лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Маркетингова цінова політика

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Слід зазначити, що разом із регулюванням цін внутрішнього ринку на Україні існує механізм регулювання цін на продукцію, що експортується. Цей процес відбувається із застосуванням механізму індикативних цін. Методика формування й використання індикативних цін регламентується наказом Міністерст-
ва зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України № 506 від
8 серпня 1996 р. Згідно з цим документом індикативні ціни застосовуються з метою запобігання експорту товарів походженням з України за цінами, які можуть розглядатися як підстава для порушення в будь-яких видах антидемпінгової процедури або вжиття антидемпінгових заходів чи перегляду чинних антидемпінгових заходів.
Під індикативними цінами розуміються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених згідно з законодавством України, а також якісних показників товару, і які затверджено МЗЕЗторгом України.
Формування індикативних цін відбувається за кількома основ­ними напрямами, залежно від виду товару та режиму його експорту з України (імпорту в Україну):

  • на товари походженням з України, щодо імпорту яких в інші країни вжиті в будь-яких видах антидемпінгові заходи, а також щодо імпорту яких в інші країни існують зобов’язання (в тому числі й односторонні) у зв’язку із призупиненням антидемпін­гових компенсаційних заходів. Наявність таких заходів і процедур МЗЕЗторг України визначає відповідно до офіційної інформації, поданої йому центральними органами державної виконавчої влади в установленому порядку та формі;
  • на товари походженням з України, щодо імпорту яких в інші країни ймовірна загроза вжиття антидемпінгових заходів з метою їх попередження. Імовірність застосування таких заходів і процедур МЗЕЗторг України визначає відповідно до офіційної інформації, поданої йому центральними органами державної виконавчої влади в установленому порядку та формі;
  • на товари походженням з України, імпорт яких обмежений у певні країни світу згідно з відповідними міжнародними угодами України або іншими (в тому числі й односторонніми) міжнародними зобов’язаннями України;
  • на товари походженням з України, експорт (імпорт) яких з (в) України (у) здійснюється в межах спеціальних режимів (процедур) та інших режимів нетарифного регулювання — на період дії таких режимів, встановлених згідно з чинним законодавством України та її міжнародними зобов’язаннями.

Згідно із затвердженим відповідно до чинного законодавства України переліку індикативних цін фахівцями Держзовнішінфор­му проводиться моніторинг відповідних ринків, експорту товарів українського походження з використанням таких інформаційних джерел:

  • біржові котування;
  • ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції;
  • довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі відео, комп’ютерних, електронних та інших подібних банків даних;
  • статистичні дані митних, фінансових, банківських, інформаційних та інших державних органів і установ та недержавних організацій України;
  • комерційні пропозиції, листи, протоколи намірів, прейскуранти та каталоги на продукцію відомих фірм, підприємств, порівняль­ні індекси цін;
  • звіти та довідки торговельно-економічних місій у складі посольств України за кордоном;
  • контрактна практика поставок товарів, що підлягають реєстрації в МЗЕЗіТ України;
  • прейскуранти та відпускні ціни українських товаровиробників;
  • інші інформаційні джерела.

Індикативні ціни, затверджені Міністерством зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України, є обов’язковими до використання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності всіх форм власності при укладенні та здійсненні всіх видів зовнішньоекономічних угод.
Контроль за дотриманням експортерами рівнів індикативних цін здійснюється так:

  • відповідність цін на товари, зовнішньоекономічні угоди на які підлягають реєстрації чи потребують отримання ліцензії в МЗЕЗторзі України, індикативним цінам контролюється фахівцями управління ринкової кон’юнктури та цінової інформації МЗЕЗторгу України. Ціна товару зазначається в картці реєстрації (обліку) контракту чи ліцензії та не потребує додаткового обґрун­тування експортером для митних, податкових та інших державних органів;
  • відповідність цін на товари, зовнішньоекономічні угоди на які не підлягають реєстрації чи не потребують отримання ліцензії в МЗЕЗторзі України, індикативним цінам контролюється митними органами України у порядку, встановленому Держмиткомом України за погодженням з МЗЕЗторгом України.

У разі відхилення ціни угоди від індикативної ціни на товари, угоди щодо яких підлягають реєстрації чи потребують отримання ліцензії в МЗЕЗторзі України, заявник подає додаткові документи, що підтверджують обґрунтованість можливого відхилення, висновки Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків, який уповноважений готувати експертні висновки для МЗЕЗторгу під час проведення Міністерством офіційних експертиз, або висновки однієї з уповнова­жених експертних організацій.
У разі відхилення ціни угоди від індикативного рівня на товари, угоди щодо яких не підлягають реєстрації чи ліцензуванню в МЗЕЗторзі України, для митного оформлення таких товарів потріб­но надати лист-погодження, який видається МЗЕЗторгом України, або експертний висновок Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків, який уповноважений надавати експертну допомогу підприємствам, установам та організаціям під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності на основі наданих заявником додаткових документів, що підтверджують обґрунтованість такого відхилення.
Аналізуючи систему державного регулювання ціноутворення у зовнішньоекономічних операціях, слід звернути увагу на лист Державної митної служби від № 13.1/13.1-1996-ЕП від 13 червня 2002 р. Тут подано вичерпний базовий перелік знижок, що можна використовувати на законних підставах під час укладання зовнішньоекономічних контрактів. Зазначений документ прямо вказує на можливість широкого застосування прийомів і методів маркетингової цінової політики у зовнішньоекономічній діяльності підприємства. Згідно з цим листом під час визначення контрактної ціни сторонами контракту можуть бути враховані різноманітні знижки: проста знижка, знижка «сконто», прогресивна, бонусна, дилерська, спеціальна, сезонна, експортна, прихована знижка.
Проста знижка надається з прейскурантної або довідкової вартості товару.
Знижка «сконто» — це знижка у разі готівкового розрахунку. У тих випадках, коли у довідковій ціні передбачено короткостроковий кредит, а покупець згоден розрахуватися за товар готівкою, йому може бути надана така знижка.
Прогресивна знижка надається за умови попередньої домовленості на придбання серійної партії виробів.
Бонусна знижка, або знижка за обіг, надається продавцем своїм постійним агентам за реалізацію певної кількості виробів.
Дилерська знижка надається виробником своїм постійним представникам або посередникам, які займаються питаннями реалізації товару.
Спеціальна знижка надається привілейованим покупцям, у замовленнях яких найбільш зацікавлений продавець. Такі ж зниж­ки можуть надаватися у разі реалізації пробної партії товару.
Сезонні знижки надаються за придбання товару поза сезоном. Розмір знижки залежить від характеру товару.
Експортна знижка надається продавцем у разі продажу товарів зарубіжному покупцю понад діючих знижок для покупців внутрішнього ринку.
Прихована знижка надається у вигляді знижок на фрахт, пільгових та безвідсоткових кредитів, шляхом надання безкоштовних послуг.
В окремих випадках знижка як така не згадується у тексті кон­тракту, а у процесі переговорів визначається кінцева ціна з урахуванням знижки, і ця ціна фіксується у тексті контракту.
Крім того, слід зазначити, що при визначенні митної вартості врахування знижок взагалі та їх розміру зокрема повинно проводитись у кожному конкретному випадку для кожного конкретного товару.
Встановлення митними установами граничного рівня знижок не є можливим, оскільки суперечить вимогам ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення».
Серед широкого кола питань регулювання ціноутворення на внутрішньому ринку України з огляду на ціни експорту-імпорту та світові ціни загалом цікавим є питання валюти, у якій продавець наводить ціни. Тут ідеться про вимогу встановлювати ціни на внутрішньому ринку тільки у національній грошовій одиниці, на противагу встановленню цін у будь-якій іншій валюті. Законодавчо це закріплено постановою Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін» № 1998 від 18 грудня 1998 р.
У цій постанові вказується на те, що на час її прийняття у галузях народного господарства набула значного поширення практика встановлення цін і тарифів у доларовому еквіваленті.
Стрімке падіння курсу гривні до долара США, яке відбулося у серпні—вересні 1998 р., супроводжувалось значним зростанням оптових цін, насамперед, у галузях з великою питомою вагою імпортних сировини і матеріалів у собівартості продукції. Індекс оптових цін у промисловості в цілому за 11 місяців 1998 р. становив 131,5 %, у тому числі в електроенергетиці — 166,1, газовій промисловості — 209,5, нафтопереробній промисловості — 156,5, чорній та кольоровій металургії — відповідно 144,1 та 156 %. У низці галузей зростання оптових цін у жовтні перевищило вересневі показники. Почав спрацьовувати ланцюговий ефект, у результаті чого індекс оптових цін у жовтні в машинобудуванні становив уже 106,8 % проти 103,9 у вересні, у легкій промисловості — 110,1 проти 102,3 % у вересні. У листопаді тем­пи зростання оптових цін дещо знизились. Проте негативний вплив застосування доларового еквівалента на цінову ситуацію залишається значним.
Ситуацію погіршує те, що в умовах переважно вільного ціноутворення під час формування цін доларовий еквівалент застосовується і на продукцію, в структурі собівартості якої частка імпорту незначна. Це призводить до необґрунтованого дискримінацій­ного підвищення цін, збільшує запаси неліквідної продукції і, відповідно, зменшує оборотні кошти підприємств, провокує розкручування цін у суміжних галузях і, як наслідок, до інфляції.
Перевірками, проведеними Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки, виявлено непоодинокі факти, коли на підприємствах гірничорудної, металургійної та коксохімічної промисловості зростання оптових цін значно випереджало темпи падіння курсу гривні, хоча частка імпортної складової у собівартості їхньої продукції здебільшого не перевищувала 50 %. Не зважаючи на те, що оптові ціни на вугілля у поточному році зросли лише на 5 %, а падіння курсу гривні у вересні—жовтні становило близько 51 %, вартість коксу для споживачів за цей період збільшилась на 75 %.
Однією з причин такої ситуації є несформованість прозорих ринкових відносин, недостатній розвиток конкуренції на ринках продукції базових галузей промисловості, безвідповідальні дії окремих комерційних структур, які здійснюють збут продукції та посередницькі операції з нею, недостатня упереджувальна робота щодо боротьби з проявами монополізму. Незначна частка регульованих державних цін в умовах монополізованого ринку не може ефективно протидіяти зростанню вільних оптових та споживчих цін.
З метою стабілізації цін на внутрішньому ринку, посилення боротьби з монопольними проявами та захисту інтересів вітчизняного виробника і населення постанова встановлює порядок формування цін, за яким встановлення та застосування суб’єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Разом з тим під час формування цін обґрунтованим вважається врахування витрат у доларовому еквіва­ленті лише в частині імпортної складової структури ціни.
9.3. Регулювання цін
у промислово розвинутих країнах

Вивчення досвіду ціноутворення та регулювання цін закордонних країн дозволяє зрозуміти його закономірності й тенден­ції, використовувати отримані знання для формування цінового механізму в Україні в період переходу її економіки до ринку.
Історія підтвердила неефективність як монополізованої, так і чисто ринкової економіки, віддавши перевагу економіці змішаного типу. Особливість останньої полягає в тому, що вона являє собою систему, яка поєднує на умовах рівноправності державний і недержавний сектори, при цьому державні органи створюють ефективну систему регулювання економіки, не порушуючи механізмів ринкового саморегулювання. У систему регулювання економічних відносин входять підсистеми фінансово-валютного, бюджетного, кредитного, податкового та цінового регулювання, головна мета якого полягає в підтримці балансу попиту та пропозиції, споживання й нагромадження, товарної та грошової маси.
Одним із найважливіших завдань держави є забезпечення такого співвідношення монополії і конкуренції, що не призводить до руйнівних наслідків в економіці. Це завдання вирішується за допомогою антимонопольного законодавства, уперше прийнятого в США наприкінці ХІХ ст. Антимонопольними вважаються закони, що забороняють угоди і дії, спрямовані на обмеження конкуренції: розподіл ринку, вертикальне чи горизонтальне фіксування цін, дискримінація в торгівлі тощо.
Більшість країн з економікою змішаного типу як загальну тактику використовують певні правила ціноутворення. Вони оформляються у вигляді законодавчих актів, що регламентують порядок і методологію формування цін. Методологічний аспект ціно­утворення в розвинутих країнах полягає у визначенні державними органами загальних принципів, методів і нормативів встановлення цін. Крім прийняття рішень із стратегічних і тактичних питань, державні органи беруть на себе функцію введення конк­ретних цін на товари і послуги, що мають для національної економіки вирішальне значення. Поряд із прямим встановленням і регулюванням цін державні органи здійснюють і контроль над ними. Сфера контрольованого державою ціноутворення становить від 10 до 30 % загального обсягу продукції, що випускається.
Державне регулювання цін у країнах з ринковою економікою є спробою держави за допомогою законодавчих, адміністративних та бюджетно-фінансових заходів впливати на ціну таким чином, щоб сприяти стабільному розвиткові економічної системи в цілому, тобто через ціни нівелювати циклічні коливання процесів відтворення. Залежно від конкретної господарської кон’юнктури регулювання цін має антикризовий і антиінфляційний характер.
На способи й методи державного регулювання цін впливають такі чинники: національні, кліматичні, сировинні, політичні, позиція країни у світовому поділі праці.
Розглянемо, за допомогою яких заходів і методів здійснюється державне регулювання цін в окремих країнах.
Помітне прискорення темпів зростання оптових та роздрібних цін на внутрішньому ринку США в 1970-х рр., переростання помірної інфляції в галопуючу призвели до необхідності модифікації економічної стратегії країни. Першою найбільш природною реакцією держави стала спроба перемогти інфляцію за допомогою методів прямого регулювання цін. У серпні 1971 р. з ініціативи адміністрації Р. Ніксона в США вперше за післявоєнні роки був установлений централізований контроль над цінами. Хоча президент Р. Ніксон і був проти встановлення прямого контролю над цінами і заробітною платою, однак складне економічне становище країни і тиск суспільної думки змусили його піти на крайні заходи. Цьому сприяли такі обставини:

  • у сформованій економічній ситуації зниження рівня інфляції викликало б вкрай хворобливі наслідки, насамперед збільшення масштабів безробіття;
  • домінувала точка зору, що інфляція може бути обмежена без зменшення зайнятості у разі, якщо буде введено контроль над цінами.

Не маючи альтернативної програми непрямого регулювання економіки, президент був змушений піти на заморожування цін і заробітної плати. Слід зазначити, що в короткостроковому періоді пряме регулювання цін сприяло стабілізації економіки країни: до осені 1972 р. знизилися темпи підвищення оптових та роздрібних цін, трохи збільшилася зайнятість, став швидко зростати ВНП. Однак незабаром виявилися негативні наслідки централізованого регулювання. Заморожування цін і заробітної плати обмежувало міжгалузевий перелив капіталів, гальмувало інвестиційну політику, знижувало рівень ділової активності, стримувало зростання доходів. Уже в травні 1974 р. адміністрація Л. Форда відмовилася від прямого контролю над цінами.
Спроби прямого регулювання цін відбувалися і в наступні роки. Вони торкалися, насамперед, внутрішніх цін на енергоносії, що, відбиваючи зростання імпортних цін на нафту, нафтопродукти й природний газ, росли в 1974—1981 р. високими темпами, стимулюючи розкручування інфляційної спіралі. Заморожування внутрішніх оптових цін на нафту, нафтопродукти та природний газ, стримуючи розвиток інфляційних тенденцій, призвело до низки негативних наслідків в економіці. Зменшення інвестицій в енергетичне господарство, відсутність зацікавленості видобувних корпорацій у розробці нових родовищ нафти й природного газу через контроль над рівнем цін призвели до того, що імпорт нафти в США, незважаючи на зростання світових цін, продовжував аж до 1981 р. збільшуватися високими темпами. Р. Рейган після свого обрання президентом у січні 1982 р. скасував контроль над внутрішніми цінами на нафту й нафтопродукти. «Контроль над цінами стримав виробництво, стимулював споживання, придушував технологічні досягнення і робив США більш залежними від енергетичного імпорту», — так коментував Рейган своє рішення.
Нині американська адміністрація, обмежуючи державне фінансування і пряме регулювання цін на окремі товарні групи, робить наголос на активному використанні ринкових важелів і методів непрямого регулювання, що сприяють загальному оздоров­ленню економічного становища в країні. У цілому такий підхід робив останні роки стабілізуючий вплив на розвиток інфляційних процесів. Серед основних напрямів непрямого регулювання цін можна виокремити такі:

  • регулювання дисконтної ставки федеральних резервних банків;
  • скорочення дефіциту державного бюджету;
  • федеральні закупівлі товарів і послуг;
  • податкова політика.

Ці напрями державної макроекономічної політики впливають на зміну співвідношення попиту та пропозиції на внутрішньому ринку США й у такий спосіб визначають базові пропорції обміну та рівня цін.
Пряме державне регулювання цін зараз застосовується лише у високомонополізованих галузях, що підпадають під юрисдикцію антитрестівського регулювання. Так, спеціальні комісії встановлюють тарифи на користування електроенергією і деякі комунікаційні послуги. Усього в США державою регулюється від 5 до 10 % цін.
Особливо варто зупинитися на державному регулюванні цін на продукти аграрного комплексу. У рамках федеральних сіль-
ськогосподарських програм фермери, що займаються вирощуванням зернових, одержують від Міністерства сільського господарства США позики на фінансування виробництва. Зібраний врожай вони можуть продавати за ринковими цінами і розплачуватися за позики частиною виторгу. Якщо ринкові ціпи опускаються нижче рівня контрольних цін, встановлених конгресом, то фермер може здати врожай державі за контрольними цінами, розраховуючись за позику й одержуючи прибуток. У такий же спосіб регулюються ціни в молочній промисловості. Конгрес визначає «справедливий» рівень контрольних цін на молоко, олію, сир. Якщо ринкові ціни знижуються нижче цього рівня, то продукти скуповує держава і використовує їх на: безкоштовні сніданки для школярів; допомогу біднякам; продовольчу допомогу слаборозвинутим країнам, а також продає іншим державам.
Сільськогосподарський закон, прийнятий у США в 1985 р., вніс зміни в американську аграрну політику. Відповідно до цього закону були істотно знижені заставні ставки, що визначають обсяг наданих фермерам кредитів. Для пшениці й кормового зерна рівень заставних ставок становить у даний час 75—85 % середньоринкової ціни за попередні п’ять років, при цьому міністру сільського господарства надано право знижувати їхній рівень ще на 20 % з метою підвищення конкурентоспроможності американської продукції на світовому ринку. При цьому держава прагне підтримувати співвідношення між цінами на сільськогосподарські продукти і товари, що придбаваються фермерами. У цілому контроль над цінами здійснюють антитрестовські управління Міністерства юстиції і Федеральна торгова комісія.
Незважаючи на дію принципу вільного встановлення цін в умовах ринкового господарства Франції роль держави зводиться до прямого регулювання цін на сільськогосподарську продукцію, газ, електроенергію, транспортні послуги або до здійснення контролю над цінами в умовах конкуренції.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.