лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Гроші, фінансова система та економіка

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Фінансування пенсійних програм
Принципова різниця між програмами з визначеними внесками і програмами з визначеними виплатами полягає у методах фінансування програми, які гарантують пенсійні виплати. Для програми з визначеними внесками фінансування не є проблемою. За визначенням, ці програми повністю фінансуються найманими працівниками, які роблять внески і отримують на них віддачу. Однак програми з визначеними виплатами повністю фінансуються лише тоді, коли внесків разом із майбутніми доходами достатньо для запланованих виплат. Якщо таких ресурсів бракує, то програму називають недофінансованою. Для приватної фірми програма з визначеними виплатами за браку фінансування стає борговим зобов’язанням акціонерів, а у випадку державної програми з недостатнім фінансуванням, нестача стає зобов’язанням платників податку. Згідно з гіпотезою ефективного ринку, на фондовому ринку відбудеться здешевлення акцій фірм з недофінансованими пенсійними зобов’язаннями, оскільки ці зобов’язання знижують вартість фірми.
Регулювання приватних пенсійних програм
З метою зниження інформаційних витрат, як для програм з визначеними внесками, так і для програм з визначеними виплатами, пенсійні фонди оприлюднюють інформацію про структуру своїх портфелів. Регулювання, що стосується програм з визначеними внесками, вимагає оприлюднення інформації про портфель активів фонду для запобігання шахрайству та неефективному менеджменту. Програми з визначеними виплатами потребують досконалішого регулювання, оскільки у випад­ку недостатнього їх фінансування працівники можуть залишитися без обіцяного пенсійного доходу. У відповідь на проблеми, пов’язані з управлінням пенсійними програмами, Конгрес США прийняв у 1974 р. Закон про пенсійне забезпечення (ERISA). Цим головним законодавчим актом установлено загальнонаціональні критерії щодо стажу та фінансування пенсійних програм, накладено обмеження на здійснення у межах програм окремих видів ризикових інвестицій, а також визначено стандарти щодо звітності та оприлюднення інформації.
Цим Законом також створено Корпорацію з гарантування пенсійних виплат (PBGC або «Penny Benny») для гарантування пенсійних виплат навіть тоді, коли компанія не спроможна виконати свої недофінансовані зобов’язання (наприклад, унаслідок банкрутства). PBGC стягує з компаній премію за пенсійні зобов’язання і має пряму кредитну лінію від Казначейства США. Багато аналітиків стурбовані тим, що премії PBGC  не повністю відображають відмінності у ризиковості програм, а державне страхування пенсій може підвищити ризик, який беруть на себе пенсійні програми з визначеними виплатами. Оскільки приватні пенсійні програми США вкупі недофінансовані на десятки мільярдів доларів, PBGC змушена уважно відстежувати стан національних пенсійних програм. Окремі економісти вважають, що крах пенсійного страхування (як це було зі страхуванням банківських депозитів наприкінці 1980-х років) не за горами.
Державні пенсійні програми
Як і приватні компанії, уряд забезпечує своїх працівників пенсійними програмами. На загальнодержавному рівні сюди відносять програми цивільної та військової служби (система соціального забезпечення є загальною пенсійною програмою). Уряди штатів та органи місцевого управління також забезпечують своїх службовців програмами на зразок приватних. Наприкінці 1980-х років недофінансування стало болючою проблемою для багатьох штатів і позначилось на зниженні рейтингу облігацій для деяких з них. Поліпшення ситуації на фондовому ринку й оздоровлення державних фінансів у 1990-х роках зумовили зниження рівня недофінансування цих пенсійних програм.
Останні тенденції
Дедалі менше і менше працівників вибирають традиційні пенсійні програми компаній, згідно з якими пенсіонер отримує виплати, що базуються на величині доходів та тривалості професійної діяльності. Програми з визначеними внесками набули більшої популярності, а один з їх видів — 401 (k) — став провідним у пенсійних заощадженнях. Отримавши назву параграфа податкового кодексу, де про них ідеться, програми 401 (k) надають можливість багатьом найманим працівникам самим управляти власною пенсійною програмою.
Згідно з програмою 401 (k) найманий працівник має можливість робити неоподатковувані внески на основі звичайних відрахувань із зарплати (з річними обмеженнями), і не сплачувати податків з нагромаджуваних доходів аж до виходу на пенсію. Роботодавці мають право (і здебільшого використовують його) доповнювати внески своїх працівників. Фактично багато роботодавців додають до внеску працівників ще таку ж суму. Внески до програм 401 (k) швидко зростали. За десять років, починаючи з 1984 р., їх сума в реальному вимірі зросла втричі. Наприкінці 1990-х років внески становили понад третину всіх особистих заощаджень.
Найманий працівник має можливість вибирати напрями інвестування коштів. Ці пенсійні рахунки портативні, тобто ви маєте можливість забрати свої кошти з переходом на іншу роботу. Існує одна небезпека: те, скільки ви отримаєте під час виходу на пенсію, залежить від того, скільки ви вносите упродовж трудової діяльності і наскільки ефективними були ваші інвестиції.
Як учасник програми 401 (k), ви можете стати менеджером своїх пенсійних виплат. У цьому випадку можна застосувати принципи інвестування та розміщення активів, про які йшлося у розділі 5. По-перше, якщо до пенсії вам ще далеко, потріб­но інвестувати здебільшого в акції, які в довгостроковій перспективі переважно приносять вищі доходи, ніж облігації чи кошти грошового ринку. По-друге, варто пам’ятати про вигоди від диверсифікації. Багато учасників програми 401 (k) здійснюють інвестиції через взаємні фонди, які надають можливість володіти великим набором активів за помірних витрат.
 



КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ
У США безпосереднє володіння акціями імовірно зосереджене в руках найбагатших осіб. Один із аргументів проти такої заяви — те, що працівники колективно володіють великою кількістю акцій через пенсійні програми своїх компаній. Чи правильні такі міркування? Так, для програм з визначеними внесками, в яких учасники володіють активами цієї програми. Однак більше працівників охоплено пенсійними програмами з визначеними виплатами. Оскільки величина виплат обумовлена контрактом, учасники таких програм не виграють від збільшення вартості портфелів пенсійних програм, але й не програють від зниження цієї вартості. Натомість відповідно виграють або програють акціонери. Отже, участь у пенсійних програмах, які володіють акціями, не означає нагромадження акціонерної власності в руках найманих працівників.
ДЕПОЗИТНІ УСТАНОВИ
До депозитних установ належать комерційні банки, ощадні та кредитні асоціації, взаємні ощадні банки та кредитні спілки. Ці установи приймають депозити і здійснюють позики, діючи як посередники у взаємодії кредиторів та позичальників. Тут ми лише коротко ознайомимося з цими установами. Їхні види діяльності, регулювання та останні тенденції детальніше описано у розділах 13—16.
Комерційні банки
Комерційні банки, найбільша категорія депозитних установ, — це фінансові посередники, які приймають депозити і надають позики, забезпечуючи розподіл ризику, ліквідність та інформаційні послуги з вигодою для заощадників та позичальників. Заощадники отримують вигоди від розподілу ризику шляхом диверсифікації кредитних портфелів банків. Позичальники мають можливість залучати необхідні кошти для придбання автомобілів, оборотних засобів, заводів
чи устаткування. Банки також надають послуги із забезпечення ліквідності
через поточні рахунки, кошти з яких заощадники мають право знімати у будь-
який час.
У наданні послуг з розподілу ризику та забезпечення ліквідності банки зазнають жорсткої конкуренції з боку інших фінансових інституцій. Сьогодні заощадники можуть вкладати свої кошти у фонд грошового ринку, який інвестує, скажімо, у казначейські векселі. У минулому така операція була можлива лише для великих заощадників. Заощадники також мають можливість придбати дивер­сифікований інвестиційний портфель через купівлю паїв взаємних фондів. Однак багатьом пози­чальникам не легко залучати кошти на ринках акцій і облігацій або отримати їх від інших небанківських фінансових інститутів. Отже, комерційні банки відіграють особливу роль у забезпеченні кредитними ресурсами певної групи позичальників, знижуючи трансакційні та інформаційні витрати надання позик.
Трансакційні витрати. Однією з причин, чому позичальники з малими та серед­німи кредитними потребами не розраховують на ринок акцій чи облігацій, є високі трансакційні витрати з емісії таких цінних паперів. Багато трансакційних витрат є постійними (наприклад, платежі SEC за реєстрацію та послуги інвестиційним банкірам), отже, середні витрати на кожен залучений долар можуть бути занадто високими. Якщо для здійснення великих емісій акцій чи облігацій (скажімо, на суму понад 50 млн дол. США) витрати становлять близько 4 % від залучених коштів, то для малих емісій (наприклад, до 500 тис. дол. США) вони можуть коливатися в межах 13—20 %.
Інформаційні витрати. Наявність високих інформаційних витрат також обмежує доступ домогосподарствам і малим та середнім фірмам до фінансових ринків. Справді, головною причиною існування комерційних банків є їхня спроможність знижувати інформаційні витрати. Пригадаймо, що інвестори відшкодовують високі інформаційні витрати за розв’язання проблем несприятливого вибору та морального ризику на фінансових ринках. З другого боку, банки спеціалізуються на збиранні інформації про ризик невиконання зобов’язань позичальниками, тим самим знижуючи витрати несприятливого вибору. У США банківські позики відіграють провідну роль у зовнішньому фінансуванні малих і середніх фірм, але є не настільки важливими для великих фірм. Така ситуація характерна і для більшості інших розвинутих країн світу1. Здійснюючи моніторинг діяльності позичальників, банки знижують інформаційні витрати, пов’язані з моральним ризиком. Для малих заощадників відстежування діяльності позичальників було б складним і дорогим завданням. Банки діють як уповноважені наглядачі для великої кількості індивідуальних заощадників та кредиторів, які вкладають свої кошти в ці установи.
Ощадні установи
У США ощадні установи (ощадні та кредитні асоціації, взаємні ощадні банки) розпочинали з будівельних і кредитних товариств, у межах яких приватні особи об’єднували свої кошти для надання позик учасникам товариств для будівництва. Сучасна галузь з’явилась у 1930-х роках як складова загальної федеральної держав­ної програми субсидування житла. Ощадні установи розв’язують проблему асиметричності інформації та знижують ризик невиконання зобов’язань, вимагаючи від позичальника здійснення початкового платежу. Це дає змогу впевнитися, що позичальник закладає власний економічний інтерес у вартість будинку. Ці ощадні установи приймають депозити на відносно короткий термін для фінансування довгострокових заставних під житло, тим самим ризикуючи у випадку коливань ринкових процентних ставок. Така невідповідність у термінах виплати активів і пасивів була головним чинником кризи страхування депозитів ощадних установ США упродовж 1980-х та на початку 1990-х років, про яку йтиметься у розділі 15. За 1980—1990-ті роки значення ощадних установ порівняно з комерційними банками різко знизилося.

СИТУАЦІЯ ДЛЯ АНАЛІЗУ

До якого виду фінансових інститутів
належить фонд хеджування?

Через рік після отримання Нобелівської премії з економіки Роберт Мертон та Мирон Скоулз з’явилися у новинах у менш приємному для себе світлі — як високоповажні партнери компанії Long-term Capital Management (LTSM) — «фонду хеджування», інформація про крах і порятунок якого восени 1998 р. облетіла мас-медіа всього світу. Як фонд хеджування LTSM став у стрій популярних у минулому фінансових установ. Махаатір Могамед, імпульсивний прем’єр-міністр Малайзії, назвав менеджерів фонду хеджування «людьми з великої дороги світової економіки». Багато журналістів та урядовців поділяли цю точку зору, хоча висловлювались не так різко. Випадок з LTSM вражав драматизмом — лауреати Нобелівської премії, багатомільярдні втрати, дуже заможні інвестори і кероване Федеральною резервною системою виживання.
Фонд хеджування — це змішана, доволі неврегульована інвестиційна інституція (переважно організована як приватне партнерство), що проводить діяльність, пов’язану з об’єднанням трансакцій «короткого» продажу (беручи у позику цінний папір і продаючи його без покриття з надією викупити його дешевше ще до виплати кредиторам) та левереджем (купівля цінних паперів за позичені кошти), у спосіб, що знижує ризик. Такий інвестиційний механізм існував у різних формах, починаючи з 1950-х років. Фонди хеджування отримують прибуток зі спекуляцій, однак вони, як правило, працюють як на «довгому», так і на «короткому» боці ринку одночасно (звідси походить гасло — від «хеджування» своїх позицій до процвітання, незалежно від того, в якому напрямку рухається ринок). Такий вид діяльності може призвести до значного левереджу, який можна підсилити, використовуючи похідні цінні папери (деривативи).
LTSM використовувала ці кошти для здійснення переважно великих трансакцій. Ця фірма спеціалізувалась на визначенні розбіжності між цінами на облігації і прогнозуванні напрямку руху цін. З настанням азійської фінансової кризи LTSM вирішила скористатися короткою позицією з цінними паперами Казначейства США (сподіваючись, що їхні ціни впадуть) і довгою позицією на ризикові американські корпоративні облігації та європейські урядові облігації (сподіваючись на зростання їхньої ціни). Однак справи пішли погано. Класична «втеча до якості» під час азійської кризи підняла ціни цінних паперів Казначейства США, зруйнувавши ринки ризикових корпоративних облігацій і європейських урядових облігацій та знизивши ліквідність цих ринків. Великі позики LTSM від банків і її головна роль на найважливіших ринках облігацій змусили Федеральний резерв­ний банк Нью-Йорка об’єднати кредиторів LTSM для порятунку фірми у 1998 р.
Взаємні фонди також об’єднують кошти індивідуальних інвесторів з метою інвестувати їх у цінні папери, але фонди хеджування мають дуже багато відмінностей — невелика кількість учасників, мінімальні інвестиційні вимоги — 10 млн дол. США, нечітка регламентація оприлюднення інформації тощо*. Крім того, менеджери фондів хеджування тісно пов’язують власний капітал з капіталом своїх фондів і отримують 15—20 % прибутків фонду крім оплати управлінських послуг (яку менеджери взаємного фонду також отримують). Фонди хеджування менші, ніж взаємні фонди, з сукупним капіталом близько 120 млрд дол. США у часи падіння LTSM. Такі відмінності не означають, що фонди хеджування є поганими для заможних домогосподарств та інституційних інвесторів, які отримували значні доходи від інвестування у ці фонди в 1990-х роках. Один з уроків управління взаємними фондами — важливість для інвестиційних стратегій забезпечення ринкової ліквідності — стосується також і фондів хеджування. Як пересвідчилась LTSM, вартість торгівлі зростає, коли ринки стають неліквідними.
* Для порівняння державного регулювання діяльності взаємних фондів та фондів хеджування, див.: «The Growth of Institutional Ownership: A Promise Unfulfilled», Journal of Applied Corporate Finance, 13:92—104, 2000.

СИТУАЦІЯ ДЛЯ АНАЛІЗУ

 

До якого виду фінансових інститутів належить
фонд з венчурним капіталом?

Фонди з венчурним капіталом відігравали провідну роль в американській новій економіці, фінансуючи нові великомасштабні венчурні проекти і консолідуючи більш зрілі фірми. У той час як заможні індивіди, яких називають «ангелами», інвестують кошти безпосередньо в нові проекти, фонди з венчурним капіталом (VC) діють як посередники. Вони залучають кошти інституційних інвесторів та вельми заможних осіб (тих, що  надають кошти у вигляді неліквідних інвестицій на період 10 років), а потім вкладають ці кошти у компанії, що базуються на портфельних інвестиціях. Починаючи з 3 млрд дол. США інвестицій у VC у 1990 р., у 1999 р. інвестори внесли в ці фонди рекордну суму — 56 млрд дол. США. Крім того, деякі великі корпорації вкладають кошти у свої власні фір­ми з венчурним капіталом.
Що робить VC такими популярними? Ніщо інше, окрім успіху. Щорічна віддача коштів була дуже високою в середині та наприкінці 1990-х років, частково внаслідок буму навколо початкових емісій цінних паперів компаній з VC-портфелями (особливо в секторах високих технологій та телекомунікацій). Чи такі сприятливі часи триватимуть і надалі? Можливо, не буде такої стабільності в найближчому майбутньому. Із сповільненням розвитку ринку окремих боргових інструментів у 2000—2001 рр. отримання доходів VC ускладнилось.
Успіх деяких фондів з венчурним капіталом пояснюється вправністю їхніх менеджерів (які є «генеральними партнерами» у традиційних VC, організованих як партнерства із зовнішніми інвесторами — «партнерами з обмеженою відповідальністю»)*, які спеціалізуються на зниженні витрат несприятливого вибору і морального ризику у фінансах підприємств. Оскільки відсіювання і моніторинг потребують витрат часу, VC не можуть прибутково інвестувати кошти так широкомасштабно, як це роблять взаємні фонди, страхові компанії чи пенсійні фонди.
Що нас чекає в майбутньому? Хоча 2000 р. був несприятливим для емітентів боргових інструментів та багатьох VC, більшість економістів поділяє думку про світле майбут­нє венчурного бізнесу, зважаючи на його роль у фінансуванні та управлінні для новостворюваних компаній.

* Венчурні фірми здебільшого організовані як партнерства, оскільки Закон про інвестиційні компанії 1940 р. наклав значні обмеження на діяльність приватних фірм, створених на основі портфельних інвестицій.

Кредитні спілки
Споживчі кредити є потенційним об’єктом надзвичайно складних інформаційних проблем і відповідних витрат на моніторинг. Одним із способів для кредитора знизити інформаційні витрати є зосередження на позиках тим групам, про які він має сприятливу інформацію. Кредитні спілки є ще одним спеціалізованим посе-
редником у наданні споживчих кредитів. Вони приймають депозити від індивідів і надають позики добрим знайомим, тим, хто працює на тій самій фірмі або в тій самій сфері. За винятком відносно невеликих споживчих позик, активи кредитних спілок переважно використовуються для надання іпотечних житлових кредитів членам цих спілок. Прибутки, отримані кредитними спілками, не оподатковуються, що підвищує їхню привабливість для заощадників порівняно з банками.
Таблиця 12.2 узагальнює види послуг з розподілу ризику та забезпечення ліквід­ності, а також інформаційних послуг, які надають приватні фінансові установи.

Таблиця 12.2.

ПОСЛУГИ ПРИВАТНИХ ФІНАНСОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ

Фінансові установи

Розподіл ризику

Ліквідність

Інформація

Комерційні банки

Пропонують права вимог на диверсифіковані портфелі активів, знижуючи для індивідуальних заощадників трансакційні витрати

Пропонують ліквідні права вимог на портфелі активів та деякі інші менш ліквідні методи заощаджень

Забезпечують нижчі трансакційні та інформаційні витрати, ніж фінансові ринки для багатьох заощадників та позичальників; спеціалізуються на розв’я­занні інформаційних проблем (несприятливого вибору та морального ризику)

Ощадні установи

Подібно до банків

Подібно до банків

Кредитні спілки

Подібно до банків

Подібно до банків

Подібно до банків

Інвестиційні банки

Беруть участь у торгівлі цінними паперами

Оцінюють цінні папери у процесі передплати та консультують фір­ми щодо зовнішнього фінансування

Фірми, що проводять операції
з цінними паперами

Подібно до банків, але з урахуванням грошового ринку

Беруть участь у торгівлі цінними паперами; пропонують ліквідні права вимог на портфелі грошових та капітальних інструментів

Взаємні
фонди

Подібно до банків, але з урахуванням грошового ринку

Пропонують ліквідні права вимог на портфелі грошових та капітальних інструментів

Фінансові компанії

Збирають інформацію кредитоспроможності позичальників (часто подібних до банківських позичальників)

Страхові
компанії

Пропонують переваги об’єднання ризику фінансових проблем уна-
слідок смерті або певних непередбачуваних подій

Збирають і відстежують інформацію про власників полісів та про окремі менш відомі фірми, яким вони надають позику

Пенсійні
фонди

Пропонують права вимог на (традиційно) диверсифіковані портфелі активів для пенсійних заощаджень


КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ
Чому взаємні фонди здебільшого інвестують в акції, облігації або цінні папери Казначейства, а не надають кредити домогосподарствам чи малому бізнесу? Більшість взаємних фондів випускає високоліквідні зобов’язання для заощадників і, отже, вони інвестують в активи, які можна купити чи продати з низькими трансакційними витратами. Оскільки конвертування позик домогосподарствам та малому бізнесу в ліквідні цінні папери коштує дорого, то в разі потреби відкликання коштів перед інвесторами взаємних фондів стояла б загроза отримання меншої суми.
УРЯДОВІ ФІНАНСОВІ ІНСТИТУТИ
Уряд США бере участь у фінансовій посередницькій діяльності безпосередньо, через фінансові установи, які фінансуються державою, або опосередковано, через гарантування кредитів, наданих приватними фінансовими посередниками.
Пряма участь: федеральні кредитні агентства
Федеральні кредитні агентства — це державні фінансові установи, що надають позики в інтересах проведення державної політики. Найсуттєвішими є позики для фінансування сільського господарства і житлового будівництва, а також студентські позики. У 2000 р. ці установи володіли активами, величиною 1883 млрд дол. США.
Державне кредитування фермерів є найдавнішою формою участі уряду США у фінансовому посередництві. Кредитна система сільського господарства випускає на ринок облігації та комерційні папери і використовує залучені в цей спосіб кошти для надання кредитів для закупівлі насіння й обладнання та житлових кредитів. Створена з мережі регіональних банків для кооперативів, федеральних земельних банків, федеральних посередницьких кредитних банків, Кредитна система сільського господарства вимагала багатомільярдної підтримки платників податків у 1987 р., коли виникла криза зі сплатою зобов’язань за позиками у сільське господарство.
Державне посередництво у сфері житлового будівництва є найвагомішим видом кредитної діяльності уряду. Федеральна національна іпотечна асоціація (FNMA, або «Fannie Mae»), Федеральна компанія з іпотечних житлових кредитів (FHLMC — «Freddie Mac») і Державна національна асоціація іпотечних кредитів (GNMA — «Ginnie Mae») є державними агентствами, які випускають облігації і скеровують отримані кошти на ринок іпотечних житлових кредитів. Лише GNMA є федеральною агенцією, а решта — агенціями, що спонсоруються з федерального бюджету. Хоча їхній борг явно не гарантований федеральним урядом, більшість учасників ринку вірять, що Державна скарбниця США не дозволить FNMA або FHLMC відмовитися від сплати своїх зобов’язань. Ці два агентства демонстрували доволі стійке зростання портфелів наприкінці 1990-х років, зумовлюючи критику з боку конкурентів з приватного сектору.
Для стимулювання студентських позик на освіту уряд створив спеціалізовану установу — Студентська асоціація ринкових позик (SLMA, або «Sallie Mae») для викупівлі студентських позик, зроблених приватними фінансовими посередниками в межах Програми студентських позик. Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років SLMA зазнала значних втрат унаслідок невиконання зобов’язань з повернення позик. У 1994 р. президент Клінтон підписав закон, який уповноважив Департамент освіти провести п’ятирічне дослідження, щоб визначити, чи спроможний уряд адмініструвати програму студентських позик з меншими витратами, ніж приватний сектор. У 1995 р. Конгрес звузив повноваження уряду в цій сфері, а у 2001 р. нова адміністрація Буша знову надала пріоритет федеральним кредитним агентствам.
Непряма участь: гарантування позик
Федеральний уряд відіграє також опосередковану роль у посередницькій діяльності, яка проявляється в гарантуванні позик, наданих приватними фінансовими установами. Такі гарантії є аналогом страхування, оскільки кредитор (приватна фінансова установа) не зазнає втрат, якщо позичальник відмовляється від виконання зобов’язань. Як і у випадку прямого посередництва, гарантування позик здійснюється багатьма агентствами. Управління житлового будівництва фермерів (FmHA) надає гарантії на окремі позики фермерів, Федеральне управління житлового будів­ництва (FHA) та Відомство у справах ветеранів (VA) гарантують деякі іпотечні жит­лові кредити, а Відділ освіти надає гарантії щодо студентських позик.

Останні тенденції
До 1990-х років багато аналітиків ставили під сумнів доцільність підтримання і збільшення прямої участі держави у фінансовому посередництві. Приватні фінансові установи нарікали на втручання кредитних агенцій, що фінансуються з державного бюджету, в іпотечну та інші види кредитної діяльності. Тим не менше, у 1990-ті роки в Конгресі було внесено пропозицію щодо створення нових агентств для адміністрування таких видів діяльності, як кредитування муніципального будівництва доріг, страхування іпотечного житлового кредитування ветеранів та страхування облігацій, що випускають для фінансування контролю за забрудненням довкілля.
Зростання в десять разів обсягів гарантування позик за останні два десятиліття і зростання останнім часом кількості випадків неспроможності виконання зобов’язань турбує багатьох аналітиків та урядовців. Причина полягає в тому, що надмірне гаран­тування позик стимулює моральний ризик. Приватні установи не будуть достатньо уважними у відсіюванні та моніторингу діяльності позичальників за наявності кредит­них гарантій. У свою чергу, ці проблеми коштують грошей платників податків. Під час краху Федерального страхування депозитів у сфері банківництва Головне бюджетно-контрольне управління (GAO) у 1990 р. повідомило Конрес, що збитки платників податків від державного гарантування позик може врешті-решт перевищити 100 млрд дол. США. З цього часу втратами обернулися гарантії студентських позик, а також низка невиконань зобов’язань за позиками, гарантованими Міністерством житлового і міського розвитку. Багато аналітиків вважає, що без реформ збитки плат­ників податків на гарантування позик будуть значними.
ФІНАНСОВІ ІНСТИТУТИ:
СТИРАННЯ ВІДМІННОСТЕЙ
Ми з’ясували, чому виникли різні види фінансових інститутів — установи ринку цінних паперів, інвестиційні установи, контрактні заощаджувальні установи, депозитні установи та державні фінансові установи — і як вони задовольняють потреби заощадників та позичальників. Упродовж 1930-х років закони встановлювали межі, які захищали послуги, що надавалися кожним з видів установ, від конкуренції.
З дерегулюванням галузі фінансових послуг упродовж 1980—1990-х років тут з’явилося чимало нових гравців з широким асортиментом послуг.
Головний законодавчий акт — Закон Гремма-Ліча-Блайлі про модернізацію фінансових послуг 1999 р. — скасував чимало обмежень на діяльність фінансових установ. Ураховуючи загострення конкуренції на ринках страхових послуг, комерційного банківництва, цінних паперів, цей закон дозволив поглинання комерційних банків страховими компаніями і фірмами, які займаються цінними паперами, а також надав право банкам проводити операції з нерухомістю, займатися страхуванням та цінними паперами. Як наслідок, діапазон послуг, які надають різні види фінансових інституцій, значно розширився1.
У сучасних умовах надання фінансових послуг організовано більше на функційній основі (забезпечення розподілу ризику, ліквідності та надання інформаційних послуг), ніж за принципом належності до того чи іншого виду інституцій. Аналог чекових депозитів можна знайти не лише у комерційних банках, а й також в ощадних установах, брокерських фірмах, взаємних фондах та небанківських установах, які дуже часто забезпечують вищі доходи вкладникам. Банки використовують свій зв’язок із вкладниками, щоб пліч-о-пліч конкурувати зі страховими компаніями у наданні послуг зі страхування життя (або навпаки, так, як це зробила у 1998 р. Metropolitan Life, оголосивши про плани придбати банк). Фінансові компанії використовують свої можливості оцінки застави і роблять спробу займатися банківськими кредитними операціями. Після скасування Законом Гремма-Ліча-Блайлі законодавства, яке розмежовувало діяльність комерційних та інвестиційних банків, комерційні банки розраховують на свою перевагу в збиранні інформації для агресивної конкурентної боротьби з інвестиційними банками у сфері передплати цінних паперів. Citigroup, створена із Citicorp та Travelers, у 1998 р. працювала над створенням фінансового супермаркету. У 2000 р. монстр у сфері цінних паперів Merrill Lynch та страховий гігант State Farm були готові започаткувати банківський бізнес.
У той час, як переважна частина коштів переміщується між кредиторами та позичальниками через посередників, ринкова частка різних видів посередників значно змінилася за останні кілька десятиріч (див. таблицю 12.2). Ці зміни частково відображають посилення конкуренції за функціями після того, як законодавче розмежування напрямків діяльності інституцій практично зникло. Наприклад, ринкова частка (в активах посередників) комерційних банків, ощадних установ та кредитних спілок була стабільною протягом 1960—1980 років але різко знизилась за 1980—2000 роки.
Що зумовило такі зміни? Депозитні установи зазнають конкуренції за поточні рахунки клієнтів з боку прибутковіших взаємних фондів грошового ринку, де їхня частка більш, ніж подвоїлась. Домогосподарства також перемістити кошти з ощадних рахунків банків до взаємних фондів акцій та облігацій. Банки також відчувають гостру конкуренцію за кредити з боку фінансових компаній, пенсійних фондів та державних фінансових установ.
Загальна потреба регулювання діяльності фінансових установ та посередників з’явилася після того, як конкуренція практично стерла різницю між ними. Ще в 1995 р. Білий дім, Конгрес та Федеральна резервна система розпочали роботу над удосконаленням регулювання фінансових послуг за функціями. Згідно з Законом Ґремма-Ліча-Блайлі нагляд за діяльністю багатофункціональних фінансових інституцій буде поділено між Управлінням контролера грошового обігу Департаменту Скарбниці (яке має контрольні повноваження щодо банківських філій, залучених до роботи з цінними паперами), SEC (який продовжує регулятивний нагляд за операціями з цінними паперами), Федеральною резервною системою (яка продовжує моніторинг діяльності банківських холдингових компаній, що займаються страхуванням, операціями з нерухомістю та цінними паперами) і штатами (які продовжують здійснювати регулювання страхового бізнесу).
Загалом, передавання інформації є важливим видом діяльності для всіх фінансових посередників. Коли інформаційні витрати є відносно незначними, регулювання може зводитись лише до контролю за оприлюдненням інформації (про вміст портфелів, операції з управління інвестиціями і загальне керівництво) та звичайної перевірки діяльності. Однак для фінансових установ та посередників, залучених до зниження інформаційних витрат на фінансових ринках, лише цих регулюючих заходів може бути недостатньо. Можливо, треба буде вжити додаткових заходів, спрямованих на регулювання кредитної діяльності банків та страхових фірм, а також діяльності бірж та фірм, що здійснюють операції з цінними паперами.

ВИЗНАЧАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

Контрактні ощадні установи
Спільне страхування
Франшиза
Програма з визначеними виплатами
Програма з визначеними внесками
Страхові компанії
Компанії зі страхування життя
Пенсійні фонди
Фінансування програми
Компанії з майнового страхування та страхування від нещасних ви-
падків
Обмежувальні зобов’язання
Премії, що залежать від ризику
Депозитні установи
Комерційні банки
Кредитні спілки
Ощадні установи

Державні фінансові установи
Інформація інсайдера
Інвестиційні інститути
Взаємні фонди закритого типу
Фінансові компанії
Комісійні фонди
Взаємні фонди грошового ринку
Взаємні фонди
Некомісійні фонди
Взаємні фонди відкритого типу
Інститути ринку цінних паперів
Андерайтинг
Брокери
Дилери
Біржа
Інвестиційні банки
Ринки позабіржової торгівлі (ОТС)
Спеціаліст
Синдикати

ПІДСУМКИ

1. Інвестиційні банки допомагають фірмам у залученні коштів на первинних фінансових ринках, здійснюючи андерайтинг нового випуску акцій і бор­гових зобов’язань. Брокери та дилери сприяють взаємодії покупців і продавців на вторинних фінансових ринках. Такими фінансовими інструментами, як акції та облігації, торгують на організованих біржах та позабіржових ринках.
2. Взаємні фонди трансформують невеликі індивідуальні вимоги у дивер-

сифіковані портфелі грошей та інструментів ринку капіталів. Окрім забезпечення диверсифікації ризику, фонди знижують трансакційні витрати, пов’я­зані з цінними паперами.
3. Фінансові компанії надають позики споживачам та фірмам за рахунок коштів, які вони отримують на ринках грошей та капіталів. Деякі з таких фірм (торговельні фінансові компанії) пов’я­зані з фірмами, що займаються виробництвом і збутом продукції.

 

ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

THE WALL STREET JOURNAL, 14 ЛИПНЯ 2000 Р.

 

 

 

 

Федеральні кредитні агентства:
чи можливе надмірне кредитування?

 

 

 

Камілла Дуґлас може засвідчити, що нині у США набагато легше придба­ти будинок, ніж будь-коли раніше…
За це місіс Дуґлас повинна дякувати Fannie Mae і Freddie Mac, які надають капітал для підтримки ринку житла. Викуповуючи заставні, вони поповнюють банки грошима для подальшого кредитування житла, одночасно знижуючи процент за такі кредити. Вони започаткували іпотечні кредити з 3 %-ю знижкою та відкрили інші програми для позичальників з низькими доходами.
Однак не всі задоволені такою ситуацією… Комерційні банки та інші конкуренти стверджують, що Fannie Mae і Freddie Mac здійснюють нечесні вторгнення на їхню територію. Деякі науковці та правники вважають, що діяльність цих компаній може спровокувати кризу в кредитній сфері…
Чому всі такі роздратовані? Очевидно внаслідок надмірного масштабу їхньої діяльності. Fannie Mae і Freddie Mac, які перебувають у власності акціонерів, але фінансуються урядом, розрослись до розмірів, про які ніхто ніколи й не мріяв, виштовхуючи конкурентів… Вони разом мають у власності або стали гарантами іпотечних житлових кредитів на суму понад 2 трлн дол. США.
…Fannie і Freddie надміру захопилися позиками, і сьогодні їхній загальний борг майже еквівалентний сукупному боргу Скарбниці США. Лише за минулий рік Fannie і Freddie випустили довгострокових зобов’я­зань на суму 260 млрд дол. США.
Але, попри все, багато критики висловлюється щодо методів зростання цих двох компаній. Турбує також і питання, чи їхня поведінка являє собою значний ризик для економіки та платників податків…

Отже, що насправді вважають надмірним ризиком? Це дві речі: рішення компаній викуповувати великими обсягами власні цінні папери та розширення діяльності у нових кредитних категоріях, що цілком можливо, адже Fannie і Freddie дуже часто можуть позичати набагато дешевше, ніж банки-конкуренти.
Традиційно Fannie і Freddie володіють позиками, які вони купують як інвестиції, або ж нагромаджують їх і продають у вигляді цінних паперів, забезпечених заставними. Незважаючи на те, що Fannie і Freddie перебувають у власності акціонерів, вони діють згідно з федеральним законом, який звільняє їх від сплати податків з доходів корпорацій, а також надає їм кредитну лінію зі Скарбниці розміром 2,25 млрд дол. США. Інвестори розглядають це як доказ того, що компанії отримають підтримку, якщо потраплять у скрутне становище. Такі прямі гарантії у багатьох випадках дають їм змогу отримувати позики набагато дешевше, ніж інші фінансові інститути, що, на думку конкурентів, несправедливо.
Незважаючи на ці переваги, Fannie і Freddie не дозволено поширювати свою діяльність за межі купівлі заставних… Це означає, що ці компанії повинні шукати інші шляхи зростання в межах законодавства, що регламентує їхню діяльність…
Поки що найефективнішим видом їхньої діяльності було формування портфелів на основі купівлі забезпечених заставними цінних па­перів для отримання спредів між про­центними ставками. Це може бути надзвичайно прибутковою справою.
Однак існує небезпека. У випадку непередбачуваного руху процентних ставок, компанії… зазнають мільярдних втрат, якщо їхні портфелі не про-
йшли відповідного хеджування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

АНАЛІЗУЮЧИ НОВИНИ…

 

 

Овал: вОвал: бОвал: а
Федеральні кредитні агентства, які інколи називають установами з державним фінансуванням, стають дедалі впливовішими фінансовими посередниками. Це, зокрема, підтверджується і при фінансуванні житла. Fannie Mae і Freddie Mac купують забезпечені заставними на житло кредити і продають їхні пакети у вигляді цінних паперів після гарантування виплати процента та основної суми.

 

Приватні фінансові інститути знаходять способи заповнення певних ніш у зведенні заощадників і позичальників, а також у наданні послуг з розподілу ризику, забезпечення ліквідності та інформаційних послуг заощадникам. Державним фінансовим установам вдається заповнити важливі ніші, які не задовольняють приватних посередників, або ж для досягнення певних цілей державної політики, таких, як стимулювання розширення власності на житло. Діяльність Fannie Mae і Freddie Mac знизили вартість заставних на житло для покупців будинків, а також отримали високі прибутки для своїх акціонерів.

 

Прямі державні гарантії піддають ризику втрат платників податків, коли вартість іпотечних житлових кредитів федеральних кредитних агентств знижується (наприклад, коли ринкова процент­на ставка зростає). Цей ризик платників податків посилюється тим фактом, що приватні кредитори неспроможні конкурувати з федеральними кредитними агент­ствами.

 

 

 

 

 

 

 

Чи розширення втручання держави є ситуацією з подвійним виграшем — зростання прибутків та досягнення цілей державної політики? Видається, що ні. Як було показано в цьому розділі та в розділі 11, одне із завдань фінансового механізму — змусити позичальників та застрахованих осіб бути зацікавленими у діяльності. Якщо інвестори в пакети цінних паперів із заставними на житло, випущеними Fannie Mae і Freddie Mac, упевнені, що вони застраховані, у них немає стимулу здійснювати перевірку діяльності менеджерів федеральних кредитних агентств. Як можна захистити інтереси платників податків? Одним із методів є такий: змусити акціонерів підприємств з державним фінансуванням піддавати ризику більшу частину свого власного капіталу, стимулюючи їх тим самим здійснювати ретельніший контроль за діяль­ністю менеджерів.
Для подальших роздумів…
Якщо б федеральний уряд застрахував усі іпотечні житлові кредити, чи зник би в цьому разі ризик, пов’язаний із коливанням їхньої вартості? Поясніть.
Джерело:   Взято з Patrick Barta, «Loan Stars^ Why Calls Are Rising to Clip Fannie Mae’s, Freddie Mac’s Wings.» Передруковано з дозволу The Wall Street Journal, 14 липня 2000 р. Dow Jones & Co., Inc. Усі права застережено.

 

 

4. Компанії зі страхування життя та компанії зі страхування майна і від нещасних випадків надають послуги з розподілу ризику для заощадників і є великими інвесторами на фінансових ринках. Страхові компанії знижують інформаційні витрати несприятливого вибору та морального ризику шляхом збирання та моніто­рингу інформації про власників полісів.
5. Приватні й державні пенсійні фонди інвестують внески найманих працівників та фірм з метою отримання коштів для пенсійних виплат. Розрізняють дві великі категорії пенсійних програм — програми з визначеними виплатами і програми з визначеними внес­ками. За програмою з визначеними виплатами наймані працівники отримують регламентовані виплати незалежно від ефективності використання активів пенсійного фонду. За програмою з визначеними внесками учасники отримують доходи за свої внески, акцентуючи вимоги на залишкові доходи фонду, та беруть на себе відповідний ризик.

6. Депозитні установи (комерційні банки, ощадні установи та кредитні спіл­ки) приймають депозити, надають кредити та здійснюють інвестиції. Як і взаємні фонди, вони пропонують ліквідні депозитні вимоги в обмін на портфель кредитів та інвестицій. Проте, оскільки позичальники можуть володіти приватною інформацією про перспективи своєї діяльності або мати власні плани щодо використання позичених коштів, перед кредиторами постає проблема високих інформаційних витрат. Банківське кредитування вимагає інвестицій у збирання та моніторинг інформації про позичальника.
7. Уряд США бере безпосередню участь у фінансовому посередництві через фінансові установи, що фінансуються державою, відомі як федеральні кредитні агентства. Він також бере опо­середковану участь через гарантування позик, наданих приватними фінансовими посередниками.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. Назвіть п’ять головних видів фінансових інститутів. Які установи належать до кожного з цих видів?
2. Яку роль відіграють передплатники у зведенні заощадників та позичальників?
3. Якщо ви купите 100 акцій компанії IBM на Нью-йоркській фондовій бір­жі, чи отримає за це гроші IBM? Відповідь поясніть.
4. Якщо ви маєте намір купити облігацію Скарбниці США вартістю 10 тис. дол. США і фірма, що проводить операції з цінними паперами, продасть вам її зі своїх запасів, то вона діятиме як брокер чи як дилер? Якщо вона влаштує для вас купівлю цієї облігації у когось іншого, як діятиме фірма в цьому випад­ку: як брокер чи як дилер?
5. Що таке е-торгівля? Який вплив вона мала на вартість місць на головних фондових біржах?
6. Які види фінансових компаній ви знаєте, і хто використовує їхні послуги?

7. Що таке проблема морального ризику в страхуванні? Як страхові компанії намагаються розв’язати проблему морального ризику?
8. Як страхові компанії визначають, якою повинна бути премія за страхування життя та страхування від нещасних випадків? Які проблеми стоять перед ними за оцінки ризику?
9. Чому компанії з майнового страхування та страхування від нещасних випадків частіше інвестують у короткострокові активи, ніж компанії зі страхування життя?
10. Які переваги має здійснення пенсійних заощаджень через пенсійну програму роботодавця порівняно із самостійним розміщенням заощаджень?
11. Як банки розв’язують проблему несприятливого вибору?
12. Які види депозитних установ спеціалізуються на позиках споживачам та власникам будинків? Чим вони відріз­няються від комерційних банків?

13. Поясніть, як взаємні фонди надають послуги, пов’язані з розподілом ризику та забезпеченням ліквідності. Яка різ­ниця між взаємним фондом і банком? Що згадані вами відмінності свідчать про особливості регулювання діяльності взаємних фондів порівняно з банками?

14. Чому існують торговельні фінансові компанії? Чи може General Motors Acceptance Corporation у певний час запропонувати нижчу, ніж комерційні бан­ки, процентну ставку за позику для купівлі автомобіля компанії GM?

АНАЛІТИЧНІ ЗАВДАННЯ

1. Поясніть, як компанії зі страхування життя і приватні пенсійні фонди надають заощадникам послуги з розподілу ризику. Чому приватні особи не займаються самострахуванням, тобто самостійно не страхують власне життя або пенсійні доходи?
2. Припустимо, у штаті є багато міських районів з низькими доходами, які мають труднощі з залученням бізнесу вна­слідок проблем, пов’язаних зі страхуванням від пожеж. Страхові компанії відмовляються видавати поліси зі страхування від пожеж у цих районах унаслідок низки підпалів. Якщо  законодавчий орган штату прийме закон, який забороняє страховим компаніям брати до уваги випадки підпалів на території районів, коли вони приймають рішення про надання фірмі полісу зі страхування від пожеж, то який ефект це матиме на страховому ринку?
3. Країна з обмеженнями на величину процентних ставок за кредити і депозити, імовірно, матиме розвинутіші, ніж в інших країнах, ринки взаємних фондів з короткотерміновими вимогами. Чи діяльність таких взаємних фондів повністю знівелює регулювання процентних ставок, тобто однаково добре обслуговуватиме тих самих заощадників і позичальників? Поясніть.
4. Чи будуть пенсійні ануїтети обо­в’язкової системи соціального страхування, фінансованої урядом, таким самим суб’єктом несприятливого вибору, як і приватна страхова компанія, що надає ці ануїтети? Поясніть.
5. Якщо ви вважаєте, що фондовий ринок є ефективним ринком, ви віддаватимете перевагу інвестуванню  в  індексні

взаємні фонди чи у взаємні фонди, якими гнучко управляють?
6. З якими із фінансових установ найімовірніше кожна із згаданих далі осіб матиме справу?
а) Особа із заощадженнями 10 тис. дол. США, яка намагатиметься отримати хороший дохід за низького ризику і яка не обізнана у сфері ринку акцій і облігацій;
б) особа з 350 дол. США, якій потрібен поточний рахунок;
в) особа, якій потрібна позика на суму 10 тис. дол. США для відкриття піцерії;
г) особа, яка щойно одружилась і хоче гарантувати своїм дітям забезпечене майбутнє;
д) президент малої компанії, який хоче зареєструвати її на фондовій біржі з метою отримання додаткового капіталу;
ж) особа, яка щойно отримала великий спадок і хоче інвестувати його у фондовий ринок;
з) особа, яка ніколи не брала кредиту і купує свій перший автомобіль;
е) родина, якій потрібен іпотечний кредит для купівлі будинку;
є) особа, оголошена в минулому бан­крутом, яка намагається знайти позику для оплати старих боргів.
7. Припустимо, ви можете вибрати один із трьох взаємних фондів акцій. Фонд № 1 демонструє прибутковість у середньому 8,33 % упродовж останніх п’яти років, фонд № 2 — 8,1 %, а фонд № 3 — 7,95 %. Ви можете вирішити, що фонд № 1 серед них найкращий. Але чи існують причини, унаслідок яких фонд № 2 чи навіть фонд № 3 буде привабливішим для вас?

8. Як найманий працівник великої фірми, ви маєте вибір між пенсійною програмою з визначеними виплатами і пенсійною програмою з визначеними внесками. Які переваги і недоліки має кожна з них?
9. Доходи від заощаджень у вигля-
ді пожиттєвих страхових полісів не
оподатковуються. Поліс забезпечує  як

страхування (на його основі здійснюють виплати у разі смерті власника полісу), так і заощадження (власник полісу може отримати готівку до своєї смерті). Якби інвестиційні доходи від внесків на придбання цього полісу оподатковувалися, що сталося б з відносним попитом на строкові й пожиттєві страхові поліси?

РОБОТА ЗІ СТАТИСТИЧНИМИ ДАНИМИ

1. Відшукайте список взаємних фондів у газеті The Wall Street Journal. Які види фондів там представлені — відкриті  чи  закриті?  З  чого  ви  можете

зробити висновок? Припустимо, що ціна паю у взаємному фонді менша, ніж вартість акції у портфелі фонду. Чи скористаєтесь ви послугами цього фонду?

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.