лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Облік і аудит у банках

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Банк 4 січня 2004 р. надав позику фірмі на суму 100 000 грн. На 1 квітня 2004 р. фінансовий стан позичальника суттєво погіршився. Гарантія за позикою була надана комерційним банком, який збанкрутував на 30 березня 2004 р. Принцип обачності вимагає утворення резерву в розмірі 80 % позики.
Сума резерву =100 000 · 80 : 100 = 80 000 грн.
Утворення резерву відображається проведенням:
Д-т «Витрати банку» 80 000 грн;
К-т «Резерв на покриття сумнівних боргів за позиками» 80 000 грн.

Під невизначений кредитний ризик банки, як правило, утворюють загальний резерв, який розраховується як відсоток від загальної позичкової заборгованості за позиками у розмірі 2 %.
Особливою рисою резервів, сформованих виходячи із принципу обачності, є їх негрошова природа, тобто для їх створення банку не потрібно мати грошові кошти.
Зауважимо, що принцип обачності не означає створення прихованих або надмірних резервів, навмисне заниження оцінки активів та доходів або завищення зобов’язань чи витрат з метою викривлення звітності.
Важливе значення принципу обачності полягає в тому, що його застосування дає змогу користувачам уникнути надмірного «оптимізму» в оцінці об’єктів фінансового обліку і є для менеджерів, безперечно, важливим інструментом управління банківськими ризиками (кредитним, ринковим).
Принцип історичної (фактичної) собівартості. Застосування цього принципу передбачає досягнення адекватного відображення фінансового стану банку через намагання, наскільки це можливо, уникнути суб’єктивних оцінок господарських операцій. Згідно з принципом історичної вартості пріоритетною є оцінка активів і зобов’язань банку виходячи із фактичних витрат на їх придбання. Утім слід розуміти, що пріоритетність історичної (фактичної) собівартості стосується здебільшого первісної вартості активів і зобов’язань.
З часом, звісно, оцінка активів і зобов’язань має тенденцію змінюватися. Для усунення розбіжностей між історичною собівартістю і реальною та досягнення вірогідної оцінки активів і зобов’язань на практиці застосовують комбіновані методи оцінки. Оцінка за фактичною собівартістю поєднується з використанням таких методів оцінки, як теперішня вартість, відновлювана собівартість, чиста вартість придбання або реалізації, справедлива вартість тощо.
Наприклад, у банку кредити надані оцінюються за чистою ціною реалізації, цінні папери в портфелі банку на інвестиції — за справедливою вартістю, приміщення банку — за історичною собівартістю за вирахуванням зносу.
Принцип періодичності. Виходячи з безперервності діяльності банку припускаємо, що об’єктивно оцінити, скільки коштує банк, можна на момент початку діяльності банку і на момент ліквідації банку. Проте прийняття рішень користувачами потребує періодичної фінансової інформації про діяльність банку. Згідно з цим принципом господарська діяльність банку розподіляється на певні періоди з метою складання фінансової звітності.
Завершеним звітним періодом, який охоплює повний цикл обробки облікової інформації і закінчується складанням фінансової звітності, включаючи всі її компоненти, вважається календарний рік.
Проміжна квартальна фінансова звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року. Банки також складають щоденну та місячну фінансову звітність. Комплекти такої звітності на відміну від річної фінансової звітності включають не всі компоненти. На відміну від інших підприємств банки щоденно складають баланс.
Звітний період на практиці ще називають обліковим періодом.
У процесі формування Плану рахунків банку ставиться завдання максимально його спростити для кращого сприйняття і водночас забезпечити його високу інформативність як для менеджерів, так і для зовнішніх користувачів.
Зазначимо основні вимоги, яким повинен відповідати план рахунків комерційних банків:

  • детальний та повний облік усіх банківських господарських операцій;
  • своєчасне оброблення і накопичення детальної інформації;
  • відображення правдивої та змістовної інформації для всіх категорій користувачів.

Бухгалтерські рахунки в плані рахунків об’єднані в дев’ять класів.
Структуру Плану рахунків можна подати у вигляді схеми (рис. 1.6).

8 клас
Управлінський
облік

 У структурі Плану рахунків можна виділити три частини, які логічно пов’язані між собою:

  • балансова частина;
  • частина доходів і витрат;
  • позабалансова частина.

Балансова частина включає перші п’ять класів(від першого до п’ятого) рахунків. Рахунки першого — четвертого класів призначені для обліку активів та зобов’язань, а за рахунками п’ятого класу обліковують джерела власного капіталу. На підставі рахун­ків перших п’яти класів складається балансовий звіт комерційного банку.
Друга частина охоплює класи доходів та витрат (шостий та сьомий класи). На базі рахунків шостого та сьомого класів складається звіт про фінансові результати.
У плані рахунків банку на відміну від підприємств в одному класі об’єднані різні за характером рахунки. Кожний клас включає як активні, так і пасивні рахунки.
Третя частина містить клас позабалансових рахунків (дев’ятий клас), на рахунках якого обліковуються позабалансові операції банку. До особливої риси позабалансових операцій слід віднести те, що в момент їх здійснення не змінюється фінансовий стан банку. Наприклад, відкриття кредитної лінії банком на користь підприємства не супроводжується водночас видачею йому кредиту і тому не впливає на зміну фінансової позиції банку.

Рис. 1.6. Структура Плану рахунків
Особливість побудови Плану рахунків полягає у чіткій методологічній організації та ефективності рішень. Фінансовий результат, що відображається на рахунку п’ятого класу «Результати минулого року, що очікують затвердження», обчислюється за даними рахунків шостого та сьомого класів. Це свідчить про логічний зв’язок між першою і другою частинами Плану рахунків,
а далі плавно трансформується у зв’язок між балансовим звітом і звітом про фінансові результати.
Умовні зобов’язання і вимоги, що обліковуються на позабалан­сових рахунках дев’ятого класу, за певних умов, які передбачені угодами, можуть стати реальними вимогами до банку або його зобов’язаннями і суттєво вплинути на зміни його фінансової позиції. Такі можливі наслідки позабалансових операцій свідчать про логічний зв’язок між третьою і першою частинами Плану рахунків.
Рахунки усіх трьох частин призначені для ведення фінансового обліку.
Восьмий клас призначений для рахунків для ведення управлінського обліку і для рахунків, через які передбачено забезпечити зв’язок між рахунками фінансового обліку та рахунками управлінського обліку.
Рахунки управлінської бухгалтерії використовуються для визначення собівартості банківських продуктів, а також ефективності праці окремих підрозділів або центрів відповідальності тощо. Вони дають змогу накопичити інформацію для прийняття тактич­них і стратегічних рішень менеджерами та керівництвом банку. На сьогодні не існує централізовано розробленої методології і методики ведення управлінського обліку в банках. Кожний банк вирішує цю проблему самостійно.
Уміння користування і тлумачення форм фінансової звітності значно полегшує розуміння принципів розміщення рахунків та їх об’єднання за структурними одиницями в Плані рахунків.


Рис. 1.7. Технологічна структура Плану рахунків
Передусім потрібно розглянути структурні одиниці Плану рахунків, які використовуються для передання інформації (рис. 1.7). План рахунків складається із класів, розділів, груп та власне рахунків. Ці структурні одиниці різняться ступенем деталізації інформації, за елементами звітності. На рівні класів не надається змістовна інформація. Структурна одиниця «клас» має інше навантаження. Виокремлення класів дає змогу об’єднати в одно­му класі однорідні за видами активи і зобов’язання відповідно до економічного змісту операцій, які виконує банк.
Уся мінімально необхідна інформація надається на рівні таких одиниць, як розділи. Їх ще називають рахунками другого порядку. Більш детальна інформація надається за групами — рахунки третього порядку. Поглиблення деталізації інформації досягається на рахунках четвертого порядку.
Кожний клас включає рахунки II, III і IV порядку. Усі вони належать до синтетичних рахунків і різняться ступенем деталізації інформації про об’єкт обліку.
У Плані рахунків бухгалтерські рахунки розміщені у порядку зростання їх номерів. Зверніть увагу на те, у який спосіб побудована нумерація рахунків. Розуміючи підхід, використаний до нумерації рахунків, ви зможете легко і швидко знаходити потрібну вам інформацію про певні види активів, зобов’язань, капіталу, доходів та витрат у фінансових звітах.
Класи мають номери від 1 до 9 і складаються з одного знака. Нумерація рахунків II, III і IV порядку здійснюється додаванням одного знака (від 0 до 9) з правого боку відповідно до номера класу, рахунків II і III порядку:
класи — однозначні (класи) номери;
рахунки II порядку (розділи) — двозначні номери;
рахунки III порядку (групи) — тризначні номери;
рахунки IV порядку чотиризначні номери.
Отже, у Плані рахунків застосовується десятинна система кодування рахунків; при цьому перша цифра означає клас Плану рахунків, друга — розділ у класі, третя — групу у розділі, четверта — номер рахунка в групі.
Розглянемо підхід до деталізації інформації на прикладі рахунків, об’єднаних у першому класі. Перший клас називається «Казначейські та міжбанківські операції». У ньому обліковуються казначейські та міжбанківські операції комерційних банків.
Деталізація рахунків II порядку здійснюється за видами казначейських та міжбанківських інструментів, які використовують банки. Для обліку казначейських інструментів призначені такі рахунки:

  • готівкові кошти — рахунок № 10;
  • банківські метали («монетарні») — рахунок № 11;
  • кошти у Національному банку України — рахунок № 12;
  • казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються НБУ — рахунок № 14 та ін.

До міжбанківських інструментів належать операції між комерційними банками:

  • кореспондентські рахунки, які включають рахунки № 15 «Кошти в інших банках», № 16 «Кошти інших банків»;
  • депозити до запитання та строкові депозити;
  • кредити, операції РЕПО та ін.

Рахунки III і IV порядку деталізують інформацію про види казначейських та міжбанківських інструментів за конкретними ознаками.
Наприклад, деталізація рахунка 10 «Готівкові кошти» за рахунками III порядку здійснюється за ознакою «вид готівкових коштів». Розділ 10 «Готівкові кошти» включає два рахунки третього порядку: 100 «Банкноти та монети» і 101 «Дорожні чеки».
Рахунки IV порядку до 100 рахунка «Банкноти та монети» виділяються за ознакою «місцезнаходження готівкових коштів». Тому на рахунку № 1001 ураховуються банкноти та монети в касі банку, на рахунку № 1003 — банкноти та монети в обмінних пунктах, на рахунку № 1007 — банкноти та монети в дорозі.
Структура Плану рахунків максимально пристосована до форм фінансових звітів.

Рис. 1.8. Класифікація бухгалтерських рахунків
Зрозуміти зміст бухгалтерських рахунків і полегшити користування ними дає змогу класифікація рахунків за економічним змістом (рис. 1.8). Така класифікація показує, що обліковується на певному рахунку, тобто які саме об’єкти обліку відображаються на ньому, і тому надає необхідну інформацію про стан і зміни в складі об’єкта, що обліковується.
За своїм економічним змістом бухгалтерські рахунки поділяються на балансові та позабалансові. Балансові рахунки призначені для обліку за елементами фінансової звітності. Відповідно до елементів фінансової звітності вони поділяються на постійні та тимчасові. Постійні балансові рахунки включають:

  • рахунки для обліку ресурсів (активів);
  • рахунки для обліку зовнішніх джерел утворення ресурсів (зобов’язань);
  • рахунки для обліку власних джерел утворення ресурсів (власного капіталу).

Отже, до складу постійних балансових рахунків входять рахунки, на яких обліковуються елементи балансу. До складу рахунків, на яких обліковуються активи банку, належать готівкові кошти, кошти в інших банках, кредити, надані суб’єктам господар­ської діяльності, цінні папери в портфелі банку на продаж тощо. Рахунки для обліку зобов’язань включають кошти інших банків, кошти клієнтів, субординований борг. Прикладом рахунків власного капіталу можна назвати статутний капітал банку, резервний капітал, прибутки та збитки минулого року.
Рахунки активів — це активні рахунки, які відображають наявність та зміни різних активів банку. За характером рахунки для обліку активів є активними і завжди мають дебетове сальдо. Збільшення активів відображається за дебетом, а зменшення — за кредитом. Залишок на кінець облікового періоду обчислюється за формулою:
Залишок на початок облікового періоду (дебет) +
Дебетовий оборот – Кредитовий оборот.
Рахунки зобов’язань — це пасивні рахунки, які відображають наявність та зміни заборгованості банку. Рахунки для обліку зобов’язань пасивні і можуть мати тільки кредитове сальдо. Збільшення зобов’язань відображається за кредитом, а погашення — за дебетом. Залишок на кінець облікового періоду обчислюється за формулою:
Залишок на початок облікового періоду (кредит) +
Кредитовий оборот – Дебетовий оборот.
Рахунки власного капіталу — це також пасивні рахунки, які відображають зміну власного капіталу. Рахунки для обліку капіталу — пасивні і також мають кредитове сальдо. Механізм запису операцій за рахунками капіталу такий самий, як і за рахунками зобов’язань.
З метою уточнення оцінки окремих видів активів, зобов’язань та джерел власного капіталу до постійних балансових рахунків відкривають контрарні рахунки. За призначенням контрарні рахунки є регулюючими. Контрарні регулюючі рахунки уточнюють оцінку постійного балансового рахунка в бік зменшення і в балансі відображаються зі знаком мінус. Контрактивні відображаються на стороні активів, контрпасивні — на стороні зобов’язань або капіталу. Тому, якщо постійний балансовий рахунок, до якого відкритий регулюючий рахунок, є активним, контрарний до нього буде пасивним і матиме назву контрактивний, тобто він протистоїть активному рахунку. Якщо ж постійний балансовий рахунок пасивний, то регулюючий рахунок, що протистоїть йому, буде активним і матиме назву контрпасивний.

 

Якщо в банку на 1 жовтня заборгованість за кредитами, наданими з боку позичальників, становить 750 000 грн, а сума резерву на покриття втрат за кредитами, що відображена на контрактивному рахунку, — 140 000 грн, то для розрахунку чистої вартості кредитних активів потрібно знайти різницю між залишками цих рахунків: чиста вартість кредитів наданих становить: 750 000 – 140 000 = 610 000 грн (резерв нараховується згідно з принципом обачності).
До тимчасових належать рахунки для обліку доходів та витрат банку. Облік витрат банку ведеться за елементами, а доходів — за видами.
Рахунки витрат — це активні рахунки, які використовують для обліку накопичення витрат за їх елементами впродовж повного звітного періоду.
Рахунки доходів — це пасивні рахунки, які призначені для обліку накопичення доходів за їх видами впродовж повного звітного періоду.
Їх називають тимчасовими тому, що по закінченні повного облікового періоду вони підлягають закриттю. Механізм закриття цих рахунків підпорядкований визначенню фінансового результату за календарний рік, що минув. Сальдо з рахунків за обліком доходів (рахунки шостого класу, кредитове) та рахунків за обліком витрат (рахунки сьомого класу, дебетове) переноситься на рахунок «Результати поточного року, що очікують затвердження». Якщо по закінченні бухгалтерської процедури сальдо на цьому рахунку кредитове, це означає, що банк отримав прибуток, і навпаки, якщо сальдо дебетове, це свідчить про збиток.
Позабалансові рахунки поділяють на дві категорії залежно від об’єктів обліку. Рахунки першої категорії призначені для економічних за змістом об’єктів обліку: тверді потенційні зобов’язання та потенційні вимоги банку. Твердими їх називають тому, що банк не може відмовитися від виконання угод, де такі зобов’язання та вимоги передбачені в односторонньому порядку, та уникнути штрафних санкцій у разі їх невиконання.
У зв’язку з тим, що облік операцій на позабалансових рахунках ведеться із застосуванням методу подвійного запису, виникає необхідність визначення критерію, за яким можна з’ясувати характер рахунка. Характер рахунка визначається залежно від того, як такий рахунок переходить на баланс у разі виконання банком його зобов’язання або вимоги.
Характеристика рахунків — актив або пасив — визнача­ється так:

  • позабалансовий рахунок — активний, якщо при переведенні його на баланс дебетується балансовий рахунок. наприклад, рахунок № 9020 «Гарантії за позиками, що надані клієнтам» — активний, тому що коли клієнт виявиться неплатоспроможним, банк буде змушений платити за наданою гарантією і дебетуватиме рахунок балансу «Сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями»;
  • позабалансовий рахунок — пасивний, якщо при переведенні його на баланс кредитується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9110 «Зобов’язання за кредитами, які отримані від банків» — пасивний, бо якщо банк скористається, наприклад, кредит­ною лінією, він кредитуватиме рахунок балансу в розділі «Кошти інших банків» першого класу.

Друга категорія позабалансових рахунків використовується з метою забезпечення контролю за правильністю і своєчасністю здійснення операцій за балансовими рахунками. Усі такі рахунки вважаються активними. Прикладом цих рахунків є «цінні папери клієнтів у довірчому управлінні», «розрахункові документи за факторинговими операціями».
Для реалізації методу подвійного запису на позабалансових рахунках використовується технічний позабалансовий рахунок, який називають контррахунком. Він є контррахунком до будь-якого позабалансового рахунка і має характер активно-пасивний.
Розглянемо пояснення до застосування методу подвійного запису для позабалансових рахунків. Якщо банк надав клієнту гарантію, то для обліку позабалансової операції використовуємо таке бухгалтерське проведення:

  • Д-т «Гарантії, які надано клієнтам»;
  • К-т «Контррахунок».

Якщо банк, навпаки, підписав угоду з банком-контрагентом про відкриття на його адресу кредитної лінії, то складається таке бухгалтерське проведення:

  • Д-т «Контррахунок»;
  • К-т «Зобов’язання з кредитування, що надано банку».

Зауважимо, що позабалансові рахунки кореспондують тільки між собою і в жодному разі не можуть кореспондувати з балансовими рахунками.
Використання позабалансових рахунків дає змогу отримувати інформацію про операції банків, які пов’язані з використанням новітніх фінансових інструментів, і є додатковим джерелом прибутків банку. До таких операцій належать зобов’язання та вимоги за укладеними, але ще не виконаними угодами, а саме:

  • кредитні лінії;
  • дозволений овердрафт;
  • непокриті акредитиви;
  • гарантійні зобов’язання;
  • спотові, форвардні й умовні контракти з купівлі/продажу іноземної валюти.

Об’єднання бухгалтерських рахунків у балансовій частині здійснено за такими принципами:

    • за видами контрагентів;
    • за функціями комерційних банків (вид операції);
    • за принципом ліквідності.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.