лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

МЕТОДОЛОГІЯ CОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ПІЗНАННЯ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Методологія діалектичного та історичного матеріалізму. Діалектична методологія не менш популярна серед дослідників соціально-економічних проблем сучасності, ніж постпозитивістська. Діалектичне мислення сформувалось іще у філософії стародавнього світу. З того часу на всіх етапах розвитку філософії діалектика постійно розвивалась і вдосконалювалась. Для її розвитку багато зробили Сократ, Геракліт, Зенон Елейський, Лао-цзи, Кон­фуцій, М. Кузанець, Г. Гегель, К. Маркс, Ф. Енгельс та інші мислителі. Поняття «діалектика» має кілька визначень:

  • в античній філософії під діалектикою розуміли мистецтво спору, вміння вести полеміку;
  • в об’єктивному ідеалізмі Гегеля діалектика — це теорія розвитку «абсолютної ідеї», «інобуття абсолютної ідеї» і «абсолютного духу»;
  • за Марксом, діалектика — це теорія розвитку не тільки ідей, а й об’єктивного світу в його різноманітності, взаємозв’язках, взаємодії, суперечностях, рухливості, переходах в нову якість, запереченнях, циклічності та інших характеристиках;
  • в онтологічному розумінні діалектика є вчення про зв’язки, що мають місце в об’єктивному світі;
  • діалектика за власним предметом може розглядатися як тотожна визначенню предмета марксистсько-ленінської філософії, тобто як наука про найзагальніші закони розвитку природи, су-
    спільства і пізнання;
  • діалектика може розглядатися як діалектична логіка, тобто логічного вчення про закони і форми відображення у мисленні;
  • в гносеології діалектика — це теорія пізнання, яка враховує його складність і суперечливість, зв’язки суб’єктивного і об’єктивного факторів в істині, єдність абсолютного і відносного тощо, використовує в процесі пізнання діалектичні принципи, закони і категорії;
  • в евристиці під діалектикою розуміють загальний метод, методологію наукового пізнання, творчої діяльності взагалі;
  • в світоглядному розумінні діалектика — це відношення в системі «людина — світ», розгляд людини в єдності й протилежності з довколишнім світом;
  • в сучасній методології науки під діалектикою розуміють стиль мислення, який характеризується гнучкістю думок, схильністю до компромісів.

Існують також певні модифікації діалектичного вчення: по-перше, це так звана діалектика «здорового глузду» повсякденного буття людини; по-друге, це діалектичні принципи науково-пізнавальної діяльності, що приховані за іншими назвами («невизначеності» В. Гейзенберга, «відповідності» Г. Герца, «доповнюваності» Н. Бора, «системності» Л. фон Берталанфі, «синергізму» І. Пригожина, «коеволюції» М. Мойсеєва); по-третє, це теоретичні методи загальнонаукового рівня пізнання (конкретизації, ідеалізації, абстрагування, системно-структурного аналізу, теоретичного моделювання тощо).
Методологія герменевтики. Особливе місце в сучасній методології пізнання посідає герменевтика (від грец. ???????? — пояснюю — мистецтво тлумачення текстів). Етимологію цієї методології пов’язують також з ім’ям бога Гермеса — міфічного вісника богів, якому приписується створення мови та писемності. Спочатку під герменевтикою розумілось мистецтво правильного тлумачення біблійних текстів. З ХVІІ ст. цей термін увійшов у класичну філологію як назва допоміжної дисципліни, що розробляє правила тлумачення античних текстів. Як відомо, ці тексти дійшли до нового часу в християнізованій перетлумаченій формі. Тому виникала проблема автентичного їх розуміння. Саме цю проблему спробувала розв’язати класична герменевтика (Ф. Шлейєрмахер і В. Дільтей). У ХХ ст. М. Хайдеггер, Г.-Г. Гадамер, К. О. Апель та ін. сприяли перетворенню герменевтики на філософсько-культурологічну методологію. Алгоритм герменевтичного розуміння складається з таких кроків: 1) розробка гіпотези, що містить передчуття або передрозуміння смислу тексту як цілого; 2) інтерпретація окремих його фрагментів; 3) коригування цілого смислу на основі аналізу окремих фрагментів тексту. Герменевтичний метод є способом розгляду окремого лише як частини цілого, від находження цілісності у розмаїтті явищ. Сучасна герменевтика протиставляє науковому знанню герменевтичний універсум (від лат. universum — поняття, що характеризує коло тих предметів, які вивчаються в рамках даної наукової теорії за допомогою засобів цієї теорії), котрий створюється під впливом історичної традиції, людського досвіду. Функція, яку насамперед вона виконує, — це відкриття нових вимірів дослідження, збереження.
Тектологічна методологія. О. О. Богданов ввів у науковий обіг уявлення про тектологію (від грец. ???????? — майструю, будую і ????? — слово, вчення), науку про організаційний досвід людства. Вона є методологією, що випередила ідеї кібернетики, загальної теорії систем і синергетики. Точніше сказати, вона очолює цей ряд. Сам автор «Тектології» відрізняв свою методологію як від спеціально-наукових, так й від філософських підходів. Він каже про безглуздість поняття «філософський експеримент», бо філософська теорія несумісна з ідеєю точної експериментальної перевірки: тільки-но в межах певної галузі філософії така перевірка ставала можливою, вона виділялася з філософії і перетворювалась на окрему галузь науки. З терміном «філософія», на його думку, пов’язана суто пояснювальна функція, яка «охоплює все разом».
О. О. Богданов спробував інтегрувати теоретичні й практичні задачі в одну організаційну складову. Підставою для такої інтеграції є його впевненість, що «усяка людська діяльність об’єк­тивно може бути або організуючою, або дезорганізуючою»1. Це означає, що людську діяльність — технічну, суспільну, пізнаваль­ну, образотворчу — можна розглядати як певний матеріал організаційного досвіду й досліджувати з організаційного погляду. Тобто будь-який продукт духовної творчості — наукова теорія, поетичний твір, система правових або моральних норм — мають свою «архітектоніку» (композицію). Він посилається на Ф. Енгельса, коли наводить формулу: «виробництво людей, виробництво речей, виробництво ідей»; аналізує термін «виробництво» і висловлює думку, що в ньому приховано організуюче начало, тобто «організація зовнішніх сил природи, організація людських сил, організація досвіду»2.
Акцентуючи увагу на науковості та новизні тектології, О. О. Бог­данов створює для неї певний філософський фон. Він намагається знайти засади єдності наукового досвіду в І. Канта. Кантівська теорія пізнання стверджує, що єдність схем та методів залежить винятково від суб’єкта пізнання. Ця залежність детермінована певними формами мислення, котрі притаманні природі пізнавальних здібностей людини. Свої форми мислення людина нав’язує фактам, а потім помилково включає до складу самої дійсності. Суб’єкт приписує природі закони, котрі є законами його власного пізнання і від котрих він не може ухилитися. Він переносить досвід у ці закони, тому що сам ними обмежений і не має інших. Йому здається, що все відбувається у просторі й часі, у причинному зв’язку. Але все це тільки «здається», є тільки «феноменом» (явищем).
Автор «Тектології» усвідомлював необхідність у новому способі мислення. «Людству, — пише він, — необхідний принципово новий погляд, новий спосіб мислення. Але вони з’являються в історії тільки тоді, коли або розвивається нова організація всього суспільства, або з’являється новий клас»1.
На думку О. О. Богданова, тектологія повинна науково систематизувати організаційний досвід людства в цілому. Причому тектологічна тенденція виникла разом із мовленням, тобто з того часу, як людина стала мислити. Наближення цієї тенденції до наукових форм сприяло виникненню філософії як науки. Саме філософія намагалася пов’язати в одну злагоджену систему диференційований за спеціалізацією людський досвід. Проте філософія не усвідомлювала власної залежності від практики життя, й тому не розуміла, що розв’язання цього завдання можливе тільки на шляху подолання спеціалізації мислення. З погляду тектології необхідно було перетворити світ досвіду в організаційне ціле, яким він реально не був.
Після І. Канта характер організаційної задачі був визначений чіт­кіше, але обсяг її став більш вузьким і абстрактним. Перша спроба створення універсальної методології належить Гегелю. У своїй діалектиці він намагався знайти всезагальний світовий метод, але розумів його не як метод організації, а більш невизначено й абстрактно — як метод розвитку. Незважаючи на це, Гегель за допомогою діалектики систематизував людський досвід так, як до нього ніхто не зміг цього зробити. Як іще одне наближення до тектології О. О. Богданов називає універсально-еволюційні схеми Г. Спенсера і матеріалістичну діалектику К. Маркса. На його думку, К. Маркс наблизився до тектології, коли до традиційної філософської задачі «пояснювати світи» додав практичну задачу «змінити його». «У філософії Гегеля, а потім К. Маркса, — пише О. О. Богданов, — діалектика виступає як формальний закон світового розвитку, своєрідна архітектурна схема світового процесу, що однаково охоплює як ціле, так і його окремі частини, сторони, щаблини». Але діалектична тріада, на його думку, не дає змоги передбачати форми наслідків заперечення. З позицій тектології стара діалектика ще недостатньо динамічна і в своєму формалізмі залишає нез’ясованою механіку розвитку. Вона лише окреслює контури розвитку. Проте цінність діалектичної схеми полягає передусім у розумінні антитези, протилежностей, в архітектурно-естетичному ставленні до системи.
З погляду спеціалізації важко зрозуміти, як ті ж самі закони можуть бути застосовані до астрономічних світів і біологічних клітин, живих людей та ефірної хвилі, наукових ідей і атомів енергії. Тектологія охоплює матеріал інших наук і життєвої практики, з якої вони виникли. Але «вона охоплює його тільки з боку метода, тобто цікавиться скрізь способом організації цього матеріалу»1. З цією метою розробляються узагальнення, що дають уявлення про форми і типи організації.
О. О. Богданов вивчає системні суперечності, що виникають на основі зростання організаційних розбіжностей між частками цілого, збільшення тектологічної різниці. Для ілюстрації цього положення він звертається до сфери ідеології, де виділяє дуалістичні системи світогляду, що зосереджують увагу навколо двох яких-небудь вищих принципів або граничних понять (наприклад, таких, як «матерія» і «дух», «добро» і «зло» тощо). Такі системи, на його думку, є усталеними, доки існують сталі критерії розмежування об’єктів за цими поняттями і принципами. Як тільки зникає визначеність розмежування між ними, тобто люди впевнюються, що душевний стан залежить від тілесного, а тілесний від душевного, що добро і зло відносні, одразу ж виникає дезорганізація, боротьба центральних тенденцій, хиткість форм. Внаслідок цього один із цих протилежних принципів підкоряється іншому або обидва якому-небудь третьому. При цьому принципово важливим є встановлення тенденцій системного розвитку, можливостей планомірного впливу на подальшу долю системи. «Слід тільки пам’ятати, — підкреслює О. О. Богданов, — що внутрішні суперечності, навіть дуже значні, можуть не заважати існуванню системи і навіть прогресувати, якщо її організованість переважає ці суперечності»2.
Важливим тектологічним поняттям є «організаційна гнучкість». Воно відображає рухомий, гнучкий характер зв’язків системи, легкість перегрупування елементів. Чим гнучкіша система, тим більше в ній виникає комбінацій, тим багатше матеріал підбору, швидше й повніше відбувається його пристосування до оточення. «Тектологічний прогрес, що ґрунтується на гнучкості, — пише автор «Тектології», — сприяє розвитку, веде до ускладнення організаційних форм, бо в них накопичується пристосування до нових і нових змін умов. Ускладнення, у свою чергу, сприяє розвитку гнучкості системи, тому що збільшує багатство можливих комбінацій. Саме тому загалом, чим вищою є організація, тим вона є більш складною і гнучкою»1. Остаточно головну тектологічну закономірність можна сформулювати так: зростання організованості за одними параметрами досягається за рахунок її зменшення за іншими параметрами.
Тектологія як наука характеризується: по-перше, способом постановки задач для розв’язання, по-друге, способом їх розв’язання, що включає перехід від організаційного аналізу до організаційного синтезу. Ця наука характеризується також тісним зв’язком із кожним з трьох основних циклів наукового знання: математичним, природничим, соціологічним. Її відрізняє від філософії спрямованість на експериментальне обґрунтування власних законів і принципів. Основна проблема тектології — з’ясування природи дискретності (від. лат. diskretus — перервний) і безперервності межі людського досвіду. О. О. Богданов використовував тектологію як методологію для власних економічних досліджень.
Методологія системно-структурного аналізу. Серед дослід­жень у галузі методології наукового пізнання важливе місце посідає системний підхід. Він ґрунтується на ідеях загальної теорії систем і системного аналізу. Можна виділити декілька аспектів його дослідження й використання: онтологічний (чи є системним світ, в якому ми живемо?), онтологічно-гносеологічний (чи є системним наше знання, наскільки воно адекватне системності світу?), гносеологічний (чи є системним процес пізнання, чи існує межа процесу системного пізнання світу?), праксеологічний (чи є системною людська перетворювальна діяльність?).
Початок системним дослідженням поклали біологи Л. фон Бер­таланфі і Р. Жерар, економіст К. Боулдинг, філософ і психолог А. Рапопорт. Саме вони у 1954 р. створили «Товариство досліджень у галузі загальної теорії систем і визначили такі його цілі: 1) створення ізоморфізмів понять, законів, моделей у різних галузях науки для їх перенесення з однієї дисципліни до іншої; 2) сприяння побудові адекватних теоретичних моделей для таких галузей науки, в яких вони відсутні; 3) мінімізація дублювання теоретичних досліджень у різних наукових галузях; 4) виявлення єдності науки шляхом встановлення зв’язків між спеціалістами різних наук. У широкому розумінні, за Л. фон Берталанфі, загаль­на теорія систем включає: 1) кібернетику, котра ґрунтується на принципах зворотного зв’язку і кругових причинних ланцюгів та досліджує механізми цілеспрямованої поведінки й самоконтролю; 2) теорію інформації, що вводить у науковий обіг поняття кіль-
кості інформації і розвиває принципи передавання інформації; 3) теорію ігор; 4) теорію рішень; 5) топологію, яка містить теорію графів і теорію мереж; 6) факторний аналіз; 7) теорію систем у вузькому розумінні, котра намагається вивести із загального визначення системи її прикладні галузі (системотехніку, дослідження операцій, інженерну психологію).
В СРСР у 70-ті рр. для розвитку системних досліджень багато зробили В. Г. Афанасьєв, І. В. Блауберг, В. П. Кузьмін, В. М. Садов­ський, В. С. Швирьов, Г. П. Щедровицький, Е. Г. Юдін, Б. Г. Юдін та ін. Більшість з них партійно-державною системою сприймались як люди, вороже налаштовані до діалектичного й історичного матеріалізму. Їм інкримінувалася спроба підмінити методологію діалектичного й історичного матеріалізму системно-структурним підходом. Серед українських дослідників загальної теорії систем пере­дусім слід назвати А. І. Уйомова, В. М. Костюк, О. О. Малинов­ського, А. О. Стогнія та ін.
Серед розробок сучасних дослідників системної проблематики виділяються: по-перше, філософські проблеми системного підходу; по-друге, проблеми логіки і методології системних досліджень; по-третє, проблеми створення спеціально-наукових системних концепцій і теорій; по-четверте, проблеми побудови загальної теорії систем.
Перша група системної проблематики складається з філософських проблем системного підходу, «філософії систем». Вона досліджується у двох основних напрямках: онтологічному і гносеологічному. Онтологія систем має своїм предметом те, що формує системну картину світу. Наприклад, тектологія О. О. Бог­данова є серйозною спробою побудови нової картини світу. Так само з погляду засновника теорії інформації У. Уівера можна визначити три етапи онтологічного ускладнення предметів наукового аналізу: 1) організовану простість (світ класичної механіки); 2) невпорядковану складність (світ класичної статистичної фізики); 3) організовану складність (сучасний світ соціально-еконо­мічного життя). К. Боулдинг називає принципові шляхи побудови системної онтології: 1) «системи систем» (тобто визначення загаль­них ознак і характеристик системних об’єктів різної фізичної природи і різного ступеня складності) та 2) «ієрархії систем» (відповідно до збільшення їхньої складності).
Ще один важливий аспект формування системної картини світу становлять принципи підходу до системних об’єктів. А. Рапопорт розглядає серед них у першу чергу: 1) ідеї цілісності організ­му в біології; 2) кібернетичні принципи побудови технічних систем; 3) математичні принципи виявлення ізоморфізмів у структурах, функціонуванні, поведінці й розвитку різних типів системних об’єктів.
Гносеологія системного підходу включає в себе два кола питань: по-перше, це принципи побудови системного дослідження; по-друге, специфічний для нього категоріальний апарат.
Побудова логіки і методології системних досліджень складає другу частину цих розробок. Вона має такі компоненти: 1) формалізовано-логічний опис вихідних понять системного підходу («система», «структура», «зв’язок», «ієрархія» тощо); 2) побу­дова логічних формалізмів для дослідження різних аспектів системної проблематики (систем зв’язків, біологіки, логіки цілісності тощо); 3) використання апарату формальної логіки для розв’я­зання тих чи інших системних проблем (наприклад, багатозначної логіки, логіки систем).
Третю частину системних досліджень складають спеціально-наукові системні концепції та розробки. До них належить найбільша частина сучасних системних досліджень. Мають на увазі різні системні дослідження в галузях біології, інформатики, наукознавства, економіки, політології, соціології, конфліктології, антропології, правознавства, адміністративної науки тощо.
Нарешті, четверта частина системної проблематики стосується побудови загальної теорії системи. Найбільше для цієї частини системних досліджень зробив Л. фон Берталанфі. Його «теорія відкритих систем» є емпіричним варіантом «загальної теорії систем». Концепції У. Росс Ешбі, М. Месарович, О. Ланге, А. І. Уйомова, В. М. Костюка, М. Тода, Е. Шоуфорда та ін. ґрунтуються на спробах протиставлення побудові Л. фон Берталанфі.
Cинергетика як методологія. Синергізм (від грец. ???????? — який діє спільно) — термін, запозичений з біохімії; він відображає ефект посилення дії одного каталізатора додаванням іншого.
У працях А. Баблоянц, С. Курдюмова М. Мойсеєва, К. Майцнера, І. Г. Николіса, І. Пригожина, І. Стенгерса, Г. Хакена, В. Шмакова та інших учених ефект синергізму був поширений майже на всі великі складні системи соціології, економіки, екології, політології, демографії, космології, глобалістики. Поступово формується нова наука синергетика, котра досліджує механізми глобальної еволюції, ієрархічної організації світу, феномени самоорганізації та саморозвитку, становлення порядку з хаосу і нестабільності як базової характеристики процесів еволюції.
Синергетичний підхід перетворюється спочатку на загально-
наукову методологію, а потім набуває деяких ознак філософської методології. Саме з питань методологічного статусу синергетики ведуться спори в межах сучасних філософсько-методологічних досліджень. На право включення принципів синергізму до складу власного методологічного інструментарію найбільше претендують постпозитивізм, структуралізм, аналітична філософія, діалектичний та історичний матеріалізм. На наш погляд, уникненню таких спорів може сприяти віднесення методології синергетики до рівня загальнонаукових методологій. Саме на цьому рівні вона органічно пов’язується з методологією системно-структурного підходу. На це вказують такі ознаки синергетичних систем.
Перша з них — ієрархічність, тобто наявність певної субординації між усіма рівнями системи. Жодна система не може повністю редукуватися, тобто властивості структур більш високого синархіч­ного (від грец. ????????? — співуправління, протилежне анархії) рівня не можна описати мовою більш простого рівня. Наприклад, сучасна ієрархічна структура Всесвіту, на думку І. Пригожина, з боку космології виглядає як значною мірою невпорядковане середовище, в якому кристалізується певний порядок.
Друга ознака — це емерджентність (від лат. emergens — виникнення нового, неочікуваного), згідно з якою поява нової якості сприймається вищим щодо неї рівнем ієрархії як біфуркація, втрата сталості і збільшення хаосу. Розвиток системи відбувається через випадковість вибору шляху в момент біфуркації, а сама випадковість за своєю природою не може повторюватися знов. Конфігу­рація системи на початковій або проміжній стадії розвитку може бути протилежною на її розвинутій, асимптотичній стадії. Наприклад, те що спочатку розтікалося і зникало на периферії, з часом може «розгоратися» і локалізуватися у центрі. Причому такі біфуркації в часі можуть визначатися повністю ходом процесів самоструктурування даного середовища, а не змінами її параметрів. Нарешті, можуть відбуватися вимушені або спонтанні зміни самого відкритого нелінійного середовища. На більш глибинному рівні відбувається перебудова, переструктурування простору можливих шляхів еволюції середовища. З одного боку, емерджентність дозволяє сприймати динамічний нерівноважний стан системи як природний, а з другого — розглядати його як результат нового типу динамічного мислення на базі нової методології.


1 Богданов А. А. Тектология: всеобщая организационная наука: В 2 кн. — М.: Экономика, 1989. — Кн. 1. — С. 69.

2 Там само. — С. 71.

1 Богданов А. А. Тектология: всеобщая организационная наука: В 2 кн. — М.: Экономика, 1989. — Кн. 1. — С. 107.

1 Богданов А. А. Тектология: всеобщая организационная наука: В 2 кн. — М.: Экономика, 1989. — Кн. 1. — С. 127.

2 Там само. — С. 122.

1 Богданов А. А. Тектология: всеобщая организационная наука: В 2 кн. — М.: Экономика, 1989. — Кн. 1. — С. 125—126.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.