лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Моделювання економіки

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Тема 6. Рейтингове оцінювання та
управління в економіці

Концепція рейтингового управління

Природним способом зниження складності й трудомісткості управління, а отже, є зниження ступеня ризику щодо прийняття некоректних рішень, є факторизація набору показників, що дає змогу суттєво скоротити їх кількість. Така факторизація може бути здійснена в результаті заміни тієї чи іншої групи показників їх інтегрованою комплексною оцінкою. Основні критерії, що висуваються до такої оцінки:
1) загальновизнаність;
2) зрозумілість, тобто повинно бути ясно, які характерис­тики та в яких саме пропорціях зосереджені в ній.
Найповніше цим критеріям відповідає така широко використовувана у світовій практиці оцінка стану економічної системи (ЕС), як рейтинг. Рейтинг є комплексною інформацією, що подається в максимально згорнутому вигляді.
Під рейтинговим управлінням розуміють концепцію прийняття рішень потенційними користувачами на підставі використання рейтингів у процесі реалізації функцій управління.
Із цього означення випливає, що рейтингове управління є процесом, у якому рейтинг використовується для аналізу, контролю, обліку, прогнозування та регулювання діяльності ЕС. Суттєвою характеристикою процесу рейтингового управління є те, що рейтингова оцінка одночасно виступає як інструмент і як ціль управління.
Для конкретної ЕС можна виокремити:

  • внутрішнє рейтингове управління;
  • зовнішнє рейтингове управління.

Об’єктом внутрішнього рейтингового управління є ЕС та її конкуренти. Останні відіграють роль бази для порівняння. Мета внутрішнього рейтингового управління полягає у зміні іміджу ЕС у зовнішньому середовищі.
Об’єктом зовнішнього рейтингового управління є партнери (та контрагенти) ЕС.

Моделювання системи рейтингового управління

Загальну структуру процесу обчислення рейтингу схематично наведено на рис. 2.1.10 . Суттєвою характеристикою методики як алгоритму є те, що характер обчислень істотно залежить від входу, тобто від вхідної інформації.


Рис. 2.1.10. Структура процесу обчислення рейтингу ЕС

Можна виокремити п’ять основних етапівпроцесу обчислення рейтингу.
Етап 1. Підготовка первинних даних.
Етап 2. Опрацювання даних.
Етап 3. Статистичний аналіз.
Етап 4. Трендовий аналіз.
Етап 5. Обчислення рейтингу.
Взаємодію цих етапів схематично подано на рис. 2.1.11.

Рис. 2.1.11. Узагальнена схема процесу визначення рейтингу ЕС

Етап 1. Підготовка первинних даних.
Деталізація цього етапу схематично показана на рис. 2.1.12.

Рис. 2.1.12. Схема підготовки первинних даних

Етап 2. Опрацювання первинних даних.
Вихід алгоритму — набір проміжних показників, що являють собою середні значення, коефіцієнти й зведені показники. Для оцінювання набору проміжних показників здійснюють порівняльний аналіз із аналогічним, за структурою, набором проміжних показників еталонної ЕС (чи з нормативами).
Етап 3. Статистичний аналіз.
Під час використання статистичного аналізу виникає проблема щодо порівнянності показників. Існують різні підходи залежно від змісту (семантики) інформації. Так, у фінансах використовують методологію й методи дисконтування та нарощування тощо. Цей етап припускає наявність бібліотек «стандартних» алгорФитмів і програм.
Етап 4. Трендовий аналіз.
Підґрунтям трендового аналізу є моделювання прогнозного стану ЕС. Мета трендового аналізу — оцінка можливого критичного стану ЕС як сукупності критичних станів проміжних показників відповідно до обраного алгоритму.
Для побудови трендів зазвичай використовують методи згладжування, що ґрунтуються на обчисленні середніх (ковзних, зважених, адаптивних, експоненційних тощо).
Етап 5. Обчислення рейтингу.
Деталізація етапу зображена на рис. 2.1.13.

Рис. 2.1.13. Схема етапу визначення рейтингової оцінки

Нагадаємо, що виокремлюють два типи методик обчислення рейтингу: 1) вибір функції корисності та обчислення її значення на підставі даної комплексної оцінки; 2) обчислення рейтингу ЕС на основі експертних процедур. Основним недоліком методики першого типу є відносно жорстка регламентація процесу обчислення рейтингу типу функції корисності; другого типу — складність і великі витрати ресурсів у процесі обчислень. Але існують також змішані методики.

Загальна схема проведення
експертизи (експертного оцінювання)

Сутність методу експертного оцінювання полягає в раціональній організації експертного аналізу проблеми з кількісним оцінюванням суджень і обробкою їх результатів. Узагальнену думку експертів вважають рішенням проблеми.
На практиці застосовуються індивідуальні, та групові експертні оцінки (опитування) . Перевагою індивідуальної експертизи є оперативність оцінювання та відносно невеликі витрати. Як недолік необхідно відзначити високий ступінь суб’єктивності і — як наслідок — відсутність впевненості у вірогідності отриманих оцінок. Цей недолік покликані знизити (зменшити) групові експертні оцінки.
У визначенні оцінок експертним способом, крім похибки, спричиненої браком інформації щодо досліджуваного об’єкта і недостатньою компетентністю експертів, можливою є похибка, яка зумовлена зацікавленістю експертів у результатах, що неминуче відіб’ється на вірогідності оцінювання.
Загальна схема експертного оцінювання включає такі основні етапи :

  • добір експертів і формування експертних груп;
  • формування запитань і складання анкет;
  • формування правил визначення сумарних оцінок на основі висновків окремих експертів;
  • аналіз і опрацювання експертних оцінок.

Всю множину проблем можна поділити на два класи: з достатнім і недостатнім інформаційним потенціалом. Для проблем першого класу маємо весь необхідний обсяг знань і досвіду щодо їх розв’язування. Завдяки цьому експерти виступають якісними джерелами й достатньо точними «вимірювачами» інформації. Узагальнена думка групи експертів визначається усередненням їхніх індивідуальних суджень і є близькою до істини.
Щодо проблем другого класу не можна розглядати експертів як достатньо точних вимірювачів. Думка одного експерта може виявитись правильною і водночас відрізнятися від думки решти експертів. Оброблення результатів експертизи для проблем другого класу не може ґрунтуватись на методах усереднення.
Характеристики групи експертів визначаються на підставі індивідуальних характеристик експертів: компетентності, креативності, конформізму, ставлення до експертизи, конструктивності мислення, колективізму, самокритичності.
Вибір того чи іншого виду опитувань визначається цілями експертизи, сутністю вирішуваної проблеми, повнотою та вірогідністю початкової інформації, терміном і затратами на проведення опитування. Розглянемо зміст і технологію проведення таких видів опитування, як анкетування та інтерв’ювання.
Анкетування — це опитування експертів у письмовій формі за допомогою анкет, що містять запитання, які можна класифікувати за змістом і типом. За змістом вони поділяються на:

  • об’єктивні дані про експерта (вік, освіта, посада, фах, стаж роботи);
  • основні запитання по суті вирішуваної проблеми;
  • додаткові запитання, що дають змогу знайти джерела потрібної інформації, аргументацію відповідей, самооцінку компетентності експерта.

За типом основні запитання класифікують так: відкриті, закриті, з альтернативами відповідей. Відкриті запитання передбачають відповідь у довільній формі. Закриті характеризуються тим, що відповідь на них може бути подана у вигляді: «так», «ні», «не знаю». Запитання з альтернативами відповідей передбачають вибір експертами однієї з множини передбачуваних відповідей.
Відкриті запитання доцільно застосовувати в разі великої невизначеності проблеми. Цей тип запитань дає змогу широко охопити проблему, виявити спектр думок експертів. Недоліком таких запитань є розмаїття можливих відповідей, що ускладнює обробку анкет.
Запитання з альтернативами відповідей доцільно використовувати за наявності кількох досить чітко визначених варіантів. Обробка анкет з питаннями цього типу за складністю посідає проміжне місце між відкритими та закритими запитаннями.
Інтерв’ювання — це усне опитування, що проводиться у формі бесіди-інтерв’ю. Для підготовки бесіди інтерв’юер розробляє запитання до експерта. Характерною особливістю цього методу є умова швидко % відповіді експерта, оскільки він практично не має часу на обдумування.
Перевагою інтерв’ю є живий контакт інтерв’юера з експертом, що дає змогу швидко дістати необхідну інформацію з допомогою прямих та уточнюючих запитань — залежно від відповідей експерта. Недоліком є небезпека великого впливу інтерв’юера на відповіді експерта, відсутність часу для глибокого міркування відповіді.
Метод Дельфі є багатотуровою процедурою анкетування. Назва Дельфі (Дельфійського методу) запозичена з історії Дельфійського оракула.
У першому турі експертам пропонуються запитання, на які вони дають відповіді з метою виокремлення середнього, медіани та крайніх значень оцінок. Експертам повідомляють результати обробки першого туру опитування, уточнюючи розміщення оцінок кожного експерта. Якщо оцінка експерта дуже відхиляється від середнього значення, то його просять аргументувати свою думку або змінити оцінку.
У другому турі експерти аргументують або змінюють свою оцінку з поясненням причин коригування. Результати обробляють і повідомляють експертам. Якщо після першого туру оцінки коригувались, то результати обробки другого турів містять нові середні та крайні значення оцінок експертів.
Наступні тури проводять за аналогічною процедурою. Звичайно після третього чи четвертого турів оцінки експертів стабілізуються, що і є критерієм припинення подальшого опитування.
Дослідження ефективності методу Дельфі показали, що з проведенням турів опитування розкид думок експертів зменшується і групова думка у вигляді медіани індивідуальних оцінок стає точнішою. У кінцевому підсумку, можливо, виокремиться дві або більше груп думок, що відбивають належність експертів до різних наукових шкіл, відомств і категорій осіб.
Інтелектуальний штурм — це групове обговорення з метою здобуття нових ідей, варіантів вирішення проблеми. Характерною особливістю цього виду експертизи є активний творчий пошук принципово нових рішень, коли відомі шляхи та способи непридатні.


Богатов О. И., Лысенко Ю. Г., Петренко В. Л., Скобелев В. Г. Рейтинговое управление экономическими системами. — Донецк: Юго-Восток, 1999.

 Андрейчиков А. В., Андрейчикова О. Н. Анализ, синтез, планирование решений в экономике. — М.: Финансы и статистика, 2000. — 368 с.

 Литвак Б. Г. Экспертная информация. — М.: Сов. радио, 1982.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.