лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Прогнозування соціально-економічних процесів

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 



Модель процесу подолання негативних соціальних наслідків економічної кризи і формування позитивних тенденцій соціально-економічного розвитку із поступовим переходом до фази економічного зростання схематично можна представити так (див. рис. 1.1.5):

Рис. 1.1.5. Схема процесу руху економічних
і соціальних індикаторів
Найважливішим інструментом аналізу, прогнозування й розроблення стратегії макроекономічного регулювання та розвитку є система соціальних нормативів (стандартів) і норм, які впровад­жуються державними органами виконавчої влади.
Під час визначення ефективності соціально-економічного розвит­ку на підставі реалізації ухвалених стратегічних рішень слід зважати на рівень оптимальності збалансованих співвідношень між частками коштів чистого прибутку, які асигнуються на виробництво та споживання, тобто на стимулювання економічних результатів діяль­ності підприємств з метою збільшення доходів працівників. Для цього можна встановити такий показник, як індекс розподілу доходів, який визначається часткою прибутку, що витрачається на формування інвестиційного фонду, тобто на розвиток матеріально-технічної бази економічної й соціальної діяльності.
Залежно від призначення і правового статуту соціальних нормативів і норм їх можна розподілити на три групи:
  • соціальні нормативи й норми як обов’язкові мінімальні соціальні гарантії загальної прямої дії на всіх рівнях економіки;
  • соціальні нормативи, рекомендовані як підґрунтя розроблення норм на мезоекономічному рівні з огляду на територіальну й галузеву специфіку;
  • соціальні та соціотехнологічні нормативи, рекомендовані як підґрунтя розроблення норм на мікроекономічному рівні з огляду на конкретні умови підприємств і корпорацій.

Під час визначення найактуальніших видів соціально-трудо­вих нормативів, зважаючи на належність їх до конкретної групи, передусім слід визначити нормативи чинників зростання продуктивності (дохідності) праці як засадової умови нагромад­ження коштів для соціального розвитку. До таких нормативів належать:

  • мінімально допустима частка чистого прибутку, що має направлятися на поліпшення фондовіддачі (використання наявних виробничих потужностей);
  • збільшення обсягу ВВП (виробленої продукції), а також освоєння та розвиток виробництва нової продукції, яка користується перспективним попитом, зі створенням додаткових робочих місць за одночасного впровадження нормативів, які передбачають економічне зростання в розрахунку на одного праців­ника.

1.2. Методологія прогнозування
соціально-економічних процесів

Сучасні умови господарювання потребують макси­мального розширення фронту прогнозування, подальшого вдосконалення методології та методики розроблення прогнозів. Чим вищий рівень прогнозування процесів суспільного розвитку, тим ефективніше регулювання й управління цими процесами в суспіль­стві.
Методологія прогнозування — це галузь знань про методи, способи та системи прогнозування.
Загальнотеоретичним підґрунтям прогнозування є спеціальна галузь — прогностика, що вивчає закономірності розроблення прогнозів [7]. Прогностика визначає також:

  • Методи прогнозуваннясукупність заходів і способів мис­лення, що вможливлює на основі аналізу ретроспективних даних, екзогенних та ендогенних зв’язків об’єкта прогнозування, а також вимірювань їх у межах явища або процесу, що розглядається, ймовірний висновок стосовно майбутнього розвитку об’єкта.
  • Способи прогнозуванняотримання й оброблення інформації про майбутнє на підставі однорідних методів розроблення прогнозу.
  • Системи прогнозуваннявпорядкована сукупність методик і технічних засобів, призначена для прогнозування складних явищ або процесів. Система прогнозування СЕС означає певну єдність методології, організації й розроблення прогнозів, що забезпечує узгодженість, послідовність і неперервність їх.

Більш загальним поняттям ніж прогнозування є передбачення. Передбачення як випереджувальне (завчасне) відображення дійсності, ґрунтоване на пізнанні законів природи, суспіль-
ства та мислення, залежно від рівня конкретизації й характеру впливу на перебіг досліджуваних процесів, має чотири форми: гіпотезу (загальнонаукове передбачення), прогноз, програму та план.
Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні загаль­ної теорії. Це означає, що початкову базу побудови гіпотези
становлять теорія і відкриті на її основі закономірності й причиново-наслідкові зв’язки функціонування і розвитку дослід­жуваних об’єктів. На рівні гіпотези дають якісну характеристику останніх, яка відбиває загальні закономірності їхньої пове­дінки.
Прогноз порівняно з гіпотезою більш визначений, оскіль-
ки ґрунтується не лише на якісних, а й на кількісних параметрах, що дає змогу характеризувати майбутній стан об’єкта ще
й кількісно. Прогноз — це передбачення на рівні конкретно-прикладної теорії. Отже, прогноз відрізняється від гіпотези
меншою мірою невизначеності та більшою ймовірністю. Разом
із тим, зв’язки прогнозу з досліджуваним об’єктом або явищем не є жорсткими, однозначними: прогноз має імовірнісний ха-
рактер.
Програма являє собою висування певної мети і передбачення конкретних, детальних подій досліджуваного об’єкта. У ній фіксуються шляхи і засоби розвитку відповідно до поставлених завдань, обґрунтовуються ухвалені управлінські рішення. Головна відмінна риса її — визначеність завдань. Отже, в програмі передбачення дістає найбільшу конкретність і визначеність. Подібно до прогнозу, програма ґрунтується на результатах і досягненнях конкретно-прикладної теорії.
Форми передбачення тісно пов’язані у своїх виявах одна з одною та з досліджуваною системою управління та планування, і становлять послідовні щаблі пізнання поведінки об’єкта в майбут­ньому. Початок цього процесу — загальнонаукове передбачення стану об’єкта, останній етап — побудова плану переведення об’єкта в новий, планований для нього стан. Важливим засобом цього слугує прогноз як єднальна ланка між загальнонауковим передбаченням і планом.
Хоча гіпотеза має найзагальніший характер, без неї неможливе жодне наукове управління та планування. Гіпотеза впливає на цей процес через прогноз і є важливим джерелом інформації для його побудови. У багатьох випадках гіпотеза виконує аналогічну роль безпосередньо під час розроблення планів.
Найтісніше прогнозування пов’язане із плануванням.
План і прогноз — це взаємодоповнювальні стадії планування за вирішальної ролі плану як провідної ланки управління суспіль­ним виробництвом. При цьому прогноз виступає чинником, який орієнтує наявну практику на можливості розвитку в майбут­ньому, а прогнозування є інструментом розроблення планів. Фор­ми поєднання прогнозу та плану можуть бути різними: прогноз може передувати розробленню плану (як правило), складатися після плану (прогнозування наслідків зафіксованого у плані рішення), здійснюватися в процесі розроблення плану.
Між прогнозом і планом існують і розбіжності. Головна з них полягає в тому, що план має директивний, а прогноз — імовірний характер. План — це однозначне рішення, зокрема й тоді, коли його розробляють на варіантній основі. Натомість прогноз за своєї сутністю має альтернативний, варіантний зміст. У цьому сенсі прогнозування становить дослідницьку базу планування, яка, втім, має власне методологічне й методичне підґрунтя та значною мірою відрізняється від планування. Розроблення прогнозів ґрунтується на прогностичних методах, тоді як планування спирається на більш строгі й точні методи балансових та інших розрахунків. Прогнозування й планування відрізняються й тим, що характеризують різні щаблі пізнання досліджуваного об’єкта, різні, хоча й взаємопов’язані, форми передбачення його майбутнього стану.
У проблемі прогнозування розрізняють два аспекти: теоретико-пізнавальний та управлінський, пов’язаний із можливістю прийняття на підставі набутого знання управлінських рішень (див. рис. 1.2.1). Конкретизація в цих випадках також набуває різ­них форм: власне передбачальну (прескриптивну, описову) і вказівну (прескриптивну, визначальну).

  • Під передбаченням розуміють опис можливих чи бажаних перспектив, станів, розв’язань проблем майбутнього.
  • Вказівка (рекомендація) дає спосіб розв’язання цих проблем, використання інформації про майбутнє в цілеспрямованій діяльності.

Рис. 1.2.1. Сутність прогнозування

Виходячи із загальноприйнятих понять теорії управління су­спільними процесами, прогнозування відіграє провідну роль у системі управління процесами соціально-економічного розвитку як єднальна ланка між об’єктивно необхідними функціями підготовки й реалізації відповідних рішень (див. рис. 1.2.2).
Функції підготовчого блоку мають дослідницький і аналітичний характер. До них належать такі:

  • інформація — передбачає отримання поточних статистичних та аналітичних даних стосовно динаміки соціально-економічних процесів на відповідному рівні моніторингу, а також ознайомлення з новітнім досвідом і тенденціями в цій галузі;
  • цілеспрямування — полягає у встановленні системи конкретних цілей соціально-економічного розвитку стосовно певного календарного періоду, виходячи із загальнонаціональної мети — підвищення якості життя та зростання добробуту населення, гарантування його безпеки й соціальної справедливості;


Рис. 1.2.2. Місце прогнозування серед функцій управління
соціально-економічними процесами

  • аналіз — передбачає вивчення й узагальнення одержаної інформації про динаміку соціально-економічних процесів у зіставленні з відповідними цільовими індикаторами;
  • вимірювання передбачає створення та вдосконалення системи соціально-економічних показників (індикаторів) і методів кіль­кісного оцінювання їх;
  • діагностика — полягає в підготовці висновків і узагальнювального підсумку (на зразок аудиторського) щодо наявно-
    го стану та рівня соціально-економічного розвитку із визначенням позитивних і негативних чинників, які здійснили вплив на нього.

Прогнозуванняполягає в розробленні й обґрунтуванні можливих варіантів очікуваних змін соціально-економічної ситуації та їхніх наслідків під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Тим самим прогнозування завершує підготовчий блок функцій управління соціально-економічними процесами, що передбачає розв’я­зання завдань прогнозування у комплексі з усіма попередніми функціями шляхом розроблення відповідних технологій їхнього виконання.
З іншого боку, прогнозування є підґрунтям здійснення функцій виконавчого блоку, які мають програмно-управлінський характер:

  • програмування (тобто розроблення програм соціально-еко­номічного розвитку);
  • планування (укладання планів здійснення заходів, передбачених програмою);
  • регулювання (внесення оперативних змін під час виконання програми).

Отже, стосовно якості та ефективності прогнозів соціально-економічного розвитку можна робити висновки мірою реалізації програм, які на них ґрунтуються.
Таким чином, усі функції управління соціально-економічни­ми процесами становлять у сукупності цілісну систему узгод­ження й функціонального розподілу дій органів управління будь-яких рівнів.
Прогнозування соціально-економічного розвитку регіонів має виходити з необхідності науково обґрунтованого врахування загальноекономічних галузевих і регіональних пропорцій. У регіональному аспекті провідну роль відіграє соціальна домінанта розвитку економічних систем, оскільки регіони створюють перед­умови для всебічного розвитку індивіда, використовуючи для цього соціальні нормативи [32].
Якісне виконання функцій управління зумовлено рівнем облад­нання й використання сучасних технологій і засобів комп’ютер­ної та телекомунікаційної техніки. Стосовно конкретного змісту й сфери впливу функцій управління на соціально-економічні процеси технологія, що розробляється, є механізмом виконання їх, який визначає послідовність операцій (дій), технічні засоби, склад виконавців і форми їхньої взаємодії, а також процедури узгод­ження й затвердження готових документів нормативного, проектного або розпоряджувального характеру.
Основними вимогами та пов’язаними із ними проблемами під час розроблення технологій прогнозування соціально-економіч­ного розвитку є:

  • виконання прийнятих у прогностиці принципів системності, узгодженості, варіантності, безперервності, верифікаційності (тобто ймовірності, точності, обґрунтованості) та рентабельності прогнозів;
  • орієнтація на домінантний вибір нормативного виду прогнозів, за яких прогнозовані показники визначають залежно від співвідношення фактичних і нормативних (ретроспективних і пер-
    спективних) значень внутрішніх і зовнішніх чинників;
  • використання абсолютних і відносних показників, що відбивають динаміку зміни значень параметрів прогнозованих об’єктів;
  • встановлення оптимальної довжини бази й упередження прогнозу.

Виходячи з принципу системності в розробленні технологій прогнозування визначають склад і взаємозв’язок економічних та соціальних параметрів, суттєвих для опису й кількісного оцінювання об’єктів прогнозування як значущих змінних стосовно завдання, що розв’язується. При цьому виокремлюють ендогенні змінні кожного об’єкта, які відображають його властивості, та екзо­генні змінні, зумовлені впливом певної сукупності зовнішніх чинників. Кожен параметр характеризує об’єкт прогнозування впродовж прогнозної бази та періоду випередження прогнозу. Що стосується вимірювання й оцінювання параметрів об’єктів прогнозування, то для цього використовують як натуральні, так і похідні від них вартісні показники. Особливе значення при цьому має створення механізмів узгодження їх на всіх рівнях економіки, оскільки від цього залежить можливість порівняльного аналізу різних варіантів прогнозованих рішень, забезпечення безперервності й достовірності використовуваної інформації, а також ефективність прогностичної діяльності.
Однією з важливіших теоретичних проблем прогнозування є побудова типології прогнозів. Останню можна будувати залежно від різних критеріїв і ознак — цілей, завдань, об’єктів, методів організації прогнозування тощо. До найважливіших із них належать: масштаб прогнозування, характер об’єкта, функція прогнозу.
Замасштабом прогнозування розрізняють: макроекономіч­ний (народногосподарський) та структурний (міжгалузевий і між­регіональний) прогнози, прогнози розвитку народногосподарсь­ких комплексів (паливно-енергетичного, агропромислового, інвес­тиційного, виробничої інфраструктури, сфери обслуговування населення тощо), прогнози галузеві та регіональні, прогнози первинних ланок народногосподарської системи —підприємств, виробничих об’єднань, а також окремих виробництв і продуктів (рис. 1.2.3) [33].
За періодом випередження прогнози поділяють на короткотермінові — від місяця до року; середньотермінові — від одного до п’яти років; довготермінові — від п’яти до п’ятнад­цяти-двадцяти років; далекоглядні — триваліші за зазначені пе-
ріоди.

Рис. 1.2.3. Головні напрями розвитку країни

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.