лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Маркетингова цінова політика

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Державний сектор в економіці Франції займає невелику питому вагу у ВНП і включає галузі-монополісти (наприклад, газову промисловість, електроенергетику і транспорт), а також деякі галузі, що працюють у режимі ринкової конкуренції (наприклад, національний і комерційний банки, страхові компанії й окремі фірми). У першому випадку держава встановлює всі економічні параметри діяльності галузей-монополістів, у тому числі обсяг інвестицій, оплату праці та ціни на готову продукцію, а в другому — держава впливає на економічні параметри господарської діяльності цих галузей, спонукаючи їх конкуренцію з приватним сектором. Така специфіка економіки Франції визначила співвідношення між регульованими та вільними цінами на товари й послуги: приблизно 20 % цін регулюються державою, а інші 80 % знаходяться в режимі вільного ринкового ціноутворення. Слід зазначити, що Франція є однією з промислово розвинутих країн, де існував досить твердий режим державного регулювання цін, що частково зберігається дотепер. Важка економічна ситуація в країні, що склалася до 1947 р., різке зниження купівельної спроможності французького франка, його девальвація обумовили необхідність вживання рішучих заходів щодо контролю над цінами. Наприкінці 1947 р., з урахуванням деякого підвищення темпів відновлення економіки, була введена політика «контрольованої свободи цін»: підприємці одержали право змінювати ціни, по-
передивши про це державні органи, що могли скасувати такі зміни. Однак уже на початку 1948 р. ціни на товари були переведені на режим повної чи часткової свободи встановлення. Разом з тим протягом наступних років (1949—1957 р.) урядом Франції були прийняті шість законів про блокування цін, що призвело до поступової жорсткості цінового контролю. У 1960—1962 р. здійснено майже повну лібералізацію цін на промислові товари, але вже із середини 1963 р. уряд прийняв рішення про нове блокування цін у зв’язку з новою економічною політикою («розвиток без інфляції»). Одночасно були заморожені ціни на деякі продукти харчування й послуги. З 1965 по 1972 р. державне регулювання цін здійснювалося через так звані контракти стабільності, програмні контракти і контракти проти підвищення цін. Відповідно до контрактів стабільності держава укладала з підприємствами угоди, за якими вони мали право підвищувати ціни на одні товари, одночасно знижуючи ціни на інші товари. Основна мета такого механізму державного регулювання цін — підтримка стабільності загального рівня цін. Програмні контракти були спрямовані на те, щоб сприяти еволюції цін, що відповідає умовам міжнародної конкуренції. Цей механізм державного регулювання цін поширювався на всі товари й послуги, що відповідно до контрактів стабільності раніше піддавалися контролю. Відповідно до програмних контрактів підприємства надавали державі інформацію про свої інвестиційні програми, фінансове становище, зайнятість, перспективи виходу на зовнішні ринки, а також докладну інформацію, пов’язану з формуванням цін, у тому числі з аналізу ринку та конкуренції, техніко-економічних параметрів товарів, продуктивності праці, методів фінансового управління і т. д. Кон­тракти проти підвищення цін мали на меті забезпечити високу конкурентоспроможність французьких товарів і уповільнити тем­пи зростання інфляції. У разі прийняття підприємствами таких контрактів уряд брав на себе зобов’язання не застосовувати заходи, що ведуть до зростання витрат виробництва.
У 1970-х рр. уряд Франції почав знову застосовувати систему заходів для блокування та регулювання цін. Так, у другій половині 1975 р. були тимчасово заблоковані ціни на всі товари й послуги державного та приватного секторів економіки, а в 1976 р. ціни в держсекторі могли підвищуватися тільки на задану кількість відсотків. При цьому держава укладала контракти з підприємствами, за якими останні зобов’язувалися обмежувати зростання цін на свою продукцію. На окремих етапах розвитку економіки блокування охоплювало всі ціни, тобто заморожувалося 100 % цін. У разі, якщо прибуток підприємства зростав швидше, ніж ціни, то вони обкладалися спеціальним антиінфляційним податком.
Тим часом стало зрозуміло, що система твердого контролю над цінами з використанням принципу блокування цін вичерпала себе. Французькі економісти дійшли висновку, що подібний контроль над цінами робить ринок менш гнучким, стримує зростання виробництва, конкуренцію та на певному етапі обмежує вільний перелив капіталів, мобільність ринків праці, товарів і послуг. Одночасно ускладнюється процес інвестування і розширюються рамки бюрократизації господарської діяльності. Вчені звернули також увагу на низьку ефективність контролю над цінами в боротьбі проти інфляції, вказуючи на те, що темпи інфляції у Франції в середині 1970-х рр. (9—10 % у рік) були значно вищими, ніж у країнах, де ціни регулюються не адміністративними, а непрямими економічними методами.
У травні 1973 р. уряд оголосив про лібералізацію цін на промислову продукцію, відповідно до якої блокування цін було скасовано в більшості секторів економіки. Однак програма лібералізації здійснювалася досить обережно. На першому етапі лібералі­зації цін були відібрані галузі, де існувала досить сильна конкуренція (наприклад, годинникова та шарикопідшипникова промисловість), а також галузі, де через специфіку вироблених товарів не спостерігалося різких стрибків у цінах (наприклад, молочноконсервна та кондитерська промисловість), і, нарешті, такі галузі, які завдяки системі соціального забезпечення мали стабільний ринок (наприклад, фармацевтична промисловість).
Протягом першої половини 1980-х рр. процес лібералізації цін продовжувався і до 1986 р. з-під державного контролю було звільнено близько 90 % цін на промислову продукцію.
Лібералізація цін не означала повного припинення будь-якого втручання держави в процес ціноутворення. Перехід від політики прямого втручання в справи управління підприємствами (на рівні мікроекономіки) до системи глобального регулювання (на рівні макроекономічних процесів) для економіки означав лише зміну форми втручання — перехід від твердих методів до методів непрямого впливу на ринок і ціни. Тому одночасно з рішенням про лібералізацію цін було прийнято й інше рішення про цінову конкуренцію в промисловості, яким заборонялося створення всякого роду союзів виробників, імпортерів, оптових і роздрібних торгов­ців. Одночасно заборонялося укладання будь-яких угод про мінімальні ціни, або про ціни, що рекомендуються, на промислову продукцію, товари народного споживання та послуги.
Твердий контроль над цінами, що існував у Франції протягом майже 40 років, сприяв на етапі інфляційного розвитку економіки та низької загальносвітової кон’юнктури стабілізації економіки країни.
Регулювання і контроль над цінами в Іспанії держава здійснює на товари першої необхідності, а також на товари і послуги, вироб­ництво яких монополізовано. Списки товарів і послуг, що підпадають під примусове ціноутворення, регулярно публікуються в бюлетенях комерційної інформації. Це стосується в основному продукції підприємств держсекторів і деяких часток компаній.
Контроль над формуванням цін здійснюється Вищою радою з цін при Міністерстві економіки і фінансів, що є робочим органом Урядової комісії з економічних питань. Державне регулювання цін здійснюється на основі дозвільних, повідомних і місцевих цін.
Дозвільні ціни. Державна чи приватна компанія, що передбачає підвищення цін на конкретний товар чи послугу, направляє клопотання у Вищу раду з цін і після одержання дозволу від урядової комісії проводить підвищення цін. Такі ціни встановлюються на:

  • соєву олію;
  • електроенергію, газ, бензин, гас, дизпаливо, нафту для виробництва добрив та інші види палива;
  • фармацевтичні товари;
  • страхування в сільському господарстві;
  • поштові й телеграфні послуги;
  • послуги телефонного зв’язку;
  • залізничні, автомобільні, пасажирські та вантажні перевезення;
  • морські пасажирські перевезення в межах країни, а також фрахтування суден для даного виду перевезень, повітряні перевезення пасажирів у межах країни.

Повідомні ціни. Підвищення цін на такі товари, як стерилізоване молоко, рослинна олія, фуражне зерно, мінеральні добрива відбувається після повідомлення Вищої ради з цін про майбутнє підвищенні за один місяць до його здійснення.
Місцеві ціни. Підвищення цін на такі товари і послуги, як водопостачання для потреб населення, міські пасажирські перевезення, залізничні перевезення, послуги клінік, санаторіїв, лікарень, належать до компетенції провінційних комісій з цін.
У всіх випадках клопотання, що направляються до Вищої ради з цін чи в провінційні комісії, повинні містити:

  • опис товарів і послуг, на які пропонується підвищення цін;
  • структуру витрат виробництва;
  • опис способів реалізації товарів і послуг;
  • діючі ціни й тарифи на ці товари і послуги, а також передбачувані нові ціни й тарифи;
  • обґрунтування зростання витрат виробництва, а отже, збільшення цін.

Список товарів і послуг, ціни на які підпадають під державне регулювання, значно скоротився в останні роки. Так, кількість галузей економіки, де існувало активне втручання держави в ціноутворення, скоротилося з 174 до 21. Нині питома вага встановлюваних безпосередньо державою регульованих цін у загальній структурі споживчих цін становить близько 10 %.
Система ціноутворення в Данії складається під впливом ринкових чинників. Державний вплив на формування цін дуже обмежений і полягає головним чином у сприянні формування максимально сприятливих умов для вільної конкуренції приватних виробників, що самі встановлюють ціни на свою продукцію виходячи з таких критеріїв, як обсяги виробничих витрат, співвідношення попиту та пропозиції тощо. Гнучке застосування системи споживчих податків дозволяє уряду впливати на рівень цін тих чи інших товарів і впливати на споживання в бажаному напрямі (наприклад, обмежувати споживання спиртних напоїв та ін.). Ціни й тарифи в державному секторі, масштаби якого невеликі, визначаються фолькетингом, муніципальною та міською владою. Питома вага встановлюваних безпосередньо державою твердих чи регульованих цін становить близько 6 %. Основним юридичним актом з ціноутворення є Закон про конкуренцію, прийнятий фолькетингом 1 червня 1989 р. Нагляд за діяльністю монополій в галузі ціноутворення здійснює Рада з питань конкуренції, члени якої призначаються міністром промисловості на чотирирічний термін.
У разі порушення порядку встановлення цін рада зобов’язує підприємця протягом певного терміну (до одного року) ввести прийнятні ціни на свою продукцію чи використовувати конкретні правила розрахунку цих цін. Якщо підприємець відмовляється надати раді необхідну інформацію і при цьому неодноразово й грубо порушує положення Закону про конкуренцію, то рада може направити спеціальне звертання Міністерству промисловості з викладом своїх пропозицій про характер санкцій стосовно порушника. Тексти звернень публікуються в пресі.
Хоча в Данії фактично відсутня система державних дотацій до цін, однак у сфері споживання надаються державні субсидії на придбання медичних препаратів. Але цей порядок розглядається як елемент системи соціального забезпечення, а не як дотації до цін.
Процес ціноутворення на сільгосппродукцію складається під впливом механізму сільськогосподарської політики ЄС. При цьому в Данії існує досить розгалужена система державної підтримки фермерів, що передбачає, зокрема, надання державних гарантій на позики та пільгові рентні умови для капітального будівництва, ведення дренажних і зрошувальних робіт, впровадження енергозберігаючих систем.
Державне регулювання ціноутворення в Греції здійснюється як шляхом безпосереднього визначення цін і контролю за їх дотриманням, так і проведенням політики цін і доходів на певних етапах розвитку країни в рамках загальноекономічної політики чи в окремих галузях економіки.
Нині ціни приблизно на 20 % найменувань споживчих товарів і послуг регулюються державними органами. Правовою основою регулювання цін є указ президента, затверджений у 1989 р. Він являє собою Кодекс ринкового регулювання, відповідно до положень якого всі товари і послуги, що підлягають ціновому регулюванню, поділяються на дві групи.
Перша група — товари і послуги, встановлення цін на які входить у компетенцію уряду та інших державних і частково державних організацій. Це сільгоспродукти масового виробництва (пшениця, тютюн, родзинки), тарифи на електроенергію, громадський транспорт, зв’язок і поштові відправлення, авіапасажирські перевезення та деякі інші послуги. Рішення питань про зміну цін на зазначені товари й послуги покладається на Міжміністерський комітет з цін і доходів, що очолюється міністром національної економіки. До складу комітету входять міністри фінансів, промис­ловості, сільського господарства, торгівлі, а також деякі інші міністри — праці, охорони здоров’я та ін. Розгляд питань зміни цін здійснюється комітетом за поданнями різних міністерств і держав­них компаній або з ініціативи самого комітету чи уряду.
До другої групи входять усі інші товари й послуги. Регулювання цін цієї групи товарів і послуг здійснює міністр торгівлі.
У той же час передбачена можливість передачі ним виконавських функцій (цілком чи частково) місцевим органам влади. Однак останні відіграють допоміжну роль, оскільки їхні рішення не мають юридичної чинності без затвердження міністром торгівлі.
Товари й послуги другої групи поділяються на три категорії:

  • істотні недостатні;
  • істотні достатні;
  • несуттєві.

На товари й послуги першої категорії встановлюється верхня межа ціни чи максимальний прибуток (у відсотковому чи абсолютному вираженні) окремо для оптового й роздрібного торговця (підприємства). До цієї категорії, насамперед, входять основні продукти харчування, на 10 з яких встановлюється верхня межа ціни (два види сирів, чотири види хліба, борошно одного сорту і цукор, на який встановлюється оптова ціна). До цієї категорії належать також безалкогольні напої, послуги ресторанів, барів, закусочних (низьких категорій), сільськогосподарські знаряддя, деякі види автомобілів і нові запчастини до них, бензин, мазут, дизпаливо, зріджений газ, послуги таксі — усього 121 позиція.
Ціни на товари і послуги другої категорії — деякі види сировини та напівфабрикатів, вироби зі шкіри, гіпс, азбест, окремі види домашнього обладнання, послуги автостоянок, ресторанів вищих категорій і розважальних закладів, пунктів хімчистки (всього 86 видів) піддані менш суворій регламентації і контролюються тільки з метою запобігання одержання торгового надприбутку. При цьому питання отримання надприбутку вирішується в кожному конкретному випадку.
Ціни на товари й послуги третьої категорії, що не вважаються товарами першої необхідності, формуються вільно, без участі органів державної влади.
Список товарів, що входять у ту чи іншу категорію, досить рухливий. Наприклад, нині кількість товарів із твердо встановлюваною ціною скоротилася з 84 до 10.
З 1979 р. міністр торгівлі одержав право визначати граничну ціну, граничний торговий прибуток чи припустиме збільшення ціни, у відсотках до існуючих, на усі види товарів і послуг другої групи.
Регулювання цін на окремі товари, товарні групи та послуги може мати свої особливості. Так, ціни на фармацевтичні товари встановлюються міністром торгівлі на підставі мінімальних цін провідних фармацевтичних фірм Європи та за узгодженням із Союзом фармацевтичних компаній і Міністерством охорони здоров’я. Ціни встановлюються, як правило, на рік і тільки у виняткових випадках можуть змінюватися протягом року. З 1987 р. величина орендної плати на житло визначається державою, хоча майже весь житловий фонд знаходиться в приватному володінні. Вона обчислюється виходячи з вартості земельної ділянки, ступеня зносу будинку і коефіцієнта поверховості. Ціни фіксуються на дворічний термін.
Відповідно до рішення уряду промислові, ремісничі та зовнішньоторговельні підприємства й фірми в низці галузей повинні подавати до місцевих органів торгової інспекції калькуляцію цін у разі їх зміни, а також цін на нові товари.
Для підготовки рішень щодо зміни цін у Міністерстві торгівлі створений Дорадчий комітет, у роботі якого беруть участь представники зацікавлених міністерств, федерацій промисловості, торговельних палат, кооперативів, різних галузевих союзів і та ін. Остаточне рішення приймає міністр торгівлі.
Контроль за дотриманням регульованих цін і збір інформації про рівень цін, що складаються на ринку, здійснює спеціальний відділ Міністерства торгівлі. У веденні цього міністерства знаходиться також спеціальна служба — ринкова поліція, що систематично здійснює контроль над цінами на ринках і в магазинах.
Для підтримки цін на зниженому рівні, а також з метою збіль­шення обсягу реалізації товарів споживчого та господарського призначення, домашнього побуту тощо у країні двічі на рік проводиться розпродаж товарів за зниженими цінами.
За порушення правил про ціни чи правил конкуренції Комітет з конкуренції уповноважений виносити рішення про стягнення штрафів у розмірі від 300 до 30 тис. дол. США.
Викликає інтерес досвід державного регулювання цін у Швеції. Насамперед, слід зазначити, що тут спостереження і контроль над цінами веде спеціальний орган — Державне управління цін і конкуренції, підлегле Міністерству цивільної адміністрації. Крім того, у всіх 23 губерніях Швеції існують контори з проведення такої роботи чисельністю від 2 до 10 чоловік. І це на дев’яти­мільйонне населення!
На думку шведських експертів, заморожування цін ефективне лише в короткостроковому плані — для відновлення різких дисбалансів на ринку і придушення сплесків інфляції. Закон про регулювання цін надає право здійснювати заходи для прямого впливу на ціни (заморожування) у разі війни чи небезпеки її виникнення або у разі загрози значного загального підвищення цін. Законом передбачена також можливість для держави встановлювати максимальний рівень цін на окремі товари; вводити порядок, за якого підвищення цін дозволяється лише після подання попереднього повідомлення про це та обґрунтування розміру підвищення. Кардинальні рішення з питань державного регулювання цін, конкуренції й доходів приймаються тільки пар­ламентом.
Вплив на рівень цін здійснюється через державну монополію та державні заходи. Так, існує державна монополія на вино-горілчані вироби, поштові й деякі інші види телекомуні-
кацій, поштових послуг, на аптечну торгівлю. Значний вплив на ціни чинить державний енергетичний концерн і шведські залізниці.
Крім того, держава твердо регулює закупівельні ціни на такі найважливіші види сільськогосподарської продукції, як зерно, молоко, м’ясо, яйця й низка інших продуктів харчування та сільськогосподарської сировини, з урахуванням інтересів фермерів. Щоріч­но в переговорах між урядом та об’єднанням сільськогосподарсь­ких виробників за участю представників споживачів встановлюється рівень цін на продовольчі товари. Основна форма відшкодування витрат сільськогосподарським виробникам пов’язана зі щорічним фіксуванням щодо високого гарантованого рівня цін, що закріплюється в переговорах між урядом і фермерами.
Важливе джерело коштів для субсидування сільського господарства Швеції — митні збори на імпортовану сировину. Вони встановлюються в розмірі різниці між більш високими цінами на внутрішньому ринку і цінами зовнішнього ринку.
Особлива сфера ціноутворення — ціни на житло. З урахуванням їх надзвичайно високого рівня держава видає житлові субсидії й позики.
Слід зазначити, що у Швеції з урахуванням зростання цін ведеться індексація доходів населення (один раз на рік). Враховується індекс цін на товари, що входять у мінімальний споживчий кошик, однак індексація доходів має обмежені масштаби. Фактично вона вважається заходом, що сприяє врахуванню інфляції в механізм ціноутворення. Індексація має місце лише в окремих угодах тривалого характеру, а також у контрактах з наймання житла та приміщень. Певною формою індексації доходів є нарахування базових сум, що використовуються для щорічного нарахування пенсій. Для обчислення базової суми, що фіксується на рік, враховуються споживчі ціни.
Застосування тих чи інших форм контролю над цінами та їх обмеження змінюються залежно від економічної ситуації та динаміки цін. Дуже істотним є обмеження частки заробітної плати, що компанії мають право переносити на ціни. Так, останніми роками ця частка варіювала від 40 до 65 %. Природно, що введення такого обмеження впливає на можливості збільшення заробітної плати.
Правовою основою для державного регулювання цін у Норвегії є Закон про контроль за цінами, прибутком і обмеженням конкуренції, затверджений у 1953 р., а також низка королівських резолюцій, виданих на підставі цього закону. Контроль за дотри­манням законодавства, що регулює питання ціноутворення та підприємництва, здійснює система органів, серед яких найважливішими є спеціалізовані органи ціноутворення: Рада з цін, Директорат з цін, Державна інспекція з цін.
Держава визначає максимальні та мінімальні рівні цін, робить заморожування цін, установлює порядок обчислення цін, знижок і надбавок, максимальні рівні прибутку й інші прави-
ла в галузі ціноутворення. Основою для встановлення внутріш­ніх цін у Норвегії є світові ціни. Залежність економіки Нор-
вегії від зовнішнього ринку змушує уряд проводити політи-
ку захисту своєї економіки, у тому числі й шляхом спостереження за відповідністю рівнів та співвідношенням зовнішніх і внутрішніх цін. Якщо імпорт призводить до небажаної зміни співвідношення цін на внутрішньому ринку, то уряд обмежує імпорт.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.