лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Бухгалтерський облік в управлінні підприємством

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

В.2. ПІДХОДИ, СИCТЕМИ, ВAPIAНТИ
ТA ЗАГАЛЬНА ПOБУДOВA
ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКОГО
ОБЛІКУ ЗАТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО

 

В.2.1. Підходи до побудови внутрішньогосподарського
обліку затрат на виробництво

Облік затрат на виробництво, доходів та результатів господарської діяльності в сучасному виробництві може провадитися по-різному. До побудови обліку затрат існують два основні підходи.
Перший підхід спрямований на удосконалення системи управління затратами калькуляції та контролю затрат,пов’язаних із кожним окремим видом готової продукції. У такому разі йдеться про поділ всіх затрат на прямі та непрямі (загальні). Системи обліку, що реалізують цей підхід, призначені для обчислення повних затрат у собівартості продукції при необмеженості в часі.
Другий підхід спрямований на удосконалення методики прийняття термінових управлінських рішень, вміння коригувати їх залежно від змін ринкової кон’юнктури та зовнішніх факторів. Цей підхід реалізують системи неповних затрат у собівартості продукції.
Зауважимо, що перелічені підходи до обліку ґрунтуються на відображенні залежності затрат від змін в обсязі та структурі виробленої готової продукції. Відповідно постає потреба класифікувати затрати на змінні (продуктивні) та сталі. Якщо перший підхід орієнтований на процес виробництва, то другий — на поточний ринкові умови. «Ринкові» системи обліку забезпечують у кожному звітному періоді контроль над впливом розміру затрат на обсяг готової продукції та результати від реалізації продукції. У них відображається і зворотний вплив. Основним оціночним показником у цих системах є «результат брутто», який у міжнародній практиці називають також внеском на покриття.
Результат брутто знаходять як різницю доходу від реалізації та змінних затрат. Він є джерелом покриття сталих затрат та прибутку. Сталі затрати розглядаються у даних системах обліку як одне ціле (блок) і не порівнюються з конкретними виробами. Орієнтований на ринок підхід до обліку затрат привів до формування в економічно розвинених країнах нових варіантів обліку. Так, у США був розроблений облік змінних затрат (direct cost accounting), у Європі — облік покриття, причому у двох різновидах: у Франції — це marge sur cout variable, у ФРН — deckungs beiberagrechung. Усі згадані варіанти дають змогу певною мірою спрощувати облік, зводячи його до моделювання змін однієї змінної, а саме йдеться про залежність затрат від змін обсягів та структури виробництва.
До позитивних властивостей «ринкових» систем обліку затрат слід віднести гнучкість та простоту їх практичного застосування у короткострокових розрахунках, характерних для підприємств з диференційованим серійним чи масовим виробництвом, що зазнає впливу кон’юнктурних коливань. Недоліком цих систем є занадто складні обчислення націнки на покриття сталих затрат.
Річ у тому що ця націнка містить крім сталих затрат ще й прибуток, а через це затрати змішують з доходами. Саме тому орієнтовані на ринок системи обліку затрат непридатні для прийняття середньо- та довгострокових рішень з таких питань, як зміни у виробничому потенціалі підприємства, у структурі та видах його затрат. Такі питання особливо характерні для підприємств із середньо- чи довгостроковим виробничим циклом, що охоплює, проте, вузький асортимент.

 

В.2.2. Системи та варіанти побудови
внутрішньогосподарського обліку затрат

Сучасні системи внутрішньогосподарського обліку затрат можна класифікувати за двома ознаками: 1) за повнотою відображення затрат у собівартості продукції; 2) за ступенем нормування та контролю затрат.
У першому випадку системи відрізняються ступенем повноти відображення затрат, у собівартості продукції поділяються на повні (вони фіксують всі затрати) та неповні, часткові (фіксують тільки частину затрат).
У другому випадку системи поділяються на ненормативні (фактичні) та нормативні (стандартні) системи.
Одночасне використання названих двох підстав приводить до певної класифікації системи обліку затрат (рис. В.2.1).
Системи обліку повних затрат передбачають відображення абсолютно всіх затрат у собівартості продукції. У цих системах затрати групуються за такими ознаками: 1) елементами; 2) центрами виникнення та центрами відповідальності; 3) видами продукції.


Рис. В.2.1. Вихідна класифікація методів обліку затрат діяльності
У системах затрати розрізняються в основному за такими ознаками: прямі та непрямі. Поділ затрат на змінні і сталі передбачається рідко.
Прямі затрати відображаються за видами продукції. Непрямі затрати поділяють за центрами затрат та відповідальності на готові вироби за раніше обраними базами і згідно з установленими коефіцієнтами. Цей поділ не залежить від ступеня використання виробничих потужностей, він завжди є умовним і визначається обсягом виробництва та його поділом на завершене і незавершене.
Поділ непрямих затрат також умовний. Адже обираючи базу визначаються наперед наслідки поділу непрямих затрат. Подвійний поділ призводить до неточностей наслідків виробництва, оскільки за цією системою доход від виробництва та реалізації залежить не лише від виробництва як такого, не від ринкового попиту на вироби, а від того, які дані зафіксовано в акті про розмір незавершеного виробництва та які маніпуляції виконувалися з розподільчими коефіцієнтами. Цим обґрунтовується обмеженість використання цієї системи обліку затрат для прийняття управлінських рішень.
Першим варіантом систем обліку методом повних затрат є облік фактичних затрат, що традиційно використовується в бухгалтерському обліку. Варіант передбачає всебічне і точне відображення в собівартості продукції (виробів, послуг та робіт) абсолютно всіх затрат, які мали місце у процесі діяльності, за такими ознаками: прямі та непрямі.
Другий варіант системи обліку неповних затрат ґрунтується на обліку змінних затрат. Він припускає виявлення неповної собівартості продукції без непрямих, але тільки стали (загальних) затрат. Цей варіант дістав назву «директ кост». Така система обліку затрат передбачає поділ їх на змінні, які прирівнюються до прямих, та сталі, що ототожнюються з непрямими. Ця система зводиться до того, що тільки змінні (прямі) затрати поділяються за готовими виробами, а сталі (непрямі) затрати повністю відносяться на загальні фінансові результати того звітного періоду, в якому вони виникли. Отже, відрахувавши за кожним виробом із виручки від реалізації (відпускної ціни) змінні затрати для виробництва цього виробу, одержимо брутто-прибуток за кожним виробом. Сукупний брутто-прибуток від усіх реалізованих виробів призначений для покриття загальної суми сталих затрат. Така система обліку веде до того, що сталі затрати не співвідносяться із запасами готової продукції та не фіксуються в обсягах незавершеного виробництва. Завдяки такій особливості система орієнтує бухгалтерський облік не на процес затрат, а на процес реалізації. Покладені в її основу принципи обліку відповідають вимогам вивчення ринку. Системи, що враховують повну собівартість, орієнтовані на виробництво, а їх принципи обліку відповідають вимогам відображення технологічних аспектів процесу виробництва. Системи обліку змінних затрат набули поширення в галузях масового виробництва та торгівлі, системи, що враховують повну собівартість, — у машинобудуванні, приладобудівній та інших галузях крупносерійного та індивідуального виробництва.
Характерною властивістю калькуляції за основними затратами є віднесення на виріб лише тих затрат, які залежать від обсягів виробництва та ступеня використання виробничих потужностей (точніше, зумовлених наявним машинним потенціалом) підприємства.
Другий варіант методу неповних затрат відкриває нові перспективи перед бухгалтерським обліком. У нормативній (стандартній) системі обліку змінних затрат поетапно знаходить відображення поданий далі перелік.
Етап 1-й.
1. Фактична кількість компонента, використовуваного в процесі виробництва (сировина, матеріали, робоча сила тощо), та фактична ціна за одиницю відповідного компонента.
2. Фактична кількість та нормативна ціна за одиницю компонента.
3. Фактична кількість та відхилення фактичної ціни від нормативної.
4. Фактична кількість та нормативна ціна.
5. Відхилення фактичної кількості від нормативної та нормативна ціна.
6. Фактичний час та ставка загальних змінних затрат.
7. Нормативний час та ставка загальних змінних затрат.
8. Фактичні видатки (фактичний час та ставка загальних змінних затрат).
9. Перевищення фактичного часу над нормативним та ставка загальних змінних затрат.
10. Загальні затрати згідно з кошторисом.
11. Відхилення сталих затрат виробництва, реалізації та управління від тих, що закладені в кошторису.
12. Готова продукція згідно з нормативними затратами.
13. Нормативні затрати реалізованих готових виробів.
14. Сукупні відхилення від нормативних змінних затрат.
Етап 2-й.
15. Затрати за елементами в поєднанні з рахунками фінансового обліку.
16. Придбана сировина.
17. Нормативні затрати основних матеріалів.
18. Фактичні затрати основних матеріалів.
19. Фактичні змінні загальні затрати на виробництво.
20. Фактичні сталі затрати на виробництво.
21. Фактичні затрати на управління підприємством.
22. Фактичні затрати на реалізацію готової продукції.
23. Нормативні затрати основних матеріалів.
24. Нормативні затрати прямої заробітної плати.
25. Нормативні загальні змінні затрати на виробництво.
26. Кошторисні сталі затрати на виробництво за оптимального рівня використання виробничих потужностей.
27. Кошторисні затрати на управління підприємством.
28. Кошторисні затрати з реалізації готової продукції.
29. Затрати на виробництво.
30. Відхилення, що виникли від змін цін на матеріали.
31. Відхилення, пов’язані з використанням матеріалів, що не передбачені в нормативах.
32. Відхилення, що пов’язані зі зміною ставок прямої заробітної плати.
33. Відхилення, пов’язані зі змінами у використанні робочого часу.
34. Відхилення, пов’язані з перевищенням фактичного робочого часу над нормативами.
35. Відхилення фактичних змінних затрат на виробництво від нормативних.
36. Готова продукція.
37. Операційний розрахунок наслідків (зіставлення).
38. Доход від реалізації.
39. Нормативні змінні затрати за реалізованими продуктами.
40. Нормативний наслідок брутто.
41. Відхилення, що зменшують операційний результат брутто.
42. Фактично одержаний наслідок брутто.
43. Загальні затрати, пов’язані з виробництвом, управлінням та реалізацією.
44. Відхилення від кошторису сталих затрат на виробництво, управління та реалізацію.
45. Відхилення від оптимального використання виробничих потужностей, що відбивається на відхиленні фактичних сталих витрат виробництва від нормативних.
46. Фактично одержаний операційний наслідок.
Намагання наблизити ці два підходи спричинилося до виникнення багатьох змішаних варіантів систем обліку затрат. Так, на основі обліку повних затрат виникли такі системи:
1) обліку відносних індивідуальних затрат;
2) обліку затрат за факторами виробництва;
3) функціонального обліку затрат;
4) структурного обліку затрат;
5) обліку сталих розподільчих затрат.
На основі обліку неповних (часткових) затрат були розроблені такі системи:
1) багатоступінчастого обліку затрат;
2) обліку відшкодування сталих затрат;
3) обліку відшкодування граничних нормативних (стандартних) затрат.
Другий варіант систем обліку методом повних затрат ґрунтується на уявленні про те, якими мають бути затрати на виробництво або інший вид діяльності за заздалегідь передбаченими нормами. За такого варіанта всі фактичні затрати обліковуються за двома ознаками: такі, що відповідають нормам, і такі, що їм не відповідають.
Система обліку повних затрат за нормативним методом ґрунтується на уявленні про те, якими мають бути виробничі затрати. Якщо для першого варіанта цієї системи характерним є чіткий поділ затрат лише на прямі та непрямі, то поділ затрат на сталі і змінні передбачається вже в усіх теперішніх варіантах.
Відхилення фактичних затрат од нормативних розцінюється як наслідок зміни цін, а також економії чи перевитрати сировини. Система обліку нормативних затрат потрібна насамперед для технологічного контролю. У сучасних варіантах системи для фіксації прямих затрат застосовують нормативи (стандарти), а для фіксації непрямих — кошториси (бюджети). Таку систему назвали «стандарт, кост».
У сучасних варіантах системи обліку нормативних затрат загальні (непрямі) затрати чітко поділяються на дві частини: сталу і змінну.
Системи обліку неповних затрат створені на розвиток попередньої. Ці системи припускають виявлення неповної (зменшеної) собівартості продукції.
Перший варіант системи обліку неповних затрат є подальшим розвитком методу повних затрат. Її характерна риса — застосування так званих нормалізованих цін (як правило, бізнес-планових, середніх, але завжди твердих цін на матеріали, енергію та послуги). Такі ціни використовують більшість підприємств, які працюють в умовах внутрішньогосподарського госпрозрахунку. За цією системою непрямі затрати не розподіляються, а обчислюються за раніше встановленими ставками (коефіцієнтами). Значення останніх або відповідає рівню затрат, досягнутих у попередньому періоді, або обчислюється на підставі даних річного виробничого бізнес-плану та загальної планової суми непрямих затрат.
Особливістю системи є те, що в ній не розрізняють сталих і змінних затрат. Це можна вважати певним недоліком, але на противагу йому така система обліку має вагомі позитивні властивості:
1. Затрати пов’язані не з обсягом виробництва, а зі ступенем використання виробничих потужностей.
2. Відхилення фактичних затрат від нормалізованих дає змогу контролювати ефективність господарського процесу, завдяки чому вдається уникнути необґрунтованих випадкових коливань собівартості.
Система обліку припускає виявлення неповної собівартості продукції, тобто собівартості без непрямих (загальних) затрат.
Узагальнивши матеріал, будуємо рис. В.2.2, де подано сучасні системи й підходи до побудови внутрішньогосподарського обліку затрат.


Рис. В.2.2. Системи методів, підходів та варіанти
побудови обліку затрат виробничої діяльності
Отже, можливі найрізноманітніші варіанти побудови обліку затрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції. Право вибору того чи іншого варіанта побудови бухгалтерського обліку затрат належить підприємству. Для конкретного втілення того чи іншого методу в практику на підприємстві розробляється відповідний проект роботи.
В усіх випадках при будь-якому варіанті побудови виробничого обліку має бути забезпечене узгодження даних виробничого обліку з фінансовим за вартісними параметрами.
Далі докладно спинимося на ненормативних та нормативних системах обліку затрат, які сприяють прийняттю управлінських рішень та проведенню внутрішньогосподарського контролю. Зауважимо, що розглянуті системи на практиці в чистому вигляді не зустрічаються, жодна з них не має вирішальних переваг.
Підприємство обирає ту чи іншу систему обліку залежно від багатьох чинників, модифікує згідно зі своїми особливостями.

 

В.2.3. Загальна побудова внутрішньогосподарського
обліку затрат і собівартість продукції

В.2.3.1. Загальні зауваження

Як було визначено у попередньому розділі, затрати — це загальноекономічне поняття, яке характеризує використання речовин та сил природи у процесі господарювання. Була дана класифікація затрат за загальноекономічним змістом та планово-обліковими — управлінськими ознаками. З точки зору управління найсуттєвішими є визначення та класифікація затрат за ознаками собівартості продукції. У собівартості продукції затрати формуються за двома ознаками —— за загальними визначеннями (елементами затрат) та статтями собівартості окремих видів продукції. З точки зору управління затратами та визначення конкурентоздатності продукції на ринку основною є класифікація, за елементами та за статтями затрат у собівартості окремих видів продукції.
У собівартості продукції затрати формуються суто індивідуально за ознаками технології та організації діяльності. Тому навіть в одному й тому ж продукті, якщо він виготовлений за різними технологіями, собівартість, тобто статті затрат, буде формуватися по-різному.
Елементи затрат діяльності у собівартості продукції формуються або за однозначними — одноелементними ознаками, або за складними комплексами затрат. Наприклад, елемент «матеріальні затрати» може у собівартості формуватися за одноелементними статтями — сировина та основні матеріали, допоміжні матеріали, паливо, енергія, холод, зворотні відходи тощо. Або потрапляє до комплексної статті затрат. Наприклад: затрати на утримання та експлуатацію устаткування, змінні транспортні затрати, затрати на організацію виробництва чи адміністративні (загальногосподарські) затрати. Все наведене має бути визначено у обліковій політиці підприємства та закріплено відповідним наказом.

 

В.2.3.2. Облік формування одноелементних
статей собівартості продукції

Елемент «Матеріальні затрати» у собівартості продукції в різних галузях розмежовується на декілька статей затрат:
— основні матеріали;
— сировина та основні матеріали;
— допоміжні матеріали;
— паливо та паливні матеріали;
— енергія;
— зворотні відходи тощо.
Значна частина елементу матеріальних затрат буде включена до комплексних статей затрат.
Матеріальні затрати по окремих статтях собівартості враховують на підставі даних первинних документів.
У статтю «Сировина та основні матеріали» у кожному виробництві включають відповідні матеріальні ресурси, які формують субстанцію майбутнього продукту. Наприклад:
— пшениця для борошна;
— борошно для хліба;
— насіння соняшника для олії та інш.
У статтю «Відходи виробництва» включають відходи зворотні (облічені) і беззворотні (необлічені, які розраховуються).
Зворотні відходи виробництва поділяються на три види:
а) переробні в основному виробництві;
б) такі, що використовуються в господарстві (свиновідгодівля тощо);
в) такі, що реалізуються на сторону.
Вартість зворотних відходів виробництва виключається за належністю з вартості тієї первинної сировини та матеріалів, які в процесі виробництва перетворилися в готову продукцію. Вартість відходів виробництва за цінами можливого використання доцільно перераховувати з рахунку «Основне виробництво» на рахунок «Матеріали».
В разі неможливості визначити сировину — вартість використаних відходів відносять на зменшення витрат по тих сортах продукції, при виготовлені якої вони були одержані.
Відходи, які використовуються та реалізуються, оприбутковуються за встановленою ціною реалізації. Вартість цих відходів відноситься на зменшення затрат на всі вироблені у звітному періоді сорти виробів, пропорційно масі сировини, використаної на їх виробіток.
Статті затрат «Паливо», «Енергія», «Холод» і т. п. у різних галузях формуються по-різному. Але в основу їх формування покладено принцип розподілу загальної суми затрат по окремих видах продукції.
Розподіл затрат по паливу та енергії між окремими видами продукції виробництва здійснюють виходячи з планових норм та діючих цін.
Часто затрати на електроенергію, яку використали на технологічні цілі, враховують не по діючій статті, а в складі затрат на утримання та експлуатацію устаткування разом із затратами на силові цілі. Ці особливості обліку визначаються керівником підприємства та потребами управління затратами.
У статтю «Затрати на оплату праці виробничих робітників» включається по кожному виду виробів зарплата, нарахована за тарифами, відрядними розцінками з усіма доплатами робітникам, безпосередньо зайнятим виконанням технологічних операцій по виробництву цих видів продукції.
Нарахування заробітної плати виробничим робітникам оформляється у табелях та інших документах.
Сума додаткової заробітної плати, яка підлягає попередньому нарахуванню (за час чергових та додаткових відпусток, за вислугу років робітникам та службовцям тощо), щомісячно може бути зарезервована на окремому рахунку у кошторисному порядку по окремих господарських цехах, дільницях та інших структурних підрозділах.
Інші види додаткової заробітної плати (оплата пільгових годин підлітків, оплата перерв у роботі матерів, які годують немовлят, оплата часу, пов’язаного з виконанням державних та громадських обов’язків тощо) робітників та службовців облікується (відносяться) на собівартість продукції звітного періоду у фактично нарахованих розмірах.
Заробітна плата допоміжних працівників, спеціалістів, службовців та інших категорій враховується на відповідних рахунках затрат «Загальновиробничих затрат», у тому числі «Затрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування» (залежні), «Затрати зі збуту» тощо.
Відрахування на соціальне, пенсійне та медичне страхування, та інші проводяться у встановлених відсотках з усієї нарахованої основної та додаткової заробітної плати працівників усіх категорій, із суми премій, винагород та інших видів оплат визначених законодавчо.

 

В.2.3.3. Облік формування комплексних
статей собівартості продукції

а) Облік затрат майбутніх періодів
Затрати на підготовку й освоєння виробництва нових видів продукції та нових технологічних процесів обліковуються на рахунку «Затрати майбутніх періодів» за видами продукції — за відповідною номенклатурою.
Затрати на освоєння нових підприємств, виробництв, цехів та агрегатів (пускові затрати), які враховані на рахунку «Затрати майбутніх періодів», перераховуються на рахунки затрат виробництва щомісячно протягом нормативного строку освоєння цих потужностей.
З моменту переходу на масовий випуск продукції затрати на підготовку та освоєння нових видів продукції погашаються щомісячно в розмірах, встановлених у спеціальних розрахунках (ці розрахунки складаються для кожного виду продукції виходячи з кошторисів витрат та планового випуску продукції у період, визначений для їх списання). У цих же розмірах затрати на підготовку й освоєння виробництва нових видів продукції та нових технологічних процесів щомісячно перераховуються на рахунки «Затрати майбутніх періодів» та «Основне виробництво», стаття «Затрати на підготовку та освоєння виробництва», та включаються в собівартість продукції, яка випущена в цьому місяці.

б) Облік затрат на обслуговування виробництва та управління
Облік затрат на обслуговування виробництва та управління доцільно поділити на дві групи — змінні (затрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування), та сталі (загальновиробничі затрати). Облік повинен забезпечувати визначення фактичної величини цих затрат та оперативне виявлення відхилень (економії, перевитрат) від затверджених кошторисів.
Змінні затрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування та інших загальних затрат доцільно обліковувати по кожному виробництву, цеху основного та допоміжного виробництва окремо відповідно до рекомендованої номенклатури статей.
На підприємствах із безцеховою структурою управління затрати, які пов’язані з утриманням та експлуатацією устаткування, можна враховувати в цілому по підприємству за тією ж номенклатурою статей затрат і розподіляти між окремими видами продукції, виробленої в цілому по підприємству.
На підприємствах, які мають власний транспорт (вантажні автомашини, автокари та ін.), закріплений за окремими цехами основного виробництва для переміщення сировини, матеріалів і тари з базового складу в цех та для доставки готової продукції на склад збереження, затрати по утриманню та експлуатації такого транспорту можна фіксувати на рахунку «Затрати на утримання та експлуатацію устаткування» аналогічного обліку затрат на утримання та експлуатацію машин та устаткування. На всіх інших підприємствах затрати на утримання та експлуатацію власного транспорту загального користування доцільно відображати на рахунку «Допоміжні виробництва». А вартість послуг, наданих цим транспортом цехам основного виробництва по переміщенню сировини, матеріалів, тари та готової продукції, слід за собівартістю перераховувати з рахунку «Допоміжні виробництва» на рахунок «Затрати на утримання та експлуатацію устаткування» і враховувати за статтею «Внутрішньозаводські переміщення вантажів». За цією ж статтею доцільно враховувати вартість транспортних послуг, наданих сторонніми організаціями по внутрішньозаводському переміщенню сировини, матеріалів, тари та готової продукції.
Затрати на електроенергію для технологічних цілей можна враховувати по рахунку «Затрати на утримання та експлуатацію устаткування» (стаття «Експлуатація устаткування») разом із затратами на електроенергію, яку використали для приведення в рух виробничих механізмів кожного цеху основного виробництва.
До складу затрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування не повинні включатися витрати на допоміжні матеріали, які використані на технологічні цілі і відносяться до статті «Допоміжні матеріали», а також витрати на оплату праці — заробітну плату виробничих робітників, яка нараховується погодинно, що відносяться до статті «Основна заробітна плата виробничих робітників».
Затрати на утримання та експлуатацію устаткування кожного цеху повинні відноситися тільки на ті види продукції, які виробляються в даному цеху. Ці витрати включаються до фактичної собівартості окремих видів продукції в порядку, передбаченому цими Рекомендаціями.
Затрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування, які враховані по кожному цеху, виробництву, щомісячно розподіляються на відповідні види продукції, виробленої даним цехом, у такому порядку:
— або пропорційно масі виробленої продукції, перерахованої за коефіцієнтами в умовні одиниці;
— або пропорційно масі виробленої продукції;
— або пропорційно заробітній платі основних робітників.
Загальновиробничі сталі затрати доцільно враховувати по кожному цеху основного та допоміжного виробництв окремо.
Загальновиробничі сталі затрати кожного цеху включаються у фактичну собівартість продукції, яка виробляється в даному цеху, в тому числі у собівартість продукції, виробленої з відходів виробництва, та продукції, переданої іншим цехам для подальшої переробки.
Затрати розподіляються між різними видами продукції у порядку, який передбачений вище.

в) Облік затрат зі збуту (продажу)
Окрім затрат на виробництво підприємства мають затрати, які пов’язані з продажем, відвантаженням та збутом (реалізацією) продукції.
Підприємства реалізують готову продукцію або товари згідно з договорами, в яких передбачаються умови відпуску і розрахунків за продукцію, а також відповідальність сторін за порушення умов договорів.
Затрати, пов’язані зі збутом, з продажем (реалізацією) готової продукції або товарів, підприємства відображають на рахунку «Затрати зі збуту».
Затрати на тару і пакування готової продукції враховуються в складі затрат зі збуту тільки в тих випадках, коли затарювання проводиться після здачі цієї продукції на склад і ціна передбачає відпуск готової продукції в тарі або упаковці. Якщо затарювання або пакування продукції (відповідно до встановленого технологічного процесу) проводиться до здачі її на склад готової продукції, та вартість тари й упаковки входить до виробничої собівартості продукції.
Коли за умовами договору з покупцем затрати по транспортуванню проводяться за рахунок підприємства-постачальника, то ці затрати враховуються на рахунку «Затрати зі збуту». До складу цих затрат входить доставка готової продукції на станцію (пристань) відправлення і навантаження її у вагони або судна. Транспортні видатки на доставку продукції від станції, аеропорту, пристані відправлення до станції, аеропорту, пристані призначення у фінансовому обліку не включаються до виробничої собівартості готової продукції і враховуються на рахунку «Затрати зі збуту», а в аналітичних реєстрах відображаються окремими записами.
У випадку продажу готової продукції франко-склад постачальника транспортні затрати (навантажування на підприємстві, доставка покупцям або доставка на станцію, аеропорт, пристань відправлення, навантажування у вагони (судна), оплата залізничного тарифу та інші збори при відправленні) у тій частині, в якій вони підлягають відшкодуванню покупцями, списуються в дебет рахунка «Розрахунки з покупцями» мірі пред’явлення рахунку покупцю.
Решта затрат, що не відшкодовуються покупцем, відносяться в дебет рахунка «Собівартість реалізації готової продукції і робіт».
Суми комісійної винагороди, виплачені збутовим організаціям за продаж (реалізацію) ними виробів підприємства (у випадках, коли відповідні вироби не можуть бути реалізовані в загальному порядку і передані збутовим організаціям для реалізації на комісійних засадах), враховуються у складі затрат зі збуту.

г) Облік адміністративних (загальногосподарських) затрат
Загальна побудова бухгалтерського обліку адміністративних затрат для фінансових потреб — визначення фінансових результатів було викладено у розділі «Г. Затрати діяльності» У внутрішньогосподарському обліку адміністративні (загальногосподарські) затрати приєднуються (розподіляються) до окремих видів продукції для визначення заводської (повної) собівартості.
Таким чином адміністративні (загальногосподарські) затрати враховуються по підприємствах у цілому.
Загальногосподарські затрати розподіляються між окремими видами продукції в порядку, передбаченому вище. У собівартість забракованої продукції адміністративні (загальнозаводські) затрати не включаються.
На підприємствах має здійснюватися систематичний попередній та послідуючий контроль за додержанням цехами та відділами кошторисів затрат змінних (на утримання та експлуатацію устаткування), сталих (загальновиробничих), цехових та зі збуту (продажу), та адміністратйвних (загальногосподарських) затрат. Цей контроль повинен забезпечити насамперед додержання затверджених норм затрат та лімітів матеріалів, палива, енергії та вартості різного роду робіт і послуг (ремонт основних засобів, послуги транспорту та ін.); затвердженої організаційної структури управління, а також встановленого переліку.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.