лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Облік і аудит у банках

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Розділ 1
Система бухгалтерського обліку
в банках України

1.1. Роль бухгалтерського обліку
в управлінні банком, його види
та призначення

Банки здійснюють свою діяльність на фінансових ринках і належать до категорії підприємств — фінансових посередників.
В Україні банківська система має дворівневу структуру, що відповідає моделі кредитної системи розвинутих країн: на першому рівні — Національний банк України, на другому — банки, які ведуть комерційну діяльність.
Національний банк виконує традиційні функції, характерні для центрального банку держави: розробляє та проводить грошово-кредитну політику, є емісійним і розрахунковим центром країни, банком банків та банкіром уряду. Він належить до органів державного регулювання, і тому його доходи і витрати визначаються кошторисом, затвердженим відповідно до чинного законодавства. Національний банк є суб’єктом господарської діяльності, має статус юридичної особи і належить до неприбуткових організацій, оскільки отримання прибутку не є метою його діяльності.
Комерційні банки організовують та здійснюють міжгосподарські розрахунки і грошові платежі, залучають заощадження населення, капітали та інші грошові кошти, що вивільняються в процесі господарської діяльності, і надають їх у позику, використо­вують для інвестиційних операцій тощо. Отже, особливість господарської діяльності банку на відміну від інших комерційних підприємств полягає в тому, що вони мають справу з фінансовими ресурсами, тобто залучають вільні фінансові ресурси і розміщують їх в активні операції з метою отримання прибутку.
Оскільки комерційні банки ведуть господарську діяльність з метою отримання прибутку, вони одночасно є суб’єктами і господарської, і підприємницької діяльності, що мають статус юридичної особи.
Національний банк та комерційні банки, як і всі інші суб’єкти господарської діяльності, зобов’язані вести фінансовий бухгалтерський облік своєї діяльності та складати фінансову звітність відповідно до вимог чинного законодавства. Необхідність ведення фінансового обліку усіма підприємствами пояснюється його значущою соціальною функцією.
Ефективна господарська діяльність в умовах ринкової економіки можлива тільки за умови забезпечення рівного доступу учасників ринку до фінансової інформації, яка дає змогу кожному з його учасників зробити висновки щодо очікуваної прибутковості або збитковості ще до проведення ділової операції і завдяки цьому запобігти зайвої втрати коштів.
Справді, якщо вкладник, не володіючи фінансовою інформацією про низьку ліквідність і низьку прибутковість діяльності банку, розміщує в ньому депозит, сподіваючись тільки на отримання обіцяних високих процентів, він ризикує втратити кошти з-за банкрутства банку. Керівникові та менеджерам банку інформація необхідна для оцінювання фінансового здоров’я банку з метою розроблення стратегії розвитку банківського бізнесу і прийняття поточних управлінських рішень щодо доцільності здійснення окремих банківських операцій і впровадження нових банківських продуктів.
Адже виникає потреба обміркувати питання: з якого джерела і в якому вигляді учасники ринку можуть отримати фінансову інформацію, що характеризує діяльність банку, і хто є гарантом її правдивості? Наявність правдивої фінансової інформації є однією з найважливіших передумов оптимізації ринкових процесів і сталого соціально-економічного розвитку суспільства. У зарубіжній економічній літературі забезпечення рівного доступу учасників ринку до інформації визначили як закон «симетричної інформації». У державах з ринковою економікою забезпечення рівного доступу до фінансової інформації та її якості належить до об’єктів державного регулювання.
У процесі економічного розвитку суспільства, а разом із цим і ринкової системи господарювання, функцію забезпечення учасників ринку якісною інформацією про фінансово-економічний стан підприємства став виконувати фінансовий бухгалтерський облік. Він є важливою складовою інформаційної системи управління будь-якого підприємства. Зверніть увагу, саме фінансовий, а не управлінський бухгалтерський облік. Управлінський облік виник значно пізніше, як логічне продовження фінансового обліку. Публічні фінансові звіти є кінцевим продуктом фінансового бухгалтерського обліку і розкривають інформацію про фінансовий стан підприємства та результати його діяльності. Така інфор­мація учасникам ринку надається підприємствами шляхом оприлюднення у відкритій пресі загальних фінансових звітів, правила складання, формат, зміст та порядок публікування яких регулює держава.
Учасників ринку, котрі користуються інформацією з фінансових звітів, називають користувачами звітності, а фінансові звіти, що є кінцевим продуктом фінансового бухгалтерського обліку, — фінансовою (зовнішньою) звітністю, оскільки така звіт­ність насамперед повинна задовольняти потреби у фінансовій інформації зовнішніх щодо підприємства учасників ринку. До зовнішніх користувачів фінансової звітності належать акціонери, кредитори, інвестори, різні органи державного управління, громадськість тощо, до внутрішніх користувачів — менеджери підприємства. Отже, користувачі звітності — це фізичні особи та підприємства, котрі потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.
Історично спочатку бухгалтерський облік існував лише як засіб реєстрації господарських операцій методом подвійного запису і складання загальної фінансової звітності й ототожнювався тільки з фінансовим бухгалтерським обліком. Спочатку ця інформація використовувалася для визначення результативності бізнесу загалом: його прибутковості або збитковості, оцінки фінансового стану, а також для цілей оподаткування. Згодом, уже на початку ХХ ст., стало зрозумілим, що традиційний фінансовий бухгалтерській облік не повною мірою задовольняє інформаційні потреби управління підприємством в умовах загострення конкуренції, ускладнення технології та організації його господарської діяльності. Подолання обмежень фінансового бухгалтерського обліку відбувалося в напрямі посилення його контрольної функції шляхом використання системи калькулювання стандартних витрат виробництва й оперативного аналізу відхилень. Цим самим і був започаткований новий вид бухгалтерського обліку, який за змістом і призначенням суттєво відріз­нявся від фінансового бухгалтерського обліку і дістав назву «управлінський облік».
Наступний етап розвитку управлінського обліку почався в середині 30-х років ХХ ст. Він пов’язаний насамперед із розробленням систем калькулювання змінних витрат (директ-костинг) і обліком по центрах відповідальності.
Унаслідок упровадження названих вище систем калькулювання витрат сформувалася окрема підсистема бухгалтерського обліку, яка використовувала не тільки грошові вимірники й була орієнтована не на вимірювання загальних витрат на виробництво продукції для складання публічної (зовнішньої) фінансової звітності, а на складання внутрішньої звітності з урахуванням інформаційних потреб менеджерів різного рівня, орієнтованої на прийняття поточних управлінських рішень. Отриману в рамках цієї підсистеми інформацію заведено називати внутрішньою (фінансовою) звітністю, і вона є кінцевим продуктом управлінсько-
го обліку. Можна вважати, що управлінській облік як самостій-
на підсистема бухгалтерського обліку сформувався в середині
50-х років ХХ ст.
Важливий етап розвитку управлінського обліку припадає на середину 70-х років ХХ ст. Для цього етапу характерні глобалізація економіки і посилення ролі стратегічного управління, що обумовили трансформацію управлінського обліку в стратегічний управлінський облік. Адже на даному етапі він набуває надзвичайної актуальності в банківський сфері. Сучасний управлінський облік у комерційному банку є інструментом менеджменту, який створює належну інформаційну базу для забезпечення потреб управління операційною, інвестиційною, фінансовою діяльністю банку, а також для аналізу, маркетингу і прийняття рішень з урахуванням поточних і довгострокових цілей.
Отже, управлінський облік у комерційному банку, як і на будь-якому іншому підприємстві, суттєво відрізняється від фінансового. Головна відмінність полягає в тому, що фінансовий облік призначений насамперед для зовнішніх користувачів інформації (акціонерів, інвесторів, кредиторів, органів банківського нагляду тощо), хоча активно використовується і керівниками банку (внутрішніми користувачами), а управлінський облік є конфіденційною (закритою) інформацією, яка враховує технологічні й організаційні особливості конкретного банку, а також вимоги менеджерів і використовується ними для прийняття управлінських рішень. Кожний банк самостійно вирішує питання, чи доцільно йому впроваджувати управлінський облік.
Держава законодавчо заохочує підприємства вести тільки фінансовий облік та публікувати фінансову (зовнішню) звітність і завдяки цьому створює умови і джерело, з якого громадяни та інші учасники ринкової економіки можуть отримати фінансову інформацію про діяльність конкретного підприємства, у тому числі про банки, і мати підстави для прийняття рішень щодо інвестування коштів. Без достовірної інформації про учасників ринку неможливо досягнути оптимізації ринкових процесів і ефективного функціонування економіки. Отже, значуща соціальна роль фінансового бухгалтерського обліку полягає в забезпеченні користувачів інформацією через надання фінансової звітності.
Проте корисність інформації залежить від того, чи розуміє зміст повідомлення той, хто отримує інформацію. У процесі передання інформації важливим є однозначне тлумачення і розуміння понять, термінів, показників та інших носіїв інформації, які використовуються під час прийняття рішень менеджерами, інвесторами, кредиторами та іншими учасниками ринку. Розв’язання цієї проблеми вирішується через зобов’язання усіх підприємств вести фінансовий бухгалтерський облік і складати фінансову звіт­ність за правилами, установленими державою. Національні положення з бухгалтерського обліку і фінансової звітності, затверджені в Україні, можна розглядати як своєрідну конституцію фінансового обліку, правила якої обов’язкові для дотримання підприємствами, що ведуть фінансовий облік.
Завдання цієї книги — допомогти майбутнім менеджерам з банківської справи опанувати технологію народження фінансових показників у звітності і зрозуміти численні логічні взаємозв’язки між формами фінансової звітності та їх ключовими показ­никами.
Бухгалтерський облік у банках за своєю сутністю нічим не відрізняється від бухгалтерського обліку, який здійснюється іншими підприємствами. Тож на бухгалтерський облік у банках поширюється загальноприйняте визначення: бухгалтерський облік це процес спостереження, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передання інформації про господарську діяльність банку зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.
У практичному аспекті бухгалтерський облік системно відображає інформацію про окремі банківські операції, до яких відносять розрахункові, кредитні, депозитні та інші і з яких складається господарська діяльність банку, що дає змогу користувачам одержувати дані, потрібні для аналізу й оцінювання стану та ефективності діяльності банку. Передавання інформації від банку до користувачів здійснюється шляхом складання й оприлюднення бухгалтерської звітності. Отже, предметом бухгалтерського обліку в банку є його господарська діяльність (різні банківські операції), а кінцевим продуктом — бухгалтерська звітність про господарську діяльність.
Порядок ведення й організації бухгалтерського обліку в банку має певні особливості, які відрізняють його від бухгалтерського обліку інших комерційних підприємств. При цьому саме до банків з боку суспільства виникають додаткові вимоги щодо ведення бухгалтерського обліку.
Наявність особливостей у системі бухгалтерського обліку в банках обумовлена сферою їхньої діяльності — фінансові ринки, а відповідно і специфікою операцій, які вони здійснюють, та їх роллю в забезпеченні стабільності грошово-кредитної системи. Як підприємство, що працює на фінансових ринках, банк належить до категорії підприємств — фінансових посередників і здійснює операції на грошовому, кредитному ринках та ринку цінних паперів із використанням різноманітних фінансових інструментів. Цим банки суттєво відрізняються від підприємств, які діють у сфері виробництва і левова частка операцій яких припадає на закупівлю сировини, її оброблення і виготовлення готової продукції та її реалізації.
Відомо, що банк як фінансовий посередник стоїть між дрібним кредитором-заощадником і позичальником-інвестором, який має інвестиційні можливості, і допомагає переміщувати кошти від першого до другого. Переміщення коштів банки здійснюють за допомогою використання фінансових інструментів, найпоширенішими з яких є депозити, кредити та цінні папери.
Щоб мати цілісне уявлення про те, як відбиваються господарські операції банку у бухгалтерській звітності, необхідно пояснити значення терміна «фінансовий інструмент». Під фінансовим інструментом розуміють будь-який контракт, у результаті якого виникає фінансовий актив одного підприємства і фінансове зобов’язання, або інструмент капіталу, іншого підприємства. Контракт (угода) може укладатися як у письмовій, так і в усній формі. Наприклад, підприємство, володіючи тимчасово вільними грошовими коштами на суму 25 000 грн, підписує з банком депозитну угоду терміном на один місяць і перераховує грошові кошти на строковий депозит у банку. Унаслідок цієї операції у підприємства в балансі з’являється фінансовий актив у вигляді такого фінансового інструменту, як розміщений на рахунку в банку депозит. Водночас у балансі банку ці грошові кошти відображаються як фінансове зобов’язання (борг) банку перед клієнтом за залученим депозитом.
Фінансовий актив надає право банку отримувати від підприємства-контрагента грошові кошти або інший фінансовий інструмент. До фінансових активів належать грошові кошти, кредити надані, цінні папери в портфелі банку, дебіторська забор­гованість, яка підлягає погашенню грошовими коштами, тощо. Наприклад, кредит наданий банком підприємству, відобража-
ється у звітності банку як фінансовий актив (сума боргу підприємства перед банком чи його дебіторська заборгованість), а у звітності підприємства — як фінансове зобов’язання (довгострокові або короткострокові позики), яке підлягає погашенню з боку підприємства грошовими коштами.
Фінансові зобов’язання включають залучені в депозити кошти, отримані банком кредити, емітовані банком облігації тощо. Фінансове зобов’язання надає право будь-якій стороні погашати зобов’язання грошовими коштами або іншим фінансовим інструментом.
Інструмент капіталу — це будь-який контракт, який засвідчує залишкову частину в активах підприємства після вирахування всіх його зобов’язань. Прикладом інструментів капіталу є звичайні або привілейовані акції. Банк, організований у вигляді акціонерного товариства, залучає власний капітал шляхом емісії і розміщення власних акцій. Оплачені акціонерами банку розміщені акції відображаються у балансі як статутний капітал. Перелічені вище інструменти називають первісними.
Крім первісних, існують похідні фінансові інструменти. До них належать форвардні, ф’ючерсні контракти, контракти «своп» і опціони. Похідний фінансовий інструмент зазвичай має умовну суму, яка може бути, наприклад, сумою у валюті, кількістю акцій, визначених у контракті. Проте похідний фінансовий інструмент не вимагає від утримувача або продавця інвестувати або одержувати умовну суму на початку контракту.
Діяльність на фінансових ринках природно розглядається як надзвичайно ризикована. Ризики, що беруть на себе банки, здійснюючи операції з фінансовими інструментами, включають ризики ліквідності, кредитний ризик, валютний і процентний ризики тощо. Загострення конкуренції на ринку банківських послуг призводить до посилення ризиків, що супроводжують діяльність банків.
У суспільстві з ринковою економікою існує нагальна потреба в підтриманні надійності банків, їх платоспроможності та ліквідності, в обмеженні ступеня ризику, притаманного різним видам діяльності банку. Банкрутство банків, фінансові кризи надзвичайно боляче впливають на стан економіки і суспільства. Адже більшість фізичних осіб і підприємств користуються послугами банку або як вкладники, або як позичальники. Вкладники насамперед зацікавлені в збереженні вкладених у банк грошових коштів і в отриманні на них пристойного доходу. Клієнти банку у разі виникнення в них потреби у кредитах мусять бути впевнені в спроможності банку надати такі кредити. Успіх банку залежить від рівня довіри до нього з боку потенційних вкладників та позичальників. Правильність прийняття ними рішень щодо вибору банку і напрямів власних інвестицій потребує якісної інформації про господарсько-фінансову діяльність банку, а також розкриття інформації про ступінь наявних та майбутніх ризиків, з якими вже зіткнувся або невдовзі може зіткнутися банк.
Інформація про діяльність банку формується в системі бухгалтерського обліку і надається у вигляді фінансової звітності. Фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, що містить сукупність економічних показників, які повинні відбивати об’єктивну оцінку фінансового стану і фінансового результату, а також обсяги грошових потоків від діяльності комерційного банку та ступінь ризиковості його діяльності. Форма і обсяг бух­галтерської інформації мають бути такими, щоб ці учасники ринку могли приймати виважені економічні рішення. Цим і обумовлені специфічні вимоги до банків щодо розкриття інформації про господарську діяльність у зовнішній (публічній) фінансовій звітності, які стисло викладено у міжнародному стандарті з бухгалтерського обліку за номером 30 «Розкриття інформації у фінансових звітах банків та подібних фінансових установ» і розглянуто в наступному параграфі.
Бухгалтерський облік розглядається як важлива функція управління. Система бухгалтерського обліку інтегрована в систему управління діяльністю банку.
Управління банком полягає в прогнозуванні основних параметрів розвитку банківського бізнесу. До інструментів управління належать:

  • планування як процес визначення стратегічних та тактичних цілей розвитку банківського бізнесу;
  • організація як процес вирішення структурної побудови банку, визначення функцій і характеру діяльності структурних підрозділів та делегування їм певних повноважень;
  • контроль як процес вимірювання й оцінювання реального стану виконання запланованих завдань порівняно із заданими параметрами, розрахунки відхилень та внесення корективів у планові завдання;
  • управління персоналом: з’ясування потреби в кадрах, переміщення в межах банку залежно від професіоналізму і кваліфікації, підвищення кваліфікації.

Для нормального виконання розглянутих функцій управління необхідна інформація, яка в практичній діяльності комплексно і систематизовано узагальнюється тільки в системі бухгалтерського обліку.
Взаємозв’язок управління діяльністю та бухгалтерським обліком як інформаційною системою наведено в рис. 1.1.
У складі бухгалтерського обліку виокремлюють два види обліку: фінансовий та управлінський. Вони не є самостійними видами бухгалтерського обліку, а розглядаються як взаємозв’язані підсис­теми цілісної системи бухгалтерського обліку.
Визначимо поняття «фінансовий облік» та «управлінський
облік».
Фінансовий облік це сукупність правил і процедур, які забезпечують підготовку і передання інформації про фінансовий стан, фінансові результати діяльності та потоки грошових коштів банку згідно з вимогами чинного законодавства для задоволення потреб зовнішніх та внутрішніх користувачів для при-
йняття ними економічних рішень.


Рис. 1.1. Взаємозв’язок бухгалтерського обліку
з його об’єктом і користувачами
Управлінський облікце сукупність правил і процедур, які забезпечують підготовку і надання інформації про діяльність банку для задоволення потреб керівництва банку та його менеджерів під час прийняття управлінських рішень згідно з вимогами внутрішніх нормативно-правових документів банку.
До спільних рис цих видів бухгалтерського обліку слід віднести:
по-перше, загальну єдину базу первинного обліку, яка включає первинні бухгалтерські документи та реєстри аналітичного обліку;
по-друге, побудову обліку за методом двоїстості, тобто подвійного відображення господарських фактів та процесів;
по-третє, управлінський облік технологічно побудований на даних фінансового обліку про доходи та витрати від банківської діяльності, які є для нього точкою відліку (вихідними даними). Введення управлінського обліку дає змогу поглибити і деталізувати дані про витрати і доходи банку, пов’язані з реалізацією тих чи інших послуг або банківських продуктів, оцінювати вклад окремого працівника або групи працівників у загальний фінансовий результат від діяльності банку.
Незважаючи на це, між зазначеними видами бухгалтерського обліку існують і відмінності, які дають змогу розглядати їх як повністю автономні підсистеми. Ці відмінності обумовлені метою і спрямованістю видів обліку, принципами організації, змістом і порядком надання та використання бухгалтерської інформації. Основні об’єкти фінансового обліку — це активи, зобов’язання, капітал, доходи та витрати. До об’єктів управлінського обліку належать доходи, витрати та фінансовий результат, які групуються за видами операцій, що здійснюються банком, за видами джерел коштів, що використовуються для залучення ресурсів, за структурними підрозділами, які одержують або несуть відповідні доходи або видатки.
Порівняльна характеристика підсистем обліку наведена у табл. 1.1.
Підсумовуючи викладене, можна виснувати, що мета будь-якого бізнесу — досягнення високих економічних показників. Джерело інформації, що висвітлює показники про фінансовий стан, фінансові результати та грошові потоки від діяльності банку, є кінцевим продуктом фінансового обліку. Отже, основне призначення фінансового обліку — це складання і надання правдивої фінансової звітності загального призначення користувачам. Така фінансова звітність насамперед передбачена для широкого кола зовнішніх користувачів, які не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їхніх конкретних потреб. Проте вона також активно використовується і менеджерами банку. На підставі показників фінансової звітності можна обчислити важливі фінансові вимірники, ґрунтуючись на яких можна приймати виважені економічні рішення. Фінансовий облік можна вести і без одночасного ведення управлінського обліку. Але впровадження управлінського обліку передбачає як вихідну базу наявність уже діючого фінансового обліку. Кожен із цих видів бухгалтерського обліку має свою цільову аудиторію користувачів, яких цікавить різна інформація про діяльність банку.

Таблиця 1.1
Порівняльна характеристика
видів бухгалтерського обліку


Ознаки

Підсистеми бухгалтерського обліку

Фінансовий облік

Управлінський облік

1. Мета обліку

Складання і надання фінансової інформації про господарську діяльність банку для забезпечення потреб насамперед зовнішніх користувачів

Складання і надання інформації про господарську діяльність банку менеджерам для забезпечення функцій щодо управління банком

2. Регулювання

Закони, національні положення бухгалтерського обліку, МСБО, нормативно-правові акти НБУ

Внутрішні нормативно-правові акти банку

3. Об’єкти обліку

Фінансовий стан і фінансовий результат господарської діяльності банку (ак­тиви, зобов’язання, капітал, доходи й витрати)

Доходи, витрати, фінансовий результат діяльності окремих підрозділів; результат діяльності керівництва

4. Предмет бухгалтерського аналізу

Господарська діяльність банку в цілому

Діяльність окремих підрозділів банку за вибором керівництва та їх вплив на загальну діяльність банку

5. Спрямованість

Ретроспективний (оцінка минулих господарських подій)

Спрямований у майбутнє (фінансове планування і контроль за поточною господарською діяльністю банку)

6. Відкритість

Фінансова звітність підлягає оприлюдненню

Управлінська звітність є комерційною таємницею

7. Періодичність звітування та форми

Річний, квартальний інтервали складання фінансової звітності. Формат і зміст установлені законодавчо

Період управлінської звіт­ності, її форми затверджу­ються кожним банком са­мостійно

Окремої уваги потребує питання: за якими критеріями поділяють користувачів на зовнішніх та внутрішніх і чим різняться їх цілі щодо забезпечення інформацією про господарську діяльність банку?
Користувачі бухгалтерської інформації поділяються на зовнішніх та внутрішніх залежно від відношення до банку як суб’єкта підприємницької діяльності і можливостей доступу до фінансової інформації про діяльність банку.
До зовнішніх користувачів належать: кредитори, інвестори, клієнти, працівники банку, акціонери банку, а також органи державного управління, нагляду, податкові органи. Їм інформація потрібна: для прийняття рішення стосовно того, чи варто придбати акції банку, стати його клієнтом або вкладником; для оцінювання можливості банку щодо повернення кредитів, попереджування негативних явищ у діяльності банку з метою своєчасної його санації; запобігання загрозі банкрутства чи пом’якшення його наслідків для вкладників та клієнтів банку; для формування грошово-кредитної політики. Наявність інформації дає змогу безпосередньо впливати на діяльність банку. Така інформація надається в рамках фінансового обліку. Зовнішні користувачі не мають змоги визначити якісь свої специфічні вимоги, крім установлених чинним законодавством.
Відповідно до міжнародної практики інвестори і кредитори розглядаються як основні користувачі, саме для задоволення їхніх інтересів банки зобов’язані оприлюднювати фінансову інфор­мацію. Публічність інформації посилює відповідальність банків за результати своєї діяльності перед суспільством.
Внутрішні користувачі — це керівництво банку. Йому інформація необхідна для прийняття рішень за всім спектром питань щодо управління банком: стратегічне і тактичне управління, складання бюджетів, управління фінансами, оптимізація використання ресурсів тощо. Для вирішення цих завдань поряд з фінансовою звітністю керівництво банку потребує іншої інформації, яка формується в підсистемі управлінського обліку.
У ринковій економіці держава не має підстав зобов’язувати банки чи інші підприємства впроваджувати управлінський облік. Такі дії розглядатимуться як втручання у внутрішні справи і як обмеження свободи економічної діяльності підприємств. Зазначеною функцією держава законодавчо наділена тільки щодо фінансового обліку. Використовуючи цей важіль, держава створює умови для забезпечення рівного доступу користувачів до інформації і гарантує безпеку коштів, укладених у банки.
Розглянемо, за допомогою яких механізмів регулювання фінансового обліку держава досягає правдивості і доречності фінансової інформації, що складають банки, та її оприлюднення.
Зрозуміло, що дрібні вкладники навряд чи зможуть скористатися цією інформацією. Важко уявити, що пересічний вкладник самотужки вивчатиме фінансові звіти банків і здійснюватиме порівняльний аналіз діяльності різних банків. Такий аналіз і оцінка потребують професійних знань. Регулювання цього питання державою сприяє появі професійних рейтингових агентств, діяльність яких і спрямована на забезпечення правдивою інформацією громадськості та інших користувачів.
Середні і великі кредитори й інвестори банків, які мають у штаті професіоналів — фінансових аналітиків, отримавши безпосередньо доступ до інформації, використовують її для аналізу ліквідності та платоспроможності банку, з яким мають партнерські відносини.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.