лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Маркетингова цінова політика

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Нарешті, якщо середні витрати за будь-якого обсягу виробництва вище ринкової ціни, то дана фірма зазнає збитків і збанкротує, якщо не буде реорганізована чи не піде з ринку.
Динаміка середніх витрат фірми характеризує її позиції на ринку, однак сама по собі не визначає лінії пропозиції і точки оптимального обсягу виробництва. Справді, якщо середні витрати нижче ціни, то можна лише стверджувати, що в інтервалі від Q1 до Q3 знаходиться зона прибуткового виробництва, а за обсягу виробництва Q2, якому відповідають мінімальні середні витрати, фірма дістає максимальний прибуток на одиницю продукту (рис. 5.17 б). Однак, чи означає це, що обсяг виробництва
Q2 — оптимальний обсяг виробництва, де фірма досягає рівноваги? Виробника, як відомо, цікавить не прибуток на одиницю продукції, а максимум загальної маси одержуваного прибутку. Лінія середніх витрат не показує, де досягається цей максимум.
Щоб зрозуміти, чи є вигідним виробництво додаткової одиниці продукції, підприємцю необхідно порівняти можливу зміну доходу зі зміною величини валових витрат.
Витрати, пов’язані з виробництвом додаткової одиниці продукції, називаються граничними, чи маржинальними, витратами
(МС — marginal costs). Вони являють собою збільшення валових витрат, на яке повинно піти підприємство заради виробництва ще однієї одиниці продукції. Але тому що зі зміною обсягу випуску на одну одиницю продукції постійні витрати не змінюються, то граничні витрати визначаються зростанням лише змінних витрат у результаті випуску додаткової одиниці продукції. Граничні витрати показують, у скільки обійдеться фірмі збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю:
.                                       (5.6)
В умовах ринку аналіз граничних витрат відіграє вирішальну роль у виробленні та обґрунтуванні цінової стратегії підприємства. Знання граничних витрат допомагає керівництву підприємства встановити:

  • збільшувати чи зменшувати випуск продукції;
  • якому постачальнику сировини віддати перевагу;
  • в яких межах повинний здійснюватися виробничий процес.

Для здійснення продуманої цінової політики кожен підприємець повинен розрахувати і глибоко проаналізувати альтернативні витрати підприємства як у короткостроковому, так і довгостроковому періодах. У короткостроковому періоді (не більш 1 року) не відбувається докорінних змін в основних чинниках виробництва (у технології, структурі), інші ж чинники можуть мінятися для того, щоб випуск продукції збільшувався. Тому проведення статистичного аналізу короткострокових витрат досить обґрунтовано.
Для ілюстрації поводження альтернативних показників витрат підприємства в короткостроковому періоді наведемо умовний приклад. У табл. 5.5 подано значення можливих обсягів виробництва товару, дані про постійні, змінні та валові витрати, а також середні й граничні витрати.
Таблиця 5.5
Витрати підприємства (у короткостроковому періоді)


Обсяг
вироб-
ництва, Q

Постійні витрати, FC

Змінні витрати, VC

Валові витрати, TC

Граничні витрати, MC

Середні постійні витрати, AFC

Середні змінні
витрати, AVC

Середні валові витрати, AC

0

50

0

50

 

 

 

 

 

 

 

 

50

50

50

100

1

50

50

100

 

 

 

 

 

 

 

 

28

25

39

64

2

50

78

128

 

 

 

 

 

 

 

 

20

16,7

32,7

49,3

3

50

98

148

 

 

 

 

 

 

 

 

14

12,5

28

40,5

4

50

112

162

 

 

 

 

 

 

 

 

18

10

26

36

Закінчення табл. 5.5


Обсяг
вироб-
ництва, Q

Постійні витрати, FC

Змінні витрати, VC

Валові витрати, TC

Граничні витрати, MC

Середні постійні витрати, AFC

Середні змінні
витрати, AVC

Середні валові витрати, AC

5

50

130

180

 

 

 

 

 

 

 

 

20

8,3

25

33,3

6

50

150

200

 

 

 

 

 

 

 

 

25

7,1

25

32,1

7

50

175

225

 

 

 

 

 

 

 

 

29

6,3

25,5

31,8

8

50

204

254

 

 

 

 

 

 

 

 

38

5,6

26,9

32,4

9

50

242

292

 

 

 

 

 

 

 

 

58

5

30

35

10

50

300

350

 

 

 

 

 

 

 

 

85

4,5

3,5

39,5

11

50

385

435

 

 

 

 

Отже, у табл. 5.5 подано різні варіанти випуску продукції від 1 од. виробу до 11 од., передбачений навіть випадок зупинки виробництва (нульова позиція). Для всіх обсягів виробництва постійні витрати залишаються незмінними. Змінні витрати наростають у міру збільшення випуску продукції: у разі крайніх (малих і великих) обсягів виробництва їх більше, у разі середніх значень — їх менше. Валові витрати також збільшуються зі зростанням виробництва, однак меншими темпами, тому що на них відбивається стабільність постійних витрат.
На рис. 5.18 показано графік кривих середніх та граничних витрат, що відбивають дані про витрати, наведені у табл. 5.5.
Крива середніх валових витрат (AC) завжди розташовується вище кривої середніх змінних витрат (AVC). Розрив між кривими АС та AVC показує величину середніх постійних витрат (АFС). Постійні витрати становлять 50 од., а крива середніх постійних витрат (АFС) безупинно знижується з 50 од. до 0. Таким чином, зі збільшенням обсягу виробництва відстань між кривими АС і AVC зменшується.

 


Рис. 5.18. Характер зміни граничних середніх витрат
у короткостроковому періоді
Якщо крива граничних витрат МС лежить нижче середніх витрат, то крива середніх витрат AVCAC) йде вниз, якщо МС— вище середніх, то крива AVCАС) йде вгору. Як показано на рис. 5.18, крива граничних витрат МС повинна перетинати криві середніх витрат (AVC та АС) у точках їх мінімальних значень. Ліворуч від цих точок перетину, граничні витрати нижче середніх витрат, тому середні витрати падають. Праворуч від точок перетину граничні витрати вище середніх витрат, тому середні витрати зростають. З цього випливає, що перетинання кривих повинно відбуватися за найменшого значення середніх витрат.
Аналізуючи витрати, важливо помітити, що зміна цін на постійні та змінні чинники виробництва, а отже, витрати, зрушують криві витрат. Збільшення постійних витрат викликає зрушення кривої FС, а отже, зрушується і крива ТС на ту саму величину. Однак зміни в постійних витратах не приводять до зрушення кривої граничних витрат чи кривої середніх змінних витрат, тому що постійні витрати створюють лише умови для конкретного бізнесу і не чинять ніякого впливу на змінні витрати.
Збільшення ціни змінного чинника, приміром праці, зрушує обидві криві ТС та МС. Крива ТС зрушується через те, що змінні витрати зростають зі збільшенням обсягу виробництва, аналогічно підвищується крива AVC. Граничні витрати також піддаються впливу: зі зростанням витрат змінного чинника МС будуть вищими під час кожного обсягу випуску.
Таким чином, підводячи підсумок, необхідно підкреслити, що граничні та середні витрати являють собою в ринковій економіці важливі поняття, вони визначають ділову активність підприємства. Аналіз короткострокових витрат є особливо актуальним для фірм, що функціонують на ринках в умовах помітних коливань попиту, викликаних різними причинами.
У довгостроковому періоді в планах підприємства можуть мінятися всі чинники виробництва (розмір підприємства, обсяг виробничих потужностей, величина привабливих капітало-
вкладень тощо), і менеджер на підставі аналізу витрат пови-
нен вибрати таке сполучення чинників виробництва, за яко-
го витрати виробництва певного обсягу продукції були б мінімальними.
Методи калькулювання собівартості, що використовуються для визначення ціни товару, відбивають традиційну орієнтацію на витрати виробництва і меншою мірою на попит, що склався на ринку. Світова практика використовує два основні методи калькулювання собівартості:

  • метод повних витрат;
  • метод граничних витрат.

Метод повних витрат. Суть даного методу полягає в підсумовуванні постійних та змінних витрат і надбавки в розмірі нормативного прибутку.
Метод повних витрат є найбільш характерним для українських виробників, тому що має низку очевидних переваг:

  • забезпечується повне відшкодування всіх витрат незалежно від характеру їх походження;
  • надається можливість одержання максимально можливого в даній ринковій ситуації прибутку.

Крім того, поширенню цього методу сприяє існуюча практика калькулювання собівартості.
У найбільш загальному вигляді схему методу повних витрат можна подати умовним прикладом (див. табл. 5.6).
Таблиця 5.6
РОЗРАХУНОК ЦІНИ ЗА МЕТОДОМ ПОВНИХ ВИТРАТ


Статті витрат

Вироби

А

Б

В

Змінні витрати на одиницю продукції, всього

480

310

460

у тому числі:

 

 

 

сировина і матеріали

240

165

205

заробітна плата основних виробничих робітників

195

145

140

інші змінні витрати

45

35

115

Постійні витрати

190

310

350

Повні витрати

670

655

810

Прибуток

100

60

70

Рентабельність (до собівартості)

15 %

9 %

8,5 %

Ціна виробу

770

715

880

З даного прикладу випливає, що найбільш рентабельним є виріб А, а найменш рентабельним — виріб В. Однак із прикладу не видно причини різної рентабельності (15 %, 9 % і 8,5 %) цих трьох виробів. У процесі використання методу повних витрат у ціноутворенні виявляється ціла низка його недоліків:

  • по-перше, він не дає можливості виявляти резерви зниження витрат, у результаті чого зацікавленість у зниженні собівартості продукції виражена слабо;
  • по-друге, ускладнено облік чинників, що впливають на ціну, отже, знижується конкурентоспроможність товару;
  • по-третє, відзначаються вкрай слабкі зв’язки з рівнем попиту,
    а отже, ринкові відносини цілком виключаються.

Способом, що значно підвищує точність калькуляції витрат, є метод нормативних витрат, який поширився в західній практиці ціноутворення під назвою «стандарт-кост». У цьому методі враховані багато недоліків, властиві методу обліку повних витрат.
Метод нормативних витрат припускає визначення за всіма елементами витрат нормативів витрат у розрахунку на одиницю виробленої продукції.
Нормативними витратами вважаються заздалегідь визначені витрати на виробництво одиниці продукції протягом певного періоду часу за умови використання оптимальних методів вироб­ництва і з урахуванням певних умов роботи і навколишнього середовища. З цими нормативами порівнюються фактичні витрати, а отримані відхилення аналізуються для виявлення недоліків і порушень у виробництві і вжиття заходів щодо їх усунення.
Переваги методу нормативних витрат полягають у такому:

  • нормативні витрати показують ефективні визначені витрати на виробництво даної продукції і завжди є мірилом, з яким можуть порівнятися фактичні витрати;
  • керівництво фірми зосереджує свою увагу на відхиленнях від нормативних витрат;
  • скорочується обсяг рахункової роботи, з’являється можливість одержання великого обсягу корисної інформації;
  • полегшується контроль за самими витратами.

Наведемо умовний приклад і для порівняння двох методів збережемо колишні цифри.
Таблиця 5.7
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ МЕТОДІВ ЦІНОУТВОРЕННЯ


Показники

Вироби

А

Б

В

Стандарт

Відхилення

Стандарт

Відхилення

Стандарт

Відхилення

Змінні витрати на одиницю продукції, всього

500

 

350

 

430

 

у тому числі:

 

 

 

 

 

 

сировина і матеріали

250

+ 10

150

– 15

200

– 5

заробітна плата основ­них виробничих робіт­ників

200

+ 5

150

+ 5

130

– 10

інші змінні витрати

50

+ 5

50

+ 15

100

– 15

Постійні витрати

200

+ 10

300

– 10

370

+ 20

Повні витрати

700

+ 30

650

– 5

800

– 10

Прибуток

70

+ 30

65

– 5

80

– 10

Ціна виробу

770

 

750

 

880

 

Облік витрат нормативним методом дає можливість аналізувати всі чинники, що впливають на витрати виробництва.
Так, у нашому прикладі ціни на сировину й матеріали для виробу А виросли на 5 %, у той же час відбулося зниження норм витрати сировини і матеріалів на 8,5 %. Підвищення цін збільшило витрати на сировину і матеріали , і перевитрата коштів відносно норм становила (– 13) (263 – 250). У результаті зниження норм витрат сировини та матеріалів витрати зменшилися , економія становила + 23 (263 –
– 240). Таким чином, відхилення фактичних витрат, що відбили в собі зміну цін і норм витрат сировини та матеріалів, від норматив­них дало економію + 10 (алгебраїчна сума відхилень (+ 23) і
(– 13)).
З аналізу даних прикладу випливає, що виробництво виробу А при цьому методі обліку витрат є найбільш прибутковим, тому що по всіх статтях витрат отриманої економії рентабельність виробництва виробів Б і В знизилася, а витрати перевищили стандартні. Для виправлення становища, що склалося, на практиці необхідний більш глибокий аналіз витрат по статтях.
Ціноутворення, засноване на прогресивних стандартах витрат, сприяє наближенню індивідуальних витрат підприємства до «ідеальних», орієнтуючи їх на зниження собівартості, що стратегічно важливо для українських підприємців в умовах жорсткої конкуренції із закордонними виробниками.
Однак визначення стандартів витрат і є найскладнішою справою. Для встановлення економічно обґрунтованих стандартів на підприємстві необхідно проаналізувати технічні характеристики і ціни аналогічної продукції конкурентів, детально вивчити вимоги, пропоновані на світовому ринку до даних товарів. Виявлені в такий спосіб стандарти повинні бути співвіднесені з виробничим планом підприємства, масштабом його виробництва.
Метод обліку витрат і визначення ціни на основі скорочених витрат надзвичайно поширений у країнах Заходу.
Уперше цей метод був застосований в американських фірмах і одержав назву «директ-костинг» чи калькулювання за прямими витратами. Непрямі витрати, відповідно до цього методу, списувалися на фінансові результати і зменшували валовий прибуток фірми.
В Європі калькулювання за скороченими витратами було названо методом маржинал-костинг, що означає граничні витрати (додаткові витрати на кожну наступну одиницю продукції у разі збільшення виробництва чи зниження витрат у разі зменшення виробництва на один виріб). Інакше кажучи, маржинал-костинг розглядає вплив зміни обсягу виробництва на зміну витрат, тобто припускає калькулювання за змінними витратами.
На практиці ж обидва методи взаємозамінні і включають той самий перелік витрат. Тому під час калькулювання за скороченими витратами незалежно від методу враховують усі змінні та постійні прямі витрати.
Таблиця 5.8
КАЛЬКУЛЮВАННЯ ЗА СКОРОЧЕНИМИ ВИТРАТАМИ

 

Виріб

А

Б

В

Ціна

770

715

880

Сировина і матеріали

240

165

205

Заробітна плата основних виробничих робітників

195

145

140

Інші змінні витрати

45

35

115

Всього скорочених витрат

480

345

460

Покриття (валовий прибуток)

290

270

420

Рентабельність (валовий прибуток до скорочених витрат)

60 %

107 %

91 %

Систему маржинальних витрат можна використовувати для вирішення багатьох завдань. Наприклад, для визначення мінімальної ціни короткострокових продажів, для вибору різних технологій, для оцінки необхідності й наслідків додаткових капітальних вкладень, для визначення впливу змін в обсязі виробництва на дохід тощо.
Разом з тим слід зазначити, що через низку причин метод мар­жинальних витрат мало поширений в українській практиці. Це викликано передусім неврегульованістю співвідношення принципів управлінського та податкового обліку, досить високим рівнем державного регулювання ціноутворення, а також дефіцитом висококваліфікованих фінансових менеджерів та професійних маркетологів.
Використання методу граничних (маржинальних) витрат доз­воляє виявити найбільш рентабельні види продукції. Так, у нашому прикладі вироби Б і В мають більш високу рентабельність, ніж виріб А, який у разі калькулювання витрат іншими методами був би найбільш прибутковим. Вироби Б і В роблять більший внесок у валовий прибуток підприємства. Отже, в умовах ринку підприємець може так змінити виробничу програму, щоб більш вигідна продукція прийшла на зміну збитковій.
Виходячи з даних прикладу, можна говорити, що постійні витрати не розподіляються за конкретними виробами, а покриваються за рахунок валового прибутку в цілому по підприємству. Так, валовий прибуток з трьох виробів дорівнює 290 + 370 + + 420 = 1080, а постійні витрати вираховуються в такий спосіб: 190 + 310 + 350 = 850. Звідси чистий прибуток підприємства становить 1080 – 850 = 230.
Отже, за допомогою методу маржинальних витрат можна знайти такий варіант завантаження виробничих потужностей, за якого підприємство дістане максимальний прибуток.

 

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.