижено вартість активів, відповідно повинен зменшитись і пасив балансу. Отже, втрата кредитів призводить до зменшення розміру власного капіталу.
У практичній діяльності банк відкладає  частину  власного  капіталу  як

 

резерви на випадок втрати кредитів для передбачення майбутніх втрат кре­дитів. Використання статті «Резерви» на випадок втрати кредитів дає можливість банкам мати фінансово стабільний баланс. Щоразу зі збільшенням резервів на випадок втрати кредитів зменшується поточний прибуток банку. Тому якщо неякісний кредит було списано, прибуток банку вже не зменшуватиметься. Популярним прикладом є випадок, коли у 1997 р. Citibank додав до своїх резервів на випадок втрати кредитів 4 млрд дол. США для покриття очікуваних втрат, пов’язаних з кредитами деяким латиноамериканським країнам.
Якщо кількість проблемних кредитів упродовж другої частини 1990-х років різко знизилась, то наприкінці 2000 р. фахівці з банківського нагляду висловлювали занепокоєння з приводу того, що згодом втрати кредитів великих банків США зростуть.

Що станеться зі 100 дол. США, які ви вклали у Megabank? Відповівши на це запитання, ми побачимо, як банки отримують прибуток. У попередньому прикладі Megabank отримав додаткових 100 дол. США у вигляді депозиту. Припустимо, що банківське законодавство вимагає від Megabank вкласти 10 % цих чекових депозитів на безпроцентний рахунок у ФРС. Megabank не може використовувати ці кошти, які представляють його обов’язкові резерви. Проте банки можуть надавати кредити, чи інвестувати на величину надлишкових резервів, або загальних резервів за мінусом обов’язкових резервів. Для того, щоб показати відмінність між обов’язковими і надлишковими резервами, відобразимо кошти, що використовують як резерви, таким чином:

Megabank

Активи

Пасиви

Обов’язкові резерви

+ $ 10

Чекові депозити

+ $ 100

Надлишкові резерви

+ $ 90

 

 

Резерви у вигляді готівки та депозитів у ФРС не приносять процента. Крім того, чекові депозити створюють додаткові витрати для банку. Він змушений сплачувати вкладникам процент, а також відшкодовувати витрати, пов’язані з утриманням чекових рахунків, включно з обліковою діяльністю, обслуговуванням чеків тощо. Банк матиме бажання використовувати свої надлишкові резерви для створення операційного доходу. Однією з можливостей для банку є надання в кредит своїх надлишкових резервів. Діючи у такий спосіб, він купує права вимог на позичальників, забезпечуючи заощадників депозитними зобов’язаннями.
Для досягнення успіху банк змушений здійснювати виважену кредитну та інвестиційну діяльність, яка б забезпечувала таку величину процента, котра покривала б його витрати та створювала прибуток. Це виглядає просто, але протягом останніх десяти років отримання прибутків було для банків нелегкою справою. Пригадаймо зі вступу, що безнадійні кредити завдали труднощів японським банкам у середині та наприкінці 1990-х років. Крім того, упродовж цього самого періоду вкладників банків приваблювали інші види інвестицій, які забезпечували вищу прибутковість з відносно невеликим ризиком (такі, як рахунки грошового ринку). Отже, план залучення депозитів і надання кредитів не є таким простим, як може видатись на перший погляд. У наступному параграфі ми детальніше розглянемо проблеми, які постають перед сучасними банками, і пояснимо, як банки адаптуються до змін у взаєминах із заощадниками та позичальниками.
ВЗАЄМИНИ МІЖ БАНКАМИ ТА ЗАОЩАДНИКАМИ
Як банки приваблюють заощадників для залучення депозитів на свої рахунки? По-перше, банки надають заощадникам можливість отримати права вимог на ди-
версифікований портфель кредитів, тим самим забезпечуючи розподіл (зменшення) ризику. Крім того, банківські депозити (зокрема чекові депозити) гарантують заощадникам певний рівень ліквідності. Нарешті, банки збирають і відстежують інформацію про позичальників, а також нагромаджують інформацію, що не спро-
можний зробити окремий заощадник. Як делеговані наглядачі, банки знижують інформаційні витрати для заощадників. Роль банків у зниженні інформаційних витрат є особливо важливою, оскільки заощадники можуть отримати послуги в розподілі ризику та забезпеченні ліквідності від інших фінансових посередників (які конкурують з банками за кошти заощадників). Заощадники також можуть урегулювати свої взаємини з банками так, аби впевнитися, що банкіри не використовують приватної інформації на шкоду заощадникові. Рисунок 13.1 ілюструє роль банків як фінансових посередників.

Рисунок 13.1.

Посередницькі послуги банку

 

Банки надають послуги з розподілу ризику, забезпечення ліквідності, а також інформаційні послуги, чого не можуть робити дрібні заощадники та фірми.

Для отримання максимального прибутку банки повинні розв’язувати дві проблеми, які виникають у взаєминах із заощадниками: 1) розв’язання проблеми морального ризику; 2) забезпечення ліквідності. В обох випадках банк повинен організувати свою діяльність так, аби впевнити вкладників у тому, що він найкращим чином відстоює їхні інтереси.
Управління моральним ризиком
Незважаючи на те, що банки знижують інформаційні витрати для заощадників, останні усвідомлюють, що банки володіють приватною інформацією про якість та ризик портфеля банківських кредитів і що банк може використовувати цю інформацію, загрожуючи депозитам заощадників. Наприклад, якщо банк надає високоризикові кредити, незастраховані вкладники можуть зазнати втрат. Асиметричність інформації створює моральний ризик. Банки можуть знизити витрати морального ризику шляхом надання заощадникам боргових вимог та використовуючи свої власні кошти для надання кредитів разом із коштами заощадників.
Борг і моральний ризик. Короткострокові боргові угоди задовольняють потреби у ліквідності вкладників та дисциплінують банкірів. Оскільки чекові депозити є важливою складовою банківських пасивів, небезпека вилучення заощадниками своїх короткострокових коштів є запорукою того, що банкіри не використовуватимуть приватну інформацію на свою користь. Справді, багато економістів вважає, що наявність такої загрози вилучення коштів з рахунку зумовлює те, що чекові депозити вже тривалий час відіграють важливу роль у фінансуванні банківських кредитів.
Власний капітал і моральний ризик. Другим способом запобігання моральному ризику є встановлення вимоги, аби банкіри та акціонери банку піддавали ризику власний капітал при наданні банком кредиту. Банкіри діятимуть відповідальніше, коли ризикуватимуть своїми власними заощадженнями, отже, правило, яке вимагає від банкірів і акціонерів банку інвестувати власні кошти, підвищує стимули до відповідальної діяльності. Загалом, що більша частка банкіра у банку, то меншим буде моральний ризик. Банкіри вдаються до управління величиною капіталу — визначення величини капіталу, якою повинен володіти банк, та придбання необхідного обсягу капіталу. Такий вид менеджменту ґрунтується на виборі між вигодою від капіталу в зниженні морального ризику та втратою через капітал прибутковості для акціонерів банку. Як ми побачимо у розділах 14 та 15, державне регулювання й управління забезпечують додаткові шляхи зниження витрат морального ризику для індивідуальних заощадників.
Управління величиною капіталу. Як власники, акціонери повинні дбати про прибутковість банку та величину капіталу, необхідну для підтримки активів банку. Безпосереднім визначником прибутковості банку є чистий прибуток після сплати податків на один долар активів, або віддача активів (ROA):

ROA = Чистий прибуток після сплати податку / Банківські активи

Цей показник інформує акціонерів про те, наскільки успішно відбувається управління банком, вказуючи на величину прибутку, яку банк отримує на кожен долар активів.
Зазвичай акціонери банку не «володіють» активами банку (головним чином, кредитами і цінними паперами), але вони є власниками капіталу банку. Як власники, акціонери банку хочуть знати про рівень віддачі інвестованого ними капіталу. Важливим показником, що надає таку інформацію, є чистий прибуток після сплати податків на долар власного капіталу банку, або дохідність капіталу (ROE):
ROE = Чистий прибуток після сплати податків / Власний капітал банку.
З погляду акціонерів, існує очевидний взаємозв’язок між віддачею капіталу (наскільки успішно функціонує капітал, інвестований у банк) і віддачею активів (наскільки ефективним є управління банком). Зауважимо, що


Отже, для заданого ROA, що меншим є власний капітал, то вища ROE банку. Володіння капіталом є витратним для акціонерів банку.
Однак, як ми бачили раніше, банківський капітал є важливим чинником зниження морального ризику. Як тоді менеджери банку вирішують, якою величиною капіталу володіти? Вигоди від капіталу у зниженні морального ризику є найбільшими, коли банківські активи є вкрай ризиковими, або коли інформація про якість банківських активів є важкодоступною. У більшості країн світу такі ситуації також підпадають під державне регулювання величини банківського капіталу.


* Звичайно, деякі заощадники бажають володіти часткою капіталу банку з метою отримання прибутку від його посередницької діяльності. Вкладники отримують свої обіцяні доходи, а залишок скеровується заощадникам-акціонерам.

* Точніше Т-рахунок використовується для відображення змін на окремому рахунку, а не в балансі в цілому. Для спрощення ми об’єднуватимемо зміни статей балансу в одному Т-рахунку.

 



КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ
Припустимо, що уряд гарантує всі банківські депозити, не здійснюючи нагляду за кредитною діяльністю банків. Що, на вашу думку, станеться з ризиком кредитних портфелів банків? За повного гаран­тування депозитів індивідуальні заощадники не матимуть стимулу здійснювати моніторинг банків. Унаслідок цього банкіри матимуть бажання брати на себе вищий ризик у випадку, якщо залучена невелика сума їхніх власних коштів. Банкіри отримуватимуть прибутки від високих процентних ставок за кредити успішним ризиковим позичальникам; уряд братиме на себе втрати вкладників від ризикових кредитів неуспішним позичальникам.
Управління ризиком ліквідності
У взаєминах із заощадниками перед банками постає ризик ліквідності, або
можливість виникнення ситуації, коли вкладники разом вирішать вилучити більше коштів, ніж банк має в наявності на даний момент. Такі вилучення змусять банк позбутися відносно неліквідних кредитів та, імовірно, отримати меншу, а не повну, вартість цих кредитів, що зменшить їхню прибутковість.
Завдання банків в управлінні ризиком ліквідності полягає в зниженні ризику без надмірної втрати прибутковості. Наприклад, банк може легко мінімізувати ризик ліквідності шляхом володіння значною кількістю резервів. Однак така стратегія знижує прибутковість, оскільки банк не отримує процента за готівку, яку використовує як резерви. Як ми відзначали раніше, банки США змушені зберігати резерви у Федеральній резервній системі. Навіть за відсутності законодавчих вимог, небезпека ризику ліквідності змусить банки зберігати резерви, однак, можливо, не у вигляді безпроцентних депозитів у ФРС. Отже, банки використовують інші стратегії для зниження ризику ліквідності, які ми поділяємо на управління активами та управління пасивами.
Управління активами банків. Один зі способів управління ризиком ліквідності з отриманням процента полягає в наданні грошей у позику іншим банкам через ринок федеральних коштів, як правило, на один день. Кредити федеральних коштів є ліквідними, проте мають хоча й незначний, але ризик, пов’язаний із невиконанням зобов’язань. Іншим варіантом є використання угод зворотного викупу для державних цінних паперів, надаючи ці цінні папери в одноденний кредит фірмам та іншим банкам. Однак ці державні цінні папери з більшим терміном виплати мають певний ризик, пов’язаний із коливаннями процентної ставки. Більшість банків використовує ці два методи. Таке поєднання стратегій відображає вибір між нижчими очікуваною віддачею і ризиком невиконання зобов’язань ринку федеральних коштів та вищими очікуваною віддачею і ризиком, пов’язаним із коливаннями процент­ної ставки на ринку державних цінних паперів.
Управління пасивами банку. Для здійснення прибуткової діяльності банки змушені зберігати достатню кількість готівки, або активів, які можна легко конвертувати в готівку, для забезпечення відкликання коштів вкладниками без втрати значної кількості операційних доходів унаслідок зберігання готівки замість кредитів або цінних паперів. Багато великих банків (наприклад Citіbank у Нью-Йорку) мають більший попит на кредити, ніж величина депозитів у ці банки. Отже, вони повинні вирішити, як позичити додаткові кошти для надання цих кредитів. Серед можливих варіантів є депозитні сертифікати, євродолари, федеральні кошти та RP. Ці альтернативи відрізняються терміном виплати та витратами для банку. З метою управління пасивами банки повинні зберігати свою спроможність брати позики, особливо зважаючи на те, що більшість запозичень будуть незастрахованими і не охопленими системою федерального страхування депозитів. Загалом нерозумно розраховувати лише на одноденні позики (хоча, можливо, з нижчими поточними витратами). Тому банки переважно використовують також позики з більшою тривалістю виплати з відповідним ризиком процентної ставки.
Приклад управління активами і пасивами. Припустимо, що початковий баланс банку Megabank має такий вигляд:
Megabank

Активи

Пасиви

Резерви

$ 50 млн

Депозити

$ 200 млн

Ринкові цінні папери

$ 10 млн

Власний капітал

$ 20 млн

Кредити

$ 160 млн

 

 

Якщо банк змушений зберігати 10 % своїх депозитів у вигляді безпроцентних резервів у ФРС, то його 50 млн дол. США резервів включають 20 млн дол. США обов’язкових резервів і 30 млн дол. США надлишкових резервів. Якщо група великих вкладників банку Megabank вирішить зняти 15 млн дол. США, то Megabank втратить 15 млн дол. США резервів і депозитів, але це не змінить інших рахунків балансу. Інакше кажучи, за достатніх надлишкових резервів банкові не потрібно проводити активні заходи з управління ризиком ліквідності.
Зберігання надлишкових резервів невигідне для банку Megabank, оскільки він втрачає процентні доходи за кредити та цінні папери. З другого боку, припустимо, що Megabank не має надлишкових резервів, надаючи більше кредитів для підвищення прибутковості. У цьому випадку баланс матиме вигляд:

Megabank

Активи

Пасиви

Резерви

$ 20 млн

Депозити

$ 200 млн

Ринкові цінні папери

$ 10 млн

Власний капітал

$ 20 млн

Кредити

$ 190 млн

 

 

Ще раз припустимо, що банку Megabank потрібно виплатити вкладникам 15 млн дол. США. Тепер баланс цього банку матиме вигляд:

Megabank

Активи

Пасиви

Резерви

$ 5 млн

Депозити

$ 185 млн

Ринкові цінні папери

$ 10 млн

Власний капітал

$ 20 млн

Кредити

$ 190 млн

 

 

Щоб задовольнити резервні вимоги ФРС, Megabank повинен мати 18,5 млн дол. США, або (0,10) (185 млн дол. США), резервів. Йому не вистачатиме 13,5 млн дол. США (або 18, 5 млн дол. США – 5 млн дол. США). Щоб покрити цей дефіцит, банк може продати свої ринкові цінні папери або зменшити величину кредитів. У першому випадку банк продаватиме цінні папери скарбниці США або інші цінні папери і вкладатиме отримані кошти у ФРС. Оскільки державними цінними паперами торгують на ліквідних ринках, то трансакційні витрати банку будуть невисокими. Тому цінні папери уряду розглядають як страхові резерви. У протилежному випадку, якщо Megabank має велику кількість прострочених корот­кострокових кредитів, він може вирішити не поновлювати деяких із них. Однак якщо банк відштовхне своїх клієнтів, не продовживши їм кредитів, і втратить їх на користь іншого банку, він змушений буде оплачувати інформаційні витрати за нових позичальників. У ще одному випадку Megabank може просто продати деякі кре­дити іншим банкам. Однак наявність приватної інформації ускладнює таку операцію. Оскільки інші банки не мають уявлення про якість кредитів банку Megabank, вони, імовірно, не погодяться виплатити Megabank повну вартість кредитів.
Для збільшення величини пасивів банк може поповнити резерви, позичивши в інших банків і корпорацій, або у ФРС. Позики в інших банків або корпорацій пов’язані з операціями на ринку федеральних коштів та угодами зворотного викупу. Позики від ФРС здійснюються через дисконтні кредити. Якщо Megabank не змінює своїх кредитів або володіння цінними паперами, а покриває нестачу резервів шляхом запозичення відповідних сум із цих нових джерел, його баланс стане таким:

Megabank

Активи

Пасиви

Резерви

$ 18,5 млн

Депозити

$ 185 млн

Ринкові цінні папери

$ 10 млн

Позики в інших банків

 

Кредити

$ 190 млн

та корпорацій

$ 6,75 млн

 

 

Позики у ФРС

$ 6,75 млн

 

 

Власний капітал

$ 20 млн

Megabank здійснив заходи з управління ризиком ліквідності.
Якщо Megabank не спроможний управляти ризиком ліквідності, він може збанкрутувати. Припустимо, наприклад, що ходять чутки про те, що Megabank надав кредит на суму 50 млн дол. США друзям президента банку пана Дж. П. Морґейна, які втратили велику суму грошей на спекуляціях із нерухомістю. Розлючені вкладники відразу забирають 18,5 млн дол. США, залишаючи Megabank зі 166,5 млн дол. США депозитів, на які він змушений зберігати резерви на суму 16,65 млн дол. США. Однак, як показано в балансі, його резерви зникли:

Megabank

Активи

Пасиви

Резерви

$ 0 млн

Депозити

$ 166,5 млн

Ринкові цінні папери

$ 10 млн

Позики

$ 13,5 млн

Кредити

$ 190 млн

Власний капітал

$ 20 млн

Коли банк знижує вартість кредитів до 140 млн дол. США, його власний капітал становитиме (–30) млн дол. США, або 150 млн дол. США в активах і 180 млн. дол. США у пасивах. Якщо банк не переконає інші банки або ФРС надати йому кредит, він змушений буде закритись. У цьому випадку Федеральна корпорація зі страхування депозитів (FDIC) візьме управління банком у свої руки і вирішить, ліквідувати банк чи дозволити його злиття з іншим банком.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.