лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Маркетингова цінова політика

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Однак для того щоб здійснювати свою діяльність на ринку, підприємство повинно нести, а отже, враховувати при визначенні ціни пропозиції інші, великі за величиною витрати, пов’язані з простим та розширеним відтворенням. Ці витрати називають підприємницькими, і, власне кажучи, вони визначають ціну пропозиції. Підприємницькі витрати вбирають у себе:

  • бухгалтерські витрати;
  • нормальний підприємницький прибуток, який повинен служити джерелом фінансування капітальних вкладень в основні фонди і джерелом приросту оборотних коштів, витрат на дослідження та конструкторські розробки, на соціальні заходи, виплат дивідендів по акціях і відрахування податків, що сплачуються за рахунок прибутку;
  • податок на додаткову вартість (ПДВ), якщо він нараховується понад ціну підприємства, і акцизи, якщо товар підприємства — підакцизний;
  • мита на експортні товари фірми, якщо вона здійснює зовніш­ньоекономічну діяльність;
  • альтернативні витрати — грошові втрати, пов’язані з утраченими можливостями найкращого використання ресурсів фірми.

Справді, в основі прийняття економічних рішень лежить той чинник, що суб’єкт ринку стикається з обмеженістю ресурсів і повинен зробити вибір між альтернативними способами використання цих ресурсів. Інакше кажучи, виробник повинен мати на увазі, що ті чи інші ресурси можуть бути використані альтернативним способом, і отже, необхідно зіставити очікувані вигоди від цих альтернатив. Приймаючи рішення про використання ресурсів у даному виробництві, підприємець відмовляється від виробництва інших това­рів і послуг, тобто жертвує цінністю альтернативних можливостей.
З цього погляду можна стверджувати, що витрати, які варто враховувати приймаючи економічні рішення, — це завжди альтернативні витрати.
Австрійський учений Фрідріх Візер, засновник теорії витрат, що враховує принцип обмеженості ресурсів, сформулював закон витрат так: «Реальна вартість будь-якої речі є недоотримані корисності інших речей, що могли бути зроблені за допомогою ресурсів, що пішли на виробництво даної речі». На думку Візера, витрати виробництва є не що інше, як втрачені (у тому числі потенційні) корисності: «Той, хто думає про «корисність», забуваючи про «витрати», просто думає про корисність лише одного виробництва, забуваючи про корисність інших».
Таким чином, усі витрати в економіці пов’язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів, інакше кажучи, усі витрати є альтернативними, а тому обов’язково повинні враховуватися під час прийняття рішень у бізнесі.
Розглядаючи альтернативні витрати з позиції підприємства, можна сказати, що вони мають явний (зовнішній) чи неявний (внутрішній) характер.
Явні — це витрати, що набувають форми прямих грошо-
вих платежів підприємства за придбані ресурси (зарплата ро-
бітників, оплата сировини, палива, енергії, транспортних
послуг тощо). У західній практиці ці витрати називають зов-
нішніми.
Неявні — це витрати на використання ресурсів, що належать самим власникам фірми як юридичним особам. Ці витрати не передбачаються контрактом, не є обов’язковими платежами і залишаються недоотриманими. До них належать заробітна плата власника фірми, якщо він працює поряд з найманими робітниками (а міг би заробляти, працюючи на іншому підприємстві), і вартість експлуатації належних фірмі будинків (якщо фірма від­мовилась від можливості здачі в оренду своїх приміщень і одер­жання відповідної плати). Неявні витрати часто мають прихо-
ваний характер, однак їх завжди необхідно враховувати під час прийняття економічних рішень. Інша справа з безповоротними витратами, їх завжди ігнорують, приймаючи управлінські рішення. Безповоротні витрати — це такі витрати, що були зроблені в минулому, вони не можуть бути змінені ніякими дійсними чи майбутніми діями. Саме через свою невідшкодовуваність вони і не повинні впливати на рішення фірми. До цієї категорії витрат належить, наприклад, покупка спеціалізованого машинного устаткування, сконструйованого на замовлення підприємства, яке можна використовувати виключно для виробництва нової продукції. Воно не може бути реконструйоване для застосування в інших цілях, його не можна навіть реалізувати за вартістю металобрухту. Витрати капіталу на таке устаткування, отже, є безповоротними витратами, а витрати на альтернативне застосування дорівнюють нулю. До безповоротних витрат належать і витрати на наукові дослідження, маркетингові дослідження тощо.
Під час прийняття економічних рішень підприємцю варто враховувати, на противагу безповоротним витратам, ще не здійснені витрати, що легко і без втрат можуть бути відвернені. Наприклад, рекламне «розкручування» нового товару в ЗМІ є витратою капіталу, якої можливо уникнути.
Бухгалтерські витрати не враховують неявних витрат, а включають тільки явні витрати, представлені у виді платежів за прид­бані ресурси (табл. 5.3).
З аналізу даних, наведених у табл. 5.3, можна зробити висновок про те, що підприємницькі витрати перевищують бухгалтерські в 1,26 раза.
Таблиця 5.3
Підприємницькі і бухгалтерські витрати підприємства


Найменування

Бухгалтерські
витрати

Підприємницькі витрати

Заробітна плата

50 000

50 000

Виплата відсотків

10 000

10 000

Амортизація

20 000

20 000

Сировина, матеріали

20 000

20 000

Неявний заробіток підприємця

 

20 000

Неявна земельна рента

 

4 000

Неявний відсоток на власний капітал

 

2 000

Разом

100 000

126 000

В умовах ринкової економіки перед підприємцем стоїть зав­дання не стільки точно розрахувати витрати на виробництво продукції, скільки передбачати їхню зміну за будь-якої динаміки обсягів продажу. Справді, різні обсяги випуску товарів вимагають різних за обсягом і структурою витрат. У цьому разі категорію витрат уже не можна розглядати як деякий моноліт, окремі струк­турні елементи якого підкоряються тим самим законам, що й ціле. Практично необхідним стає розподіл витрат на постійні та змінні. Це один із найважливіших видів класифікацій витрат, що застосовуються у ринковій економіці.
Постійні витрати (FC — fixed cost) не залежать від обсягу випуску продукції в короткостроковому періоді. Вони являють собою витрати постійних чинників виробництва і залишаються незмінними, тоді як обсяг виробництва змінюється. Так, якщо обсяг збільшується чи зменшується на 20 %, то загальні постійні витрати залишаються незмінними.
Постійні витрати за економічною природою є витратами на створення умов для конкретної діяльності. Це витрати на будівництво будинків, приміщень, орендну плату, страховку, амортизаційні відрахування тощо. Графік постійних витрат подано на рис. 5.12.

Рис. 5.12. Співвідношення загальної суми
постійних витрат та обсягу виробництва
Графік показує, що зі зміною обсягу виробництва загальна сума постійних витрат не змінюється. Якщо уявити, що обсяг виробництва дорівнює 1 од., то постійні витрати становлять (50 : 1) 50 гр. од., у разі збільшення ж виробництва до 10 од. постійні витрати на одиницю продукції знижуються (50:10) до 5 гр. од.
.                                       (5.2)
Таблиця 5.4
Залежність постійних витрат FC і AFC
від обсягу виробництва


Обсяг виробництва Q, од

Постійні витрати FC,
гр. од.

Середні постійні витрати AFC, гр. од.

1

50

50

2

50

25

3

50

16,7

4

50

12,7

5

50

10

6

50

8,3

7

50

7,1

8

50

6,3

9

50

5,6

10

50

5

11

50

4,5


Рис. 5.13. Залежність середніх постійних витрат
від зміни обсягу виробництва
Середні постійні витрати стійко знижуються зі збільшенням обсягу виробництва. Однак важливо помітити, що середні постійні витрати знижуються значно швидше у разі зміни обсягу з
1 до 2 од., ніж у разі зміни на ту ж одиницю, але в діапазоні від
9 до 10 од.
Змінні витрати (VС — variable costs) змінюються разом з обсягом випуску продукції і звичайно визначаються цим обсягом (рис. 5.14). Наприклад, витрати на метал, що використовується трубопрокатним заводом, збільшаться на 5 %, якщо обсяг виробництва труб зросте на 5 %.
Економічна природа змінних витрат — це витрати на практич­не здійснення тієї діяльності, заради якої створено дане підприємство. До них належать витрати на сировину, матеріали, паливо, газ та електроенергію, витрати на оплату праці.


Рис. 5.14. Графік зміни змінних витрат
Змінні витрати збільшуються пропорційно обсягу виробниц­тва (у разі зростання обсягу виробництва від 1 до 2 од. змінні витрати збільшуються з 50 до 78 гр. од.)
Середні змінні витрати (AVC) являють собою відношення змінних витрат (VC) до обсягу виробництва, тобто
.                                       (5.3)
Класифікація витрат на постійні та змінні має реальний економічний зміст і широко використовується в закордонній і вітчизняній практиці для рішення таких завдань управління:
1) оцінка конкурентоспроможності підприємства;
2) регулювання маси й приросту прибутку на основі від-
носного скорочення тих чи інших витрат у разі збільшення виторгу;
3) розрахунок окупності витрат і визначення «запасу фінансової міцності» підприємства на випадок погіршення кон’юнктури ринку чи інших ускладнень;
4) розрахунок ціни виробу методом маржинальних витрат.
Однак визначення оптимальної цінової стратегії підприємства у сформованих умовах ринку можливо тільки за умови подальшого аналізу зміни витрат залежно від можливих обсягів виробництва товару. У цьому зв’язку вирізняють валові, середні та граничні витрати.
Загальний обсяг підприємницьких витрат, пов’язаний із валовим (сукупним) обсягом виробництва, називається валовими (сукупними) витратами (ТС — total costs) і дорівнює сумі постійних та змінних витрат підприємства:
TC = FC + VC.                                    (5.4)
Валові витрати визначають нижню межу ціни виробленого товару.
Відстань між прямою постійних витрат (FС) і прямою валових витрат (ТС) — це сума змінних витрат.
Середні валові витрати (AC) являють собою витрати виробниц­тва на одиницю виробленої продукції:
.                                           (5.5)

Рис. 5.15. Графік валових витрат
Цей вид витрат має особливе значення для розуміння ринкової рівноваги, оскільки підприємець прагне їх мінімізувати. Крива середніх витрат звичайно має U-образну форму (рис. 5.16). Спочатку середні витрати досить високі. Це пов’язано з тим, що великі постійні витрати розподіляються на незначний обсяг продукції. У міру зростання виробництва постійні витрати припадають на все більшу кількість одиниць продукції, і середні витрати швидко падають, доходять до мінімуму в точці М.


Рис. 5.16. Крива середніх витрат
У міру зростання обсягу виробництва основний вплив на величину середніх витрат починають робити не постійні, а змінні витрати. Тому внаслідок закону спадної прибутковості, крива починає йти вгору. Варто звернути увагу на те, що крива середніх витрат безпосередньо залежить від кривих середніх постійних витрат (AFC) і середніх змінних витрат (AVC).
Крива середніх витрат має велике значення для підприємця, оскільки дає можливість визначити, за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними.
В одній і тій самій галузі діють не однакові, а зовсім різні фір­ми з різними масштабами, організацією і технічною базою вироб­ництва, а отже, і з різним рівнем витрат. Порівняння середніх витрат фірми з рівнем ціни дає можливість оцінити становище цієї фірми на ринку.
В умовах досконалої конкуренції за будь-якого рівня ціни існує свого роду «зовнішня межа», за якої виробники або вступають у дану галузь, або виштовхуються з неї. Підвищення ціни обумовлює появу нових фірм і збереження старих. Зниження ціни призводить до того, що підприємства з високим рівнем витрат стають збитковими і повинні залишити ринок.

 


Рис. 5.17. Можливі варіанти положення підприємства на ринку
На рис. 5.17 показано три можливі варіанти положення підприємства на ринку. Якщо лінія ціни р лише торкається кривої середніх витрат АС в мінімальній точці М (рис. 5.17 а), то ми маємо справу з так званою граничною фірмою. Вона за даного рівня цін у змозі покрити лише свої мінімальні середні витрати, і їй байдуже, залишитися в даній галузі чи ні. Точка М в даному разі є точкою нульового прибутку.
Варто особливо підкреслити, коли говоримо про нульовий прибуток, ми не маємо на увазі, що гранична фірма взагалі не одержує ніякого прибутку. У витрати виробництва включаються не тільки витрати на сировину, устаткування, робочу силу, а й відсоток, який фірми могли б одержати на свій капітал, якби вкладали його в інші галузі. Інакше кажучи, нормальний прибуток як нормальна віддача від капіталу, обумовлений у результаті конкуренції в усіх галузях з однаковим рівнем ризику, є складовою частиною витрат. Звичайно чинник підприємництва розглядається як постійний. У зв’язку з цим нормальний прибуток відноситься на постійні витрати.
Якщо середні витрати нижче ціни, то фірма, перебуваючи у стані рівноваги, одержує в середньому прибуток більший, ніж нормальний прибуток, тобто одержує надприбуток.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.