лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

МЕТОДОЛОГІЯ CОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ПІЗНАННЯ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Розділ 4
ЛОГІЧНІ ОСНОВИ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ (ТЕМА ЧЕТВЕРТА)

  • Логіка як наука, її предмет,структура, мова і основні закони.
  • Логічні основи понятійного мислення.
  • Логічні основи емпіричного рівня пізнання.
  • Логічні основи теоретичного рівня пізнання.
  • Логічні основи аргументації і доведення. Логіка дискурсу.
  • Логіка практичної діяльності.
  • Логіка соціально-економічного пізнання.
  • Питання для семінарського заняття.
  • Завдання для першого модульного контролю.
  • Література до семінару.

Medicina mentis*.
Чирнгауз
Логіка — сувора наука, її закони, правила, умовиводи мають обов’язковий характер. Від них не можна сховатися. Їх не можна ігнорувати. Якщо є такі засновки: «Всі люди смертні; Кай — людина», то висновок «Кай — смертний» є невідворотним. Незнання логіки не виправдовує ані науковців, ані законодавців, ані політиків, ані економістів, ані пересічних громадян.

1. Логіка як наука,її предмет, структура,мова і основні закони

Визначення логіки у першому найзагальнішому наближенні виглядає таким чином: логіка — це наука, яка вивчає мислення людини. Але сутність мислення осягається в межах кількох наук — філософії, психології, фізіо­логії вищої нервової діяльності, кібернетики тощо.

Наприклад, у частині філософії, як гносеологія формуються такі важливі положення про мислення:

  • мислення й свідомість є функцією мозку і відображають процеси і явища об’єктивного світу; це відображення здійснюється за допомогою відчуттів, сприйнять, уявлень, пам’яті, міркувань;
  • мислення є опосередкованим і узагальненим відображенням дійсності і здійснюється в логічних формах понять, суджень, умовиводів;
  • за допомогою мислення осягають такі сторони реального світу, які не можуть бути розкриті за допомогою тільки чуттєвих форм відображення дійсності, — відчуттів, сприйнять, уявлень;
  • критеріями істинності виступають практика, досвід, краса, моральні норми, логічна несуперечність, корисність, успіх тощо;
  • думка виражається у звукових, письмових або інших знаках, символах як природної, так і штучної мови;
  • логіка широко використовує формалізацію і формалізовані мови;
  • у мисленні формальна логіка вивчає логічні форми й формаль­но-логічні закони побудови думки;
  • логічні висновки мають необхідний, об’єктивний, неминучий, обов’язковий характер.

Психологію теж цікавить мислення, але вона вивчає психологічні особливості мислення індивідів, тобто вплив на мислення особливостей психіки індивіда, його темпераменту, мотивації, настрій тощо. З позиції психології мислення нормальної людини і марення божевільного однаково закономірні, а з позицій логіки мислення розглядається таким, яким воно повинно бути, щоб не відхилитись від істини. Логіку не цікавить питання про те, хто мислить (юнак або старець, чоловік або жінка, геній або божевіль­ний, жебрак або багач, керівник або підлеглий, студент або професор, учень або вчитель), а для психології це дуже важливо.
Розумовий процес супроводжується певними обмінними процесами, енергетичними витратами, залежить від наявності, якості й кількості певних речовин в організмі — фосфору, глюкози, алкалоїдів, галюциногенів і т.п. Певна енергетична «підзарядка» мозку може відбуватися завдяки активізації обмінних процесів. Вивчення цих процесів підпорядковано фізіології вищої нервової діяльності.
На відміну від інших наук, логіку цікавить не мислення взагалі, а саме правильне мислення. Вона є наукою про форми і закони правильного мислення. Сучасна логіка за своїм предметом і проб­лематикою є наукою гуманітарною (вона — частина філософського знання), за методами вона близька до математики, за своїми цілями вона повинна поєднати природні потенції людини до мислення з точністю сучасного наукового стилю мислення і з метафоричністю, образністю гуманітарної думки.
Фундаментальним поняттям формальної логіки є логічна форма. Її можна визначити як форму взаємозв’язку частини мислимого змісту. Певний спосіб зв’язку може бути і тим самим для необмеженої кількості тверджень. Загальна структура логічної форми складається з: суб’єкта (S), частини, що відповідає предмету твердження; предиката (Р), частини, що відповідає тому, що говориться про даний предмет; зв’язків «є» (–), або «не є» (~). S і Р — це змінні знаки логіки; «є» (–), «не є» (~), «всі» (") та «деякі» ($) постійні знаки.
Існують три види знаків за характером їхнього відношення до об’єктів, які позначаються як: іконічні знаки (знаки-копії), значення яких повністю визначається тим предметом, якому вони відповідають (фотографії, картини, відбитки пальців тощо); знаки-символи, які фізично ніяк не пов’язані з об’єктами, які вони позначають (слова природної мови, дорожні знаки тощо); знаки-індекси, значення котрих повністю визначаються тим контекстом, у якому вони виявляються.
Речення простої логічної форми або структури можуть вступати між собою у логічний зв’язок, утворюючи речення більш складної логічної форми або форми, загальної для багатьох подіб­них суджень різного конкретного змісту. З поняттям логічної форми тісно пов’язане поняття формально-логічного закону. Довільний формально-логічний закон є не що інше, як відношення між логічними формами думки, і характеризується фактором необхідності. Це означає, що формально-логічні закони не залежать від волі людей, вони не можуть бути порушені без шкоди для пізнання істини.
Структура логіки. Назвою дисципліни «логіка» об’єдну­ються багато різних логік . По-перше, це теоретична логіка, яка складається з теорії доведень, теорії аналізу (аналітики) та формальної семантики. По-друге, це практична логіка, до складу якої входять логіка дій, логіка рішень, евристика, праксеологія, конфліктологія. По-третє, це філософська логіка, яка включає в себе онтологію (вільну від онтологічних припущень логіку, часову і динамічні логіки), естетику (логіку тропів, метафор, аналогій), етику (аксіологію, деонтичну логіку, логіку оцінок, норм, імперативів), філософію права, політики, ідеології, принципи аналітичної філософії. По-четверте, це логічний аналіз мови, який складається з теорій комунікацій, аргументації, мовленнєвих актів, аналізу дискурсу і дискусій, риторики, семіотики. По-п’яте, це логіка інформаційних технологій, до якої входять когнітологія, логіко-когнітивний аналіз, комп’ютерна логіка, логічне програмування, штучний інтелект. Нарешті, це метапроблеми логіки, тобто історія, соціологія, філософія і викладання логіки.
З наведеної класифікації логічних дисциплін можна зробити висновок, що логіка потрібна скрізь, де постає потреба приводити до певного ладу розрізнені емпіричні факти та знання, систематизувати їх і визначати точну сутність понять і суджень. Особливо важливе значення вона має для:

  • науки (логіка — «цариця» наук, вона поглиблює творчі здібності науковців, створює універсальну метамову науки, наводить мости через «прірву» між гуманітарними та природничими науками, прокладає шляхи до інтеграції наукового знання);
  • економічної діяльності (важко уявити теорію і практику економічної науки, економічного життя без поняття ефективності, раціональності, логічної обґрунтованості);
  • права (судові процеси, законодавча діяльність, нотаріальна справа тощо принципово неможливі без логічної аргументації);
  • політики (саме логіка допомагає обмежити емоційні оцінки і дії, досягти зрівноважених рішень, консенсусу);
  • точного відображення думок в усній та письмовій формах (логіка виховує дисципліну думок, навички раціональної легітимації соціальної поведінки, професійну грамотність);
  • коректного ведення дискусій (логіка стимулює критичне мислення, аналітичність, культуру дискурсу);
  • інформатики, діалогу з ПК (принципи логіки є базисними для інформатики, на них спирається побудова комп’ютерів і комп’ютерних програм).

Основні закони логіки. Закон є результатом відображення необхідного, істотного, сталого й багаторазово повторюваного відношення між предметами і явищами реальної дійсності. Закон мислення — це результат відображення необхідних істотних, сталих, багаторазово повторюваних зв’язків між думками, вираженими логічними засобами. В логіці найвідомішими є чотири основних закони: тотожності, несуперечності, виключеного третього, закон достатньої підстави. Перші три закони були сформульовані ще Аристотелем, четвертий відкрив Лейбніц. Ці чотири закони належать до основних законів традиційної логіки. Інші закони сформульовані в межах класичної логіки.
Закон тотожності: обсяг і зміст понять (суджень) повинні бути строго визначеними і лишатися незмінними в процесі логічних міркувань. Його формули мають вигляд: А«А; А ® А.
Закон суперечності: у процесі міркування про який-небудь предмет не можна одночасно стверджувати і заперечувати що-небудь в одному й тому самому відношенні. Його формула має вигляд: А U не-А.
Закон виключеного третього: з двох суперечливих суджень одне повинне бути істинним, друге — хибним, третього бути не може. Його формула має вигляд: А U не-А.
Закон достатньої підстави: всяка істинна думка повинна бути достатньо обґрунтованою (за допомогою вихідних положень, припущень, відомих законів і правил, практичного досвіду тощо). Формально-логічної форми запису закон не має.
Закон подвійного заперечення. Згідно з ним подвійне заперечення рівнозначне твердженню. Його формули мають вигляд:
не-А ® А; А ® не-А; не-А « А.
Закон ідемпотентності (від лат. idempotens — те, що зберігає вихідний ступінь). Згідно з ним повторення будь-якого висловлювання через кон’юнкцію («і») чи диз’юнкцію («або») рівнозначне самому висловлюванню. Його формули має вигляд:
(А /\ А) « А;
(А \/ А) « А.
Закон комутативності (від лат. commutativus — тe, що змінюється, переміщується). Згідно з ним можна міняти місцями висловлювання, зв’язані логічним сполучником («і») кон’юнкції та («або») диз’юнкції. Його формули мають вигляд:
(А /\ В) « (В /\ А);
(А \/ В) « (В \/ А).
Закон контрапозиції (від лат. contrapositio — протиставлення). Згідно з ним можна за допомогою заперечення міняти місцями антецедент і консеквент. Його формули мають вигляд:
(А ® В) ® (не-В ® не-А);
(не-А ® не-В) ® (В ® А);
(А ® не-В) ® (В ® не-А);
(не-А® В) g (не-В ® А).
Перший закон складної контрапозиції. Згідно з ним з першого і другого висловлювань випливає третє висловлювання тоді і тільки тоді, коли з першого висловлювання і заперечення третього висловлювання випливає заперечення другого висловлювання. Його формула має вигляд:
((А /\ В) ® С) « ((А ® не-С) g не-В).
Другий закон складної контрапозиції. Згідно з ним з першого висловлювання випливає друге або третє висловлювання тоді і тільки тоді, коли із заперечення другого висловлювання випливає заперечення першого висловлювання або третє висловлювання. Його формула має вигляд:
(А ® (В \/ С )) « (не-В® (не-А \/ С)).
Закон асоціативності (від. лат. associatio — з’єдную). Згідно з ним можна по-різному поєднувати висловлювання, з’єднані за допомогою логічних сполучників «і» кон’юнкції, «або» диз’юнк­ції. Його формули мають вигляд:
((А /\ В) /\ С) « (А /\ (В /\ С));
((А\/ В) \/ С « А \/ (В \/ С)).
Закон дистрибутивності (від лат. distributio — розміщення, розподіл). Згідно з ним можна розподіляти один логічний сполуч­ник стосовно іншого. Його формули мають вигляд:
(А /\ (В \/ С)) « ((А /\ В) \/ (А /\С));
(А \/ (В /\ С)) « ((А\/ В) /\ (А\/ С)).
Перший закон де Моргана. Згідно з ним заперечення кон’юнкції еквівалентне диз’юнкції заперечень. Його формула має вигляд:
не-(А /\ В) « (не-А \/ не-В).
Другий закон де Моргана. Згідно з ним заперечення диз’юнкції еквівалентне кон’юнкції заперечень. Його формула має вигляд:
не-(А \/ В) « (не-А /\ не-В).


2.Логічні основи понятійного мислення


Поняття — це форма мислення, яка відображає предмети в їхніх загальних та істотних ознаках. Ознаками один предмет відрізняється від іншого. Кожна істотна ознака є необхідною, а сукупність істотних ознак є достатньою умовою суттєвого визначення поняття. Воно виражається словом, словосполученням або називним реченням. Слово є звуковим або графічним феноменом, за яким закріплені відповідне предметне значення і смисл. У поняттях відображаються лише загальні та істотні ознаки, а слово має презентувати предмет з будь-якими його ознаками. Слова, які вживаються для відображення думок, повинні мати ясний зміст і чітке значення. Для уникнення розбіжності у тлумаченні значення слова кожна наука створює свою термінологію.
Термін — це слово або група слів, які позначають один-єдиний предмет чи певну групу предметів і вживаються у даній науці з одним чітко визначеним значенням і відповідним змістом. Сукупність термінів, які вживаються у тій чи іншій науці, становить її термінологію.
У сучасній логіці існує теорія імен. Логіку в цій теорії цікавить питання про зв’язок імен з предметами, які ними позначаються, про співвідношення смислу імені та змісту поняття, залежність логічного значення висловлювання від значення імені тощо. Ім’я — це нелогічний термін, який позначає будь-який предмет або клас предметів. При цьому під предметом розуміють усе те, що може бути об’єктом думок (речі, явища, процеси, властивості та відношення як реальних, так і уявних предметів, які або поки що не існують, або у принципі не можуть існувати). Між іменем і його значенням існує відношення іменування, тобто ім’я називає свій денотат (від лат. denatatus — позначений, визначений — те, що можна назвати певним іменем).
Необхідно, щоб відношення іменування відповідало певним принципам: однозначності (ім’я повинне мати лише один денотат, тобто позначати один предмет чи клас предметів); предметності (зв’язки та відношення, які виражає складне ім’я, є зв’язками та відношеннями не між іменами-складниками, а між предметами, які позначаються простими іменами, що входять до цього складного імені); взаємозамінюваності (якщо два імені мають те ж саме предметне значення, то будь-яке з них можна замінити другим, при цьому висловлювання не змінить свого істиннісного значення).
За змістом поняття поділяються на реєструючі та нереєструючі. Основою цього поділу є наявність або відсутність у побічній частині змісту поняття таких ознак, які відповідають на запитання: «де ?», «коли?», «якого роду індивідуум?». Якщо у змісті поняття є ознаки, що відповідають на ці запитання, то вони називаються реєструючими, а в зворотному випадку — нереєструючими. Останні визначаються лише якісно: в них немає ознак, які виділяють у класі предметів певну якісну означеність будь-якої її частини шляхом фіксування просторових або часових меж чи шляхом посилання на одиничність предмета. Тому ці поняття ще називають відкритими, на відміну від закритих (реєстраційних) понять. Приклади нереєстраційних (відкритих) понять: людство, квіти, відданість тощо. Приклади реєструючих (замкнутих) понять: мешканці Києва, студент КНЕУ, Карпатські гори тощо.
Пусті й непусті поняття. Пустими називають поняття, яким не відповідає жоден предмет у предметній області (наприклад, числа N > 2 та N < 3 в області «цілі числа»). Непустими називають поняття, яким відповідають певні предмети в предметній області (наприклад, числа N > 2 i N < 3 в області «раціональні числа»).
Конкретні й абстрактні поняття: перші з них — це поняття про конкретні предмети (машина, людина, тварина, підприємець тощо), а другі — про властивості й відношення предметів (мужність, хоробрість, світлість, мудрість, підприємливість тощо).
Абсолютні й відносні поняття: перші з них виражають пов­ний, незалежний від інших предметів зміст (наука, культура, мистецтво тощо), а другі фіксують відношення одного предмета до іншого (дружина, вчитель, учень тощо).
Позитивні й негативні поняття. Позитивні поняття є результатом узагальнення наявних ознак, а негативні поняття є результатом узагальнення відсутніх ознак предметів. Обидва поняття мають одну родову ознаку, розрізняються за видовою ознакою. За сутністю відношень ці поняття суперечливі (студенти — не студен­ти, ринок — не ринок, прибуток — не прибуток тощо).
Загальні й одиничні поняття. В загальному понятті мислиться два чи більше предметів (підприємство, ВНЗ, банк тощо). В одиничних поняттях мислиться тільки один предмет (ЗАТ «Арсенал», КНЕУ, АКБ «Надра» тощо).
Безвідносні й співвідносні поняття. Безвідносні поняття відображають предмет, з існуванням якого не пов’язується необхідне існування будь-яких інших предметів (майдан, закон, дерево тощо). Співвідносне поняття відображає предмети, існування яких немислиме без деяких інших предметів (мати, вчитель, староста тощо).
Зміст поняття складають всі його елементи, які можуть бути виділені у вигляді окремих понять. Зміст поняття певною мірою збігається з його визначенням. У ньому можуть мислитися або ознаки однієї категорії речей, явищ дійсності, або ознаки предметів інших категорій, наприклад, категорій речі, властивості, відношення, часу, простору і т.д. Обсяг поняття — це всі інші поняття, для яких воно служить ознакою, головною їхньою части­ною. Якщо «А» — це людина, то обсяг цього поняття можна позна­чити символами Аа (росіянин), Ав (українець), Ас (англієць) і т. д.


* Лікування розуму (лат.) — образне визначення логіки.

Ішмуратов А. Т. Вступ до філософської логіки. — К.: Абрис, 1997. — С. 15—16.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.